 КАЛИНОВСЬКІ гербу Калинова (пол. Kalinowscy, Kalinowski) — польський? або спольщений руський? шляхетський магнатський рід. Представлений у Подільськомуі Брацлавському воєводствах.
Дослідники бездоказово твердять, що він належав до шляхетського роду Руського воєводства (Rusi Czerwonej). Чи не перший цю думку висловив Александр Яблоновський14. Її підтримали
Адам Бонєцький (він навіть зарахував Калиновських до шляхти Коломийського повіту)15 та Казімєж Пуласький16. Останній вважав рід Калиновських польським з походження (це видно хоч би із заголовка його праці). Так вважають і сучасні дослідники17. У такому разі Калиновські прибули на територію Руського воєводства з корінної Польщі. Натяк на це у своїй праці подає геральдик Каспер Нєсєцький18.
Рід Калиновських був споріднений з князями Корецькими, шляхтичами Струсями, Потоцькими, Варшицкими (імовірно), Оссоліньскими, Лянцкороньскими, Зебжидовськими, Морштинами, Щавіньскими, іншими родами.
14 Źródła dziejowe. – Warszawa, 1897. – T. XXII: Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów–Bracław). – Dział III / Opisane przez A. Jabłonowskiego. – S. 163.
15 Herbarz Polski. – Cz. I: Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich /
Ułożył i wyd. A. Boniecki. – Warszawa, 1907. – T. IX. – S. 152. 16 Pułaski K. Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy. – Brody, 1911. – T. 1. – S. 80. 17 Anusik Z. Szlachta bracławska w 1629 roku // Anusik Z. Studia i szkice staropolskie. – Łódź, 2011. – S. 53; Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. – 2-е вид, переглянуте і випр. – К., 2008. – С. 231; Літвін Г. З народу руського: Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569–1648). – К., 2016. – С. 131. Див. також: Захарченко Р. С. Калиновські // Енциклопедія історії
України. – К., 2007. – Т. 4. – С. 34.
18 Herbarz Polski Kaspra Niesieckiego S. J. powiększony dodatkami z późniejszych au.torów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez J. N. Bobrowicza. – Lipsk, 1840. –
T. V. – S. 10–11.
Джерело:
З.В. Священко. ВОЛОДІННЯ В. КАЛИНОВСЬКОГО НА УМАНЩИНІ.
Микола Крикун (Львів). Документи про надання пустині Умань у власність Валентію Александрові Калиновському 1609 року
І
— засновник роду, загинув у битві під Обертином.
ІІ
Адріан Ян — дідич Дятьківців та Кам'янки в Галицькій землі.
ІІІ
Кшиштоф
в середині XVI століття, коли брати Кшиштоф, Ян, Марцін придбали маєтки поблизу Кам'янця.
Ян
в середині XVI століття, коли брати Кшиштоф, Ян, Марцін придбали маєтки поблизу Кам'янця.
Марцін Калиновський
в середині XVI століття, коли брати Кшиштоф, Ян, Марцін придбали маєтки поблизу Кам'янця. Наймолодший з них, Марцін Калиновський (старший) — «дідич Нефедовців і Гумінців» — став засновником гетьманської лінії Калиновських. У 1590–1596 роках Марцін Калиновський став власником значних територій на лівому узбережжі Дністра, перетворився у найбільшого землевласника Східного Поділля.
ІІ
Валентій Александр Калиновський,
Син Марціна Калиновського та Зофії Сєцєхувни19 (остання мала поль-
ське походження), Валентій Александр з’являється на Брацлавщині десь
перед 1599 р. або в цей рік: перша відома згадка про нього тут пов’язана з
видачею 28 травня 1599 р. Сиґізмундом III документальної згоди (консенсу)
на відступлення йому, королівському дворянинові, брацлавським, вінницьким
і звенигородським старостою Юрієм Струсем20 Брацлавського староства у
пожиттєве володіння (“до ωстатнεго крѣсу живота своεго”)21. А 3 квітня
1604 р. той же король подібно згодився на передачу Валентію Александрові
Ю. Струсем Вінницького і Звенигородського староств22.
