І
Станіслав з Мельця
завіхойський каштелян
ІІ
Ян, син Станіслава, Мелецький
ротмістр на Поділлі (1526—1534), подільський воєвода (1547 р.), маршалок великий коронний (1556 р.). Його батьком був завіхойський каштелян Станіслав з Мельця, а матір'ю Ельжбета Тенчинська1.
23 червня 1531 року брав участь у війні проти Молдавії, у складі 6000 війська Яна Амора Тарновського, його коругви налічували 500 чоловік. Був відправлений Я. А. Тарновським на здобуття Покуття. Пізніше брав участь в битві під Гвіздцем, Обертином. 1535 року брав участь у поході війська під командуванням Яна Амора Тарновського на Сівершину, при здобутті Стародуба, Гомеля. 1537 року разом з Миколаєм Сєнявськимпереміг татар під Паньківцями. У вересні 1557 року командував 20 тисячами польських військ в таборі біля Пасваліса перед польсько-московською війною 1558—1570 років.[2] Посади: каштелян чехувський 1535 р., вісьліцький 1540 р., старостахмільницький, городоцький,[3] самбірський (1559).[4] 1549 р. отримав консенс на викуп сіл Бишів та Дрищів (Галицький повіт), державлення Черніїва та Хомикова король замінив дідичною власністю. Значні маєтки отримав як віно дружини, успадкував по тестеві. З дружиною мали взаємний запис доживоття; пан Комарного, Жовтанців, Далеєва, Тумира, Настанова, Ковачина з 3-ма селами. КоролівщиниКоропець, Попільники, Задвір'я з 10-ма селами, Могильниця, війтівство в Тлумачі (було викуплене 1545 р. декретом короля каліським каштеляном Марціном Зборовським).[5] Восени 1534 р. ( !) хмільницьким старостою є Ян з Мельця, який зробив запис 20 гривень на новолоковане с. Іванівці, на прохання братів Остапка та Дем’яна з Винниківців. Королівське підтвердження датоване аж квітнем 1543 р.7 Тут дивною видається дата 1534 р. Чому, власне, Тарновського перестало цікавити староство у Хмільнику і старостою став молодий ротмістр Ян з Мельця, у такий спосіб почавши свою урядницьку кар’єру на Поділілі, вершиною якої було надання йому у 1547 р. уряду подільського воєводи8. Але тільки у 1545 р. король Сиґізмунд І записав дожиттєво Хмільницьке староство Янові з Мельця, який уже на той час був віслицьким воєводою1. Родинні зв'язки Яна дозволили йому особливо за панування Сиґізмунда II Авґуста, шляхом дрібних, на перший погляд, привілеїв, збагатити власний маєток1 2. Значні руйнування Хмільника й округи змусили короля повторно 16 червня 1556 р. підтвердити привілей на надання місту маґдебурзького права, яке було надане в 1518 р.3 після спустошливих татарських наїздів (див. для порівняння док. для м. Скала).
2 жовтня 1557 р. Ян з Мельця уступив з хмільницького намісництва на користь свого сина Миколая, якому теж було записано довічне адміністрування ним. У самому королівському привілеї зазначено, що староство надається на повному праві (...си[т] от[п]і[ит] jure iurisditione dominio...)4. Але як ів ситуації з доживоттям Яна Тарновського, тут теж видно, що молодший
Мелецький не був пожиттєво старостою у Хмільнику. Імовірно, основну увагу Миколай зосередив у той час на впливовій та відповідальній посаді королівського секретаря5.
Певний дисонанс у послідовність королівських намісників у Хмільнику вносить королівський документ від 5 квітня 1552 р., коли у Пйотркові Сиґізмунд II Авґуст підтвердив право вартових брам м. Львова. Серед свідків цього документа фігурує Себастьян Мелецький, якого означено тут віслицьким каштеляном та хмільницьким старостою (Sebastiano Mieleczki Visliecensi, Chmielnicensique)6. Адже через рік, 23 березня 1553 р., старостою у Хмільнику знову значиться подільський воєвода Ян з Мельця (...Nicolao de Myelecz capitaneo Chmielnicensi, secretariis nostros et eliis quamplurimus...)7. Можливо, тут була помилка писаря.
Струсі повернули собі Хмільник на початку 60-х років. Наприкінці 1561 р. кам янецький ловчий Станіслав Струсь отримав від Миколая з Мельця хмільницьке староство, і вже на початку 1562 р. отримав від короля доживоття на ньому1.
