МИШКИ-ВАРКОВСЬКІ ТА МИШКИ-ХОЛОНЕВСЬКІ   I. Загальна характеристика та походження роду Варковськіх та Холоневських МИШКИ-ВАРКОВСЬКІ ТА МИШКИ-ХОЛОНЕВСЬКІ — волин. шляхетські роди спільного походження, герба "Корчак". У серед. 15 ст. виходець з Руського воєводства Корони Польської Петро Мишчич отримав за свою службу привілеї від волин. кн. Свидригайла (1451) та короля польс. і вел. кн. литов. Казимира IV Ягеллончика (1452) на села Холонів (нині село Горохівського р-ну), Холоневичі (нині село Ківерцівського р-ну; обидва Волин. обл.) та ін. села в Перемильському пов. на Волині. Його рід продовжили сини Богдан (р. н. невід. – п. після 1513) і Дмитро (р. н. невід. – п. між 1495 та 1514) Мишчичі. Мишки-Варковські – нащадки Федора Богдановича Мишки (р. н. невід. – п. після 1539), дідичана Варковичах Луцького пов. (нині село Дубенського р-ну Рівнен. обл.). Рід вигас у 1-й пол. 17 ст. Мишки-Холоневські – у 16 – 1-й пол. 17 ст. – велика малоземельна шляхетська фамілія, нащадки Дмитра Богдановича Мишки, дідича на Холоневі. Діти Ігнація М.-Х., живучи в Російській імперії, 1842 отримали підтвердження свого графського титулу (рід записано до 5-ї частини Родовідних книг Волин. і Подільської губерній). Іван Ігнаційович М.-Х. у 1815–1816 – волин. губернатор. Джерела: Центральний державний історичний архів України в м. Києві, ф. 25–26; Російський державний архів давніх актів, ф. 389, кн. 41, 45, 267. Література: Niesiecki K. Herbarz Polski, t. 3. Lipsk, 1841 Boniecki a. Herbarz Polski, t. 3. Warszawa, 1900 Urzędnicy wojewόdztwa bełzkiego i ziemi chełmskiej XIV–XVIII wieku: Spisy. Kόrnik, 1991 Urzędnicy wojewόdztwa lubelskiego XVI–XVIII wieku: Spisy. Kόrnik, 1991 Urzędnicy wojewόdztw kijowskiego i czerniechowskiego XV–XVIII wieku: Spisy. Kόrnik, 2002 Urzędnicy wołyńscy XIV–XVIII wieku: Spisy. Kόrnik, 2007 Wiśniewski I. Myszka (Myszka Warkowski) Michał (Michajło). В кн.: Polski słownik biograficzny, t. 22. Wrocław–Warszawa–Krakόw–Gdańsk. Алфьоров О., Однороженко О. Українські особові печатки XV–XVII ст. за матеріалами київських архівосховищ. Х., 2008 Білоус Н. Київ наприкінці XV – у першій половині XVII століття: Міська влада і самоврядування. К., 2008. 2. Геральдика та сфрагистика. 1. На червоному полі три срібних вруба.
Джерела: Джерела: 2. На червоному полі три срібних увігнутих вруба, середній з яких довший.
Джерела: 3. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику три страусових пера, навколо щита червоно-срібний намет.
Джерела: – печатка Михайла Васильовича Мишки Холоневського 1611 р. (ІР НБУВ, ф. 2, спр. 23259). 4. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику з золотого корчака виникає срібний пес, навколо щита червоно-срібний намет (герб Корчак).
Джерела:
печатка Михайла Федоровича Мишки Варковського пана з Варкович 1578 р.
печатка Михайла Васильовича Мишки Холоневського 1609–1617 рр. 4. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику павичеве перо, навколо щита червоно-срібний намет.
