 ЛОЗКИ.  I. Загальна характеристика та походження роду Лозок. ЛОЗКИ гербу власного — земяне гнездовые Подляшья брестского, с начала 16 века имели владения и на Киевщине. Бояре Лозичи принадлежали к той же группе древнейшего пинского (шире пинско-волынско-киевского) боярства, что и Шоломичи (с которыми могут быть общего генетического происхождения), Колбовичи, Шпаковичи, Яцковичи, Лемешичи и т.д.[1] Білоцерківський замок став південним форпостом Києва. Серед корінних родин, що населяли цю місцевість, слід відзначити родину Лозок (Лози, Лозичі). У першій половині XVII ст. два представники роду Лозок володіли 6 маетностями з 19 димами. Уруский пишет, что родоначальник Лозок — литовський писар у 1457 році Мартин. Согласно раздела фамильного 1507 г. имели владения в повете брестском (Милетичи) и мозырьском (Щерейковичи/Шарейковичи), тогда к Киеву принадлежащие, а в бассейне Тетерева - Феневщизна, Зарудье, над Здвижем- местечко Розаев и волость околичная, входили и Пуков и Батыев (со временем подупавшие), Высокое, Ставище, Бутовичам в 1600 г. до Брусилова проданные. Кроме того, - значительные владения на Заднепровье по реке Каране: земли Жеребьятинская, с городищами Глебовское, Бусурманское, Рагози, Кнегинин, Ярославское, Воронковиче и др. которые в 1629 году принадлежат уже Олизарам Волчковичам. В этого рода остаётся волость Розаевская. Добра на Тетереве отделились по Юхновичах (Олехновичах).Так, в пописе войска ВКЛ 1528 года в составе пинской хоругви, в числе бояр, не имеющих своих людей и несущих воинскую службу лично числятся Семен, Максим и их братья Лозичи. 26 марта 1543 года — в актовые книги Пинского Гродского суда вносится решение по судебному делу об иске Пашки Павлова и его братьи Игнатия и Гаурила Вереничей против «земянина» Васько Лозича, который унаследовал по своей жене Ульяне Лукашевичевой Веренич её приданое — 1/3 половины имений Дубой и Стахово. Ульяна Лукьяновна (дочь Лукьяна Семёновича и внучка Семёна) умерла незадолго до этого, и третья часть дворища Веренич в Дубое и дворища Веренич в Стахове вышла из состава владений рода Вереничей в Стахово, перейдя к Ваське Лозичу, за отсутствием наследников первой и второй очереди.[1] 1. http://forum.molgen.org/index.php/topic,1888.0.html Бібліографія: Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. T. 9. С. 387. Олег Однороженко (Київ). Шляхетська геральдика Київської землі XV — першої половини XVII ст. за архівними джерелами та матеріалами сфрагістичної кОлекції Музею Шереметьєва // Сфрагістичний щорічник · Випуск ІІ. Геральдика та сфрагистика. вихідці з Берестейської землі пани Лози (Лозки) користувалися в якості герба знаком у вигляді хреста з подвійним розгалуженням здолу над півколом, що лежить кінцями догори. Дане зображення знаходимо в німецькому щиті на печатці пана Яцка Лози від 1509 р. 182 На пізнішій печатці мозирського хоружого Івана Лозки від 1571 р. бачимо дещо інше зображення — хрест над півмісяцем, що лежить рогами догори183 (хоч не виключено, що у даному випадку маємо справу з не надто коректним прорисом печатки у рукописному гербовнику). Втім, на печатці київського підчашого Лавріна Лозки від 1603 р. у ренесансовому щиті знову можемо спостерігати знак у вигляді хреста з подвійним розгалуженням здолу над півколом, що лежить кінцями догори184. Аналогічну конструкцію має родовий знак у першій частині чотиридільного півкруглого барокового щита на печатці мозирського земського маршалка Стефана Лозки від 1603–1612 рр. У другій частині щита розміщено дві стріли вістрями додолу, в третій частині — три мисливських ріжка в зірку (герб Трубки), у четвертій — лебідь (герб Лебідь), над щитом бачимо шолом і три страусячих пера в нашоломнику 185. Врешті, на печатці київського земського писаря (1599–1607) Івана Лозки від 1605 р. зображено оленя 186, але даний сюжет навряд чи мав геральдичне походження. З іншого боку не можемо виключати ймовірної помилки автора цього геральдичного зведення при ідентифікації даної печатки. Пізніший гербовник Несецького називає гербом панів Лозок польський герб Кораб187, спираючись, мабуть, на певну зовнішню подібність між останнім та первісним родовим знаком цього роду. 182 ЦДІАУК. Ф. 220, оп. 1, спр. 648, арк. 1 (восьмикутна, 13×12 мм). 