КОЗИНСЬКІ - волинського род, відгалуження татарського роду Кірдеєвичів). Wstęp: Istniały dwa domy tego nazwiska na Wołyniu. Jeden h. Kierdeja, drugi właściwie h. Własnego, bo chociaż heraldycy zwą go Zagłobą, tym się jednak różni od niego, że miecz nie przez podkowę, a stoi prosto ostrzem w górę nad podkową, a w szczycie hełmu, nie skrzydło, a trzy pióra strusie. Kozin, w powiecie krzemienieckim, jest gniazdem Kozińskich h. Własnego. I Кірдей II ....... Кірдеєвич III ...... .......... IV chorąży łucki 1494 r. (Arch. Sang.), V Іван Григорович na potrzeby wojenne 1528 r.: Iwan Koziński dwa konie, Olechno i Tychno wspólnie 3 konie, Olechno sam 3 konie, Tychno sam 4 konie, a Semen 5 koni (Akta XIII). Олехно Григорович Козинський (1516,1547) 1547 вказано, що мита ніде не збирав (LM 22 № 8). ziemianin wołyński, dworzanin królewski 1536 r., otrzymał od króla Zygmunta 1516 r. Ohawczyce, a 1518 r. dworzyszcza Timoszkowskie i Koźlińskie, w powiecie łuckim. W 1538 roku dozwolił król Zygmunt jemu i bratu jego, Michałowi (Michnie), założyć miasto w Kozinie, otworzyć tamże karczmy i zaprowadzić targi (ML. 36, 12 i 30). ¶ Тихно Григорович Козинський у 1513 році згаданий як придворний короля, у 1527 році отримав «експектативу» на Овруцьке староство, яке так і не посів[2] (за іншими даними був овруцьким державцем). Також у 1511 році король Сигізмунд І підтвердив дарування йому «Кліпівщини» та Дичівки в Овруцькому повіті. Tychno Hryńkowicz, dworzanin królewski 1513 r., otrzymał w 1527 roku ekspektatywę na starostwo owruckie, ale go nigdy nie posiadał. W 1511 r. król Zygmunt potwierdził mu darowiznę Klipowszczyzny i Diczówki, w powiecie owruckim, zeznaną na niego przez teścia.
Семен Григорович С 1492 по 1504 г.г. Семён Козинский исполнял обязанности киевского городничего, завершил реставрацию Киевского замка, разрушенного Менгли-Гиреем. Michno Hryńkowicz, żonaty z ks. Hanną Kozieczanką. W 1537 r. potwierdził król Zygmunt jej i jej synowi, Michałowi Kozińskiemu, nadanie Hołowby, którą otrzymał Hryńko Koziński, chorąży wołyński, ojciec Michny (ML. 30 i 31). Гаврило Григорович (+1519) VI Дмитро Олехнович Козинський князь Яків Крокотка у своєму заповіті назвав його шурином і доручив йому опіку над дружиною та дітьми46), Роман Олехнович Исайя Олехнович Томаш Олехнович Овдотія (Євдокія) Олехновна Козинська її батьком був господарський дворянин Олехно Гринькович (помер після 1545 р.), матір’ю, очевидно, княгиня Софія Петрівна Головнянка Острожецька (померла після 1566 р.)45. Зофія (Софія) Олехновна Козинська – заміжня за паном Томилом Вороною Боротинським47 (у заповіті князя Якова він виступає як свідок, а до його синів Олехна та Яська Томиловичів Вороновичів Боротинських княжна Полагна Яківна Крокотчанка Єловицька звертається у своєму листі як до «братии своее ве кърви повин ных»48). Филипп Тихнович Олехно Тихнович Михайло Тихнович Анна Тихновна Козинська (пом. 1617) — руська шляхтичка, меценатка, фундаторка Почаївського монастиря, засновниця друкарні. Ганна Гойська походила зі старовинного шляхетського роду Козинських — відгалуження роду Кердеїв татарського походження[1] (дід Гринько (Грінко) Мжачич Козинський в 1494 році обіймав посаду луцького хорунжого. Батько — Тихно (Тишко)[2][3] Гринькович — Матір — дружина батька Євфимія.