Олена Богухвалівна Лабунська, на якій закінчується український шляхетський рід Лабунських, вийшла заміж за шляхтича Марка Кленського, що походив, очевидно, з родини, яка володіла в Кременецькому повіті частиною села Серетець. 12 грудня 1571 р. Криштоф Лабунський заставив сестрі та її чоловікові за 600 кіп грошів маєтки Красносілки, Білополе й Михайлівці78. За реєстром 1583 р., Марко Кленський платив податок тільки за Білополе й Красносілки, де було всього лише 18 підданих-городників79, але в його скарзі на князя Михайла Жаславського за порушення меж, датованій квітнем 1584 р., згадується ізаставне село Михайлівці80. 28 липня 1593 р., як відзначено вище, Криштоф Богухвалович подарував сестрі Олені на вічність поселення Білополе, Малежики, Горошки й Михайлівка81. Після смерті брата Галена з Лабуня Кленська звинуватила його вдову в незаконному присвоєнні спадщини й зажадала пред’явити своє право на Судилків. Пані Лабунська знехтувала позовом82, однак згодом відступилася. 19 листопада 1616 р. сини і вдова князя О. Острозького судилися в Кременецькому земському суді з Адамом Кленським, київським земським суддею Яном Аксаком та його дружиною Барбарою з Кленських, Максимом Хом’яком та його дружиною Марушою з Кленських і Раїною з Кленських Адамовою Гербутовською, сином, зятями й дочками Олени Богухвалівни, на той час уже покійної, домагаючись, щоб вони боронили їх як нащадки Криштофа Лабунського, після якого успадкували маєток Судилків, від претензій родини Савичів83. Із судових справ 1627–1631 рр., які діти і чоловік Маруші з Кленських Хом’якової, на той час уже покійної, вели в Кременецькому земському суді й ко- ронному трибуналі з Рафалом та Анною з Комнацьких Свірськими, домагаючись, щоб вони віддали частину маєтку Білополе з присілками Мележики, Горошки й Михайлівка, належну їм, начебто, природним правом після матері, довідуємося, що 1612 р. “зошлая Гелена Клюнская добра свое дедичные Белополе сынови своему Адаму Клюнскому резикгновала”, а дочкам “местечко Судилковъ с приселъками до него належачими ... дала, жадного южъ онымъ права и рекурсу до Белополя не зоставивши”84. 29 квітня 1624 р. Адам продав цю частину материної спадщини Свірським, а ті 23 лютого 1630 р. відступили своє надбання Чермінським, які 16 березня 1633 р. перепродали ці маєтки князю Юрію з Острога Заславському, у власності родини котрого вони й залишилися85. Судилків, поділений між дочками Олени Богухвалівни, скупив її зять Ян Аксак. 27 лютого 1616 р. шляхтич Юзеф Фрикач заявляв, зокрема, від імені Маруші з Кленських та її чоловіка Максима Хом’яка, що згідно зі своїм зобов’язанням вони були готові на теперішніх роках (сесії) Кременецького земського суду продати панові судді свою частину цього маєтку, але той чомусь не прибув86. За реєстром подимного 1629 р., син Яна Стефан мав у місті Судилків та селах Біла Криниця, Березна, Лозична йКрасносілка 265 димів87. За угодою, укладеною 16 травня 1629 р. у селі Городище, Стефан та його брат Міхал Аксаки заставили маєток Судилків із присілками Білокриниче, Березна, Лозична й Красносілка в Кременецькому повіті на Волині та маєток Гуляники й село Слобідка в Київському воєводстві в сумі 17 250 золотих материному братові Адаму Кленському88. 17 лютого наступного року Стефан видав у містечку Судилків лист, за яким спільно з братом продав володіння, успадковані після батька в Кременецькому повіті, – замочок і містечко Судилків з фільварком та села Білокриниче, Березна, Лозична й Красносілка – за 60 000 золотих Станіславові Любомирському89. 9 листопада, опинившись у Кременці, Міхал підтвердив цю угоду90, а 2 серпня 1631 р. Стефан квитував по- купця за сплату останньої рати91. 78 Лист К. Лабунського згадується в записі про розгляд справи Кленських, які на нього скаржаться, 28 квітня 1584 р. в Кременецькому ґродському суді (ЦДІАУК. Ф. 21. Оп. 1. Од. зб. 23. Арк. 74-76). Перше з названих поселень згадується тут також під назвою Красносельці. 79 Źródła dziejowe. T. 19. S. 148. Друге із сіл фігурує під назвою Красносілки. 80 ЦДІАУК. Ф. 21. Оп. 1. Од. зб. 23. Арк. 40-40 зв. 81 Там само. Од. зб. 8. Арк. 40 зв.-405 зв. 82 Там само. Од. зб. 14. Арк. 697-698. 83 Там само. Од. зб. 24. Арк. 279 зв.-282. 84 Там само. Од. зб. 36. Арк. 134 зв. -137 зв.; Од. зб. 37. Арк. 175-176; Од. зб. 38. Арк. 274-276 зв.; Од. зб. 39. Арк. 148-149 зв. 85 APK. Archiwum Sanguszków. Rps 833 (сумарій XVIII ст.). 86 ЦДІАУК. Ф. 22. Оп. 1. Од. зб. 23. Арк. 212 зв.-213. 87 О. І. Баранович. Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст. Київ, 1930. Кн. І: Волинське воєводство. С. 108. 88 ЦДІАУК. Ф. 22. Оп. 1. Од. зб. 37. Арк. 42-46 зв. 89 Там само. Оп. 1. Од. зб. 38. Арк. 88 зв.-93. 90 Там само. Од. зб. 42. Арк. 67-71 зв. 91 Там само. Од. зб. 38. Арк. 93 зв.-94 зв. Молодший з Аксаків, на цей час королівський ротмістр, іменується тут і Миколаєм, і Міхалом. 1546 р. Леонард Клюниський відстоює разом із синами князя Андрія Збаразького, на сестрі якого, вочевидь, був жонатий, маєток Нешківці від претензій подільського воєводича Я. Каменецького (Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. Lwów, 1884. T. 10. S. 49. № 741). 1548 р. у селі Серетець, що було складовою маєтку Нешківці, у ролі свідка фігурує Валентий Кленський (ЦДІАУК. Ф. 22. Оп. 1. Од. зб. 8. Арк. 196). 1565 р. Іван Кленський та його брат (ім’я не вказане), разом з іншими землевласниками з Волині виставляють на господарську службу двох вершників (Литовская метрика. Петроград, 1915. Отд. 1. Ч. 3: Книги публичных дел: Переписи войска Литовского. Стб. 420). За реєстром 1570 р., Юрій Кленський платить побор за п’ять підданих у селі Серетець (Źródła dziejowe. T. 19. S. 30) |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > К >