КОМАРНИЦЬКІ h. Сас (de Komarniki, Komarniccy) – земянський рід, у XV–XVІI ст. землевласники у Самбірському повіті Перемишльській землі. Родове гніздо - с. Комарники Відомі з 1492 р. Йдеться про Федора (1492-1495) з Комарник та Яцька (1495) . Від останнього беруть початок Височанські Янковичі. Łukasz otrzymał 1803 r. tytuł hrabiowski austryjacki. Джерела: Смуток І. Перші документальні згадки про перемишльські роди гербу Сас (XIV-XVII ст.). Ścisła łączność majątkowa obejmowała K o ma r n i c k i c h i Wy s o c z a ń s k i c h , którzy posiadali również działy w Wysocku jako tenutarjusze. Zdaje się, że cała ta grupa rodów jest odroślą któregoś ośrodka dolnosamborskiego, być może Stupnic.kich. W Komarnikach pojawia się najpierw Fedko r. 1493, później Jacek r. 1494, pozwany przez Hoszowskiego o zajęcie 150 owiec9, Dymitr, który wykupił Ilni.czek od Unickich r. 1518 10. W r. 1538 należały Komarniki, Wyższe Wysocko i Żu.panie do Łeśka oraz Onufrego Komarnickich i czterech Wysoczańskich11. Iwan miał kniastwo w Niższem Wysocku, lecz utracił je r. 1539 na rzecz Stupnickich ,2. Z Wysocka podpisał się po raz pierwszy Demko na prośbie w sprawie spalo.nych przywilejów r. 1505 ls. Tenże Demko w towarzystwie Hr yci a i I h n a t a figu.ruje na podaniu szlachty Samborskiej o przeniesienie sądu r. 1529u. Przy rozgrani.czeniu dóbr w Wysocku r. 1539 byli obecni obok Komarnickich: Iwaśko, Waśko, We r y h a i Mi c h a ł k o Wysoczańscy1B. Synowie Weryhy, mianowicie Michał, Wa ś k o i Andr z e j weszli wiatach pięćdziesiątych do Sozania, zapewne drogą związków rodzinnych 16. Jakkolwiek nie mamy z omawianej epoki dowodów, które stwierdzałyby przyna.leżność jednych i drugich do h. Sas, niemniej nasuwa się tego rodzaju przypuszcze.nie w związku z układem spraw majątkowych i rodowych. Jako szczegół ciekawy na.leży podnieść, że Komarniccy używali między innemi przydomku „Fogarasz“ 17; być może jest to echo dawniejszych związków z tą prowincją Siedmiogrodu. Багновате Комарницькі Федьковичі. У 1567 р. Михалко Риковський отримав право осадити село. У 1578 р. Федько Комарницький, можливо, син Михайла, отримав королівське підтвердження на пожиттєве володіння князівством- війтівством. Грушевський М. Матеріали. – С. 283-284. AGAD. – Archiwum Zamojskich. – Sygn. 2978. – S. 184 1. На блакитному полі срібна стріла вістрям вгору над золотим півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику п’ять павичевих пер, які пронизує срібна стріла вістрям вправо, навколо щита блакитно-золотий намет (герб Сас).
Джерела: 2. На срібному полі червона стріла з золотим пір’ям вістрям вгору над блакитним півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві блакитні шестипроменеві зірки; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику павичеві пера, на яких червона стріла з золотим пір’ям вістрям вгору над блакитним півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві блакитні шестипроменеві зірки, навколо щита червоно-золотий намет (герб Сас відмінний).