[2] Анна як шляхтичка відрізнялася міцним та незалежним характером. Єрофій Васильович[2] (інші дані — Василь Богданович[джерело?]) Гойський — чоловік Ганни — земський луцький суддя, був богобоязливою православною людиною (помер близько 1557 р.). Ганна залишилась одна, дітей не мала, прожила вдовою довгий час. Стала багатою поміщицею: володіла Почаєвом, селами Орля (Урля; тепер Вірля — хутір с. Великі Бережці[4]) і Козин (разом з рідним братом Пилипом) поблизу нього. Маєток мав великі розміри; до Орлянська належали села: Орля, Комнатка, Савичі, Старий Почаїв. Шляхтичка жила в Орлі, де був досить великий кам'яний замок, оточений озером. 1675 року під час польсько-турецької війни татари зруйнували в Орлі замок Гойських, залишивши тільки замчище. Містечно Орля (Урля) знаходилось у 13-ти верстах від села Почаїв. Як і її чоловік, була глибоко віруючою людиною, відвідувала Почаївську Успенську церкву. Вирішила відновити монастир (існував давно, запустів через набіги татар) та сприяти його розвитку. Відновлення та фундуш для монастиря пов'язані з іконою Чудотворного Образу Божої Матері.[5] 1583 року присілок Біла Криниця належав частково «Єрофієвій Гойській» (4 «дими»).[6]1559 року грецький митрополит Неофіт, подорожуючи Волинню, спинився на перепочинок в замку шляхтички Ганни Гойської, скориставшись її запрошенням. Мета поїздки — збір коштів на церковні потреби; пробув кілька днів, коли від'їжджав, залишив у подарунок Ганні Ікону Божої Матері, привезену з Костантинополя. Певно, Ганна дала багату пожертву — митрополит її благословив іконою. Андрій Хойнацький твердить, що митрополит Неофіт був не греком, а слов'янином.[5] « "Ми думаємо, що Неофіт був слов'янином, південнослов'янського походження, а греком він названий по Вірі".[7] » Про це свідчать і надписи на іконі слов'янськими літерами. Подаровану Ікону Божої Матері Анна розмістила у домашній каплиці, де вона пробула 38 років (1559–1597 рр.). Слуги неодноразово повідомляли її, що періодично від Ікони ллється сильне сяйво. Вона не вірила до того часу, коли не побачила це на власні очі. Такою, сяючою, одного разу їй і наснилась ця ікона. Потім ті, хто молився біля Чудотворного Образу Божої Матері, почали зцілятися. До Ганни завітав її рідний брат Пилип Козинський, сліпий від народження; почувши про чудодійну силу ікони, почав молитися біля неї. Кажуть, сталося чудо — він прозрів. Це переконало Ганну не тримати вдома таку ікону: вона перенесла її в Почаївську монашу церкву. Для опіки іконою відновила в Почаєві монастир. 1597 р. відбулось урочисте перенесення ікони з маєтку до старої Успенської Церкви Почаєва.[5]На врочистості зібралося багато людей, було запрошено Луцького єпископа, священиків, ченців.