ЛІТИНСЬКІ (Lityński) гербу Sas - дрібношляхетський рід Дрогобицького повіту Перемишльської землі, родове гніздо - село Літиня, яке межувало з Грушевом. Вперше з’яляються в в 1415 р. в особі Філя Дем’янчича з Літині, дрогобицького земського судді. Цього року, звинувачений дрогобицькими міщанами в плебейському походженні, Філь учинив вивід шляхетства. Свідками по батьківській лінії виступили Каленик і Пилип з Тустанович, що вказує на спільне походження з Тустанівськими. Філя і Маша, в 1415 р. пошанував своєю увагою сам Владислав Ягайло, який був присутній в Озимині на церемонії ”очищення” їх шляхетства46У «Актах ґродських і земських» не- рідко згадуються представники роду Літинських: Дробиш (Drobysch de Lethnyа) під 1442 р., Олешко (Olechno de Lethin, Оleskonem de Lithnya, Оleskonem de Lеthnya, Оlesko de Lеthуnya, Оleskonem de Luthnya, Оlesko Lеthinszky) – 1457 і 1465 – 1467 рр., Лук’ян і Михалко (Lukyan et Michaelem de Luthnya) – 1466 р., Андрій (Andree de Lеthyna, Andree de Lеthynya, Andreаs Lеthynsky, Andreаs de Lеthyna, Andreаm de Lеthynya) – 1471 і 1474 – 1475 рр., Степан (Stepan de Lyеthyna) – 1492 р., Климко (Climko de Lyеthnya) – 1500 р. [22, 461–462, 464, 466, 481, 485, 531, 542], [23, 237], [24, 23], [25, 29–30, 33, 79, 116, 469, 514]. Ймовірно, Літинські володіли певним документом, який засвідчував їхнє право власності на село. До цієї думки підштовхує згадка в «Ак- тах…» про позов 1457 року шляхетного Олешка з Літині проти Івана з Браткович щодо документу (literarum), який опинився у львівського шевця Петра і стосується «його (Олешка. – Авт.) села Літиня» (habuit super villam ipsius Lethin) [24, 23]. Удруге наявність таких документів зафіксовано люстраторами Любачівського староства Белзької землі у 1564 – 1565 рр., які констатували, що дідичі Літинські на свої спадко- ві села Літиня, Тинів і Селище у Дрогобицькому повіті «здавна мають надані від князів привілеї, підтвердженні славної пам’яті польськими королями» («mayą prziwileye zdawna od kxiążąth nadane y przesz sławnei pamięczi krolie polskie potwerdzone») [7, 293; 9, 896]. Утретє згадка про них зринула під час судової справи у зв’язку з пограбуванням депозита- рія майна Адама Літинського у 1632 р. Його дружина Федорія та донька Анна стверджували про викрадення, зокрема, привілеїв від руських кня- зів Данила та Лева («Przywileie starozytne od xiąząt ruskich to iest Daniła y Leona»), польських королів Ягайла, Владислава, Сигізмунда Августа [9, 971, 974]. З огляду на відсутність тексту цих привілеїв не можна вести мову про їх автентичність. Проте припускаємо, що Літинські, як і чи- мало їхніх сучасників − руських зем’ян, намагаючись убезпечити себе від можливої втрати маєтків в умовах інкорпорації Галицької Русі до Корони Польської, вдалися до фабрикації таких документів-фальсифі- катів ще в першій половині XV ст. Ці псевдопривілеї від руських князів їм вдавалося підтверджувати у польських королів, а відтак юридично закріплювати «старожитнє» право власності на свої поселення. Літинські, напевно, володіли лише частиною села. Інша частина Лі- тині, мабуть, належала королеві. 5 березня 1441 р. король Владислав ІІІ записав у селах Літиня і Грушів 150 марок (гривень) своєму роди- чу Георгію (Юркові) Риботицькому [32, 391] (дарування королівських маєтків у формі запису на них певної суми грошей, з одного боку, га- рантували міцність даруванню і полегшували обертання ленних земель, з другого – посилювали контроль за леном з боку короля). Останній у грудні 1443 р. продав (мабуть, не без згоди короля) свою частку в цих селах братові Олександрові Риботицькому з Губич вже за 450 гривень [22, 147]. Правова (майнова) та адміністративна належність села Літиня протягом XV – XVІІІ ст. змінювалася декілька разів. Початково будучи у приватній власності русько-волошського роду Літинських, воно у 1530-х рр. стало об’єктом королівських інтересів. Дрогобицький староста Ян Кам’яноцький, мабуть, насильницько-адміністративним шляхом змусив шляхтичів Літинських зректися своїх володінь у Дрогобицькому повіті. 22. AGZ. – Lwow, 1888. – T. XIII: Najdawniejsze zapiski sądów przemyskich i przeworskiego (1436 – 1468) / Wyd. O.Pietruski, X. Liske. – 729 s. 23. AGZ.– Lwow, 1889. – T. XIV: Najdawniejsze zapiski sądów lwowskich 1440 – 1456 / Wyd. O.Pietruski, X. Liske. – Dok. Nr. 1887. – 635 s. 24. AGZ. – Lwow, 1891. – T. XV: Zapiski sądów Lwowskich od r. 1457 do 1500 / Wyd. X. Liske. – Dok. Nr. 153. – 732 s. 25. AGZ. – Lwow, 1909. – T. XVIII: Najdawniejsze zapiski sądu ziemskiego przemyskiego 1469 – 1506 / Wyd. A.Prochaska. – 701 s. 7. Жерела до істориі України-Руси видає Археоґрафічна комісия Науково- го товариства імени Шевченка. − Т. ІІІ: Люстрациї земель Холмської, Белзької і Львівської 1564-5 р. – Львів, 1900. – 586 с. 9. Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХІV століть. Дослідження. Тексти / О. Купчинський. – Львів : НТШ, 2004. – 1283 с. 32. MRPS. – Varsoviae, 1915. – P. IV., Vol. 3. – 439 р Джерела та література: Микола Галів (м. Дрогобич). Соціальний спектр королівських сіл Самбірського Підгір'я У XV – XVIII СТ. (на прикладі села Літиня). Смуток І. Перші документальні згадки про перемишльські роди гербу Сас (XIV-XVII ст.). Пашин С. Дрогобицька шляхта (XV – початок XVI ст.) – Дрогобицький краєзнавчий збірник. Випуск XIV-XV. Дрогобич, 2011. Пашин С. Дрогобицька шляхта (XV -початок XVI ст.) // Дрогобицький краєзнавчий збірник /Ред. кол. Л.Тимошенко (голов. ред.), Л. Винар, Л. Войтович, Г. Гмітерек та ін. – Вип. ХІV-XV. – Дрогобич: Коло, 2011. – 648 с. 46 Codex epistolaris saeculi XV... – T. 2. – Nr. 65. – P. 78-79. 47 AGZ. – Lwów, 1888. – T. 13. – Nr. 5680, 5690, 5902, 6294, 6580, 7048. – S. 460-461, 481, 518, 542, 578. 48 Ibid. – Lwów, 1903. – T. 18. – Nr. 200-202, 236, 531, 760, 3214, 3329-3330, 3684. – S. 29-30, 33, 79, 116, 457, 469, 514;. Jabłonowski A. Polska XVI wieкu… – S. 116, 143; Boniecki A. Herbarz polski… – Warszawa, 1911. – T. 14. – S. 392. Na podstawie omówionego wyżej wywodu Fi l a z Li t yni r. 1415 zaliczamy również Lityńskich do grona rodowego z ośrodkiem w Tustanowicach. Akt oczyszczenią wywołał wprawdzie poważne zastrzeżenia co do swej autentyczności, jednak mamy skądinąd dowody, które potwierdzają istnienie Fila w charakterze sędziego drohobyckiego, rzucając nadto światło na inne jeszcze okoliczności. W r. 1564 wy.prowadził Jan Wołosiecki, niegdyś z Rybotycz, komisję graniczną na bagna dnie.strzańskie w okolicy Wołoszczy, celem ustalenia granic między tą posiadłością a Tu.ligłowami i Łowczycami po drugiej stronie Dniestru ł. Podczas dochodzeń przedłożył on dokument Iwona z Obichowa z r. 1416, wówczas starosty ruskiego, na mocy któ rego przysądzał tenże sporne obszary nad rzeką właścicielowi karczmy w Wołoszczy a był nim wtedy właśnie Fil Damjanczyc, sędzia drohobycki. Wobec tak silnego ar.gumentu komisja zastosowała się do dawnych wskazówek i wytyczyła granice po myśli Wołosieckiego. Jak widać z powyższego, osoba Fila jest najzupełniej historyczna, wobec czego kwestja jego wywodu nie może ulegać wątpliwości. Nasze wiadomości o nim idą jeszcze dalej, gdyż określenie Demjanczyc wskazuje na jego ojca Demjana czyli Damjana, który był bratem nieznanego a raczej nieznanych z imienia Tustanowskich, z których potomstwem spotkaliśmy się już powyżej. Śledzenie wcześniejszych okre.sów rodu uniemożliwia brak wzmianek źródłowych; to jedynie zaznaczyć należy, że poza Damjanem, z imienia Wołochem, kryje się jeszcze niewątpliwie dalszy jego ro.dowiec na Rusi, właściwy protoplasta bujnego pnia Tustanowskich. Damjań miał wedle wywodu dwóch synów: Fi l a i Masza, o których jednak nic więcej powiedzieć nie możemy. W zjeździe r. 1427 brał udział jakiś Hocz de Wlotycze1 2 *, niewątpliwie z Wołoszczy, będącej do r. 1447 w posiadaniu Drobi s z a 8. Na skutek usilnych zabiegów niejakiego Piotra z Pilchowic przeszła ta osada do niego a później do innych rodów polskich4. Litynia miała również przejściwo obcych posiadaczy, między innymi Jerzego z Rybotycz, który ją poddzierżawił r. 1443 razem z Hruszowem bratu Aleksandrowi w 450 grzywnach5 6. Niemniej jednak Lityńscy po.siadali jakiś przywilej na ten ośrodek, gdyż Oleszko z Lityni zaskarżył Jana z Brat.kowic r. 1457 o podjęcie tych właśnie aktów u szewca lwowskiego, gdzie były prze.chowywane8. Oleszko z bratem Łu k j a n e m i Mi c h a ł k i e m prowadzili między r. 1465—1476 ostry proces z Aleksandrem Rybotyckim z Hubie, najpierw jako pozwani o najazd i rabunek, później jako pozywający Aleksandra o zabójstwo trzech rodow.ców: ojca swego Steczka, dziadka Drobisza i brata stryjecznego Michała 7. Po otrzymaniu nawiązki za dwie osoby nie uiścili bracia należnej części staroście, wobec czego pozwał ich tenże o 20 grzywien8. Spór z Aleksandrem zakończył się około 1 Agz. XIX, nr 3105. 2 Notaty, nr 115. » Agz. XIII, nr 1623, 1645, 2205, XIV, nr 1887. « Ib. XIII, nr 2559, 2673, 2674. 5 Ib. XIII, nr 2065. Pierwsza wiadomość o Lityni pochodzi z r. 1388, kiedy nadawał ją Jagiełło z Gilowem koło Lwowa i Wróblowicami w Drohobyckiem wzmiankowanemu już dowódcy Halicza, Bene.dyktynowi i jego braciom Stefanowi oraz Andrzejowi. Tekst tego nadania w rkp. kórnickim sygn. 203/11. 