I




Костюшко ТолмачВперше Хобултова згадується в історичних документах 1518 року у зв'язку з наданням польським королем Сигізмундом І феодалу Костюшку Толмачу, якому в той час належало село, грамоти на право стягати мито з проїжджих купців. З 1545 року Хобултова стала власністю панів Костюшковичів. Останні також стягували мита з купців, але робили це самовільно, не маючи грамоти від короля. мито на ставу (гребельне): від кожного накладного воза – 3 пенязі За часів в.кн. Олександра Костюшковичі збирали у Хоболтові мито по – 3 пенязі. У 1545 р. Костюшковичам заборонили збирати мито (С. 161, 166).У 1570 році в маєтку Костюшковичів, яким належали, крім Хобултови, села Люботин та Яковичі, було 60 димів, 20 городників і 6 боярських дворів. Населення займалося хліборобством, було кілька ремісників.

Справжнім лихом для селян були усобиці феодалів, збройні наїзди на сусідні маєтки. Такі наїзди Костюшковичів стали особливо частими в кінці XVI і в першій половині XVII століття. Пограбоване майно вони перевозили до свого маєтку. Але одночасно й інші феодали чинили збройні наскоки на Хобултову, під час яких знищували межові знаки, розорювали і грабували господарства селян. Посилення кріпосницького гніту і наїзди викликали численні втечі селян. Тому Хобултова майже не зростала — в 1628 році тут було всього 45 димів.

 до його приятелів повідомити про пригоду. Невдовзі під двором Костянтина Колпитовського з явився Федір Костюшкович зі слугами і приятелями з наміром відбити брата. За словами господаря, «я ачъ бых мог и ему инакший, то естъ яко кгвалтовнику отпор дати, алє яко хрєстянин, нє вживаючи над нєприятєлми своими жаркого и окрутьного звитєжства, нє чинєчи ему ничого злого, и нє противєчисє их злости, нє казалєм его бити, алєм толко его упомънил, абы радчєй цело спокоем зо всими своими помочъниками проч от дому моего ехал». Федір учинив відповідно до слів господаря дому «отехал прочъ». Потому приїхала Іванова дружина і, розуміючи, що у випадку правових дій Колпитовського її чоловік мусив серйозно поплатитися за вчинене, просила його, «абых сє з нимъ таковою остростью правною нє обыходилъ, алє милосєрдье оказалъ». У відповідь скаржник, «яко чоловикъ доброго и хрєстянского сумнєня, рушившися ку нєму, хотяж з вєликим жалємъ моимъ, милосєрнє, нє вєзучи его до вряду», віддав свого кривдника дружині 32. Того ж таки дня Іван Костюшкович-Хоболтовський, зі свого боку, через свого служебника скаржився на Костянтина Колпитовського, який зі слугами і приятелями, озброєними «рознымъ оружъем, войнє налєжачим», перестрів його в хмелівському гаю; не давши «одповєді», заступив дорогу «обычаемъ розбойным», побив і поранив. А потому Костянтин зі своїми помічниками, ув язнивши його у дворі своєї дружини, Іванової сестри, відібрав усі його речі («пограбил»), а також роздягнув скаржника, і все те викинув за ворота. Такий жест вказував не на прагматичний інтерес грабунку, а на зганьблення супротивника. Врешті, Івана з двора Колпитовського увечері того ж дня забрала дружина грудня возний Мойсей Дегтевський визнав у ґроді оглядання шкод, заподіяних 8 грудня Костянтином Колпитовським і його помічниками у хоболтовському дворі Федора і Власія Костюшковичів- Хоболтовських поламані ворота, прострелені двері до світлиці, порубаний 32 Там само. Спр. 21. Арк. 996 зв Там само. Арк зв.