183 ЛНБ ВР. Ф. 5, оп. 2, спр. 7444/I, арк. 454 (“Łoska… herb ich Iwan chorąży mozyrski 1571”). 184 ЦДІАУК. Ф. 221, оп. 1, спр. 3, арк. 4 (овальна, 15×13 мм; згори літери: LL). 185 Там само. Арк. 4; AGAD. AZ, sygn. 2896, st. 14 (овальна, 20×18 мм; згори літери: SL). 186 Wittyg W. Nieznana szlachta polska. — S. 189. 187 Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. VІ. — S. 277. Джерело: Однороженко. Генеалогічний родовiд та бiограми Лозок. I 1. Федір (1480?) — одружений з Марією, донькою Івана Олехновича Юхновича. Через те, що сини батька Марії, Івана Олехновича, Федір та Василь Юхновичі померли без нащадків, їхні маєтки ще до нападу Менґлі Ґерая в 1483 році перепали донькам: Марії і Орисі. Дочки Івана Олехновича Юхновича були вже заміжні: Марія за Федором Лозкою, а Орина за Сенком Проскурою-Сущанським. Марія отримала на півночі Київщини Мелеховщизну, Труденевщизну, Тригубовщизну (на той час в заставі у Михайла Половця). Орина отримала на р. Ірпінь – Білки, Веприки, Мохнач, Махновщину, на р. Унава – Острови (всі населені пункти з-під застави у Михайла Половця викуплені коштом Марії). Зміст цих же документів подано й у «Żródla dziejowe» під 1618 р. з приводу поділу маєтностей між нащадками Івана Проскури [17]. П. Клепатський слушно вважає, що невірно ототожнювати Труденичі та Пасинковщину. Хоча вони були розташовані близько, але належали різним сім’ям із близькими міжродинними зв’язками [18]. Пасинковщину й Труденичі також практично ототожнювали з Іванковом. Але аналіз джерел показує, що всі три населені пункти були окремими поселеннями і згадуються в документах одночасно. Так, Пасинковичі фігурують як маєтність Проскури, а Труденичі – як власність Лозок. (У джерелах назва поселення має кілька написань – Труденичі, Труденевичі, Турденевці).. Дружина — Марія, донька Івана Олехновича Юхновича. 17. Zródła dziejowe… – Т. ХХІ. – S. 216–217. 18. Клепатский П. Очерки по истории Киевской земли: Литовский период. – Біла Церква, 2007.. – С. 260. II 2/1. Василь Федорович. 3/1. Борис Федорович заповіт його власника Бориса Федоровича Лози 1507 року. Як свідчить документ, містечко Рожев було закладене Федьком Лозою близько 1480 року58. 58 Źródła dziejowe. – Т. 21. – Warszawa, 1894. – S. 475–481. Зиновій Лозич (1488) В 1488 году Зиновъ Лозич бил челом княгине Марии Семеновне (Олельковне) Пинской (приемнице кн. Юрия), что при кн. Юрии его посадили на служебной земле. Княгиня, убедившись, что Зиновий (в других вариантах Зиновъ) Лозич - суть сын боярский, сняла служебный характер с его земли - "не давати ему ни сена, ни овса, ни под ворота (на сторожу) не ходити - нижли он боярин есть, как который" (в лето 1488, индикта 6).III –/3. Євдокія Борисівна
4/3. Андрій Борисович (пом.1533) — дідич, після поділу маєтків батьком у 1507 році[2]: містечка Добринь та Мелетичі з палацом та приналежними до них селами, палац зі всім належним тощо у Берестейському повіті. У 1510 році королівський дворянин, а у 1512 році як берестейський лісничий отримав привілей на володіння — селом Козикалів, у 1515 році — кам'янецький лісничий, у 1516 році — підляський лісничий, у 1525 році — як берестейський войський, отримав привілей на село Пожезно, у 1528 році — в рахунок Підляської землі поставив дев'ять коней. Андрей Борисович Лозка, часть документов которого была уничтожена пожаром в Берестье в 1525 г., имел «местъцо» в Берестейском замке («подле вежи мурованое и озера»)LM-12. № 536. Р. 419 (1525). . Возможно, именно там и хранилась часть его документов.в один день упомянутый уже не однажды берестейский войский Андрей Иванович Лозка получил от великого князя четыре привилея, подтверждающие владения, документы на которые погибли в пожаре в Берестье LM-12. № 533. Р. 417–418 (1525), № 534. Р. 418 (1525), № 535. Р. 418–419 (1525), № 536. Р. 419 (1525).