77, str. 369. W sprawie darowizn Benedyktynowi należy jeszcze zaznaczyć, że datacja odnośnych aktów jest niewątpliwie bałamutna; por. Mon. m. aevi hist. XI, nr 67 i ib. VI, nr 35 a Daniłowicza, Skarbiec T. I, nr 648, wreszcie Źródła dziejowe XVIII/1 B. str. 21 (Czerniejowscy — potomkowie Benedykta). 6 Agz. XV, nr 153. 7 Ib. XIII, nr 5680, 5690, 5719, 5723, 5733—35, 6580, XVIII, nr 200-202, 236, 531. W jednym wypadku odkładał termin stryj Oleszka, Hryń, zapewne ojciec owego Michała, ib. XIII, nr 6902. * Ib. XIII, nr 5937. r. 1475 przed wojewodą ruskim1. Pod koniec stulecia występuje Stefan r. 1492, po nim Klimek, ożeniony z Nastką Stupnicką r. 1500, oraz Jerzy (Jurga) jako wła ściciel Lityni r. 15082. Iwa ś ko otrzymał prawo skupu części Winnik r. 1530, a Kli.mek zatwierdził jeszcze r. 1533 z innymi stare uprawnienia i akty na Za błocie pod Przemyślem3 *. Około połowy w. XVI odebrano Lityńskim, podobno siłą, Lity.nię, Ty n ó w i Si e l i s z c z e w Drohobyckiem, dając im wzamian Kr owi cę i Hru.szów w Lubaczowskiem *. Wypadki te opisali szczegółowo lustratorzy królewscy r. 1565, którzy nie omieszkali zaznaczyć, że „panowie Lityńscy są greckiej wiary i tegoż k o ś c io ła co świadczy tylko o zachowaniu przez nich pierwotnego wy.znania 5. Obok tej linji utrzymywała się jakaś odrośl rodu w ziemi przemyskiej w Trzcińcu 6. Przynależność Tustanowskich (głównej linji) do herbu Sas stwierdzona została przy wywodzie Winnickich r. 1635 7. ‘ Agz. XVIII, nr 688, 689, 760, XV, nr 3564. * Ib. XVIII, nr 3329, 3330, 3684. Źródła dzie.jowe XVIII/1, str. 116. * Matr. Sum. IV. 5753, 16885. * Litynię i Hruszów wykupiono r. 1530. Agz. X, nr 449. 5 Hruszewski, Żereła T. III, str. 292—296. 6 Źródła dziejowe XVIII/i, str. 20. 7 Semkowicz Wł., Wywody szlachectwa... nr 235 ЛІТИНСЬКІ (de Litynia, de Lithynia, Lityńscy, Lithynscy) – земянський рід, у XV–XVІI ст. землевласники у Перемишльській землі. 1. На блакитному полі срібна стріла вістрям вгору над золотим півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику дев’ять страусових пер, навколо щита блакитно-золотий намет (герб Сас відмінний).
Джерела: 2. На блакитному полі срібна стріла вістрям вгору над золотим півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику п’ять павичевих пер, які пронизує срібна стріла вістрям вправо, навколо щита блакитно-золотий намет (герб Сас).
Джерела: Наступні згадки про Літинських датуються 1460-70-ми роками. Олешко, Лук'ян і Михайло, які судилися в 1465 – 1468 рр. з сусідом Олександром Губицьким, мабуть, були внуками одного з братів: в записі 1465 р. ідеться про Олешкового дядька, який ще жив на той час Гриня Літинського47. Двоюрідним братом Олешка міг бути згаданий в записах 1471 – 1475 рр. Андрій: він звинувачував усе того ж Губицького в убивстві діда Дробиша, батька Стецька і кузена Михайла. У пізніших записах говориться про дідичів часток Літині Степана (1492 р.) і одруженого з донькою Андрія Ступницького Натасею Климка (1504 р.). В записі від 20 червня 1503 р. згадується дочка Івана Літинського і Фемки Гординської Шимка – дружина Семка Новосельського. Калейдоскопічність імен не дозволяє встановити родинні зв'язки Юрія Літинського, який сплатив в 1508 р. з Літині 12 грошів. Ясно, що він був власником лише одного з чотирьох літинських ланів48. Історія села Літиня сягає давньоруської доби. За переказами, його заснували у ХІІІ ст. мешкан- ці сусідніх сіл, передовсім Грушова, які улітку на теренах, де пізніше виникло поселення, випасали худобу [2]. Водночас археологічні дані свідчать про існування на теренах Літині давньоруського поселення ХІ – ХІІІ ст. [3]. Перша письмова згад- ка про село датується 5 жовтня 1415 р. Саме то- ді король Владислав ІІ Ягайло надав дрогобиць- кому судді Філу з Літині та його братові Мешу документ, який підтверджував їхнє шляхет- ство [4]. Щоправда, польський дослідник Л. Ви- ростек ще у 1930-х рр. писав про надання 1388 року сіл Літиня і Вороблевичі Дрогобицького по- віту та Ґілов поблизу Львова доводцеві Галича Бенедиктові і його братам Степанові та Андрієві [5]. Однак наразі є підстави сумніватися у тому, що документ цього надання дійшов до наших днів. Початково село було приватновласницьким: у XV – першій половині XVI ст. воно належа- ло шляхетській родині Літинських гербу Сас. Однак, протягом 1531 – 1554 рр. воно потрапи- ло до складу королівських коронних маєтків – Дрогобицького староства, а наприкінці XVI – початку XVIІ ст. – королівських столових маєт- ків у Самбірській економії (Дублянський ключ). Окреслюючи соціальне “обличчя села”, роз- глянемо правове та майнове становище основних соціальних груп, що населяли Літиню: шляхта, кметі