 КОРНЯКТИ герба “Krucyna”, ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ Джерело: Лильо Ігор Греки на території Руського воєводства у XV–XVIII ст. : монографія / Ігор Лильо. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка. – 384 с., 32 с. кол. іл. ГЕРАЛЬДИКА Від часу отримання шляхетства К. Корнякт був приєднаний до герба “Krucyna”, що належав до типу гербів “Krzyz”. Опис згідно з класичними правилами блазонування: У синьому полі срібний пояс; над ним лицарський золотий хрест; під ним золота шестикурня зірка. Клейнод - золотий лицарський хрест з довшим нижнім раменом. Намет синій, підбитий золотом. На думку польського дослідника А. Па-процького, його іконографія виводилася з традиції гербів, що мали серед-ньовічне походження. Наприкінці XVI ст., зазнавши змін, цей тип мав дея-ку подібність із гербами родів Ісіорів та Скоробогацьких. Найімовірнішим є представлений вище герб, в якому на червоному тлі у верхній частині зобра-жено золотий рівносторонній хрест, а в нижній – срібна шестикутна зірка. Герби, зображені на парадних портретах Олександра та Костянтина Корняктів, також імовірно створені у 30-х рр. XVII ст. Миколою Петрахновичем-Мораховським [9, c. 122]. Герби, зображені на полотнах, практично ідентичні – це Круціні: в голубому полі знаходиться золотий хрест, а у клейноді – рицарський шолом. На обох гербах зображено по чотири ініціальні літери: K-K, N-S та A-K, N-S. На портретах Олександра й Костантина-молодшого Корняктів (30-ті роки XVII ст.) у гербі залишився тільки хрест (див.: Herby rycerstwa Polskiego prszez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane w r. 1584, (Kraków, 1858), 605; Kilka słów o heraldyce polskiej. Napisał Stanisław Hrabia Mieroszowski, (Kraków. 1887), tab. 7, no.: 5; Herbarz Polski Kaspra Niesieckiego, (t. 1), 424; Wittyg Wictor, Nieznana szlachta polska i jej herby, (Krakó w: Drukarnia Uniwersytetu Jagielloń skiego, 1908). 1209 [1752] W Krakowie 19 Kwietnia 1574 r. Henryk, król, podaje do wiadomości, ze Konstantego Korniakta przypuścił do swobód stanu rycerskiego i poleca go opiece władz (далі: AGZ, t. Х, (Lwów, 1884), 117. 9. Український портрет XVI–XVII століть. Каталог-альбом. РОДОВІД І NN І Михайло Першим, хто став помітним на територіях українсько-польсько-го пограниччя, був Михайло Корнякт. У документах чітко та недво-значно підкреслено місце його походження – Кандія1169. Згадками про його економічну діяльність рясніють справи вірменського суду у Львові1170. Хоча він та інші його брати, починаючи з другої полови-ни XVI ст., занотовані у документах Молдавії та Речі Посполитої як купці, вони часто використовували для торгівлі своїх представни-ків, здійснюючи загальний операційний нагляд та керівництво1171. Географія їхніх факторів була доволі значною. Якщо у Львові ми бачимо серед таких повноважних представників Яні Грека1172, Яні Мавро Грека1173, то у Нюренберзі партнером М. Корнякта був ку-пець Зебальд Айхінґер1174, агентами – флорентієць Антоній Пан-дульфо1175, Еммануїл (1548) та Михайло Каламарі з Кандії (1549)1176. Одна з перших самостійних угод М. Корнякта датована 1557 р., коли за десять куф доброякісної мальвазії він закупив у львівського майстра Данила для перепродажу в Молдавії три тисячі шапок, які було оцінено в 4200-4500 зл.1178. У 1559 р. Ян Духна та його дружина Аґнєшка визнали перед ним свій борг за десять куф мальвазії по тридцять вісім золотих монет1179. У 1561 р. вірменський купець Ан-дрій Мікілерович вступив із ним у судову суперечку щодо визнання боргу в розмірі понад п’ятсот злотих1180. Разом із уже згаданим італійцем А. Пандульфо він орендував під львівською ратушею підвал для зберігання вина, за який парт-нери платили спочатку по 23, а згодом по 70 зл. чиншу1181. В 1560 р. львівський міщанин Іваніс у борговій розписці М. Корняктові одно-часно згадує і його брата Костантина1182. Родина швидко налагодила постачання до міста гуртових партій вина1183. Попри позірну успіш-ність розвитку бізнесу, спілка переживала й гірші часи, зокрема, коли на Михайла подавали до суду через продаж неякісної мускате-лі1184. Отож констатуємо, що М. Корнякт і його брати з перемінним успіхом працювали із львівським ринком від 1545 до 1563 рр.1185 Хто знає, як могла б розгорнутися їхня діяльність, якщо б не особливості ведення справ у Молдавії, з купцями з якої зустрі-чалися ці торговці. Разом із іншим партнером, А. Пандульфо, М. Корнякт провадив спільні інтереси з молдавським господарем Гераклідом Якубом Деспотом. Кредитні угоди та операції на межі закону, приваблювали великими прибутками, але водночас за-грожували значними проблемами. За сумнівних обставин після однієї з таких афер М. Корнякта звинувачено в боргах за товари, продані на львівському ринку. Після чергового прибуття до Мол-давії у 1563 р. його запросили на розмову до господаря. Повертаючись із неї, грек був підступно вбитий. Слідство не знайшло виконавця злочину, а всі товари та гроші купця привласнив Ге-раклід Якуб Деспот1186. 1169 “...Michailo Corniactos Grecus a Candia...” (див.: ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 514, арк. 4); Див. іл. № 15. 1170 ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 514, арк. 14, 27, 28–51, 55, 59, 64, 68, 69, 70. 1171 ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 514, арк. 14. 1172 Там само, арк. 15. 1173 Там само, арк. 28. 1174 Dziubiński, Na szlakach Orientu, 96. 1175 ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 516, арк. 183. 1176 Кривонос, “Торгова діяльність”, 104. 1177 ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 514, арк. 48–49. 1178 Подградская, Торговые связи, 203. 1179 ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 240, арк. 939. 1180 Там само, спр. 513, арк. 4–5. 