Так В. А. Калиновський влився в коло заможних землевласників Брац-
лавського воєводства, нехай ще не як дідич. Цей “стрибок” пояснюється
вдалим його одруженням з дочкою Ю. Струся Гальшкою (Ельжбєтою). Брац-
лавським, вінницьким і звенигородським старостою він був до 1613 р., від-
тоді до своєї загибелі 1620 р. – старостою брацлавським і звенигородським –
нижчим за рангом від вінницького старости, бо, на відміну від останнього,
брацлавський староста не був ґродським, не мав поза своїм староством ад-
міністративної влади (судової влади взагалі не мав) у воєводстві. Чому з ним
сталася така метаморфоза, невідомо. Свого роду компенсацією за “втрату”
В. А. Калиновським Вінницького староства послужила королівська номіна-
ція його у 1614 р. на уряд генерального старости Подільського воєводства,
тобто на уряди кам’янецького і летичівського старост23. Уряд вінницького
ґродського старости від 1613 р. (до 1622 р.) займав Олександр Балабан24.
Визначний воєнначальник свого часу і активний оборонець подільських
кордонів держави від татар, Валенти-Алаксандр у 1609 р. добивається від сейму
потвердження у спадкове володіння «Гуманську пустиню». В сеймовій ухвалі
це надання описано приблизно так: «Внесли до нас земські посли, щоб ми за
великі та криваві заслуги Валентія Олександра Калиновського, старости
Вінницького та Брацлавського пожалували йому на правах власности пустиню,
що зветься Гумань, та лежить у Брацлавському старостві в тих межах її, в яких
вона знаходиться по її врочищах, на що ми погодились» [6, с. 15]. А далі
описані межі цієї «Гуманської пустині». Це чимала територія, що знаходилась
між двома татарськими шляхами – Кривошарівский і Удицьким, починалася
вона від верхів’їв ріки Кублича урочища Кам’янецького Рогу та річки Удича,
далі Удичем до Бугу, Бугом до Синюхи – це один бік пустині. А з другого – від
лісків Вірменських до Яворчиків, від Яворчиків до лісків Лядських, далі до
Берестова, від Берестова до верхів’їв річки Бабанки, що розмежовує грунт
Гуманський від Буцького, далі річкою Бабанкою, що впадає в Ятрань, потім
Ятранню до Синюхи і від Синюхи до Бугу. З усіма урочищами і річками, що
впадають у річку Уманку, пустиня ця простягається на сім миль [7, с. 204]. Але
виявилось, що комісія, яка описувала цю територію «помилилась» у визначенні її межі, а замість 7 вона мала 300 миль довкруж. За обрахунками
О.І. Барановича, охоплювала близько 4 тис., а за обрахунками В.Чаплінського –
понад 1 тис. кв. км. [2, с. 237]. До цієї території були приєднані ще володіння
Калиновського на Брацлавшині, Вінничині, Звенигородщині.
Сейми гостро противилися таким поземельним данинам, які порушували
принцип невідчужуваності земель королівського столу, але В.О.Калиновський
користувався особливою прихильністю короля: адже в шляхетському рокоші
1607 р. він привів на підтримку Сигізмунда ІІІ власний 1,5-тисячний загін
воїнів.
Спадок і королівську данину Калиновський доповнив цілим рядом
купівель від місцевих землян. Так, у 1598 р. були відкуплені від Чечелів
Щурівці, близько 1611 – 1615 рр. – Клебань (Славгород), Тульчин (Нестервар) і
Тростянець (Адамгород) від останнього представника прадавнього роду
подільських бояр Слупиць Тихона Слупиці [2, с. 237].
У 1629 р. Калиновському вже належала значна територія з великими
поселеннями та містами. «У Вінницькому повіті володів Калиновський
Гулівцями, Брацлавському – Тульчиним, Клебанню, Кірнасівкою, Тростянцем,
Кошичами та Козинцем; на Гуманщині – Гумань, Городецьке, Бабани були в
його володінню; на Звиногородщині – Вороне, Соколівка, Маньківка, Мушурів,
Буки» [6, с. 16].