Джерела:
печатка Михайла Васильовича Мишки Холоневського 1619 р. 3. Генеалогічний родовiд та бiограми Варковськіх та Холоневських. I 1. Петро Мишчич У серед. 15 ст. виходець з Руського воєводства Корони Польської Петро Мишчич отримав за свою службу привілеї від волин. кн. Свидригайла (1451) та короля польс. і вел. кн. литов. Казимира IV Ягеллончика (1452) на села Холонів (нині село Горохівського р-ну), Холоневичі (нині село Ківерцівського р-ну; обидва Волин. обл.) та ін. села в Перемильському пов. на Волині. Маєток Холинів разом із маєтками Хулєв, Саліщово, Городище та Бече разом із митами отримав за службу Петро Мишка (LM 22 № 3.1). З ревізорської преамбули стає зрозуміло, що гребельне мито збирали не в усіх маєтках пана Мишки, а тільки у Холиневі. Казимир Ягеллончик своїм привілеєм від 3 січня 1452 р. пожалував пану Петру Мищичу маєтки Хулев, Холюневець, Селищове Городище та Бєче з усіма прилеглими до них землями у Перемильському (Луцькому) повіті вічним правом38. РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 22. — Л. 5 об.–6 II 2/1. Богдан Петрович Мишчич (1513) 1459 р. брати Богдан і Дмитро Мишки-Холоневські, проводячи поділ с.Холонева «дtлили наполы» не лише «статки домовыt», але й челядь67. 67 ЦДІАК України. Ф. 26, оп.1, спр. 1, арк. 287287 зв.; АЮЗР. К., 1907. Ч. VIII. Т. IV. С. 1719. 68 АЮ 3/1. Дмитро Петрович Мишчич ( п. 1495/1514) III 4/2. Дмитро Богданович Мишка Холоневський, дідич на Холоневі. 5/2. Федiр Богданович Мишка Варковський (р. н. невід. – п. після 1539), дідич Варковичах Луцького пов. (нині село Дубенського р-ну Рівнен. обл.). В преамбулі до документів пана Федіра Мишки вказано, що він збирав мито у Холиневі і Варковичах на двох греблях: від возу закладеного двома кіньми – 1 гріш, одним конем – пів гроша, від возу солі – по 30 головажень (LM 22 № 3). Стягнення мита у Варковичах підтверджується документом LM 22 № 3.2. 1514 р. за скаргою Федора Дмитровича Холонев- ського на свою матір Огафію Холоневську, «иж tму дtлу части ровноt поступити во имeнью их отчизном у Холонtвt у дворt, у людtх, у полtх, у сtножатtх, у ставtхъ, у млынtхъ, такъ и в рtчах рухомых домовых: у чtляди, у конtх, у быдлt, у шатах, отдt- лити нt хочtт», луцьким старостою князем Костянтином Івановичем Острозьким були призначені дільчі, які «зъtхавшися до имtнья Холонtва, дtлъ мtжи ними учинили напtр- вtи у рtчах домовых: у шатах, у конtх, у чtляди, у быдлt»68.68 АЮЗР. Ч. VIII. Т. IV. С. 323325. 69 IV Гаврило Дмитрович Холоневський
Андрiй Дмитрович Холоневський Григорій Дмитрович Мишка Холоневський
Михайло Федорович Мишка Варковський (бл. 1530 – жовтень 1605), Найвідомішим представником цієї гілки роду був син Федора Михайло М.-В. який починав свою стрімку кар'єру при дворі короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда II Августа(1553–65) як господарський дворянин та польний писар, 1561–63 – мозирський підстароста великого литов. гетьмана, мозирського старости Миколая Радзивилла, 1564–66 – королів. ротмістр. Упродовж життя обіймав уряди річицького (1565–67), гомельського (1568–94) та овруцького (1572–78) старости (див. Староство); 1570–71 був справцею Київського воєводства. Завдяки підтримці потужного клану князів Радзивиллів 1572 отримав привілей на волин. каштелянство (див. Каштелян) і, таким чином, першим (і останнім) у роду посів місце в сенаті Речі Посполитої. Дідич містечка і замку Варковичів, сіл Варковичі, Молодова (нині с. Молодова Перша; обидва села Дубенського р-ну), частин у Серниках (нині село Зарічненського р-ну; усі Рівнен. обл.), Бородчичах і Холоневі Луцького повіту Волинського воєводства. Народившися в правосл. родині, у зрілому віці прийняв вчення однієї з протестантських течій, згодом навернувся на католицизм; похований у фундованій ним же Варковицькій римо-катол. каплиці поруч із дружиною Ядвігою Збонською з Курова. У шлюбі з нею мав чотирьох дітей: Абрама, Миколая, Станіслава і Марушу, дружину великого литов. маршалка і ген. жмудського старости кн. Станіслава Радзивілла. З них Абрам М.-В. (р. н. невід. – п. 4 жовтня 1604) – овруцький староста (1578–1604) і волин. стольник (1580–93), а Станіслав М.-В (р. н. невід. – п. бл. 1623) – королів. коморник. Інше джерело також згадує, що в 1575 р. татари К. Острозького в “…кількадесят коней” здійснили “наїзд” на пана М. Мишкі-Варковського23.