2. Źródła dziejowe. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). T. 21. С.475-481. 3. Boniecki A., Rejski A. Herbarz Polski. T. 16 С. 49-51. Олехна Борисович — дідич, після поділу маєтків батьком у 1507 році під Брацлавом[2]: Великі Луки та Малі Луки, — понад Богом: Сукин і Кабани, Указбин, — понад Тетеревом: Турденівці, Чапоровщизна з землею Феневщина та селищем, село Заруддя, В'ятерів[4] з усіма селищами, які мав батько, половина Луток та Хильчиці з палацом. Київський городничий. 2. Źródła dziejowe. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). T. 21. С.475-481.(пол.) 4. У 1604 році В'ятерів. Неіснуючий вже в XIX столітті. Wiaczorow // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1893. — T. XIII : Warmbrun — Worowo. (пол.) Яцько Борисович Лозка дідич, після поділу маєтків батьком у 1507 році, понад річкою Здвиж [2]: Пуково з палацом та селами, Батиєво з Монастирищем та церквою поблизу Батиєва, і селами Щеніїв, Забужчине та островами, які на цю церкву відписала їхня тітка, княжна Ромейкова, з двома озерами на річці Ірші під Заруддям, у Феневщині дві бочки меду, і з селом Високим на межі села печерського монастиря Забелоцьке, з селами Велике та Мале Ставище, село Кольтежич і Ситняківщина понад Здвижем, засноване дідом місто Рожів і під Мозиром село Шарейковичи та всіма селищами до них належними. новгородський намісник. У 1512 році отримав підтвердження на володіння селом Тереховка у Мозирському повіті. . В 1525 р. с. Турденевці перебуває у володінні Яцка Лози. У 1527 році свідчив при зреченні Козека, у 1529 році — на записах Дашкевича. Добився від короля Сигізмунда І Старого нового привілею у всіх давніх спалених місцях Великих князів Вітовта, Сигізмунда та короля Казимира. Пасинковичі вперше згадуються в декреті київського воєводи Немировича (1514–1541 рр.), за яким Яцко Борисович Лозка передав запис на маєтність Тимофію Проскурі як «рекомпенсат» посагу померлої дружини, котра була сестрою Яцка [20]. 2. Źródła dziejowe. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). T. 21. С.475-481. 20. Zródła dziejowe… – Т. ХХІ. – S. 478. IV Ганна Андріївна
Чоловiк 2-й — Домінік Пац. Софія Андріївна Чоловiк 1-й — Боговитинов Петрович Шумбарський з Козерадів. Чоловiк 2-й — ковельським князем Василем Санґушком. Богдана Андріївна Чоловiк — київський городничий Іван Григорович Служка. Ймовірно, перша дружина у 1553 році Івана Солтана. Таміла Андріївна Чоловiк — Федора Баки. Василь Андрійович вдова якого, Таміла Василівна, з донькою Богданою судиться з сестрами та шваґрами чоловіка за маєток Рогач та рухоме майно, яке залишилось після Андрія Лозки, у 1546–1547 роках.
Давид (ймовірно: Олехнович) — мозирський земський суддя.
Філон Якович † p. 1578 — у 1522 році після розподілу між братами[2] дідич маєтків у Жереб'ятині, старого городища понад Караним болотом за Дніпром та там же іншого городища, в тій же землі Жеребятинській, Глібковській, Бусурманській, Рогози і Княгинь, полів з невеликим городищем в Ярославських Ловах у лісі поблизу Вишеньокз даниною, з озерами, з селищами та з палацом у Києві біля Святого Миколи. Богдан Якович — після розподілу між братами [2] дідич маєтків у Тереховці, Лутках та Хильчицях. Василь Якович († п. 1581) — після розподілу між братами [2] дідич маєтків у Пуково, Батиєво, села Кольбежиці, Раківщизниіз селищами Рожів, Високим, Ситниківщини, Монастирища із землею Забужчина тощо. розмежуванні земель між Василем Лозою (власником Рожева), Богушами Гулькеви-чами (власниками Ясногородки) і Харлінськими(власниками Бишева) від 1574 року знаходимоналежні до Рожева Загрузні озера ((Słownik geograficzny... – 1888. – Т. 9. – S. 871.)) V Богдана Васильовна донька Василя Андрiйовича. Катерина Давидівна
Василь Васильович сын Василя Яковича був стольником (з 1578). мозирський підсудок. В 1588 р. Стефан, Іван та Лаврін зробили дарчу своєму брату Василю Лозці на с. Нересажа в Любецько-му повітi.
Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. T. 9. С. 387. Стефан Васильович † 1618 P 1599, 1615 Dokument Dokumjenty objasnjajuščÿa..., s. 206; IKDA, s. 9. був підчашим київським (з 1578), а потім - стольником. дідич у Раківщизні, Рожеві, Ставищах, Мелетичах, В'ячорові[5], Лутках та Хильчицях, Рожеві тощо, які поповнив разом з братами судовими справами за батьківські маєтки у 1586 році. річицький войський та збирач податків у 1578 році, київський підчаший у 1581 році, київський збирач податків у 1589 році, підкоморій у 1598 році, у 1598 році мозирський маршалок (ймовірно з 1592 року та суддя. Судиться за маєтки у 1600–1604 роках з Киселями (суду надав документ від 1507 року, який доводив власність на спірні маєтки[2]). У 1606 році купив у Гулевича Сутиски, Тиврів, Дзюньків з десятьма селами, у 1607 році — Настале у Мозирському повіті від Себастьяна Дмитровича Іскоротинського. 1609року судився з Даниловичем через підданих з Юрівки, з сином Йосипом за частину Рожева, 1613 року — з Харленським через підданих. Перша дружина: Анна Боговитівна Козерадська. Друга — Галшка Гулевичівна після першого шлюбу з Кшиштофом Поцеєм. 15 квітня 1602 року Стефан Лозка напав на митрополичі селища Ситняковщину і Небиличі. Він приєднав їх до містечка Рожева, наказавши виорати поле і засіяти його49. Дружина 1-а — Ганна Боговитин-Козирадська; 2. Źródła dziejowe. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). T. 21. С.475-481.(пол.) 5. У 1604 році В'ятерів. Неіснуючий вже в XIX столітті. Wiaczorow // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1893. — T. XIII : Warmbrun — Worowo. 49 Описаніе документовъ западнорусскихъ уніатскихъ митрополитовъ. – Т 1 (1470 – 1700). – СПб, 1897. –С. 113. Іван Васильович (1586, † 1608/1618) — київський підчаший у 1592 році, київський депутат на Трибунал у 1597 році, київський земський писар у 1600[1] році, який разом з братами судовими справами поповнив батьківські маєтки у 1586 році, 1608 року ще жив. Одружений у першому шлюбі з вдовою, матір'ю Потенції Миколаївни Смечицької, у другому — з Магдалиною Чирською (1613 року судиться зі шваґром Лавріном як вдова). Отримав Жеребятин, був київським земським писарем. Є повідомлення 1586 р. про «атамана турденевскаго» з «имения Иванова».
Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. T. 9. С. 387. Лаврін Васильович (1588,† 1618) в 1586 р. отримав Соснівку і Сошниківські добра, був київським підчашим (з 1601), позивав Йозифа Халецького в 1612* і 1618 pp. за наїзд на с. Сошники. дідич Сотників, Мисаків, Пирогова, Ржищева, Трудинівщини та Требухівщини, які на початку XV століття належали Євдокії Федорівні Лозі, дружині Тимофія Семеновича Проскури. Королівський дворянин, київський чесник у 1601–1611 роках, який разом з братами судовими справами поповнив батьківські маєтки у 1586 році. Оружений з Анною Гулевич — дідичкою Витачева. 1621 року не жив. Вдова після смерті чоловіка та її доньки мають чисельні судові процеси у 1621–1630 роках, поміж ними у 1621 році з Роговськими про захоплення доньки та тривалого утримання для видання заміж за молодого Роговського. Після 1633 року вдова вийшла заміж за Яроша Козинського[3].. З 1618 р. Труденевичі вже постійно згадуються в складі Іванківської волості. Локалізація села наразі не з’ясована. З середини XV ст. до 1645 р. Труденевичі (Турденевці) перераховуються разом із Пуковим і Феневичами, які знаходилися на р. Здвиж. У XV ст. населений пункт згадується як «Труденевсчина над Тетеревъю», в 1618 р. – «маетность Труденевсчина, прозываемые Феневичи» (хоча в іншому документі – «Тригубовщизни, званої Феневичі», в подальшому Труденовичі та Феневичі перераховуються разом в одних документах). У списках сіл 1672–1683 років це поселення вже перераховується між Обуховичами і Станішівкою, а в 1683 р. згадується як запустіле село «Труденичи под Обуховичами». У середині XVIII ст. документи повідомляють про урочище Труденевщина в маєтку Унин на р. Таль [19]. Можливо, у писемних джерелах мова йде про різні населені пункти зі схожою назвою. Пасинковичі вперше згадуються в декреті київського воєводи Немировича (1514–1541 рр.), за яким Яцко Борисович Лозка передав запис на маєтність Тимофію Проскурі як «рекомпенсат» посагу померлої дружини, котра