МЕЛЕШКИ (Мелешковичі, Meleszkowie) герб Корчак – панський рід, у XV–XVІI ст., землевласники у Волинській, Київській, Берестейській і Городенській землях, що
на початку ХVI ст. переселився із білоруської Слонімщини в Україну [15, с. 397]. Его основателем принято считать Кезгайло – потомка литовско-русских бояр (литвины - совр. беларусы).
"Родовым гнездом" Мелешко было имение Девятковичи, располагавшееся на территории современной Гродненщины. На Слонимщине Мелешки имели ряд крупных земельных владений, среди которых значатся Иваньковщина, Липники, Подгородная, Бусяж, Девятковичи и другие поместья.
Представители данного рода занимали ведущие военно административные должности в ВКЛ и Речи Посполитой в 16-17 вв. и отмечались приверженностью к православию. Наиболее известный представитель рода – Иван Илья Мелешко (1552 – 1622 гг.) – маршалок слонимский, каштелян Мстиславский, затем брестский и смоленский, посол на сейм 1605 г., участник сенаторского совета при Жигимонте III Вазе. Ему приписывают аторство сатирического произведения "Речь Мелешко", направленного против зарубежных влияний на ВКЛ. В начале 17 века родовая ветвь Мелешко разделилась, дав начало другому известному роду – роду Слизней. Мелешки в Брацлавськом повіті прибыли из Литвы. Ермолай Мелешко отримуев в 1570 г. подтверждение права на с. Ометинци. В 1609 г. семья занимает собственность Мормулив. Ометинци находятся в их собственности по подимним тарифу в 1629 г.
dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nep. Bobrowicza. – Lipsk, 1841 – T. VI. – 588 s. 2. Геральдика та сфрагистика.
Переселенці, цього разу зі Смоленської землі 207 — пани Мелешки користувалися в якості родового герба зображенням трьох врубів 208. Їх бачимо в першій частині чотиридільного го- тичного щита на печатці мозирського підкомо- рія та слонімського войського Івана Мелешка від 1589 р. 209 Натомість в інших частинах зображено наступні герби: в другій — шестипроменева зірка над півмісяцем, що лежить рогами догори (герб роду панів Тишкевичів — матері, Анастасії Васи- лівни Тишкевичівни), в третій — лапчастий хрест (герб роду Поддубенських — бабки за батьківською лінією, доньки по- лоцького боярина Олехна Поддубенського), в четвертій — рицар на коні, що тримає в правиці меч (герб роду князів Чорторийських — бабки за ма- теринською лінією, княжни Олександри Семенівни Чорторийської) 210. На двох наступних печатках пана Івана від 1591 р. 211 та 1599 р. 212 зна- ходимо лише зображення трьох врубів у ренесансовому щиті. На першій з цих печаток зображення щита, крім того, супроводжує шолом з наме- том і три страусячих пера в нашоломнику. 207 Paprocki B. Gniazdo cnoty. — S. 1181. 208 Ibid. — S. 1186; Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — S. 855; Kojałowicz W.
Сompendium. — S. 93; Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. VІ. — S. 396–397.
209 НБУВ ІР. Ф. 2, спр. 8230 (овальна, 19×17 мм).
210 Boniecki A. Poczet rodów w Wielkiem Księstwie Litewskiem w XV i XVI wieku. —
Warszawa, 1887. — S. 251, 358; Яковенко Н. Українська шляхта. — С. 165; Czarnocki K.
Historie o Mieleszkach. — Warszawa, 2008. — S. 16. 211 APK. ASang, teka ХVІІІ а, plik 83, st. 706 (восьмикутна, 15×13 мм; згори літери: ІМ). 212 Цітоў А. Пячаткі старажытнай Беларусі. — С. 44 (прямокутна, 17×15 мм; згори
літери: ІМ).
