Рід Крупецьких у першій половині XVI ст. належав до панів (див.: Яковенко Н. Українська шляхта... – С. 138), але на початок XVII ст. збіднів; Лаврентій Древинський у своїй знаменитій промові на сеймі 1620 р., скерованій на дискредитацію унійної еліти, стверджував, що А. Крупецький походить від свинопаса, а його рідний брат «сидить» на наділі в Дропищах у київського воєводи Томаша Замойського (Боротьба Південно- Західної Русі і України проти експансії Ватикану та унії (Х – поч. XVII ст.). Збірник до- кументів і матеріалів / Упорядн. Є. А. Гринів та ін.. – К.: Наукова думка, 1988. – С. 219). І Олешко ІІ Олександр Олешкович Крупецький (бл. 1570-1652) Писар Руської канцелярії в 1609 р. Походив з роду, осілого на Волині. Рід на початку XVII ст. збіднів, бо Лаврентій Древинський у промові на сеймі 1620 р. говорив, що О.Крупецький походить від свинопаса, а рідний брат його батька сидить на наділі в Дропищах у київського воєводи Т.Замойського257. Правдоподібно, до призначення руським писарем Олександр не один рік виконував обов’язки підписка для українських документів у канцелярії Сигізмунда III. Інколи, як, наприклад, у жовтні 1607 р., виконував і писарські обов’язки258. 15 вересня 1609 р. з ініціативи перемишльського католицького біскупа Станіслава Сєцінського король призначив його перемишльським і самарським уніатським владикою259 по смерті противника унії Михайла Копистенського. Незадовго перед цим Олександр перейшов з католицтва в уніатство260. Після призначення владикою О.Крупецький прийняв ім’я Атанасія і спробував обійняти надану йому єпархію. Однак, зважаючи на сильний спротив православної шляхти й духовенства261, за свого життя зреалізувати це повністю Атанасію так і не вдалося. Усе складалося проти нього: його кандидатуру не підтримав І.Потій, на момент вступу Крупецького на посаду в єпархії не було жодного уніата; відігравало певну роль і те, що він походив не з Перемишльської землі262. У листі, направленому до Сигізмунда III перемишльською православною шляхтою, вказувалося про нього: “Однак цей чоловік пан Крупецькийу нашій Перемишльській землі йузагалі у всьому Руському воєвг^^твіраніше нечуваний, невідомий і незнайомий”263. На сеймі 1611 р. православні посли домагалися від короля усунення Атанасія з посади264. У 1612 р., після тривалої, але безуспішної боротьби за утвердження унії на Перемишльщині, А.Крупецький прийняв пропозицію відомого покровителя єзуїтів, графа Георгія Друґета, прибути в Закарпаття і спробувати там поширити унію. Спочатку Атанасій перебував у Гуменному та Ужгороді, потім перебрався до Мукачева, де вів переговори з православними владиками та ченцями, які, правдоподібно, схилялися до унії. Однак у 1614 р. при освяченні нової церкви в Краснобродському монастирі обурені православні миряни примусили перемишльського владику негайно виїхати з Закар паття265. Повернувшись в Перемишль, Атанасій розпочав затяту боротьбу з право славними, так що навіть католик князь Криштоф Збаразький в своїй промові в захист православ’я на сеймі 1623 р. перелічив довгий реєстр кривд і ґвалтів, яких уніатський біскуп учиняв щодо православних; реєстр включав, зокрема, ув’язнення невинних перемишльських міщан, відібрання церкви в Ярославі266. У цей період навіть прокатол ицькі сеймики засуджували дії А.