КАМЕНЕЦЬКІ  КАМЕНЕ́ЦЬКІ гербу Пилява (пол. Kamienieccy, Kamieniecki) — шляхетський рід Польського королівства та Речі Посполитої. Рід походив з Сяноцького повіту (замок Кам’янець – родова маєтність). Походив від Клеменса Москожевського, коронного підканцлера (1408 р.). Родова садиба — Кам'янецький замок в Оджиконі, у Кросненському повіті. Згас 1560 року. Александер — сандомирський воєвода Генрик Андреас — сяніцький каштелян, брат гетьмана Миколая, разом з братами позичав кошти королю Янові І Генрик — син Генрика, белзький староста, загинув 23 серпня 1494 в битві з татарами під Вишнівцем[1] Миколай (1460–1515) — великий гетьман коронний, краківський воєвода Марцін — подільський воєвода Ян — львівський каштелян, буський староста, брат попередніх 3-х,[2] зять Пйотра з Чешибісів Бучацького[3] Ян (1524—1560) — ротмістр, син Марціна Каменецького Валентій — брав участь у битві під Ґузовом 5 липня 1607 р. (командувач приватних військ — Ян Потоцький), керував приватною корогвою, прихильник короля Ян — городоцький, любачівський, дрогобицький староста у 1536 р.[4][a] Войцех — чоловік Сєніцкої, вдови ?. Ходоровського Станіслав — дідич Залізців, дружина — Богдана Василівна Семашко, перер цим дружина князя Януша Четвертинського, Захарія Ванька Лагодовського[5] Барбара Мнішек з Каменецьких — сокальська і луківська старостина жалуючи 1560 р. кременецькому бурґрабію Станіславу Каменецькому острів Попівці з трьома дво- рищами у Кременецькій волості «доживотним» правом, господар зобов’язував землевласника додатково сплачу- вати 80 литовських грошів податку щорічно131. 131 РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 41. — Л. 172–172 об. Кременецького старости Миколая Збаразького прийняти позови від панів Войтеха і Яна Каменецьких про втечу підданих35. Це логічно, оскільки останні втекли саме до старости. Згодом на схожі скарги ми натрапляємо в інших справах, в яких зазначено, що Миколай Збаразький відмовився повертати підданих- втікачів панам Войтеху і Яну Каменецьким36. 35 Кременецький земський суд... — Вип. І. . — C. 38. 36 Там само. — C. 39. За угодою від 22 серпня 1611 р. львівський підкоморій Станіслав Каменецький з дружиною Богданою Семашківною віддали Маєру в оренду на три роки за 3000 злотих с. Полиці з правом судити і карати селян, окрім тих випадків, де обвинуваченому загрожувала смертна кара67. 67 ЦДІАУК. – Ф. 25, оп.1. – Спр. 89. арк. 495-497; спр. 90, арк. 962-963. І Марцін з Москожева
ІІ Генрик Андреас Каменецький (? — початок 1488) — польський шляхтич, урядникКоролівства Польського. Наймолодший (або передостанній?) з шести синів Марціна з Москожева та його дружини Катажини — доньки Пйотра Кота з Котків. Називали його Анджихом, Інджихом, Анджеєм — під цими іменами згадується в джерелах. Замолоду навчався у Краківській академії (1444 імматрикульований як Генрик — син Марціна з Вельополя). По смерті найстаршого брата Пйотра разом з братами Миколаєм (отримав Вельополе в Пільзненському повіті), Марціном (отримав, як і він, маєтності в Сяноччині) 26 січня 1448 поділили його спадок. Старші брати за 500 гривень відступили йому замок Кам'янець, який був на землях в Одриконі та Корчині. У червні 1449 заставив усі свої маєтності за 1000 гривень брату Марціну через участь у поході до Молдавії — єдиному військовому епізоді в житті (згідно джерел). Відтоді зосередив увагу на майновому стані. 1451 відкупив у брата Марціна Одриконь, Ясеницю з Волею Ясеницькою, Малинівку. Від вуя Станіслава Кота випроцесував маєтності у Величківському повіті. Заможний зем'янин, брав участь у житті Сяноцької землі. Популярний серед шляхти, засідав як асесор у Сяноцьких судах (земському, гродському, підкоморському). Мав часто власні процеси, особливо тривалий з єпископом та капітулою РКЦ у Перемишлі. Посада — каштелян саноцький (вперше згаданий 12 березня 1474), брат гетьмана Миколая, разом з братами позичав гроші королю Яну І. Належав до противників малопольської олігархії. Помер на початку 1488 р.[1]
ІІІ — державний, політичний і військовий діяч Польського королівства. Представник шляхетського роду Каменецьких гербу Пилява. Перший великий гетьман коронний (1503–1515). Воєвода краківський (1507–1515) і сандомирський (з 1505). Сандомирський каштелян (з 1501), краківський генеральний староста (з 1495), сяноцький староста (з 1493). Миколай Каменецький народився 1460 року в замку Каменець в Оджиконі. Найстарший син каштеляна сяноцького Генріха Андреаса Каменецького і Катажини Пєньонжківни. Його молодшим братом був Марцін Каменецький — польний гетьман коронний. У 1484—1515 роках був придворним королів Казимира IV Яґеллона, Яна І Ольбрахта і Сиґізмунда I Старого. Вірний слуга королевича Ольбрахта; був у Белзі, коли Ольбрахт керував обороною Руських земель у 1484 р. Правдоподібно, брав участь у битві під Копєрштином 1487 р. Разом з братами Яном, Станіславом, Клеменсом 29 січня 1493 позичив за короля 1000 флоринів. 1493 року був белзьким старостою, жупникомперемиським. 6 вересня отримав дозвіл («консенс») на викуп Cяноцького староства у Станіслава Пєньонжка. Правдоподібно: брав участь у битві під Вишнівцем 1494 р. з татарами; не брав у виправі короля Яна І 1497 р. 1496 р. краківський каштелян Ян з Тарнова призначив його одним з опікунів сина Яна Амора.