[8]14 листопада 1597 р. Ганна зробила фундушевий запис на Почаївський манастир, подарувала монастирю великі земельні маєтки та обіцяла щорічно з почаївського маєтку Гойських підносити дари монастирю. На монастир було передано: « «1. Десять волоків орної землі (волок — це 20 десятин), 2. Ліс і сінокос при манастирі, на схід від нього, по дорозі до Крем'янця, 3. Десять кіп литовських грошей щорічно (копа — три карбованці), 4. Шість родин селян на подаровані землі для управи її, і 6. Десятина зо всякого збіжжя свого Почаївського маєтку. Шости родинам селян, приділених до землі, дано по одному волоку, цебто по 20 десятин на родину. Снопова десятина давала озимого 300 кіп, а ярового 600 кіп річно.»[9] » В свою чергу поставила умови, щоб у монастирі було 10 осіб: 8 монахів та 2 дяки-причетники. Заповідала збереження православної віри в монастирі, що було дуже важливим в умовах Берестейської унії.[9] « "А Ігумен мусить бути чоловік Християнської Віри Східньої Церкви, Святих Правил нашого Грецького Ісповідання … Судити незгоду в манастирі має Владика не іншого Ісповідання, а тільки Грецького, Східньої Церкви…. А на кожного, хто порушить у чому цю мою волю на некористь цього манастиря, нехай буде на нього анатема і всяке неблагословення з прокляттям».[9] » Ганна Гойська дала монастиреві міцну матеріальну основу. Можливо, порадником Ганни був князь Костянтин Василь Острозький. Склавши такий фундушевий запис, Ганна Гойська як фундаторка мала право знайти ігумена для монастиря. На той час між монахами шанувався ігумен Дубенський (Іоан Залізо) — поважали як освіченого, чесного, ревного, ініціативного, кмітливого богомольця. Князь Костянтин Острозький випросив його з Угорницького монастиря, допомігши Ганні отримати ігумена, який відповідав її вимогам.[9]Після смерти першої відомої фундаторки Почаївського монастиря — Анни Гойської,— за її родинною лінією все майно Гойських дісталося небожеви — сину сестри Варвари (Барбари) з Козинських, внуку маршалка великого коронного, протестанта Яна Фірлея,[10] магнатові Анджею Фірлею. Анджей Фірлей вирішив забрати собі маєтності, які заповідала Ганна монастирю, неодноразово вчиняв насильства над обителлю та ченцями у ній. У монастирі не було води, монахи підвозили воду з джерела від села Старий Почаїв. Анджей Фірлей дав наказ своїм гайдукам не давати монахам можливості підвозити воду, розбиваючи бочки. Тоді отець Іов разом з монахами викопали іншу криницю.[11] Це розлютило Анджея Фірлея, який вчинив черговий напад на монастир, піддавши нарузі чудотворну ікону Божої Матері, забравши її до Козина.[12] Безчинства тривали 25 років, поки отцю Іову не вдалось через судові позови їх припинити, змусити Анджея Фірлея повернути назад до Почаївського монастиря Образ Божої Матері (сталося у 1647 році, коли польські судді були налякані козацьким повстанням під проводом Богдана Хмельницького і поступилися).[12] Była ona dziedziczką Poczajowa i otrzymała od patryjarchy konstantynopolitańskiego obraz Matki Boskiej, który trzymala, na zamku. ¶ Gdy obraz zasłynął cudami, szczególnie, gdy brat jej Filip, od urodzenia ślepy przejrzał, obraz z wielką uroczystością, został przeniesiony do cerkwi Uśpienia Matki Bożej, 1597 r. Anna umarła 1617 r.