була сестрою Яцка [20]. Починаючи з 1598 р. відомо позови Григорія та Михайла Проскур-Сущанских і їх родичів проти Миколая Гулевича і його дружини Овдотії (Євдоксії) Кмітянки за «неправне тримання» Пасинкович [39]. Позови, очевидно, не принесли бажаного результату Проскурам, бо під 1618 р. судові справи згадують уже Анну Гулевичівну, дружину Лавріна (Вавжинця) Лозки (київський підчаший, помер близько 1619 р.) – очевидно, дочку Миколая Гулевича й Овдотії. Таким чином, представники роду Лозків через посаг знову отримують надтетерівські землі. Анна Гулевичівна володіє «добрами Пара або Іванова» [40]. У всіх документах, за якими реконструюють початок історії сучасного Іванкова, згадуються села, що, вочевидь, складали т.зв. Іванківський ключ. Протягом кінця XVI – початку XVII ст. серед іванківських володінь згадуються Іванов, Пасинковичі, Обуховичі, Колдировичі (Кондировщизна5), з 1609 р. – Спасовщизна, з 1618 р. – «нова осада» Станішовка. На початку XVII ст., очевидно, до волості були приєднані й села, що належали Лавріну Лозці (Феневичі) [41]. Цікавим документом, який прямо говорить про побудову замку, є позов архімандрита Києво-Печерської лаври о. Плетенецького під 1624 р. до Анни Лозки «про забрання ґрунтів костельних по обидві сторони Тетерева … де її батько замок і містечко Іванів заселив». У тому ж позові спірна земля названа «Іменя, з городищем старим Іменськім» [42]. Можливо, це і є давньоруське городище, на якому Іван Проскура збудував замок. Також треба звернути увагу, що, по-перше, навколо замку згадано однойменне містечко. По-друге, вже тоді виникла плутанина у родоводі власників Іванкова. Іван Проскура був не батьком, а першим чоловіком матері Анни, який, утім, помер бездітним [43]. У 1634 р. Анна Гулевичівна Лаврінова Лозчина заповідає Луцькому православному братству 1000 злотих із «маєтності моєї власної дідичної містечка Іванкова і присілках, до нього належних, у воєводстві Київському будучих» [44]. У Л. Похилевича, й у деяких пізніших працях, серед власників Іванкова цього періоду названо Стриблів [45]. Але за матеріалами із «Żródla dziejowe» Філон Стрибель і його нащадки володіли іншим Іванковом, що знаходився на Житомирщині. Отже, протягом XVI – початку XVII ст. Іванків і навколишні села належали Проскурам-Сущанським і Лозкам, переходячи як посаг від однієї родини до іншої.
P 1618 Dokument AJZR 1-6, s. 678. 3. Boniecki A., Rejski A. Herbarz Polski. T. 16 С. 49-51. 19. Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов. – Т. 1. – СПб., 1897. – С. 53, Т. 2. – СПб., 1907. – С. 42, 129, 172; Описи актовых книг Киевского центрального архива. – № 37. – К.,1906.– С. 38; Cтороженко А. Вказана праця. – С. 343-346; Україна перед визвольною війною: Збірник документів. – К., 1946. – С. 68-71; Архив Юго-Западной России (АЮЗР). – Ч. 6, Т. 1. – К., 1876. – С. 154–156; Przyłecki S. Pamiętniki o Koniecpolskich: Przyczynek do dziejow polskich XVII wieku. – Lwow, 1842. – S. 366–367, 371; Rulikowski E. Opis powiatu Wasylkowskiego pod względem historycznym, obyczajowym i statystycznym. Warszawa, 1853. – S. 35; Zródła dziejowe… – Т. ХХІ. – S. 218, 283, 477, 479–480. 20. Zródła dziejowe… – Т. ХХІ. – S. 478. 40. Руська (Волинська) метрика… – С. 609; Zródła dziejowe... – Т. ХХІ. – S. 218, 282, 291, 350, 365. 41. Zródła dziejowe… – Т. ХХ. – S. 42, 283; Т. ХХІ. – S. 26, 33–34, 72, 90, 142, 283, 291, 340, 618. 42. Zródła dziejowe… – Т. ХХІ – S. 365. 43. Zródła dziejowe… – Т. ХХІ. – S. 72. 44. АЮЗР. – Ч.1, Т. 6, – К., 1883 . – С. 679. 45. Гордієнко Б., Лапенко І. Історичне минуле Іванкова // Трибуна праці. – 1971. – 19 січня. – С. 2; Похилевич Л. Уезды… – С. 243. Таміла Василівна
VI Анастасія Степанівна (від першої дружини) Чоловiк — у 1612–1629 роках за Михайлом Мишкою-Холоневським[3]. Регіна Степанівна (від першої дружини) Чоловiк — Пилип Єлець, київський підстолієй у 1600році[1]. Йосип Степанович († 1631/35) (від першої дружини) — дідич Раківщизни, Ставищ (Велике та Мале), Забріддя, судився з батьком у 1609 році за частину Рожева. Одружений із внучкою Миколая Рея Ельжбетою-Геленою Рей з Нагловиць, одночасно з якою продав Оріховському у 1609 році Рейовець та Стайне. У 1631 році був живим, 1635 року його вдова вдруге у заміжжі за Петром Кучборським.[3].