1. На червоному полі три срібних вруба.  Джерела: – печатка Михайла Федьковича Мелешковича 1527 р. (AGAD, Perg. 7453; Цітоў А. Пячаткі старажытнай Беларусі. – С. 57, мал. 5). – печатка Яна Мелешка 1587 р. (ANK, ZR, Pap. 46). – печатка Івана Івановича Мелешка 1589 р. (ІР НБУВ, ф. 2, спр. 8230). – печатка Івана Івановича Мелешка 1599 р. (Цітоў А. Пячаткі старажытнай Беларусі. – С. 44, мал.). – печатка Аврама Даниловича Мелешка 1593 р. (ANK, AS, Teka ХХ, Plik 41). – печатка Кондрата Васильовича Мелешка 1593 р. (ANK, AS, Teka ХХ, Plik 41). – печатка Івана Івановича Мелешка 1591 р. (ANK, AS, Teka ХVІІІ а, Plik 83, st. 706).  печатка Івана Івановича Мелешка 1589 р. 2. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику три страусових пера, навколо щита червоно-срібний намет.  Джерела: – печатка Андрія Мелешка 1613 р. (AGAD, AZ, Sygn. 2896, st. 35). 3. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику три павичевих пера, навколо щита червоно-срібний намет.  Джерела: – печатка Кондрата Васильовича Мелешка 1621 р. (ЦДІАК, ф. 221, оп. 1, спр. 44, арк. 10).  печатка Кондрата Васильовича Мелешка 1621 р. 4. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику з золотого корчака виникає срібний пес, навколо щита червоно-срібний намет (герб Корчак). 
Джерела: – Paprocki B. Gniazdo cnoty. – S. 1186. – Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. – S. 855. – BCz, Rkps 1740 («Compendium»), st. 115/123 (Kojałowicz W. Сompendium. – S. 93). – Niesiecki K. Herbarz Polski. – Том VІ. – S. 396–397. Олег Однороженко 3. Генеалогічний розпис та бiограми Мелешек.
І Кезгайло-Мелешко? ІІ Михайло Мелешко
ІІ
Гаврило Михайлович Мелешкович (1496)
Іван Михайлович Мелешкович
ІІІ
Федор Гаврилович Мелешкович (1494,1522),
городничий гродненский, чашник ВКЛ в 1494—1499 гг. 1494 (7003) г. инд. 13. сентября 14. Каменец. — Дан. лист в. кн. лит. Александра чашнику Федку Гавр. [Мелешковичу] на им. Микуличи «вечно». Коп.: 1) РГАДА. Ф. 389. Кн. 6. Л. 95–95 об.; 2) [AGAD. Metryka Litewska. V. 46–61.] Публ.: АЛМ. Т. 1. Вып. 1. № 135. С. 54 (по коп. 2). 1505 (7014). инд. 9. декабря 15. Городно. — Подтв., подтв. дельчий и купч. лист кор. пол. и в. кн. лит. Александра городничему городен. Федку Гавриловичу Мелешковича на дельницу им. Глушка, земли и данников в Городен. пов., «вечно». Коп.: 1) РГАДА. Ф. 389. Кн. 6. Л. 294 — 296; 2) [AGAD. Metryka Litewska. V. 245–361.] Публ.: АЛМ. Т. 1. Вып. 2. № 727. С. 168–169 (по коп. 2). Мартин Іванович Мелешкович (1496, 1522) Великому князю жаловались любецкие бояре (Любча на реке Неман) Першко и Андрей Игнатовичи, Павел с братом Петром Яцковичи, что дворянин пан Мартин Мелешкович «вернеть» их с их землями к имению Любче «за» простых людей, забрал их земли, «а они суть шляхътичы». По утверждению же Мартина Мелешковича, они служили в Любче при его предшественниках по владению — при пане Михайле Кезгайловиче и при тесте Мартина пане Федьке Григорьевиче, «а суть люди простыи; и я деи держу, какъ и тесть мои держалъ, и какъ ся мне остало». (РИБ. — Т. 20. — № 394. — Стб.1121,1522 г.)