Вінниченко О. Князі не князі: про князівський титул Єловицьких // Український історичний журнал. — К., 2009. — № 5 (488) (вер.—жовт.). — 240 с. — С. 52. — ISSN 0130-5247. ↑ а б в г Boniecki Adam. Herbarz polski… — Cz. 1. — t. 12. — S. 91. ↑ тепер це ім'я кажуть часто як Тихон ↑ Гаврилюк О. Щедрі плоди волі // вільне життя плюс. — 2016. — № 5 (15787) (1 лип.). — С. 3. (Рядок з біографії краю) ↑ а б в Стаття: Острів-замок, Божа гора, джерело св. Ганни http://veselka.biz.ua/ua/36/ostr-v-zamok--boja-gora--djerelo-sv—ganni ↑ Białokrynica (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1900. — T. XV, cz. 1 : Abablewo — Januszowo. (пол.)… S. 127 ↑ Хойнацький О. А. «Лавра Почаевская» (1880—1883; доповнене видання 1897) ↑ Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. Розділ 15. Християнське життя. Монастирі. Св. подвижники й преподобномученики XVI—XVII стт. http://sambirparafia.org.ua/index.php?id=262 ↑ а б в г Храм живоносного джерела http://www.hram.kiev.ua/print.php?id=586 ↑ Firlejowie (02) (пол.) ↑ Святі преподобні отці Афанасій Афонський та Іов і Феодосій Манявські. — Хмельницький: Поділля, 2008 ↑ а б Дубилко І. Почаївський монастир в історії нашого народу. Інститут дослідників Волині. — Ч. 57. — Вінніпег, 1986. — С. 28. Михайло Михнович 1586 р. Мартин Межинський разом з Валентієм і Якубом Вітковськими позивав Семена Козинського, Остафія і Костянтина Колпитовських та Івана Холоневського за вбивство свого озерецького «врядника» Мартина Вітковського102. 102 АЮЗР. К., 1876. Ч. VI. Т. I. С. 156-158. ¶ ¶ Olechno Hryńkowicz zaślubił ks. Zofię Piotrównę Hołowniankę i z niej pozostawił syna Dymitra, dziedzica Tołmachowa i trzech wsi w powiecie łuckim (Jabł.). Oprócz Dymitra miał jeszcze Olechno trzech synów: Romana, Isaję i Tomasza. Wszyscy czterej zawarli 1568 r. ugodę o Ohawczyce z Bohdanem Sośnickim (Op. Łuck. 2037 i 2099). ¶ Dymitri, podstarości winnicki 1563 r., zeznał testament 1578 r. i umarł w roku następnym. Żonaty z Bogdaną Romanówną Krasnosielską, pozostawił trzech synów: Iwana, Olechnę i Pawła, oraz córkę Eudoksię. ¶ Iwan Dymitrowicz, dziedzic Boryszkowic, podpisał 1569 r. akt przyłączenia Wołynia do Korony. Z Zofii Andrzejówny Babińskiej, miał dwóch synów: Konstantego i Andrzeja. Nie żył 1599 r., w którym wymienieni synowie jego i Roman Olechnowicz i Olechno i Paweł Dmitrowicze, pozwani zostali przez Barbarę Kozińską o czwartą część Kozina, Iwańca, Tołmachowa i innych. ¶ Konstanty Iwanowicz Koziński zapisał 1606 r. żonie swej, Halszce Brujaczance, córce Teodora Brujaki, pisarza grodzkiego krzemienieckiego, 4,000 flor. ¶ Olechno Dymitrowicz czy pozostawił potomstwo, pewności nie ma. Być może, że synami jego byli