Контроль над королівщинами Брацлавщини Калиновські утримували, як
вже зазначалось, до Визвольної війни. Оскільки згадана заставна сума,
заборгована королівським двором, лишалася невідшкодованою, то на її
покриття кожному черговому Калиновському-старості надавалися в умовне
держання певні села з Вінницького чи Брацлавського повітів. Так, Адаму
Калиновському, старшому синові Валенти-Александра, вінницькому і
брацлавському старості (1620–1638), належали пожиттєво, окрім міста
Брацлава і Мачохи, села Щурівці, Городниця, Самчинці і Зятьків, з 1633 р. –
село Кропивниця [3, с. 125]. До його брата і наступника на старостві (1638–
1643) Мартіна перейшли і згадані, і новонадані села: Великі і Малі Хруслинці та Амбросівка [3, с. 126]. Взагалі латифундії ось такого «мішаного» типу, де
нарівні зі спадковими фігурують умовні і пожиттєві володіння, є дуже
характерним для досліджуваного регіону. Наприклад, Адам Калиновський,
згідно з подимним тарифом 1629 р., платив податок за 7053 дими, у тому числі
з власних маєтків, враховуючи пожиттєві держання, – за 5030, а з королівщин –
за 2023 дими [3, с. 215].
Можливо саме в цей час поселення Гумань стає центром володінь
Калиновського, бо з 1629 р. є відомості про те, що там було 1067 димів, з них
1/3 – 362 дими належало Мартину Калиновському, 705 димів – Адаму
Калиновському, а близько середини XVII ст. у місті проживало 9600 осіб
оподаткованого населення [7, с. 406]. Для захисту Гумані від набігів татар було
побудовано замок, який був обнесений ровами і валами, його охороняли козаки,
яких Калиновський набирав з місцевих жителів. Умань була ремісничим і
торговельним осередком, у передмістях якого проживало хліборобське
населення. Місто було оточене багатьма селами, серед яких Бабани,
Краснопілка, Кочубіївка, Городецьке, Іванівка (тоді Лемен, Цімерманівка),
Дмитрушки, Сушківка, Косенівка, Псярівка (Ятранівка) та ін. [12, с. 31].
Значним поселенням того часу була також Маньківка, в якій було 949 димів [6,
с. 16].
Придбання такої великої території як «Гуманська пустиня» поставило
перед Калиновським низку завдань економічного, соціального та культурного
характеру. Господарювання Калиновських на Уманщині відбувалося «в дусі
часу». Воно відзначалося набігами на землі менш заможних шляхтичів,
невиконанням ухвал уряду, що надавав право володіти землями іншим особам
або забороняв робити напади тощо. М. Ткаченко наводить ряд фактів, які
говорять про це. Серед них називаються такі : у 1638 р. король надав Янові
Одрживольському, старості Вінницькому села Мошурів, Папужинці,
Романівку, але володіти цими поселеннями перешкодив Калиновський. Названо
також кілька справ, які торкаються підданих. У 1622 р. Богдан Красносельський
позивався з Калиновським за підданих, що повтікали з села Красного до Буків та Гуманя. Такі ж справи були з Калиновським у 1622 р. у Яна Клещевського за
підданих, що повтікали з Клещева до Маньківки, у Якуба Пясочинського також
за підданих, що з Жорнищ утекли до Маньківки, у Черленківського за підданих,
що втекли до Маньківки з Крищинець [6, с. 17].
Мати на Уманщині великі володіння та охороняти їх було для
Калиновського справді важкою справою. Потребу мати якомога більше землі
шляхта могла задовольнити особливо на українських землях, експлуатуючи їх
на повну потужність. Калиновський теж намагався якнайбільше експлуатувати
природні багатства своїх володінь для власного збагачення. Він розвивав
активну діяльність організовуючи виробництво та збут продукції із своїх
володінь на ринки Західної Європи.
Особливо нещадно починають нищитися ліси (заради добування поташу –
карбонату калію). Тисячами бочок вивозили з буд поташ, продаючи спритним
комерсантам. Наприкінці XVI – першій чверті XVII ст. в Київському і
Брацлавському воєводствах діяло більше 50 поташних буд. Найбільші буди
були на Уманщині [13, с. 302].