253 НАЇЗДИ ТА ГРАБЕЖІ В ШЛЯХЕТСЬКОМУ СОЦІУМІ ВОЛИНІ 253 вхід до лазні, а також освідчення побиття Іванового слуги Миколая Чорнолоського, у якого виявилися рани на руках. Як оповів Чорнолоський, його витягли з пекарні, де він спав, побили і, вивівши за ворота, відпустили 34. Як бачимо, попри намагання представити насильницькі акти супротивника як наїзд з метою вбити, в одному випадку, чи напад без попередження на вільній дорозі в іншому, що відповідно до правових приписів трактувалося як злочини, де нападникам загрожувала смертна кара і позбавлення честі, йшлося радше про конкуренцію в рамках судової риторики, аніж про реальний обмін насильницькими актами. Для Костянтина Колпитовського важливо було переграти свого супротивника, привласнюючи безумовні християнські цінності, ідеальні настанови милосердя, відмову від жорстокості, прощення своєму ворогові образ і кривд, врешті непротивлення злу, та протиставляючи їх поведінці супротивника, невластивій доброму шляхтичеві. Тут, ніде правди діти, за рівнем розбудови мотивацій він був поза конкуренцією. В рамках цієї моделі перебувають і деякі жести, засвідчені самим супротивником: пограбували майно, але викинули його за ворота; поранили недруга, однак повідомили родичів про його ув язнення і віддали дружині; увірвалися у двір, стріляли, але збитки виявилися мінімальні; захопили слугу, побили, але, не заподіявши поважних ушкоджень, вивели за межі двору і відпустили. Задавнена ворожнеча не виходила за рамки контрольованого насильства 35, де супротивникам важливо було не лише завдати реальних втрат ворогові, а й очорнити його в очах спільноти, водночас представивши себе з якнайкращого боку. Конфлікт, таким чином, попри низку насильницьких актів, що представлялися формально як кримінальні, слугував засобом боротьби за символічний капітал, складовою якого виступала добра слава шляхтича. Втім, траплялися справи і з поважнішими наслідками, однак доволі нечасто. Прикладом може бути розгалужена історія, де кожна зі сторін подавала свій варіант події: одна як наїзд на дім, під час якого в результаті захисних дій господарів загинуло кілька нападників, друга як сплановану засідку з метою убити. 18

АНТОН НИКОЛАЕВИЧ КОСТЮШКО-ХОБОЛТОВСКИЙ (1807-1890)«был женат на Анастасии Дубровской, проживал с 1843 по 1868 г. в деревне Повстихово Старо-Толочинской волости Копыского, затем Оршанского уезда, здесь арендовал 40 десятин земли, в 1869-1871 гг. в дер. Скураты Круглянской волости Могилевского уезда (аренда 20 дес. земли), 1872-1874 гг. в дер. Орава той же волости (арендавал 20 дес. земли), 1875-1877 гг. в дер. Мехово того же уезда, с 1877 в дер. Дубровские Кохановской волости Оршанского уезда (аренда 30 дес. земли)».


КОСТЮШКО АНТОН ВИКЕНТЬЕВИЧ
(Касьцюшка / Kaściuška / Kościuszko / Косцюшко, Костюшко, Кастюшко, Касцюшко, Касцюшка, Кастюшка)
вероятно, арендовал застенок Васильки Нежковской волости Могилевского уезда.
Он относился к мелкой шляхте, которая не смогла подтвердить свое дворянство, когда в 1772 году Польша вошла в состав Российской империи (суды по подтверждению дворянства шли в течении 100 лет).
Родители Антона - Викентий Антонович (1830-1914) и Анастасия (в девичествеПерович) ] (1833-1908).
Его дед Антон Николаевич Костюшко-Хоболтовский (1807-1890) происходил из рода Костюшко, которые владели имением Хобултово на Волыни.

Сыновья АНТОНА ВИКЕНТЬЕВИЧА КОСТЮШКО:
ЮЗЕФ (ЮЗЕК, ИОСИФ), ИВАН (ЯСЬКА) и МИХАИЛ (МИХЕЙ).

ЮЗЕФ родился в 1887 году. В 1915 году окончил Петроградский институт инженеров сообщения. С 1918 года обосновался в Польше. Умер в Люблине в 1956 году. Его дочь, Ванда Иосифовна Костюшко-Добровольская, врач по профессии, живёт в Люблине. Её дети – там же.

ИВАН родился в 1888 году. В 1930 году был раскулачен и сослан в Пермский край, где в 1932 году в шахте его раздавила глыба.
Его дети Станислав и Ядвига (в замужестве Рыдзевская) и их потомки живут в Могилеве.