Джерела: Серед управителів маєтків братів Ходецьких значені також «tenutariis» шляхетний Ян з Луки у 1481 р., [26, с.296]. Клемент з Комарного у 1483 р, [ 27, с.303, 296].27. AGZ. T. XIX. №1615. S. 296. Fedko z Komarnik, dzierżawca Wysoczka, ma sprawy z Janem Wojtyckim w Przemyślu, w latach 1492-1495. Jakow z Komarnik pozwany 1495 r. o grabież 150 owiec, przez Iwana Hoszowskiego (AGZ. XVII i XVIII). ¶ Michał Dudycz Komarnicki, dziedzic Żupani-szlacheckich, w powiecie samborskim, 1589 r. Tenże Michał, Paweł Dudycz, Fedko, Andrzej Iwanowicz, Michałko Petryszkowicz i Iwan Dubiec, wszyscy Komarniccy, Dmitr Wanczowicz, Andrzej Steczowicz, Fedko i Lesko Staśkowicze, posiadali Komarniki w tymże 1589 r. (Paw.). ¶ Wyroki lubelskie z 1597 i 1598 r. wspominają o Pawle Komarnickim, jego synach, Fedku i Andrzeju, oraz córkach: Anastazyi, żonie Piotra Polepiona, Maruchnie Waśkowej Jaworskiej, Femii Iwonowej Ilnickiej i Olechnie Waśkowej Ilnickiej. Andrzej Demianicz 1598 r. (Ks. 71 f. 1043 i 77 f. 136). ¶ Walenty Drużbicz Komarnicki, dwóch Janów, dwóch Pawłów, Konstanty, Maksymilian i Teodor podpisali, z ziemią przemyską, elekcyę króla Michała. ¶ Anna Komarnicka, 1-o v. Andrzejowa Czerniecka, 2-o v. Antoniowa Ducińska 1724 r. (Kij. X f. 1462). Anastazya, wdowa po Marcinie Wyleżyńskim 1719 roku (Woł. X f. 739). Joanna, za Józefem Buszewskim, starostą taraszczańskim, wdowa 1758 r. (Kij. XIII f. 286). N., cześnik żydaczowski, umarł 1744 r. Jan, podczaszy trembowelski, dziedzic Uherc, umarł 1764 r., a po jego śmierci, jakoby bezpotomnej, otrzymał spadek po nim prawem kaduka Zapłatyński, 1767 r. (Kancl: 32 II f. 140). Lecz Jan nie umarł bezpotomnie, bo miał syna Stefana Dominika, zmarłego bezdzietnie. Po nim i po Pawle Komarnickim Maszurczaku, otworzył się spadek w Uhercach, o który Jan i Bazyli Komarniccy pozwali 1786 r. ¶ Ignacego Zapłatyńskiego i sukcesorów Anny Popielowej, Magdaleny Wysoczańskiej, Teodozyi Wiejowskiej, Eufrozyny Podhorodeckiej i Magdaleny Wołczańskiej. Bazyli, Jan, Michał Błaszkiewicz i Jan Błaszkiewicz Komarniccy podpisali, z województwem ruskiem, elekcyę Stanisława Augusta. Jan Klimowczak Komarnicki, wojski mniejszy latyczowski 1778 r., rezygnował z tego urzędu 1784 roku. ¶ Jan Drudz, Bazyli, Michał i Grzegorz, synowie Grzegorza i Heleny Łopuszańskiej, wnukowie Jacentego i Heleny Wysoczańskiej Pietruszewiczównej, biorą spadek 1799 r. po Bazylim, rotmistrzu, zapewne stryju swoim. Michał, porucznik b. wojsk polskich, sprzedał 1808 r. część Uherc Pohoreckiemu. Jan Drudz, z żony Maryanny, miał synów: Onufrego i Eliasza i córki: Zofię, 1-o v. Onufrowę Czerczowicz Ilnicką 1799 r., a 2-o v. Wysoczańską i Juliannę Jerzowę Ilnicką, której ojciec dał 1799 r. część Uherc. ¶ Jan; z przydomkiem Pawlikowicz, podwojewodzy podolski 1773 r., a regent grodzki 1779 r., cześnik latyczowski 1780 r., wylegitymowany ze szlachectwa 1782 roku, w sądzie ziemskim lwowskim, kawaler orderu Św. Stanisława 1792 r., pozostawił syna Grzegorza, marszałka szlachty gubernii podolskiej przed 1823 r. zmarłego 1852 r., właściciela Zalesiec w Królestwie i Jarosławic w Galicyi, ożenionego ze zmarłą 1845 r. Krystyną Anną hr. Komarnicką. Tego syn Bolesław Łukasz Aleksander Jan, ur. 1819 r., właściciel Pobocza, zaślubił 1848 r. Ewelinę Henrykę hr. Dunin-Borkowską, dziedziczkę Hleszczawy i Strzałkowic, zmarłą 1880 roku, córkę hr. Henryka z Mielnicy i Julii z Korytowskich. z której synowie: Jan, ur. 1849 r. i Mieczysław, ur. 1851 r., współwłaściciel z bratem Hleszczawy. ¶ Mieczysław zaślubił 1876 r. Teodorę z Mazarakich, córkę Andrzeja, i ma z niej córki: Wandę i Olgę. [nieznany ojciec poniższego rodzeństwa] ¶ Bolesław z siostrami: Anną, Konstancyą, Malwiną Pelagią i Arkadyą Domicellą Franciszką, legitymował się ze szlachectwa w gubernii podolskiej 1844 r. Anna wyszła 1845 r. za Tomasza Horodyskiego z Krogulca (Hr. Bork.). Bardzo liczni Komarniccy, z różnymi przydomkami, legitymowali