[1] Був каштеляном сандомирським, сяноцьким (1493—1514), гетьманом малопольським, першим в історії гетьманом великим коронним. В 1505 році став воєводою сандомирським, 1507 в році — краківським. З 1494 року брав участь у битвах з татарами; воєвав особисто на чолі своїх загонів як простий вояк. Близько 29 вересня 1506 його військо вигнало молдаван із Покуття; потім увійшло в Молдавію, в перших днях жовтня розбило кількатисячне військо перкалаба Копача під Чернівцями. 1508 р. отримав маєтки Яна з Пільчі за, конфісковані у нього за неоголошення посполитого рушення. В 1509—1510 рр. брав участь у битвах з військом молдавського господаря Богдана III Сліпого. Зокрема, у 1509 р., після хвороби короля Сігізмунда І, який залишився у Львові, був проголошений його намісником.[2] Сприяв кар'єрі Яна Творовського,[3] який з ним брав участь та відзначився в битвах проти турків.[4] 28 квітня 1512 року разом з Костянтином Острозьким, Михайлом Вишневецьким-Збаразьким розгромив двадцятитисячне татарське військо в битві під Лопушним (біля Вишнівця). Маючи 5 тисяч кавалерії, війська Каменецького перебили 5000 татар, захопили 10 тисяч коней, звільнили 16000 бранців. 1515 р.: після від'їзду короля Сиґізмунда I Старого на Віденський конгрес виконував обов'язки керівника (опікуна) країни;[4] як представник короля з біскупом Якубом Бучацьким учасник з'їзду граничного з молдавською комісією. Помер «non plane senex» (не старим, згідно епітафії надгробка за Шимоном Старовольским) 15 квітня 1515 року в Кракові. Був похований в Вавельському катедральному соборі (в каплиці св. Миколая, гробівець не зберігся[5]).
Марцін Каменецький (? – 1530) Подільський воєвода Марцін Каменецький (? – 1530) після смерті свого тестя Петра Сенінського (1511) разом із дружиною Ядвіґою став власником половини міста Олеська і місцевого замку, а також наступних сіл: Буг (тепер Бужок), Ожидів, Юськовичі (тепер Йосипівка), Висоцько, Пониковиця, Смільно, Броди (Старі Броди), Кадлубиська, Підгірці, Лагодів, Підлисся, Закомар’я, Середпільці, половини с. Берлин, половини села і населення Черниці, половини урочища Рудне Ложисько (ориг. łożysko Rudne)38. У реєстрі 1515 р. згадано про 12 сіл олеського комплексу, що перейшли у володіння Каменецького. Їх загальна площа становила 26 ланів39. Також у власність подружжя від Петра Сенінського перейшов Залізцівський ключ. До комплексу входили села Буськ (Городисько), Баніни (Банюнин), Білоголови, Залізці, Петрашівці, Ремезів (Ремезівці), Тростянець, Чистопади40. Марцін Каменецький виступив ініціатором будів ництва у Залізцях замку і локації міського осередку. За це у 1516 р. король звільнив його від сплати усіх мит на 4 роки41. Марцін Каменецький залишив по собі трьох синів: Войцеха, Яна та Станіслава. 38 Barącz S. Kronika Oleska... – S. 403. 39 Кадлубиська (4 л.), Пониковиця (3 л.), Підгірці (2 л.), Висоцько (1 л.), Юськовичі (3 л.), Ожидів (3 л.), Черниця (1 л.), Броди (3 л.), Смільно (2 л.), Закомар’я (2 л.), Берлин (1 л.), Буг (1 л.) (Źródła dziejowe. – Warszawa, 1902. – T. XVIII. – Cz. I. – S. 157). 40 Реєстри початку XVI ст. такого маєткового комплексу не фіксують, а поселення, що до нього входили, зазначені в рубриках Fredrusz (Залізці) і Złoczow (Ремезівці) (Źródła dziejowe. – Warszawa, 1902. – T. XVIII. – Cz. I. – S. 158). 41 Barącz S. Założce. – Poznań, 1889. – S. 3, 4. — польський шляхтич. Польний гетьман коронний[1] 1505–1509, придворний королів Яна I Ольбрехта і Олександра Яґеллончика, староста белзький, буський, холмський і городельський (1502), каштелян львівський (1508). Народився близько 1463 року. Син каштеляна сяноцького Генріха Андреаса Кам'янецького (1430—1488) і Катажини з Пеньонжкова. Мав братів: Миколая, Генріха, Станіслава, Клеменса, Марціна і трьох сестер. Після брата Генрика (староста белзький, загинув 23 серпня 1494 в битві з татарами під Вишнівцем) став старостою белзьким, вперше згаданий 25 травня 1495. 28 серпня 1499 вперше згаданий як буський староста.[2]1497 р. — брав участь у невдалому військовому поході польського короля Яна I Ольбрахта на Молдавію. Мав прихильність короля Олександра Ягеллончика; позичав йому гроші. 24 березня 1502 р. отримав від нього зобов'язання повернути до 16 квітня 1503 р. 1900 флоринів, у випадку несплати король мав надати йому Буськ та Лопатин у Белзькому воєводстві. 20 травня 1505 король надав пожиттєво Лопатин з 8-ма селами з умовою будівництва на протязі 4-х років дерев'яного замку «z izbicami» в Лопатині між Стиром і лопатинськими болотами. 16 листопада 1503 отримав від короля доручення відбудувати знищену татарами «форталіцію» в Буську, наказ був поновлений у січні 1504 з обіцянкою повернення коштів. 