МИХАИЛ родился в 1892 году. Где-то в 1921 году женился на бедной деревенской девушке АНАСТАСИИ МОГИЛЕВЧИК, чем нарушил запрет отца и традиции своего круга. Но в 1930 году его также как и Ивана, раскулачили и сослали в Пермский край. Там он также работал в шахте. В годы Великой отечественной войны был отправлен в лагеря. Куда, пока не удалось найти. Умер, возвращаясь из лагерей, немного не дойдя до дома от разрыва сердца 25 октября 1945 года. Его дети: Василий, Александр, Владислав, Станислава (Адель) (в замужестве Пыхтина) жили в разных уголках нашей необъятной Родины.
Дети Василия живут в Челябинске.




Rodzina: Kościuszkowicz (także: Kościuszkiewicz)
Herb: Kościuszkowicz


Wstęp: w województwie wołyńskiem. Znak ich pieczętny z 1577 r., przedstawiony przez Piekosińskiego f. 247 Nr. 44

Przydomki: Chobołtowski, Chobołtowski, Chobołtowski, Chobołtowski, Chobołtowski, Chobołtowski, Iwanowicz, Kościuszkowicz

Kościuszko otrzymał od Aleksandra Jag. Chobołtowo, należące do zamku włodzimierskiego, od którego potomkowie jego, zwali się Kościuszkowiczami-Chobołtowskimi. Kościuszko Iwaszkowicz, dworzanin królewski 1508 r. (ML. 10). Kościuszko Iwanowicz-Chobołtowski świadczył 1520 r. przy sprzedaży dokonanej przez Bohowityna (Arch. Sang. III). [nieznany ojciec poniższego rodzeństwa] ¶ Piotr i Bohdan Kościuszkowiczowie-Chobołtowscy, ziemianie wołyńscy 1534 roku (Arch Sang III), o który ch rewizya zamku włodzimierskiego i łuckiego z 1545 r. wspomina, że obowiązani opatrywać jedną horodnię w obu zamkach. ¶ Piotr był podstarościm żytomierskim 1565 r., a synem jego musiał być Daniel, który zameldował 1566 r. w grodzie łuckim, że u jego stryja, sędziego ziemskiego włodzimierskiego, spaliły się w Chobołtowie wszystkie ich dokumenty (Op. Łuck. 2093). ¶ Bohdan, sędzia ziemski włodzimierski, złożył 1569 r. przysięgę wierności, po przyłączeniu Wołynia do Korony. Sędzią był jeszcze 1582 roku. Synów jego dwóch; Teodor i Bazyli. Pozwała ich 1590 r. Katarzyna z Hulewiczów Kościuszkowiczowa-Chobołtowska, wdowa po Janie (Woł. i f. 8). W 1603 r. pozwała Anna z Kościuszkiewiczów-Chobołtowskich, Konstantowa Kołpytowska, Teodora i Gabryela, syna Jana, Kościuszkiewiczów-Chobołtowskich, o wydzielenie jej czwartej części Chobołtowa, tytułem posagu (Ibid. 1109). Gabryel żonaty był z Heleną Izdebską (Gr. Łuc. 2293 z 1738 r.). Teodor, żonaty był z Maryą Kierdejówną i wspólnie z nią zastawił Mniszyn i Woskodawy Hostskiemu, o co sprawa 1654 r. między Sapieżyną a Komorowskim (Woł. VII A f. 72). Piotr Dionizy, 1641 r. na uniwersytecie w Padwie. Siemion, żonaty z Pelagią księżniczką Rużyńską, ma sprawę 1598 roku o Pawołoczę i Rużyn z Kirykiem Rużyńskim (Kij. 1 f. 326). Jerzy, w województwie kijowskiem 1642 r. (Kij. V f. 69). ¶ Benedykt Kościuszkiewicz-Chobołtowski, dziedzic na Ochowcach, żonaty 1641 r. z Anną Daszkiewiczówną (Gr. Włodz.). Kazimierz, sekretarz królewski, podpisał, z województwem bełskiem, elekcyę Jana III. Jerzy; Teodor, Szymon i Benedykt, procesują się 1701 r. o Chobołtów. Jan, Michał i Wacław, mają 1726 roku sprawę o Podałowce (A. Tryb. Lub.). Benedykt, żonaty z Apolonią Porwaniecką, miał syna Eliasza, po którym córka Maryanna, wspólnie z mężem Kasprem Kurcewiczem, procesuje się 1731 roku z Liniewskim i Karwickimi, o działy sporządzone między niegdy Piotrem i Hrehorym, synami Piotra i o donacyę zeznaną przez Piotra, syna Bohdana, na Teodora, syna Piotra (Bracł. XVI f. 285 i Woł. XIII f. 1054). Anastazya, za Aleksandrem Małachowskim, skarbnikiem czerniechowskim 1684 r. (Woł. IX f. 466). ¶ Samuel Wilczyński z żoną, Anną Kościuszkówną, pozwali 1716 r. Dominika Kościuszkę, z żoną Teodorowiczówną, o awantury na chrzcinach Michała Kościuszki, w witebskiem (Ist. Jur. Mat. XXVI). Antoni Kazimierz, w województwie brześciańskiem, 1733 r. (Akta. IV). Hipolit 1733 r. w Mścisławiu, a 1764 r. na sejmiku brasławskim. ¶ Piotr Kazimierz Kościuszkiewicz, dziedzic Bronowic, w lubelskiem, 1676 r. (Paw.), pisarz grodzki krasnostawski, zeznał 1678 r. zapis dożywocia z żoną, Anną z Silnickich (Zap. Lub. 57 f. 380). Jerzy Kościuszkiewicz mianowany miecznikiem mielnickim 1699 r. ¶ W gubernii wołyńskiej legitymowali się ze szlachectwa 1845 r.: Grzegorz z synami: Tomaszem Floryanem i Grzegorzem Mikołajem i Michał Wincenty Hieronim z synem Józefem, synowie Stefana, wnukowie Wacława, prawnukowie Grzegorza, a 1880 r. Michał, syn Józefa.






