КАРАЧЕВСЬКІ Używali herbu Leliwa (Herold 1906, str. 284). Дашковцы — село Подольской губ. Ушицкого уезда, у истоков реки Лядавы. Дашковцы принадлежат к числу древнейших поселений Подолия: первый из известных нам документов, относящихся к этому селу, свидетельствует, что село это, еще в начале XV столетия было пожаловано Ягайлом земянину Иолтуху и в 1503 году утверждено во владении потомка последнего — Феофила Иолтуха грамотою короля Александра. В 1493 году в селе числилось два дыма. В начале XVI столетия оно перешло во владение земян Карачовских [Архив Ю.-З. Р. ч. VIII, т. I, стр. 31—32, П, 338, 356]. Количество населения Дашковец, вследствие татарских набегов постоянно колебалось: так, по словам уцелевших переписей, в 1630 году оно было совершенно пусто. в 1566 году в нем числилось 9 дымов, а в 1583 — только 1 [Jablonowski, Zródła dziejowe, т. VIII, стр. 170, 183, 255]. В 1582 — 1591 гг. по завещанию Олексы Карачовского и по добровольному соглашению между его наследниками, Дашковцы перешли во владение племянников Олексы: Андрея и Луки Хорошков-Селеховских, которые владели им в начале XVII [с. 64]столетия [Архив Ю.-З. Р. ч. VIII, т. II, стр. 4, 369, 372]. Karapczejowscy (także Karapczewski, Karapczowski) herbu Ostoja. W wieku XVI dziedziczą na Podolu Karapczejów, Sołobkowce i in., oraz dzierżawią kilka królewszczyzn (Pułaski, Szkice III, str. 57 — 8 nota. Żr. Dz. XiX, 197, 225, 267). Jan, dzierżawca Kniehinina 1535 r. (Ks. 3598 f. 231). Mikołaj Karap- czeyowski, miecznik kamieniecki 1554 — 60, podczaszy 1560 — 70. Prócz brata Sev/eryna, o którym rodzina nie ma wieści w r. 1544, miał Mikołaj brata Franciszka, zabitego przed r. 1537 i siostrę Annę Łobocką, kasztelanowę spycymirską (Ks. 359b f. 245 v., 346 V.). Czy rodziny tej przodkowie z Polski na Podole przybyli i tu od Karabczejowa nazwisko wzięli, czy też była to rodzina pochodzenia ruskiego, oddawna tylko spolszczona, nie umiem określić. Już w r. 1375 jest w Smotryczu jako świadek na dy- plomie ks. Aleksandra Koryatowicza Prokop Semenko Karabcze- - 154 - jewski (Przeździeck;, Podole, Wołyń, Ukraina I, str. 120). Zupeł- nie odrębną jednak (przynajmniej już w XVI w.) była rodzina ruska Karaczowskich, wywodząca się od Wasila Karaczowskiego, sługi Witoldowego, a należąca do szlacłity służebnej zamku bar- skiego (por. Hruszewski, BapcKoe CTapocTBO, str. 179 i n.). Ale- ksy Karaczowski, syn jego Roman, pieczętujący się Leliwą, i te- goż potomstwo należą do tej właśnie ruskiej (barskiej) szlacłity. І Василь Карачовскій Наиболѣе раннія, хотя и пе свободныя отъ еомнѣніл, свѣдѣнія относятся къ роду Карачевскихъ, возводившихъ свои помѣстья —Кн. Луку, Сеыяковцы и Глибовъ къ пожалованіямъ Витовта XIV в. Родоначальникъ ихъ Василь Карачовскій, слуга Витовтовъ, получаетъ отъ него въ 1393 г. Кн. Луку. Жалованной грамоте великого князя Витовта слугѣ его Василію Карачевскому на село Симяковъ, въ наслѣдственное владѣніе от 15 августа (1386 года?)