Станіслав Косаківський (1721-1761р.р.), каштелян кам'янецький, який був одружений з Катаржиною з Потоцьких, в заповіті записав Катаржині (дітей у них не було) у по життєву власність землі брацлавські і подільські, в тім числі і Чурилівці.

Катаржина з Потоцьких (Косаківських) була відома гострим і в'їдливим розумом, жила у своєму дідівському Станіславі, у Львові або Христонополі, але завжди в межах Австро-Угорської імперії. Вона мала глибоку антипатію до Росії і її прихильників. У Петербурзі не виявила належної покірливості, що спричинило загрозу примусового розпродажу всіх багатств або їх конфіскацію. Виправлені стосунки із царським двором над Невою і потрібні заходи сприяли тому, що Чурилівці не відібрали, а тільки у 1793-95 p.p. передали їх Станіславу Дельфіну Комару (г. Корчак - лінія Чурилів) синові Йозефа Бенедикта і Сюзанни з Цеткоських.

Комар був одружений з Гоноратою Орловською (герб Любіч).

Станіслав-Дельфін Комар походив не з дуже заможної шляхти, мав родинні зв'язки зі Станіславом Косаківським, звідси на нього, як манна з неба, впали ключі чуриловецькі, рівненські, гонорівські, озаринецькі, був ще добрий посаг дружини.

Потім ще була вигідна купівля землі. Дякуючи цьому, став паном фортуни, яка вилилась у 140000 моргів землі з чотирма містечками і 36-а селами, в яких мешкало більше 10000 підданих.

Однак серед цих багатств не було відповідної резиденції, яка б задовольняла його потреби. Тому обрав для цього Чурилівці, де ще частково збереглися мури великої руїни після Чурилів з XVI ст. Оскільки вони не були придатні для відбудови, новий власник спорудив на тім самім місці у 1805 році прегарний палац з тесаного каміння, за яким з часом закріпилася назва "подільського Лувру".

Недалеко з'явились інші муровані будинки, тісно зв'язані із палацом. З цього часу і прийшла нова назва місцевості - Муровані Чурилівці. Коли їх стали називати саме Курилівцями ще невідомо. Але те, що у 2005 році виповнилося 200 років палацу Комара і новій назві нашого селища, факт незаперечний.

Засновник резиденції з часом дочекався великих прибутків від цього, став обіймати посаду маршала шляхти губернії, був куратором шкіл кременецьких, на утримання яких виділяв значні кошти.

Перебуваючи в Петербурзі як справжній космополіт (людина, яка заперечує патріотизм, національну належність, культури, байдужий до власної батьківщини, народу) захоплювався чужими звичаями.

Остаточне формування його космополітизму завершили французькі емігранти, які після революції у своїй країні стали навідуватись в родові польські землі. Часті виїзди Комара за кордон, в основному до Парижа, спричинили передусім французький характер життя його двору. Досить бурхливе, веселе і безтурботне життя у Куриловецькім палаці однак тривало недовго. У 1830 році, незважаючи на всю чарівність резиденції і всієї околиці, родина Комара покинула Поділля, тепер уже назавжди.

Після смерті Станіслава-Дельфіна Комара його вдова осіла в Римі, щораз все рідше навідуючись до свого добра над Жваном. Дідизною заволодів найстарший син Олександра Комара, але і він був у Курилівцях досить рідко, у якихось виключних випадках. Назавжди залишилась за кордоном найстарша сестра його - Дельфіна Мечиславівна Потоцька. Подібно вчинили дві молодші сестри, з яких Наталія одружилася з графом Медичі - Спада, а Людвіка - з князем Каролем Беаувеа. Свої частини спадщини теж спродали інші сини Станіслава Дельфіна-Комара Мечислав (помер у 1880 р.) і Володимир (помер у 1869 р.)

Дочка Станіслава Комара і Гонорати Орловської, Дельфіна Комар (1807-1877), в 1825 році вийшла заміж за Мечислава Потоцького. Шлюб в католицькому обряді відбувся 7 листопада в селі Вербовець. Мала з ним двох дочок, які померли ще в дитинстві. Мечислав знущався над дружиною, не мігши дочекатися легального спадкоємця. Під час листопадового повстання, Дельфіна, перебуваючи тоді в батьків, втекла з родиною до Франції, покинувши чоловіка.Так розпався їхній шлюб. А в 1843 році суд в Кам'янці офіційно розірвав їхні стосунки. Мечислав до кінця життя Дельфіни виплачував їй пенсію в розмірі 100 тисяч франків щороку.

Дельфіна відзначалася вродою, а також розумовими та артистичними здібностями. В молодості була ученицею Фредеріка Шопена. Після розставання з чоловіком виїхала за кордон, де мешкала будучи приятелькою і довіреною особою Зигмунда Красінського, а також його найтривалішим коханням. З Красінським познайомилася в Неаполі 24 грудня 1838 і швидко стала його полюбленою, перед якою поет відкривав всі свої думки і наміри і для якої писав твори. Похоронена Дельфіна була 6 квітня 1877 року на кладовищі Монморенсі в Парижі.

Найдовше залишався у Подільському краю Олександр Комар, одружений з Пелагеєю Мостовською. У нього було 4 дочки: Гонората Пшездецька, Марія, Олександрина і Наталія (черниця). Перед 1870 роком Олександр Комар продав Муровані Курилівці російському адміралу Миколі Чихачову. За законами того часу новими власниками маєтків і земель могли бути тільки росіяни.

Осівши при сестрі Дельфіні Потоцькій в Ніцці, Олександр Комар там і помер у 1875 році. Курилівці залишились власністю російською аж до революції 1917 року. Від цього року почалась зовсім інша історія Мурованих Куриловець