Михайло Степанович (1613,1648) (від другої дружини) — дідич Рожева, Юрівки, Небитова, Козячих Ліз у 1618 році. Ще малолітній у 1621 році. разом з матір'ю у 1618–1630 роках судиться із сусідами. У 1633 р. він віддав під заставу всю Ситниковщину і рудні на р. Сохні шляхтичу Гаєвському. У 1638 році продав Рожів Цетнеру. У 1646 році судиться з братами другої дружини за примус її до різних записів. 12 червня 1618 року Миколай Харлінський позивався до Галшки з Гулевичів і Міхала Лозки через те, що вони наслали людей з добр Юревичі на землі Хвойники. Ці люди напали на корчму під назвою Рашів і забрали звідти до Рожева потаж – безбарвну кристалічну субстанцію, яка використовувалася у виробництві скла Źródła dziejowe. – Т. 21. – Warszawa, 1894. – S. 281. У жовтні 1636 року пани Жмійовські позивалися до пана Міхала Лозки, який наслав підданих рожівських на ґрунти карашинські під річкою Здвиж та під хутором Коповці Ставиські і забрав їхніх підданих до Рожева в тюрму ІР НБУВ, ф 1, спр.4104, арк. 72. Його духовний заповіт написаний польською мовою. Тіло своє він просить поховати в Юр'євському костьолі біля його першої дружини Софії, а потім, коли в Мозирі буде побудований Бернадинський костел, тіла його й першої дружини мали бути перенесені туди. На побудову цього нового костьолу Михайло Лозка зі своєю дружиною Варварою Юдицькою дав дві тисячі злотих польських і пообіцяв значний щорічний доход з маєтку Юр'євського. Цей заповіт написаний 22 березня 1648 року, а через тиждень Михайло помер. Нащадків у нього не залишилось. Дружина 1-а — Софія Сокіл (у 1633 році),
3. Boniecki A., Rejski A. Herbarz Polski. T. 16 С. 49-5. Ян Стефанович в 1628 р. став підчашим київським. Потенція Іванівна Лозка,
Олександра Іванівна 6 вересня 1624 р. у Воронкові Олександр Сурин з дружиною продали Олександру Красинському містечко Воронків, села Старий Жеребятин, Старе Городище, Рогозов, Процово, городища Бусурманське, Ярославське, Княгинин, Калауров, Лебковське. Але володіння Сурини фактично не передали, і тому Красинський разом із козаками в тому ж році здійснив на них наїзд7. У 1628 р. Красинський згадується як посесор Салкова, Воронкова та інших місць. Пізніше переяславські володіння Красинського якимось чином перейшли до Людвіга Олізара-Волчковича (?- 9 грудня 1641)*, ротмістра полку Федора Воронича під час смоленської війни*, а по його смерті - дітям: Ганні, Яну, Михайлу і Станіславу Олізарам- Волчковичам. (від другої дружини) — дідичка Жереб'ятина, у 1621 році — дружина Олександра Сурина. У 1608 році — відповідачка у суді перед Потенцією Смечицькою щодо 500 кіп її матері, витрачених Іваном Лозкою на Жереб'ятин. Обоє Сурини судяться у 1621 році з Михайлом Лозкою з Рожева, а після всього продали Жереб'ятин Красенським. Чоловiк — Олександр Сурин. Єва-Олена Лаврінівна
3. Boniecki A., Rejski A. Herbarz Polski. T. 16 С. 49-51 Варвара Лавринiвна
Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. T. 9. С. 387. Єлизавета Лаврінівна
3. Boniecki A., Rejski A. Herbarz Polski. T. 16 С. 49-51. VII Софія Йосипівна
