МІХНОВИ:

У 1598 р. боярин любецького замку Михайло Мiхнович отримав привiлей Сигизмунда Ш. Привiлей закрiплював пожалування любецьких старост Павла Сопиги, Михайла Вишневецького та Войтеха Хотимського.1 Після війни 1648-1654 рр. Міхнови стають козаками Чернігівського полку. 1725 р. у Березенськiй сотнi знаходимо сотеного хорунжого Леонтiя та атамана Артема Мiхненкiв.2 Артем Міхневич - син сотеного хорунжого з 1738 р. став в.к. ГВК.3 1742 р. наказний березенський сотник Мiхненко володiв млином на р.Снов пiд Седневим.4 До 1754 р. помер б.т. Артем Мiхно (Мiхнов). Вiдомо, що йому належали у Березинськiй сотнi 3 млини з хутiром та слободою. Мiхновський млин знаходимо i на р.Пакульцi.5 Василь Михно (бл.1727-1763-?) службу розпочав у 1745 р., а у 1760 р. став в.т.6 Федір Мiхно службу розпочав з 1755 р., був в.т. (?-1762-1763-?),7 став прем’єр-майором (1787.1.07.), суддею Берез. повітового суду. У 1792 р. козачка Гафія Мiхнова, удова сотеного атамана Iвана Мiхнова подала до Новгород-Сiверської комiсiї документи на дворянство. Серед них знаходимо наказ Генеральної вiйськової канцелярiї, наданий батьку її чоловiка Артему Мiхнову "о произведении его с сотнического чина бунчуковим товарищем" у 1743 р.8
1 ДАЧО.-Ф.86.-Оп.1.-Спр.28.-Арк.288зв.
2 Личный состав малороссийской козацкой старшины в 1725 году.(Из архива Я.М.Маркевича.) ...-С.7.
3 ІР НБУ, Ф.І, № 60378-60436, арк.144.
4 Список водяных мельниц Черниговского полка (1742 года).(С предисловием А.Лазаревского)...-С.110.
5 Описание рек и речек Черниговского полка в 1754 году.(Под редакцией А.М.Лазаревского)...-С.33.
6 Панашенко В. Військові товариші // Київська старовина.-1998.-№ 3.-С.171.
7 ЦДIАУ.-Ф.108.-Оп.2.-Спр.1051.-Арк.56.
8 ДАЧО.-Ф.86.-Оп.1.-Спр.28.-Арк.288зв.

Опубліковано: Кондратьєв І. Кривошея В. Нариси історії

Чернігівщини періоду козацтва: Любеч. – К., 1999. – 109 с.


Кондратьєв І. Землевласники Пакуля – шляхетсько-козацький рід Михневичів // “Покуль поживемо тут”: Збірник статей і матеріалів. – Ніжин: “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2010. – С.11-14.
1471 р. було створене Київське воєводство, на кордонах якого Велике князівство Литовське зорганізувало “українні” замки. До військової служби були залучені значні контингенти місцевої людності. Так утворилась специфічна військова верства – так звана служебна шляхта, зобов’язана “службами” – певним комплексом обов’язків місцевій замковій адміністрації.

Більшість центрів традиційного скупчення служебної шляхти в Україні знаходилась на Правобережжі. На Лівобережжі такі осередки виникли навколо двох оборонних замків Київського воєводства, що мали загальнодержавне значення, – Любецького й Остерського. До того ж Любецький замок став центром окремої волості, а з 1569 р. – староства. З Любецьким замком були пов’язані близько 300 шляхетських родів, десять поколінь яких мешкали у навколішних селах.
Південний кордон Любецької волості проходив по річці Пакулька. Від першої половини XVI ст. до нашого часу дійшов складений, на думку О.Русиної, у 20-х рр. XVI ст. (1527 р.) “Реєстр Чернігівських границь”1. Згідно “Реєстру”, кордон мiж Чернiгiвською землею, яка натоді належала Московськiй державi, та Любецькою околицею проходив по р.Пакульцi до її гирла i там роздiляв с.Плехово на двi частини (чернiгiвську i любецьку).

