сів, що належало Буремським. Села Корсів, Сестрятин, Кіз’я та Слонів у се­

редині XVI ст. були власністю князя Василя Курцевича, а з 70-х рр. XVI ст. 

перейшли до споріднених із ним князів Буремських4.

Архівні дані часом скупо висвітлюють постать Лешневського. Зі скарги 

Зофії Лужковської 1615 р. довідуємося, що наш герой заборгував львівським 

купцям-вірменам Габріелю Аведику та Торосовичу дві тисячі злотих5. З по­

зову самого Габріеля Аведика 1617 р. дізнаємося, що цей борг ще не відда­

ний, а виник він через несплату грошей за куплені речі6. 1622 р. спадкоємці 

белзького підчашого Миколи Удрицького син Мартин та доньки Софія, Ка­

терина й Анна позивали пана Лешневського за несплату боргу на суму 9 тис. 

злотих7. Того самого 1622 р. з Лешневським позивалася родина покійного 

Петра Білецького - дружина Анна Населовська із сином Петром і донькою 

Анною. Подружжя було 23 квітня 1622 р. в Бродах на ярмарку для «купеня 

коней и инших потребъ своихъ», але потрібних коней не знайшлося, а коли 

вони ввечері поверталися додому, переїжджаючи міст до Радивилова, то на 

Петра Білецького напали слуги Лешневського Турський і Лубанський із по­

мічниками, дуже його побили, через що той невдовзі помер. Король зо­

бов’язав Лешневського видати убивць на суд або заплатити штраф на су­

му тисяча кіп грошей литовських8.

Подимний реєстр 1629 р. фіксує у власності Мацея Лешневського п’ять 

поселень: нещодавно закладене містечко Лешнів та села Грималів, Корсів, 

Кіз’я і Сестрятин. Очевидно, Лешнів мав виконувати роль маєткового центру.

11 травня 1627 р. Мацей Лешневський видав привілей на заснування міс­

та. В історіографії такі привілеї мають назву локаційних документів. На від­

міну від шаблонних, сухуватих і бідних конкретним змістом королівських 

локаційних привілеїв, вони були набагато детальніші, що так важливо для 

розуміння механізмів заснування міста. До того ж відомо лише кілька лока­

ційних документів для волинських міст, що надає їм ще більшої значущості.

У згаданому документі Лешневський зазначає, що назву місту він дав від 

свого імені9. З огляду на вік (55-60 років) белзький каштелян зазначає, що 

якби він не встиг завершити розпочату справу, то доручає це сину Миколаю 

(він помре 1632 р., ще за життя батька).

У документі містяться важливі дані про просторову локацію Лешнева. Пе­

редусім, нове містечко засновується, як зазначено, на «ґрунті корсівському» 

(село Корсів територіально розташовувалося поруч стику річок Слонівки і 

Ситеньки), але не на пустому місці. Уважний аналіз цього району, дає мож­

ливість впевнено стверджувати, що Лешнів локовано на місці села Слонва,

4 Собчук В. З історії землеволодінь шляхетських родів із княжими титулами у Південній

Волині XV - першої половини XVII століть // Записки НТШ. - Львів, 2000. - Т. 240. - С. 336—

340.

5 ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, спр. 23, арк. 63-64, 187-188.

6 Там само, спр. 25, арк. 143 зв-144.

7 Там само, спр. 32, арк. 33 зв., 99 зв.-104.

8 Там само, арк. 118-120.

9 Там само, ф. 2228, оп. 1, спр. 316, арк. 1.

яке раніше відоме10, а далі зникає з джерел. Сам Лешневський зазначає, що 

місто засновується «на тому місці, де мені село над річкою Слонівкою татари 

знесли»11. Водночас заакцентовано, що саме тут пролягав татарський шлях і 

новозакладуване містечко має боронити християнське населення від нападів. 

З одного боку, Лешнів постав на татарському шляху, а з іншого - на «вели­

кому гостинці», знаходячись на половині шляху з Бродів до Берестечка.