Rodowód

11.381.1	Kościuszko otrzymał od Aleksandra Jag. Chobołtowo, należące do zamku włodzimierskiego, od którego potomkowie jego, zwali się
11.381.2	Kościuszkowiczami-Chobołtowskimi.
11.381.3	Kościuszko Iwaszkowicz, dworzanin królewski 1508 r. (ML. 10).
11.381.4	Kościuszko Iwanowicz-Chobołtowski świadczył 1520 r. przy sprzedaży dokonanej przez Bohowityna (Arch. Sang. III).
11.381.5	[nieznany ojciec poniższego rodzeństwa]
11.381.6	¶ Piotr
11.381.7	i Bohdan Kościuszkowiczowie-Chobołtowscy, ziemianie wołyńscy 1534 roku (Arch Sang III), o który ch rewizya zamku włodzimierskiego i łuckiego z 1545 r. wspomina, że obowiązani opatrywać jedną horodnię w obu zamkach.
11.381.8 = 6	¶ Piotr był podstarościm żytomierskim 1565 r., a synem jego musiał być
11.381.9	Daniel, który zameldował 1566 r. w grodzie łuckim, że u jego stryja,
11.381.10 = 7	sędziego ziemskiego włodzimierskiego, spaliły się w Chobołtowie wszystkie ich dokumenty (Op. Łuck. 2093). ¶ Bohdan, sędzia ziemski włodzimierski, złożył 1569 r. przysięgę wierności, po przyłączeniu Wołynia do Korony. Sędzią był jeszcze 1582 roku.
11.381.11	Synów jego dwóch; Teodor
11.381.12	i Bazyli.
11.381.13 & 15	Pozwała ich 1590 r. Katarzyna z Hulewiczów
11.381.14 = 15	Kościuszkowiczowa-Chobołtowska,
11.381.15	wdowa po Janie (Woł. i f. 8).
11.381.16	W 1603 r. pozwała Anna z Kościuszkiewiczów-Chobołtowskich,
11.381.17 & 16	Konstantowa Kołpytowska,
11.381.18	Teodora
11.381.19	i Gabryela,
11.381.20	syna Jana, Kościuszkiewiczów-Chobołtowskich, o wydzielenie jej czwartej części Chobołtowa, tytułem posagu (Ibid. 1109).
11.381.21	Gabryel
11.381.22 & 21	żonaty był z Heleną Izdebską (Gr. Łuc. 2293 z 1738 r.).
11.381.23	Teodor,
11.381.24 & 23	żonaty był z Maryą Kierdejówną i wspólnie z nią
11.381.25 = 23	zastawił Mniszyn i Woskodawy Hostskiemu, o co sprawa 1654 r. między Sapieżyną a Komorowskim (Woł. VII A f. 72).
11.381.26	Piotr Dionizy, 1641 r. na uniwersytecie w Padwie.
11.381.27	Siemion,
11.381.28 & 27	żonaty z Pelagią księżniczką Rużyńską,
11.381.29 = 27	ma sprawę 1598 roku o Pawołoczę i Rużyn z Kirykiem Rużyńskim (Kij. 1 f. 326).
11.381.30	Jerzy, w województwie kijowskiem 1642 r. (Kij. V f. 69).