się ze szlachectwa w końcu XVIII-go wieku w Galicyi. ¶ Komarniccy Błaszkiewicze: Michał, Jan, Szczepan 1782 r., a Samuel i Jan, wnukowie Michała, 1845 r. ¶ Komarniccy Demunczaki: Mikołaj, Jan, drugi Jan i Szymon 1782 r. ¶ Komarniccy Drudziowie: Bazyli, Piotr, Mikołaj, Jan, Jacek, Andrzej, Bazyli Jacek, Antoni, Jacek, Bazyli, Andrzej, Michał, Michał, Jan i Andrzej 1782 r. Michał, syn Andrzeja, z synami: Bazylim, Antonim, Grzegorzem, Szymonem i Andrzejem, 1844 roku. Jan, wnuk Andrzeja, a Antoni i Fedor, prawnukowie 1844 roku. ¶ Komarniccy Drużbicze: Samuel, Jan, Dymitr, Aleksander i Jan, 1782 r. Aleksander, syn Samuela, 1834 r. Grzegorz, wnuk Aleksandra, 1843 r. Onufry, syn, a Jerzy, wnuk Aleksandra, 1845 r. Prokop, wnuk Aleksandra, 1845 r. ¶ Komarniccy Dudycze: Adam, Bazyli, Jan i Aleksander 1783 r. Piotr, wnuk Jana, 1831 r. ¶ Komarniccy Fagarasze: Antoni Michał Maciej 1782 r., a jego wnukowie: Jan, Ignacy i Michał Hieronim 1831 r. ¶ Komarniccy Fedczaki: Jan i Prokop 1782 r. ¶ Komarniccy Iwaszeczkowicze: Jerzy, Jan, Michał, Teodor, Tomasz, Jan, Eliasz, Jan, Teodor, Jan, Teodor, Aleksander, Szczepan, Teodor, Bazyli, Teodor, Jerzy i Konstanty 1782 r., a Grzegorz i Eliasz, wnukowie Szczepana, 1846 r. ¶ Komarniccy Jadczyszyce: Maksymilian, Piotr, Teodor, Jacek, Piotr, Bazyli, Ignacy; Szczepan, Jan, Teodor, Teodor, Maksymilian, Jan, Szczepan, Jacek, Jan, Aleksander, Jan, Bazyli, Jerzy, Jan i Michał, 1782 r., a Grzegorz, syn Piotra, z synami: Mikołajem, Mateuszem i Konstantym, 1847 r. Samuel, syn Jana, ożeniony z Teresą z Popielów, prowadzi 1841 r. proces rozwodowy (A. Lwow. For. Nob.). Komarnicki Jaxa Józef 1782 r. ¶ Komarniccy Klimowczaki: Jan 1782 r., Jakób, wnuk Jana, 1838 r., a Jan, dwóch Szczepanów i Piotr, 1782 r. ¶ Komarniccy z Komarnik. Pawlikowicze: Łukasz, członek Stanów galicyjskich, otrzymał od cesarza Franciszka II-go 1803 r. tytuł hrabiowski, z przydomkiem na Złoczowie. Andrzej wylegitymowany 1810 r. Mikołaj Onufry, Bazyli Łukasz i Teodor, 1782 r. Bazyli, Jan i Teodor, wnukowie Teodora, 1847 i 1848 r. Bazyli, Andrzej, Jan, Jerzy; Jan i Daniel 1782 r. ¶ Komarniccy Staszkiewicze: Tomasz, Jerzy i Piotr 1790 r., ksiądz Teodor, syn Tomasza i syn jego ksiądz Szymon, 1847 r. ¶ Komarniccy Taturynowicze: Teodor, Jan, Aleksander, Michał, Paweł i Szczepan 1782 r., a Bazyli, syn Pawła, 1843 r. ¶ Komarniccy bez przydomku: Gabryel, Grzegorz i Teodor, 1782 r. (Goł.). Ignacy Tadeusz i Aloizy Szymon Tadeusz, synowie Antoniego, wylegitymowani ze szlachectwa w Królestwie, przed 1850 r. ¶ Jan, ur. 1810 r., zmarł w Urożu 1902 r., pochowany we Lwowie. Jan, dziekan bełski 1822 r. ¶ Józef Komarnicki, syn Andrzeja i Magdaleny, ur. w Jagielnicy 1771 roku. Roch, syn Andrzeja, ur. 1760 r., zmarły 1824 r., zaślubił w Nagórzance 1788 roku Katarzynę Majewską, zmarłą 1828 r. i z niej pozostawił: 1) Maryannę, ur. 1789 r. młodo zmarłą; 2) Franciszkę, ur. 1791 r., zmarłą 1807 r.; 3) Annę, ur. 1793 r., zaślubioną 1810 r. Kazimierzowi Lipińskiemu; 4) Maryannę, ur. 1796 r., zaślubioną 1821 r. Tomaszowi Skupskiemu; 5) Jana, ur. 1799 r.; 6) Macieja, ur. 1800 r.; 7) Antoninę Magdalenę, ur. 1802 r.; 8) Magdalenę; zmarłą 1836 r.; 9) Wiktoryę, zmarłą 1851 r.; 10) Rozalię, ur. 1812 r.; 11) Stanisława, ur. 1808 r., zmarłego w Nagórzance 1865 r., który, z zaślubionej 1829 r. Maryi Nagrebianki, zmarłej 1867 r., pozostawił: Agnieszkę, ur. 1831 r., Józefę, ur. 1833 r., Katarzynę, ur. 1836 roku, Józefa, ur. 1837 