ІV
Михайло Федорович (+1563)
Олехно Федорович (+1575)
?Іван Федорович Данило Мартинович (1537)
Іван Мартинович Из материалов Слонимского земского суда известно, что в первой половине XVI в. девятковичским двором владел Иван Мелешко. Его имя упоминается в заявлении Яна Суходольского, который во время войны одолжил Ивану из Девяткович «саблю с серебром». Вдова Анастасия Ивановна Мелешко, владелица Девяткович, в 1557 г. отказалась вес¬ти разбор спора в отношении сабли третейским судом (5). Анастасия была дочерью Александры и Василия Тышкевича из Логойска, воеводы смоленского, старосты пинского и минско¬го. Имя основной владелицы имения в середине XVI в. упоминается в разных других материалах земского суда. Они позволяют хотя бы в общих чертах представить двор имения и его жизнь в этот период. Двор, называемый старым двором, занимал большой «пляц», к нему примыкали сады, огороды и сеножати. На реке имелся старый став, при ставе — мельница, при дворе — корчма. Со строительством става, видимо, весьма большого, и мельницы произошло затопление и подтопление вдоль р.Раховица на площади около 40 моргов земель па¬хотных, лугов имения, а также костела Божьего св.Андрея. В 1560 г. состоялась заменная запись на землю между Анастасией Мелешко и настоятелем Слонимского костела Иваном Шлюбовским (7). Некоторые детали позволяют судить об иму¬щественном состоянии дома Мелешко. Из заявления Анаста¬сии в земский суд на швею Огренку Михниковну известно, что швея, уходя из имения, самовольно унесла святость золотую (икону в золотом окладе), перстень с камнем туркусом (бирю¬зой), брамки (украшения одежды в виде вышитой каймы), ко-шульки флямские, коленские и др. Товары приобретались на ярмарке в недалеких Белавичах. В день святого Ильи в пятни¬цу 1562 г. мужиков Анастасии, которым она дала «властных» денег 30 коп. (на мед 20, а на «быдло» 10 коп.), по дороге на ярмарку ограбили урядник с подданными князя Льва Кошир-ского, владельца Коссова. Они забрали не только деньги, но и лошадей, серпы, полотно кужельное и сукно (8). Грабежи, по¬бои, судя по материалам, представляемым в Слонимский зем¬ский суд, были весьма частыми событиями. ~ Настасія Тишкевич
IV
Григорій Михайлович (+1573) Артем Михайлович (1593) Артём Михайлович Мелешко (1545-1593 гг.) же- нился на Марине из рода Булатов. Артём рано умер, в возрасте 48 лет. Марина ещё долго жила вдовой. Но перед смертью просила родных по- хоронить её в подземелье Староде- вятковичской церкви ррядом с «ми- лым» Артёмом (1612 г.). Василь Михайлович (+1573) Василь Олехнович Мелешко Микулицький (+1575) придворный великого князя Литовского Жигимонта II Августа (1548 — 1572 Г.) раздела решить без конфликтов и в итоге достичь взаимного согласия. Василию перешёл в собственность старый деревянный дворец с хозяйственными строениями и часть землевладения. Фёдор получил в собственность вторую часть родового землевладения, и по договорённости брат Василий построил ему за свои собственные средства новый деревянный дворец на том месте, где теперь находится стадион в деревне Новодевятковичи. Строительство нового большого двухэтажного дворца было компенсацией за старый дворец, который полностью перешёл в собственность Василию.
Федір Олехнович Микулицький (+1613) слонимский подстолий. в 1569 г., был подписан акт в присутствии вышеназванного Авраама о полюбовном разделе имений и дви¬жимого имущества между братьями Василием и Федором Олехновичами Мелешко. Им отошли после смерти матери Девятковичи, Богдановское в Гродненском повете и волынские имения Микуличи и Березовичи. За старшим братом Васили¬ем остался старый девятковичский двор, часть земельных угодий и «... речирухомыи, скарбы, золото, серебро, зброи, цына, медь... о челядь дворную невольную, такъ и о быдло ...» (9). У Фёдора было три сына — Ян, Александр и Томаш. Абрам Данилович (? – 1599)
Частью имения (девятковичского ключа) в этот период владел Даниил Мартинович Мелешко. Его жена Анна передала Девятковичи сыну Аврааму Данииловичу (? — 1602 г.). В связи с этим в 1559 г. состоялось «заявление» Авраама в Троках: «...пани матка моя мне водлугь запису своего досытъ вчини¬ла, а тое именье в Девятковичахъ мнъ,Мартинович у, зо всимъ поступила...» (6). Спустя 10 лет, в 1569 г., был подписан акт в присутствии вышеназванного Авраама о полюбовном разделе имений и дви¬жимого имущества между братьями Василием и Федором Олехновичами Мелешко. В 1598 году, упоминаемом в Актах, Авраам Данилович Мелешко был маршалком слонимским, т.е. главным чиновником в уезде. После его смерти маршалком слонимским стал его племянник Иван Илья. 11 мая 1598 года. В Актах Слонимского суда подстароста Иван Илья Мелешко записал, что со двора его милости маршалка Авраама Мелешко сбежали два холопа. Займаў пасаду маршалка ЯКМ. Быў жанаты двойчы, першай жонкай была Ганна Бачанка, Разам з братам Іванам трымаў Дзявяткавічы [9, c. 107–108].
