ЛАГОДОВСЬКІ (Лагодовські з Лагодова, Ваньки Лагодовські, Lahodowscy, Lahodowsstij, Wańkowie Łahodowscy) – земянський рід, у XV–XVII ст. землевласники у Львівські та Подільській землях. Володіли Винниками понад сто років (бл. 1515—1631 рр.), але основним місцем проживання цей населений пункт міг бути для них лише у кінці XVI ст. на початку XVII ст.Рід Лагодовських походив від славного роду Корчак, який бере свій початок від короля Данила Галицького. Федір Любартович (бл. 1351—1431 рр.) — Великий князь Волинський, син князя Любарта-Дмитра, надав землі навколо сучасного с. Лагодів славному і заможному лицареві Лагодовському, «пану на Лагодові». За це славний Лагодовський був зобов'язаний з дружиною надавати князеві Федору Любартовичу допомогу обороняти княжі села і міста, будувати замки, лагодити дороги, давати підводи та платити податки. За М. Грушевським: «Наприкінці XVI ст. в Україні залишилося вже мало не спольщеної української шляхти. Найбільше було такої шляхти в Галичині, але це була лише дрібна шляхта, бо більш-менш заможна була спольщена. Шлюби з поляками, з католиками викликали переходи на католицтво. Із старих тубільних родів тільки магнати Лагодовські зберегли українську національність в середині XVI ст. і довели її опікою над православним Унівським манастирем». 1. На червоному полі три срібних вруба.  Джерела: – Paprocki B. Panosza. – S. D 3v. – герб Олександра Івашковича Ванька Лагодовського з Лагодова на його надгробку в монастинській Успенській церкві в Уневі 1574 р. (Любченко В. Львівська скульптура. – С. 77, 79–80, мал.; Овсійчук В. Українське мистецтво другої половини XІV – першої половини XVII ст. – С. 113, мал.; Овсійчук В. Українське мистецтво другої половини XVІ – першої половини XVII ст. Гуманістичні та визвольні ідеї. – С. 101, мал.; Історія української культури. – Том ІІ. – С. 693). 2. На червоному полі три срібних пояса.  Джерела: – Paprocký B. Zrcadlo slavného Markrabství Moravského. – L. 105–106v. 3. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику з золотого корчака виникає срібний пес, навколо щита червоно-срібний намет (герб Корчак).  Джерела: – Paprocki B. Gniazdo cnoty. – S. 1035. – Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. – S. 690. – Okolski S. Orbis Polonus. – Vol. I. – P. 443. – Niesiecki K. Herbarz Polski. – Том VІ. – S. 204. – Boniecki A. Herbarz Polski. – Tom ХV. – S. 161. – Źródła dziejowe. – Tom XVIII. – Część II. – S. 309, 334. Олег Однороженко Лагодовські Перший відомий представник родини, Ванько (в реєстрах Wanyko) зосереджував у своїх руках значний масив володінь на схід від Львова71. Однак, у 40-х рр. XVI ст. родина тимчасово втратила ці маєтності. В кінці 1539 р. канонік львівської капітули Миколай Понятовський подав скаргу на сина Ванька, Івашка Ваньковича Лагодовського, оскільки той не сплачував церковну десятину. Генеральний львівський офіціал, канонік Станіслав М’єнда наказав парохам у Гологорах, Вижнянах, Дунаєві та Глинянах (очевидно, найближчі до володінь Лагодовського римо-католицькі парафії на той період), аби вони наклали на Лагодовського подвійне (аґравацію), а згодом і потрійне (супераґравацію) церковне прокляття72. Оскільки й через рік після відлучення від церкви Лагодовський не збирався платити десятину, львівська капітула вирішила апелювати до світської влади. На початку 1541 р. заступник львівського архієпископа Петра, Марцін з Курова, звернувся до львівського старости Миколая Одновського, аби той, згідно королівських статутів, відібрав у Лагодовського його земельні володіння, на що Одновський погодився. Конфіскація власності Івашка здійснювалася з умовою, що земля буде повернута після