Крупецького. У 1615 р. це зробив вишенський сеймик, у 1618 р. - опатовський сеймик Сандомирського воєводства267. Проте “подвиж ницька” діяльність владики, сильна підтримка його з боку католицького духовенства та королівського двору вже суттєво корегувала позицію шляхти. Вишенський сеймик 1616 р. висунув пропозицію продовжити його перебування на посаді268. Безперечним успіхом Атанасія було те, що саме йому доручили 29 жовтня 1619р. відправити месу в Ярославському єзуїтському костелі по померлому князеві Янушові Олександровичу Острозькому269. Запротестував владика і проти ухвали Владислава IV на конвокаційному сеймі 1632 р. щодо відновлення православної єпархії (діецезїї) в Перемишльській землі і чинив малоуспішний опір православному владиці Сильвестрові Гулевичу-Воютинсь- кому270 та його наступникові Антоніеві Вінницькому. У 1640-х рр. чітко визначилися основні союзники й противники А.Крупецького серед шляхти: вишенський сеймик однозначно виступав на боці уніатського біскупа, а волинський - на боці С.Гулевича- Воютинського271. А.Крупецькому як перемишльському й самборському єпископові належали до 1633 р. та в 1645-1650 рр. маєтності перемишльського владицтва: села Владича Начулка, Смольниця, Лаврів, Спас, Страшевичі, Велюниця, Бусовисько, чотири перемишльські передмістя, а також частки в Луці й Созані біля Самбора, у Неновичах біля Радимна, в Шегинях і Грушовицях під Медикою, у Вітошинцях під Перемишлем. Безперервно як уніатський владика він володів лише Валявою під Перемишлем272. Сам же, правдоподібно, більшість часу проводив у Спаському монастирі в Старому Самборі, ігуменом якого був монах-уніат273. У Луцькому повіті на 1629 р. Крупецьким належали три дими у селі Гулянках, які тримав Петро Занєвський274. Ймовірно, що, ще будучи писарем, О.Крупецький отримав війтівство в Рожищах на Волині, яке пізніше продав Яну Ямоловському275. Помер владика в перших днях травня 1652 р. у Валяві. 257 Боротьба Південно-західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (X - поч. XVII ст.). 36. док. і мат. Київ, 1988. С. 219. 258 Архив ЮЗР. Ч. І.Т. 10. С. 129. 259 Biblioteka PAN w Kórniku, oddz. rękopisów, rkps 323, k. 14-14v.; Добрянский А. История епископов трех соединенных епархий, Перемышльской, Самборской и Саноцкой от найдавнейших времен до 1794. Львов, 1893. С. 13; Жукович П. Сеймовая борьба... Вып. 1. С. 51, 84; Kowalska Н. Krupecki Atanasy // PSB. 1970. Т. X V /1. S. 406-407. 260 Плохий C.H. Папство и Украина. Политика папской курии на украинских землях в XVI.XVII вв. Киев, 1989. С. 97. 261 Голубев С. Киевский митрополит... Т. І. С. 76; Грушевський М. Історія України-Руси. 1995. T. VI: Житє економічне, культурне, національне XIV-XVI1 віків. С. 244-245. Холмський уніатський біскуп (1652-1687) Якуб Суша повідомляв, що при поїздках А.Крупецького по території єпархії православні обкидали його камінням і болотом, а одного разу побили ледь не до смерті (Litterae Episcoporum historian! Ucrainae illustrantes (1600-1900) / Ed. A.Welykyj. Romae, 1973. Vol. II: 1641-1664. P. 313. Див. також: Bendza M. Prawosławna diecezja przemyska w latach 1596-1681. Studium historyczno-kanoniczne. Warszawa, 1982. S. 126; Скочтяс /. Генеральні візитації в українсько-білоруських єпархіях Київської уніатської митрополії. 1596-1720 роки // ЗНТШ. 1999. Т. CCXXXV1II: Праці Історично-філософської секції. С. 69). 