до його приятелів повідомити про пригоду. Невдовзі під двором Костянтина Колпитовського з явився Федір Костюшкович зі слугами і приятелями з наміром відбити брата. За словами господаря, «я ачъ бых мог и ему инакший, то естъ яко кгвалтовнику отпор дати, алє яко хрєстянин, нє вживаючи над нєприятєлми своими жаркого и окрутьного звитєжства, нє чинєчи ему ничого злого, и нє противєчисє их злости, нє казалєм его бити, алєм толко его упомънил, абы радчєй цело спокоем зо всими своими помочъниками проч от дому моего ехал». Федір учинив відповідно до слів господаря дому «отехал прочъ». Потому приїхала Іванова дружина і, розуміючи, що у випадку правових дій Колпитовського її чоловік мусив серйозно поплатитися за вчинене, просила його, «абых сє з нимъ таковою остростью правною нє обыходилъ, алє милосєрдье оказалъ». У відповідь скаржник, «яко чоловикъ доброго и хрєстянского сумнєня, рушившися ку нєму, хотяж з вєликим жалємъ моимъ, милосєрнє, нє вєзучи его до вряду», віддав свого кривдника дружині 32. Того ж таки дня Іван Костюшкович-Хоболтовський, зі свого боку, через свого служебника скаржився на Костянтина Колпитовського, який зі слугами і приятелями, озброєними «рознымъ оружъем, войнє налєжачим», перестрів його в хмелівському гаю; не давши «одповєді», заступив дорогу «обычаемъ розбойным», побив і поранив. А потому Костянтин зі своїми помічниками, ув язнивши його у дворі своєї дружини, Іванової сестри, відібрав усі його речі («пограбил»), а також роздягнув скаржника, і все те викинув за ворота. Такий жест вказував не на прагматичний інтерес грабунку, а на зганьблення супротивника. Врешті, Івана з двора Колпитовського увечері того ж дня забрала дружина грудня возний Мойсей Дегтевський визнав у ґроді оглядання шкод, заподіяних 8 грудня Костянтином Колпитовським і його помічниками у хоболтовському дворі Федора і Власія Костюшковичів- Хоболтовських поламані ворота, прострелені двері до світлиці, порубаний 32 Там само. Спр. 21. Арк. 996 зв Там само. Арк зв.

253 НАЇЗДИ ТА ГРАБЕЖІ В ШЛЯХЕТСЬКОМУ СОЦІУМІ ВОЛИНІ 253 вхід до лазні, а також освідчення побиття Іванового слуги Миколая Чорнолоського, у якого виявилися рани на руках. Як оповів Чорнолоський, його витягли з пекарні, де він спав, побили і, вивівши за ворота, відпустили 34. Як бачимо, попри намагання представити насильницькі акти супротивника як наїзд з метою вбити, в одному випадку, чи напад без попередження на вільній дорозі в іншому, що відповідно до правових приписів трактувалося як злочини, де нападникам загрожувала смертна кара і позбавлення честі, йшлося радше про конкуренцію в рамках судової риторики, аніж про реальний обмін насильницькими актами. Для Костянтина Колпитовського важливо було переграти свого супротивника, привласнюючи безумовні християнські цінності, ідеальні настанови милосердя, відмову від жорстокості, прощення своєму ворогові образ і кривд, врешті непротивлення злу, та протиставляючи їх поведінці супротивника, невластивій доброму шляхтичеві. Тут, ніде правди діти, за рівнем розбудови мотивацій він був поза конкуренцією. В рамках цієї моделі перебувають і деякі жести, засвідчені самим супротивником: пограбували майно, але викинули його за ворота; поранили недруга, однак повідомили родичів про його ув язнення і віддали дружині; увірвалися у двір, стріляли, але збитки виявилися мінімальні; захопили слугу, побили, але, не заподіявши поважних ушкоджень, вивели за межі двору і відпустили. Задавнена ворожнеча не виходила за рамки контрольованого насильства 35, де супротивникам важливо було не лише завдати реальних втрат ворогові, а й очорнити його в очах спільноти, водночас представивши себе з якнайкращого боку. Конфлікт, таким чином, попри низку насильницьких актів, що представлялися формально як кримінальні, слугував засобом боротьби за символічний капітал, складовою якого виступала добра слава шляхтича. Втім, траплялися справи і з поважнішими наслідками, однак доволі нечасто. Прикладом може бути розгалужена історія, де кожна зі сторін подавала свій варіант події: одна як наїзд на дім, під час якого в результаті захисних дій господарів загинуло кілька нападників, друга як сплановану засідку з метою убити. 18