r., Elżbietę, ur. 1839 r., Antoninę, ur. 1842 r., Rozalię, ur. 1845 r., Annę, ur. 1847 r. i Błażeja, ur. 1849 r. ¶ Antoni, zmarły 1790 r. w Salówce, zaślubił tamże 1761 r. Rozalię Ziobrowską, zmarłą 1812 r. i miał z niej: Maryannę, ur. 1761 r. i Jana, ur. 1770 roku. Piotr zaślubił, jako wdowiec, w Jagielnicy 1767 r. Maryannę Choynacką, wdowę i miał z niej córkę Annę Michałowę Czaykowską, zmarłą w Salówce 1831 roku. Józef zaślubił w Czerkawszczyznie 1769 r. Konstancyę Hrynowiecką. Franciszek, ur. 1783 r., zmarły w Salówce 1819 r., zaślubił tamże 1803 r. Agnieszkę Ziobrowską, zmarłą 1848 r. i miał z niej: Rozalię, ur. 1804 r., zaślubioną Piotrowi Kucharskiemu, Macieja, ur. 1806 r., zmarłego 1847 r. i Maryannę, ur. 1812 r., zaślubioną 1831 r. Stefanowi Szyszkowskiemu. Franciszka, córka Stanisława i Rozalii Anny Malczewskiej, ur. w Wygnance 1816 r. Ludwik, syn Antoniego i Agnieszki Ziobrowskiej, ur. 1811 r. w Salówce. ¶ Bazyli Tatarowicz Komarnicki, z żony Salomei, miał syna Piotra, ur. 1851 roku w Strzemilczu, ożenionego w Czortkowie 1878 roku z Emilią Tomaszewską (Mich. Zaw.). ¶ Potomkowie Jacentego, syna Jana, legitymowali się ze szlachectwa w gubernii podolskiej, a mianowicie: Jan z synem Grzegorzem, Dymitr i Eliasz, synowie Pawła; Józef, Herman, Leon i Stefan, synowie Antoniego; Dymitr, Leon, Dominik, Andrzej i Sadugon, synowie Jakóba, a wszyscy wnukowie Andrzeja, prawnukowie Teodora, syna Jacentego, 1833 roku. Jan, syn Andrzeja, wnuk Teodora, 1833 roku, a Wiaczesław i Leon, synowie Leona, wnukowie Jakóba, 1865 roku. ¶ Jan z synami: Antonim, Józefem i Franciszkiem, Mikołaj, Michał i Bazyli z synem Aleksandrem, synowie Grzegorza, wnukowie Ignacego, prawnukowie Andrzeja, praprawnukowie Grzegorza, syna Jacentego, 1842 r.; Teodor i Łukasz, synowie powyższego Ignacego, także tegoż 1842 r., a Hipolit, syn tegoż Ignacego, z synem Grzegorzem, 1847 r. i Stefan, syn Ignacego, z synem Spirydionem i wnukami, Karolem i Leonem, 1856 r. Bazyli, syn Jana, wnuk Grzegorza, 1865 roku. Wincenty i Jan, synowie Antoniego i Wiktor, syn Józefa, wnukowie Jana 1870 r. Diomed, Jan, Józef, Teodor, Szymon, Antoni i Wincenty, synowie Mikołaja i Józef, Jan, Antoni i Tymoteusz, synowie brata jego Michała, a wszyscy wnukowie Grzegorza, 1865 roku. Bohdan Aleksander i Stanisław, synowie Karola, 1885 i 1893 roku. ¶ Wojciech Aleksander i Hipolit Feliks, synowie Jana i Seweryn z synem Wincentym, syn Stanisława, wszyscy trzej wnukowie Jana, prawnukowie Grzegorza, syna Jacentego, 1862 r., a Stefan Władysław, syn Wincentego, 1870 r. ¶ Stefan z synem Andrzejem, Ignacy, Wincenty i Michał, synowie Andrzeja, wnukowie Jerzego, prawnukowie Jana, syna Jacentego, 1843 r., a Jan, syn Ignacego i Jan i Antoni, synowie Michała, 1865 r. (Spis.). Максиміліан Комарницький. Рокижиття. Відомий з 1666 р. Помер наприкінці 1691 р. або в першій половині наступного року5. Походженнятародина. Належав до руської шляхти Перемишльської землі з родовим осідком у с. Комарниках, розміщених за 60 км на південь від м. Нового Самбора та 65 км на південний захід від м. Стрия. Представник відгалуження Комарницьких Черленовичів, засновник якого, Андрій Черлений, жив наприкінці 16 - початку 17 ст. Максиміліан народився у сім’ї Григорія Черленовича та Катерини Тисаровської, та мав брата Костянтина і сестру Катерину, одружену з Теодором Березовським. Його дружиною була Анна Домовичівна (1668), з якою Максиміліан мав три доньки та сина Михайла6. Майновий