23 липня 1504 отримав від короля село Богородчани, конфісковане у Грицька Креховецького, який під час молдовської окупації Покуття перейшов на сторону господаря Штефана III. У 1506 (25 вершників; у вересні місяці[3]) і 1509 роках брав участь у двох кампаніях під проводом свого старшого брата — великого гетьмана коронного Миколая Каменецького на Молдавію. В 1507 році завдав поразки татарам біля Воронова (тепер Сокальський район);[4] командував корогвою вершників під загальною командою Богуміла Чурніна, після якого у 1508 році став командиром оборони поточної з титулом гетьман («лат. campiduktor»). Після нападу буджацьких татар на Волинь за намовою Міх. Глинського мав 500 вершників, взнав про напад 23 липня, був поблизу Меджибожа. Об'єднався з відділами старост: вінницького — Романа — та брацлавського — Андрія Сангушків та навколишньою шляхтою, вирушив доганяти татар «Чорним шляхом». Того дня догнав їх під Красиловом (біля Воронового городища), було вбито коло 2000 нападників. У 1505–1509 роках мав посаду польного гетьмана коронного. Один з головних керівників оборони тодішніх південних польських кордонів. У 1509 році (між 21 лютого і 28 березня) був призначений каштеляном львівським, командування обороною поточною передав Яну Творовському. Командував обороною поточною у першому кварталі 1509, маючи ледве 700 коней. Остання його військова справа — участь у молдавській виправі Миколая Камєнєцкого 1509 р. Згідно епітафії в каплиці св. Миколая катедри на Вавелі помер на 50 році життя в першій половині 1513 р. Був одружений з Анною Бучацькою — дочкою Пйотра Бучацького (внучкою Міхала Бучацького) з Чешибісів (які отримав як віно). В шлюбі народились: Миколай (пом. 1519) — наприкінці червня 1513 р. призначений на праві «доживоття» буським старостою; помер бездітним Катажина — дружина гетьмана найманців Якуба Сецигньовського, який став буським старостою після смерті швагра Ганна — дружина: 1) каштеляна малогоського Станіслава Вспінка з Бондкова; 2) сандомирського воєводи Яна Тенчинського Беата Малґожата — дружина Миколая Святоплука-Болестрашицкого. ІІ Войцех, син Марціна, Каменецький старший син Яна Кам’янецького (1524- 1560 рр.), воєводи подільського. Рід походив з Сяноцького повіту (замок Кам’янець – родова маєтність). Войтех мав брата Яна, з яким тримав неподільними сімейні маєтності (зокрема Залоще та Олеськ). Войтех і Ян згадані у «Паноші» у повіті львівському. Був і третій, молодший їх брат – Станіслав. Про «брата»-кузена Каспера див. нижче (та лінія – Ян і Каспер Кам’янецькі, згадані у «Паноші» у теребовлянському повіті). Ян, син Марціна, Каменецький (*1524 — †1560) — польський шляхтич, військовик, ротмістр. Ян Каменецький — дідич Кам'янця (замок біля Оджиконю), Олеська, Залізців. Син Марціна Каменецького та його дружини Ядвіги Сененської. 4 березня 1531 р. був викликаний до суду за позовом Северина Бонера через укладений батьком Марціном 1528 р. договір. С. Бонер вимагав 4000 флоринів та 7 сіл в Сяноцькій землі. Король через малолітність Я. Каменецького відтермінував справу, погодився на тимчасове володіння С. Бонером Кам'янця, 7 сіл. За підтримки коронного гетьмана Яна Амора Тарновського та королеви Бони у 1531 та 1538 р. залишився в дожиттєвому володінні 18-ма селами у Львівському старостві, які були видержавлені його батьку Марціну. 1539 року сестра Барбара передала йому всі свої права стосовно маєтків батьків. 1546 року виграв процес у князів Збаразьких за 4 села у Белзькому воєводстві. 1552-го служив в обороні поточній як ротмістр коругви кавалерії, взяв участь у виправі до Молдавії; отримав у «доживоття» Чорний Острів (Подільське воєводство). «Не боявся Бога, не респектував людей», зокрема, здійснював розбійні напади на володіння Лідихівських.[1]Помер 5 лютого 1560 р., був похований в костелі францісканців у Кросно, де знаходиться його мармуровий гробівець роботи Джанні Марії Падовано. Дібрами батька заволодів середній син Ян. По смерті Марціна він, намагаючись залишити за собою у власності Підкамінь (який батькові вдалося відібрати від Вінцента Чебровського), добився у 1537 р. підтвердження привілею 1441 р. про надання території всього давнього Олеського повіту у власність його предка, Яна Сенінського (на території якого знаходився і Підкамінь). Оскільки йшлося фактично про територіальні спекуляції, Ян попросив добитися підтвердження привілею познанського каштеляна Анджея Ґурку42. Саме посередницька роль Ґурки у цьому процесі створила хибну версію (викладену у “Ста рожитній Польщі” Баліньським та Ліпіньським43) про те, що привілей-підтвердження 1537 р. насправді був спробою Ґурки закріпити вказані дібра за собою, іншими словами познанський каштелян нібито став власником Олеського повіту одразу після Сенінських44. У 1578 р. Каменецькі приступили до поділу своїх маєтностей. Ян та Войцех успадкували по ловину міста і замку в Олеську, села Юськовичі, Чихів (можливо, Чехи або Чижів), Закомар’я, Підлисся, Брахів, Смільно, Лагодів, Броди, Волиця, Піски, Берлин (не згадане, але йшлося очевидно про половину села) та інші45. Невдовзі після поділу Ян і Войцех заставили свої дібра белзькому воєводі Станіславу Жол кевському, а у 1580 р. надали йому їх з правом дідичного володіння46. Станіслав Каменецький, за даними Садка Баронча, отримав у власність Залізці разом з замком і навколишніми селами47. В окремій розвідці, присвяченій Залізцям, Садок Баронч зазначав, що Залізці були передані Станіславу разом з передмістями Гаї Залозецькі, Гаї Розтоцькі та Гаї за Рудою (зараз села Зборівського району Тернопільської області)48. Був одружений з Анною Косцелецькою — донькою ленчицького воєводи Яна та його дружини Катажини Кциньської. Діти: Войцех і Ян навчались у Віттенберзі (artes et musas). У 1578 р. брати подідили спадок Станіслав — львівський підкоморій, помер 1612 р., за поділом був власником Залізців; дружина — Богдана Василівна Семашко, перер цим дружина князя Януша Четвертинського, Захарія Ванька Лагодовського[2] Ельжбета — дружина: 1) Мацея Влодека; 2) брацлавського воєводи Яна Потоцького 42 Barącz S. Kronika Oleska... – S. 406. 