дітей: Абрама, Миколая, Станіслава і Марушу,23 Малиновский И. Сборник материалов… – С. 467–468, 472. V Федiр Гаврилович Холоневський Діти Нерадки Сенютянки, залишившись сиротами, за борги, нагромаджені батьками, імовірно, у зв’язку з тяганиною з Ярмолинськими, віддали дядькові материну частку вже через три тижні після поділу з родичами (за згаданим вище «Інвентарем», 4 травня 1540 р. дворянин великого князя ув’язав Сенюту в чотири осілі дворища його племінників Холонівських за заборговані їхнім батьком 444 копи гр.38), та оскільки повноліття молодших із них було далеко попереду, процес відчуження ними материзни затягнувся на кільканадцять літ. 15 травня 1543 р. кременецький староста Щасний Герцик дозволив найстаршому з Холонівських – Федору – продати свою частину39, а Сенюті – купити її на вічність40. За продажним листом, спорядженим у Кременці 16 травня 1545 р., не маючи коштів на визволення з боргів батькової спадщини, племінник відступив дядькові материзну, порахувавши її за третину свого маєтку, за що й отримав за неї 300 кіп гр. 41. Наступний із братів – Іван – за листом, датованим 14 грудня 1548 р. у селі Хмелів, віддавав свою частку – разом із батьковим боргом на ній – усього лиш за 30 кіп гр. 42, але реалізацію угоди чомусь відклали. 30 березня 1550 р. Сенюта отримав у кременецького старости Петра Семашка дозвіл на придбання тої самої частини43, а наступного дня племінник видав черговий лист, де було сказано, що «нє маючи чим долгов отцєвских платити и отчизны своєи – имєня Холонєвского – высвобод[жа]ти», він з дозволу старости про- дав материну спадщину за 400 кіп гр. під зарукою сплати монархові та покупцеві по 400 кіп гр. і відшкодування всіх затрат останнього «на голоє слово»44. Марія Холонівська 1 лютого 1551 р. оповіла володимирському підстарості Михайлові Козинському, що, отримавши від братів Івана й Федора належну їй материзну, «жадного слушного выхованя на тои части своєи м¦ти нє могла», тому, зваживши на те, що вони попродавали свої частини, вчинила за їхнім прикладом. Брати, прибувши з нею в замок, підтвердили дозвіл на продаж, а підстароста вніс це оповідання в книгу45. Через тиждень, 8 лютого, дівчина повторила те саме перед кременецьким підстаростою Денисом Несвіцьким, тільки замість Федора став третій брат – Марко46 . 8 лютого 1556 р. Марія Гаврилівна у присутності володимирського і берестейського владики Йосифа, володимирського підстарости Михайла Козинського, Вовчка Жасківського, Івана Патрикія, Богдана Костюшковича-Хоболтівського та братів Федора й Івана Холонівських видала в місті Володимирі ще один лист, на цей раз уже разом із чоловіком Іваном Козинським, де знову було сказано, що під час поділу материної спадщини з братами Федором, Іваном, Марком та Олехном вона отримала від них свою частину, узяла її до рук і немалий час тримала, однак не маючи ніякої користі й бачачи, що брати продали свої частини, з дозволу Семашка теж продала її за 600 кіп гр. Сенюті. За умовами продажу вона зобов’язалася під зарукою сплати монархові й стороні по 600 кіп гр. та відшкодування «на голе речення слова» всіх затрат покупця ніколи не домагатися цих володінь, зазначивши при тім, що вони становлять тре- тину маєтку, належного їй і чоловікові47. 