Представники родини Мелецьких зосереджували у своїх руках Комарнівський ключ. Цей
маєтковий комплекс оформився в першій половині XV ст. – у 1427 р. Владислав Яґайло передав
друцькому князю Дмитрові Семеновичу частину королівського домену у Городоцькому повіті з
поселеннями Кліцько, Комарно, Конколовичі, Литовка, Угерці та Хлопи79. У 1471 р. селу Комарно,
розташованому на р. Верещиці, король Казимир Яґеллончик надав маґдебурзький привілей. На той момент комплекс був власністю руського воєводи Станіслава з Ходчі80.
Перші поборові реєстри XVI ст. зафіксували у Комарнівському ключі 1місто та 14 (або 12) сіл81.
В останній чверті XVI ст. до складу комплексу входило, окрім Комарна, лише 8 сіл (загальна їх площа складала 62,5 ланів82).
Лише з 1552 р. поборові реєстри Львівської землі фіксують власників кожного населеного пункту. Станом на цей рік досліджуваний маєтковий комплекс охоплював місто Комарно та 7 сіл: Грімно, Катериничі, Кліцько, Колодруби, Татаринів, Хлопи, Якимчиці [35, арк. 187-187зв.], в яких проживало, за даними джерел, 1542 особи*. Ключем володів подільський воєвода Ян Мелецький (? – 1561), який одночасно був городоцьким старостою і утримував в оренді сусідні села Керниця, Мавковичі і Поріччя. Поселення Татаринів перебувало в оренді Тарла – ймовірно, Павела, на той момент краківського каноніка. Під його заставою знаходились також розташовані неподалік Розвадів та Веринь [35, арк. 171].
Окремо, у власності подільського воєводи Яна Мелецького перебувало дідицтво Яна Коли,
яке він отримав після шлюбу з його донькою Анною – села Жовтанці, Задвір’я, Колоденці, Угерці
(ймовірно, Нагірці)83.
Мелецькі володіли Комарнівським комплексом до кінця XVI ст. В 1590 році, після одруження
з донькою подільського воєводи Миколая Мелецького Катажиною, Комарно стало власністю Яна Остророґа (згодом зайняв уряд познанського воєводи), який збудував неподалік міста звіринець84.
8 Urzędnicy podolscy X IV -X V IH wieku. Spisy. - № 6 3 6 . - S. 145.
1 MRPS. - Pars IV. - Vol. 3. -№ 2 1 9 4 1 .
2 Sucheni-Grabowska A . Badania nad elitą władzy w latach 1 5 5 1 - 1 5 6 2 / / Sucheni-Grabowska A . W olność i prawo w staropolskiej koncepcji państwa. - Warszawa, 2 0 0 9 . - S. 159.
3 AGAD. - M K. - Sygn. 87. - K. 3 2 7 v -3 2 9 . Заголовок: Conjirmatio privilegii oppidi Chmielnik
4 Ibidem. - Sygn. 90. - K. 98 v - 9 9 v. Заголовок: Datur Capitaneatus Chmielnicen[si] cum advi.talitate per libera[m] demissiaem mag[nifijci Io[an]nis M ielieczki Pataltini Podolia ... Generoso Nicolao
M ielieczki filio eius. Реґест: M RPS. - Pars V. - № 1908.
5 Привілеї міста Львова (XTV-XVIII ст) / Упор. М . Капраль / / Львівські історичні пам'ятки. -
Т. І. - Львів, 1998. - № 153. - С. 3 51.
6 Привілеї міста Львова. - № 138. - С 315. Каштеляном у Вісліці Себастьян був з 1547 по
1568 р. Див.: Urzędnicy województwa sandomierskiego XIV -XV H I wieku. Spisy. - Kórnik, 1993. -
№ 1211. - S . 150.
7 Привілеї міста Львова. - № 143. - С. 326.
1 MPRS. - Pars V. - Vol. 2. - № 9 0 2 4 ,9 0 3 5
79 Szyszka J. Terytorium i infrastruktura gospodarcza starostwa gródeckiego do połowy XVI wieku // Narodziny Rzec.zypospolitej. Studia z dziejów średniowiecza i czasów wczesnonowożytnych. – Kraków, 2012. – T. 1. – S. 675.
80 Baliński M., Lipiński T. Starożytna Polska. – T. 2. – Cz. 2. – S. 573.
81 Місто Комарно, села Угерці (1,5 л.), Хлопи (4 л., 8 пустих), Катериничі (0,5 л.), Якимчиці (4 л., 4 пустих), Кліцько (6,5 л.; 6 пустих), Татаринів (3 л.), Андріянів (спалене), Грімне (24 л., 4 пусті), Березець, Кореличі, Кростковичі (спалені, два останніх дуже віддалені від Комарна і можливо до складу ключа не входили), Колодруби (12 л.), Бірче і Поріччя (6 л.) (Źródła dziejowe. – Warszawa, 1902. – T. XVIII. – Cz. I. – S. 163).