З 1634 і 1638 рр. відомі два контракти, за якими В.О. Калиновський зобов'язувався поставляти поташ львівському купцеві Убальдіні та гданському комерсантові Деменсу. За першим Калиновський зобов’язується поставляти поташ львівському купцеві Убальдіні 100 бочок за 29 тис. злотих. За 108 тисяч золотих Калиновський продає поташ з буд гуманських, кумицьких, іванських, маньківських, буцьких, мушурівських та інших гданському комерсантові Деменсу [6, с. 17; 13, с. 302]. Як бачимо, варварське винищення лісів здійснювалось заради власного збагачення польського магната.
Але це, ймовірно, не задовольняло величезних потреб уманського магната, бо практикуються і інші форми наживи, зокрема – здача сіл під заставу. Так, в 1646 р. Городецьке було віддане в заставу Ф. Юшковському, Верхячка – Лешинському за 1.500 злотих; в 1647 – 1650 рр. Соколівка за 7.500 злотих орендувалась О. Горлиновим та ін. [6, с. 17]. Як видно і оренда сіл давала немалі прибутки їх власнику.
19 Czapliński W. Kalinowski Walenty Aleksander // PSB. – Wrocław; Warszawa; Kraków,
1964–1965. – T. XI. – S. 171. 20 Про нього: Byliński J. Struś Jerzy // PSB. – Warszawa; Kraków, 2007. – T. XLIV. –
S. 463–467. 21 Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років / Упоряд. М. Крикун,
О. Піддубняк; вступ М. Крикуна. – Львів, 2008. – С. 739–740. 22 Там само. – С. 893–895. 11 вересня 1604 р. було складено інвентар Вінницького
замку (староства) з нагоди передачі його Ю. Струсем у володіння В. А. Калиновському
(Там само. – С. 911–912). Ця передача була запізнілою, що непрямо підтверджується
датованим 21 вересня того ж року документом Вінницького ґродського суду, в якому
читаємо, що В. А. Калиновський щойно тиждень або тижнів два тому вступив у володіння
Вінницьким староством (“на староство Виницкоε наεхал”), як староста ще не присягнув
і суду ґродського не чинив (“нε ωтправл"”л”; Там само. – С. 914). 23 Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieku: Spisy / Oprac. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kur.tyka, A. Sochacka; pod red. A. Gąsiorowskiego. – Kórnik, 1998. – S. 132. У преамбулі впису
вищезгаданого королівського привілею до книги Руської метрики 1618 р. В. А. Калинов-
ський фігурує як “єнерал зємлѣ Подолскоє” (див. прим. 12). 24 Крикун М., Піддубняк О. Матеріали про діяльність ґродського і земського судів
Брацлавського воєводства останньої чверті XVI – першої половини XVII століття в архі-
ві шляхетського роду Пісочинських // Крикун М. Брацлавське воєводство у XVI–XVIII сто-
літтях: Статті і матеріали. – Львів, 2008. – С. 77.
1. Полонська-Василенко Н. Історія України:У 2 т. – Т. 1. До середини XVII століття. – 2-е вид. / Н. Полонська-Василенко. – К.: Либідь, 1993. – 640 с.
2. Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття.Волинь і Центральна Україна. Видання друге, переглянуте і виправлене – Н.М. Яковенко. – К.: Критика, 2008. – 472 с.
3. Кривошея В.В. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали) / В.В. Кривошея, В.М. Орел. – К.: ІПі ЕНД НАНУ, 2000. – 139 с.
4. Кривошея І. І. Уманщина в етнополітичній історії України (кінець XVIII – перша третина XIX ст.) / І.І. Кривошея, В.В. Кривошея, І.В. Близнюк. – К.: НАН України, інститут політичних і етносоціальних досліджень, 1998. – 81 с.
5. Кузнець Т. В. Уманщина в польсько-литовську добу (XIV – перша половина XVIII ст.) / Т.В. Кузнець // Гуманітарні науки: проблеми, пошуки, перспективи. Збірник наукових праць. – Частина VI. / Редкол: В. Г. Кузь (голов ред.) та ін. – К.: Знання, 2000. – С. 83–91.
