КРОПИВНИЦЬКІ, СУДИМОНТОВИЧІ-КАЙДАШІ-КРОПИВНИЦЬКІ – Первинне прізвище далеких письменникових пращурів Судимонтовичі, хоча пізніше вони частіше згадуються як Судимонтовичі–Кропивницькі, а в деяких офіційних документах кінця ХVI — початку ХVII ст. паралельно фігурують під прізвищем Кайдаші–Кропивницькі. Таким чином, повне їх прізвище було, очевидно, Судимонтовичі–Кайдаші–Кропивницькі. Пращури засновника театру корифеїв володіли низкою маєтків. Серед них було й село Кропивна, розташоване на березі однойменної річки. Саме від назви цього села, власне, й утворилося їхнє прізвище. Знаходилося згадане село на території Брацлавського воєводства (теперішні Вінницька область без її західної, північно–західної і північно–східної частин, частини Київської, Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської й Одеської областей і Республіки Молдова). Цікаво, що про свої права на нього, а також деякі інші землі 3 лютого 1581 року під час виступу в польському сеймі заявив один із далеких предків драматурга брацлавський земський писар Северин Кропивницький. Він, зокрема, зазначив, що ці маєтності від Великого князя Литовського Вітовта отримав за вірну службу ще його прапрадід Григор Судимонтович, але відповідні підтверджуючі документи згоріли 8 жовтня 1580 року під час пожежі у Вінницькому замку.До певної міри світло на цю проблему проливає старовинна грамота, яку віднайшов у Національному історичному архіві Білорусі Олександр Груша. Ця грамота датована 20 червня 1391 року, і йдеться в ній про те, що дідич і господар Подільської землі князь Федір Коріатович дарує за вірну службу своєму слузі пану Гринькові землі «від верху Кропивни аж до устя Кропивни долов Буга». Авторитетні історики переконані, що у грамоті Ф. Коріатовича йдеться саме про Кропивну, котра знаходиться у Хмільницькому районі Вінницької області. До того ж річка Кропивна (що у Черкаській області) розташована в басейні Дніпра, тоді як пану Гринькові подаровані були землі в басейні Бугу. Особливої ваги цей аргумент набирає в контексті свідчення місцевих краєзнавців, що раніше тут була річка Кропив’янка (можливий варіант — Кропивна), яка пізніше змінила свою назву. Неабияке значення має, звичайно ж, і час заснування сіл. Якщо вірити Вікіпедії, вінницька Кропивна вперше згадується ще 1200 року, тоді як черкаська лише у 1615 році, тобто через два з чвертю століття після описаних у грамоті подій. Аналізуючи тексти грамоти Ф. Коріатовича й виступу на засіданні польського сейму брацлавського писаря, можна дійти висновку, що в обох документах, імовірно, йдеться про одну і ту ж особу — прапрадіда Северина Кропивницького Григора. Співпадають (чи майже співпадають) імена (Григор — Гринько — Григорій), час видачі грамоти (доба Вітовта), назви топонімів і гідронімів (Кропивна), а також приблизне місце їх розташування (Брацлавське воєводство). Гринько, щоправда, отримав грамоту не від Вітовта, а тодішнього правителя Поділля князя Федора Коріатовича, але тут треба взяти до уваги ту обставину, що далекий предок Марка Кропивницького міг не пам’ятати таких деталей чи щось наплутати (можливо, навіть умисно). Адже сама грамота на той час була втрачена. Притому не виключено, що досить давно і навіть не ним самим, а кимось із його родичів–попередників. У такому разі пожежу у Вінницькому замку він, імовірно, використав як привід, аби заявити про свої претензії на втрачені землі.Достеменно відомо, що роки його життя частково припали на добу Великого князя Литовського Вітовта (кінець ХІV – початок ХV ст.). І Андрій Судимонт (Андрій-Судимонт?) ( кінець XІV — перша третина XV ст.) 1581 р. до книг Руської (Волинської) метрики була внесена заява, яку перед королем Стефаном Баторієм виголосив шляхетний Григорій Чечель. У ній він розповів про те, що під час пожежі у Вінницькому замку 8 жовтня 1580 р. згорів фамільний архів, а разом з ним і привілеї на землі у Брацлавському воєводстві, пожалувані „продку его Андрею Судимонту“ великим князем Вітовтом і королем Яном-Ольбрахтом5 ІІ ..... Андрійович Судимонтович Григорій Андрійович Судимонтович ( перша половина XV ст.) Протопласта Кайдашів-Кропивницьких. ІІІ ..... ..... Судимонтович Іван Григорійович Судимонтович-Шабан – жив у часи Великого князя Литовського і короля Польщі Казимира Ягайловича (1447 – 1492 роки). Він теж, очевидно, був великим землевласником і належав до вищих кіл держави, позаяк, як і його батько, був щедро відзначений за свої заслуги – отримав у володіння від монарха «селище Монастирище у Білоцерківському старостві». ІV Григорій Чечель [Судимонтович] (кінець XV — перша третина XVI ст.) Въ описаніи Брацлавскаго замка 1545 года сказано, что „Кущинци держитъ Грицько Чечель". Григорий Чечель держал Калаур на Днестре (1562), Кущинци на Кубличи.Протопласта родів Чечелів, Судимонтовичів-Чечелів та Чечелів-Новоселнцьких. Олексій Іванович Судимонтович-Кропивницький так само не залишився без монарших нагород. Олексію король Сигізмунд І (правив із 1506 по 1548 рік) дав привілей «на пасіку і Попівську поляну, котра лежить між землями міста Вінниці». V Кропивницькі Іван Олексійович Кропивницький Досить цінні відомості в «Документах Брацлавського воєводства» можна віднайти і про деяких інших пращурів Марка Кропивницького. До таких важливих паперів належить, зокрема, офіційний лист (від 4 травня 1579 року) Микити Кайдаша-Кропивницького, яким він сповіщає про те, що продав свою частину маєтку Комарове Юрію Ґорецькому. У цьому листі він побіжно згадує свого брата Стефана, батька Григорія, дядька Івана, а також сина останнього Северина. Таким чином, можна дійти висновку, що в Олексія Судимонтовича-Кропивницького було два сини – Іван і Григорій (четверте покоління). Григорій Олексійович Кропивницький привілеєм від 13 вересня 1560 р. великий князь литовський надав до волі й ласки господарської селища Бодинці та Ісвань, а також землю за вінницьким лісом на Звенигородщині у Вінницькому та Брацлавському повітах господарському дворянинові Григорієві Кайдашу [РГАДА. — Ф. 380. — Оп. 1. — Ед. хр. 41. — Л. 171 об.–172.] VI Кропивницькі Северин Іванович Кропивницький брацлавський земський писар Северин Судимонтович-Кропивницький(п’яте покоління) – був призначений на цю посаду згідно з указом короля Польщі і Великого князя Литовського Стефана Баторія 27 серпня 1579 року («Привілей короля Стефана Северинові Кропивницькому на брацлавське писарство»). Помер Северин, очевидно, на початку 1589 року, оскільки саме тоді в ділових паперах згадується вже як небіжчик. Прикметно, що маєтки Велике Комарове й Мале Комарове спочатку були успадковані його двоюрідним братом – «королівським дворянином Стефаном». А 12 липня 1605 року, тобто через 16 років потому, очевидно, вже після смерті Стефана, права на спадщину заявили Северинові сини – Олександр, Михайло й Іван. Наїзд підданих брацлавського і вінницького старости Юрія Струся на с. Скуринці брацлавського земського писаря Северина Кропивницького в 1582 р. Унаслідок цього господарство втратило молотого збіжжя пшениці в розмірі 10 третинників, які на торгу коштував 240 литовських гроша, жита – 15 третинника (1 третинник = 15 грош), пшеничного солоду – 4 третинники, ячмінного солоду – 6 третинників, вівса – 20 третинників, проса – 5 третинників, пшона – півтретинника. Окрім цього, було викрадено значну кількість цінних речей, а також люду – основу панського господарства – селян-підданих, яких було 26 тяглих і 20 загородників [24, c. 303-310]. 24. Документи Брацлавського воєводства 1566 – 1606 років / Упор. М. Крикун, О. Піддубняк; Вступ. ст. М. Крикуна. – Львів, 2008. – 1220 с. Микита Григорійович Кайдаш Кропивницький Стефан Григорійович Кропивницький VII Кропивницькі Олександр Северинович Судимонтович-Кропивницький Михайло Северинович Судимонтович-Кропивницький народився приблизно наприкінці 1570 – початку 1580-х років (його батько помер 1589 року), а період його активної діяльності припав на першу половину ХVІІ століття. Значну частину свого життя він мешкав у Вінниці, оскільки упродовж кількох десятиліть працював в управлінському апараті Брацлавського воєводства, адміністративний центр якого 1598 року перемістився