зняття інтердикту з останнього73. Згодом земельні володіння Лагодовським були повернуті. Нам відомо, що Александру і Захарії Лагодовським (синам або молодшим братам Івашка) в липні 1571 р. вдалося виграти в судовому процесі проти Миколая та Станіслава Каменецьких і відстояти право володіння над с. Новосілка74. Однак, згадка про це село як власність братів у побо рових документах відсутня. Натомість, станом на 1578 р. Захарія Лагодовський володів 5 селами вздовж золочівського тракту75 – очевидно, це було все, що залишилося від маєтностей Івашка. Реєстр 1584 р. зафіксував власницею дібр Богдану Лагодовську76. Зрештою, володіння родини, які на початку XVII ст. спільно утримували Анджей та Софія Лагодовські, у січні 1609 р. були придбані львівським архієпископом Яном Замойським77. Того ж року, у жовтні, король Зиґмунт ІІІ надав Анджею Лагодовському уряд писаря Львівської землі78. 71 За побором 1515 р. Ванько Лагодовський володів загалом 48 ланами угідь – селами Винники (6 л.), Станимир (6), Погорільці (4 л.), Борщів (3 л.), Коросно і Ганачів (спустошені), Торкутин (3 л.), Підберізці (6 л.), Дворища (3 л.), Каменеполе (2 л.), Підбірці (3 л.), Вовків (6 л.), Кагуїв (6 л.) (Źródła dziejowe. – Warszawa, 1902. – T. XVIII. – Cz. I. – S. 156, 157). 72 AGZ. – T. X. – S. 40. – № 599-601, 604; S. 41. – № 608; K[azimiera] K[limkowa]. Agrawacyja // Słownik polszczyzny XVI wieku. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1966. – T. 1 (A-Bany). – S. 91. 73 AGZ. – T. X. – S. 42. – № 623, 626. 74 Ibid. – S. 110. – № 1643, 1644. 75 Загалом, це було 35 ланів угідь – Станимир (15 л.), Підгайчики (8 л.), Погорільці (5 л.), Дворища (3 л.), Торкутин (4 л.) (Źródła dziejowe. – Warszawa, 1902. – T. XVIII. – Cz. I. – S. 64). 76 Місто Погорільці, села Станимир, Підгайчики, Залука, Погорільці, Двориська, Торкутин, Костенів (AGAD. ASK. – Dz. I. – Sygn. 19. – K. 784v–785). 77 Замойський купив у подружжя Лагодовських місто і село Погорільці, Торкутин, Станимир, Дворище, Підгайчики і Залука (AGZ. – T. X. – S. 197. – № 3103). 78 AGZ. – T. X. – S. 200. – № 3160. І генерація Дениско з Підгайців (1397) — український шляхтич, перший відомий шляхтич з роду ЛагодовськихУ документах, де мова йде про Дениска, його називають «з Погорілець», або «з Підгайців». За даними польського генеалога Адама Бонецького, Діонісій з Підгайців, записаний у 1397 р. свідком однієї з грамот, писаної в Глинянах, мав 4 синів: Івашка, Юрія, Дмитра і Каленика (Фелікса Каленика), які почали звично підписуватись як Лагодовські і дві дочки: Анну і Настасю з Підгаєць. ІІ генерация Дмитро Денискович Лагодовський (старший син Дениска; ? — 1470 р.) —український полководець і політик. Був володарем Погорілець, Сухоріччя, Седлиськ, Воскремінців (пол. Woskrzemincze). Останнє село у 1440 р. продав за 200 гривень Пйотру Одровонжу зі Спрови, натомість купив у 1453 р. частину села Станимир. 1440 р. «відприсяжився», що в цілому не винен та не перешкоджав передачі Кременецького замку Короні. 1464 р. підтримує конфедерацію проти Одровонжів, які почали експансію навколо львівських земель через владні структури. Відома історикам записка львівського гродського суду з 1466 р. Так, у протоколі від 12 вересня 1466 р. сказано, що Дмитро Лагодовський, котрий брав участь як свідок у справах про Вовчухи і Цеперів, розпочав справу проти Яна Нарайовського, звинувачуючи його у тому, що він примусив свою служницю-русинку прийняти католицтво (у документах щодо шляхти, яка зберегла свою руську (українську) ідентичність використовувалося визначення Rutheni). Дмитро Лагодовський після смерті залишивши дочку та сина Ванька, який примножив спадок батька.