і загородники, війти, попи (священики) і поповичі, корчмарі, мельники, вибранці-солтиси. Зем’яни Літинські уперше згадуються як ді- дичі Літині на початку XV ст. (Філ з Літині – 1415 р.). У “Актах ґродських і земських” за- фіксовані такі представники роду Літинських: Дробиш (Drobysch de Lethnyа) під 1442 р., Олешко (Olechno de Lethin, Оleskonem de Lithnya, Оleskonem de Lеthnya, Оlesko de Lеthуnya, Оleskonem de Luthnya, Оlesko Lеthinszky) – 1457 і 1465 – 1467 рр., Лук’ян і Михалко (Lukyan et Michaelem de Luthnya) – 1466 р., Андрій (Andree de Lеthyna, Andree de Lеthynya, Andreаs Lеthynsky, Andreаs de Lеthyna, Andreаm de Lеthynya) – 1471 і 1474 – 1475 рр., Степан (Stepan de Lyеthyna) – 1492 р., Климко (Climko de Lyеthnya) – 1500 р. [6]. Ймовірно, Літинські володіли певним доку- ментом, який засвідчував їхнє право власнос- ті на село. До цієї думки підштовхує згадка в “Актах…” про позов 1457 р. шляхетного Олешка з Літині проти Івана з Браткович щодо докумен- ту (literarum), який опинився у львівського шев- ця Петра і стосується “його (Олешка. – Авт.) се- ла Літиня” (habuit super villam ipsius Lethin) [7]. Удруге наявність таких документів зафіксовано люстраторами Любачівського староства Белзької землі у 1564 – 1565 рр., які констатували, що ді- дичі Літинські на свої спадкові села Літиня, Тинів і Селище у Дрогобицькому повіті “здавна мають надані від князів привілеї, підтвердженні славної пам’яті польськими королями” [8]. Утретє згадка про них зринула під час судової справи у зв’язку з пограбуванням депозитарія майна Адама Літинського у 1632 р. Його дружина Федорія та донька Анна стверджували про викрадення, зо- крема, привілеїв від руських князів Данила та Лева (“Przywileie starozytne od xiąząt ruskich to iest Daniła y Leona”), польських королів Ягайла, Владислава, Сигізмунда Августа [9]. З огляду на відсутність тексту цих привілеїв не можна вес- ти мову про їх автентичність. Проте припускає- мо, що Літинські, як і чимало їхніх сучасників − руських зем’ян, намагаючись убезпечити себе від можливої втрати маєтків в умовах інкорпора- ції Галицької Русі до Корони Польської, вдалися до фабрикації таких документів ще в першій по- ловині XV ст. Ці псевдопривілеї від руських кня- зів їм вдавалося підтверджувати у польських ко- ролів, а відтак юридично закріплювати “старо- житнє” право власності на свої поселення. Літинські, напевно, володіли лише частиною села. Інша частина Літині, припускаємо, належа- ла королеві. 5 березня 1441 р. король Владислав ІІІ записав у селах Літиня і Грушова 150 ма- рок (гривень) своєму родичу Георгієві (Юркові) Риботицькому [10]. Останній у грудні 1443 р. продав (мабуть, не без згоди короля) свою частку в цих селах братові Олександрові Риботицькому з Губич вже за 450 гривень [11]. Таким чином, Літиня опинилася у власності двох шляхетських родин – Літинських і Риботицьких-Губицьких, які, очевидно, між собою не ладнали й час од ча- су встрявали у конфлікти. Так, у 1465 – 1475 рр. Олешко Літинський з братом Лук’яном і Михалком провадили гострий судовий процес із згаданим Олександром Губицьким, спочатку як відповідачі у справі про напад і грабунок, пізні- ше як позивачі Олександра щодо вбивства трьох родичів: свого батька Стецька, дядька Дробиша і стриєчного брата Михайла [12]. Згідно з реєстром шляхетських маєтностей 1508 р., власником Літині був Юрій Літинський (Jurgi Lyetynski de bonis suis ville Lyetnya), а Губицькі (Георгій і Бартоломій) згадують- ся лише як дідичі Губич і Грушової [13]. Проте у пізніших документах Губицькі знову фігуру- ють як власники Літині. 24 червня 1531 р. ко- роль Сигізмунд І через дрогобицького старосту Яна Кам’яноцького викупив у Баля Бартоломія і Георгія Губицьких їх частки у селах Літиня та Грушова. За цим документом літинській і гру- шівській громадам було надано німецьке право, “оскільки в німецькому праві в тих зем’ян вищео- писаних перебували” [14]. Цим же привілеєм лік- відовувся панський фільварок й визначалися нові селянські повинності (згодом привілей підтверди- ли королі Стефан Баторій 31.05.1578 р., Сигізмунд ІІІ 6.04.1604 р., Владислав IV 6.10.1634 р., Ян Казимир 20 серпня 1653 р.) [15]. Тож відтоді частина Літині відійшла до Дрогобицького староства. Остаточно село ста- ло коронним у 1554 р. 4 лютого того року Люблінський сейм затвердив обмін селами між королем Сигізмундом ІІ Августом і Климентом Літинським – останній, віддаючикоролевіЛітиню, отримував Грушів і Кровичі в Любачівському ста- ростві [16]. Звісно, це не означало, що Літинські втратили Літиню цілковито – вони продовжували володіти деякими земельними угіддями в Літині, Тинові, Селищі (станом на 1560 р.) [17]. Пізніше Літинські (друга половина XVІІ – XVIII ст. ) ви- ступають як місцеві попи-священики. 