14 травня 1548 р. згаданий вище Федір видав Сенюті лист на 12 кіп лит. гр. іззаписом їх на частині Марка (ймовірно, ще неповнолітнього)48. 15 трав- ня 1554 р. молодший із Холонівських оповів Семашкові, що, потребуючи коштів на викуп належної йому частини в маєтку Холонів, продав дядькові свою частину материзни, а староста на його прохання видав покупцеві листи з дозволами на продаж49 і набуття50. 24 травня Марко спорядив у Кременці лист, за яким відступив свою частину всього лиш за 40 кіп гр., зазначивши при тім, що рахує її за третину своїх володінь; далі він поїхав із дядьком у Вільно і бив там великому князеві чолом, щоб той велів уписати його лист у книги канцелярії. Прохання було задоволене і 5 липня 1554 р. Сенютичу ви- дали витяг51. Завершальним акордом угоди став квит на 29,5 кіп гр., доплаче- них, нарешті, покупцем за придбаний маєток через Волчка Жасківського, виданий Марком 18 серпня 1554 р. у с. Жасковичі52. 20 вересня 1558 р. Олехно Холонівський і Грицько Сенютич отримали в Семашка «дозволений»53 та «оповіданий»54 листи на продаж і купівлю остан- ньої частини спадщини Нерадки Сенютянки. З листа, датованого в селі Но- восілки 30 вересня того самого року, а наступного дня зізнаного перед уря- дом Кременецького замку, довідуємося, що, судячись із сусідами, слідом за братом Федором наймолодший із Холонівських заставив у чималій сумі на- лежну йому частину маєтку Холонів; крім того, не маючи чим платити свою частину батькового боргу Сенюті, відступив йому за 150 кіп гр. материзну під зарукою непорушності угоди на 500 кіп монархові і 200 кіп стороні. У цьому ж листі читаємо, що частина, яка відчужується, становить третину маєтку продавця55. З частинами інших Сенютянок, які ще не встигли розпорошитися між спадкоємцями, було значно менше клопоту. 38 ЛНБ ВР. . Ф. 91, спр. 61.І.4, с. 267 (реґест). 39 Там само. Ф. 103, спр. 6503, арк. 1 (оригінал листа). Датовано 1 індиктом, якому тут відповідає 1543 р. 40 Там само. Спр. 6340, арк. 43 (оригінал листа). Датовано 1 індиктом, якому тут відповідає 1543 р. 41 Там само. Спр. 6503, арк. 44–45 (оригінал листа, але збереглися тільки вертикальні половини обох аркушів); ф. 91, спр. 61.І.4, с. 267 (реґест). 42 Там само. Ф. 103, спр. 6503, арк. 31–32 (оригінал листа). 43 Там само. Ф. 91, спр. 61.І.4, с. 268 (реґест). 44 Там само. Ф. 103, спр. 6503, арк. 39–40 (оригінал листа). 45 Там само. Арк. 35 (випис із книги володимирського підстарости). 46 Там само. Арк. 41–42 (випис із книги Кременецького замку). 47 Там само. Арк. 57–57 зв. (оригінал листа). 48 Там само. Ф. 91, спр. 61.І.4, с. 268 (реґест листа). 49 Там само. Ф. 103, спр. 6503, арк. 47 (оригінал листа). 50 Там само. Арк. 2 (оригінал листа). 51 Там само. Арк. 51 (оригінал листа). 52 Там само. Арк. 53 (оригінал листа). 53 Там само. Арк. 61 (оригінал листа). 54 Там само. Арк. 63 (копія листа). 55 Там само. Арк. 65–66 (випис із книги Кременецького замку, помилково датований 1 ве- ресня 1558 р.). Іван Гаврилович Холоневський 1586 р. Мартин Межинський разом з Валентієм і Якубом Вітковськими позивав Семена Козинського, Остафія і Костянтина Колпитовських та Івана Холоневського за вбивство свого озерецького «врядника» Мартина Вітковського102. 102 АЮЗР. К., 1876. Ч. VI. Т. I. С. 156-158.