43 Baliński M., Lipiński T. Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. – Warszawa, 1845. – T. 2. – Cz. 2. – S. 593. 44 Barącz S. Kronika Oleska... – S. 406. 45 Ibid. – S. 412. 46 Тим не менше, реєстр 1584 р. фіксував Яна та Войцеха Каменецьких власниками частини Олеська та сіл Вертелка, Висоцько, Закомар’я, Кам’янка, Кадлубиська, Мшанець, Пониковиця, Підлисся, Стриборівка, Трос тянець (AGAD. ASK. – Dz. I. – Sygn. 19. – K. 773–773v, 774v–775). 47 За тим же реєстром Станіславу належало містечко Залізці, села Мильно, Мильно Красівське, Підліски, Ратищів, Чистопади, а також, ймовірно, Гранів (Ренів) і Воробіївка (AGAD. ASK. – Dz. I. – Sygn. 19. – K. 773v–774v, 791; Barącz S. Kronika Oleska... – S. 413). 48 Barącz S. Założce. – Poznań, 1889. – S. 4. Станіслав, син Марціна, Каменецький Барбара Мнішек з Каменецьких (пол. Barbara Mniszech; пом. 1569) — польська шляхтичка, старостина[1] сокальська і луківська. Народилась у замку Оджиконь біля Коросно Перемишльської землі Руського воєводства. Донька гетьмана, каштелянальвівського Марціна Каменецького гербу Пилява і Ядвиги Сененської з Олеська. Була видана заміж до 1540 р. за підкоморія коронного Миколая Мнішека, який прибув до Корони з Великих Кошиць у Моравії (сьогодні Словаччина). Зберігся її пізньоренесансовий надгробок з мармуру в бічній стіні костелу францисканцівміста Коросно, роботи львівського майстра Якуба Трвалого. Діти: У шлюбі народились: Ян Мнішек (*р.н.н. — †1612) — староста красноставський, лукомський, ясельський Миколай Мнішек (*1550-†1597) — староста лукомський, ясельський, отецький Єжи Мнішек (*р.н.н. — †1613) — воєвода сандомирський, староста львівський, самбірський, сокальський, сяноцький, рогатинський, тесть московського царя Дмітрія І; Ельжбета Мнішек (*р.н.н. — †р.с.н.) — видана за бурґграфа краківського Миколая Стадницького Барбара Мнішек (*р.н.н. — †1580) — виходила заміж за: 1. старосту гарволінського Лукаша Нагорського; 2. маршалка великого коронного Яна Фірлея; 3. каштеляна холмського, підскарбія коронного Яна Дульського. Na schyłku XIV-go wieku żyło kilku Moskorzewskich, jako to: [nieznany ojciec poniższego rodzeństwa] Sieciech, Henryk, Stanisław, Klemens, Piotr, Jasiek i Mikołaj. Z nich Sieciech, Henryk i Klemens byli braćmi. ¶ Sieciech zabezpieczył 1385 r. posag żonie Małgorzacie, 1-o v. Gawłowej z Kaliny, a 3-o v. Drogoszowej z Kaliny, i pozostawił z niej syna Stanisława i córkę Annę, żonę Mikołaja z Bieganowa 1399 r. ¶ Henryk wraz z Klemensem, z rodu Pilawów, świadczyli 1389 r. w Krakowie, przy wywodzie szlachectwa. ¶ Klemens, w sprawie o barcie z Ropockim, stawił 1381 roku sześciu świadków, wszystkich Pilawitów. W 1387 roku podkanclerzy koronny, 1399 r. i starosta sanocki, 1402 r. kasztelan wiślicki i starosta krakowski 1405 r., umarł 1408 r. Przez cały rok 1390 bronił dzielnie zamku wileńskiego przeciw Witoldowi i Krzyżakom, aż w końcu złożył dowództwo w ręce Jana z Oleśnicy i wrócił do Krakowa, gdzie w nagrodę otrzymał, 6-go Grudnia 1390 r., od króla zamek Dobczycki z okręgiem. W 1392 r. dostał dom w Krakowie, a 1397 roku sprzedał Rembielice, także darowane mu przez króla. Był dziedzicem Kamieńca, od którego synowie jego czasami, a wnukowie już stale nazwali się Kamienieckimi, a także Niezdowa. W 1402 r. posiadał Komorniki, Wolicę i Bukownik,1403 r. części Olpic i Skórowej, 1407 r. Mikołajowice i części Syrochowic. Uposażył 1397 r. kaplicę w Kamieńcu, fundował 1407 r. ołtarz i prebendę Wniebowstąpienia w katedrze krakowskiej, a według Długosza i kościół w Moskorzowie (St. Pr. P. Pom. VIII; Helc. II; KKKr.; KMP.; Inw. Arch. Kor.; Lib. Ben.). Synów Klemensa znamy trzech: Klemens, Marcin i Mikołaj. ¶ Klemens z Moskorzowa, syn Klemensa, z rodu Pilawów, świadczył 1427 r. w Sieradzu, a 1434 r. w Krakowie, przy wywodach szlachectwa. W 1427 r. należy do komisyi królewskiej, wyznaczonej do odbioru Kamieńca bratu jego Marcinowi. W 1437 r. wraz z bratem, księdzem Mikołajem Wielickim, nabył część Piotrkowic. Ten Mikołaj, nazwany tu Wielickim, pewno od jakiej prebendy posiadanej w Wieliczce, jako Mikołaj z Moskorzowa, jest kanonikiem krakowskim 1415 r., kustoszem kieleckim 1421 r. i plebanem w Lelowie. Zmarł 1445 r. On to może nazwany także Mikołajem Erenbergiem, rektorem kaplicy w Krośnie 1408 r. i kanonikiem przemyskim 1412 r. ¶ Marcin, trzeci syn Klemensa, dziedzic Ehrenberga (Kamieńca), który mu rozgraniczają 1410 r. od Krośna, dziedzic wszystkich dóbr po ojcu, a także Wielopola, od którego się czasem nazywa Wielopolskim. Długosz o nim pisze (Lib. Ben.), że dla wielkich gwałtów i występków, odebrał mu król Dobczyce i inne dobra dziedziczne. Wprawdzie Dobczyce zwrócili królowi dopiero synowie jego 1439 roku (Inv. Arch. Kor.), ale musiały na nim ciążyć wielkie zarzuty, kiedy w 1427 roku wydelegowana była komisya królewska, aby mu odebrać i Kamieniec, dopóki się z nich nie oczyści. Z żony Katarzyny, córki Piotra Kota z Kotek, pozostawił synów: Mikołaja, Piotra, Marcina i Henryka, zwanych już stale Kamienieckimi, oraz córki: Katarzynę, Dorotę i Małgorzatę. ¶ Piotr podpisał 