Луцько Кохановський 25 лютого 1582 р. отримав данину на будинок 

Івана Билдія в Каневі. Богуш Ян Луцкевич – підстароста білоцерківський 

(? – 1612 – ?), Діонісій Луцкевич – підстароста черкаський (? – 1612 – ?). 

У 1612 р. Ян Данилович позивав підстаросту черкаського про забрання 

грунтів і спалення мосту [20,11]. 

Уходною землею, добрами в Київському повіті Черкаського старо-

ства під назвою Ворскла-Сівер за люстрацією 1616 р. володіли писар 

земський Федір Проскура-Сущинський, Федір і Остап Байбузи, Іван 

Луцкевич, Василь Добрянський, посесор Василь Меленін. Відомо, що 

доньки Василя Домонтовича були заміжні за Байбузою-Грибуновичем, 

Луцкевичем-Кохановським (Ян), Боруховським (Лазар), Кельбовським 

(Микола), Ласкою. Вірогідно, що зятем Домонтовича був Михайло 

Байбуза, який 20 квітня 1589 р. отримав данину на уход замковий р. Псел. 

Згідно подимного тарифу 1629 р. Проскура мав 4 севрюків [3,356], Іван 

Луцкевич, Остап Грибунович Байбуза і спадкоємці Федора Байбузи у 

володінні мали пустиню неосілу (1629 [3,398]), пустиню неосілу і Федір 

Шашкевич, але лише з 1 уходникиком (1629 [3,402]). З цих «добр» 1646 р. 

Проскуру-Сущинського вибив хорунжий коронний Потоцький. В 1646 р. 

вели справу з хорунжим коронним Конецпольським у вибитті з добр 

Ворскли, Глинчинці, городища Глинська і Більська, пустошів неосілих 

над р. Ворсклою, Грунею і Мерлом. Лебедин (нині с. Лебедин Шполянського району Черкаської області) 

на р. Турін поблизу Черкас 1611 р. тримав Лазар Боруховський як дідич 

після смерті матері. Тоді ж він позивав Богуша Тишкевича про вибиття 

з добр Лебедина [20,7]. 1617 р. позов від Миколи Кельбовського, Лазара 

Боруховського, Федора і Євстафія Байбуз, дідичів Лебедина і Крилова 

про захоплення частини Лебедина [20, 346]. 1617 р. позов в Лебедині 

від Миколи Кільбовського до Федора Байбузи про виділення грунтів в 

Лебедині [20,24]. Лебедин пустиня неосіла у володінні Івана Луцкевича і 

нащадків Федора Байбузи (1629 [3,398]). В 1612 р. Ян Данилович позивав 

підстаросту черкаського про забрання грунтів і спалення мосту [20,11]. 

1617 р. Микола Кельбовський апелював на дідичів Лебедина і Крилова 

Лазара Боруховського, Федора і Остафія Байбуз, про заволодіня частиною 

Лебедина [20,346]. У 1645 р. Стефан Луцкевич Кохановський здійснив 

дарчу добр Лебедин, Крилів, Громаки, Крихтоліс і майданів у Києві з 

грунтами у вічне користування Станіслава Конецпольського [20,368].

3. АЮЗР. – Ч. VII. – Т. І.