9 квіт- ня 1521 р. Юрко Літинський заставив Стефану Городиському 4-х кметів (Філь, Федір, Курило, Сень) у с. Літиня за 31 марк [18]. Він повернув борг “державцеві Літині” С. Городиському, але незабаром знову змушений був позичити 31 мар- ку у свого родича Климка Літинського, якому зно- ву заставив 4-х кметів: Зенька, Мишка, Курила та Федора [19]. Повернувши Климкові 20 з 31 мар- ки, Юрко Літинський записав позикодавцю одно- го кметя на ім’я Мишець Филович [20]. Після переходу Літині до Дрогобицького ста- роства фільварок було ліквідовано, а його землі розподілені між кметями [21]. Інвентарі 1760 і 1768 рр. про жодні чинші з по- півства не згадують, лише останній нотує, що на двох чвертях церковних сидять парох о. Василь Літинський, о. Степан Білецький, поповичі Іван та Василь Літинські [62]. Для виконання господарських робіт свяще- ник послуговувався не лише поповичами, але й слугами. Відомо, що на 1766 р. “парубком” у о. Василя Літинського служив Сень Василів з Грушової. З цього ж документа випливає, що парубок доглядав сімох коней священика, що- правда, не дуже пильно, бо “з п’ятниці на субо- ту вночі перед св. Миколаєм Руським, тобто дня 17 травня нинішнього року (1766-го. – Авт.) від- повідно до календаря польського” було вкрадено гнідого коня вартістю 80 зл. [63]. Навіть за умови завищеної ціни одного, можна з великою долею упевненості стверджувати, що загальна вартість семи коней о. Василя коливалася у межах 500 зл. Попівство приносило місцевому священи- кові значні доходи, тож грошові “заощаджен- ня” отця сягали декількох тисяч злотих. Відомо, що 17 серпня 1761 р. згадуваний парох Василь Літинський позичив громаді с. Літиня (в особі ві- йта і присяжних) 2000 зл., звісно ж під “провізію” (відсотки) [64]. Того ж року (1 червня) священик дав у позику селянинові з Літині Іванові Шпунту 400 зл. під 8 відсотків річних (таким чином “про- візія” на рік складала 32 зл.) [65]. Częśc II: Cz.2. – Opole, 1976. – 203 s. 2. Lu. Dz. (Ludwik Dziеdushickij). Litynia // Słownik Geografi czny Królestwa Polskiego i innych krajów słowianskich / Wyd. pod red. F. Sulimierskiego, B. Chlebowskiego, W. Walew.skiego. – T. V. – Warszawa: Nakł. W. Walewskiego, 1884. – S. 354. 3. Летыня // История городов и сел. Украинской ССР. Львовская область / Глав. ред. кол.: П.Т. Тронько, Н.П. Бажан и др. – К.: Глав. ред. УСЭ, 1978. – С. 297. 4. Ulanowski B. Inscriptiones Clenodiales ex libris iudicialibus Palatinatus Cracoviensis // Starodawne Prawa Polskiego Pomniki. – Cracoviae: A. MDCCCLXXXII. – T. VII. – Dok. Nr. 1576. – S. 595. 5. Wyrostek L. Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiej // Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego.– R. 1931/32. – T. IX. – Krakow, 1932. – S. 66. 6. Akta grodskie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowe (далі – AGZ).– Lwow, 1888-1909. – T. XIV. – Dok. Nr. 1887. – S. 237; T. XV. – Dok. Nr. 153. – S. 23; T. XIII. – Dok. Nr. 5679 – 5680. – S. 460, Nr. 5690 – 5691. – S. 461, Nr. 5703. – S. 462, Nr. 5719 – 5723. – S. 464, Nr. 5733 – 5735. – S. 466, Nr. 5902. – S. 481, Nr. 5937. – S. 485, Nr. 6473. – S. 531, Nr. 6580. – S. 542; T. XVIII. – Dok. Nr. 200-202. – S. 29-30, Nr. 236. – S. 33, Nr. 531. – S. 79, Nr. 760. – S. 116, Nr. 3684. – S. 514, Nr. 3329, 3330. – S. 469. 7. Ibid. – Lwow, 1891. – T. XV. – Dok. Nr. 153. – S. 23. 8. Жерела до істориї України-Руси. − Т. ІІІ. – Львів, 1900. – С. 293; Купчинський О. Акти та до- кументи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половиниХІV століть. Дослідження. Тексти. – Львів: НТШ, 2004. – Док. № 55. – С. 896. 9. Купчинський О. Акти… − Док. № 81. − С. 971, 974. 10. Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur (далі – MRPS). – Varsoviae, 1915. – Pars IV. V. 3. – Nr. 748. – P. 391. 11. AGZ.– T. XIII. – Dok. Nr. 2065. – S. 147. 12. AGZ. – T. XIII. – Dok. Nr. 5690 – 5692. – S. 461-462, Nr. 5703. – S. 462, Nr. 5719-5723. – S. 464, Nr. 5733-5735. – S. 466; T. XVIII. – Dok. Nr. 200-202. – S. 29-30, Nr. 236. – S. 33, Nr. 531. – S. 79; Wyrostek L. Ród Dragów-Sasów... – S. 66-67. 13. Źródła dziejowe. – Warszawa, 1902. – Т. XVIII. Cz. 1: Polska XVI wieku pod względem geografi czno-statystychnym. T. VII. Cz. 1: Ziemie ruskie. Ruś Czerwona / Opisana przez A. Jabło.nowskiego. – S. 114, 116. 14. Центральний державний історичний ар- хів України у Львові (далі − ЦДІАУ у Львові), ф. 9, оп. 1, спр. 384, арк. 656-658; спр. 387, арк. 1247; ф. 13, оп. 1, спр. 552, арк. 2416; Відділ рукописів Львівської Національної наукової бі- бліотеки ім. В.