Мишки-Холоневськi i Мишки-Варковськi



МИШКИ-ВАРКОВСЬКІ ТА МИШКИ-ХОЛОНЕВСЬКІ







I. Загальна характеристика та походження
 роду Варковськіх та Холоневських


МИШКИ-ВАРКОВСЬКІ ТА МИШКИ-ХОЛОНЕВСЬКІ —  волин. шляхетські роди спільного походження, герба "Корчак". У серед. 15 ст. виходець з Руського воєводства Корони Польської Петро Мишчич отримав за свою службу привілеї від волин. кн. Свидригайла (1451) та короля польс. і вел. кн. литов. Казимира IV Ягеллончика (1452) на села Холонів (нині село Горохівського р-ну), Холоневичі (нині село Ківерцівського р-ну; обидва Волин. обл.) та ін. села в Перемильському пов. на Волині. Його рід продовжили сини Богдан (р. н. невід. – п. після 1513) і Дмитро (р. н. невід. – п. між 1495 та 1514) Мишчичі.

Мишки-Варковські – нащадки Федора Богдановича Мишки (р. н. невід. – п. після 1539), дідичана Варковичах Луцького пов. (нині село Дубенського р-ну Рівнен. обл.). Рід вигас у 1-й пол. 17 ст.
Мишки-Холоневські – у 16 – 1-й пол. 17 ст. – велика малоземельна шляхетська фамілія,  нащадки Дмитра Богдановича Мишки, дідича на Холоневі. Діти Ігнація М.-Х., живучи в Російській імперії, 1842 отримали підтвердження свого графського титулу (рід записано до 5-ї частини Родовідних книг Волин. і Подільської губерній). Іван Ігнаційович М.-Х. у 1815–1816 – волин. губернатор.

Джерела:
Центральний державний історичний архів України в м. Києві, ф. 25–26; Російський державний архів давніх актів, ф. 389, кн. 41, 45, 267.

Література:
Niesiecki K. Herbarz Polski, t. 3. Lipsk, 1841
Boniecki a. Herbarz Polski, t. 3. Warszawa, 1900
Urzędnicy wojewόdztwa bełzkiego i ziemi chełmskiej XIV–XVIII wieku: Spisy. Kόrnik, 1991
Urzędnicy wojewόdztwa lubelskiego XVI–XVIII wieku: Spisy. Kόrnik, 1991
Urzędnicy wojewόdztw kijowskiego i czerniechowskiego XV–XVIII wieku: Spisy. Kόrnik, 2002
Urzędnicy wołyńscy XIV–XVIII wieku: Spisy. Kόrnik, 2007
Wiśniewski I. Myszka (Myszka Warkowski) Michał (Michajło). В кн.: Polski słownik biograficzny, t. 22. Wrocław–Warszawa–Krakόw–Gdańsk. Алфьоров О., Однороженко О. Українські особові печатки XV–XVII ст. за матеріалами київських архівосховищ. Х., 2008
Білоус Н. Київ наприкінці XV – у першій половині XVII століття: Міська влада і самоврядування. К., 2008.


2. Геральдика та сфрагистика.

1. На червоному полі три срібних вруба.

Джерела:
– герб Пилипа Мишича пана з Лединичів у судовій записці 1440 р. (Akta grodzkie i ziemskie. – Tom XIV. – S. 5, n. 38).

Джерела:
– печатка Василя Андрійовича Мишки Холоневського кінця XVI ст. (ANK, AS, Teka 128, Plik 30, st. 14).
– печатка Івана Гавриловича Мишки Холоневського 1576 р. (ANK, AS, Teka ХІV, Plik 18).
– печатка Михайла Васильовича Мишки Холоневського 1612 р. (ЦДІАК, ф. 256, оп. 1, спр. 53, арк. 73).

2. На червоному полі три срібних увігнутих вруба, середній з яких довший.

Джерела:
– печатка Федора Богдановича Мишки Варковського пана з Варкович 1534 р. (ANK, AS, Perg. 185).
– печатка Федора Богдановича Мишки Варковського пана з Варкович 1539 р. (BCz, Perg. 1287; Perg. 1288).
– печатка Федора Богдановича Мишки Варковського пана з Варкович 1546–1551 рр. (ANK, AS, Teka V, Plik 42; Teka VІІ, Plik 53; Plik 54; Plik 61).

3. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику три страусових пера, навколо щита червоно-срібний намет.

Джерела:
– печатка Михайла Федоровича Мишки Варковського пана з Варкович 1565 р. (ЦДІАК, ф. 256, оп. 1, спр. 3, арк. 11).

– печатка Михайла Васильовича Мишки Холоневського 1611 р. (ІР НБУВ, ф. 2, спр. 23259).
– Niesiecki K. Herbarz Polski. – Том IІІ. – S. 72; Том IV. – S. 364.

4. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику з золотого корчака виникає срібний пес, навколо щита червоно-срібний намет (герб Корчак).

Джерела:
– печатка Михайла Федоровича Мишки Варковського пана з Варкович 1578 р. (ІР НБУВ, ф. 2, спр. 21991).
– печатка Михайла Федоровича Мишки Варковського пана з Варкович 1575–1598 рр. (ІР НБУВ, ф. 301, спр. 656 Л, арк. 1; ЦДІАК, ф. 220, оп. 1, спр. 79, арк. 1; ANK, AS, Teka 128, Plik 30, st. 7, 43; Teka ХІІІ, Plik 100; Teka ХVІІ а, Plik 74).
– печатка Миколая Михайловича Мишки Варковського пана з Варкович кінця XVI ст. (ANK, AS, Teka 128, Plik 30, st. 5, 19, 23, 27, 29, 39).
– печатка Станіслава Михайловича Мишки Варковського пана з Варкович кінця XVI ст. (ANK, AS, Teka 128, Plik 30, st. 14, 36).
– печатка Аврама Михайловича Мишки Варковського пана з Варкович 1596 р. (ANK, AS, Teka 128, Plik 30, st. 36; Teka ХХІІ, Plik 14).
– Paprocki B. Gniazdo cnoty. – S. 1186.
– Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. – S. 855.
– BCz, Rkps 1740 («Compendium»), st. 117/125 (Kojałowicz W. Сompendium. – S. 95).
– Niesiecki K. Herbarz Polski. – Том VІ. – S. 499; Том ІХ. – S. 230.