1181 Там само, спр. 705, арк. 222, 353. 1182 Там само, спр. 513, арк. 686; спр. 514, арк. 29 (1563 р.). 1183 Там само, спр. 240, арк. 137–138. 1184 Там само, спр. 235, арк. 951. 1185 Подградская, Торговые связи, 203. 1186 Cristian N. Apetrei, “Rethinking”, 569; АЮЗР, t. ХІІ, (Київ, 1904), 5. Костянтин Корнякт Костянтин Корнякт, грек за походженням, уродженець критської Кандії. Народився К. Корнякт близько 1517 р. (?) у місті Ретимно, що на острові Крит1165. Це була цікава людина, яка прожила довге (помер 1603 р.) та сповнене подіями життя. Походив із родини місцевої грецької еліти, пов’язаної з венеційським естеблішментом. Про це свідчить факт, що його сестра вийшла заміж за Леоніна Серво (Leonin Servo) – впливового купця, який мешкав у Стамбулі, мав доступ до венеційського керівництва та активно представляв інтереси грецької верхівки Криту перед Венецією1166. Під час перебування К. Корнякта на території Руського воєводства Речі Посполитої уже на початках його господарської діяльності в контрактах із іншими торговцями починає з’являтися означення “famatus”, себто славетний1167. Що відомо точно – це те, що родинна спілка братів Корняктів, тобто Михайло, Маргуліс і Костантин, зосереджувалася на продажі солодкого вина мальва-зії1168. Географія її активності простягалася від Криту через Стамбул до міст Молдавії, Волощини й Речі Посполитої. Отже, можемо го-ворити про таку собі родинну транснаціональну торгову компанію другої половини XVI ст. Уперше купець прибув до Львова ще 1554 р.1190. У 1560 р. Константин підписав великий контракт на постав-ку в Туреччину 11 600 ліктів литовського полотна1192. Окрім торгівлі, він зацікавився лихварськими операціями. В липні 1569 р. львівські міщани Войцех та Аґнєшка Пайончки гарантували всім майном, яким вони володіли, виплату отриманої позики1193. Остаточним моментом його переїзду доречно вважати 1571 р., коли він придбав у Львові свій перший будинок, знаний у докумен-тах як “Мельхіоргазівський”. Загалом, К. Корнякт володів трьома домами – двома в центрі та одним на передмісті1194. Вже після смерті грека, його син Константин (молодший) відписав Ставропігійсько-му братству кам’яницю “Сухорабську” в рахунок заборгованих відсо-тків із капіталу, записаного батьком на користь товариства з родин-ного маєтку в приміському селі Збоїщах1195. У міських та інших офіційних документах трапляються варі-анти написання прізвища та імені К. Корнякта: Coreto de Candia, Cоrdiades, Cоrniacto і врешті просто Korniakt1196. На думку поль-ського генеалога А. Бонецького, справжнє прізвище родини могло бути Корнеаді, й лише у Львові отримало свою загальновідому ре-дакцію1197. Ця гіпотеза могла випливати з інформації, що впродовж тільки одного року в документах королівської канцелярії купця зга-дано під трьома прізвищами – Kornedo, Korneado i Korneadi1198. У провадженні справ К. Корнякт зробив ставку на торгівлю над-прибутковими видами орієнтальних товарів. Щоправда, на цьому шляху він неминуче мав закріпитися у дуже конкурентному сере-довищі. Уже перша згадка про напрям та обсяги операцій Корняк-та засвідчила наявність конфлікту між ним та Руським воєводою Юрієм Сенявським щодо цін на імпортоване грецьке вино1199. Лише особисте втручання короля Сиґізмунда ІІ Авґуста дозволило зна-йти компроміс, завдяки якому К. Корнякт зміг продовжити свою справу. Цей монарх мав виняткове значення для подальшої кар’єри грека. Від Сиґізмунда ІІ Авґуста він отримав дозвіл на поселення в будь-якому з міст Речі Посполитої, а 25 березня 1566 р., згідно з ін-шим декретом, – дозвіл на вільну торгівлю східним вином у містах всієї держави1200. Треба віддати належне К. Корняктові, який швидко знаходив впливових партнерів і друзів на різних щаблях Речі Посполитої. Вони успішно протегували його діяльність у країні та поза її межами. Це добре помітно на прикладі коронного канцлера Я. Замойського, який в універсалі від 29 жовтня 1588 р. також захищав економічні інтереси К. Корнякта1201. Відносно швидке входження до кола впли-вових городян Львова відкрило перед купцем додаткові можливос-ті. Але, попри фактичне користання з привілеїв, що йому надавало міське право Львова, в документах не зафіксовано факту про юри-дичне оформлення ним громадянства1202. Економічні та політичні вигоди, з яких він мав пожиток унаслідок отриманого шляхества, видавалися йому значно привабливішими, ніж права, обов’язки й привілеї львівського міщанина1203. Проте це не звільняло грека від обов’язкової для знаних львівських родин процедури знакування свого перебування у місті через вироблення ґмерка – особистого міщанського герба. Побачити зображення ґмерка Корняктів можна на щитах двох із шести лицарів, що прикрашають аттик його палацу у Львові1204. Після остаточного переїзду до Львова К. Корнякт отримав над-звичайно вигідну посаду митника (Teloneator, homo alteriu imperii), викупивши патент на збирання мит1205. Від 1571 р. його повноважен-ня поширювалися на територію Київщини, Поділля, Волині й далі на захід – аж до Кракова1206. У цьому ж році король Сиґізмунд ІІ Авґуст дозволив йому відкрити нову митницю в Кам’янці-Подільському для купців, які везли товари з Туреччини і Волощини1207, й надав шляхет-ський титул і герб, впровадивши до почту польської шляхти1208. Кіль-ка років по тому шляхетство грека підтвердив у Кракові наступний король – Генріх ІІІ Валуа1209. В 1573 р. у рішеннях міських судів він уже згадується також як “Nobilis Constantinus Corniacto Graecus”1210. Наприкінці XVI ст. К. Корнякт уже належав до числа найзамож-ніших міщан Львова. Для посилення власного авторитету в серед-овищі шляхти, що з нехіттю ставилася до “міщан у дворянстві”, він одружився 1575 р. з Анною Дідушицькою (†1616), представницею од-ного із