Івашко Денискович з Вишнева та Виняр Юрій Денискович з Підгайців правдоподібно, не мав нащадків; Каленик/Фелікс Денискович з Підгаєць, Залуки, Погорільців. ІІІ генерація Ванько Дмитрович Лагодовський (1475,1537) — син Дмитра Лагодовського, український галицький шляхтич, львівський гродський суддя(1498—1503 рр.), буський войський (за К. Несецьким ще у 1537р.), володар Винник. Придбав Мірашів (1475 р.), частину Станимира (1479 р.), частину Боршева (1494 р.) за 300 гривень.Дружина — Анна, з нею у 1494 р. продали село Ясенів шляхтичуПйотру Олеському за 300 гривень. Згодом, успадкувавши від овдовілої сестри маєтки Свистельницьких (1498 р.). 1515 р. володів 30 селами (Винниками, Підберізціями, Підбірцями, Кам’янополем, Погорільцями, Станимиром та ін. Остання згадка про Ванька Лагодовського датується 1537 р. Ванько (в реєстрах Wanyko) зосереджував у своїх руках значний масив володінь на схід від гТоміла Іваніввнаіа побором 1515 р.Марухна Лагодовський володів загалом 48 ланами угідь – селами Винники (6 л.), Станимир (6), Погорільці (4 л.), Борщів (3 л.), Коросно і Ганачів (спустошені), Торкутин (3 л.), Підберізці (6 л.), Дворища (3 л.), Каменеполе (2 л.), Підбірці (3 л.), Вовків (6 л.), Кагуїв (6 л.) (Źródła dziejowe. – Warszawa, 1902. – T. XVIII. – Cz. I. – S. 156, 157). Маруся/Марухна Дмитрівна
ІV генерація Івашко/ Івасько Ванькович якого оскаржує львівський канонік Понятовський за різні утиски та несплату десятини і проклинає з конфіскацією дібр аж до знесення прокляття у 1539 р., хоча раніше він оправдався від закиду про грабунок Винник та Підберізців. Його батько придбав ці села у Струмили, але вдова Єлизавета Струмилова мала якісь претензії. Інших відомостей про Іваська нема. Не відомо також нічого про його дружину. Теоретично Івасько і Ванько могли б бути однією особою, бо лише одна дитина у сім’ї на цей час була рідкістю. Івасько (Івашко) Ванькович Лагодовський зі Станимира, син Ванька — український галицький шляхтич, володар Винник.Був звинувачений, але у 1530 р. зміг довести безпідставність закиду щодо привласнення скарбу та маєтків Винники та Підберізці. Після смерті каштелянової львівської Стумилової мав процеси, за якими на нього подали позови щодо вчинення насильств та невиплати десятини. Львівський канонік Понятовський відлучив його від церкви. Конфіскували йомумаєтки, які повернули після зняття відлучення у 1539 р. В кінці 1539 р. канонік львівської капітули Миколай Понятовський подав скаргу на сина Ванька, Івашка Ваньковича Лагодовського, оскільки той не сплачував церковну десятину. Генеральний львівський офіціал, канонік Станіслав М’єнда наказав парохам у Гологорах, Вижнянах, Дунаєві та Глинянах (очевидно, найближчі до володінь Лагодовського римо-католицькі парафії на той період), аби вони наклали на Лагодовського подвійне (аґравацію), а згодом і потрійне (супераґравацію) церковне прокляття72. Оскільки й через рік після відлучення від церкви Лагодовський не збирався платити десятину, львівська капітула вирішила апелювати до світської влади. На початку 1541 р. заступник львівського архієпископа Петра, Марцін з Курова, звернувся до львівського старости Миколая Одновського, аби той, згідно королівських статутів, відібрав у Лагодовського його земельні володіння, на що Одновський погодився. Конфіскація власності Івашка здійснювалася з умовою, що земля буде повернута після зняття інтердикту з останнього73. Відомо, що у нього були сини Захарій та Олександр.72 AGZ. – T. X. – S. 40. – № 599-601, 604; S. 41. – № 608; K[azimiera] K[limkowa]. Agrawacyja // Słownik polszczyzny XVI wieku. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1966. – T. 1 (A-Bany). – S. 91. 