Pan Iwaszko Kołpytowski świadczy 1487 roku w Łucku (Arch. Sang.).
1586 р. Мартин Межинський разом з Валентієм і Якубом Вітковськими позивав Семена Козинського, Остафія і Костянтина Колпитовських та Івана Холоневського за вбивство свого озерецького «врядника» Мартина Вітковського102.
102 АЮЗР. К., 1876. Ч. VI. Т. I. С. 156-158.
8 грудня 1588 р. Костянтин Колпитовський скаржився на володимирському ґроді про те, що його швагер Власій Костюшкович-Хоболтовський за змовою з братами Іваном і Федором попередньо із засідки поранили його в руку (у листопаді 1586 р.)31, однак не лише не відшкодували «учтиво» йому кривду, але й далі погрожують, ображають та чигають на його життя («ми звыкли бити головными нєприятєлми»). Так, 7 грудня Іван, під’їхавши під його двір Хмелево-Болоховичі, залишив помічників у засідці, а сам кінно з двома рушницями «готовими» увірвався до середини з метою забити
скаржника. Той, зауваживши його у дворі, закрився з приятелем у світлиці,
поки його слуги не прибігли і не полонили нападника, який «на них одну
ручницу выстрєлил и за ласкою Божєю хибил, а потом з шаблєю на нихъ
порвавшися, на них сечи и бити почал». Як особа, що з повагою ставиться до
права, Колпитовський мав намір доставити свого кривдника до ґроду, однак,
«будучи рушоный милосєрдиємъ хрєстиянъскимъ, нє вживаючи надъ ним
ачъ вєдлє выступку его жадного окрутєнства, алє злєцивши то воли Божєй и
праву посполитому, казалєм раны его осмотрети», а також послав до його
приятелів повідомити про пригоду. Невдовзі під двором Костянтина Кол-
питовського з’явився Федір Костюшкович зі слугами і приятелями з наміром
відбити брата. За словами господаря, «я ачъ бых мог и ему инакший, то естъ
яко кгвалтовнику отпор дати, алє яко хрєстянин, нє вживаючи над нєпри-
ятєлми своими жаркого и окрутьного звитєжства, нє чинєчи ему ничого
злого, и нє противєчисє их злости, нє казалєм его бити, алєм толко его
упомънил, абы радчєй цело спокоем зо всими своими помочъниками проч от
дому моего ехал».
Федір учинив відповідно до слів господаря дому — «отехал прочъ».
Потому приїхала Іванова дружина і, розуміючи, що у випадку правових дій
Колпитовського її чоловік мусив серйозно поплатитися за вчинене, просила
його, «абых сє з нимъ таковою остростью правною нє обыходилъ, алє
милосєрдье оказалъ». У відповідь скаржник, «яко чоловикъ доброго и хрєс-
тянского сумнєня, рушившися ку нєму, хотяж з вєликим жалємъ моимъ,
милосєрнє, нє вєзучи его до вряду» , віддав свого кривдника дружині32.
Того ж таки дня Іван Костюшкович-Хоболтовський, зі свого боку, через
свого служебника скаржився на Костянтина Колпитовського, який зі слугами
і приятелями, озброєними «рознымъ оружъем, войнє налєжачим», перестрів
його в хмелівському гаю; не давши «одповєді», заступив дорогу «обычаемъ
розбойным», побив і поранив. А потому Костянтин зі своїми помічниками,
ув’язнивши його у дворі своєї дружини, Іванової сестри, відібрав усі його
речі («пограбил»), а також роздягнув скаржника, і все те викинув за ворота.
Такий жест вказував не на прагматичний інтерес грабунку, а на зганьблення
супротивника. Врешті, Івана з двора Колпитовського увечері того ж дня
забрала дружина33. 10 грудня возний Мойсей Дегтевський визнав у ґроді
оглядання шкод, заподіяних 8 грудня Костянтином Колпитовським і його
помічниками у хоболтовському дворі Федора і Власія Костюшковичів-
Хоболтовських — поламані ворота, прострелені двері до світлиці, порубаний вхід до лазні, а також освідчення побиття Іванового слуги Миколая
Чорнолоського, у якого виявилися рани на руках. Як оповів Чорнолоський,
його витягли з пекарні, де він спав, побили і, вивівши за ворота, від-
пустили34.
Як бачимо, попри намагання представити насильницькі акти супротив-
ника як наїзд з метою вбити, в одному випадку, чи напад без попередження
на вільній дорозі — в іншому, що відповідно до правових приписів трак-
тувалося як злочини, де нападникам загрожувала смертна кара і позбавлення
честі, йшлося радше про конкуренцію в рамках судової риторики, аніж про
реальний обмін насильницькими актами. Для Костянтина Колпитовського
важливо було переграти свого супротивника, привласнюючи безумовні хрис-
тиянські цінності, ідеальні настанови — милосердя, відмову від жорстокості,
прощення своєму ворогові образ і кривд, врешті — непротивлення злу, та
протиставляючи їх поведінці супротивника, невластивій доброму шляхти-
чеві. Тут, ніде правди діти, за рівнем розбудови мотивацій він був поза
конкуренцією. В рамках цієї моделі перебувають і деякі жести, засвідчені
самим супротивником: пограбували майно, але викинули його за ворота;
поранили недруга, однак повідомили родичів про його ув’язнення і віддали дружині; увірвалися у двір, стріляли, але збитки виявилися мінімальні; захопили слугу, побили, але, не заподіявши поважних ушкоджень, вивели за межі двору і відпустили.
В 1583 г. 9 мая пан Константин Колпытовский21 "мел до Кгданска через брата своего шляхетного Кондрата Хорошковича Колмовийского комягу 1, житом наладованную, з властных фольварков именей своих сс. Колпотова (Колпитово - с. Владимирского повета Волынской губ. ныне - Локачинского р-на Волынской обл.) и Хмелева (село находится в Владимир-Волынском р-не Волынской обл.), лежачих у повете Луцком и Володымерском; а за показаньем минуты с книг кгродских Холмских учиненое там присеги, мыто новоподвышоное от жита не пришлося, только от комяги старое мыто данго коп 3. На это есть копея з листу 4 и сознанье факторское"22.
22 - Архивы Сев.-Зап. Руси. Т. IV. Вильна. 1867. Дополнения. Мытная книга. Ч. II. C. 281.