печатка Михайла Федоровича Мишки Варковського пана з Варкович 1578 р.

печатка Михайла Васильовича Мишки Холоневського 1609–1617 рр.

4. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику павичеве перо, навколо щита червоно-срібний намет.

Джерела:
– печатка Михайла Васильовича Мишки Холоневського 1619 р. (ЦДІАК, ф. 220, оп. 1, спр. 98).

печатка Михайла Васильовича Мишки Холоневського 1619 р.

Олег Однороженко


3. Генеалогічний родовiд та бiограми Варковськіх та Холоневських.


I

1. Петро Мишчич
У серед. 15 ст. виходець з Руського воєводства Корони Польської Петро Мишчич отримав за свою службу привілеї від волин. кн. Свидригайла (1451) та короля польс. і вел. кн. литов. Казимира IV Ягеллончика (1452) на села Холонів (нині село Горохівського р-ну), Холоневичі (нині село Ківерцівського р-ну; обидва Волин. обл.) та ін. села в Перемильському пов. на Волині.  Маєток Холинів разом із маєтками Хулєв, Саліщово, Городище та Бече разом із митами отримав за службу Петро Мишка (LM 22 № 3.1). З ревізорської преамбули стає зрозуміло, що гребельне мито збирали не в усіх маєтках пана Мишки, а тільки у Холиневі. 
Казимир Ягеллончик своїм привілеєм від 3 січня 1452 р. пожалував
пану Петру Мищичу маєтки Хулев, Холюневець, Селищове Городище та
Бєче з усіма прилеглими до них землями у Перемильському (Луцькому) 
повіті вічним правом38. РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 22. — Л. 5 об.–6

II

2/1. Богдан Петрович Мишчич (1513)
1459 р. брати Богдан
і Дмитро Мишки-Холоневські, проводячи
поділ с.Холонева «дtлили наполы» не лише
«статки домовыt», але й челядь67. 
67 ЦДІАК України.  Ф. 26, оп.1, спр. 1, арк. 287287 зв.; АЮЗР.  К., 1907.  Ч. VIII.  Т. IV.  С. 1719. 68 АЮ
3/1. Дмитро Петрович Мишчич ( п. 1495/1514)


III

4/2. Дмитро Богданович Мишка Холоневський,
 дідич на Холоневі. 
5/2. Федiр Богданович Мишка Варковський (р. н. невід. – п. після 1539), 
дідич Варковичах Луцького пов. (нині село Дубенського р-ну Рівнен. обл.). 
В преамбулі до документів пана Федіра Мишки вказано, що він збирав мито у Холиневі і Варковичах на двох греблях: від возу закладеного двома кіньми – 1 гріш, одним конем – пів гроша, від возу солі – по 30 головажень (LM 22 № 3). Стягнення мита у Варковичах підтверджується документом LM 22 № 3.2. 
1514 р.
за скаргою Федора Дмитровича Холонев-
ського на свою матір Огафію Холоневську,
«иж tму дtлу части ровноt поступити во
имeнью их отчизном у Холонtвt у дворt, у
людtх, у полtх, у сtножатtх, у ставtхъ, у
млынtхъ, такъ и в рtчах рухомых домовых:
у чtляди, у конtх, у быдлt, у шатах, отдt-
лити нt хочtт», луцьким старостою князем
Костянтином Івановичем Острозьким були
призначені дільчі, які «зъtхавшися до имtнья
Холонtва, дtлъ мtжи ними учинили напtр-
вtи у рtчах домовых: у шатах, у конtх, у
чtляди, у быдлt»68.68 АЮЗР.  Ч. VIII.  Т. IV.  С. 323325.
69

IV


Гаврило Дмитрович Холоневський
~ Нерадка Сенютянка
Андрiй Дмитрович Холоневський
Григорій Дмитрович 
Мишка Холоневський 
- Гуменицька Овдотя Наумівна
Михайло Федорович Мишка Варковський  (бл. 1530 – жовтень 1605),
Найвідомішим представником цієї гілки роду був син Федора Михайло М.-В. який починав свою стрімку кар'єру при дворі короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда II Августа(1553–65) як господарський дворянин та польний писар, 1561–63 – мозирський підстароста великого литов. гетьмана, мозирського старости Миколая Радзивилла, 1564–66 – королів. ротмістр. Упродовж життя обіймав уряди річицького (1565–67), гомельського (1568–94) та овруцького (1572–78) старости (див. Староство); 1570–71 був справцею Київського воєводства. Завдяки підтримці потужного клану князів Радзивиллів 1572 отримав привілей на волин. каштелянство (див. Каштелян) і, таким чином, першим (і останнім) у роду посів місце в сенаті Речі Посполитої. Дідич містечка і замку Варковичів, сіл Варковичі, Молодова (нині с. Молодова Перша; обидва села Дубенського р-ну), частин у Серниках (нині село Зарічненського р-ну; усі Рівнен. обл.), Бородчичах і Холоневі Луцького повіту Волинського воєводства. Народившися в правосл. родині, у зрілому віці прийняв вчення однієї з протестантських течій, згодом навернувся на католицизм; похований у фундованій ним же Варковицькій римо-катол. каплиці поруч із дружиною Ядвігою Збонською з Курова. 
У шлюбі з нею мав чотирьох дітей: Абрама, Миколая, Станіслава і Марушу, дружину великого литов. маршалка і ген. жмудського старости кн. Станіслава Радзивілла. З них Абрам М.-В. (р. н. невід. – п. 4 жовтня 1604) – овруцький староста (1578–1604) і волин. стольник (1580–93), а Станіслав М.-В (р. н. невід. – п. бл. 1623) – королів. коморник.
Інше джерело також згадує, що в 1575 р. татари К. Острозького в “…кількадесят коней” здійснили “наїзд”
на пана М. Мишкі-Варковського23.
дружиною Ядвігою Збонською з Курова.
дітей: Абрама, Миколая, Станіслава і Марушу,
23 Малиновский И. Сборник материалов… – С. 467–468, 472.
 