“[87]. Насправді ж Вітовт не в 1386 році, а близько 1422 року дав своєму слузі Василю Карачевському (Карачевські — від села Каришевка Барського району[88] або від села Скорячий Яр над річкою Мурафою[89]або від села Карачова[90]) в дідичне володіння село Семяків (тепер Синяківці в Дунаєвецькому районі) у верхів'ї долини Джурджової з лісом Скварном, зі ставком, сіножатями, пасіками, дубровами і з усіма пожитками. Справжньої грамоти Вітовта на це немає, а тільки в латинському тексті вона внесена в грамоту Сигізмунда-Августа 1566 року на прохання Романа Карачевського. У 1569 році під час перевірки Подільських королівських маєтків Карачевські представили грамоту Вітовта і комісія визнала правдивість Вітовтової грамоти. Тут дата грамоти Вітовта вказана: Брацлав, 1386 рік, але це, за словами Ю. Сіцинського, неправильна дата. Приблизну хронологічну дату цього документа можна встановити на тій підставі, що свідком під час видачі грамоти був староста подільський [Генріх?] Гедигольд, який був на Поділлі в 1414—1422 роках і по такій вказівці видачу грамоти можна встановити між 1414—1422 роками.[91] 87. Архив Юго-Западной России: Часть 8. Том I. Киев: 1893, стр. 1-2 88. Новицкий И. П. Указатель к изданиям Временной комиссии для разбора древних актов, учреждённой при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. (С 1845 по 1877 год). Т. 2. Имена географические. 1882, стр. 302 89. Березяк Віктор „Історія подільського села Буша“ 90. Див. у М. Грушевского „Барское староство, исторические очерки“ стр. 32-34 91. Cіцінський Ю. Боротьба за Поділля між Польщею та Литвою після Коріятовичів / Ю. Сіцінський // Сіцінський Ю. Поділля над владою Литви / Упорядники Ващук Д., Мошак М.: Монографія. — Кам'янець-Подільський, 2009. — 160 с. — С.65-128. Карабчіївський Прокіп – свідок документа, виданого князем Олександром Коріатовичем смотрицьким домініканцям (1375 р.) (Розов В. Українські грамо- ти. – №10. – С.20). О.Груша припускає, що «пан Прокіп» (свідок надавчого документа Гринькові на Сокілець) і Прокіп Карабчіївський можуть бути однією й тією ж особою (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. – С.134., також прим.24). Карабчіївський Семенко – разом із Прокопом Карабчіївським та смотриць- ким воєводою Рогозкою посвідчив надавчий документ, виданий князем Олек- сандром Коріатовичем смотрицьким домініканцям (Розов В. Українські грамоти. – №10. – С.20). ІІ ........ ........ ......... ІІІ Зинько Корач, Внукомъ, вѣроятно, его былъ Зинько Корачъ, исхлопотавшій себѣ въ 1468 г. грамоту на Кн. Луку у Станислава изъ Ходча, въ которой онъ именуется nobilis. IV Сенько изъ Карачовецъ и Олекса изъ Выкотинец Въ началѣ XVI в. выступаготъ братья Сенько изъ Карачовецъ п Олекса изъ Выкотинецъ, получившіе въ 1504 г. разрѣшеніе па выкупъ Гричковецт·; такъ какъ позже (1509 г.) Гричковцы видимъ во владѣніи Ляшка или Лаэаря Карачевскаго, то и упоылнутыхъ братьевъ Сенька и Олексу слѣдуетъ считать Карачовскими (de Karaczovycze есть, пѣроятно, обычный парафразъ фамиліи), и Сенько могъ быть тожественнымъ съ Зинькомъ Корачемъ (туземныя имена часто путались въ королевскихъ грамотахъ) 1). ') Акты 3. Р. I Λ· 6, А. Б. с. I № 1, 3, 5, 21, 26, П R. 1509. Лазарь Тотъ же Лазарь исхлопоталъ въ 1510 г. иодтвержденіе на Кн. Луку, а позже (1532 г.) выкупилъ Глибовъ у Подфнлипскаго; послѣдній разъ я встрѣтилъ „Лазура Карачовскаго“ подъ 1537 г . 