Марк Гаврилович Холоневський Олехно Гаврилович Мишка Холоневський (1570, 1583) pan na części Chołoniewa 1570, 1583,
Марія Гаврилівна Холоневська Василь Андрiйович Холоневський 5 березня 1576 р. Василь Холоневський подав скаргу на урядника волинського каштеляна Михайла Мишки-Варковського Флоріана Кендкравського, який 4 березня, «упившися на беседе ув Ощове» у пана Станіслава Защинського, приїхав уночі зі своїми слугами до корчми у Холоневі, що належала скарж- никові, де влаштував п’яний дебош, побив його слуг і порозганяв усіх постояльців, які не заплатили за випиті напої. Але нападники на тому не зупинилися: вони схопили піддану скаржника й повезли із собою до двору Холоневського, де всю ніч глумились над нею: «…в той корчми моей подданную мою именем Верку, невѣсту почътивую,моцно кгвалтомъ самъ с помочниками своими вземши и до двора пана своего Холоневского отвезши, там же ее без жадное литости а баченья хърестиянского, яко доброму не пристояло, усилством зкгвалтилъ и через усю ночъ у себе мел». Жертва нападників голосно кричала, намагаючись привернути до себе увагу людей, але дарма: В «которая будучи такъ од него злого чоловѣка посилованая, кгвалъту ачъ волала, нижли люди, будучи устрашоными а розогнаными, в часночъный нихто на кгвалт не прибегъ, але она дня нинешънего, даты вышъшей писаное, скоро одно од него волна была пущона, тотъ кгвалт свой людем добрымъ сторонъним оповедала и осветчила» Ф. 25, оп. 1, спр. 16, арк. 57 зв.–58. Ольбрехт Радзивілл нотував у своєму щоденнику: шлюб, який зміцнює стіни родинного дому, постає із “прихильності душ”, однак “швидко розривається через домашні негаразди” і “у короткому часі в’яне”88. Таке трапилося із Федорою Гулевичівною, родинне життя якої з Василем Холоневським від початку не склалося. До з’ясування стосунків між подруж- жям були залучені приятелі, які з ініціативи чоловіка намагалися вплинути на жінку. Натомість мати Федори, за словами Холоневського, усіляко сприяла доньці в її бажанні розлучитися, прихистивши її у своєму домі та перека- зуючи через приятелів зятеві: “Я, деи, жены к нему не пошлю, але ему ражу, иж бы еи дал покой, а ее вызволил зъ малженъства, а она его, бо возметъ себе не жону, одно неприятеля”89.АЮЗР. – Ч. 8. – Т. ІІІ. – С. 280–282.
Андрій Григорович Прокіп Григорович 1582 р. Іван Жуковецький звернувся до суду зі скаргою на пасерба Прокопа Холоневського, який вигнав його з маєтку Холонів і захопив документи на маєтки Жуковець і Горзвін60
ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. 243, арк. 340 ЗВ.-341 зв. 60 Українське повсякдення ранньомодерної доби. – С. 368 Абрам Михайлович Мишка Варковський (р. н. невід. – п. 4 X 1604) – овруцький староста (1578–1604) і волин. стольник (1580–93), Миколай Михайлович Мишка ВарковськийСтаніслав Михайлович Мишка Варковський (р. н. невід. – п. бл. 1623) – королів. коморник. Маруша Михайловна Мишка Варковська
Synowie: 1. f Ignacy f .1818, hr. galic. 30. 3. 1798, pan na Chołoniewie, Myślinie, Bartożycach, Zwiniaczu VI Mikołaj син Олехни mąż waleczny, porucznik roty J. Mci wojewody sandomierskiego 1662,
.Михайло Олехнович М.-Х. (р. н. невід. – п. після 1624) 1609–20 обіймав уряд київ. підвоєводи за воєводств С.Жолкевського та Т.Замойського, 1611 згадується як королів. ротмістр. Александер М.-Х. (р. н. невід. – п. бл. 1660) – люблінський ловчий (1658). VII Самійло син Миколая Tomasz син Миколая
VIIІ Ян син Томаша
ІX Адам-Алоізій син Яна М.-Х. (р. н. невід. – + 1774), – вінницький підстолій (1736), звенигородський хорунжий (1750), белзький підстароста і гродський суддя (1753–58), белзький підкоморій (1758–66), бузький каштелян (1766–72) і дубенський староста (1769). Троє його синів Ігнацій, Рафал і Францішек-Ксаверій 1798 отримали титул графів "Священної Римської імперії германської нації". З них Рафал М.-Х. був кавалером ордену св. Станіслава, дубенським (1780) та літинським (1789) старостою, коронним мечником (1793). biegły prawnik, pod.stoli Winnicki 1736, podstarości i sędzia gr. bełzki 1749, chorąży zwinogrodzki 1750, rotm istrz chór. pancernej 1760, podkom. bełzki 1758, poseł 1764, elektor 1764, starosta du.bieński 1769, kasztelan buski 4. 12. 1766,
X Ігнатій — у 1765 році набув від Потоцьких Коломийське староство[1] Андрій — луцький катедральний кустош (РКЦ) Рафаїл Францішек-Ксаверій М.-Х. (п. 1830) – кавалер ордену св. Станіслава, коронний ловчий (1788), великий коронний галицький чашник (1798). Ігнацій М.-Х. – кавалер ордену св. Станіслава, коломийський (1765) і щуровський (1771) староста, шамбелян (камергер) польс. короля Станіслава-Августа Понятовського.