Таким чином, у ХV – першій половині XVІI ст. Пакуль входив до складу Любецької округи. Про це свідчить й наявність в селі землеволодіння таких родин любецької шляхти, як Киселів, Михневичів та Грабовських (на землях останніх у ХVIII ст. (?) виникли однойменні хутори – Михнівка та Грабовщина). Цікаво, що Михневичів називають і одними з перших поселенців села2.

Родина дрібних любецького бояр Михневичів (Татаринків-Михневичів, Михно, Михнових, Міхнових, Міхненок), відома в Любецькій околиці з ХVI ст. Вочевидь, засновником цього роду був Татарин Михно, який мешкав на зламі ХV – XVI ст., нащадки якого стали називати себе Татаринками-Михневичами.

Ця родина мала тюркське походження. Поселення золотоординських татар у Великому князівстві Литовському польський історик П.Боравський відносить до початку ХІV ст. Ця “татарська еміграція” була вимушеною і пов`язаною з політикою хана Узбека (1312 – 1342 рр.), який прийняв для Орди нову релігію – іслам. На Київщині татар оселяли на “військовому праві” лише після 1380 р.3. М.Любавський доводив, що “татарський елемент” з'являється на Київщині після походу литовського князя Вiтовта на Дон у 1397-1398 рр. Полонені були розселені на новоздобутих землях i отримали права, аналогічні шляхетським4. На думку Я.Собчака, оселення татар на Київщині (до якої належала і Любецька околиця) слід віднести до середини ХV ст.5. О.Яблоновський указував, що не лише у степовій зоні, а й на півночі, на початку ХVІ ст. поблизу замкiв Остра та Любеча, існували ознаки тюркської присутностi6.

За даними історика О.Яблоновського, родина Михнових у 1598 р. отримала привілей польського короля Сигізмунда ІІІ (1587-1632 рр.), який підтвердив їх права на Мотковську (Малiковську, або ж Малиновську) землю та Сiрховську оранку. Згодом тут виникло с. Татарино7. Знаходилося це село на неподалік села Сірхове (Шерхове) в районі сучасного села Березівка. Але якщо село Сірхове зникло ще у ХІХ ст., то село Татарине – у другій половині ХVII–XVIII ст.

Привілей лише підтверджував надання Михневичам земельних володінь любецькими старостами Павлом Сапєгою (1559 - 1580 рр.), Андрієм Вишневецьким (1580-1583 рр.) та Войтехом Хотимським (1594 – 1611 рр.). З цієї землі вони були зобов‘язані нести боярську службу при Любецькому замку8.

Під час війни 1648-1654 рр. Михнови стали козаками Чернігівського полку, частина роду в ХVIII ст. зубожіла і стала селянами. Представники цієї родини нерідко займали уряди козацької старшини в різних сотнях Чернігівського полку. Зокрема, у 1725 р. хорунжим Березинської сотні був Леонтій, а отаманом – Артем Михненки9. 1742 р. наказний Березенський сотник Михненко володів млином на р.Снов десь неподалік Седнева10. У 1748 р. у Бубновскій сотні служив мешканець Березни козак Артем Михно11.

До 1754 р. вмирає бунчуковий товариш Артем Михно (Михнов). Відомо, що йому належали у Березинській сотні 3 млини з хутором та слободою12. У червні 1755 р. Іван Михно згадується як сотенний отаман Березинської сотні13. Федір Михно служив войськовим товаришем Любецької сотні у 1762 р.14. У 1776 р. удова бунчукового товариша С.Полуботка скаржилась до Генеральної військової канцелярії на удову Михнову, яка "незаконно" володіла землями у с.Виблі, немовби продані Михновими ще матері С.Полуботка Марії Михайлівні15.

