Колпитовськi

КОЛПИТОВСЬКІ


І

Iвашко Колпитовський
Pan Iwaszko Kołpytowski świadczy 1487 roku w Łucku (Arch. Sang.). 

ІІ

Яков Іванович Колпитовський (1545, 1570)
Rewizya zamku włodzimierskiego z 1545 r. wspomina o Jakowie i Andrzeju Kołpytowskich z Kołpytowa.
dziedziczył 1570 r. na części Kołpytowa i na Kutowie (Jabł.).
- N Анна 5 2 3
Андрiй Іванович Колпитовський (1545, 1554)
Rewizya zamku włodzimierskiego z 1545 r. wspomina o Jakowie i Andrzeju Kołpytowskich z Kołpytowa. świadek 1554 r. na zapisie Uhrynowskiego (Arch. I. Z. Ros. VI. 1). 
~  Катерина Романівна Білостоцька
~  Марина Болбасівна Ростоцька
Дети: 4 - 4
ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. 5, арк. И3-113 зв.


ІІІ

Остафій Якович Колпитовський
1586 р. Мартин Межинський разом з Валентієм і Якубом Вітковськими позивав Семена Козинського, Остафія і Костянтина Колпитовських та Івана Холоневського за вбивство свого озерецького «врядника» Мартина Вітковського102. 
102 АЮЗР.  К., 1876.  Ч. VI.  Т. I.  С. 156-158.
1 шл. - Уляна Микитівна Кутровська
2 шл. - Марія Семенівна Костюшковичівна Хоболтовська
ЦДІАК України, ф. 28, оп. і,спр. 2, арк. 16 ЗВ.-17; спр. 9,арк. 388^389 зв.; СтарченкоН. Шлюбна стратегія. - С.
Костянтин Якович Колпитовський
1586 р. Мартин Межинський разом з Валентієм і Якубом Вітковськими позивав Семена Козинського, Остафія і Костянтина Колпитовських та Івана Холоневського за вбивство свого озерецького «врядника» Мартина Вітковського102. 
102 АЮЗР.  К., 1876.  Ч. VI.  Т. I.  С. 156-158. 
8 грудня 1588 р. Костянтин Колпитовський скаржився на володимирському ґроді про те, що його швагер Власій Костюшкович-Хоболтовський за змовою з братами Іваном і Федором попередньо із засідки поранили його в руку (у листопаді 1586 р.)31, однак не лише не відшкодували «учтиво» йому кривду, але й далі погрожують, ображають та чигають на його життя («ми звыкли бити головными нєприятєлми»). Так, 7 грудня Іван, під’їхавши під його двір Хмелево-Болоховичі, залишив помічників у засідці, а сам кінно з двома рушницями «готовими» увірвався до середини з метою забити
скаржника. Той, зауваживши його у дворі, закрився з приятелем у світлиці, 
поки його слуги не прибігли і не полонили нападника, який «на них одну
ручницу выстрєлил и за ласкою Божєю хибил, а потом з шаблєю на нихъ
порвавшися, на них сечи и бити почал». Як особа, що з повагою ставиться до
права, Колпитовський мав намір доставити свого кривдника до ґроду, однак, 
«будучи рушоный милосєрдиємъ хрєстиянъскимъ, нє вживаючи надъ ним
ачъ вєдлє выступку его жадного окрутєнства, алє злєцивши то воли Божєй и
праву посполитому, казалєм раны его осмотрети», а також послав до його
приятелів повідомити про пригоду. Невдовзі під двором Костянтина Кол-
питовського з’явився Федір Костюшкович зі слугами і приятелями з наміром
відбити брата. За словами господаря, «я ачъ бых мог и ему инакший, то естъ
яко кгвалтовнику отпор дати, алє яко хрєстянин, нє вживаючи над нєпри-
ятєлми своими жаркого и окрутьного звитєжства, нє чинєчи ему ничого
злого, и нє противєчисє их злости, нє казалєм его бити, алєм толко его
упомънил, абы радчєй цело спокоем зо всими своими помочъниками проч от
дому моего ехал». 
Федір учинив відповідно до слів господаря дому — «отехал прочъ». 
Потому приїхала Іванова дружина і, розуміючи, що у випадку правових дій
Колпитовського її чоловік мусив серйозно поплатитися за вчинене, просила
його, «абых сє з нимъ таковою остростью правною нє обыходилъ, алє
милосєрдье оказалъ». У відповідь скаржник, «яко чоловикъ доброго и хрєс-
тянского сумнєня, рушившися ку нєму, хотяж з вєликим жалємъ моимъ, 
милосєрнє, нє вєзучи его до вряду» , віддав свого кривдника дружині32. 
Того ж таки дня Іван Костюшкович-Хоболтовський, зі свого боку, через
свого служебника скаржився на Костянтина Колпитовського, який зі слугами
і приятелями, озброєними «рознымъ оружъем, войнє налєжачим», перестрів
його в хмелівському гаю; не давши «одповєді», заступив дорогу «обычаемъ
розбойным», побив і поранив. А потому Костянтин зі своїми помічниками, 
ув’язнивши його у дворі своєї дружини, Іванової сестри, відібрав усі його
речі («пограбил»), а також роздягнув скаржника, і все те викинув за ворота. 