найславетніших родів Речі Посполитої1211. У час скріплення шлюбної угоди К. Корнякт був змушений піти на певні поступки, по-обіцявши нареченій не провадити торгівлі особисто1212. У шлюбі мав дочок, а також трьох синів – Костантина, Олександра та Михайла, які занотовані в документах 1593 р. як студенти університету в Падуї. Перебування К. Корнякта на прибутковій і водночас такій ба-жаній для багатьох посаді митника було далеко не безхмарним. У своїх діях і рішеннях грек змушений був враховувати політичні та економічні інтереси різних фінансово-політичних груп регіону. За-звичай більшість суперечок йому вдавалося залагодити. Про вміння тримати позитивний для нього баланс сил свідчить факт, що право-славний К. Корнякт фігурує серед фундаторів ордену отців єзуїтів у Львові1214. Попри всю силу та авторитет К. Корнякта, врегулювання окремих господарських конфліктів усе ж потребувало втручання найвищих посадових осіб держави1215. 12 листопада 1577 р. король Стефан Баторій був змушений вирішувати одну із таких супер-ечок і заборонив львівським райцям впливати на судову справу між К. Корняктом та міщанкою Софією Дофіно, а водночас ви-магав передання цієї справи до королівського суду1216. Ґродські книги рясніють також розпорядженнями короля Сиґізмунда ІІ Авґуста про порядок унормування відносин між головним митни-ком Руської землі та мешканцями різних міст краю1217. Попри це, жодна з проблем не перешкоджала К. Корняктові й надалі через своїх представників продавати вино, бавовну1218 та вдаватися до лихварства1219. Особливу увагу грек приділяв продажеві східної мануфактури до Ґданська та західного сукна на південний схід Європи1220. К. Кор-някт активно використовував у господарській діяльності свої полі-тичні впливи та зв’язки. Цікавим є пам’ятний лист, що його грек скерував до свого фактора Антонія Конфортіно. Той мав поїхати в Стамбул і там потрапити на аудієнцію до польського посла, щоб по-лагодити в султана дозвіл на вільну закупівлю для Корнякта двіс-ті куф мальвазії. Така практика, коли група купців, користуючись дипломатичним імунітетом посла, намагалася ввезти або вивезти з країни без мит чи з мінімальною сплатою податків різноманіт-ні підакцизні товари, була в той час звичною. Своє чергою, вони компенсували вартість подорожі посольства та представницькі видатки1221. Костантин Корнякт обіцяв передати гроші на закупівлю товару лише отримавши позитивний результат цієї розмови, оскільки не був упевнений у реалізації цього плану. Факт відвертого протегуван-ня польським чиновником приватних економічних інтересів купця засвідчує статус та рівень впливовості грека1222. Вже в наступному, 1581 р., султан Мурад ІІІ дозволив послові безперешкодно вивезти з країни товари, серед яких було й двісті куф мальвазії. Очевидно, саме тієї, що її замовив К. Корнякт1223. Взаємини К. Корнякта зі Ставропігійським братством зав’я-залися майже відразу після його прибуття до міста. Не пізніше 1569 р. він вже числився серед його почесних членів1224. Не можна впевнено відповісти на питання, чого було більше в зацікавленні грека справами братства. Чи це були щирі почуття в обороні право-славної віри, чи звичайний прагматизм? Так, у конфлікті братчи-ків із Гедеоном Балабаном він став на бік єпископа. Водночас, на особисте прохання царгородського патріарха Єремії ІІ Траноса, в 1572 р. К. Корнякт розпочав фінансову підтримку будівництва дзві-ниці церкви Успіння Пресвятої Богородиці та каплиці Трьох Святи-телів1225. Через прорахунки попереднього архітектора вежа, збудована на гроші Давида Русина, завалилася. Зі згоди братчиків К. Корнякт запросив італійського архітектора Петра Барбона, який попередньо зводив його власний будинок* на Ринку. Майстер, у співпраці з Пав-лом Римлянином, спорудив триярусну вежу заввишки понад 65 м з шатровим завершенням, що була найвищою на той час будівлею у місті в стилі пізнього ренесансу1226. Завдяки великому дзвонові, який назвали “Кирилом”, з дзвіниці линув чудовий звук1227. К. Корнякт відмовився від боргу в розмірі 1000 зл., який місто мало перед ним з 1598 р., і на ці кошти магістрат перебудував поблизу костелу єзуї-тів одну з оборонних веж Львова, що отримала назву “Костантина” чи “Корняктівська”1228. Діяльність купця, спрямована на суспільний добробут міста, посилювала та капіталізувала особистий авторитет негоціанта1229. Потрети К. Корнякта і його синів довший час висіли в церкві, поки не були передані до львівського історичного музею. Історія життя К. Корнякта (чи принаймні її бажана частина) виписана в легенді на його портреті і заслуговує на повне цитування: “Hic iacet Generosus DM: Constantinus Corniactus in Insula Creta Patria sua Parentibus Nobilitate et Potentia Clarissimis natus: qui inde in Valachiam Cisalpinam Venetis et ob Insignem in Rebus gerendis pruden tiam ab Alexsandri Principe administrationi eiusdem Valachiae Praefectus postea ab Augustus Rege Honori Ficentissime ace situs cum se suaque omnia in Poloniam contuis Et abeodem Principe in Album indigenarum adscriptus tempore ddeeinde Stefani Regis Poloniae off i cio maximo cum Rei publicae emolumento perfunctus esset; Plurrimis eidem rei publicae off i cis Praestis tandem hic in Russia uxore ex nobilissima familia ducta ex eadem utriusque sexus natis suscepts diem extremum obiit vixit Annos decessit 1 Augusti Anno 1603”: Тут покоїться шляхетний пан Константин Корнякт, народжений на ост-рові Крит, його Батьківщині, батьками знаменитими знатністю і мудрістю, який звідти прибув до Цисальпінської Валахії і завдяки видатному благорозумінню у веденні справ князем Олександром був поставлений на чолі правління цієї ж Валахії. Потім найпочеснішим чином був при-званий королем Авґустом і переїхав сам зі всіма своїми в Польщу, де