Іван Ілля Іванович Мелешко (1552—1622 гг.), сын маршалка Слонимского Ивана Даниловича, тоже являлся владельцем Девяткович. Вызначыўся на розных пасадах: мазырскі падкаморы (1591), слонімскі падстароста (1591), берасцейскі (1610), мсціслаўскі (1611) і смаленскі кашталян (1615). Ажаніўся з Ганнай Фурсаўнай [7, c. 135–150]. Это одна из наиболее известных личностей рода: маршалок слонимский, каштелян Мстиславский, затем брестский и смоленский, по¬сол на сейм 1605 г., участник сенаторского совета при Жи-гимонте III Вазе. Владел, кроме Девяткович, Бусяжем, частью имения в Жировичах, фундовал в 1613 г. униатский Жирович-ский Свято-Успенский мужской монастырь. В 1613 г. и 1618 г. передал монастырю свою часть Жирович. Являлся автором са¬тирического произведения «Речь Мелешко», направленного против зарубежных влияний на ВКЛ (13). После смерти Абрама Даниловича маршалком слонимским стал его племянник Иван Илья. На Слонимщине Иван Илья владел Девятковичами и Бусяжем (в 1606, 1609 и 1621 годах купил у Эстер — вдовы Ицхака Михелевича). После смерти Ивана Мелешки Девятковичами владели его жена и дети. 11 мая 1598 года. В Актах Слонимского суда подстароста Иван Илья Мелешко записал, что со двора его милости маршалка Авраама Мелешко сбежали два холопа.В 1605 году мстиславский каштелян Иван Мелешко выкупил Жировичское имение и монастырь у Эстери Михелевич, руководствуясь, судя по некоторым источникам, прежде всего материальной заинтересованностью. Уния, как известно, была подписана 6 октября 1596 года на Брестском соборе, несмотря на полное нежелание и несочувствие ей со стороны православного населения. На соборе в Бресте не было ни одного представителя из Жирович. Жировичский монастырь оставался православным до 1609 года, когда после решения трибунального суда настоятель монастыря был отправлен в Вильно, где и подписал признание власти римского ставленника Ипатия Поцея. Подпав вскоре под влияние настоятеля соседнего базилианского монастыря в Бытени Иосафата Кунцевича, Мелешко принял униатство и пожертвовал Жировичи вместе с церковью и чудотворной иконой Иосафату — одному из активнейших деятелей униатства, прозванному за свою жестокость «душехватом» и убитому жителями Витебска, доведенными им до отчаяния. Вскоре в Жировичах появились униатские монахи, а в 1613 году Иосафат Кунцевич был назначен настоятелем Жировичского монастыря. Мелешко вчерне закончил строительство большой каменной церкви, а также построил дом для братии. Вскоре униаты безраздельно завладели Жировичской обителью. ~ Анне из рода Фурсовых. У них был единственный ребёнок — дочь Богдана, умершая в 1628 году Михайло Мелешко Микулицький († не пізніше 1603 р.) У своєму тестаменті від 1603 року пожертвував на уніатську церкву в Микуличах 2 волоки поля. Тестамент в числі інших свідків завірив своїм підписом митрополит Іпатій Потій. ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 38, арк. 108зв.-111. Кіндрат Васильович
Наследником Василия Мелешко был Кондрат, который гра¬мотой короля Сигизмунда III за 1611 г. был назначен на долж¬ность гродненского земского судьи («...урожоного Кондрата Мелешка, подсудка тогожъ повету Городенского, за судю об-равши ...»» (1). Ян Федорович, Александр Федорович Томаш Федорович Томаш в скором времени обеднел и разорился. Своему сыну в 1648 г. он оставил в наследство старые пергаменты с записями его зе- мельных владений, несколько голов коров, а еще два гусарских панциря. Богдана Іванівна Хрізостом Кіндратович (1608-1632)
Затем владения унаследовал его сын Хризостом(умерв 1632 г.), женатый на Катерине Бруханской. Ей по записи 1632 г. он передал половину владений, в том числе и Девятковичи (двор со всеми постройками, огородами, сажал¬ками, с мельницой, медовой даниной, боярами и холопами) (22). Владельцем Девяткович (видимо, Старых Девяткович) в этот период указывается Артемон Мелешко, жена которого Марина Богдановна в 1620 г. пожертвовала местной церкви, в которой покоился муж, два крестьянских семейства с дву¬мя волоками земли. Дарственный лист подписан Иваном Ме¬лешко, каштеляном брестским (10). Теодора Хрізостомівна В 1648 году дочь Хризостома Мелешко Теодора Мелешко (1631-1668) вышла замуж за Александра Казимира Слизня (1600-1684), которому перешёл в качестве приданого новый двор. Брак был неравнымв смысле возрастного барьера. Теодора была несовершеннолетней девушкой, а Александр был старше её на 31год. Однако они смогли создать за двадцать лет совместной жизни большую семью, состоящую из восьми сыновей и дочери. Б. Вінницька гілка.