73 AGZ. – T. X. – S. 42. – № 623, 626. V генерація Олександр Ванько Лагодовський (1525 р. — 27 січня 1574 р.) — український галицький шляхтич,володар Винник у 1560-их — поч. 1570-их рр., ктитором Унівського монастиря з 1549 р. по 1574 р. Він був львівським поборцем (1564 р.). Судився з Кухарським (1552 р.), львівськими райцями за повернення підданого (1559 р.) і за повернення Винник (1569 р.), а також з Станіславом Кам'янецьким за спадок єдиного брата Захарія (за села Погорільці, Станимир, Підгайці, Туркотин, Дворища і Залуку). Усі ці села переписала на себе дружина Захарія — Богданна Сємашко, він був у неї третім чоловіком, а Кам'янецький за чергою — п'ятий. Видається, що Олександрові вдалося повернути цей родинний спадок, бо він передає його одному із трьох своїх синів — Андрієві. Друге покоління у вже згаданих геральдиків, яке пропустили Вл. Лозінський, а за ним і Михайло Влох, — четверо дітей Іваська Ваньковича, серед них Олександр Ванько Лагодовський успадкував серед інших сіл Винники». Олександр Ванько Лагодовський і Барбара з Сенна мали троьх синів: Захарій Ванько Лагодовський На початку 1541 р. заступник львівського архієпископа Петра, Марцін з Курова, звернувся до львівського старости Миколая Одновського, аби той, згідно королівських статутів, відібрав у Лагодовського його земельні володіння, на що Одновський погодився. Конфіскація власності Івашка здійснювалася з умовою, що земля буде повернута після зняття інтердикту з останнього73. Згодом земельні володіння Лагодовським були повернуті. Нам відомо, що Александру і Захарії Лагодовським (синам або молодшим братам Івашка) в липні 1571 р. вдалося виграти в судовому процесі проти Миколая та Станіслава Каменецьких і відстояти право володіння над с. Новосілка74. Однак, згадка про це село як власність братів у поборових документах відсутня. Натомість, станом на 1578 р. Захарія Лагодовський володів 5 селами вздовж золочівського тракту75 – очевидно, це було все, що залишилося від маєтностей Івашка. Реєстр 1584 р. зафіксував власницею дібр Богдану Лагодовську76.
73 AGZ. – T. X. – S. 42. – № 623, 626. 74 Ibid. – S. 110. – № 1643, 1644. 75 Загалом, це було 35 ланів угідь – Станимир (15 л.), Підгайчики (8 л.), Погорільці (5 л.), Дворища (3 л.), Торкутин (4 л.) (Źródła dziejowe. – Warszawa, 1902. – T. XVIII. – Cz. I. – S. 64). 76 Місто Погорільці, села Станимир, Підгайчики, Залука, Погорільці, Двориська, Торкутин, Костенів (AGAD. ASK. – Dz. I. – Sygn. 19. – K. 784v–785). Томіла Іванівнасестра Олександра, вийшла
Раїна Іванівна
VI генерація Андрій Олександрович Лагодовський Зрештою, володіння родини, які на початку XVII ст. спільно утримували Анджей та Софія Лагодовські, у січні 1609 р. були придбані львівським архієпископом Яном Замойським. Замойський купив у подружжя Лагодовських місто і село Погорільці, Торкутин, Станимир, Дворище, у 1609 р. він та дружина Софія з пол. Przezwok продали за 33 000 флоринів (злотих[14]) львівському католицькому архиєпископиу Яну Замойському гербу Ґримала села Підгайчики, Погорільці, Станимир, Туркотин, Дворища і Залуку. Акт купівлі-продажу уклали у Львові 9 січня1609 року.[14] Андрій був львівським поборцею[15] (1606 р.) і земським писарем (1612 р.). Помер 1614 р.[16]Підгайчики і Залука . Того ж року, у жовтні, король Зиґмунт ІІІ надав Анджею Лагодовському уряд писаря Львівської землі78. 77 (AGZ. – T. X. – S. 197. – № 3103). 78 AGZ. – T. X. – S. 200. – № 3160.14. Stanimirz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1890. — T. XI : Sochaczew — Szlubowska Wola. (пол.) — S. 184. (пол.) 15. збирачем 16. Байцар Андрій. У Винниках вулиці присвоїли назву імені Лагодовських http://vinnikiplus.in.ua/news/2013-09-12-5188 Ян син Олександра Лагодовський Був депутатом на трибунал (1598 р.), послом на Волинському сеймі (1607 р.) і волинським каштеляном (1617 р. — 1622 р.). 1613 р. під час перебування на засіданнях Коронного трибуналу в Любліні мав змогу вперше ознайомитися з діяльністю місцевих Кармелітів Босих. Є згадка про напад Яна на сусіднє село Чишки: «Ян Лагодовський з Винників: у 1592 р. він набрав собі з лісу, який належав монахам, деревини на 15 000 гривень, а у 1603 р. вивіз звідти ж 5 000 возів деревини».1603 р. на з’їзді волинської шляхти в Любліні разом з іншими його учасниками підписав заяву на ім’я короля та Сенату, в якій заявив про прийняття унії і закликав державних мужів Речі Посполитої надати підтримку З’єднаній Церкві. 