1439 r. konfederacyę Spytka z Melsztyna, 1442 roku bawi w orszaku królewskim na Węgrzech, gdzie jako zwycięzcy nad Turkami, chorągiew jego z innemi zawieszoną została w katedrze w Budzie. W 1444 r. otrzymał starostwo dobczyckie, umarł 1447 r., a bracia jego dopełnili działu dóbr 1448 roku, wyznaczając siostrom po 100 grzyw. posagu i tyleż wyprawy. Mikołaj, najstarszy syn Marcina, wziął Wielopole, Marcin, Łąki, Przybowę, Odrzykoń, Wojkówkę, Bratkówkę, Malinówkę i Jasienicę, a Henryk, najmłodszy, Kamieniec, Węglówkę, Szklary, Kaltbornię, Jabłonicę i Zawadę, ale ma spłacić braciom po 25 grzyw. ¶ O Marcinie ostatni raz wspominają akta z 1451 r. Mikołaja, pozwanego 1444 r. w Krakowie, o porwanie Anny z Krakowa, po 1468 r. także się nie spotyka. Obaj widocznie zmarli bezdzietnie. ¶ Henryk, Andrzych, Indrzych, nawet Andrzejem zwany, jako Henryk, syn Marcina z Wielopola, zapisany 1444 r. na uniwersytet krakowski, nabył 1451 r. od brata Marcina Odrzykoń, a sprzedał 1453 r. Malinówkę i zabezpieczył 1456 r. żonie, Katarzynie z Witowic Pieniążkównie, podkomorzance krakowskiej, 800 grz. posagu i wiana. Pozwany z bratem Mikołajem i siostrą Katarzyną, przez wuja Stanisława Kota, o zwrot Niezdowa, jakoby sprzedanego przez ich ojca, jego ojcu Piotrowi, wygrał sprawę i jest nadal dziedzicem tych dóbr. W 1474 r. kasztelan sanocki, umarł 1488 r. W Kwietniu tegoż roku nałożył sąd 1,000 grzyw. zakładu między Pieniążkami, a synami kasztelana: Mikołajem, Janem, Andrzejem, Stanisławem i Marcinem. Kasztelan miał, oprócz wymienionych, jeszcze syna Klemensa, bakałarza filozofii uniwersytetu krakowskiego, pozwanego 1489 roku wraz z braćmi: Mikołajem, Janem i Henrykiem, przez Kmitę Sobieńskiego. ¶ Jedna z córek kasztelana, była żoną Mikołaja Strzeżowskiego, któremu teść oddał 1476 r. w zastaw Jasienicę z Wolą (Helc. II. 2624, 3217, 3778, 4266, 4344, 4534; M. 17 f. 309; AGZ. XI i XVI). ¶ Równocześnie z synami kasztelana żył, nie wiem w jakim stosunku pokrewieństwa do nich zostający, może nawet z innej rodziny idący, Fryderyk Kamieniecki, żonaty z Agnieszką z Czyżowa 1494 r. (M. 15 f. 82). ¶ Mikołaj, najstarszy syn Henryka, kasztelana sanockiego, dworzanin królewski, 1493 r. starosta bełski i żupnik przemyski, otrzymał 1494 r. starostwo sanockie, na wykupno którego od Pieniążków, otrzymał konsens królewski 1493 r. (M. 15 f. 41 i 17 f. 59). W 1495 r. starosta krakowski, wspólnie z Młodziejowskim, sam nim już jest w 1496 r. Kasztelan sandomierski 1501 r., hetman wielki koronny 1503 r., wojewoda sandomierski 1505 r., przyczem zachował i kasztelanię do 1506 r. Wojewoda krakowski 1507 r., umarł 12-go Kwietnia 1515 r., w czasie kongresu wiedeńskiego, w którym nie brał udziału, bo mu król zlecił opiekę nad krajem. Wsławił się pobiciem Wołochów 1509 r. i pogromem Tatarów pod Łopuszną 1512 r. W 1493 r. z braćmi: Janem, Stanisławem, mylnie Sewerynem nazwanym i Klemensem, ręczył za króla 1,000 zł. węgier. Hieronimowi z Kobylan i dał mu zabezpieczenie na dobrach swoich i braci. Wogóle król często w kłopotach pieniężnych uciekał się do jego pomocy, przez co i hetman w ciężkie interesa się zawikłał. W 1497 roku spłacił im król 1,600 zł. węg. i oddał wójtostwo w Krośnie. Z żony, Anny z Melsztyna, z którą wspólnie wziął 1511 r. w zastaw starostwo czchowskie (M. 24 f. 385), nie pozostawił Mikołaj potomstwa, a wdowa już 1517 r. jest żoną Adama z Radzimic (AGZ. XI-XVI i Akta Krak.). ¶ Jan, drugi syn Henryka, kasztelana sanockiego, dworzanin królewski 1494 roku (M. 15 f. 179), starosta chełmski 1496 r., a po śmierci brata Henryka starosta bełski 1497 r., rotmistrz królewski i starosta horodelski 1502 r. (M. 20 f. 41), starosta buski 1503 r., kasztelan lwowski 1509 r., nabył 1493 r. wójtostwo w Krośnie za 2,000 zł. węg., 400 fl. i cztery woźniki warte 100 fl., od Rzeszowskich, ale zaraz 1495 r. zastawia, a 1496 r. sprzedaje je z prawem odkupu, widocznie na potrzeby króla, bo król ten dług spłaca 1497 roku. Umarł 1513 r.; pozostawiając z żony Anny, prawdopodobnie córki Piotra Buczackiego, dziedziczki Czesybiesów, córki: Katarzynę, żonę Jakóba Secygniowskiego, starosty buskiego, już wdowę 1537 r. (Zs. Krak. III f. 644), Beatę v. Małgorzatę, żonę Mikołaja Świętopełka Bolestraszyckiego 1522 r. (Zs. Przem. 9 f. 333 i 14 f. 463) i Annę, dziedziczkę Czesybiesów, żonę 1-o v. Stanisława z Bądkowa Wspinka, kasztelana małogoskiego 1531 roku, a 2-o v. Jana hr. z Tenczyna, marszałka nadwornego koronnego, kasztelana wojnickiego 1539 roku (Zs. Krak. II f. 159 i VI f. 129), oraz syna Mikołaja. ¶ Ten Mikołaj, starosta buski 1515 r., dziedziczny wójt Krosienki, dziedzic Czesybiesów, Wielopola i wielu innych dóbr, pozwany wraz z stryjami, Klemensem i Marcinem, jako współsukcesor po hetmanie Mikołaju, przez Kotówny 1519 roku (Zs. Ksiąsk. 