стан. Належав до відносно заможної категорії руської шляхти. Від батька успадкував земельні частки в сс. Комарники, Жупанє та присілках Жупанього: Вижлові, Аджестові. Від матері – частку в с. Тисарові. Упродовж життя географія розташування його маєтків зазнала певних змін. Зокрема, у 1682 р. разом з братом Костянтином позбувся земельної власності у Комарниках на користь Петра Височанського Маркевича7, натомість після смерті брата успадкував його частку в с. Маткові, Івашківцях і Мохнатому та увійшов до родового гнізда Матківських8. З’ясувати розміри зазначених земельних володінь, розкиданих у Перемишльщині, не вдається. Можна напевне стверджувати лише те, що материнський спадок у с. Тисарові, розміщеному на пограниччі з Жидачівським повітом, був місцем основного осідку9. Сусільно-політична діяльність. Про участь Максиміліана у суспільно-політичному житті краю збереглися певні відомості. В актах Вишенського сеймику він згадується кілька разів: у 1682 р. призначається поборцею подимного у Жидачівському повіті10; у 1685 р. обирається до складу комісії, що здійснювала люстрацію вибранецьких ланів у Перемишльській землі11 та повторно стає поборцею для збирання подимного в Жидачівському повіті12. Наприкінці життя у 1690 р. він знову опиняється серед поборців подимного, цого разу в Перемишльській землі між Дністром і Сяном13. Нічого не відомо про військову службу Максиміліана, що було звичною справою для шляхтича його рівня. Стрийський войський. Королівський привілей про надання Максиміліану Комарницькому уряду стрийського войського віднайти не вдалося, через те залишається нез’ясованою дата отримання ним цього уряду. Уперше в статусі стрийського войського він згадується у постанові Вишенського сеймику від 11 липня 1685 р.14 та залишався ним до самої смерті. Перед тим як стати стрийським войським, Максиміліан Комарницький не обіймав жодного земського уряду. Для нього ця одна з найнижчих земських посад була першою і останньою. Зрештою, таке скромне місце в ієрархії земських урядів без перспективи обійняти більш престижніші, слід розцінювати як неабиякий здобуток. Це перший відомий представник з роду Комарницьких, котрий став земським урядовцем. 5Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 456, c. 648-9; AGZ. – T. 22. – S. 238, 243. 6 404, c. 1448-50 7 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 136, c. 798-800. 8 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 145, c. 5-60 9 10 AGZ. – T. 22. – S. 149, 179. 11 AGZ. – T. 22. – S. 173. 12 AGZ. – T. 22. – S. 193. 13 AGZ. – T. 22. – S. 238, 243. Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 456, c. 928-9 14 AGZ. – T. 22. – S. 173. Марія, дочка Максиміліана Комарницького. ~ Кобилецький Ян, стрийський війт Павло Комарницький Роки життя. Вперше згаданий у 1682 р. разом з батьками у судовій суперечці між посесорами війтівства с. Багновата26. У відповідному документі разом з братом Стефаном названий малолітнім. Самостійно виступає в перемишльських актах з середини 1680-х років27. Помер між березнем 1728 і березнем 1729 рр.28 Походження та родина. Належав до перемишльської шляхти із с. Комарників. Представник відгалуження Комарницьких, осілих в сс. Рикові та Багноватому Самбірської економії. У 17 ст. вони відомі під прізвиськами Ігнатовичіабо Мусюрчаки. Павло народився у сім’ї Федора та Катерини, дочки Івана Комарницького Павлуковича. Окрім нього, подружжя мало ще сина Стефана, що помер в молодому віці, чи то наприкінці 