У привілеї не згаданий осадчий, але що такий і його помічники були, є по­

вна впевненість. Територія майбутнього містечка була розмічена і виміряна, 

про що неодноразово йшлося в документі. Зазначено, що плаци, на яких бу­

дуватимуться міщани «є виміряні», а далі читаємо: «[...] оскільки є звичай 

колкове брати відразу, коли приймають плаци, то я зразу брати не казав, аж, 

як дасть Пан Бог вийдуть п’ять років від дати того мого привілею»12. Плата за 

плаци означена така: від ринкових будинків по чотири злотих, від вуличних - 

по три злотих, від передміських — по два з половиною злотих, а ті, хто хотів 

би будуватися на валу, були звільнені від плати, «тільки так мають будува­

тися, як їм скажуть, щоб валам не було шкоди»13. Згадка передмістя теж ці­

кава - або ним мало бути попередньо спалене село, або воно просто передба­

чалося як річ для міст звична. Застережено, щоб будинки були однакові, під 

ґонтовим смерековим або дубовим дахом, із безпечним комином.

З привілею можна зробити висновок, що виміряні були ринок і плаци під 

будинки в ньому, а також вулиці, що виходили з ринку. Для потреб міщан 

виміряли ЗО волок землі «за селом Кіз’я аж до границі Полоничної і до річки 

Ситної», а з сестрятинського лісу дозволено брати на всілякі потреби дерево.

Своїм коштом Лешневський закладає мурований костел св. Матвія і дору­

чає ченцям бернардинського ордену опікуватися зведенням храму, а тим ча­

сом мав діяти дерев’яний храм. Задля побудови величного костелу (для цього 

мав бути виданий фундаційний привілей) Лешневський мав намір просити в 

короля дозволу відступити комусь своє право на Канівське староство, а виру­

чені гроші віддати на будівництво (і, мабуть, оздоблення) храму. Обіцянку 

щодо окремого привілею белзький каштелян дотримав, але із запізненням на 

10 років, хоча щедрість надань винагородила терпеливість бернардинців.

Фундушовий запис Лешневського був зроблений 15 лютого 1637 р. і сто­

сувався не лише костелу, а й побудови монастиря. Для цього в місті виділя­

вся пляц від наріжної мурованої вежі (тоді ще не завершеної) і Ритківської 

дороги довжиною 46 прентів (зазначено, що в пренті 8 ліктів, тобто довжина 

210 метрів), а шириною від згаданої вежі до ринку 26 прентів (майже 118 ме­

трів). На цьому просторі мав бути також цвинтар, «де тіла померлих убогих 

людей мають ховати», а також розміщуватися господарські приміщення та 

городи отців бернардинців, якими вони користувалися вже вісім років. Зга­

10 Wykazy geograficzno-statystyczne. Województwo wołyńskie / Wyd. A. Jabłonowski //Źródła

dziejowe. - Warszawa, 1889. - T. 19. - S. 29.

11 ЦЦІАК України, ф. 2228, on.l, cnp. 316, арк. 1.

12 Там само, арк. 1 зв.

13 Там само.

дана вежа, в якій мав мешкати сам Лешневський, «має належати монастирю» 

разом з виміряною територією, яка зараз обгороджена парканом14.

З огляду на те, що повз костел пролягала дорога (гостинець Щуровецький 

і Берестецький) «[...] задля спокійнішої служби Божої через куряву, яка є пе­

решкодою костелові і псує його оздобу», вирішено змінити траєкторію до­

роги, яка пролягала через згадану вежу і мала піти «біля місця на замок наз­

наченого». І костел, і монастир спочатку будуть дерев’яні, а в найближчий 

час мали бути вимуровані15. Якби Лешневський не встиг завершити розпоча­

того, то спадкоємці мають виділити бернардинцям з його маєтків чотири тис. 