15 f. 3). Umarł w tymże roku bezdzietny, a siostry jego, otrzymały tego roku konsens królewski, na odstąpienie starostwa buskiego Szydłowieckim. Nie odstąpiły go jednak, kiedy starostą buskim 1523 r. jest Jakób Secygniowski, mąż Katarzyny. Katarzyna i Anna dopełniły działu 1521 r., a wszystkie trzy sprzedały 1523 r. Wielopole Czuryle (AGZ. XVI; St. Pr. P. Pom. VI. 121 i 162; M. 31 f. 535; 37 f. 312 i 356). ¶ Henryk v. Andrzej, trzeci syn Henryka, kasztelana sanockiego, 1478 roku student uniwersytetu krakowskiego, 1493 r. poborca czopowego, w ziemi bełskiej i starosta bełski, z początku razem z Mikołajem, uważany za poległego w bitwie pod Wiśniowcem 1494 roku, wrócił z niewoli i umarł bezdzietny w połowie 1496 roku. ¶ Stanisław, czwarty syn Henryka, kasztelana sanockiego, mylnie w akcie z 1493 roku nazwany Sewerynem (AGZ. XVI), ręczył z braćmi, Janem i Marcinem 1501 roku za Macieja z Drzewicy. Żył jeszcze 1502 roku (M. 17 f. 309; Helc. II. 4534). ¶ Klemens, piąty syn Henryka, kasztelana sanockiego, współdziedzic Kamieńca z przyl., dworzanin królewski 1504 r. (M. 21 f. 36 i 36 f. 10), kasztelan sanocki 1508 r., z którego to urzędu rezygnował 1530 r. Żył jeszcze 1531 r., w którym skazany został na zapłacenie braciom Kolanowskim zakładu 250 fl. (St. Pr. P. Pom. VI. 481). Paprocki pisze, że umarł 1536 roku i pochowany w Krośnie. W 1530 r. nabył od Seweryna Bonera za 3,000 fl. wsie królewskie, Jodłowę Górną i Niższą, i Lubczę Górną i Niższą, a sprzedał mu całą swoją część Kamieńca, z prawem odkupu, za 8,500 fl. i zobowiązał się doprowadzić do aktów żonę swoją, Elżbietę z Paniowa i synów: Mikołaja, Andrzeja, Stanisława i nieobecnego w kraju Feliksa, dla potwierdzenia tej sprzedaży (M. 45 f. 247 i 250 i Zs. Krak. II f. 70-80). Oprócz synów, zostawił Klemens i córki: Zofię i Barbarę. Z synów: Mikołaj i Andrzej kwitowali 1539 r. Bonera. Andrzeja żona Katarzyna (córka Jana z Zembrzyc 1533 r.), jest wierzycielką Chełmskiego 1549 r. ¶ Mikołaj z żony, Anny Kwilińskiej, pozostawił córkę Dorotę, za którą 1558 roku ręczył Jan, wojewodzic podolski, że wyszedłszy za mąż, zrzecze się dóbr po wuju Mikołaju Strzeżowskim, Stanisławowi Bączalskiemu (Zs. Krak. 6 f. 57 i 76; 7 f. 359; 13 f. 660). ¶ Stanisław, ożeniony z Zofią Wielogłowską, zmarły przed 1565 r., pozostawił synów: Mikołaja, Jana i Kaspra, oraz córki: Katarzynę Niewiarowską, 1568 r., Zofię, żonę Wojciecha Kozielskiego 1565 r. i Dorotę, żonę Jana z Malowej Malowskiego, w ziemi przemyskiej, 1565 r. Wszystkie te dzieci zawarły 1565 r. układ z wujenką swoją Kasprową Wielogłowską, o spadek po wuju, a w 1568 roku, po śmierci Mikołaja, widocznie bezdzietnego, reszta rodzeństwa pozwana o jego długi przez Jordana, kasztelana krakowskiego (Zs. Krak. 27 f. 583 i 1141; 28 f. 155; 30 f. 1622 i 31 f. 109). Ten sam pewno wymieniony Kasper, podstarości halicki 1589 r., żonaty z Barbarą Lachowiecką (Wyr. Lub. 71 f. 172). ¶ Marcin, najmłodszy syn Henryka, kasztelana sanockiego, z dworzanina królewskiego, podkomorzy sanocki 1509 r., kasztelan lwowski 1512 r., wojewoda podolski 1515 r., umarł 15-go Marca 1530 roku. Towarzyszył bratu Mikołajowi we wszystkich jego walkach, a w latach 1525-1527 nazwany hetmanem wojsk królewskich w ziemiach ruskich (St. Pr. P. Pom. VI. 309 i 329). Sprzedał on Bonerowi swoją część Kamieńca, Łąki, Przybówkę, Bratkówkę, Wojkówkę, Jasienicę, Odrzykoń i połowę Orzechownicy, za spłacone długi, 7,731 fl. wynoszące i dopłatę 2,000 fl., z prawem odkupu, pod obowiązkiem, wrazie nie odkupienia, zeznania aktu sprzedażnego pod zakładem 4,000 fl. Że nie uczynił tego, pozwał go Boner 1530 r., a gdy umarł przypozwał jego syna Jana. Stawiła się wówczas w sądzie Jadwiga z Oleska (Sienieńska), wdowa po Marcinie, jako opiekunka nieletniego syna Jana i uzyskała zwolnienie od zakładu pod nakazem, aby Jan, za lat 15, odpowiedni akt w księgach ziemskich zeznał i zaraz 1531 r. spisano w Krakowie akt, w którym zapewniono, że w razie nie odkupienia dóbr, Boner dopłaci 2,768 fl. i wieczyście je posiądzie (St. Pr. P. Pom. VI. 491 i Zs. Krak. II f. 147). Oprócz syna Jana, miał jeszcze Marcin córki: Elżbietę, wydaną 1546 r. za Bernarda Maciejowskiego, kasztelana wówczas radomskiego, następnie lubelskiego, której syn, późniejszy kardynał, wystawił jej pomnik w kościele Św. Jana w Warszawie i Barbarę, żonę Mikołaja Mniszcha, podkomorzego nadwornego, starosty łukowskiego, który jej zabezpieczył posag 1539 r. (M. 26 f. 116; 54 f. 231; 55 f. 260; 69 f. 83; 74 f. 280 f. 301; 77 f. 345; 121 f. 216). ¶ Janowi pozostawił król 1531 r. za zasługi ojca, na 12 lat Perepelniki, Hukałowce, Harbuzów, Jarosławice i Huszynę, w ziemi lwowskiej, których to dóbr następnie został dożywotnikiem. Otrzymał też w dożywocie Czarny Ostrów 1552 r. W 1546 r. ma przysądzone Nyskowce, Sereczec i Panasowce. Był dziedzicem Oleska i Załoziec. W tej ostatniej miejscowości uposażył kościół 1547 r. Pozwany 1546 r. przez Bonera, o potwierdzenie sprzedaży Kamieńca, przeprowadza ugodę i akt ostateczny sprzedaży 1558 r. (M. 46 f. 14; 55 f. 18; 82 f. 259; AGZ. X; Zs. Krak. VII f. 1038 i XIII f. 602). Z Anny Kościeleckiej (Wyr. Lub. 34 f. 93), córka jego Elżbieta, za Janem Potockim, wojewodą bracławskim i synowie: Wojciech, Jan i Stanisław, dziedzice Oleska 1572 r. Mieli oni liczne procesy we Lwowie, tak, że król nawet wezwał szlachtę; aby pomagała staroście w wykonaniu na nich wyroku banicyi, ale w końcu uwolnili się od niej 1599 r. (M. 110 f. 406; 120 f. 149; Wyr. Lub. 44 f. 753; 71 f. 210; 72 f. 152; AGZ. X). ¶ Wojciech, syn Jana, żonaty z Zofią Sienicką, 1-o v. Chodorowską 1590 r., pozostawił syna Mikołaja (Wyr. Lub. 54 f. 193; 77 f. 113; AGZ. X. 2492). Stanisław, syn Jana, podkomorzy lwowski 1604 r., zmarły 1612 r., żonaty z Bohdaną Siemaszkówną, 1-o v. ks. Janową Czetwertyńską, 2-o v. Zacharyaszową Łahodowską, a 3-o v. Janową Turową (Arch. I. Z. Ros. VI. 1; Woł. I f. 157; Wyr. Lub. 34 f. 804). ¶ Stanisław, podstarości krzemieniecki 1570 r. Stanisław, syn Mikołaja, zeznawał akta w Lublinie 1583 r. (Zap. Lub. 3 f. 331). Barbara, klaryska w Starym Sączu 1578 r. Zofia, żona Pawła Frysztackiego z Wiśniowej 1600 r. (Gr. San. 143 f. 960). Regina z Odrzykonia, ksieni Brygidek w Lipnie 1623 r. (Perp. Czers. 