występujący w aktach 1636 r., Aleksander i Dymitr Aleksandrowicze Kozińscy, urodzeni z Katarzyny Hulewiczównej. Aleksander, syn Aleksandra, żonaty 1637 r. z Anną z Mirkowic (Bracł. IX f. 418). ¶ Paweł Dymitrowicz żonaty był z Anną Hulewiczówną Drozdeńską, której zapisał 1600 r. na Tołmachowie, 1,400 flor. ¶ Roman Olechnowicz, dziedzic Zaborola, podpisał 1569 r. akt przyłączenia Wołynia do Korony. Zaślubił on Magdalenę Bohowitynównę Kozieradzką, córkę Serafina (Bracł. III f. 540), której zapisał 1579 r. na Zaborolu i Ohawczycach 300 kóp. W 1597 r., bratankom swoim, Aleksandrowi (Olechnie) i Pawłowi i Konstantemu i Andrzejowi, synom Iwana, odstąpił praw swoich do Tołmachowa. Syn jego Iwan, córki: Maryna i Nastazya. ¶ Iwan, żonaty z Anastazyą Sulatycką, sprzedał 1619 r. połowę Ohawczyc ks. Koreckiemu, za 6,000 flor. ¶ Isaja Olechnowicz sprzedał 1580 roku część swoją Ohawczyc, bratankowi swemu, Iwanowi Dmitrowiczowi. Synowie jego: Ostaf, Jan i Hrehory, procesują 1614 r. Iwana Romanowicza, a 1619 r. Krasuskiego, o Zaborol. Hrehory był żonaty z Anastazyą Lewkówną Perekładowską i miał z niej synów: Timofieja i Olechnę. Jeden z wymienionych Olechnów, ożeniony był z Nastazyą Lepiesowiecką 1627 r. (Woł. V. A f. 149). ¶ O Tomaszu Olechnowiczu wspominają akta łuckie w latach 1560-1571 (Op. Łuck. 2045 i 2093). ¶ Michał Tychnowicz Koziński, brat Olechny, dziedzic Boryszkowic, horodniczy włodzimierski 1561 r. i podstarości 1562 r., został kasztelanem łuckim t. j. wołyńskim, 1566 r., umarł 1568 r. W 1567 r., w którym świadczył na zapisie Czartoryskiego (Arch. I. Z. Ros VII. 1), był i horodniczym włodzimierskim. Żonaty z ks. Maryą Holszańską, 1-o v. Andrzejową Montowtową, a 3-o v. ks. Andrzejową Kurbską, miał córkę Barbarę, dziedziczkę Kozina żonę 1-o v. ks. Mikołaja Jarosławicza Hołowczyńskiego, zmarłego 1571 roku (Op. Łuck. 2093 f. 28, 33 i 40), 2-o v. ks. Jerzego Zbaraskiego, 3-o v. Andrzeja Firleja, wojewodzica krakowskiego, późniejszego kasztelana radomskiego. Synem jego był Oleks, młodo zmarły, żonaty z Jadwigą Treszczanką. ¶ Seńko Hryńkowicz, dworzanin królewski, nabył Watyń 1524 r. (ML. 15). Syn jego Iwan, miał być żonatym z ks. Tacyanną Rużyńską i pozostawił dwóch synów: Hrehorego i Semena. Hrehorego zabił 1564 r. ks. Buremlski (Op. Łuck. 2038). Syn jego Stefan, dzielił się 1595 r. dworem w Łucku, z Pawłem Iwanowiczem Kozińskim. ¶ Semen, dziedzic na Watynie i Ławrowie (Jabł.), wraz z synami: Iwanem i Pawłem, wykonał przysięgę wierności, po przyłączeniu Wołynia do Korony (Arch. I. Z. Ros. II. 1). Żonaty z Fedorą Bołbasówną Rostocką, pozostawił liczne potomstwo: Hawryłę, Stefana, Janusza, Iwana, Pawła, Rainę Aleksandrowę Wielhorską, Olenę Hrehorowę Horainową i Orynę, 1-o v. Jaroszowę Rohozińską, 2-o v. Mikołajowę Kościuszkową Chobołtowską. Z jego synów: ¶ Hawryło Semenowicz pozostawił córkę Helenę, za Fedorem Okołowem i syna Iwana, który dopełnił 1598 r. działu dóbr po ojcu i dziadzie, jako to, Bohuryna i Ławrowa, ze