2). ) А Б. с. I Ж 3, 44, К. Ц. А. К 3599 f <)9 ѵ. V Олекса [Лазаревич] Собранныя имъ помѣстья перешли къ Олексѣ (Alexius alias Olexa) Карачовскому, именуемому въ документахъ также Лехномъ и А лександров (подобная путаница, при переводѣ народныхъ имснъ на калеидарныя, вещь очень обыкновеннаяА. Б. с. I с. 164 (Алексаидръ), П R. 1542 (Лехно). сверхъ перечисленныхъ имѣній онъ владѣлъ еще Дашковцами, принадлежавшими раньше Елтухамъ; женился онъ на представительницѣ богатого рода Мытковъ— Федорѣ Мытковнѣ, дочери Дмитра Мытка, за которою получилъ 50 злот. въ посагъ. Благодаря тому, что родъ былъ немногочисленный и имѣнія не дробились, Карачовскіе заняли одно изъ первыхъ мѣстъ среди мѣстной шляхты, и Олекса по ревизіи 1552 г. одинь изъ всей шляхты ставилъ трехъ коней. По-видимому, старик Олекса пережилъ своего сына; въ 1582 г. онъ совершилъ дарственную на половину своихъ имѣній, т. е. Глибова, Гричковецх, Дашковецъ, Долговецъ и Кн. Луки, своимъ племянникамъ. сыновьямъ сестры своей Анны, вышедшей за Никифора Хорошка Шелеховскаго, Андрею и Лукѣ: другая половина перешла къ сыновьямъ Романа Федору и Севастьяну; часть Гричковецъ съ половиною недвижимости далъ онъ своему „выхованцу“ (alumno alias wichanczowi) Семяну. Анна
VI Роман Александрович/Олексович/Олехнович Романъ получилъ въ добавокъ отъ М. Герборта Семяковцы, и во время экзекуціп правъ они съ отцемъ не только отстояли сбои имѣнія, бо благодаря представленнымъ грамотамъ Витовта были утверждены въ правахъ дѣдичнаго владѣнія и обнаруживаюсь лвныя стремленія выбиться изъ-подъ „зверхности замковой“ u перейти въ ряды привилегированной шляхты: въ 1566 г. Романъ добивается на основаній преяшпхъ жалованныхъ грамотъ освобожденія отъ всѣхъ замковыхъ повинностей, исключая военной службы, а въ1570 г. ревизоры признали за его имѣпіями „вольность права земскаго дѣдичнаго коронпаго“ , а его самого— за подлежащаго юрисдикції! старосты каменецкаго, т. е. шляхтича привилегированнаго. Неизвестно однако, воспользовался ли онъ на практикѣ добытыми правами, по крайней мѣрѣ во время люстраціи 1570 г. онъ отбывалъ повинности wedle геѵіsiei pierwszei *). ѵ) А. Б. с. I № 1,90, 103, 108—9, 112, 119, 120, с. 164 и 257. Повидимому, старпкъ Олекса пережилъ своего сына; въ 1582 г. онъ совершилъ дарственную на половину своихъ имѣній, т. е. Глибова, Гричковецх, Дашковецъ, Долговецъ и Кн. Луки, своимъ племянникамъ. сыновьямъ сестры своей Анны, вышедшей за Никифора Хорошка Шелеховскаго, Андрею и Лукѣ: другая половина перешла къ сыновьямъ Романа Федору и Севастьяну; часть Гричковецъ съ половиною недвижимости далъ онъ своему „выхованцу“ (alumno alias wichanczowi) Семяну. Потомъ (1591 г.) Карачевскіе съ Хорошками подѣлились такъ, что Дашковцы и Кн. Лука съ Долговцами перешли цѣликомъ къ Хорошкамъ, а Глибовъ и Гричковцы къ Карачевскпмъ; имъ же достались и Семя ковцы 2). 2) А. Б. с. I № 178, 11 R. 1582, 1591, раздѣлъ имущества между Федоромъ и Сенастьяномъ въ К. Д. А. Л? 3617 f. 305 (1598). VII Федор Романович ~ Анна de Zaleszcze, wdowa po Teodorze Севастьян Романович старпкъ Олекса пережилъ своего сына; въ 1582 г. онъ совершилъ дарственную на половину своихъ имѣній, т. е. Глибова, Гричковецх, Дашковецъ, Долговецъ и Кн. Луки, своимъ племянникамъ. сыновьямъ сестры своей Анны, вы шедшей за Никифора Хорошка Шелеховскаго, Андрею и Лукѣ: другая половина перешла къ сыновьямъ Романа Федору и Севастьяну; часть Гричковецъ съ половиною недвижимости далъ онъ своему „выхованцу“ (alumno alias wichanczowi) Семяну. Потомъ (1591 г.) Карачевскіе съ Хорошками подѣлились такъ, что Дашковцы и Кн. Лука съ Долговцами перешли цѣликомъ къ Хорошкамъ, а Глибовъ и Гричковцы къ Карачевскпмъ; имъ же достались и Семя ковцы 2). 