6 f. 635). ¶ N., ożeniony z Ewą Kalinowską, córką Jana Bartłomieja, 1635 r. Kazimierz, starosta bystrzycki i sejweński, podpisał, z ks. żmudzkiem, obiór Jana Kazimierza, Jerzy Władysław, z województwem wileńskiem, Michał i Sebastyan, z województwem sandomierskiem, obiór króla Michała, a Michał, z województwem wileńskiem i Andrzej, z województwem sandomierskiem, elekcyę Augusta II-go. ¶ Janowi Franciszkowi, stolnikowi zakroczymskiemu, zapisała 1674 r. żona, Barbara z Rawiczów Dembińskich, dożywocie (Gr. Krak. 292 f. 2811). Oboje nabyli 1683 r. za konsensem królewskim Pęczelice od Chwalibogów. Teresa, żona Kazimierza Grabowskiego, wojskiego bracławskiego 1692 r. ¶ Wojciech, ożeniony z Dorotą Opoczyńską 1696 r. (Gr. Przem.). Jan, horodniczy łucki 1702 r. Franciszek i Ignacy, cześnik chełmiński, z województwa sandomierskiego, elektorowie Stanisława Augusta. ¶ Marcin, kapitan w wojsku koronnem 1782 r. (MP.). Feliks, miecznik krzemieniecki 1793 r. ¶ Wymieniony wyżej Wojciech, ożeniony z Zofią Sienicką, miał między innymi syna Piotra, a ten Stanisława, po którym szedł Michał; pułkownik wojsk koronnych, a po nim pozostał syn Krzysztof. ¶ Kazimierz, syn Krzysztofa, dziedzic Oleska i Załoziec, ożeniony z Katarzyną Godziejowską (Gr. Tremb. 80 f. 24), zostawił syna Józefa, cześnika oszmiańskiego, ożenionego z Wiktoryą Glinojecką, 1-o v. Stanisławową Pokutyńską, podczaszyną kijowską. Kwitował on 1769 roku Potockiego, imieniem swych dzieci, z 20,000 fl. (Gr. Tremb. 79 f. 94 i Gr. Halic. 490 f. 731). Dzieci te: Maryanna, żona Mikołaja Czarnoty Bojarskiego, podczaszego czerniechowskiego 1773 r. (Gr. Tremb. 80 f. 24) Ludwik, Dominik i Ignacy. ¶ Ludwik, z porucznika, kapitan pułku pieszego Potockich 1785 r. (Kancl. 79 f. 35), generał major wojsk koronnych 1795 r. (DW. 835 f. 1518), nabył Dębe 1796 r. (Ibid. 111 f. 403). Generał brygady b. wojsk polskich, szef sztabu generalnego, mianowany 1807 r. prezesem komisyi wojskowej na czas nieobecności dyrektora wojny (księcia Józefa), umarł w Warszawie 20-go Marca 1816 r. bezdzietny z żoną, Anną z Czerskich, rozwiedzioną Antoniową Trembicką. ¶ Dominik, cześnik latyczowski, deputat na Trybunał koronny 1779 r., w roku następnym podczaszy, poseł podolski 1782 r., komisarz skarbu koronnego 1790 roku. W 1769 r. otrzymał konsens królewski, na wykupienie Przewrocia, w województwie podolskiem, od Franciszka Salezego Potockiego (DW. 106 f. 129; 109 f. 937; Kancl. 27 II f. 49). ¶ Ignacy, szambelan Stanisława Augusta 1783 r., pułkownik przedniej straży wojska koronnego 1793 r. (MP.), dziedzic Leszczotowa, członek Stanów galicyjskich; wylegitymowany ze szlachectwa tamże 1782 r., spisał testament 1811 r. Dwukrotnie żonaty, 1-o v. z Barbarą Macpherlan, córką Piotra, konsyliarza Augusta III-go, zmarłą 1788 r., a następnie 2-o v. z Teklą Romanowską, pozostawił z pierwszej żony córki: Ludwikę, żonę Ksawerego Oczosalskiego 1806 r. i Teofilę, za Adamem Kazimierzem Szydłowskim, oraz syna Jana, ur. 1785 r. (metryka w Sokalu), adjutanta księcia Józefa, pułkownika b. wojsk polskich, kawalera orderów: Virtuti Militari i Legii Honorowej, żonatego z Różą Zabielską, 2-o v. Dulską, z której syn Mikołaj, pułkownik wojsk austryjackich, wylegitymowany ze szlachectwa 1833 r. i córka Felicya, ur. 1820 r., za hr. Bonawenturą Bukowskim, zmarła 1891 r. ¶ Szymon i Michał z Moskorzowa, synowie Ignacego i Anny Łuszczewskiej, wnukowie Marcina i Elżbiety Boiszewskiej, córki Aleksandra, skarbnika przemyskiego i Katarzyny Hurczyckiej, sprzedali 1762 r. Chłopice (Gr. Lwows. 306 f. 84). Był i trzeci ich brat Józef Wojciech, ur. 1742 r. (metr. w Przemyślu). Z nich: ¶ Michał, kapitan wojsk koronnych, legitymował się ze szlachectwa w grodzie lwowskim 1782 r. Synowie jego, z Barbary Klary Piotrowskiej: Ignacy Jakób, ur. 1774 r. (metr. w Białej) i Kazimierz Józef, ur. 1779 r. (metr. w Bychowie), dowiedli szlachectwa w Galicyi zachodniej 1804 r. (Quat. VI f. 94 i 95). ¶ Walenty Feliks Andrzej wylegitymowany ze szlachectwa w Królestwie, 1859 roku. ¶ Maryanna, 1-o v. Pilitowska, 2-o v. Celińska, zmarła w Radomiu 1842 r. Karolina, zamężna Czajkowska 1870 r. Konstanty, proboszcz w Krzymowie. ¶ Pilawą także pieczętuje się gałąź, czy też może odrębna rodzina Kamienieckich, osiadła w XVI-m wieku na Rusi, a w drugiej połowie XVII-go wieku w województwach: sandomierskiem i rawskiem. Jerzego bowiem nie spotykam żadnego około 1500 r. u małopolskich Kamienieckich, a protoplastą tej rodziny był Fedor, syn Jerzego. ¶ Ten Fedor Jurjewicz Kamieniecki, z żoną Barbarą, procesował się 1549 r. z ks. Jarosławem Mikityniczem (ML. 65). W 1559 r. nazwany ziemianinem trockim (Rew. Puszcz.), otrzymał 1564 r. od Zygmunta Augusta Torczyn i Łozowę, ze starostwa ulanowskiego. Wsie te posiadał po nim syn jego