2f'2 Гэлубев С. Киевский мит рополит... Т. 1. С. 76; Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VI. С. 590.' 263Гэлубев С. Киевский митрополит... Т. 1. Приложения. С. 190-192: "Ten iednak człowiek pan Krupecki w ziemi naszej Przemyskiej a zgoła we wszystkim woiewództwie Ruskym przed tern niesłychany; niewiadomy i nieznaiomy ". 264 ByłińskiJ. Sejm z roku 1611. Wrocław, 1970. S. 198. 265 Цобрянский А. История епископов трех соединенных епархий... С. 14-15; Плохий СН. Папство и Украина. С. 97. 266 Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VII. С. 500-501. 267 Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej polskiej z archiwum lak zwanego bemandyńskiego we Lwowie. Lwów, 1909. T. XX: Lauda sejmikowe. T.l: Lauda wiszeńskie 1572-1648 r. / Oprać. A.Prochaska. S. 155; Seredyka J. Sejm z 1618 roku. S. 88. 2<* Ochmann S. Sejmy z lat 1615-1616. Wroclaw, 1970. S. 145. 269 Kus J. “Wielkie, ale krótko trwałe oyczyzny nadzieie...” Adam Konstanty i Janusz Paweł książęta Ostrogscy, wojewodzice wołyńscy // Muzeum w Jarosławiu: Zeszyty muzealne. Jarosław, 1998. S. 14. Атанасій бував на запрошення Анни Острозької, доньки О.Острозьюго, в Острозі. Свідченням цього є його пожертва Дерманському уніатському монастиреві близько 1637 р. У пом’янику цього монастиря вписані Атанасій та його брат Пафнутій (Острозький державний історико-культурний заповідник, КН 961/ VIР - 565, арк. 5зв.). 270 Архив ЮЗР. Ч. II. Т. 1. С. 242; Грушевсытй М. Історія України-Руси. Т. VIII—1. С. 198-199; Prochaska A. Władyka Krupecki w walce z dyzunią// Przegląd Powszechny. Kraków, 1918. R. 35. S. 731-752; R. 36. S. 39-47,283-294,359-365; Bendza M. Prawosławna diecezja przemyska... S. 119. 2.1 Akta grodzkie i ziemskie. T. XX. S. 459; Архив ЮЗР. Ч. II. T. 1. С. 297-298. 2.2 Rejestr poborowy ziemi przemyskiej z 1628 roku / Wyd. Z.Budzyński, K.Przyboś // Polska południowo-wchodnia w epoce nowożytnej. Źródła dziejowe. Rzeszów, 1997. T. I. Cz. 1. S. LV-LVI. 2” Bendza M. Prawosławna diecezja przemyska... S. 133; Скочиляс І. Генеральні візитації в українсько-білоруських єпархіях... С. 69. 274 Баранович О. Запкщнення... С. 72. 275 ЛНБ, від. рукописів, ф. 5, спр. II7444, ч. III, арк. 486. Тривалий час на території Великого князівства Литовського перебу- вали представники збіднілого волинського панського роду Крупецьких – Пафнутій та Йосиф. Вони приходилися братами перемишльському єпископу Атанасію Крупецькому. Вступили до василіанського ордену десь на початку 1630-х рр., коли Атанасія в рамках політики примирення з православними король Владислав IV намагався схилити до компромісу шляхом встановлення йому спеціальної пенсії. Початково родичі пере- мишльського владики перебували при ньому. Зокрема, Йосиф у 1642 р. виступав одним з співорганізаторів наїзду на село Линин, здійсненого в рамках боротьби з перемишльським і самбірським православним влади- кою Сильвестром Гулевичем Воютинським55. Згодом, Пафнутій і Йосиф пов’язали своє законне життя з Жировицьким монастирем. Йосиф був кліриком (ченцем), а Пафнутій займав посаду пресвітера (священика). Ймовірно, у 1655 р., коли московські війська підійшли під Берестя, бра- ти покинули Жировицький монастир і мусили рятуватися втечею на Волинь. Втім, і там було небезпечно. Пафнутій і Йосиф подалися до |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > К >