Про першого власника села Озютич даних обмаль: у 1452 році якомусь Федькові Злотошеву Казимир IV Ягелончик 

підтверджує власність на «Оздутичі», а також Киселин, Бобичі 

та Сільце під Турійськом. До кінця цього століття відомостей 

про Озютичі не віднайдено.

У 1511 році право на маєток Оздютичі підтверджують собі 

володимирські земяни Томко і Богуш Коїленські, сини Сачка 

Коїленського. Про них в документі йдеться: «Штожъ послε 

ωтъца своεго малы зостали и лεтъ своихъ нε мεли, и которыε, 

дεй, листы дεд ихъ и ωтεцъ ихъ на ймεньε Коилно мεли, тыε, 

дεй, листы и въси статъки поганство татаровε вεликой 

татаръщины, какъ у панъствε нашомъ воεвали, в отъца ихъ 

побрали. И тεжъ повεдили пεрεд нами, штож ωтεцъ нашъ 

славъноε памεти Казимиръ, король, далъ ωтъцу ихъ Сачъку 

имεньε у Володимεръскомъ повεтε на ймя Оздютичи». Вказано й 

на обставини отримання села Сачком: «Штожъ отъцу ихъ 

Сачъку за служъбу εго вεръную далъ тоε имεнє Оздютичи, и εго 

жонε, и дεтεмъ, и на потомъ бүдучимъ щадкомъ». 

Зі спадкоємців Саска більш відомий син Томко. Згідно 

реєстру русько-литовського війська 1528 року Томко 

Коїленський зобов’язувався виставляти 3-х споряджених коней, 

що вказує на розмір його земельної вислуги – 72 дими (близько 

400–500 душ підданих). 

У документі за 1536 року названа дорога «з Маркович до Оздютич», яка біля Війниці (Уймиці) перетинала гостинець з Володимира до Луцька, а в напрямку до Озютич звалася «Ружинцем». Озютицький міст через річку Турія відігравав роль важливої місцевої комунікації.

46 Российский государственный архив древних актов, ф. 389, on. 1, кн. 17, л. 601 об., 602 об. - 603 (опрацьовано за мікрофільмом: ЦДІАК України, КМФ-36, on. 1, спр. 17).