3. Boniecki A., Rejski A. Herbarz Polski. T. 16 С. 49-5. Borys Łoza, żyjący w końcu XV-go wieku, prawdopodobnie syn Fedka, pozostawił córkę za Tymofiejem Proskurą i synów: Andrzeja, Olechnę i Jacka Łozów v. Łozków, którzy w 1507 r. dopełnili działu dóbr ojczystych (Źr. Dziej. XXI f. 475-480). ¶ Andrzej, najstarszy, dziedzic Dobrynia, w brzeskim litewski, Meletycz z dworem i wsiami przynależnemi, dworzanin królewski 1510 r., leśniczy brzeski 1512 r., kamieniecki 1515 r., podlaski 1516 r., wojski brzeski 1525 r., stawił na popis ziemi podlaskiej dziewięć koni 1528 r., umarł 1533 r., pozostawiwszy, z żony Hanny, córki: Hannę, 1-o v. za Lwem Tyszkiewiczem Pociejem, zmarłym 1550 roku, a 2-o v. za Dominikiem Pacem, kasztelanem smoleńskim; Zofję, 1-o v. za Bohowitynem Piotrowiczem Szumbarskim z Kozierad, 2-o v. za ks. Wasilem Sanguszką Kowelskim 1542 r.; Bohdannę za Iwanem Hrehorowiczem Służką, horodniczym kijowskim; i Tomiłę za Fedorem Baką, dzierżawcą mohilowskim, i syna Wasila, którego wdowa, Tomiła Wasilówna, z córką Bohdanną, procesuje się z siostrami i szwagrami męża o dobra Rohacz i ruchomości po Andrzeju Łosce 1546-1547 r. Bohdanna była, zdaje się, pierwszą żoną Iwana Sołtana 1553 r. (Arch. Sang.; Pac.; ML. 46 f. 191; 48 f. 53; 60 f. 49; 63 f. 20). ¶ Olechno działem 1507 r. wziął dobra pod Brasławiem Łuki Wielkie i Małe, różne wsie i sieliszcza nad Bohem i Teterewią, Zarudzice, Wiaterów, połowę Łutek i Chylczyc. Jego potomkiem był może Dawid Łozka, sędzia ziemski mozyrski, którego córka Katarzyna, urodzona z Heleny Rużyńskiej, była za Borysem Groźnym (Grazny), łowczym nowogrodzkim siewierskim 1638-1647 r. (Czerniech. f. 1; Kij. VI A 1). ¶ Jacko Borysowicz Łoza v. Łozka, namiestnik nowogrodzki, działem z braćmi wziął dobra w kijowskim nad rzeką Zwidczeniem, Pukowo z dworem i wsiami, Batyjów z Monasterzyszczem i wsiami i ostrowami, które na tę cerkiew zapisała ich ciotka księżna Romejkowa (Romanowa??), miasto Rożajew (Rożów) założone przez dziada i Szerejkowicze, w mozyrskim; części Pukowa, Batyjewa i Rożowa, trzymane w posagu przez siostrę, wykupił od szwagra Proskury. W 1512 roku otrzymał potwierdzenie posiadania Szerejkowicz (ML. 195 f. 846), świadczył 1527 r. na zrzeczeniu się Koziki (Arch. Dubr.), 1529 r. na zapisie Daszkiewicza (A. Zap. Ross. II), wyjednał od króla Zygmunta nowe przywileje w miejsce wszystkich dawnych W. Ks. Witolda, Zygmunta i króla Kazimierza, które mu się spaliły. ¶ Synowie Jacka: Filon, Bohdan i Wasil, podzielili się po śmierci ojca dobrami (Źr. Dziej. XXI roku działu nie podają). Filon wziął Żerebiatyn i sześć wsi; Bohdan Szerejkowicze, Łutki i Chilczyce; Wasil Pukowo z Batyjowem, Rakowszczyznę, Rożów, Wysokie, Kolbeżyce, Sitnikowszczyznę, Monasterzyszcze i inne. Wasil miał córkę Tomiłę, wydaną 1576 roku za Andrzeja Babińskiego (Pam. Jewł.) i synów: Jana v. Iwana, Stefana i Ławryna czyli Wawrzyńca, którzy dopełnili działu dóbr ojczystych 1586 r. ¶ Jan v. Iwan Łozka, podczaszy kijowski 1592 r., deputat kijowski na Trybunał 1597 r., został pisarzem ziemskim kijowskim 1600 r., żył jeszcze 1608 roku, dziedzic Żerebiatyna, ożeniony 1-o v. z wdową N., matką Potencji Mikołajowej Smiecickiej, pozostawił z drugiej żony, Magdaleny Czyrskiej, procesującej się już jako wdowa 1613 r. z szwagrem Ławrynem, jedyną córkę Aleksandrę, dziedziczkę Żerebiatyna, żonę Aleksandra Suryna 1621 r., pozwaną 1618 r. przez Potencję Smiecicką o 500 kóp groszy, zabezpieczonych na Żerebiatynie przez Jana Łożkę jej matce. Oboje Surnowie procesują się 1624 r. z Michałem Łozką z Rożowa, a w końcu sprzedali Żerebiatyn Krasieńskim (Źr. Dziej. XX i XXI; Gr. Ant. 62; Arch. I. Z. Ros. IV. 1; Op. Żytom. 