V

Федiр Гаврилович Холоневський
Діти Нерадки Сенютянки, залишившись сиротами, за борги, нагромаджені батьками, імовірно, у зв’язку з тяганиною з Ярмолинськими, віддали дядькові материну частку вже через три тижні після поділу з родичами (за згаданим вище «Інвентарем», 4 травня 1540 р. дворянин великого князя ув’язав Сенюту в чотири осілі дворища його племінників Холонівських за заборговані їхнім батьком 444 копи гр.38), та оскільки повноліття молодших із них було далеко попереду, процес відчуження ними материзни затягнувся на кільканадцять літ.
15 травня 1543 р. кременецький староста Щасний Герцик дозволив найстаршому з Холонівських – Федору – продати свою частину39, а Сенюті – купити її на вічність40. За продажним листом, спорядженим у Кременці 16 травня 1545 р., не маючи коштів на визволення з боргів батькової спадщини, племінник відступив дядькові материзну, порахувавши її за третину свого маєтку, за що й отримав за неї 300 кіп гр.
41.
Наступний із братів – Іван – за листом, датованим 14 грудня 1548 р. у селі Хмелів, віддавав свою частку – разом із батьковим боргом на ній – усього лиш за 30 кіп гр. 42, але реалізацію угоди чомусь відклали. 30 березня 1550 р. Сенюта отримав у кременецького старости Петра Семашка дозвіл на придбання тої самої частини43, а наступного дня племінник видав черговий лист, де було сказано, що «нє маючи чим долгов отцєвских платити и отчизны своєи – имєня Холонєвского – высвобод[жа]ти», він з дозволу старости про-
дав материну спадщину за 400 кіп гр. під зарукою сплати монархові та покупцеві по 400 кіп гр. і відшкодування всіх затрат останнього «на голоє слово»44. Марія Холонівська 1 лютого 1551 р. оповіла володимирському підстарості Михайлові Козинському, що, отримавши від братів Івана й Федора належну
їй материзну, «жадного слушного выхованя на тои части своєи м¦ти нє могла», тому, зваживши на те, що вони попродавали свої частини, вчинила за їхнім прикладом. Брати, прибувши з нею в замок, підтвердили дозвіл на продаж, а підстароста вніс це оповідання в книгу45. Через тиждень, 8 лютого, дівчина повторила те саме перед кременецьким підстаростою Денисом Несвіцьким, тільки замість Федора став третій брат – Марко46 . 8 лютого 1556 р. Марія Гаврилівна у присутності володимирського і берестейського владики
Йосифа, володимирського підстарости Михайла Козинського, Вовчка Жасківського, Івана Патрикія, Богдана Костюшковича-Хоболтівського та братів Федора й Івана Холонівських видала в місті Володимирі ще один лист, на цей раз уже разом із чоловіком Іваном Козинським, де знову було сказано, що під час поділу материної спадщини з братами Федором, Іваном, Марком
та Олехном вона отримала від них свою частину, узяла її до рук і немалий
час тримала, однак не маючи ніякої користі й бачачи, що брати продали свої
частини, з дозволу Семашка теж продала її за 600 кіп гр. Сенюті. За умовами
продажу вона зобов’язалася під зарукою сплати монархові й стороні по 600
кіп гр. та відшкодування «на голе речення слова» всіх затрат покупця ніколи
не домагатися цих володінь, зазначивши при тім, що вони становлять тре-
тину маєтку, належного їй і чоловікові47.
14 травня 1548 р. згаданий вище Федір видав Сенюті лист на 12 кіп лит.
гр. іззаписом їх на частині Марка (ймовірно, ще неповнолітнього)48. 15 трав-
ня 1554 р. молодший із Холонівських оповів Семашкові, що, потребуючи
коштів на викуп належної йому частини в маєтку Холонів, продав дядькові
свою частину материзни, а староста на його прохання видав покупцеві листи
з дозволами на продаж49 і набуття50. 24 травня Марко спорядив у Кременці
лист, за яким відступив свою частину всього лиш за 40 кіп гр., зазначивши
при тім, що рахує її за третину своїх володінь; далі він поїхав із дядьком у
Вільно і бив там великому князеві чолом, щоб той велів уписати його лист у
книги канцелярії. Прохання було задоволене і 5 липня 1554 р. Сенютичу ви-
дали витяг51. Завершальним акордом угоди став квит на 29,5 кіп гр., доплаче-
них, нарешті, покупцем за придбаний маєток через Волчка Жасківського,
виданий Марком 18 серпня 1554 р. у с. Жасковичі52.
20 вересня 1558 р. Олехно Холонівський і Грицько Сенютич отримали в
Семашка «дозволений»53 та «оповіданий»54 листи на продаж і купівлю остан-
ньої частини спадщини Нерадки Сенютянки. З листа, датованого в селі Но-
восілки 30 вересня того самого року, а наступного дня зізнаного перед уря-
дом Кременецького замку, довідуємося, що, судячись із сусідами, слідом за
братом Федором наймолодший із Холонівських заставив у чималій сумі на-
лежну йому частину маєтку Холонів; крім того, не маючи чим платити свою частину батькового боргу Сенюті, відступив йому за 150 кіп гр. материзну під зарукою непорушності угоди на 500 кіп монархові і 200 кіп стороні. У цьому ж листі читаємо, що частина, яка відчужується, становить третину маєтку продавця55.
З частинами інших Сенютянок, які ще не встигли розпорошитися між спадкоємцями, було значно менше клопоту.
38 ЛНБ ВР. . Ф. 91, спр. 61.І.4, с. 267 (реґест).