stryjami swoimi: Stefanem, Januszem, Iwanem i Pawłem Semenowiczami. Iwan był dziedzicem Bohuryna. ¶ Stefan Semenowicz, dziedzic Kumiatkowa, zapisał 1598 r. żonie swej, Polonii Bazylównie Drewińskiej, 1,400 kóp na Bohurynie. W 1601 roku spisał testament. ¶ Janusz Semenowicz zapisał 1598 roku żonie swej, Annie z Obodeńskich, 1,000 kóp na Ławrowie. Drugą jego żoną była Marta Ołdakowska. Z pierwszej żony syn Paweł i córki: Owdotia i Tacyanna. ¶ Iwan Semenowicz dziedziczył na Watynie i Watyńcu, na których zapisał 1605 r. żonie swej, Teodorze ze Szpakowskich, 4,000 flor. Córka jego Owdotia, za Wasilem Świszczowskim 1610 r., synowie, Bohdan i Hrehory. Po Bohdanie, dziedzicu na Ławrowie, żonatym z Ewą Hurkówną Omelańską, pozostali synowie: Teodor i Mikołaj 1631 r. ¶ Hrehory, żonaty 1-o v. z Katarzyną Iwanówną Kałusowską, 2-o v. z Eudoksyą Kościuszkiewiczówną Chobołtowską, z pierwszej żony miał: Mikołaja, Macieja bezpotomnego z Anną i Fedorę, żonę 1-o v. Krzysztofa Pruszyńskiego, 2-o v. Stanisława Bereśniewicza, a z drugiej - Apolonię Romanowę Bereśniewiczową. zmarłą 1653 r. i Stefana. ¶ Mikołaj, syn Hrehorego, zaślubił Marynę Czekońską i z niej miał córkę Anastazyę, żonę Wojciecha Badowskiego 1668 r. ¶ Paweł Semenowicz odstąpił 1617 r. część swoją na Watynie bratu Iwanowi. W 1599 r. zapisał na tymże Watynie żonie swej, Zofii Podhorodeńskiej, 2,100 flor. Z niej synowie: Stefan, Aleksander i Piotr, oraz córki: Polonia Janowa Błońska, Marya Andrzejowa Smorodzka i Magdalena. ¶ Piotr, syn Pawła, podpisał, z województwem wołyńskiem, dwie elekcye, Jana Kazimierza i króla Michała. ¶ Owdotia Kozińska, wdowa po ks. Jakóbie Kropotce z Jełowicz 1565 r. ¶ Anna, za Ostafiem Bakowieckim 1598 r. Regina Pawłowa Korytyńska, wdowa 1591 r. (Woł. 1 f. 52). Anna, 1-o v. Aleksandrowa Malinowska, 2-o v. Adamowa Stempkowska 1644 r., 3-o v. Stefanowa Wkryńska 1647 r. (Woł. VI C f. 254 i Kij. VI C f. 86). ¶ Jarosz, żonaty 1646 r. z Anną Hulewiczówną, wdową po Ławrynie Łozce, podczaszym kijowskim (Teka W. Rulikow.). Samuel podpisał; z województwem wołyńskiem, elekcyę Jana Kazimierza. Gabryel, zastawny posiadacz Horbaczy 1700 r. (Kij. VIII f. 756). Jerzy z żoną Anną i synami: Józefem i Ignacym, procesuje 1721 roku Hołubów, o obrazę honoru. Ignacy, żonaty z Angelą Kulczycką 1731 r. (Bracł XV f. 1771 i XVI f. 335). ¶ Barłaam Koziński, nie wiem, czy do tej rodziny należący, z opata wileńskiego, mińskiego i mścisławskiego, został 1665 r. archiepiskopem smoleńskim i czerniechowskim (Akta IX. XI i XV). ¶ W gubernii wołyńskiej legitymowali się ze szlachectwa 1852 i 1877 r.: Benedykt z synami: Józefem, Wawrzyńcem i Antonim, syn Pawła, wnuk Jerzego, prawnuk Franciszka, praprawnuk Stefana, a 1904 i 1905 r. Ludwik Antoni, Piotr Maksymilian i Jan, synowie Józefa, i Mieczysław, syn Wawrzyńca. ¶ Jerzy Kierdej Koziński podpisał się 1647 r. na akcie wyborczym Kossowa, na metropolitę kijowskiego. Rodowód
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > К >