Стефаника НАН України (далі − ВР ЛННБ), ф. 141, оп. 1, спр. 1503, арк. 8-9. 15. ЦДІАУ у Львові, ф. 7, оп. 1, спр. 42, арк. 1377-1379; ф. 9, оп. 1, спр. 387, арк. 1248- 1250; AGZ.– Lwow, 1884. – T. X. – Dok. Nr. 1937. – S. 128, Nr. 2978. – S. 189, Nr. 3790. – S. 234. 16. MRPS. – Т. V. – Nr. 6578. 17. ЦДІАУ у Львові, ф. 14, оп. 1, спр. 19, арк. 544-546. 18. Там само, спр. 8, арк. 362-363. 19. Там само, арк. 523. 20. Там само, арк. 588. 21. Там само, ф. 9, оп. 1, спр. 384, арк. 656; Спр. 387, арк. 1248; ф. 7, оп. 1, спр. 42, арк. 1396; ф. 13, оп. 1, спр. 552, арк. 2416. 61. ВР ЛННБ. – Колекція мікрофільмів. – MP-69. – Арк. 88. 62. Там само. – MP-58. – Арк. 387. 63. ВР НБ ЛНУ, ф. Самбірська економія, спр.531, арк. 295. 64. Там само, спр. 525, арк. 753зв. 65. Там само, спр.531, арк. 213зв [nieznany ojciec poniższego rodzeństwa] Fil Demjanczyc (syn Demjana) z Litynia, mianowany sędzią drohobyckim, razem z bratem Masiem, dowiódł szlachectwa z czterech herbów 1415 r., dziedzic Karczmisk nad Dniestrem, odgraniczył je od Brzeźca 1416 roku. Andrzej, pisarz ziemski sanocki 1446-1461 r. i poborca 1446 r. Był on już 1429 r. pisarzem sanockim i 1434-1444 r. pisarzem pana starosty sanockiego, czyli grodzkim, tylko mylnie odczytany de Bythesch, zamiast de Lythen w akcie z 1436 r., na mocy którego wziął w zastaw młyn w Trzepczy od Piotra, wójta sanockiego. Córkę swą jedyną, zdaje się, Katarzynę, wydał Andrzej za Jana, podczaszego i wójta sanockiego i dał jej w 315 grzyw. posagu wieś Indryszkowice. Pogniewawszy się na zięcia, zapisał cały majątek królowi i królowej, oprócz domu w Sanoku, zapisanego kościołowi. ¶ Drobisz z Letynia pozwał 1445 r. Jerzego z Rybotycz o grabież. Wnuk jego Andrzej, syn Steczka, doszedłszy lat dojrzałych, pozwał 1471 r. Aleksandra z Hubiczsioła o głowę ojca i stryjecznego brata Michała. [nieznany ojciec poniższego rodzeństwa] Olechno pozwał 1457 roku Jana z Bratkowiec o 200 grzyw. szkody, zrządzonej przez zabranie przywileju na Lityń. Tenże Olechno z braćmi rodzonemi Łukjanem, Michałkiem i Hrynkiem, procesują 1465-1468 r. Aleksandra z Hubiczsioła o najazd i grabież. Stefan 1492 r. ma sprawę w Przemyślu. Szymka, córka Iwana Lityńskiego i Femki z Hordyni, żona Siemka z Nowosielec 1503 r. ¶ Klimek oprawił 1504 r. żonie, Nastazji Stupnickiej, córce Andrzeja, 40 grzywien posagu i wiana. Jurgi, dziedzic Letynia 1508 r. (AGZ. XI-XIX; Paw.). ¶ Iwaszko Lityński, otrzymał 1530 r. konsens na wykup Winnik, w samborskim (Wierzb. IV. 5753). Maciej, Łukasz i Wasil, synowie Michała, mają sprawę w Lublinie 1586 r., wnoszą z innemi protest w Przemyślu 1597 r. przeciw nadużyciom żołnierzy i nowemu poborowi. Siostrze ich Fennie, zapisał 1590 roku mąż, Piotr Iwanowicz Jaworski 300 floren. (Wyr. Lubel. 30 f. 999; AGZ. XX; Zs. Krak. 11 f. 1293). Sejmik w Wiszni, w latach 1590, 1592 i 1593, stale daje posłom instrukcję, aby sprawa Lityńskich ze starostą lubaczowskim zakończoną została. Fedor; 1590 r. ożeniony z Anną, córką Sawy Fedorowicza i Eufemiji, Ormjan lwowskich (Zs. Lwows.). ¶ Bazyli, Stefan i Andrzej mają sprawę w Lublinie 1596 r. (Wyr. Lub. 68 f. 20). Paweł, Iwan, Piotr i Wasil protestują 1603 r. przeciw uciskowi religji greckiej, a Jan, Paweł, Jan, Mikołaj, Łukasz, Adam, Wasil, Samuel i Michał, 1611 r. pozwani z innemi o znieważenie, pobicie i ograbienie władyki przemyskiego Krupeckiego (AGZ. XX). ¶ Adam, poseł przemyski na sejm 1624 i 1628. Anna, żona Jana Ustrzyckiego 1623 r. Katarzyna z Szeptyckich, 1-o v. Krajewska, 2-o v. Lityńska 1641 roku. Stefan i Bazyli protestowali 1632 r. przeciw obranym deputatom na Trybunał z ziemi przemyskiej. Bazyli podpisał elekcję Władysława IV-go, z województwa ruskiego, obrany 1633 r. na sejmie komisarzem do granic Rzeczypospolitej. Córka Bazylego i Zofji Pokulińskiej, Ewa, żona Aleksandra Zacharjasza Szeptyckiego, wojskiego stryjskiego (M. D. Wąs.). Maryna, żona Jacka Czajkowskiego 1665 r. ¶ Marcin, syn Bazylego, 1651 r. ma sprawę w Lublinie. Bazyli i Konstanty, synowie Marka, i Jerzy, Adam i Marjan, synowie Jacka, dziedzice Litynia, Budomierza, Turzego i Topolnicy 1685 r. (Zap. Lub. 43 f. 16 i 61 f. 1156). Konstanty sprzedał był przed 1693 r. część Bolestraszyc Sobieskim, umarł podstolim dobrzyńskim 1699 r. Samuel, syn Michała z Lityni 1682 r. w Lublinie (Zap. Lub. 60 f. 111). Michał, z sandomierskiego, podpisał elekcję Augusta II-go. ¶ Klemens Lityński Tego Klemensa robi p. Wittyg Leliwitą i dziedzicem Trzcieńca, w poznańskim, kiedy Lityńscy byli dziedzicami części Trzcieńca w przemyskim (Paw.). zamienił 1554 r. dobra swe Litynię, Tyniów i Siedliska, w drohobyckim, na Hruszów i Krowicę, w bełskim (Zs. Bełs.; M. D. Wąs.). Jerzy, dziedzic Hruszowa i Krowicy, miał synów: Piotra, Michała, Aleksandra, Andrzeja, Ignacego, Jana, Romana i Maksyma 1585 r. ¶ Andrzej, syn Piotra; 1589 r., brat jego Maciej 1592 r., Sędziwoj, syn Jana, 1593 r., Teodor, syn Aleksandra, 1593 roku, współdziedzice Krowicy i Hruszowa (Wyr. Lubels. 