39 Там само. Ф. 103, спр. 6503, арк. 1 (оригінал листа). Датовано 1 індиктом, якому тут відповідає 1543 р. 40 Там само. Спр. 6340, арк. 43 (оригінал листа). Датовано 1 індиктом, якому тут відповідає 1543 р. 41 Там само. Спр. 6503, арк. 44–45 (оригінал листа, але збереглися тільки вертикальні половини обох аркушів); ф. 91, спр. 61.І.4, с. 267 (реґест).
42 Там само. Ф. 103, спр. 6503, арк. 31–32 (оригінал листа).
43 Там само. Ф. 91, спр. 61.І.4, с. 268 (реґест).
44 Там само. Ф. 103, спр. 6503, арк. 39–40 (оригінал листа).
45 Там само. Арк. 35 (випис із книги володимирського підстарости).
46 Там само. Арк. 41–42 (випис із книги Кременецького замку).
47 Там само. Арк. 57–57 зв. (оригінал листа).
48 Там само. Ф. 91, спр. 61.І.4, с. 268 (реґест листа).
49 Там само. Ф. 103, спр. 6503, арк. 47 (оригінал листа).
50 Там само. Арк. 2 (оригінал листа).
51 Там само. Арк. 51 (оригінал листа).
52 Там само. Арк. 53 (оригінал листа).
53 Там само. Арк. 61 (оригінал листа).
54 Там само. Арк. 63 (копія листа).
55 Там само. Арк. 65–66 (випис із книги Кременецького замку, помилково датований 1 ве-
ресня 1558 р.).
Іван Гаврилович Холоневський
1586 р. Мартин Межинський разом з Валентієм і Якубом Вітковськими позивав Семена Козинського, Остафія і Костянтина Колпитовських та Івана Холоневського за вбивство свого озерецького «врядника» Мартина Вітковського102. 
102 АЮЗР.  К., 1876.  Ч. VI.  Т. I.  С. 156-158.
~ Білостоцька Анастасія Романівна
Марк Гаврилович Холоневський
Олехно Гаврилович Мишка Холоневський (1570, 1583)
pan na części Chołoniewa 1570, 1583, 
- Козинська Ганна Михайлівна  h. Zagłoba
Марія Гаврилівна Холоневська
Василь Андрiйович Холоневський
5 березня 1576 р. Василь Холоневський подав скаргу на урядника волинського каштеляна Михайла Мишки-Варковського Флоріана Кендкравського,  який 4 березня, «упившися на беседе ув Ощове» у пана Станіслава Защинського,  приїхав уночі зі своїми слугами до корчми у Холоневі, що належала скарж-
никові, де влаштував п’яний дебош, побив його слуг і порозганяв усіх постояльців, які не заплатили за випиті напої. Але нападники на тому не зупинилися: вони схопили піддану скаржника й повезли із собою до двору Холоневського, де всю ніч глумились над нею: «…в той корчми моей подданную мою именем Верку, невѣсту почътивую,моцно кгвалтомъ самъ с помочниками своими вземши и до двора пана своего Холоневского отвезши, там же ее без жадное литости а баченья хърестиянского, яко доброму не пристояло, усилством зкгвалтилъ и через усю ночъ у себе мел».  Жертва нападників голосно кричала, намагаючись привернути до себе увагу людей, але дарма: В «которая будучи такъ од него злого чоловѣка посилованая, кгвалъту ачъ волала, нижли люди, будучи устрашоными а розогнаными, в часночъный нихто на кгвалт не прибегъ, але она дня нинешънего, даты вышъшей писаное, скоро одно од него волна была пущона, тотъ кгвалт свой людем добрымъ сторонъним оповедала и осветчила» Ф. 25, оп. 1, спр. 16, арк. 57 зв.–58. 
Ольбрехт Радзивілл нотував у 
своєму щоденнику: шлюб, який зміцнює стіни родинного дому, постає із 
“прихильності душ”, однак “швидко розривається через домашні негаразди” 
і “у короткому часі в’яне”88.
Таке трапилося із Федорою Гулевичівною, родинне життя якої з Василем 
Холоневським від початку не склалося. До з’ясування стосунків між подруж-
жям були залучені приятелі, які з ініціативи чоловіка намагалися вплинути 
на жінку. Натомість мати Федори, за словами Холоневського, усіляко сприяла 
доньці в її бажанні розлучитися, прихистивши її у своєму домі та перека-
зуючи через приятелів зятеві: “Я, деи, жены к нему не пошлю, але ему ражу, 
иж бы еи дал покой, а ее вызволил зъ малженъства, а она его, бо возметъ себе 
не жону, одно неприятеля”89.АЮЗР. – Ч. 8. – Т. ІІІ. – С. 280–282.
- Білостоцька Любка Олехнівна
- Гулевичівна Радошинська Федора Романівна
- Кошовська Ганна Станіславівна
Андрій Григорович
Прокіп Григорович
1582 р. Іван Жуковецький звернувся до суду зі скаргою на пасерба Прокопа Холоневського, який вигнав його з маєтку Холонів і захопив документи на маєтки Жуковець і Горзвін60
- Князька Настася Микитівна
ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. 243, арк. 340 ЗВ.-341 зв.
60 Українське повсякдення ранньомодерної доби. – С. 368
Абрам Михайлович Мишка Варковський (р. н. невід. – п. 4 X 1604) 
– овруцький староста (1578–1604) і волин. стольник (1580–93),
Миколай Михайлович Мишка Варковський
Станіслав Михайлович Мишка Варковський (р. н. невід. – п. бл. 1623)
– королів. коморник.
Маруша Михайловна Мишка Варковська
Марина, або Маріанна (1563—22.1.1600, Радивилів) — вдова ротмістра Стажецького (чи Стаженського, можливо, Стефана); дружина генерального жмудського старости Станіслава Радзивілла, за якого вийшла у 1582[3], або, за іншими даними, уклала шлюбний контракт 10 травня 1587. Родичі другого чоловіка не сприйняли її, вважаючи не «корисною» партією). Мали 6 дітей, 4 дожили до повноліття. Була похована у парафіяльному костелі Олики.[4]
дружину великого литов. маршалка і ген. жмудського старости кн. Станіслава Радзивілла. 