Такий жест вказував не на прагматичний інтерес грабунку, а на зганьблення
супротивника. Врешті, Івана з двора Колпитовського увечері того ж дня
забрала дружина33. 10 грудня возний Мойсей Дегтевський визнав у ґроді
оглядання шкод, заподіяних 8 грудня Костянтином Колпитовським і його
помічниками у хоболтовському дворі Федора і Власія Костюшковичів-
Хоболтовських — поламані ворота, прострелені двері до світлиці, порубаний вхід до лазні, а також освідчення побиття Іванового слуги Миколая
Чорнолоського, у якого виявилися рани на руках. Як оповів Чорнолоський, 
його витягли з пекарні, де він спав, побили і, вивівши за ворота, від-
пустили34. 
Як бачимо, попри намагання представити насильницькі акти супротив-
ника як наїзд з метою вбити, в одному випадку, чи напад без попередження
на вільній дорозі — в іншому, що відповідно до правових приписів трак-
тувалося як злочини, де нападникам загрожувала смертна кара і позбавлення
честі, йшлося радше про конкуренцію в рамках судової риторики, аніж про
реальний обмін насильницькими актами. Для Костянтина Колпитовського
важливо було переграти свого супротивника, привласнюючи безумовні хрис-
тиянські цінності, ідеальні настанови — милосердя, відмову від жорстокості, 
прощення своєму ворогові образ і кривд, врешті — непротивлення злу, та
протиставляючи їх поведінці супротивника, невластивій доброму шляхти-
чеві. Тут, ніде правди діти, за рівнем розбудови мотивацій він був поза
конкуренцією. В рамках цієї моделі перебувають і деякі жести, засвідчені
самим супротивником: пограбували майно, але викинули його за ворота; 
поранили недруга, однак повідомили родичів про його ув’язнення і віддали дружині; увірвалися у двір, стріляли, але збитки виявилися мінімальні; захопили слугу, побили, але, не заподіявши поважних ушкоджень, вивели за межі двору і відпустили.
31 Там само. — Ф. 28. — Оп. 1. — Спр. 19. — Арк. 818 зв.–820.
32 Там само. — Спр. 21. — Арк. 996 зв.–999. 
33 Там само. — Арк. 999–1000 зв.
34 Там само. — Арк. 1000 зв.–1001.
Колпитовський Костянтин 1603 р. на з’їзді волинської шляхти в Любліні разом з іншими його учасниками підписав заяву на ім’я короля та Сенату, в якій заявив про прийняття унії і закликав державних мужів Речі Посполитої надати підтримку З’єднаній Церкві.
Z dziejw Ukrainy. — Kijw, 1912. — S. 120.
В 1583 г. 9 мая пан Константин Колпытовский21 "мел до Кгданска через брата своего шляхетного Кондрата Хорошковича Колмовийского комягу 1, житом наладованную, з властных фольварков именей своих сс. Колпотова (Колпитово - с. Владимирского повета Волынской губ. ныне - Локачинского р-на Волынской обл.) и Хмелева (село находится в Владимир-Волынском р-не Волынской обл.), лежачих у повете Луцком и Володымерском; а за показаньем минуты с книг кгродских Холмских учиненое там присеги, мыто новоподвышоное от жита не пришлося, только от комяги старое мыто данго коп 3. На это есть копея з листу 4 и сознанье факторское"22.
22 - Архивы Сев.-Зап. Руси. Т. IV. Вильна. 1867. Дополнения. Мытная книга. Ч. II. C. 281.
~ Анна Богданівна Хоболтовська Костюшковичівна.
Анна Мати Феодори Колпитовської, дружини князя Юрія Чарторийського, мала позов до духовного уніатського суду у справі розторгнення шлюбу Феодори Колпитовської зі своїм чоловіком. зг. 1619 р. ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 51, арк. 684зв. Так, Анна Костюшковичівна Хоболтовська, 
дружина Костянтина Колпитовського, в квітні
1615 р. «ускаржаючисе перед ксендзом Балцером
Тышкою, официялом луцким, просила спра-
ведливости на мниха кляштору Луцкого зало-женя Панны Марии регулы светого Доминика
на име Антонина, преора, который мимо слуш-
ност важилсе шлюб дати кнежати єго мл Юрю
Михайловичу Чорторийскому с панною Зузанною
Борзобогатянкою Красинского», хоча раніше
священик у селі Колпитов уже обвінчав князя з
Федорою, донькоюпозивача. Однаклуцький «офи-
циял» пояснив, що кн. Ю. Чорторийський звертав-
ся до нього за дозволом на другий шлюб і отримав
його (подробиці відсутні) [4, спр. 100, арк. 452 зв.]. ЦДІАК України). – 
ф. 25, оп. 1
Катерина Яківна Колпитовська 
Марія Яківна Колпитовська
Федора Яківна Колпитовська