1617–1622 рр. був волинським каштеляном, займав посаду сенатора. Мав шестеро дітей: Станіслав (ротмістр[8]), Олександр (його не згадує Несецький[8]), Марко, Микола,[8] Андрій, Юрій і Анна[1] — дружина нурського каштеляна Станіслава Бжуски[8] За К. Несецьким, його ім'я Єронім.[8] Кліан Олександрович Лагодовський VII генерація Станіслав син Яна Лагодовський (пом. 1626) — ротмістр[8], А. Бонецький припускав, що був сином іншої матері, оскільки був убитий братами Олександром і Марком; його вдова Гальшка Хриніцька стала дружиною воєводича мінського Павла Паца. 8. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — Т. 3. — S. 23. Олександр, навчався в Антверпені, (його не згадує Несецький[8]), 8. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — Т. 3. — S. 23. Марко, Микола,[8] 8. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — Т. 3. — S. 23. Юрій, навчався в школах єзуїтів у Львові (зокрема, 1626 року), у тому ж році отримав баніціюразом з братами Олександром і Марком, Андрій (пом. 1654[9] чи 1653 р.[10]) — дерптський підкоморій і бібрецький староста, володар Винник, військовий діяч,[1][11] руський (український) шляхтич гербу Корчак, урядник Речі Посполитої. Представник роду Лагодовських гербу Корчак. Батько — Лагодовський Іван, волинський каштелян. Мати — дружина батька княжна Ізабелла Олександра Вишневецька,[1] донька волинського воєводи та каштеляна Андрія Вишневецького, перша дружина луцького старости князя Юрія Чорторийського, з яким розлучилась.[2] Посади: дерптський підкоморій, бібрецький староста. Дідич, зокрема, Затурців (їх у 1642 році продав). У 1631 році продав Винники, Підберізці[3], Млинівці, Завадів, Бартошівку Вацлаву Яну Замойському. У 1647 році від Остроругів разом з дружиною придбав Княже, яке з дозволу короля у 1649 році продав Чермінським. За відомостями Владислава Лозінського, Андрій Лагодовський заволодів селом Порудне. Однак у 1650 році яворівський староста, майбутній король Ян III Собеський вислав сюди відділ своїх гайдуків та шляхти, які, маючи з собою кілька гармат, змусили А. Лагодовського до втечі.[4] Дружина — Анна Даровська. Діти (правдоподібно, за даними А. Бонецького, останні Лагодовські, про яких були згадки в актах): Казимир, дідич Порудна і Поруденка (Перемиський повіт, тепер Яворівський район) Тереза, її чоловік — таборівський староста Пйотр Яніцький Іванна, дружина Пйотра Снопковського, заставна посесорка Кривого (Сяніцький повіт) Примітки ↑ Байцар Андрій. Ян (Іван) Лагодовський / Володарі Винник (частина II) ↑ Książęta Wisniowieccy (01) Архівовано 9 May 2017[Дата не збігається] у Wayback Machine. (пол.) ↑ в тексті пол. Podbereże ↑ Łoziński W. Prawem i lewem… — T. 2. — S. 41. дружина — Анна ДаровськаБайцар А. У Винниках вулиці присвоїли назву імені Лагодовських Boniecki A. Herbarz polski… — S. 164. ↑ Байцар Андрій. У Винниках вулиці присвоїли назву імені Лагодовських http://vinnikiplus.in.ua/news/2013-09-12-5188 Barącz S. Pamiętnik dziejów Polskich. Z aktów urzędowych Lwowskich i z rękopismów. — Lwów, 1855. — 312 s. — S. 284 Анна донька Яна Лагодовська
VIII генерація Казимир син Андрія Лагодовський дідич Порудна і Поруденка (Перемиський повіт, тепер Яворівський район) Тереза донька Андрія Лагодовська її чоловік — таборівський староста Пйотр Яніцький Іванна донька Андрія Лагодовська