цей же правитель надав йому права громадянства цієї країни. Згодом в часи польського короля Стефана з користю для держави виконував всяку по-винність і дуже багато послуг державі зробив. Нарешті тут в Русі взяв дружину із шляхетнійшої родини і від неї мав дітей різної статі. Тут же і помер. Прожив 86 років, помер 1 серпня 1603 року” (див.: Демків, “Пор-трети родини Корняктів”, 399). Аж у 1583 р. К. Корнякт втратив посаду митника Руської землі. Згідно з указом короля Стефана Баторія, він передав оренду моно-полії шляхтичам Вацлаву Угровецькому та Павлові Ожеховсько-му1231. Нові орендатори мали сплатити К. Корняктові 15 000 зл. ком-пенсації1232. У 1585 р. грек важко захворів. На майже два тижні він потрапив до лікарні, якою керував знаний у Львові та за його межами аптекар і лікар Павло Абрамович. Довготривале лікування не виправдало сподівань пацієнта. Впродовж шести років по тому тривав судовий процес між К. Корняктом та лікарем, під час якого грек категорично відмовлявся сплатити рахунки, мотивуючи це тим, що не отримав бажаного результату1233. На схилі життя К. Корнякт оселився у своєму передміському маєтку. У документах лише зрідка стали фіксуватися відомості про його господарську активність1234. У селі Острів (Ostrów) біля Пше-ворська він та його син Константин Корнякт (молодший) в січні 1601 р. розпочали будівництво дерев’яного храму1235. Помер К. Корнякт 1 серпня 1603 р.1236. Вже після його смерті, у 1604 р., набув чинності заповіт, згідно з яким Ставропігійське брат-ство, а також чоловічий монастир св. Онуфрія Пустельника отри-мували тривале фінансування від прибутків із приміського маєтку грека у селі Збоїща1237. Як чільного міщанина та мецената церкви Успіння Пресвятої Богородиці К. Корнякта було поховано в її крип-ті. Проте пам’ять про цю людину не стерта. Останні чотириста років кожного 1 серпня за нього правлять заупокійну службу, а на замов-лення парафіян у 1936 р. художник Петро Холодний, поміж іншими видатними постатями української історії, зобразив його портрет на одному з вітражів, розташованих із боку вулиці Руської1238. Оренда митної монополії в поєднанні з торгівлею вином дала змогу К. Корняктові за короткий час накопичити значні статки й увійти наприкінці XVI ст. до числа найзаможніших сімей Речі Посполитої. На початку XVII ст. родині Корняктів перейшов ви-куплений з-під застави маєток поблизу містечка Гусаків (Руська земля)1239. Вони були власниками колишнього королівського воло-діння Щирець, що його К. Корнякт (старший) отримав як посаг піс-ля одруження з А. Дзідушицькою. Окрім Щирця та місцевих млинів, К. Корнякт як посаг отримав за на-речену дві тисячі злотих і “wyprawy” тисячу зверху (Łoziński, Patrycjat, 316). Загалом йому вдалося набути значні маєтності поза Львовом. Окрім вже згаданих, йому належали: Альбіґова (Albigowa), Гусаків, Журавиця, Косина (Kosina), Рогожно (Rogoszno), Однова (див.: АЮЗР, (Т. ХІІ), 5). Поборовий реєстр 1578 р. зафіксував 13 сіл у власності митника (загалом 53 лани угідь), реєстр 1584 р. – лише дев’ять: Кривчиці (5 л.), Передримихи (3 л.), Гребінці (2 л.), Боянець (2 л.), Зіболки (6 л.), Никонковичі (8 л.), Сороки (1,5 л.), Яструбків (2 л.), Мервичі (7 л.), Мокротин (7 л.), Цунів (5,5 л.), Надичі (1 л.), Знесіння (3 л.) (див.: Studіa dziejowe, t. XVIII, cz. I, (Warszawa, 1902), 63, 71, 73–75); Станом на 1598 р. Корнякт володів містом Куликовом та селом Уднів (тепер Віднів) (див.: Katalog rukopisуw umiejętności w Krakowie, dodatek 1, nakіadem aka-demii Umiejętności, doc. 176. (1582), (Kraków, 1912): 104; Смерека Богдан, “Поборові реєстри як джерело до вивчення приватних землеволодінь та їх власників у Львівській землі Руського воєводства в XVI ст.”, Генеалогічні записки, вип. 13 (нової серії 7),(Львів, 2015): 28. Згідно із заповітом, більшість його майна було розподілено між дітьми1241 розпочав свою стрімку кар’єру ще у Молдавії, де керував митницею. Контролюючи гуртову торгівлю винами та іншими товарами зі Сходу в Європу, з часом перебрався до Львова, де отримав від Зиґмунта Августа право вільної торгівлі винами. У квітні 1574 р. король Генріх передав у державу Константину Корнякту усі податки руських земель, одночасно допустивши купця до “свобод лицарського стану”58. Функцію збирача податків Корнякт утримував за собою до листопада 1582 р., зберігши за собою уряд митника руських земель59. Поборовий реєстр 1578 р. зафіксував 13 сіл у власності митника (загалом 53 лани угідь)60, реєстр 1584 р. – лише дев’ять61. Також нам відомо, що станом на 1598 р. Корнякт володів містом Куликів та селом Уднів (тепер Віднів)62. 1165 Greene, The Edinburgh History of the Greeks, 99. 1166 Ibid, “Trading Identities: The Sixteenth-Century Greek Moment”, 136; Ясіновський Андрій, “Митрополит Філадельфійський Гавриїл Севір: жит-тя і літературна творчість”, Наукові записки УКУ, ч. 2: історія, вип. 1, (2010): 16. 1167 Pippidi, Hommes et idées du Sud Est européen à l’aube de l’âge moderne, (Bucureşti/Paris, 1980), 126. 1168 Dziubiński, Na szlakach Orientu, 190. 1190 Iorga, Relaţiile, 39. 1191 ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 514, арк. 48. 1192 Там само, спр. 4, арк. 9. 1193 Там само, спр. 243, арк. 1291. 1194 Зубрицький, Хроніка, 167; Свешнікова Ірина, Будинок Корнякта: Фо-тонарис, (Львів: Каменяр, 1972); На вулиці Руській він відкупив буди-нок, що належав Дмитрові-шапкареві на ділянці під номером 16 (див.: Kapral, “Ulica Ruska”, 299, 301). 1195 Зубрицький, Хроніка Ставропігійського, 114. 1196 ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 514. арк. 160; Терентьева, Греки в Укра-ине, 57. 1197 Boniecki Adam, Herbarz Polski, cz. 1, t. XI, 158. 1198 AGZ, t. X, nr. 1654, (Lwów, 1884), 1656, 110; Nr. 1659, 111. 1199 AGZ, t. X, (nr. 1328): 89. 