Synowie: 1. f Ignacy f .1818, hr. galic. 30. 3. 1798, 
pan na Chołoniewie, Myślinie, Bartożycach, Zwiniaczu

VI


Mikołaj син Олехни 
 mąż waleczny, porucznik roty J. Mci wojewody sandomierskiego 1662, 
zaśl. Alexandrę z Obodeńskich h. Topór v. Obodzińskich
.Михайло Олехнович М.-Х. (р. н. невід. – п. після 1624) 
1609–20 обіймав уряд київ. підвоєводи за воєводств С.Жолкевського та Т.Замойського, 1611 згадується як королів. ротмістр. 
Александер М.-Х. (р. н. невід. – п. бл. 1660)
 – люблінський ловчий (1658). 


VII


Самійло син Миколая
Tomasz син Миколая
zaśl. Anastazyę z Ostrogońskich, córkę Samuela i Anny z Budakiewiczów h. Poraj.


VIIІ

Ян син Томаша
zaśl. Konstancyę z Szczeniowskich h. Paprzyca, córkę Jan a i Maryanny z Kozińskich h. Zagłoba.

ІX


Адам-Алоізій син Яна М.-Х. (р. н. невід. –  + 1774), 
 – вінницький підстолій (1736), звенигородський хорунжий (1750), белзький підстароста і гродський суддя (1753–58), белзький підкоморій (1758–66), бузький каштелян (1766–72) і дубенський староста (1769). Троє його синів Ігнацій, Рафал і Францішек-Ксаверій 1798 отримали титул графів "Священної Римської імперії германської нації". З них Рафал М.-Х. був кавалером ордену св. Станіслава, дубенським (1780) та літинським (1789) старостою, коронним мечником (1793). 
biegły prawnik, pod.stoli Winnicki 1736, podstarości i sędzia gr. bełzki 1749, 
chorąży zwinogrodzki 1750, rotm istrz chór. pancernej 1760, 
podkom. bełzki 1758, poseł 1764, elektor 1764, starosta du.bieński 1769, kasztelan buski 4. 12. 1766,
 zaśl. Salomeę z Kątskich h. Brochwicz, panią na Ometyńcach w pow. bracławskim, fundatorkę OO. Bernardynów w Janowie  1780, córkę Marcina i Barbary z de Boyen v. Boien h. wł.

X

Ігнатій
— у 1765 році набув від Потоцьких Коломийське староство[1]
Андрій 
— луцький катедральний кустош (РКЦ)
Рафаїл
Францішек-Ксаверій М.-Х. (п. 1830)
 – кавалер ордену св. Станіслава, коронний ловчий (1788), великий коронний галицький чашник (1798). Ігнацій М.-Х. – кавалер ордену св. Станіслава, коломийський (1765) і щуровський (1771) староста, шамбелян (камергер) польс. короля Станіслава-Августа Понятовського.




Олехно

Михайло Мишка-Холоневський
Михайло народився в сім’ї Миколая Мишки-Холоневського й Олександри Ободенської163. Як королівський дворянин у 1597 р. подав у земське володіння польному гетьманові Станіславові Жулкевському маєтності в Київському воєводстві: Баришпіль, Баришівку та ін.164 Згодом, ймовірно, служив у війську під керівництвом польного гетьмана С.Жулкевського. Коли в березні 1608 р., після смерті князя К.-В.Острозького, С.Жулкевський став київським воєводою, то призначив Михайла своїм підвоєводою165. 
Новий київський воєвода у зв’язку з участю у московській кампанії, а пізніше у зв’язку з забезпеченням оборони Поділля перебував у Києві рідко. Це сприяло вивищенню ролі підвоєводи й водночас збільшувало його відповідальність за стан справ у воєводстві. Михайло продовжував також перебувати на військовій службі: документи 1613-1615 рр. називають його ротмістром166. Протягом 1613-1615 рр. київський 
підвоєвода неодноразово входив до складу комісій, створених асесорським судом для проведення розслідування або винесення вироку в справах, які стосувалися протиріч між київськими міщанами та Печерським монастирем, тими ж міщанами й ченцями монастиря св. Кирила, овруцьким старостою й місцевою шляхтою та боярами167. На сеймі 1613 р., де була ухвалена конституція про проведення нового розмежування між Київським воєводством і Мозирським повітом, Михайло увійшов до складу комісії 
для виконання цієї постанови168. Саме в часи підвоєводства в Києві, близько 1618 р., М.Мишка-Холоневський одружився з місцевою зем’янкою Настасією Лозчанкою. Михайло робив, але, як видається, малоуспішні, спроби зміцнити свій маєтковий статус на території воєводства. 10 квітня 1611 р. С.Жулкевський записав йому село Іванків, але вже 27 січня 1612 р. Михайло з невідомих для нас причин це село київському воєводі повернув169. У серпні 1618 р. київський підвоєвода насильно відібрав у священика Трьохсвятительської церкви в Києві отця Іоанна Єсифовича землю, надану королем170. Навряд чи йому її вдалося закріпити як власність. Цього ж року М.Мишка- Холоневський і Н.Лозчанка виклопотали собі королівський привілей на пожиттєве володіння селом Волосковичі біля Києва. Як виявилося під час процесу в асесорському суді та проведення інквізиції, це село перебувало у власності київського городничого Станіслава Вигури, що визнав 23 березня 1620 р. своїм декретом реляційний суд171. 
Після загибелі С.Жулкевського під Цецорою Михайло повернувся на Волинь.У 1620— х рр. він купив володимирське війтівство. У Луцькому повіті М.Мишка-Холоневський володів селами Холонів, Мирків, Верхостав’я, Голишів, Козятин172. Як володимирський війт тримав 18 димів на Зап’ятничій частині у Володимирі173. Ще будучи київським підвоєводою, Михайло отримав у березні 1625 р. кадуковим правом кілька будинків у Києві по козаках Івашковському, Шираю, Друшляку, Коробці, які "панства примирені
воювали ”, тобто, правдоподібно, брали участь у поході на Крим174. Своїй дружині записав половину Миркова. Михайло залишився вірним православ’ю: у 1619 р. вписався до Пом’яника Луцького братства175. Помер М.Мишка-Холоневський орієнтовно на початку 1648 р.176
163 Boniecki A. Herbarz Polski. 1901. Т. III. S. 56.
164 AGAD. Zbiór Czołowskiego, sygn. 389, s. 26.
165 Boniecki A. Herbarz Polski. T. III. S. 56.
166 Ibid.; РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 207, л. 6-6об.
167 Там же. Д. 205, л. 63-64; д. 206, л. 69об.-70об, 103-105,56об., 62, 73об.-74, 13 1 об.
168 Volumina legum. Т. III. S. 101. Розмежування проведене в січні 1612 р., згідно з рішенням
сейму 1611р., було визнане незаконним у зв’язку з протестом овруцької шляхти (Крикун Н. Администра­
тивно-территориальное устройство... С. 117).
169 AGAD. Zbiór Czołowskiego, sygn. 389, s. 26.
170 Архив ЮЗР. Ч. I. T. 6. C. 456-458.
171 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 209, л. 49-5 Ізв., 95зв.-99.
172 Баранович О. Залюднення... С. 64.
173 Там само. С. 75.
174 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 207, л. 6-6зв.
175 Пом’яник... С. 26.
176 Україна перед Визвольною війною 1648-1654 рр.: 36. док. (1639-1648) / Відп. ред.
М.Н.Петровський, К.Г.Гуслистий. Київ, 1946. С. 174.