І Ярмола Мелешкович Залесський Історія села розпочинається з надання у володіння земель шляхтичу Ярмолі Мелешку. Документ датований 5 липня 1564 року. Землі на південь від Вінниці надавались Мелешку за шляхетську службу. Ці території були незаселені, хоча сусідні села вже існували.В описі 1552 року згадуються поблизу Вінницького замку: Стрижака, Яку шинці, Вороновиця, Пувлівці. Назва території на якій виникла Лука – Мелешківська – Залісся. Залісся назване так через те, що з усіх боків оточувалось лісами: з півночі, сходу і заходу - "Великим Вінницьким лісом” ; з півдня лісом на березі річки Чаплі. Слово "лука” означає вигин річки, рівну місцевість вкриту трав’яною рослинністю. Назва Лука вперше згадується в документі 1569 року. Також згадується Чернишовий став на річці Чапля. Отже, назва Лука – Мелешківська походить від території біля річки Чаплі "луки” і від прізвища першого власника Залісся – Ярмоли Мелешка. З досліджень археологів дізнаємось про існування на території Луки – Мелешківської давніх городищ і поселень в урочищах : Сулими ставок ( трипільське поселення з 3 тис. р. до н.е. ) ; Загори , а також на південь від села за 1,5 км. ( перед скіфське поселення VII ст. до н.е. ) Залісся поділилось на Нове і Старе. Нове існувало на правому березі річки Чапля смугою в кількасот метрів від Забуснянського ставка до струмка що тече у Поповій долині. А Старе Залісся за переказами розташовувалося між сучасною пасікою та вінницьким цвинтарем. Через Луку проходив великий шлях з Вінниці до Брощлава – греблею Сільського ставка на Тиврів. В 1578 році в селі було уже 70 господарів-селян, ставки, млини, пасіка. Селян заохочували тут поселятись гарантуючи їм право слободи, яке надавалось на 20 – 30 років. Впродовж цього часу селяни звільнялись від усіх повинностей та податків. Наша територія називалась Брацлавщина і перебувала під владою Литви та Польщі. Брацлавщина була малозаселеною порівняно з іншими українськими землями, через загрозу нападів татар. Але на Поділля змушенні були тікати селяни з Волині і Полісся через те що там в XVI столітті відбувалось закріпачення селян. Тому можна здогадатись, що значна частина лучанських родів походить з Волині і Полісся. У 1590-х роках право слободи надане Мелешком закінчилося, і в Луці започатковується фільваркове господарство, де селяни мусять відробляти панщину. Повинності були невеликими один день на тиждень панщина і за рік кілька курок або грошів. Але селяни не хотіли виконувати повинностей. В 1602 році кілька сімей лучанських підданих втекли до Кальника, яким володів князь Корецький, тому Іван Мелешко написав до нього позов. Польськиц дослідник Каспер Нєсєцький дослідив що рік Мелешків не місцевого походження, а з Росії з Смоленщини. Ярмола Мелешко помер 1570-х роках і Лукою володів його син Іван Мелешко. Для забезпечення стабільності на прикордонні в міжстатутний період 1529–1566 рр. у Східному Поділлі верховна влада поширювала ленне землеволодіння, головною умовою якого була військова служба. Земельна власність втрачалася у випадку закінчення нащадків по чоловічій лінії. Одним із таких землевласників був брацлавський підстароста Єрмола Мелешко, який володів селищем Залісся на р. Чаплі у Вінницькому повіті [Білецька О. В. Роль зовнішньої торгівлі в польсько-татарських відносинах у другій половині XIV-XV ст. / О. В. Білецька // Історія торгівлі, податків та мита. – Дніпропетровськ, 2010. – № 1(1). – С. 57-64., c. 220–221, 227]. У 1566 р. він отримав від брацлавського і вінницького старости князя Богуша Корецького в ленне володіння селище Ометинці з пасікою. Цей акт старости був підтверджений королівським листом у 1570 р. із записом «держати и уживати, он сам, жона и дєти єго и властныє потомки єго на вечныє чсы», «а с того нам…службу зємскую воєнную служити будєт повинень потом» [Документи Брацлавського воєводства 1566 – 1606 років / Упор. М. Крикун, О. Піддубняк; Вступ. ст. М. Крикуна. – Львів, 2008. – 1220 с., c. 176-177]. ІІ
Іван (Ян) Мелешко
– подільський шляхтич. 1609, поділ Зятківців, Жерденевки та Кузьминців в воєводстві брацлавськом на половини між Романом, Богданом, Тихном Мормулами та Іваном Мелешко по бабці Мормулів Євдокії Мормуловні з Кожуховских. У 1609 р. село Зятківці дісталося Іванові Мелешку, який 1613 р. продав маєток поміщикові Василеві Рогозинському. Близько 1618 року місто Зятківці перейшли до шляхтича Олександра Пісочинського, який одружився з вдовою Івана Мелешка — Гальшкою з Рогозинських,[1] також виробив собі привілей на Зятківці у короля[2]. Після смерті Гальшки Пісочинський різними способами намагався «притримати» маєток за собою, який мав повернутись до Мелешків та Рогозинських.1. Jerzy Urwanowicz, Piaseczynski (Piaseczynski) Aleksander h. Lis // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. — t. XXV/…, zeszyt …. — S. 802—803. (пол.) 2. Ziatkowce, mstko // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1895. — T. XIV : Worowo — Żyżyn. (пол.) — S. 587—588. (пол.) ІІІ
Миколай Мелешко, син Івана (
Батьком
загиблого цею ротмістра був Іван (Ян) Мелешко – подільський шляхтич, а матір’ю
– Гальшка Рогозинська [10, с. 405].