саме в це місто. У 1616 – 1640 роки Михайло Кропивницький обіймав посаду підсудка, тобто помічника земського судді. Окрім того, він із 1613 по 1635 рік в якості одного з двох послів (у сучасному розумінні сенаторів) представляв Брацлавське воєводство в сеймі Речі Посполитої. У вищому представництві країни брацлавський підсудок активно відстоював інтереси православних вірян, права яких після укладення в 1569 році Люблінської унії були знехтувані польською владою. Остання згадка про Михайла Кропивницького як брацлавського підсудка припадає на 1640 рік. Ім’я цієї неординарної особистості увічнено в одній із вінницьких вулиць. знаходимо у документах за 1613 рік. На той час він був депутатом польського сейму від міщанської громади міста Брацлава. Тоді випадає різке протистояння католиків-уніатів з православними, до яких належала більшість членів ордену САС, Кропивницький теж. Михайло підтримував ту частину депутатів, які підписали протестацію опозиціонерів проти утиску віруючих православних. З української фракції під текстом поставили підписи депутати Лаврентій Древинський і Михайло Кропивницький. Іван Северинович Кропивницький VII Кропивницькі ....... VIII Кропивницькі ....... IX ....... X Кропивницькі Григорій .,.... Кропивницький Василій ....... Кропивницький У «Справі Волинського дворянського депутатського зібрання…» представлений «духовний заповіт, вчинений 20 квітня 1768 року Василем Кропивницьким», про розподіл коштів поміж його синами Олександром і Яковом та рідним братом Григорієм. Ні Василь, ні його брат, ясна річ, не могли бути синами Михайла Кропивницького, який відійшов у вічність, очевидно, ще у першій половині ХVІІ ст. XI Кропивницькі Василь Григорийович Федір Григорийович Іван Григорийович Про синів Григорія – Василя, Федора й Івана – міститься згадка у посвідченні, виданому овруцьким предводителем дворянства 4 жовтня 1805 року. Відомо, що Іван мав чотирьох синів – Якова, Йосипа, Степана й Івана. Останній і є дідом Марка Кропивницького, про якого він залишив спогади у своїй «Автобіографії (За 65 років)». Олександр Васильович Яков Васильович XII Кропивницькі Яков Іванович Йосип Іванович Степан Іванович Іван Іванович Після 2-го поділу Польщі (1793 рік) землі Брацлавщини відійшли до Росії, відповідно змінили орієнтацію та документацію і державні установи. У результаті Іван Кропивницький був позбавлений звання члена ордену САС та дворянських прав, які його предки мали з ХIII століття. Він спробував було повернути втрачені привілеї, і у 1805 році звернувся із проханням до овруцького предводителя дворянства, але отримав відмову. А через два роки родина Івана вкотре змінила місце проживання, перебравшись до родового маєтку дружнього Кропивницьким сімейства ордену САС Шпаковських – село Шпакове (тепер Новомиргородського району).XIII Кропивницькі Лука Іванович «По метрической книге Предтеченской церкви села Шпаково Чигиринского уезда состоит статья, записанная так: тысяча восемьсот седьмого года, месяца октября, восемьнадцятого дня у товарища польских войск Ивана Иванового сына Кропивницкого и его жены Анастасии родился сын Лука».Бежбайраки Бобринецького повіту. Саме у цьому селі Лука Кропивницький познайомився з юною Капітоліною Дубровинською, одружився з нею і поселився у Бежбайраках. XIV Кропивницькі Марк Лукич У Кіровоградському обласному державному архіві зберігається довідка, яка свідчить, що «по метрическим книгам Бобринецкого уезда, селения Бежбайрак Покровской церкви состоит в записи под №17 следующий акт: тысяча восемьсот сорокового года, мая десятого родился и шестнадцатого числа крещен Марко, сын селения Бежбайрак помещика Фундуклея, проживающего дворянина, Луки Ивановича Кропивницкого и законной жены его Капитолины Ивановой, кои оба суть православные. Восприемниками были: елисаветградский мещанин Василий Петров Кудрявцев и отставного поручика Александра Кодинца жена Анна Петрова. Совершил таинство крещения священник Анатолий Костецкий с дяком Осотиновым». XV Кропивницькі Прийомний син Марка Лукича Костянтин Вукотич-Кропивницький (1870–1919) був