25 f. 724; 35 f. 922; 38 f. 773; 50 f. 381; 54 f. 421; 55 f. 259; 66 f. 48). ¶ Aleksander, żonaty z Sulerzycką 1606 r. (Zs. Bełs.). Adam, Mikołaj, Michał i inni Lityńscy fundowali cerkiew i klasztor Bazyljanów w Hruszowie 1621 roku (AGZ. X. 3367 i 3447). ¶ Iwan, Łukasz i Mikołaj zastawili 1615 r. Hruszów Komorowskim. Anna z Pletenic, wdowa po Iwanie, zatwierdziła 1616 roku umowę z Komorowskiemi, a 1617 r. odstąpiła synom: Danielowi, Andrzejowi, Filipowi, Eljaszowi i Konstantemu, sumy 2,000 flor. u Komorowskich. Tych synów Iwana procesowali Komorowscy od 1616 r. o dług zaciągnięty przez Mikołaja (Zs. Przem. 184 f. 467; Gr. Przem. 687 f. 2844; Zs. Bełs. 46 f. 538; Gr. Bełs. 32 f. 353; 39 f. 270; 331 f. 557; 332 f. 257). ¶ Jan, żonaty z Maruchną Tarżawską, darował części Krowicy synom: Stanisławowi i Jerzemu 1622 r. (Teka Rulikows.). Adam wykupił 1628 r. Hruszów z zastawu od Komorowskich. W sprawie o Hruszów występuje 1629 roku Józef. Zuzanna, żona Jana Błażowskiego, pozwała 1632 r. Komorowską o Kornelowice. Sukcesorów Zofji z Frysztackich Lityńskiej nie dopuszczono do Krowicy 1670 r. (Gr. Bełs. 214 f. 386; 260 f. 402; Zs. Przem. 104 f. 6; Gr. Lwow. 219 f. 796; 380 f. 2324; 631 f. 439). ¶ Teodor (mylnie Lityńskim wydrukowany), z lubelskiego, a Tomasz, z ziemi przemyskiej, elektorowie króla Michała. Dominik i Jan, synowie Teodora i Katarzyny Tchorzewskiej, mają sprawę w Lublinie 1680 r. (Zap. Lub. 59 f. 306). Jan, żonaty z Anną Zawadzką, komornikówną graniczną chełmską 1693 roku (Akta XXVII). N., cześnik żytomierski 1727 r. Wojciech, komornik ziemski podolski, 1723 r. manifestuje się przeciw Podfilipskiemu (Gr. Kam. 3968 f. 96). Ten sam pewno Wojciech Stanisław, z wicesgerenta grodzkiego latyczowskiego podstoli czerwonogrodzki 1727 r., elektor Stanisława Leszczyńskiego 1733 r., nabywca połowy Czerepowa od Łochowskich 1740 r., zmarł 1764 r. Córka jego, Marjanna Franciszka Baltazarowa Podhorska, podczaszyna krzemieniecka, sprzedała 1772 roku Czerepów Czartoryskim. Wojciech, podstoli lubaczowski 1760 roku, umarł w Styczniu 1761 r. Konstanty, z Marjanny Holtównej, miał córki: Katarzynę za Józefem Bemem; Joannę za Ksawerym Borkowskim; Magdalenę za Antonim Maczkiewiczem i Bogumiłę, w imieniu których wuj kwitował Świejkowskich ze spadku po Teresie z Makowieckich, ostatniego ślubu Orzechowskiej 1780 r. (DW. 96 f. 1074). Konstanty, kapitan 3-go pułku strzelców konnych 1824 r. ¶ Jan Stefan, syn Józefa, i Tomasz i Teodor, synowie Marcina, przed 1850 rokiem; Leon, syn Marcina, 1851 r., wywiedli się ze szlachectwa w Królestwie. Katarzyna z Zaborowskich, wdowa po Teofilu, z synem Leonardem, występują 1872 r. Saturnin, żonaty z. Walerją Łączyńską 1867 r. Henryk, dziedzic Wici, w łowickim, 1905 r. ¶ Tomasza z Anny Ruszczewiczównej syn, Mikołaj, zostawił, z Franciszki Krzyszkowskiej, Teodora, skarbnika czerwonogrodzkiego 1746 r., wybranego członkiem komisji na sejmie 1775 r. (V. L. VIII f. 270), po którym, z Petronelli Lityńskiej, Marcin, wylegitymowany ze szlachectwa 1782 r., w sądzie grodzkim bełskim; Magdalena Franciszkowa Mierzwińska 1778 r. (Gr. Grabow.) i Anna Michałowa Gasztoldowa 1784 r. (M. D. Wąs.). ¶ Stanisław Bazyli, skarbnik mścisławski, elektor Stanisława Leszczyńskiego, z województwa bełskiego; 1733 r., z Teresy Wierzbickiej, miał syna Józefa Antoniego, pisarza grodzkiego, sędziego kapturowego bełskiego i elektora Stanisława Augusta 1764 r., następnie sędziego grodzkiego 1774 r. i podstarościego bełskiego 1779 r., członka Stanów galicyjskich, wylegitymowanego ze szlachectwa 1782 r., w sądzie ziemskim bełskim, bez podania procedencji, tylko z powołaniem się na wyżej podaną zamianę dóbr z królem. Józef umarł w Lubczy 1801 r., zostawiając, z Anny Paparównej, stolnikówny dobrzyńskiej, z którą zeznał zapis dożywocia 1765 r., Ignacego Kazimierza, ur. 1775 r., Wojciecha Józefa, ur. 1777 r. i Stefana Jana, ur. 1779 r. (metr. w Gródku lubelskim). ¶ Wojciech Józef, zmarły 1854 r., żonaty był z Teresą Zielińską, podkomorzanką nurską, która skupiła 1824 r. od sióstr swych Olesko i miał z niej córkę Teresę, 1-o v. za Karolem Zagórskim 1840 r., 2-o v. za Antonim Kownackim. ¶ Stefan Jan, dziedzic Wierzbicy, zmarły 1855 