Якась гілка цієї родини оселилася і на пакульщині. Зокрема, 1742 р. мешканець с. Пакуль Григорій Михневич збудував на р. Пакульці біля хутора Михнівка водяний млин. Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 рр. згадує Михновський млин на р. Пакульці “об одном камне, мелет водно вешнее и осенее время, с оной прибыли в год деньгами 60 копеек”. 1769 р. біля фабрики по виробництву папера у с.Пакуль знаходилась хата Григорія Михневича. Під 1770 р. відомий 57-річний титар Григорій Михневич, наступного, 1771 р., він звільнився з посади “за нерадение”16.

Серед дворян Чернігівської губернії 1881 р. знаходимо більше двадцяти представників різних гілок цього роду – Михно, Михнів, Михнових17. У 1882 р. волосний суд Пакуля розглядав справу селян Михневичів з Федором Карандою. Останній намагався відсудити частину землі в урочищі “Соколовщина”, це йому вдається, і він отримує її за рішенням суду. 1913 р. в Пакульській волості був хутір Михнівка (13 будинків)18.


Джерела та література:


Русина О. Із спостережень над "Реєстром Чернігівських границь" з 20-х рр. ХVІ ст. // Записки Наукового товариства ім. Т.Шевченка. Праці історико-філософської секції. – Т.ССХХV. – Львів: Наукове товариство ім. Т.Шевченка, 1993. – С.296-298.


Курданов А. Село Пакуль на зламі століть. – Чернігів: РВК “Деснянська правда”, 1996.– С.9; Кондратьєв І. В. Під Литвою, Москвою та Польщею. – Чернігів: КП “Видавництво “Чернігівські обереги”, 2005. – С.74-78.


Borawski P. Z dziejow kolonizacji tatarskiej w Wielkim ksiestwie Litewskim i w Polsce (XIV-XVII w.) // Przealad Оrientalistyczny. – 1977. – №4. – S.291-292, 295-296.


Любавский М.К. Очерк истории литовско-русского государства до Люблинской унии включительно. С приложением текста хартий выданных Великому княжеству Литовскому и его областям. Изд. 2. –М.: Художественная печатня, 1915. – С.127.


Sobczak J. Polozenie prawne ludnosci tatarskiej w Wielkim ksiestwie Litewskim. –Warszawa-Poznan: Panstwowe wydawnictwo naukowe, 1984. – S.28.


Jablonowskі A.W. Pіsma. Т.ІІІ. Ukraina. – Warszawa: Sklad glowny w ksiegarni E.Wende i S-ka, 1911. – S.17, 33.


Там само. – S.34.


Державний архів Чернігівської області. – Ф.86. – Оп.1. – Спр.28. – Арк. 288 зв.


Личный состав малороссийской козацкой старшины в 1725 году (Из архива Я.М.Маркевича.) Приложение // Киевская Старина. – 1904. – Т.LХХXVI. – №7-8. – С.7.


Список водяных мельниц Черниговского полка (1742 года). (С предисловием А.Лазаревского) // Записки Черниговского губернского статистического комитета. – 1872. – Вып.5-6. – Кн.2. – С.110.


Центральний державний історичний архів України у м.Києві (далі. – ЦДІАК України). – Ф.51. – Оп.3. – Спр.19328. – Арк.203.


Описание рек и речек Черниговского полка в 1754 году (Под редакцией А.Лазаревского) // Труды Черниговской губернской архивной комиссии (на память о ХIV Археологическом съезде в Чернигове). – Вып.7. – Чернигов: Типография Губернского правления, 1906-1908. – Отд.1. – С.33.


Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (далі. – ІР НБУВ). – Ф.1. – Спр.18777. – Арк.35.


ЦДІАК України. – Ф.108. – Оп.2. – Спр.1051. – Арк.56.


ЦДІАК України. – Ф.57. – Оп.3. – Спр.15578. – Арк.48.


Курданов А. Л. Голос пам‘яті (історія села Пакуль та його околиці). –Чернігів: АТ „Миронівська друкарня”, 1998. – С.39, 110, 199, 272.


ІР НБУВ. – Ф.1. – Спр.61605. – Арк.56 зв.


Курданов А. Л. Голос пам‘яті (історія села Пакуль та його околиці)... –С.23, 38, 110.