актором і режисером. Дочка Ольга, дружина популярного композитора Олексія Рябова, співала на оперній сцені, жила у Києві. У травні 1965 року приїздила до Кіровограда у дні, коли відзначалося 125-річчя від дня народження її батька – Марка Лукича Кропивницького. Безумовно, видатною постаттю серед дітей Марка Лукича була талановита співачка і вокальний педагог Олександра Марківна Кропивницька (1888–1969). У 1913–1914 роках була солісткою римської опери «Констанца», пізніше співала в оперних театрах Харкова, Ленінграда (Петербурга). Володимир Маркович Кропивницький (1892–1977) – український хормейстер, працював у операх Ташкента, Баку, Новгорода, Полтави, Ленінграда. Там помер і похований. Син Ольги Марківни і Олексія Рябова Ігор за освітою лінгвіст, за покликанням фотограф. У Києві живе і працює його сестра Марина. Ігор і Марина – правнуки Марка Лукича. Живе, розростається славний рід нащадків велета нашого театру, великого українця Марка Лукича Кропивницького. Подальші відомості про рід Марка Кропивницького відносяться вже до другої половини ХVІІІ ст. Відтак у генеалогічній таблиці митця є певна прогалина. Прикметно, що у ХVІІІ ст. вже не згадуються попередні прізвища пращурів Марка Кропивницького – Судимонтовичі й Кайдаші. А документи, які засвідчували дворянський статус його роду, в якомусь із поколінь начебто були втрачені. Хоча, швидше за все, глибинна причина цієї проблеми має політичне підґрунтя, суть якої полягає в тому, що після приєднання Поділля до Російської імперії наприкінці ХVІІІ ст. царський уряд не всю українську шляхту автоматично зрівняв у правах із російськими аристократами. Від багатьох старовинних родів, що століттями мешкали в цьому краї, царські чиновники вимагали додаткових підтверджень їхньої приналежності до привілейованого стану. Передусім це стосувалося тих, хто брав участь у збройних повстаннях проти російської експансії. Клопотання про відновлення статус-кво розпочав батько Марка Кропивницького Лука Іванович. Останній 1835 року зробив відповідне подання на ім’я царя, обґрунтовуючи своє прохання тим, що дворянами вважалися його рідні дядьки Яків і Степан. У листопаді 1842 року надійшло повідомлення з Київської центральної ревізійної комісії, в якому зазначалося, що паперів, котрі надіслав Лука Кропивницький, недостатньо для представлення справи для розгляду у Департаменті Герольдії. Естафету у Луки Івановича перейняв його син. У своєму посланні до сенату від 29 квітня 1904 року драматург зазначав, що спочатку його батько, а потім уже й він сам надсилав різні довідки та виписки до Волинського депутатського зібрання, однак звідти кожного разу традиційно надходили повідомлення про те, що не вистачає якихось важливих паперів. Коли ж задовольнялися ці вимоги, висувалися нові. 10 жовтня 1905 року із сенату надійшов нарешті указ за № 2829, в якому повідомлялося, що справі про підтвердження дворянства не можна дати руху до тих пір, поки документи про володіння пращурами Кропивницького нерухомим майном не будуть завірені в Київському центральному архіві. Але оскільки цього зробити не можна «до завершення слідства про підлоги, виявлені в актових книгах цього архіву», сенат не може задовольнити клопотання прохача. Після сенатського вердикту Кропивницький більше не переймався вирішенням цієї практично безнадійної справи. За словами драматургового сина Володимира, його батько «ніколи не намагався демократизувати своє походження». Щобільше, без дворянського титулу митець незрідка відчував себе «і з г о є м у суспільстві […] Маркові Лукичу часто доводилося стикатися й клопотатися з найрізноманітніших питань, насамперед пов’язаних з театром […] Чиновники, починаючи від якого-небудь пристава і до генерал-губернатора, дивилися зверхньо на людину, в якої на візитній картці не було ні звання, ні чину. Тільки виключна популярність Марка Лукича і загальна повага, якої він зажив, допомагали йому долати перешкоди». Своїми клопотаннями про приналежність до дворянського стану Кропивницький до певної міри повторив долю Карпа Тобілевича – батька братів