Rodowód

3.124.1
pochodzą od Myszki,
3.124.2
którego syn Piotr Myszczyc, otrzymał od Kazimierza Jag. w 1452 r. Chołuniew, Chołuniewice, Saliszczowo i Horodyszcze, w powiecie peremilskim.
3.124.3 = 2
Ten Piotr Myszczyc obdarowany Chołoniewem, będzie zapewnie identycznym
3.124.4 = 3
Piotrem Myszczycem ze Stratyna,
3.124.5
bratem rodzonym Olechny Myszczyca z Borszowa
3.124.6
Filipa
3.124.7
Iwaszka Myszczyców,
3.124.8
a stryjecznym Maśka Bałabana. Występuje on od 1442 r. do 1450 z licznemi sprawami w aktach lwowskich (AGZ. XIV i XV.).
3.124.9 & 10
Aleksander Jag. przysądził w 1495 r. żonie
3.124.10
ziemianina wołyńskiego, Bohdana Chołoniewskiego, część dóbr Warkowic
3.124.11
po bracie jej Olechnie (ML. 6 f. 31),
3.124.12 = 10
a w 1503 r. potwierdził Bohdanowi Myszczycowi Chołoniewskiemu kupno Warkowic (ML. 36 f. 9 i 10).
3.124.13
¶ Po Fedorze,
3.124.14 = 12
synie Bohdana, idą
3.124.15
Myszkowie, dziedziczący na Warkowicach,
3.124.16 = 18
Chołoniewscy dla upamiętnienia pochodzenia swego od
3.124.17 = 1
Myszki,
3.124.18
pisali się Myszkami Chołoniewskimi.
3.124.19 = 18
Chołoniewscy otrzymali tytuł hrabiowski austryjacki 1798 r., przyznany w Cesarstwie Rosyjskiem 1842 r.
3.124.20
¶ Dmitri Chołyniewski sprzedał Mikulce
3.124.21
Fedkowi, cześnikowi litewskiemu, za panowania Kazimierza Jag. (ML. 36 f. 60).
3.124.22 = 20
Tenże Dmitri żył jeszcze 1507 r. (ML. 36 f. 39).
3.124.23
Popis ziemi wołyńskiej z 1528 r. wymienia Hawryła
3.124.24
Andrzeja Chołoniewskich, którzy dostarczali na potrzeby wojenne trzy konie (Akta XIII).
3.124.25
Bazyli,
3.124.26 = 24
syn Andrzeja,
3.124.27 & 25
żonaty z Lubką Olechnówną Białostocką (Bibl. Warsz. 1888 r. Zesz. 11).
3.124.28
¶ Hawryło
3.124.29
pozostawił synów: Jana,
3.124.30
Olechnę
3.124.31
Marka.
3.124.32
Jan
3.124.33 = 31
Marek Chołoniewscy procesują 1567 r.
3.124.34
Michała Myszkę Warkowskiego (Op. Łuc. 2093 f. 22).
3.124.35
Wnuków i wnuczki Jana Chołoniewskiego, Oszczowskich i Porwanieckich procesuje
3.124.36
Mikołaj Chołoniewski 1634 r. (Woł. VI. B. f. 876).
3.124.37
¶ Bazyli,
3.124.38
Iwan,
3.124.39
Olechno
3.124.40
Marko, właściciele Chołoniewa, w powiecie łuckim 1570 r. i 1583 r. (Jabł. f. 6 i 103).
3.124.41
[nieznany ojciec poniższego rodzeństwa]
3.124.42
Bazyli
3.124.43
Olechno wykonali przysięgę wierności 1569 r., po przyłączeniu Wołynia do Korony (Arch. I. Z. Ros. II. 1).
3.124.44 = 42
Bazyli godzi się
3.124.45
z siostrą Eleną
3.124.46 & 45
Motowidłową
3.124.47 = 45
o ojcowiznę 1568 r. (Op. Łuc. 2093 f. 33).
3.124.48
¶ Michał Myszka, starosta rzeczycki, opiekun
3.124.49
wdowy i dzieci Dymitra Chołoniewskiego,
3.124.50 = 48
procesuje
3.124.51
Iwana,
3.124.52
Marka,
3.124.53
Olechnę
3.124.54
Bazylego o najazd Chołoniewa 1565 r. (Op. Łuc. 2093).
3.124.55 & 56
Anna Żukowiecka, 1-o. v.
3.124.56
Chołoniewska, zwraca
3.124.57
synowcowi swemu (swego męża), Bazylemu Chołoniewskiemu, przywilej Świdrygiełły na Chołoniew z 1451 r., i dział tych dóbr między
3.124.58
[nieznany ojciec poniższego rodzeństwa]
3.124.59
braćmi: Bohdanem
3.124.60
Dymitrem Myszczycami Chołoniewskimi z 1568 r. (Op. Łuc. 2093 f. 36).
3.124.61
¶ Mikołaj,
3.124.62
syn Olechny,
3.124.63 & 61
żonaty z Aleksandrą z Obodeńskich, procesuje sukcesorów
3.124.64 = 29
Jana Hawryłowicza Chołoniewskiego 1634 r. (Woł. V. A. f. 278 i V. B. f. 876).
3.124.65 = 61
Sukcesorów tychże procesują w 1647 r. dzieci
3.124.66 = 61
Mikołaja:
3.124.67
Aleksander,
3.124.68