злотих16. Фундатор брав на себе зобов’язання забезпечити костел усім необ­

хідним, починаючи від вбрання каплана і до начиння храму. На купівлю книг, 

необхідних костелові та конвентові, виділено 500 злотих і зазначено, що ті 

книги вічно мають бути при костелі. Зважаючи на часті вторгнення татар, 

Лешневський звертає увагу на необхідність укріплення костелу і монастиря, 

зокрема на побудові навколо монастиря муру та забезпеченні ченців рушни­

цями й шмигівницями17.

Спадкоємці пана каштеляна зобов’язані були щороку давати монастиреві 

по 15 мац жита, 10 мац пшениці, 6 мац ячменю, 15 мац вівса, 3 маци різних 

круп, 3 маци гороху, 10 мац хмелю, 2 маци різного насіння на олію «міри ле- 

шнівської», що є такою самою, як і сокальська, а також 6 яловиць, 12 баранів, 

50 курей, 20 гусей, 5 свиней, 6 фасок масла, 6 кіп сира, 4 бочки солі, пів бо­

чки меду, бочку вина, 50 злотих на кухонні потреби, 50 сувоїв полотна і 44 

сувої сукна муравського або якогось іншого, якого ченці на той час будуть 

уживати. Ченцям дозволялося вільно рубати ліс на потреби будови та опа­

лення18.

Фундатор дозволив отцям бернардинцям ловити рибу в р. Слонві та у ста­

вку при млині, названому Кудилів. У млині ченці могли безоплатно молоти 

зерно, а на луці біля р. Слонви випасати худобу. На зиму вони отримували 

скирту сіна.

Опікуном над монастирем і костелом став луцький біскуп Богуслав Радо- 

шевський та його наступники. Якби фундатор чи хтось із його спадкоємців 

порушив запис, то біскуп міг позвати їх до ґродського чи земського суду в 

Кременці або до трибуналу «роком завитим», і якщо суд визнає їх винними, 

порушники мали заплатити 30 тис. злотих стільки разів, скільки будуть по­

рушені умови цього надання19. Крім самого фундатора, виданий ним лист 

скріпили своїми підписами і печатками Самуель Лідихівський, Ян Лащ і Ста­

ніслав Лешневський.

Повертаючись до локаційного документа, зазначимо, що значна увага в

14 Там салю, ф. 22, on. 1, спр. 43, арк. 44-44 зв.

15 Талі салю, арк. 45.

16 Там само, арк. 45 зв.

17 Там салю, арк. 46.

18 Там салю, арк. 47—47 зв.

19 Там само, арк. 49 зв.-50.

ньому була звернена на залюднення поселення та управління ним. Дозволя­

лося оселятися в Лешневі «людям різних народів як релігії римської католи­

цької, так і релігії грецької». Останнім дозволено будувати церкви, скільки їм 

буде потрібно. Окремо згадано про вірменів, шотландців і греків, які могли 

вільно поселятися та безперешкодно купувати собі в ринку, на вулицях та на 

передмісті будинки. Свою нехіть Лешневський виявив лише до євреїв, яких, 

як зазначено, «не хочу мати в місті, а особливо в ринку», але в подальшому 

тон цієї заяви втрачає категоричність, оскільки євреям таки виділено п’ять 

будинків у східній частині ринку і вулицю, що виходить із ринку, на якій мо­

жна було збудувати до 50 будинків20.

Новозаснованому містечку надавалося магдебурзьке право, за нормами 

якого через війта, радців і лавників міщани мали судитися. Замковий («дво- 

рний») уряд не повинен був втручатися в міське судочинство, апеляція від 

якого мала йти до власника. Застережено, щоб війт, радці й лавники брали 

штрафи лише згідно з магдебурзьким правом. Натомість штрафи від «злодій­

ського, ґвалтовного і вогневого», що відповідало так званим «чотирьом арти­

кулам», мали належати до замкового суду21.

Щодо вибору міських урядників, то в привілеї зазначено: «уряд міський 

повинен обиратися щороку наступного дня по римському святі Трьох Коро­

лів у присутності власника або уповноважених ним осіб (замкового уряду)». 