82 Якимчиці (1 л.), Кліцько (8 л.), Татаринів (6 л.), Колодруби (8,5 л.), Грімне (24,5 л.), Угерці (1,5 л.), Катериничі (1,5 л.), Хлопи (11,5 л.) (Źródła dziejowe. – Warszawa, 1902. – T. XVIII. – Cz. I. – S. 76).
35. ASK, Dz. 1, sygn. 19, 916 k.
83 AGAD. ASK. – Dz. I. – Sygn. 19. – K. 175v.
84 Baliński M., Lipiński T. Starożytna Polska… T. 2. – Cz. 2. – S. 574; Dworzaczek W. Ostroróg Jan h. Nałęcz (1565.1622) // PSB. – Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1979. – T. XXIV/3. – Zesz. 102. – S. 509,Мелецький ІІІ Миколай син Яна Мелецький (1540? — 11 V 1585[1]) — польський шляхтич, військовик, урядник Королівства Польського, староста хмільницький і королівський секретар (з 1557 р.), королівський дворянин з 1562 року, великий гетьман коронний «у латах» (без формальної номінації), воєвода подільський у латах з 1569 р., староста Сандомирський, новокоржинський, городоцький, долинський, каштелян войницький (1567 p.). Один з фаворитів короля Стефана Баторія[2]. Основу складав спадок матері — володіння, які були в Галицькій Русі: Комарне з 8-ма селами, Устя-Горожане з Далеєвом і 9-ма селами, Кулачківці з 18-ма селами в Галицькій землі, частина Тшцєнця (Перемиська земля), Буковсько з 4-ма селами (Сяноцька земля). На Поділлі мав Малу Літинку. В Сандомирському воєводстві посідав частину Мельця, Зґурско, Длуґу Волю. На Вавелі мав кам'яницю «шидловецьку». Дружина мала багате віно. Мав значні доходи з королівщин. У 1548 р. отримав дозвіл на викуп та затримання правом доживоття міста Шуків з селом Шукоц(т)ином; у 1557 р. міста Рожнів з 3-ма селами в Галицькій землі. 6 жовтня 1579 p. отримав правом доживоття Кінчаки, Крашилів, Баранів, Сапогів, Гринівці у Галицькій землі.[6]Син подільського воєводи і великого маршалка коронного Яна Мелецького і його дружини Анни Коли. У молодості здійснив подорож країнами Західної Європи (Англія, Шотландія, Швейцарія та Італія). Тривалий час провів при дворі німецького імператора Фердинанда І Габсбурґа, беручи участь в деяких його військових кампаніях. 1557 р. — повернення на батьківщину, призначення старостою хмільницьким (2 січня, отримав від батька) і королівським секретарем. Брав участь у Лівонській війні з Московією. 1561 р. після смерті батька став старостою городоцьким, відступив Хмільницьке староство.[3] 1562 р. — став придворним польського короля і великого князя литовського Сиґізмунда ІІ Авґуста. 1564 р. — в чині ротмістра під командуванням польного гетьмана коронного Станіслава Лесновольського брав участь у військових діях проти Московії, взяв участь у невдалій облозі Полоцька. За військові заслуги отримав посаду войницького каштеляна 1567 року. 1569 р. під час сейму в Любліні підтримав проект польського короля Сиґізмунда ІІ Авґуста по створенню Речі Посполитої; 5 вересня призначений воєводою подільським. 1571 р. очолював посольство Речі Посполитої в Угорщину і Трансільванію. Був присутній при обранні на трансільванський престол Стефана Баторія. Після повернення на батьківщину отримав чин старости городоцького. 1572 р. — за наказом польського короля Сиґізмунда ІІ Авґуста як воєвода подільський очолив військовий похід проти Молдавії. Через невелику кількість сил не зміг посадити на господарський трон ставленика Речі Посполитої Богдана; змушений був відступити в Хотин, де відбивав османсько-кримськотатарські атаки до прибуття великого гетьмана коронного Єжи Язловецького з підкріпленням. За це король передав в нагороду Миколаю Мелецькому староство новокоржинське. 1572 р.: після смерти останнього з Яґеллонів — Сиґізмунда ІІ Авґуста — спочатку підтримував кандидатуру шведського короля Юхана ІІІ Вази, потім підтримав обрання на престол Речі Посполитої французького принца Генріха Анжуйського. Після втечі Генриха Анжуйського у Францію Миколай Мелецький перейшов на бік австрійського ерцгерцога Максиміліана Габсбурґа; разом з Миколаєм Язловецьким здійснив військовий похід проти молдавського господаря Богдана IV. 1575 р. знаходився на Поділлі, відбивав татарські набіги. Здобув перемоги над кримськими татарами під Острополем і Сенявою. 