1200 Ibid, 89. 1201 “...A tak urzędu swego hetmańskiego napоminam i roskażuje, aby się żaden nie stanowieł, żywności żadnych nie barł, szkody, angaryjej nie czynił, ktoby inaczej chciał czynić karania nie ujdzie” (див.: Archiwum Jana Zamojskiego, (t. IV): 448). 1202 Заяць, “Громадяни Львова”, 174. 1203 Łoziński, Patrycjat, 316. 1204 Мальська Марта, Туристичне львовознавство, ч. І, Міщанські ґмерки та шляхетські герби в архітектурі міста Львова: навчальний посібник. М. П. Мальська, Т. Б. Завадовський , Д. А. Каднічанський , (Київ: “Центр учбової літератури”, 2017), 28; Ґмерком К. Корнякта, поряд із гербом міс-та, майстер А. Бемер прикрасив у 1608 р. оборонну вежу, завершену вже після смерті грека (див.: ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 906, арк. 146; Див. іл. № 16). 1205 AGZ, t. X, nr. 1713, (Lwów, 1884), 114; ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 906, арк. 146; Вуйцик, “Фортифікатори міста Львова”, Leopolitana, (Львів, 2013): 40. 1206 Ґудзяк, Криза, 200. 1207 AGZ, t. X, (Lwów, 1884), 110. 1208 1210 ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 514, арк. 306. 1211 Boniecki, Herbarz, сz. 1, (t. XI): 158. 1212 PSB, (t. XI): 83; В. Лозінський у монографії про львівське міщанство опу-блікував фрагмент цієї шлюбної угоди. Оригінал документа на той час був у його приватній власності (Łoziński, Patrycjat, 317). 1214 Załęski Stanisław, Jezuici w Polsce, (Kraków, Drukiem i nakładem Drukarni W.L. Anczyca i Sp. 1908): 176; Кметь, “Єзуїти”, Енциклопедія Львова, t. 2, (2008): 274. 1215 “Król [...] ustanowił pełnomocnika w osobie Wiktoryna Kowalskiego, podsędka ziemskiego lwowskiego, w sprawie odebrania od K. Corneadiego pewnej sumy, jaką ten jest winien Orzechowskiemu” [743] Ryga, 26.11.1589 k. 664v.–665, (див.: Sumariusz Metryki Koronnej Seria Nowa, t. IV, Księga wpisów podkanclerzego Wojciecha Baranowskiego z okresu marzec 1588 – grudzień 1590 MK 135 z AGAD w Warszawie, opracowanie W. Krawczuk i M. Kulecki, (Warszawa, 2010), 280–281). 1216 ЦДІАЛ України, ф. 9, спр. 337, арк. 362. 1217 AGZ, t. X, (Lwów, 1884), 117, 124, 125, 127, 130. 1218 Łoziński, Złotnictwo lwowskie, 61. 1219 Багато шляхтичів були вороже налаштовані щодо К. Корнякта. При-чина крилася в тому, що через перманентну потребу у вільних коштах частина з них зверталася до нього за позиками, а він охоче надавав їх під відсотки (див.: Łoziński, Prawem i Lewem, 283–293; Подградская, Торговые связи Молдавии, 147). 1220 Грушевський, Історія, т. 6, 68. 1221 Dąbkowski Przemysław, Stanowisko cudzoziemcó w w prawie litewskim w drugiej połowie XV i w XVI wieku (1447–1588), (Lwó w, Nakładem Towarzystwa dla popierania nauki polskiej. Drukarnia Uniwersytetu Jagiell. Pod zarżądem J. Filipowskiego, 1912), 14; Кривонос, Східна торгівля, 19. 1222 ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 245, арк. 1040–1041; Кривонос, Східна торгівля Львова, 53. 1223 ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 245, арк.1009. 1224 Ісаєвич, Братства, 51; Див. іл. № 18. 1225 Крип’якевич, Історичні проходи, 58. * Будинок № 6 у стилі епохи Відродження було споруджено на площі Ри-нок у 1580 р. на місці двох попередніх кам’яниць. Нащадки К. Корнякта продали його на початку XVII ст. одному з чернечих законів. 1642 р. дім викупив магнат Якуб Собєський, після смерті якого в 1647 р. його успад-кував син Ян. У 1674 р. Ян Собєський був обраний королем Речі Поспо-литої, і кам’яниця отримала загальновживану назву Королівської (див.: Мельник, Вулицями старовинного Львова, (Львів, Світ, 2006): 66). 1226 Вуйцик, “Зодчий Павло Римлянин”, Leopolitana, 91. 1227 Цілком протилежну думку щодо цього дзвону висловив Б. Зиморович. У такий спосіб він намагався виправдати спроби католиків заборони-ти українцям мати голосний дзвін (див.: Зиморович, Потрійний Львів, 119, 208. 1228 ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 715. арк. 89; Вуйцик, Фортифікації міста Львова, 40; Башти оборонні, Шишка Олександр, енциклопедія Львова, т. 1, (Львів. 2007): 199). 1229 Временник Ставропигии, (Львов, 1966): 60–61. 231 AGZ, t. X, nr. 2195, (Lwów, 1884), 144. 1232 Boniecki, Herbarz, cz. 1, (t. XI), 158. 1233 Magowska Anita, “Complaints, Charges, and Claims: Apothecaries in Poland in The 16th and 17th Centuries”, American Institute of the History of Pharmacy, vol. 50, no.30, (2008): 102. 1234 AGZ, t. X, nr. 2774, (Lwów, 1884), 158, 181; (Nr. 2880), 184. 1235 Sprawozdania z wycieczki naukowej, Sprawozdania Komisyi do Badania Historyi Sztuki w Polsce, t. 5.(1896): 182. 1236 PSB, (t. XI), 83; Зиморович, Потрійний Львів, 136. 1237 Ісаєвич, Братства, 166; Дух, Превелебні панни, 402; Winnyczenko, 55. 1238 Вуйцик, Архітектурний ансамбль, 226; Див. іл. № 19. 1239 AGZ, t. X, nr. 2023, (Lwów, 1884), 133. Сума застави становила 400 000 зл. (див.: Rejestr poborowy ziemi przemyskiej z 1628 roku, Polska poludniowo-wschodnia w epoce nowożytnej. Zródła dziejowe, t. 1, z. 1, (Rzeszów, 1997): 61. 1241 Rejestr poborowy ziemi przemyskiej z 1628 roku, Polska południowo-wschodnia w epoce nowożytnej, zródła dziejowe, t. 1, z. 1, (Rzeszów, 1997): 61. 58 AGZ. – T. X. – S. 116. – № 1751, 1752. 59 Ibid. – S. 144. – № 2195. 60 Кривчиці (5 л.), Передримихи (3 л.), Гребінці (2 л.), Боянець (2 л.), Зіболки (6 л.), Никонковичі (8 л.), Сороки (1,5 л.), Яструбків (2 л.), Мервичі (7 л.), Мокротин (7 л.), Цунів (5,5 л.), Надичі (1 л.), Знесіння (3 л.) (Źródła dziejowe. – Warszawa, 1902. – T. XVIII. – Cz. I. – S. 63, 71, 73-75). 61 Боянець, Гребінці, Мервичі, Надичі (частина), Никонковичі, Передримихи, (частина), Ременів, Сороки (разом з Доротою Гинковою і іншими), Цунів (частина) (AGAD. ASK. – Dz. I. – Sygn. 19. – K. 764v–766). 