AOSBM. LE. — Romae, 1973. — Vol. II. — P. 305, 316. MUH. — Romae, 1971. — Vol. IX–X. — P. 418, 563, 573, 577-578, 588-590, 598, 793-795, 810, 857ЦДІАК України, ф. 27, оп. 1, спр. 28, арк. 885-886зв. 88) Ротмістр (з 1601) Самуель Ієронімович Горностай мав судову справу з Іваном і Ганною з Фурс Мелешками, які намагалися його банітувати з приводу рішеня про належність маєтків Козаровичі і Рохтичі київського земського суду. Самуель Горностай заклав збір кальвінський у Козаровичах [160, s. 572].
Мелешко Іван (Ян) герба Корчак – коронний ротмістр. Рід походив із Волині.
Последним владельцем Девят- ковичского двора по линии Олех- но (умер около 1575 г.) был Фран- тишек (1643-1693 гг.). После него ос- талось три дочери и сын Антон, но он умер в младенческом воз- расте. Его владения на Волыни, Пинщине, Гродненщине были за- вещаны дочерям Ефросинье, Марцеле и Каторжине и оказа- лись в руках иных шляхетских родов сын Станислава Мелешки Михаил, единственный наслед- ник по мужской линии (в семье было шесть дочерей), был сварли- вым, нечестным, лживым и умер еще в детском возрасте (около 1654 г.). Более того, всю семью это- го представителя рода Мелешков Чарноцкий называет «сварливой гвардией». Из-за неуплаты налогов пан Сикорский, владелец фольварка Короща, купил у Ежи Мелешки за бесценок его владение в дерев- не Попки. Предпоследний из ли- нии Фёдора, Ян Мелешко, не имел двора и земли. Его сын Пётр (ро- дился в 1650 г.) имел троих сыно- вей, но лишь младший из сыно- вей, Адам, имел «какие-то остат- ки земли». Он в молодости долго странствовал по Европе в поис- ках счастья, но, видимо, не нашёл его там и в 1755 г. вернулся на ро- дину. Ему удалось собрать неко- торые остатки пустующих зе- мель. В 1789 г. он написал завеща- ние о передаче этих земель после его смерти в собственность тому, кто будет содержать его до смер- ти. Прошло совсем немного вре- мени, и Адам умер. После его смерти прекратилось существо- вание рода Мелешков. Сын Адама Пётр Мелешко взял в Виленском коммерческом бан- ке кредит на крупную сумму де- нег, но до конца своей жизни так и не смог расплатиться с банком. Около 1650 года он умер. Кезгайло -- Основатель рода Мелешков 2. Михаил -- Пользовался владением отца 3. Гавриил -- Владел двором вместе с Иваном 4. Иван -- Владел дворцом вместе с Гавриилом 5. Федько 1438 — 1552 Посол в Москве, Гродненский городоначальник 6. Мартин ? — ок. 1539 Придворный Казимира IV 7. Михаил ? — ок. 1563 8. Олехно ? — ок. 1575 Основатель новой линии рода Мелешков 9. Иван ? — ок. 1557 10. Даниил ? — ок. 1557 Придворный короля Казимира IV 11. Василий ? — ок. 1573 Придворный короля Жигимонта III 12. Артём 1545 — 1593 13. Василий ? — ок. 1575 Разделил с Фёдором старый двор 14. Фёдор ? — ок. 1613 Разделил с Василием старый двор 15. Иван Ок.1550 — 1623 Лучший представитель рода Мелешков 16. Абрам 1538 — 1608 Маршалок Слонимский 17. Кондрат 1555 — 1625 18. Михаил 1587 — 1608 19. Александр -- Владел частью нового двора 20. Богдана ? — 1628 Единственная бездетная дочь Ивана 21. Ежи ? — 1628 22. Хризостом 1608 — 1632 Владел новым двором 23. Станислав ? — 1634 24. Ян ? — ок.1669 Владел частью нового двора 25. Теодора 1631 — 1668 Владела новым двором 26. Михаил ? — ок.1654 Владел частью старого двора 27. Франтишек 1643 — 1693 Последний из родовой линии Олехно 28. Ежи ? — 1681 29. Пётр Ок.1650 — ? 