ІV

Александр Костянтинович Колпитовський
1603 р. на з’їзді волинської шляхти в Любліні разом з іншими його учасниками підписав заяву на ім’я короля та Сенату, в якій заявив про прийняття унії і закликав державних мужів Речі Посполитої надати підтримку З’єднаній Церкві.
Z dziejw Ukrainy. — Kijw, 1912. — S. 120.
Остафій Костянтинович Колпитовський
Политан Костянтинович Колпитовський
Авдотья Костянтиновна Колпитовська
Федора Костянтиновна Колпитовська
Справа про розторгнення їх шлюбу розглядалася по черзі уніатськими єпископами - Євгенієм Єло-Малинським та Йохимом Мораховським 1618рр.
Документи до справи про розторгнення шлюбу між Юрієм Чарторийським та Феодорою Колпитовською:
АЮЗР. — Ч. 8. — Т. ІІІ. — К., 1904. — С. 546-561.
ЦДІАК України, ф. 27, оп. 1, спр. 51, арк. 925-926, 929-930зв., 934-935зв., 1025зв.-1026.
ɉɨ.
ɤɚɡɨɜɢɦ.ɧɚɧɚɲɭɞɭɦɤɭ.ɫɬɚɜɪɨɡɥɭɱɧɢɣɩɪɨɰɟɫɦɿɠ
князь Юрій Михайлович Чарторийський


Andrzej Zacharyasz podpisał, z województwem wołyńskiem, elekcyę Jana III-go. 
Piotr pozwał Słoniewskiego, o sumę, 1726 r. (Ar. Tryb. Lub.).




 до його приятелів повідомити про пригоду. Невдовзі під двором Костянтина Колпитовського з явився Федір Костюшкович зі слугами і приятелями з наміром відбити брата. За словами господаря, «я ачъ бых мог и ему инакший, то естъ яко кгвалтовнику отпор дати, алє яко хрєстянин, нє вживаючи над нєприятєлми своими жаркого и окрутьного звитєжства, нє чинєчи ему ничого злого, и нє противєчисє их злости, нє казалєм его бити, алєм толко его упомънил, абы радчєй цело спокоем зо всими своими помочъниками проч от дому моего ехал». Федір учинив відповідно до слів господаря дому «отехал прочъ». Потому приїхала Іванова дружина і, розуміючи, що у випадку правових дій Колпитовського її чоловік мусив серйозно поплатитися за вчинене, просила його, «абых сє з нимъ таковою остростью правною нє обыходилъ, алє милосєрдье оказалъ». У відповідь скаржник, «яко чоловикъ доброго и хрєстянского сумнєня, рушившися ку нєму, хотяж з вєликим жалємъ моимъ, милосєрнє, нє вєзучи его до вряду», віддав свого кривдника дружині 32. Того ж таки дня Іван Костюшкович-Хоболтовський, зі свого боку, через свого служебника скаржився на Костянтина Колпитовського, який зі слугами і приятелями, озброєними «рознымъ оружъем, войнє налєжачим», перестрів його в хмелівському гаю; не давши «одповєді», заступив дорогу «обычаемъ розбойным», побив і поранив. А потому Костянтин зі своїми помічниками, ув язнивши його у дворі своєї дружини, Іванової сестри, відібрав усі його речі («пограбил»), а також роздягнув скаржника, і все те викинув за ворота. Такий жест вказував не на прагматичний інтерес грабунку, а на зганьблення супротивника. Врешті, Івана з двора Колпитовського увечері того ж дня забрала дружина грудня возний Мойсей Дегтевський визнав у ґроді оглядання шкод, заподіяних 8 грудня Костянтином Колпитовським і його помічниками у хоболтовському дворі Федора і Власія Костюшковичів- Хоболтовських поламані ворота, прострелені двері до світлиці, порубаний 32 Там само. Спр. 21. Арк. 996 зв Там само. Арк зв.

253 НАЇЗДИ ТА ГРАБЕЖІ В ШЛЯХЕТСЬКОМУ СОЦІУМІ ВОЛИНІ 253 вхід до лазні, а також освідчення побиття Іванового слуги Миколая Чорнолоського, у якого виявилися рани на руках. Як оповів Чорнолоський, його витягли з пекарні, де він спав, побили і, вивівши за ворота, відпустили 34. Як бачимо, попри намагання представити насильницькі акти супротивника як наїзд з метою вбити, в одному випадку, чи напад без попередження на вільній дорозі в іншому, що відповідно до правових приписів трактувалося як злочини, де нападникам загрожувала смертна кара і позбавлення честі, йшлося радше про конкуренцію в рамках судової риторики, аніж про реальний обмін насильницькими актами. Для Костянтина Колпитовського важливо було переграти свого супротивника, привласнюючи безумовні християнські цінності, ідеальні настанови милосердя, відмову від жорстокості, прощення своєму ворогові образ і кривд, врешті непротивлення злу, та протиставляючи їх поведінці супротивника, невластивій доброму шляхтичеві. Тут, ніде правди діти, за рівнем розбудови мотивацій він був поза конкуренцією. В рамках цієї моделі перебувають і деякі жести, засвідчені самим супротивником: пограбували майно, але викинули його за ворота; поранили недруга, однак повідомили родичів про його ув язнення і віддали дружині; увірвалися у двір, стріляли, але збитки виявилися мінімальні; захопили слугу, побили, але, не заподіявши поважних ушкоджень, вивели за межі двору і відпустили. Задавнена ворожнеча не виходила за рамки контрольованого насильства 35, де супротивникам важливо було не лише завдати реальних втрат ворогові, а й очорнити його в очах спільноти, водночас представивши себе з якнайкращого боку. Конфлікт, таким чином, попри низку насильницьких актів, що представлялися формально як кримінальні, слугував засобом боротьби за символічний капітал, складовою якого виступала добра слава шляхтича. Втім, траплялися справи і з поважнішими наслідками, однак доволі нечасто. Прикладом може бути розгалужена історія, де кожна зі сторін подавала свій варіант події: одна як наїзд на дім, під час якого в результаті захисних дій господарів загинуло кілька нападників, друга як сплановану засідку з метою убити. 18







Comments