2) А. Б. с. I № 178, 11 R. 1582, 1591, раздѣлъ имущества между Федоромъ и Сенастьяномъ въ К. Д. А. Л? 3617 f. 305 (1598). Изъ инвентаря имущества Севастьяна Карачевскаго (1617 г.) видно, что это былъ шляхтпчъ по тогдашнему времени богатый и причастный высшпмъ умственнымъ пнтересамъ, такъ какъ среди его имущества значится skrzynia wielka z xięgam i, których było do kilkaset. Такъ какъ подобные инвентари представляють вообще значительный интересъ, то считаю не лишнимъ привесть его здѣсь, съ незначительными сокращепіяыи: Sahaidak oprawny z łukiem (у) strzałami; pałasz oprawny; czasek srebrnych piec; łyżek srebrnych piętnaście; łyżek w puzdrze srebrnych dwanaście; korbacz oprawny у pieczęc srebrna; agnusek srebrny, w którym czerwonych złotych dwudziescia, у z łańcuszkiem; para maneli złotych; rząd srebrny usarski; pas srebrny białogłowski; szabla oprawna; pierscieniow cztery złotych; pieniędzy w szkatule osmdziesiąt złotych у ieden złoty; ładawnice oprawną: szkatułkę z korzeniem rozmai.tym; zupanow dwa iedwabnych kozackich adamaszkowych, falędyszowy ieden; opończa faledyszowa; delia czerwona, atłasem podszyta, delia ..łusowa, błękitnym atłasem podszyta; kołpak kuni; futro lisie zpod ferezij; karazij czerw oney dwa postawy; kobiercow cztery czerwonych; pościeli dwie białych z kołdrami; kocow farbowanych dwa; ubranie dwoie falęndyszowe, boty у cizmy safianowe; ręczników cztery; grzebniarz ze wszytkim; skrzy.nie wielką z xięgami, których było do kilkaseth; pułhakow dwadzieścia; muszkietów cztery; muszkietów trubezatych cztery: rusznic ptaszycb osm; hiszpankę, którą osm razy strelac; ładownic prostych dziesięć; pałaszów dwa prostych; szabel dwie prostych; sahaidak prosty ze wszystkim, z strzałami, z łukiem; siodeł kozackich dwanaście; kotczy kowany z szorom poszosnym; pułmiskow cynowych dziesięć; talerzow. cynowych dwa tuziny; dwie konwi cynowych; flasz dwie cynowych, w których po siedmi kwart.li było; panwi szesc; kothłow dwa; rozuow dwa; flasz z szkatułą cynowych siedm; skrzynię z rozmaitym naczyniem zelaznym domowym wielką; slo.sarskich piliec trzy; szrubstak; obcągi; młotkow dwa; piła wielka ciesziel.ska; mozdzerow dwa; miednicę; zelaz płuznych dwie; banie dwie wielkich miedzianych; kotłow gorzałczanych trzy; owiec pułtorasta; koni woznikow szesc. zrzebcow dwa, bydła dwadzieścia, świni dwadzieścia — К. Ц. A. № 3626 f. 13 v. VIII Александр Федорович zastawił 1612 r. Siemakowce Lipnickiemu. Роман Федорович Данило Федорович Севастьян Федорович Затѣмъ маетности Карачевскихъ стали еще болѣе мельчать; у Севастьяна правда сыновей не осталось, но у Федора было ихъ четыре (Александру Романъ, Данило и Севастьннъ). Въ 1626 г. Романъ Корачевскій продалъ половину Грпчковецъ п Глибова Стржижовскому, который, повидимому? скупнлъ потомъ п остальнмя части, такъ какъ о Карачевскихъ тарифы 2-ой пол. X VII в. уже не ѵпоминаютъ, п родъ этотъ вообще сходить затѣмъ со сцепы. Когда вышлп изъ пхъ рода Семяковцы и Коржовцы, перешедшіе къ пнмъ въ κ. XVII в. (отъ Малинскяго), л пе нашелъ указаній; по тарифамъ 1668 и 1678 г. Коржовцы значатся еще занпми) \).1) К. Д. А. № 3626 f. 13, 3637 f. 15,59, 3733 f. 25 v., Архивъ Ю.-З. Р. VII, II с. 502, 530. Karaczewscy земянин w starostwie Barskiem, Rodowód
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > К >