Ян Лагадовський по-шляхетськи розлучався з Анною Еданською внаслідок «несогласной жизни», бо її (Анну) не добровільно, а примусом за «мене віддано» і живучи разом «літ кілька ніякого мешкання та кохання подружнього не було». Хоча, очевидно, що чоловіча гідність та самоповага були, до того ж шляхетські, спаплюжені. Адже, у свідченні чоловіка неодноразово згадуються вислови «бо не хочу по неволі, а лишень з доброї волі», «жити з нею не хочу часу щоб марнувати і бувати у неї теж» [6, 526–527]. 6. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссией для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском, Волынском генерал-губернаторе. Ч. 8. – Т. 3: Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-Западной Руси в XVI–XVII вв. – К., 1909. Олександр Лагодовський. Надгробок (копія). Унівський монастир 1549 р. Унівський монастир був зруйнований під час татарських набігів. Якби не лицар Олександр Ванько Лагодовський, на цьому б історія монастиря закінчилася. В описах І. Буцманюка («Унів і його монастирі», Жовква, 1904 р., с. 17) зазначено: «Був це лицар побожний, щедрий для церков і монастирів, а для убогих старців, сиріт і калік милосердний. У важких, лютих боях за віру святу і Русь-Україну вік його минався... Та ось занедужав він на ноги, і хоч все робив, щоб одужати, але не ставало йому краще. Слуги переносили його з місця на місце. Втрачаючи надію, лицар став наполегливо молитися і від втоми заснув. У сні йому об'явилася Матір Божа, яка промовила: «Їдь звідси на схід сонця і там знайдеш в глибокому ярі криницю, а коли водою з тої криниці обмиєш ноги, то оздоровишся». Сон збувся. Лагодовський натрапив на руїни монастиря в Уневі. знайшов джерело, обмився в ньому і одужав (джерело діє і понині, воно обкладене камінням і прикрашене зображенням Богоматері). За народним переказом на згарищі він побачив ікону Божої Матері, що чудом вціліла. «... Межи згарищами – блеск ясний, несьогосвітній. Усі припали до того місця, стали відгребувати згарища і попіл – і очам їх вказується ясна і неушкоджена чудотворна ікона. Надія і сила вступила в серце лицаря побожного». З вдячності своїй Цілительці Лагодовський збудував муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці. Це – унікальна пам’ятка архітектури перехідного періоду від пізньої готики до ренесансу, збережена до сьогодні. До неї було перенесено ікону і поміщено за престолом над цілющим джерелом. 15 червня 1569 р. польський король Сигізмунд Август видавмандат про повернення О. Лагодовському незаконно відібраного маєтку — с. Винники з прилеглими пасікою і ставком. Помер 1574 р. Його дружина Барбара з Сенна споруджує для його останків в Унівському монастирі надгробок. До наших днів зберігся цей красивий мармуровий надгробок князя, який виконаний у стилі Ренесанс. Лагодовський зображений у лицарських обладунках. Правою рукою він підпер голову, наче дрімає, ноги схрестив одна на одній. Обрамування нагробника витримане в суворості іонічного стилю й тільки хвилясті волюти причілка вносять деякий бароковий неспокій у цілість цієї ренесансової композиції. Можливо, що як обрамування київського нагробника (над тлінними останками князя Костянтина Острозького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, який був встановлений 7 серпня 1579 р., а зруйнований у 1941 р.), так і завершення причілка в Уневі — пізнішого походження. За Романом Бучко: «Поміж військових атрибутів бачимо герб, що складається з двох основних гербів — меч і прялка (Корчак і Шалава). Тому можна припустити, що мама Олександра, тобто дружина Іваська (можливо, Ванька) належала до родів, що мали герб Шалава, також руський герб, але менш розповсюджений ніж Корчак... Аналізуючи зміст гербу Олександра Ванька Лагодовського (вміщена «прялка»), можна припустити, що він був із роду Галків або Свіржських, а Варвара з Сієнни (Підляшшя), гербу Дембно. Дружина Олександра на цей час ще була православною». Надгробок Лагодовського – один із кращих зразків західноукраїнської скульптури епохи Ренесансу (подібним був надгробок Катерини воогобичі). З 1574 р. до 1950 р. надгробок знаходився у монастирській церкві. Зараз його оригінал зберігається в Олеському замку. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Л >