Михайло Мишка-Холоневський Михайло народився в сім’ї Миколая Мишки-Холоневського й Олександри Ободенської163. Як королівський дворянин у 1597 р. подав у земське володіння польному гетьманові Станіславові Жулкевському маєтності в Київському воєводстві: Баришпіль, Баришівку та ін.164 Згодом, ймовірно, служив у війську під керівництвом польного гетьмана С.Жулкевського. Коли в березні 1608 р., після смерті князя К.-В.Острозького, С.Жулкевський став київським воєводою, то призначив Михайла своїм підвоєводою165. Новий київський воєвода у зв’язку з участю у московській кампанії, а пізніше у зв’язку з забезпеченням оборони Поділля перебував у Києві рідко. Це сприяло вивищенню ролі підвоєводи й водночас збільшувало його відповідальність за стан справ у воєводстві. Михайло продовжував також перебувати на військовій службі: документи 1613-1615 рр. називають його ротмістром166. Протягом 1613-1615 рр. київський підвоєвода неодноразово входив до складу комісій, створених асесорським судом для проведення розслідування або винесення вироку в справах, які стосувалися протиріч між київськими міщанами та Печерським монастирем, тими ж міщанами й ченцями монастиря св. Кирила, овруцьким старостою й місцевою шляхтою та боярами167. На сеймі 1613 р., де була ухвалена конституція про проведення нового розмежування між Київським воєводством і Мозирським повітом, Михайло увійшов до складу комісії для виконання цієї постанови168. Саме в часи підвоєводства в Києві, близько 1618 р., М.Мишка-Холоневський одружився з місцевою зем’янкою Настасією Лозчанкою. Михайло робив, але, як видається, малоуспішні, спроби зміцнити свій маєтковий статус на території воєводства. 10 квітня 1611 р. С.Жулкевський записав йому село Іванків, але вже 27 січня 1612 р. Михайло з невідомих для нас причин це село київському воєводі повернув169. У серпні 1618 р. київський підвоєвода насильно відібрав у священика Трьохсвятительської церкви в Києві отця Іоанна Єсифовича землю, надану королем170. Навряд чи йому її вдалося закріпити як власність. Цього ж року М.Мишка- Холоневський і Н.Лозчанка виклопотали собі королівський привілей на пожиттєве володіння селом Волосковичі біля Києва. Як виявилося під час процесу в асесорському суді та проведення інквізиції, це село перебувало у власності київського городничого Станіслава Вигури, що визнав 23 березня 1620 р. своїм декретом реляційний суд171. Після загибелі С.Жулкевського під Цецорою Михайло повернувся на Волинь.У 1620— х рр. він купив володимирське війтівство. У Луцькому повіті М.Мишка-Холоневський володів селами Холонів, Мирків, Верхостав’я, Голишів, Козятин172. Як володимирський війт тримав 18 димів на Зап’ятничій частині у Володимирі173. Ще будучи київським підвоєводою, Михайло отримав у березні 1625 р. кадуковим правом кілька будинків у Києві по козаках Івашковському, Шираю, Друшляку, Коробці, які "панства примирені воювали ”, тобто, правдоподібно, брали участь у поході на Крим174. Своїй дружині записав половину Миркова. Михайло залишився вірним православ’ю: у 1619 р. вписався до Пом’яника Луцького братства175. Помер М.Мишка-Холоневський орієнтовно на початку 1648 р.176 163 Boniecki A. Herbarz Polski. 1901. Т. III. S. 56. 164 AGAD. Zbiór Czołowskiego, sygn. 389, s. 26. 165 Boniecki A. Herbarz Polski. T. III. S. 56. 166 Ibid.; РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 207, л. 6-6об. 167 Там же. Д. 205, л. 63-64; д. 206, л. 69об.-70об, 103-105,56об., 62, 73об.-74, 13 1 об. 168 Volumina legum. Т. III. S. 101. Розмежування проведене в січні 1612 р., згідно з рішенням сейму 1611р., було визнане незаконним у зв’язку з протестом овруцької шляхти (Крикун Н. Администра тивно-территориальное устройство... С. 117). 169 AGAD. Zbiór Czołowskiego, sygn. 389, s. 26. 170 Архив ЮЗР. Ч. I. T. 6. C. 456-458. 171 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 209, л. 49-5 Ізв., 95зв.-99. 172 Баранович О. Залюднення... С. 64. 173 Там само. С. 75. 174 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 207, л. 6-6зв. 175 Пом’яник... С. 26. 176 Україна перед Визвольною війною 1648-1654 рр.: 36. док. (1639-1648) / Відп. ред. М.Н.Петровський, К.Г.Гуслистий. Київ, 1946. С. 174. Rodowód
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > М >