62 AGZ. – T. X. – S. 181. – № 2830 ІІ ОЛЕКСАНДР КОСТЯНТИНОВИЧ КОРНЯКТ Згідно із заповітом, більшість його майна було розподілено між дітьми1241. Олександр Корнякт не дуже скористався цими грошима, оскільки помер в молодому віці у Львові 1605 р.1242 1241 Rejestr poborowy ziemi przemyskiej z 1628 roku, Polska południowo-wschodnia w epoce nowożytnej, zródła dziejowe, t. 1, z. 1, (Rzeszów, 1997): 61. 1242 Łoziń ski, Prawem i lewem, 358. МИХАЙЛО КОСТЯНТИНОВИЧ КОРНЯКТ народився у Львові в 1575 р. Імовірно, він був названий на честь померлого раніше дядька. Після досягнення повноліття синами, батьки вирішили відправити їх у навчальну подорож до Італії. На жаль, саме ця мандрівка стала для Михайла фатальною та призвела до смерті. В одному з найстаріших храмів Риму — костелі Санта Марія Аракоелі (S. Maria in Aracoeli) — знайдено епітафійний напис, який вказує, що в 1594 р. під час перебування у «вічному місті» Михайло Корнякт помер.Текст на таблиці повідомляє, що її було встановлено вже після його смерті братами Констянтином та Олександром. Тут же міститься характеристика Михайла як талановитого та поштивого юнака. З напису не можна зробити висновок про причини смерті Михайла, однак припускаємо, що це могла бути якась хвороба чи нещасливий випадок. Ця інформація вносить корективи в до сього часу відоме генеалогічне дерево Корняктів. Якщо виходити із того, що Михайло народився в другій половині 1575 р., тобто незабаром після весілля Константина Корнякта та Анни Дзєдушицької, то Михайло є найстаршим сином відомого грека, а не наймолодшим, як вважалось досі. Вельми промовистим є й місце його поховання. Костел Санта Марія Аракоелі належить до числа найвідоміших у Римі. Заснування храму від- носять до ХІІІ ст. і він належить до так званих титулярних. Тут зберігаються мощі св. Олени, надгробок папи Гонорія ІV, містяться усипальниці впливових аристократичних родин Риму роботи видатних майстрів, в тому числі таких як Донателло та Мікеланджело. Інтер’єр храму оздоблює цикл фресок пензля Пінтуріччо. Очевидно, що таке місце поховання Михайла Корнякта може свідчити про фінансовий та соціальний статус родини Корняктів не лише у Львові, але й в межах Західної Європи. КОСТЯНТИН МОЛОДШИЙ КОРНЯКТ Селище Білоблоки біля Пшеворська стало головною са-дибою старшого сина К. Корнякта – Константина Корнякта (молодшого)1245. Саме тут наприкінці XVI – на початку XVII ст., піс-ля продажу частини маєтностей у львівській землі, він збудував не-великий укріплений замочок. Константин мешкав у ньому разом із матір’ю та дружиною Єлизаветою з Оссолінських. Попри те, що Біло-блоки були головною резиденцією родини, більшість цінних речей і скарбницю Корнякти зберігали в краще укріпленому замку в селі Сосниця (Sośnica). Саме цей замок і став об’єктом постійних нападів із боку знаного власника замку в Ланцуті Станіслава Стадницького, відомого у шляхетському середовищі під промовистим прізвиськом “Дідько”1246. У липні 1605 р. конфлікт між сусідами загострився на-стільки, що С. Стадницький пограбував садибу, ув’язнив К. Корняк-та (молодшого) в льосі й вимагав передати йому частину маєтностей1247. Певного “компромісу” було досягнуто, бо після звільнення К. Корнякт шукав захисту від свого ворога за львівськими мурами, де й відмовився від даних під примусом обіцянок. С. Стадницький та його брат Адам, зібравши численний загін, у 1606 р. на чолі цієї приватної армії взяли львівський палац Корняктів в облогу1248. По-між іншими їхніми вимогами головним залишався ультиматум, щоб Константин у присутності суддів зрікся прав на майно1249. Су-дові суперечки та справжні сусідські війни щодо його маєтностей продовжувалися і в пізніший період, бо відомості про спробу увійти у їх власність, опротестування в суперечках із якимсь паном Дрого-йовським та єзуїтами з міста Ярослава відшукуємо в документах пе-ремишльського ґродського суду ще в 1623 р.1250 Історію конфлікту К. Корнякта з сусідами барвисто описав В. Лозінський1251. Усе це не перешкоджало К. Корняктові (молодшому) активно долучатися до звичних для шляхти справ. Він брав участь у інфлян-ській воєнній кампанії під керівництвом коронного гетьмана Я. За-мойського, та водночас жертвував кошти для укріплення львівських мурів і на Ставропігійське братство1252. В 1613 р. він примножив свої земельні володіння відкупивши від численного роду дрібних шлях-тичів Новоселецьких та пана Білинського їх частки у місцевості Новосілки1253. В 1624 р. фінансово доклався до відновлення храму св. Дороти в місцевості Маркова (Markowa) поблизу Ланцута. Того ж року К. Корнякт помер від отриманих ран, захищаючи місто від чергового нападу татар. Його урочисто поховали у гарному сарко-фазі в крипті костелу отців бернардинців у Пшеворську1254. Згодом один із наступних власників міста забрав кості з труни й перепохо-вав на місцевому кладовищі1255. В 1896 р., завдяки підтримці орди-ната Пшеворська – князя Анджея Любомирського, наукова експе-дидиція дослідила залишки замочку родини в Білоблоках і дійшла висновку, що він повністю занепав і був остаточно пограбований шукачами скарбів1256. У шлюбі К. Корнякт (молодший) мав трьох дітей. 1245 ЛІМ, (Ж — 1666), див. іл. № 20. 1246 Bazak Jacek, “Klę ski elementarne w dziejach Radymna i okolic w XVII i pierwszej połowie XVIII wieku”, Rocznik Stowarzyszenia Miłoś nikó w Jarosławia (dalej RSMJ), t. XVII, (Jarosław, 2008): 2–3. 1247 Proksa Michał, “Zamek Korniaktó w w Soś nicy w ś wietle ź ró deł pisanych i badań archeologiczno-architektonicznych”, Przemyskie Zapiski Historyczne, r. VI–VII 1989/1990, (Przemyś l, 1990): 258, 266. 1248 Зубрицький, Хроніка, 211. 