1680-х, чи то на початку 1690-х років. Дружиною Павла стала Єфросиня Маковська, дочка Деміана Маковського (1691)29. Подружжя не мало дітей. Майновий стан. Впродовж життя Павло провадив активну господарську діяльність, котра інколи набирала чималих масштабів. Він володів маєтностями в різних шляхетських осідках, набуваючи одні та збуваючи інші, утримував в пожиттєвій посесії або тимчасовій оренді королівщини в Самбірській економії та шляхетську земельну власність, здійснював кредитні операції, надаючи під відсотки чималі суми різним особам. На початках, його маєток обмежувався четвертиною війтівського лану у с. Багноватому, на яку він отримав у 1684 р. королівський привілей, та, можливо, земельною власністю в с. Комарниках30. В наступні десятиліття він став пожиттєвим посесором окремих земельних наділів у кількох війтівствах Самбірської економїї, зокрема, у сс. Завадка (1703-1723) Мита (1698-1714), Задільське (1708-1717), Сухий Потік (1698-1710)31. З 1710-х рр. й до самої смерті – також посесор війтівства у Старому Коблі32. Невідомо, коли саме, мабуть, у першому-другому десятилітті 18 ст. отримує в пожиттєве володіння с. Мокряни, що також належало до Самбірської економії33. Так само зростали його земські маєтки. Зокрема, перед 1713 р. Павло став власником с. Шашоровичі34. У 1716 р. він придбав від Устрицьких Журавин35 й одночасно розпочинає планомірно скуповувати частки в с. Блажові і Блажівській Волі36. У 1718 р. згадується як власник земельної частки в с. Унятичі37. Деякі з цих надбань виявилися тимчасовими. Частина з них невдовзі перейшла до інших рук. Як то Журавин, що вже у 1723 р. не належав Павлові Комарницькому, або Унятичі, відсутні в переліку нерухомої власності, успадкованої дружиною-вдовою та іншими родичами38. В будь-якому випадку, розміри земських володінь в останні роки життя Павла є неспівмірно більшими від отриманого ним батьківського спадку. Показовою є географія розташування вказаних володінь. Якщо на початках господарська активність Павла обмежувалася гірськими регіонами, то пізніше вона все більше зміщуєтьсня на північ в рівнинну частину Перемишльської землі й частково виходить за межі розселення руської шляхти. Cуспільно-політична діяльність. Відбував військову службу у панцерній хоругві, під ротміструваннням Андрія Жечицького. Про це є відповідні згадки під 1692, 1698, 1703, 1708 рр.39 Однак, у діяльності Вишенського сеймику та інших органах шляхетського самоврядування участі не брав. Павло виявився байдужим до суспільно-політичних справ, його амбіції не виходили за рамки майнових інтересів. На це вказує і вибір хоругви, де він служив. Справа у тому, що Андрій Жечицький кілька разів ставав адміністратором Самбірської економії, таким чином, отримував право впливати на роздачу в ній у пожиттєве володіння земельної власності. Ця обставина дозволила Павлу, про що вже згадувалося, наприкінці 1698 р. отримати королівські привілеї на одночасно кілька війтівств у Ільницькій країні Самбірської економї. Стрийський войський. Привілей на надання Павлу уряду стрийського войського не виявлений. Вперше ним йменується 14 грудня 1703 р. й залишався стрийським войським до кінця життя. Перед тим земського уряду не посідав40. Родинних зв’язків з попередником не мав й загалом обставини отримання уряду невідомі. Комарницький Іван Роки життя. В перемишльських актах з’являється вперше на початку 1718 р. Помер між квітнем 1733 і січнем 1736 р.41 Походження та родина. Належав до відгалуження Комарницьких Ігнатовичів та доводився своєму попереднику ріднею (зокрема, Павло та батько Івана були між собою троюрідними братами). В документах Іван найчастіше згадується під прізвиськами Ігнатович, а також Лежан (Лежаник). Його батьками були Ілля Комарницький та Христина, дочка Михайла Турецького. Іван мав двох братів і трьох сестер: Стефана і Павла (1714), Марію (1696), Христину і Катерину (1742). Про сімейне життя Івана знаємо те, що він двічі одружувався.