10; Op. Kij. 9; Wyr. Lub. 71 f. 2; Kij. I. 44; I. D. 1; Bracł. II f. 2006; V f. 716; Woł. II f. 152 i 193; VI. D. f. 43). ¶ Stefan, dziedzic Rakowszczyzny, Rożajewa czyli Rożowa, Stawiszcz, Mieletycz, Wiaczorowa, wojski i poborca rzeczycki 1578 r., podczaszy kijowski 1581 r., poborca kijowski 1592 r., marszałek mozyrski 1598 r. (został nim pewno już 1592 roku), w procesie o dobra z Kisielami 1600-1604 r. przedstawił dokumenta od 1507 r. dowodzące własności spornych majątków (Źr. Dziej. XXI), kupił 1606 r. od Hulewiczów Sutyski, Tywrów, Dzunkow z 10-ma wsiami, 1607 r. Nastale, w mozyrskim, od Sebastjana Dymitrowicza Iskorotyńskiego, procesował się 1609 roku z Daniłowiczem o poddanych z Jurewicz, a z synem Józefem o część Rożowa i 1613 r. z Charlińskim o poddanych. Z pierwszej żony, którą miała być Anna Bohowitynówna Kozieradzka, miał córki: Nastazję za Michałem Myszką Chołoniewskim 1612-1629 r., i Reginę za Filipem Jelcem, podstolim kijowskim (Bracł. XVI f. 948) i syna Józefa. Drugą żoną Stefana była Halszka Hulewiczówna, 1-o voto Krzysztofowa Pociejowa i z niej pozostał syn Michał (Vol. Leg. II; Op. Kij. 12; Arch. I. Z. Ros. III 1 i VII 1; Op. Żytom. 11, 12 i 13; Pam. II; Bracł. II f. 1379 i 1981; Kij. III B 55; II B f. 214; Woł. II f. 134, 248 i 496). ¶ Józef, marszałek mozyrski 1617 r., dziedzic Rakowszczyzny czyli Rakowa, Stawiszcz, Zabrodźca, ożeniony z Elżbietą v. Heleną Rejówną z Nagłowic, wraz z którą sprzedał 1609 r. Rejowiec i Stajnie Orzechowskiemu, żył jeszcze 1631 r., a wdowa po nim jest 2-o v. żoną Piotra Kuczborskiego 1635 r. Jedyna ich córka Zofja, miała być 1-o v. za Adamem Chomiakiem, 2-o v. za Stefanem Aksakiem, sędzią ziemskim kijowskim (Źr. Dziej. XX i XXI; Op. Żyt. 13; Kij. II B 1; Woł. VI A f. 586). ¶ Michał, dziedzic Rożowa, Jurewicz, Nebitowa, Kozich Łozów, w mozyrskim, 1618 r., małoletni jeszcze 1621 r., razem z matką ma częste procesa z sąsiadami 1618-1630 r., ożeniony z Zofją z Wysokiego Kaszowską 1643 r., pozwany został przez jej braci 1646 r. o wymuszenie na niej różnych zapisów, sprzedał Rożów Cetnerowi 1638 r., umarł bezdzietny, ostatni zdaje się z rodziny. Pierwszą jego żoną miała być Zofja Sokołówna 1633 r., a trzecią Barbara Judycka (Op. Żytom. 14; Kij. III A f. 240; Bracł. V f. 823; XI f. 490; A. Kijow.; Teka W. Rulik.). ¶ Wawrzyniec czyli Ławryn, podczaszy kijowski po braciach 1601 r., dziedzic Sotnikowa, Mysokowa, Pirohowa, Ryszczowa i Trudenowszczyzny i Trybuhowszczyzny, które należały do Fedkowej Łozowej w początku XV-go wieku, ożeniony z Anną Hulewiczówną, dziedziczką Witaczowa, nie żył już 1621 r., a pozostawił tylko trzy córki: Barbarę za Aleksandrem Krasieńskim 1624 r.; Elżbietę za Ludwikiem Olizarem Wołczkiewiczem, zmarłym 1645 r. i Helenę za Jakóbem Kaszowskim (możliwe jest, że te dwie ostatnie Elżbieta i Helena, są jedną Halszką, 1-o v. Olizarową, 2-o v. Kaszowską). Wdowa po Wawrzyńcu i córki mają liczne procesa 1621-1630 r., między innemi matka pozwała 1621 r. Rogowskich o porwanie córki i trzymanie jej długie dla wydania za młodego Rogowskiego; po 1633 r. miała wdowa wyjść za Jarosza Kozińskiego (Źr. Dziej. XXI; Op. Kij. 9; Op. Żyt. 11 i 13; Kij. III f. 61; Bracł. VIII f. 130; Woł. VI C f. 107). Rodowód
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Л >