1576 р. після обрання на трон Речі Посполитої трансільванського князя Стефана Баторія Миколай Мелецький продовжував підтримувати кандидатуру австрійського ерцгерцога Максиміліана. 1577 р. під час війни Стефана Баторія проти повсталого міста Ґданська прибув до нього в Грабін, склав присягу на вірність. 1578 р. на сеймі у Варшаві Миколай Мелецький висловився за продовження війни з Московією. 2 лютого 1579 р. призначений Стефаном Баторієм новим великим гетьманом коронним і головнокомандувачем армії Речі Посполитої у війні проти Московії. Одним з його успіхів є завоювання міста і фортеці Полоцька. Пізніше, через незгоду з Стефаном Баторієм і Яном Замойським, пішов зі своєї посади. Фундував костел в Устю 1579 р. Під впливом єзуїта Гербеста Бенедикта разом з дружиною близько 1580 року змінив віросповідання на католицьке.[4]Приятелював з Яном Кшиштофом Тарновським, Миколою Христофором Радзивіллом «Сиріткою». Хворів на подагру, лікувався, зокрема, у Міколая Буччеллі (його учня взяв собі надвірним лікарем). 20 травня 1585 р. його тіло почали перевозити до Мeлeця. 1566 р. одружився з Ельжбетою Радзивілл (1550—1591) — дочкою великого канцлера литовського Миколая Христофора Радзивілла «Чорного». Катажина — перша дружина воєводи познаньського Яна Остроруга (1547/1565–1622)[5].1. Betlej A. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Uściu Zielonym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia Skleniarz, 2010. — T. 18. — 508 il. — S. 296. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.) 2. Anna Jagiellonka (1523—1596) // Polski Słownik Biograficzny. — T. I. — S. 130. 3. Kowalska H. Mielecki Mikołaj h. Gryf (zm. 1585)… — S. 759. 4. Zarębski I. Herbest Benedykt (Herbestus Neapolitanus), (ok. 1531—1598) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1961. — T. IX/3. — Zeszyt 42. — S. 435. (пол.) 5.Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… — Т. 3. — S. 254. 6. Kowalska H. Mielecki Mikołaj h. Gryf (zm. 1585)… — S. 763—764. Зофія (?—1619) — дружина князя Семена Олельковича-Слуцького (пом. 1592), потім великого гетьмана литовського Яна Кароля Ходкевича (1561—1621); Катажина, дочка Миколая, Мелецька — перша дружина воєводи познаньського Яна Остроруга (1547/1565–1622)[5]. Документ 1589 р. був останнім віднайденим поборовим реєстром Львівської землі XVI ст. [35, арк. 828-916зв.], за даними якого в Комарнівській маєтності проживало 1094 особи (без врахування практично усього населення Комарного). Власником ключа у реєстрі фігурує Миколай Мелецький, який помер за 4 роки до ревізії. Насправді, станом на 1589 р. маєтність належала доньці Миколая – Катажині, яка в 1590 році після заміжжя з Яном Остророґом (згодом зайняв уряд познанського воєводи) внесла його в якості посагу. Ім‘я нового господаря в описово-статистичних документах зафіксував реєстр боржників поборового податку (delata) 1609 р., укладений поборцем Львівської землі, жидачівським суддею Кшиштофом Лесьньовським [45, с. 951-967]) і облятований у львівські гродські акти. Документ зафіксував зростання маєтності за рахунок приєднання навколишніх поселень – сіл Андріянів, Березець, Лівчиці і Чуловичі [45, с. 956-957]. Відтепер ключ складався з 1 міста і 13 сіл: Андріянів, Березець, Бучали, Грімно, Катериничі, Кліцько, Колодруби, Лівчиці, Татаринів, Угерці, Хлопи, Чуловичі, Якимчиці. 5.Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… — Т. 3. — S. 254. 35. ASK, Dz. 1, sygn. 19, 916 k. 45. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІАУЛ), ф. 9 (Львівський гродський суд), оп. 1, спр. 365, 2692 с. ***** Себастьян Мелецький — краківський каштелян (1568 р.), помер 1575 р.[1] Ім'я невідоме — ротмістр війська Речі Посполитої; на початку 1638 року запорожці, очолені Дмитром Гунею, розгромили його каральний загін, надісланий польським командуванням для знищення Запорозької Січі. Міколай — чоловік Зофії Станіславської, доньки Балтазара[2] |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > М >