Першою його дружиною стала Барбара, дочка Франциска Височанського Янковича (1718), а другою – Єлена, дочка Луки Дверницького (1733). Обидва шлюби виявилися бездітними42. Майновий стан. З кільканадцяти згадок про Івана, що трапляються у перемишльських актах першої половини 18 ст., вкрай важко скласти якесь уявлення про майнове становище. Жодна з них не містить інформації про майнові оборудки за участю Івана. Можна лишень припустити, що він став власником успадкованого від батька маєтку у с. Комарниках та Висоцькому Верхньому43. Суспільно-політична діяльність. Відбував військову службу товаришем панцерної хоругви під ротміструванням Калиновського44. Поза тим відсутня будь-яка інформація про участь Івана у суспільно-політичному житті Перемишльщини. Стрийський войський. Згаданий на цьому уряді у 1733 р.45 Дата видачі відповідного королівського привілею на нього невідома. Посідав уряд до кінця життя, на що вказують записи в перемишльських актах, де покійний Іван йменується стрийським войським46. Родинні зв’язки з попередником, можливо, і є відповіддю на питання, яким чином Іван став стрийським войським. 26 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 435, c. 1682-6 27 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 441, c. 3817; спр. 445, c. 1499-1501 28 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 234, c. 126; спр. 235. – С. 627. 29 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 147, c. 136-138. 30 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 140, c. 1309-14 31 548/ІІІ. – Арк.24-25зв. ЦДІАЛ. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 216, c. 582-3; спр. 222, c. 738; спр. 224, c. 492, спр. 466, c. 2788-9; спр. 520, c. 1846-7 32 ЦДІАЛ. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 164, c. 1240-43; 547/ІІІ. – Арк. 235зв-6зв., 239. 33 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 519, c. 734-735. 34 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.495, c. 1034-5 35 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.503, c. 841-3 36 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.224, c. 492-3 37 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.спр. 164, c. 623-5, 1530-1533, 1550-1553, 2375-2380; 225, c. 132-3, 154; спр. 227, c. 55, 59; спр. 228, c. 359-60; спр. 234, c. 124-5, 126 38 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.247, c. 167-8; спр. 520, c. 1567-9 39 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.спр. 457, c. 334-8; спр. 466, c. 2788-9; спр. 216, c. 581; 219, c. 626-7. 40 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.спр. 216, c. 582-3. 41 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 225, c. 44; спр. 239, c. 142-3; спр. 240, c. 125. 42 43 44 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 241, c. 579. 45 46 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 239, c. 142; спр. 240, c. 125; спр. 241, c. 579; спр. 245, c. 263-4
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > К >