Тобілевичів. Останнього імперська влада змусила в офіційних документах іменуватися міщанином, «доказывающим дворянство», що стало сенсом майже всього його життя. Цей епізод із біографії Карпа Адамовича знайшов, як відомо, відлуння в комедії його сина Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля». Прикметно, що після завершення своєї «дворянської епопеї» Кропивницький, як зазначає його син, при нагоді навіть не проти був покепкувати зі свого «аристократизму». Щобільше, згодом це знайшло відображення у його п’єсі «Хоч з мосту в воду головою» (1909), де переноситься на український ґрунт дія з комедії французького драматурга Жана-Батиста Мольєра «Жорж Данден, або Обдурений чоловік». Згаданий твір є сатирою на українських багатіїв із середовища сільської буржуазії, які в гонитві за дворянськими титулами прагнуть узяти шлюб із доньками аристократів, але незрідка опиняються в комічній ситуації. Таким є центральний персонаж п’єси багатий селянин Харько Мандрика. Одружившись із дочкою збіднілого дворянина Кочержинського, він досить скоро усвідомлює, що жорстоко помилився («дворяне рідняться не з нами, а з нашими грішми»). Акцентуючи на снобізмі нових родичів головного героя п’єси, Кропивницький наділяє їх родовими прізвищами – Мурчак-Бурчак-Стирчак-Кочержинський і Грище-Прище-Трище-Хомутинська. Останнє – явний натяк на власний «аристократизм» автора твору, оскільки, за словами його сина, письменнику нібито хтось сказав, що його пращури носили подвійне прізвище Грище-Кропивницьких. Андрій Судимонтович переселився до Брацлавщини, отримавши у власність від князя Вітольда (1396) розлеглі землі над ріками Чечвою і Кублічем; а також над Дністром. З часом на тих землях були засновані села: Кущинці, Чечелівці (Чечелівка), Борсуківці, Щучинці, Христинці та Радківці. Над Дністром засновано селища: Малокіш, Калаури, Рашків, Бундури. Seweryn Sudymontowicz Kropiwnicki h. Sas ur. ok. 1560, 1589 pisarz zimeski [Nies.] + Eudoksja Kopeć [Bon.] |=2 Aleksander Kropiwnicki, 1612 wojski winnicki, 1613 pisarz ziemski, 1629 podsędek bracławski, 1632 sekretarz królewski, poborca i deputat na Trybunał radomski, dziedzic na Kropiwnie | `=3 Wojciech Kropiwnicki | |=4 Maciej Kropiwnicki | | `=5 Walenty Kropiwnicki | | `=6 Krzysztof Kropiwnicki | | |=7 Andrzej Kropiwnicki + Marianna Dobek | | | `=8 Józef Kropiwnicki ur. ok. 1830 | | `=7 Bernard Kropiwnicki | | `=8 Franciszek Kropiwnicki + Barbara ?? | | |=9 Jakób Kropiwnicki ur. ok. 1833 | | `=9 Grzegorz Kropiwnicki ur. ok. 1830 | |=4 Jan Kropiwnicki | | |=5 Władysław Kropiwnicki | | | `=6 Szymon Kropiwnicki | | | `=7 Andrzej Kropiwnicki + Konstancja Ciborowska | | | `=8 Jan Nepomucen Kropiwnicki ur. ok. 1830 | | |=5 Jakób Kropiwnicki | | | `=6 Maciej Kropiwnicki + Teresa Grabowska | | | `=7 Paweł Kropiwnicki ur. ok. 1830 | | `=5 Tomasz Kropiwnicki | | `=6 Szymon Kropiwnicki | | `=7 Kazimierz Kropiwnicki + Franciszka Zaleska | | `=8 Wiktor Kropiwnicki ur. ok. 1825 | |=4 Józef Kropiwnicki | | `=5 Walenty Kropiwnicki | | |=6 Piotr Kropiwnicki | | | `=7 Mateusz Kropiwnicki + Marianna Szulborska | | | |=8 Wywrzyniec Kropiwnicki ur. ok. 1825 | | | |=8 Grzegorz Kropiwnicki | | | |=8 Jan Kropiwnicki | | | `=8 Franciszek Kropiwnicki | | |=6 Jan Kropiwnicki | | | `=7 Felicjan Kropiwnicki + Katarzyna Frankowska | | | `=8 Andrzej Kropiwnicki ur. ok. 1810 | | |=6 Krzysztof Kropiwnicki + Marianna ?? | | | |=7 Kazimierz Kropiwnicki ur. ok. 1810 | | | `=7 Walenty Kropiwnicki | | | `=8 Stanisław Kropiwnicki + Aniela ?? | | | |=9 Tytus Kropiwnicki | | | | podoficer wojsk rosyjskich | | | `=9 Albin Kropiwnicki | | `=6 Paweł Kropiwnicki | | `=7 Jan Kropiwnicki + Katarzyna Roszkowska | | `=8 Maciej Kropiwnicki ur. ok. 1830 | `=4 Tomasz Kropiwnicki | `=5 Piotr Kropiwnicki | |=6 Wojciech Kropiwnicki | |=6 Andrzej Kropiwnicki | |=6 Franciszek Kropiwnicki | `=6 Ignacy Kropiwnicki |=2 Jan Kropiwnicki `=2 Michał Kropiwnicki ur ok. 1590, 1616 miecznik bracławski, 1648 podsędek bracławski + Anna Hołowińska |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > К >