Samuel,
3.124.69
Tomasz;
3.124.70
Michał,
3.124.71
Dymitri,
3.124.72
Justyna,
3.124.73
Nastazya
3.124.74 & 73
Wacławowa Hańska
3.124.75
Zuzanna
3.124.76 & 75
Aleksandrowa Czechowska (Kij. VI. C. f. 55).
3.124.77
¶ Grzegorz (Hrehory), dziedzic na Chołoniewie 1562 r. (Op. Łuc. 2036),
3.124.78
pozostawił synów: Prokopa,
3.124.79
Andrzeja
3.124.80
i córkę Helenę.
3.124.81 = 78
Prokop Hrehorowicz, świadek przy opisie dworu czernohorodzkiego 1578 r. (Pam. III)
3.124.82 = 79
i dzieci brata jego Andrzeja:
3.124.83
Paweł,
3.124.84
Helena,
3.124.85
Regina
3.124.86
Teodora, procesują 1603 r.
3.124.87
Michała
3.124.88
Mikołaja Myszków Warkowskich, o zabranie części Chołoniewa (Woł. I. f. 829).
3.124.89
Helena,
3.124.90 & 89
żona Tomasza Oszczowskiego,
3.124.91 = 89
nie żyła już 1627 r. (Woł. V. A. f. 229).
3.124.92
¶ W 1621 r. Stefan,
3.124.93
Aleksander i niepełnoletni
3.124.94
Piotr
3.124.95
Mikołaj,
3.124.96 = 78
synowie Prokopa Hrehorowicza,
3.124.97
Michał,
3.124.98
Łukasz,
3.124.99
Jan,
3.124.100
Piotr
3.124.101
Fedor Wasilewicze, procesują Hulewiczów o pewne grunta, spadłe na nich
3.124.102
po bezpotomnym Fadeju Fedorowiczu Myszce Chołoniewskim.
3.124.103
Owdotia
3.124.104 & 103
za Michałem Hulewiczem tegoż 1621 roku (Bracł. V. f. 717).
3.124.105
Regina
3.124.106 & 105
za Teodorem Kniażskim,
3.124.107
Jadwiga
3.124.108 & 107
za Januszem Kurcewczem 1597 r. (Woł. I. f. 234 i 372).
3.124.109
¶ Michał Myszka Chołoniewski, podwojewodzy kijowski 1609 r. i rotmistrz królewski 1611 r. (Arch. I. Z. Ros. I. 6).
3.124.110
Michał,
3.124.111 & 110
żonaty z Nastazyą Łożczanką 1624 r.,
3.124.112
miał brata Adama, zmarłego przed 1654 r. (Kij. III. B. f. 55 i Woł. VII. A. f. 115).
3.124.113
Aleksander otrzymał od króla Jana Kazimierza 1656 r. Dobrzyszów, Odrzywół i Blekity, w ziemi warszawskiej; umarł łowczym lubelskim 1660 r. (AGZ. X. 4545; Sig. 2).
3.124.114
¶ Samuel pisał się z województwem wołyńskiem na elekcyę Jana III-go,
3.124.115
Michał z ziemią chełmską na obiór Augusta II-go.
3.124.116
Sprzedaż Chodorkowa z 1745 roku wspomina o Anastazyi z Myszków Chołoniewskich,
3.124.117 & 116
żonie Jerzego Rodkiewicza, podstarościego żytomierskiego.
3.124.118
Samuel
3.124.119 & 118
z żony Ewy
3.124.120
zostawił synów: Michała,
3.124.121
Jana Wacława
3.124.122
Aleksandra, dziedziców Chołoniewa 1686 roku (Zap. Lub. 62 f. 56).
3.124.123
¶ Adam, podstoli winnicki 1736 r., chorąży dźwinogrodzki 1750 r., następnie i sędzia grodzki bełski 1753 r., został podkomorzym bełskim 1758 r., a kasztelanem buskim 1766 r. W 1760 r. dostał list przypowiedni na chorągiew pancerną po Grocholskim (Sig. 29).
3.124.124 & 123
On i żona jego, Salomea z Kąckich, za konsensem królewskim z 1769 r. wykupili
3.124.125 = 123
starostwo dubieńskie z rąk Czaplica (Bracł. XVII. f. 1338; Sig. 32 i Kancl. 47 f. 61). ¶ Z wymienionej żony pozostawił kasztelan synów:
3.124.126
Ignacego,
3.124.127
Andrzeja, kustosza katedralnego łuckiego,
3.124.128
Rafała,
3.124.129
Franciszka Ksawerego
3.124.130
Aloizego,
3.124.131
oraz córki: Koletę,
3.124.132 & 131
żonę księcia Antoniego Stanisława Czetwertyńskiego, kasztelana przemyskiego,
3.124.133
Honoratę
3.124.134 & 133
za Adamem Rzyszczewskim, kasztelanem lubaczowskim 1791 r.,
3.124.135
Ludwikę - Dominikankę,
3.124.136
Cecylię
3.124.137 & 136
za Marcinem Grocholskim, wojewodą bracławskim (DW. 107 f. 946, 948 i 982).
3.124.138 = 123
Trzech z wymienionych wyżej synów Adama:
3.124.139 = 126
Ignacy,
3.124.140 = 128
Rafał
3.124.141 = 129
Franciszek Ksawery otrzymali tytuł hrabiowski austryjacki 1798 r., i wraz
3.124.142 = 130
Alojzym
3.124.143 = 141
dowiedli swego szlachectwa w sądzie grodzkim lwowskim 1782 r. (Gol.).
3.124.144 = 139
¶ Hr. Ignacy nabył starostwo kołomyjskie od Potockich 1765 r. W roku następnym został szambelanem Stanisława Augusta, a 1771 r. wykupił z rąk Poniatowskiego starostwo szczurowieckie. W 1781 r. był kandydatem do kasztelanii bełskiej (MP.). Kawaler orderu Św. Stanisława 1776 r., poseł województwa bełskiego 1788 r.
3.124.145
Córka jego N.
3.124.146 & 145
za Kajetanem Hryniewieckim, wojewodą lubelskim 1791 r. (DW. 107 f. 789),
3.124.147
a synowie: Stanisław,
3.124.148
Władysław
3.124.149
Jan
3.124.150 = 160
z synem Adamem,
3.124.151 & 144
urodzeni z Józefy Hryniewieckiej,
3.124.152 = 149
otrzymali przyznanie tytułu hrabiowskiego w Cesarstwie Rosyjskiem 1842 roku (Spis.).
3.124.153 = 149
¶ Hr. Jan
3.124.154 & 153
Józefy Rzyszczewskiej
3.124.155
pozostawił córki: Melanię
3.124.156 & 155
za hr. Kajetanem Lewickim,
3.124.157
Honoratę,
3.124.158 & 157
1-o v. za Kownackim,
3.124.159 & 157
2-o v. za ks. Edwardem Lichtensteinem,
3.124.160
i syna Adama, właściciela Łopatynia i Chołoniewa, zmarłego 1877 r.; który
3.124.161 & 160
ks. Kamilli Czetwertyńskiej
3.124.162
ma synów: Jana, urodzonego 1836 r.,
3.124.163 & 162
ożenionego z hr. Maryą Borchówną;
3.124.164
Edwarda, szambelana austryjackiego, ochmistrza dworu arcyksiężniczki Stefanii,
3.124.165 & 164
ożenionego 1891 r. z Heleną hr. Borkowską,
3.124.166
z której córka Marya,
3.124.167
hr. Jadwigę,
3.124.168 & 167
żonę Zdzisława Bogusza, właściciela Rzemienia i Dąbrowicy, w powiecie mieleckim.
3.124.169 = 140
¶ Hr. Rafał, kawaler orderu Sw. Stanisława, otrzymał od swej matki starostwo dubieńskie w 1780 r.; w 1789 r. wykupił starostwo lityńskie od Potockiego, a 1793 r. został miecznikiem koronnym.
3.124.170 & 169
Katarzyny Rzyszczewskiej,
3.124.171
kasztelanki lubaczowskiej,
3.124.172 = 170
która kwitowała brata z odbioru posagu w 1791 r. (DW. 107 f. 992),
3.124.173
pozostawił córki: hr. Emilię
3.124.174 & 173
za Mikołajem Grocholskim,
3.124.175
hr. Cecylię zakonnicę - Wizytkę,
3.124.176
i synów: hr. Stanisława księdza, doktora Św. Teologii, zmarłego 1846 r.,
3.124.177
hr. Andrzeja Stefana,
3.124.178 & 177
ożenionego z Elżbietą Giżycką,
3.124.179
z której syn hr. Józef, zmarły 11-go Marca 1882 r., właściciel znacznych dóbr na Podolu,
3.124.180 & 179
hr. Adaminy z Potockich
3.124.181
pozostawił synów: hr. Stanisława,
3.124.182
hr. Andrzeja,
3.124.183
oraz córki: hr. Elżbietę
3.124.184 & 183
za Marcinem hr. Dzieduszyckim,
3.124.185
hr. Adaminę
3.124.186 & 185
za Karolem hr. Starzeńskim,
3.124.187
hr. Maryę Franciszkę.
3.124.188 = 177
¶ Hr. Andrzej
3.124.189 = 179
z synem Józefem, mieli przyznany tytuł hrabiowski w Cesarstwie Rosyjskiem 1842 r. (Spis.).
3.124.190 = 181
¶ Hr. Stanisław,
3.124.191 = 179
syn Józefa,
3.124.192 & 190
zaślubił w Warszawie 1892 r. hr. Augustynę Starzeńską,
3.124.193
córkę Ludwika
3.124.194 & 193
Ludwiki z Dwernickich;
3.124.195
z niej córka Marya Cecylia,
3.124.196
i syn Stanisław August.
3.124.197 = 141
¶ Hr. Franciszek Ksawery, łowczy koronny 1788 r., kawaler orderu Sw. Stanisława 1789 r., następnie cześnik wielki koronny galicyjski, tajny radca i komandor orderu Sw. Szczepana 1798 r., umarł 1830 r.


Comments