r., zostawił, z Rozalji Paparównej: Sabinę Paparowę; Antoninę, 1-o v. za Sewerynem Obertyńskim, dziedzicem Tuszkowa, 2-o v. za dr. Stanisławem Wierzchowskim; Annę Wenancję de Croisse; Marję Magdalenę Paparowę i Józefa Gabrjela, ur. 1835 r. (A. Lwows. For. Nob.; M. Dun. Wąs.). [nieznany ojciec poniższego rodzeństwa] ¶ Józef, żonaty z Franciszką Iwańską i Jan, bracia, dowiedli szlachectwa 1782 r., w sądzie ziemskim lwowskim. Trzecim ich bratem był Mikołaj. Jan, dzierżawca Glinny, potem dziedzic Turowa, zmarły 1804 r., pozostawił, z Justyny Pohoreckiej: Helenę za Franciszkiem Nowoświeckim; Teklę, drugą żonę Józefa Obmińskiego, wdowę 1820 r.; Magdalenę; Zofję; Katarzynę; Marjannę; Juljannę; Stanisława. Eustachego; Michała; Józefa; Franciszka; Leona i Jana najstarszego. Ten to Jan, zdaje się, proboszcz w Krukienicach, zmarł 1810 r., a córka jego jedyna Marjanna, była za Stanisławem Kaczkowskim. ¶ Leon, ur. 1791 r. (metr. w Glinnej), z Agnieszki Szymańskiej, pozostawił: Wenantego Alojzego, ur. 1818 r. (metr. w Ottyni). dziedzica Litwinowa, wylegitymowanego w Wydziale Stanów galicyjskich 1857 r. Z Ludwiki Jorkasch-Koch, syn jego Edmund Franciszek, marszałek rady powiatowej podhajeckiej, z Marji Jankowskiej, miał córkę Marję za Bronisławem Czaykowskim z Kowalówki, zmarłą 1910 r. i Zygmunta Wojciecha Wenantego; wylegitymowanego razem z ojcem w Wydziale Krajowym galicyjskim 1886 r. (M. D. Wąs.). ¶ Piotr umarł 1762 r. w Janowie Trembowelskim. Anna Marjanna, córka Andrzeja i Rozalji, urodz. 1774 r. w Zalesiu (metr. w Czortkowie). Jan Baptysta Kaffilewicz Lityński, notarjusz apostolski, administrator władyctwa przemyskiego 1779 r. Stanisław, urzędnik sądowy we Lwowie 1805-1819 r. Aleksander, ur. 1789 r., zaślubił 1811 r. w Czortkowie Annę Deresiewiczównę (M. Zawadz.). ¶ Stefan, pleban w Rawie, zmarł 1803 r., pozostawiwszy, z Marjanny z Zawałkiewiczów, 2-o v. Teodorowej Muszyńskiej: Ewę, zmarłą młodo; Jana i Bazylego. Jakób, pleban w Ryszkowej Woli, zmarł 1808 r. Dzieci jego z Anny Skopowskiej: Ewa Pankiewiczowa, Anna Chołaniewiczowa, Jakób, Jan, Stefan, Michał i Jerzy. ¶ Tomasz, pleban w Wołostkowie, żonaty z Katarzyną Ustrzycką, zmarł 1809 roku. Syn jego Michał, pleban w Stojańcach, ożenił się 1804 r. w Miżyńcu z Cecylją Grabowiecką, córką Jerzego i Anny Brzozowskiej, umarł 1847 r., pozostawiwszy: Apolonję za ks. Maksymiljanem Masiukiem, Konstancję, Agrypinę, Konstantego i Juljana. Gabrjel stryj, Prakseda Bazylowa Harasimowa, synowica, Gabrjel i Jakób, bratankowie, zawarli umowę 1800 r. Z nich Jakób, pleban w Tuligłowach, umarł 1810 r., pozostawiwszy, z Ewy Deprekównej (może: de Prek) Praksedę za Antonim Żakiem; Marcjannę za Nedrą; Marjannę; Jakóba i Jana. ¶ Gabrjel, pleban w Sarnach, zostawił: Marjannę, 1-o v. Stanisławowę Szadurską, 2-o v. Michałowę Szadurską, wdowę 1819 roku; Aleksandra i Grzegorza, plebana w Szkle, zmarłego 1823 r., po którym, z Heleny Huniewiczównej, 2-o v. żony ks. Antoniego Rastawieckiego, synowie: Juljan i Jakób. ¶ Grzegorz, żonaty z Juljanną Kuczyńską 1812 r. [nieznany ojciec poniższego rodzeństwa] Piotr, pleban w Chołyńcu, umarł 1817 r., pozostawiwszy: Anastazję za ks. Eljaszem Leligdowiczem, plebanem w Magierowie, zmarłym 1830 r.; Rozalję za ks. Andrzejem Korczykiewiczem, zmarłą 1834 r.; Marjannę za Stanisławem Wnorowskim; Tacjannę; Teklę; Jana i Michała. Siostry ks. Piotra: Marjanna Stefanowa Sozańska, Katarzyna Stefanowa Mielnikowa, Rozalja Fedorowska, Anastazja Piekarska. ¶ Stefan, wikary w Dydatyczach, umarł 1817 r.; z Marjanny Petruszewiczównej Jaworskiej, jego dzieci: Juljanna Janowa Kuszewska, Anna Janowa Duszyńska, Ewa Gabrjelowa Wiliczańska 1818 r., Marjanna, ks. Jan, ks. Grzegorz, pleban w Bilinie Wielkiej, żonaty z Juljanną Mussakowską i Andrzej w wojsku austrjackim (A. Lwow. For. Nob.; M. D. Wąs.). ¶ Andrzej z synem Aleksandrem Mieczysławem Feliksem Józefem i tegoż synami: Aleksandrem Mieczysławem Wilhelmem Gustawem i Bolesławem Aleksandrem, syn Jana, wnuk Jana, prawnuk Tomasza i Jakób z synami: Ignacym i tego synem Jakóbem, i Maciejem i tego synem Klemensem, syn Stefana, wnuk tegoż Jana, syna Tomasza, wylegitymowali się ze szlachectwa w gubernji podolskiej 1862 r., a synowie Klemensa: Seweryn Antoni, Ignacy Hipolit i Piotr 1874 i 1887 roku (Spis.). ¶ Modest Władysław, Nereusz Eugenjusz, Wacław Jerzy, Kazimierz Albin i Jan Bonifacy Mieczysław, synowie Tadeusza, wnukowie Jerzego, 1845 r.; a Julja i Adam Augustyn, synowie Jana Bonifacego, 1892 r., wywiedli się ze szlachectwa w gubernji wołyńskiej (Spis.). Rodowód
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Л >