30. Ежи -- Ротмистр королевских войск 31. Ян -- 32. Адам ? — 1789 Последний из рода Мелешков 1618 р., липня 13. Люблін. – Декрет сесії шляхетського трибуналу в Любліні за його позовом, писаним у Володимирі 17 червня 1618 р., у справі за скаргою Гальшки з Рогізна та її чоловіка й опікуна Олександра Пісочинського про незаконне стягнення в травні 1617 р. у селі Микуличах Володимирського повіту Волинського воєводства Олександром Мелешком та його племінниками Василем і Єремієм незвичного мита в кількості 25 зі 100 бочок поташу, навантаженого на такій же кількості підвід і виробленого в маєтках позивачки селах Луці, Ометинцях і Зятківцях, – на шляху слідування цих підвід до Казимира з метою сплаву звідси попелу шкутами до Ґданська на продаж, причому ті самі особи так само раніше стягли свавільне мито 6 і 30 бочок поташу з кількостей бочок його, призначених для сплаву до Ґданська. Выпис с книг головных трибγналских воєводства Києвского Лѣтα Божого нарожєнѩ тисєча шєстсотосмънадцатого мсца июлѩ тринадцатог(о) дн҃ѩ. Пεрєд нами, дєпγтаты сγдγ головного трибγналγлюбєлског(о), зо всих воєводствъ Короны Полскоє на рокъ тєпєрєшнии, вышєи мєнованыи, ωбраными и высажоными, приточиласѩ справа зрєєстрγ сγдового за приволанєм возного шлѩхєтног(о) Шымона Кгγминского мєжиγрожоною пн҃єю Галшкою з Рогозна Алєксандровою Пєсочинскою и малжонком ѩко ωпєкγном єє γрожоным пн҃ом АлєксандромПєсочинским, поводами, а γрожоными паны Алєксандромъ, Василъємъ и Єрємиємъ Мєлєшками, позваными, за позвомъ головнымтрибγналским, ωт поводов по позваных на тєрмин консєрват нинєшних выданым, которыиза поднєсєнємъ стороны поводовоє γ сγдγ былъ читан и так сє в собє маєт: „Жикгимонт Трєтии, Божю мл. корол полскии, γрожонымАлєкса[н]дрови, Василєви и Єрємєю Мєлєшком, до справы, нижєи мєнованоє, сполнымъ и нєроздєлным. Зо всих добръ вєр. в҃ших лєжачих и рγхомых и з сум пн҃жних, гдєколвєк маючих, приказγєм, абыстє пєрєд сγдом нашим головнымтрибγналским в Люблинє в тои час, кгды справы консєрватныє воєводствъ Києвског(о), Волынского и Браславского по ωтсγжєню справсамого воєводства Києвского в рокγ нинєшнємтисєча шєстсот ωсмънадцатом припадγт и таѩ справа з рєєстрγ сγдового за приволанєм возного сγжона бγдєтъ, сами ωбличнє и завитє стали а на жалобγ и правныи п[осту]покъ γрожоноє Галшъки з Рогозна Алєксандровоє Пєсочинскоє, котораѩ с притомностю малжонка своєгоγрожоного Алєксандра [Пє]сочинского // ѩко ωпєкуна позываєт ω то, иж кгды тєпєрєшнииповод попєлъ своє власноє роботы чєрєз подводы и подданыє своє власныє з маєтности своєє Лγки, Ѡмєтинєц и Зѩтковєц воєводства Браславского, которых подвод было в личъбє сто, до бєрєгγ на мєстцє, с которог(о) тот попєл вжє шкγтами до Кгданска спγсчати мєли, до Казимєра, рокγпрошлого тисєча шєстсот сємнадцатого мсца маѩ двадцат пѩтого дн҃ѩ провадил, вєр. в҃ша, пропомнєвши срокгости права посполитог(о) и вин, в нεм ωписаных, бγдγчи ωднакоє рады и ωднакого порозγмєнѩ зъ собою, вєр. в҃ша, Алєксандрє, зъ сыновцами своими Василєм и Юръємъ Мєлєшъками, приєхавши з маєтности своєє Бєрєзович до маєтности сыновцов своихМикγличъ, γ воєводствє Волынском а в повєтє Володимєрском лєжачого, вєдаючи ω томъ, тамжє, кгды попєл мєнованого повода порывчою шолъ чєрєз сєло Микγличи, вєр. в҃ша, вси сполнє, тот попєл в том сєлє Микγличах загамовавши, мыто нєзвычаиноє[1], чого и право посполитоє жадного мыта на подводах шлѩхєтских брати и вытєгати боронит. А иж на тот час тыє подданыє, которыє подводами тот попєлъ вєзли, готовых грошєи нє мєли, вєр. в҃ша, бочки зличивши, водлγгъ γподобанѩ своєго взглѩдємъ нєзвычаиного мыта бочок двадцат пѩт поташγ, прєднє доброго, мало на том маючи, жєстє и пєрвєи бочокъ шєст, а потом дрγгим разомтридцат взѩли. Которыи попєл зас трєтим разомв способъ нєзвычаиног(о) мыта взѩвши, сполнє на пожитокъ свои ωбεрнγли и привлащили. Ѧ такъ повод, прихилѩючисѩ до права и конституцыи, вєр. в҃шγ кγ вєрнєню того попєлγ, чєрєз вєр. в҃шγ в способъ нєзвычаиного мыта побраного, и ку заплачєню в.мс. ωт кождоє подводы албо бочки водлγг конституцыи, ѩко собє сторона поводоваѩ мєнит, по сту гривєнполских, за тым побранєм попалих, на тєрмин, выш мєнованыи, позываєтъ, на котором абыстє вєр. в҃ша сами ωбличнє и завитє стали, тот попєл, взглѩдом нєзвычаиного мыта побраныи, вєрнувши, // вину водлуг права и конституцыи ωт кождоє подводы по стγ гривє полскихзаплатили и на то всє, што ширєи на тєрминє пришлом ωказано и дєклѩровано бγдєт, прислухали а на то правнє ωтповєдали конєчно. Писан γ Володимєры року тисєча шєстсотωсмънадцатог(о) мсца июлѩ сємнадцатого дн҃ѩ[2]”. Ѧ по вычитаню того позву на рокγ нинєшнємъ с того позвγ в тои с[пра]вє, слушнє припалои, стороны ωбєдвє, поводоваѩ и позванаѩ, сами ωчєвисто γ сγдγ нинєшнєго постановивъшисє и в тои справє росправγ правнγю мєжи собою маючи, широцє контровєртовали. Которых контровєрсыиих суд нинєшнии головныи трибγналскии добрє вырозγмєвши, бачєчи то, ижъ справа ω мыто, поступовати наказγєтъ, а в поступованю наказγєт, абы позваныє присєгли на контєнта позвовы, а то тγт, в трибγналє, за нєдєл двє. До котороє присєги выконанѩ суд нинєшнии рокъ сторонам ωбом, позванои кγ выконаню, а позванои[3] ку прислуханю сє тоє присєги тут, в трибγналє, на консєрватах воєводствъ Києвског(о), Волынског(о) и Бр[а]славъского […][4]завитыи, кром припозвγ, заховγєт и назначаєт.Што въсє длѩ памєти до книгъ єстъ записано, скоторых и сεс выпис под пєчатю зємскоювоєводства Києвского єстъ выдан.Писан вЛюблинє. Печатка. Корыкговалъ Малиновъскии, mp. Львівська національна наукова бібліотека НАНУкраїни, від. рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 4056 III,арк. 77-78. Засвідчена копія (Джерело: Документ № 3 із статті: Крикун Микола, Піддубняк Олекса. Документи про торгівлю поташем Брацлавського воєводства з Ґданськом у першій чверті XVII століття. – Дрогобицький краєзнавчий збірник, 2017, вип. XIX-XX, 359-374). Примітка: тут курсивом позначені літери, винесені над рядком, квадратними дужками - пошкоджені частини тексту, а круглими дужками - відсутні в тексті літери. [1] Далі має слідувати вислів про те, що Мелешки стали вимагати сплатити. [2] Судячи з того, що трибунал розглядав справу 13 липня, його позов слід датувати 17 червня. [3] поводовои [4] Зіпсований текст (на один рядок). |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > М >