Так само в присутності замкового уряду міський уряд повинен був складати 

перед громадою міста фінансовий звіт. На час перебування на посаді війт і 

радці звільнялися від міських податків, але не від панських, а крім того, вони 

не звільнялися від робіт по укріпленню міста, позаяк «то є річ потрібна кож­

ному»22.

На користь війта надходив прибуток від продажу смоли і дьогтю. Міща­

нам дозволено ситити мед як до, так і після виходу волі, а «панських медів не 

повинні будуть брати до шинкування, хіба би хтось добровільно хотів ку­

пити»23. Дозволено міщанам ловити рибу в р. Слонівці.

Міські податки мали спрямовуватися на потреби міста, найперше обо­

ронні. Після закінчення терміну волі (а міщани отримали її 15 років) на ко­

ристь міста повинні були збиратися податки від продажу хлібопекарських 

виробів, риби, збіжжя. На потреби міста мали збиратися оплати від пострига- 

льні, воскобійні і лазні, але за умови, що міщани збудують їх власним кош­

том. Щодо мір на збіжжя, то вони мали бути аналогічні сокальським і бродів- 

ським.

Після виходу терміну волі міщани мали платити дідичному панові тор­

гове, а на замок давати по лопатці м’яса. Власники повних земельних наділів 

(1 волока) щороку мали платити по одному злотому і по маці вівса. Той, хто 

не матиме ріллі, повинен платити від ринкового дому один злотий, а від го­

20 Там само, ф. 2228, on. 1, спр. 316, арк. 1 зв.

21 Там само, арк. 2.

22 Там само, арк. 2 зв.

23 Там само.

роду та сіножаті - по 12 грошів. Термін сплати податків - день св. Мартина 

(11 листопада). Після закінчення строку волі лешнівці мали два дні брати 

участь у жнивах на панських полях24.

Опікуючись католицькою парафією, Лешневський зобов’язав міщан (ка­

толиків і православних) по закінченні терміну волі щоквартально давати про­

бощу по три гроші. Застережено, що нерухомість католиків може спадкува- 

тися лише католиками. Якби хтось захотів покинути місто, то мав продати 

будинок і заплатити міському уряду 6 грошів (комірники платили тільки З 

гроші), а тоді вільно залишити Лешнів25.

У привілеї обійдено увагою чи не найважливіше для життєдіяльності мі­

ського поселення питання - надання торгів і ярмарків. Чому так сталося - 

задовільно пояснити важко, оскільки їх наявність була надзвичайно вигідною 

для нормального функціонування міста, а особливо на етапі його становлен­

ня.

Новозасноване містечко притягує селян-утікачів. 1628 р. сюди втекли під­

дані володимирського підстарости Габріеля Іваницького із села Іваницька 

Волиця (Володимирський повіт)26. 1631 р. без відома свого власника у Леш­

нів прибуло вісім родин підданих волинського підчашія Яна Вилежинського з 

міста Перемиль27.

За подимним реєстром 1629 р., у місті нараховувалося 33 будинки, а зага­

лом маєтки Лешневського, до яких належали також села Корсів, Сестрятин, 

Кіз’я і «новопочата» воля Грималів, мали 152 дими28.

1638 р. Мацей Лешневський помер. Два його сини, як відзначено вище, 

померли ще за життя свого батька. Дочка Катерина, яка в другому шлюбі бу­

ла за луцьким старостою Гієронімом Харленським, 1641 р. продала Лешнів 

великому коронному гетьманові Станіславу Конєцпольському29.

24 Там само, арк. 3.

25 Там само, арк. З зв.

26 Там само, ф. 28, оп. 1, спр. 62, арк. 1466 зв-1467.

27 Там само, ф. 25, оп. 1, спр. 176, арк. 671 ЗВ.-672.

28 Там само, спр. 170, арк. 625 зв.

29 Dziedzicki L Leszniów // Słownik Geograficyny Królestwa Polskiego i innych krajów sło.wiańskich. - Warszawa, 1884. -T . 5. - S. 176.