1249 У власності Костантина-молодшого все ж залишилася частина маєтків, бо перед смертю в 1624 р. він виступив фундатором дерев’яного костелу в селі Висока (Wysoka) поблизу Ланцута. Оригінальний вигляд косте-лу до нашого часу не зберігся, бо був у подальшому перебудований на кам’яну святиню, http://wysokalancucka.pl/historia.html). 1250 ЦДІАЛ України, ф. 13, оп. 4, спр. 342, арк. 103, 293, 404. 1251 Там само, ф.9, оп.1, спр. 361, арк. 237-252; Łoziński, Prawem i Lewem, 283–293. 1252 Зубрицький, Хроніка Ставропігійського, 120. 1253 Смуток Ігор, Руська шляхта Перемиської землі (XIV-XVIII ст.) Істо-рико-генеалогічне дослідження, інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису, (Київ, 2018), 138, http://chtyvo.org. ua/authors/Smutok_Ihor/Ruska_shliakhta_Peremyshlskoi_zemli_XIV__ XVIII_st_Istoryko-henealohichne_doslidzhennia/ 1254 Див. іл. № 21. 1255 Sprawozdanie z wycieczki naukowej, Sprawozdania Komisyi do Badania Historyi Sztuki w Polsce, т. 5, (1896): 182. 1256 Ibid. АННА вийшла заміж за шляхтича Яна Тарновського.Її дочка Єфросинія (1605–1645) з 1638 р. була дружиною князя Юрія Вишневецького, а після його смерті в 1642 р. вийшла заміж за корон-ного підканцлера Героніма Радзейовського (див.: Anusik Zbigniew, “O książetach Wiśniowieckich i czasach, w których żyli. Suplement do monograf i i rodu”, Przegłąd Nauk Historycznych, r. VIII, nr. 2, Łódź, (2009): 212). СОФІЯ пов’язала свою долю з Абрагамом Гербуртом, КАТЕРИНА (1570–1603) – по смерті першого чоловіка Олександра Хоткевича, близько 1628 р. вдруге вийшла заміж за руського воєводу князя Константина Вишневецького. 1244 У шлюбі з Константином Вишнивецьким К. Корняктівна дітей не мала (див.: Łoziński, Patrycjat, 316; Anusik, 197). ІІІ ОЛЕКСАНДР-ЗБІҐНЄВ Більшість свого маєтку він передав старшому синові Олександрові Збіґнєву, який був одружений із Доротою Кашковською. Олександр помер у відносно молодому віці (1639), і тому його неповнолітню дочку Ельжбету взяв під опіку другий брат – Кароль Францішек Корнякт (1612–1672)1257. В 1639 р. помер внук К. Корнякта — Олександр-Збіґнєв, син старшого сина Константина Корнякта (молодшого) (див.: Жолтовський Павло, Український живо-пис XVII-XVIII ст., (Київ, 1978): 140; Демків Роман, “Портрети родини Корняктів: до проблеми дослідження”, Народознавчі зошити, часопис Інституту народознавства НАН України, № 3-4, (Львів, 2009): 400). 1257 Gosztyla Marek, Proksa Michał, Zamki, pałace i klasztory województwa przemyskiego. Przewodnik po wybranych obiektach architektury monu-mentalnej województwa Przemyskiego, (Przemyśl, 1995): 44. КАРОЛЬ ФРАНЦІШЕК КОРНЯКТ (1612-1672) був третім поколінням Корняктів. Син Константа, ротмістера польських військ, який загинув у 1624 у битві з татарами, та Ельжбети з Оссолінських († 1646). Отримав добру освіту при Краківській академії. Пізніше у містах Грац і Падуя вивчав мови, військову справу. Подорожував Німеччиною, Італією, Францією, Іспанією, Англією, Бельгією та Голландією. Правдоподібно, разом із своїм вуйком Єжи Оссолінським був учасником славного в’їзду до Риму у 1633 р. Був також при дворі Владислава IV. У 1638-1643 рр. програв «домашню війну» зі своїм швагром Міколаєм Оссолінскім. Пізніше в 1650-1652 як ревний католик став в обороні греко-католиків в збройній боротьбі за перемиський єпископський трон. Постійно тримав біля себе 60 озброєних найманців. Брав участь у війнах з козаками, шведами, угорцями та росіянами. За свої гроші купував хоругви. У 1648 р. брав участь в обороні Львова від козаків Хмельницького. Коли Хмельницький на чолі піхоти та селян, озброєних косами, 6 листопада підходив до Перемишля, розбив його козацьке військо та тріумфально святкував перемогу в перемиській католицькій катедрі. Не дивлячись на втрату у 1649 р. під Зборовом кілька сотень піхотинців, під Берестечком у 1651 р. став на чолі своєї власної хоругви. Його жертовність забезпечувала йому велику популярність серед шляхти, нерідко він бував послом до сейму. У 1657 р. був власником 11 сіл на Перемиській землі (з поміж инших Соснівка, Білобоки, Журавиці) та правдоподібно містечка Гусаків. У 1664 р. коли йому минуло 50, Констант одружився з Катериною Белжецкою, донькою подільського воєводи Александра. Мали вони чотирьох синів: Антонія, Кароля, Міхала, Францішка, та дві доньки: Катерину – замужем за Яном Ґнєвошем та Францішку. Ротмістр Констант Корнякт помер по довгій хворобі 5 квітня 1672 та був урочисто похований у Перемишлі. На його синах у XVIII ст. закінчилась чоловічого лінія роду Корняктів. 5 К. Корнякт отримав герба «Krucyna», який є різновидом гербу «Krzyz». На думку польського дослідника А. Папроцького, його іконографія виводилася з традиції гербів, що мали середньовічне походження. Наприкінці XVI ст., зазнавши змін, цей герб мав подіб- ності з гербами родів Ісіорів та Скоробогацьких. Найімовірнішим є герб, в якому на червоному тлі у верхній частині зображено золотий рівносторонній хрест, а на долі срібну шестикутну зірку. На портретах Олександра та Константина-молодшого Корняктів (30-ті рр. XVII ст.) в гербі залишився лише хрест. Див. про це: Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego... — Kraków, 1858. — S. 605; Mieroszowski S. Kilka słów o heraldyce polskiej. — Kraków, 1887. — Tab. 7. — Nr. 5; Niesiecki K. Herbarz Polski… — Lipsk, 1839. –T. 1. — S. 424. Кароль Францішек у 1630 р. був студентом Краківської ака-демії, студіював в університетах Падуї та Ґраца. Здійснив на-вчальну подорож до Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Англії, Нідерландів. У 1633 р. у почті свого дядька Єжи Оссолінського перебував у Римі1258. З початком повстання Б. Хмельницького на власні кошти спорядив та очолив загін на 200 солдат у складі польської армії. Кароль Ф. Корнякт – активний учасник битви під Зборовом та Берестечком1259. У 1648 р. він особисто та його люди долучилися до захисту Перемишля1260. Попри