11.381.31	¶ Benedykt Kościuszkiewicz-Chobołtowski, dziedzic na Ochowcach,
11.381.32 & 31	żonaty 1641 r. z Anną Daszkiewiczówną (Gr. Włodz.).
11.381.33	Kazimierz, sekretarz królewski, podpisał, z województwem bełskiem, elekcyę Jana III.
11.381.34	Jerzy;
11.381.35	Teodor,
11.381.36	Szymon
11.381.37	i Benedykt, procesują się 1701 r. o Chobołtów.
11.381.38	Jan,
11.381.39	Michał
11.381.40	i Wacław, mają 1726 roku sprawę o Podałowce (A. Tryb. Lub.).
11.381.41	Benedykt,
11.381.42 & 41	żonaty z Apolonią Porwaniecką,
11.381.43	miał syna Eliasza,
11.381.44	po którym córka Maryanna, wspólnie
11.381.45 & 44	z mężem Kasprem Kurcewiczem,
11.381.46 = 44	procesuje się 1731 roku z Liniewskim i Karwickimi, o działy sporządzone między niegdy
11.381.47	Piotrem
11.381.48	i Hrehorym,
11.381.49	synami Piotra i o donacyę zeznaną przez
11.381.50	Piotra,
11.381.51	syna Bohdana, na
11.381.52	Teodora,
11.381.53	syna Piotra (Bracł. XVI f. 285 i Woł. XIII f. 1054).
11.381.54	Anastazya,
11.381.55 & 54	za Aleksandrem Małachowskim, skarbnikiem czerniechowskim 1684 r. (Woł. IX f. 466).
11.381.56 & 57	¶ Samuel Wilczyński
11.381.57	z żoną, Anną Kościuszkówną,
11.381.58 = 56	pozwali 1716 r.
11.381.59	Dominika Kościuszkę,
11.381.60 & 59	z żoną Teodorowiczówną, o awantury na chrzcinach
11.381.61	Michała Kościuszki, w witebskiem (Ist. Jur. Mat. XXVI).
11.381.62	Antoni Kazimierz, w województwie brześciańskiem, 1733 r. (Akta. IV).
11.381.63	Hipolit 1733 r. w Mścisławiu, a 1764 r. na sejmiku brasławskim.
11.381.64	¶ Piotr Kazimierz Kościuszkiewicz, dziedzic Bronowic, w lubelskiem, 1676 r. (Paw.), pisarz grodzki krasnostawski, zeznał 1678 r. zapis dożywocia z
11.381.65 & 64	żoną, Anną z Silnickich (Zap. Lub. 57 f. 380).
11.381.66	Jerzy Kościuszkiewicz mianowany miecznikiem mielnickim 1699 r.
11.381.67	¶ W gubernii wołyńskiej legitymowali się ze szlachectwa 1845 r.: Grzegorz
11.381.68	z synami: Tomaszem Floryanem
11.381.69	i Grzegorzem Mikołajem
11.381.70	i Michał Wincenty Hieronim
11.381.71	z synem Józefem,
11.381.72	synowie Stefana,
11.381.73	wnukowie Wacława,
11.381.74	prawnukowie Grzegorza, a 1880 r.
11.381.75	Michał,
11.381.76	syn Józefa.