Grzegorz, żonaty z Anną Kożuchowską 1590 r., a po tymże 1615 r. Mikołaj, syn Grzegorza, ożeniony z Reginą Kopijowską, skarbnikówną bracławską (Źr. Dz. V; M. 133 f. 432; Zap. Lub. 31 f. 240; Kij. VI. C f. 314). Żonie Mikołaja przyznał 1633 r. brat 130,000 flor. posagu. (Gr. Latycz.). W 1642 r. ta Regina, już 2-o v. Stanisławowa Skarzyńska, sprzedała część Koziniec i Kuniczyna Koniecpolskiemu. Syn ich Michał, ożeniony z Teresą z Piaseczna Piasecką, zeznał z nią 1662 r. w grodzie radomskim zapis dożywocia (Obl. Gr. Sandom. z 1673 r.), a 1676 r. posiadali wspólnie wójtostwo w Zalesiu (M. 213 f. 238). Prawdopodobnie drugi syn Mikołaja Jerzy, vicerotmistrz chorągwi Babonaubeka, otrzymał 1666 r. konsens, na wykupno Torczyna od Kopijowskich (Sig. R. Os. 139 f. 83). ¶ Synowie Michała: Bernard i Andrzej, wwiązani 1700 r. w dobra odziedziczone po Kopijowskich: Kopijówkę, Kuniczyn, Kitajgród i inne (Gr. Winnic.). ¶ Andrzej, ur. 1678 r. (metr. w Popkowicach), mianowany 1716 r. cześnikiem kijowskim, dziedzic Podczaszej Woli i zastawny posesor Mokrzca i Woli, w radomskiem, 1719 r., Kopijówki, Kociużyniec etc., spisał 1710 r. intercyzę przedślubną z Borowskimi, opiekunami swej przyszłej żony, Teofili Nowomiejskiej, z którą zeznał 1711 r. zapis dożywocia (Gr. Rawskie). Drugą jego żoną była, jak się zdaje, Aleksandra Duninówna-Wąsowiczówna, a trzecią, Aniela Odrowążówna Kietlińska, 1723 r. (Gr. Radom.). W imieniu dzieci, z pierwszej żony, układa się 1731 r. o spadek po ich wuju, ze Stamirowskimi, których, w imieniu tychże dzieci i wnuka, kwitował 1752 r. Z pierwszej żony miał Andrzej córki: Magdalenę, za Stanisławem Wysokińskim 1729 r., Barbarę, za Józefem Nesterowiczem 1752 r., Eleonorę, za Aleksandrem Koszewskim 1738 r. i synów: Aleksandra, Jezuitę 1738 r. i Stanisława, towarzysza pancernego 1739 r., po którym został tylko syn Józef 1752 r. (Gr. Raws.). Z ostatniej żony miał Andrzej synów: Rafała, Ignacego i Tomasza, oraz córkę Maryannę, żonę Józefa Zakrzewskiego, której bracia wyznaczyli 1777 r. posag, w ilości 6,000 fl. (Zs. Krasnostaw.). Rafał, Tomasz i prawdopodobnie brat ich Ignacy, nazwany cześnikiem chełmińskim, podpisali elekcyę Stanisława Augusta, z województwem sandomierskiem. ¶ Tomasz był cześnikiem kijowskim 1781 r. ¶ Rafał, dziedzic Podczaszej Woli i Kozieńca, w radomskiem i Kotiużyniec, chorąży kawaleryi narodowej 1779 r., mianowany miecznikiem radomskim 1790 r. Ożeniony z Anną Lubańską, pozostawił córki: Urszulę Zabokrzycką i Klarę, oraz synów: Józefa; Feliksa, Ignacego, Sylwestra, Antoniego i Jana, zmarłego na emigracyi, wylegitymowanych ze szlachectwa w gubernii kijowskiej. Z nich: ¶ Feliks, ur. 1785 r., kapitan strzelców konnych, dymisyonowany 1818 roku, kawaler krzyża Virtuti Militari, zmarły 1843 r., dziedzic Kozieńca, w radomskiem i Czerniejówki na Wołyniu, po śmierci pierwszej żony, Miaskowskiej, zaślubił 1822 roku w Nieznamirowicach Weronikę Mikułowską z Wielogóry. Dzieci jego: Władysław, z pierwszej żony, ożeniony z Dembowską, zmarł bezdzietny 1882 r., Antonina za Michałem Łosiewiczem, Józefa, Aniela, za Bolesławem Czerejskim, Anastazya, ur. 1840 r., zmarła 1898 r., za Bronisławem Zdzitowieckim i Cezar Kalikst, ur. 1831 r. (metr. w Miropolu), dziedzic Kośmina i Strzyżowic, w lubelskiem, w latach 1858-1879, a następnie Ossowic, w rawskiem, po powrocie z Syberyi zaślubił 1866 r. Anielę Boską. Umarł 1894 r., pozostawiwszy córki: Maryę, zaślubioną 1895 r. Janowi Karolowi Kochanowskiemu i Reginę, oraz synów: Wacława, ur. 1867 r. (metr. w Gołębiu), dziedzica Ossowic i Bogusławek i Władysława, ur. 1869 r. (metr. tamże), dziedzica Pągowa i Sadów, w noworadomskiem, ożenionego 1896 r. z Teresą Moszczeńską, z której synowie: Andrzej, ur. 1897 r., Adam, ur. 1898 r., Cezar Bolesław, ur. 1900 r. ¶ Ignacy, syn Rafała, dziedzic Sokolnik Mokrych, z żony, Magdaleny Zwarzyńskiej, 1-o v. Tomaszowej Duninowej-Szpotowej, miał syna Konstantego, ur. 1815 r., dziedzica Żyrowa i Brogowej, wylegitymowanego ze szlachectwa w Królestwie, przed 1850 r., zmarłego 1889 r., po którym, z Julii Dutkiewiczównej, zmarłej 1892 r., córki: Adela i Marya, za Aleksandrem Kamienieckim i synowie: Eustachy Stanisław, ożeniony z Maryą Ostoja Komorowską, ma z niej Maryę i Stanisława, ur. 1891 r. i Włodzimierz, zmarły 1904 r., pozostawił z Anieli Sokolnickiej: Konstancyę Stępowską i Anielę Karaczewską. ¶ Sylwester, syn Rafała, z Ewy Baszmanowskiej, miał córkę Magdalenę i synów: Józefa i Feliksa. Feliks ur. 1808 r., oficer b. wojsk polskich, emigrant 1831 roku, zmarły 1888 r., z Małgorzaty Pauls, 1-o v. Zielenowiczowej, pozostawił synów bliźniaków, ur. 1850 r.: Aleksandra, zmarłego 1897 r., po którym z Maryi Kamienieckiej, Tadeusz i Kamilla i Feliksa, ożenionego z Maryą Raczyńską, z której: Witold, Jadwiga i Irena. ¶ Antoni, syn Rafała, dziedzic Kotiużyniec, zmarły 1863 r., z Tekli Krechowieckiej, pozostawił córkę Emilię Witowską i syna Cezarego, ur. 1821 r. Cezar przebywał w latach 1863-1874 na Syberyi, a z żony, ks. Stefanii Giedroyciówny, pozostawił córkę Wacławę, ur. 1882 r. ¶ Na Litwie są jeszcze Kamienieccy tegoż herbu. Z nich żyli w końcu XIX wieku w Warszawie księża, Aleksander i Feliks, synowie Wincentego. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > К >