те, що коза-ки майже увійшли в межі міста, атаку було відбито, і вони від-ступили. Здобута загоном Кароля Францішка Корнякта козаць-ка хоругва була урочисто вивішена у місцевому кафедральному костелі1261. Після таких подвигів К. Ф. Корнякт почав користуватися серед місцевої шляхти більшим авторитетом, і 1649 р. його обрали послом до польського сейму. В 1650–1652 рр. у міжконфесійній боротьбі за перемишльське єпископство Кароль Францішек Корнякт став на бік уніатської громади. Після одруження з Катериною Белжець-кою мешкав у родинному маєтку поблизу Перемишля1262. У самому Перемишлі, на Ринку, Корнякти також мали власну кам’яницю. У шлюбі у Кароля Францішка було три сини – Антоній Кароль, Ми-хайло та Францішек, та три доньки – Катерина, Францішка й Анна. Помер Кароль Францішек Корнякт 5 липня 1672 р., похований у Пе-ремишлі1263. Після його смерті на замовлення дружини Катерини у Львові було видано панегірик, де доволі детально описано його до-брі справи та родинні пов’язання1264. 1258 Makowski Tadeusz, “Przesławny wjazd Jerzego Ossolińskiego do Rzymu”, Spotkania z zabytkami, № 9, (Warszawa, 2007): 11. 1259 Deluga, “Studies in Orthodox Church painting”, 293. 1260 Prкzent znamienitych cnot y heroicznych dzieі wielmoїnego iego moњci p. Karola Franciszka na Biaіobokach, 15. 1261 Hauser Leopold, Monograf i a miasta Przemyśla, (Przemyśl, 1883): 126; Schorr Moses, Żydzi w Prszemyślu: do końca XVIII wieku; opracowanie i wydawnictwo materiału archiwalnego, (Lwów, 1903), 31. 1262 PSB, (t. XI), 82. 1263 Ibid. 1264 Prкzent znamienitych...; Див. іл. № 22. 6 AGZ. — Lwów, 1884. — T. X. — Nr. 1752. — S. 117. 7 Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1992–1993. — T. XI. — S. 83. Дослідник Львова В. Лозінський у монографії про львівське міщанство опублікував фрагмент цієї шлюбної угоди. Оригінал документа на той час перебував у його приватній власності та у міських актах не зберігся. Див.: Łoziński W. Patrycyat i miesczaństwo lwowskie w XVI–XVII wieku. — Lwów, 1902. — S. 317. 8 Енциклопедія Львова. — Львів, 2008. — Т. 2. — С. 274. 9 Кос Г., Федина Р. Вулиця Руська у Львові. — Львів, 1996. — С. 53. 10 Boniecki A. Op. cit. — S. 158. IV Ельжбета, дочка Кароля у спадок по батькові отримала маєтність Гуса-ків з прилеглими селами, які, попри значну судову тяганину, все ж зберегла у своїй власності й після шлюбу з шляхтичем Костантином Красицьким1265. Саме через її доньку, народжену в цьому шлюбі, більша частина маєтку Корняктів із часом перейшла до рук шляхти-чів Моджевських, а від них, через родину Лашижів, до останніх його розпорядників – представників численної родини Потоцьких1266. 1265 Rejestr poborowy ziemi przemyskiej z 1651 r., t. 1, (cz. 2): 6. 1266 Herbarz Polski Kaspra Niesieckiego, t. 2, (1859), 239. АННА Нелегко складалася доля іншої доньки Кароля Францішка – Анни. Через непорозуміння з деспотичним чоловіком, Миколаєм Оссолінським, вона втекла до Перемишля під захист мурів місце-вого домініканського монастиря. Проте чоловік не мав наміру так просто погодитися з цим кроком дружини. В одну з неділь він орга-нізував напад і викрав її просто з-під стін костелу та вивіз із міста. Під час цього злочину були людські втрати як з боку нападників, так і з боку охоронців Анни1267. 1267 Łoziński, Prawem i lewem, 295. Антоній З усіх синів Кароля Францішка Корнякта найбільше інформації маємо про Антонія Кароля Корнякта (?–1726), який після смерті бра-тів перебрав на себе всі маєтності родини. У 1710 р. як учасник Пів-нічної війни на боці шведів він встиг побувати в полоні у Москві1268. Після повернення додому його супроводжували судові процеси, що провадили такі кредитори грека, як львівський вірменський купець Христофор Августинович1269. У документах цих процесів у різні пе-ріоди згадуються імена львівського купця Миколи Куркевича з дру-жиною Ґоноратою та окремих членів родини Потоцьких1270. Попри труднощі, що виникали в їхніх стосунках із сусідами та партнерами, впродовж XVII ст. нащадки родини Корняктів продовжували зали-шатися серед найбагатших землевласників регіону1271. При цьому чітко окреслилася тенденція до їх швидкої полонізації. Антоній Ка-роль Корнякт виявився останнім з цього славетного роду. Він по-мер, не залишивши по собі нащадків. 1268 AGZ, t. XXII, (Lwów, 1914), 458, “Lauda sejmikowe wiszeńskie”. 1269 ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 1, спр. 441, арк. 1–6; ЛННБУ, відділ рукописів, ф, 5, спр. 4281; Там само, ф. 141, оп. 3, спр. 1. 1270 ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 1, спр. 441, арк. 4–5. 1271 ЛННБУ, відділ рукописів, ф. 9, спр. 51, “Корнякти”, акти роду Корняктів, (1712 р.). Кароль Міхал Францішек Катерина
Францішка ДОДАТОК DOM Michaeli Corniact Nobili polono magnae spei adolescenti generis amplitvdine animi eximio candore et morvm elegantia praecellenti qvi parentvm monitv ad perdiscendas bonas artes lvstrandaqve florentissima regna peregre profectvs Romae qve immatvra morte interceptvs in caelestem pro terrena rediit patriam Constantinvs et Alexander Corniacti frathres germani nimivm maerentes posvere vixit annos XIX obiit anno dni M D XCIV die XVIII martii. Deo Optimo Maximo Михайлові Корнякту шляхтичеві польському, що з великого сподівання юності знатного роду душею виняткової краси і звичаями незіпсованими вирізнявся, що за настановою батьків докладним вивченням добра мистецтв і подорожуванням найквітучішими королівствами на чужині досягнув успіху і в Римі був передчасною смертю захоплений і, як смертний, на небесну повернувся Батьківщину, Константин і Олександр Корнякти рідні брати безмірно опечалені встановили. Прожив 19 років, відійшов року Божого 1594 дня 18 березня. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > К >