6. Ткаченко М. Гуманщина в ХVІ – ХVШ вв. / М. Ткаченко. – К.: УАН, 1927. – 32 с. (Окремий відбиток з XI книга Записок Історико-філологічного Відд. УАН).
7. Архив Юго-Западной России, изданный временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше утвержденную при Киевском военном, Подольском й Волынском генерал-губернаторе. – К., 1886. – Ч. VII. – Т. 1. –746 с.
8. Jablonowski A. Polska XVI wieku pod wzgledem geograficzno – statustycznum. T. 11: Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow –Braclaw) / A. Jablonowski // Zrodla dziejowe. – 1897. – T. 22. – S. 572–649.
9. Biedeleux R. History of Eastern Europe: crisis and changes / R. Biedeleux. – London-New York, 2006.
10. Koropeskyi J. Polish history the 17th century – 100 years of war / J. Koropeskyi. – K., 2004.
11. Священко З.В. Особливості польської колонізації Уманщини / З.В. Священко // Вісник Черкаського університету. Випуск 80. Серія: Історичні науки. – Черкаси, 2005. – С. 45–54.
12. Нарис історії Уманщини з найдавніших часів до 60-х років XX ст. – К., Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет». – 2001. – 265 с.
13. История Украинской ССР. В 10-ти томах. / Ред. кол.: Ю.Ю. Кондуфор (главный редактор), И.И. Артеменко и др. – Т. 1. Первобытнообщинный строй й зарождение классового общества. Киевская Русь (До второй половини XIII в.). – К.: Наукова думка, 1981. – 495 с.
ІІІ
Войцех
В 1620 році в битві з турецькою армією при Цецорі Валентій Александр Калиновський, син Войцех загинули.
Єжи
Адам, Єжи та Марцін — розділили родові землі між собою: Адаму дістались Нестервар (тепер Тульчин), Адамгород (тепер Тростянець) та Краснопілля (тепер Кирнасівка) Єжи став власником Немирова та Могилева. Марцін одержав фамільний замок у Гусятині.
Марцін
Адам, Єжи та Марцін — розділили родові землі між собою: Адаму дістались Нестервар (тепер Тульчин), Адамгород (тепер Тростянець) та Краснопілля (тепер Кирнасівка) Єжи став власником Немирова та Могилева. Марцін одержав фамільний замок у Гусятині.
За підрахунком А. Ю. Роллє, ґрунтованим на згаданому заповіті М. Калиновсько-
го, на час смерті останнього йому належало 60 міст і містечок та понад 340 сіл у Брац-
лавському, Подільському і Чернігівському воєводствах (Antoni J. Tadeusz Leszczyć
Grabianka starosta liwski i Teresa z Stadnickich jego małżonka // Antoni J. Opowiadania
historyczne. Lwów, 1887. – Ser. VI. – S. 176).
Адам Калиновский
Також:
№ 1
26 (?) лютого 1609 р. Варшава. – Постанова сейму Речі Посполитої
про дарування вінницькому і брацлавському старості
Валентію Александру Калиновському у власність пустині Умань,
розташованої у Брацлавському старостві Брацлавського воєводства
Danina pustynie Umany Walentemu Alexandrowi Kalinowskiemu, staroście
bracławskiemu
Za znaczne y krwawe posługi Urodzonego Walentego Alexandra Kalinowskiego,
bracławskiego y winnickiego starosty naszego, wniesiona była prośba do Nas od posłów ziemskich, abyśmy mu pustynią pewną, Umań nazwaną, w woiewództwie i starostwie
Bracławskim leżącą, iako w uroczyskach swych to przezwisko pustyniey się zawiera,
prawem dziedzicznym darowali, na co za pozwoleniem stanów y My zezwalamy y exnunc
na oglądanie uroczyska tego authoritate seymu ninieyszego rewizory posyłamy, y przy.wiley nasz na tę daninę za relacyą rewizorów z kancellaryi naszey, uważywszy qualitatem
et quantitatem mieysca tego, wydać roskazuiemy.
Volumina legum. – Petersburg, 1860. – T. II. – S. 466; Volumina konstitationum. – Warszawa,
2008. – T. II. – Vol. 2. – S. 386.
№ 2
26 лютого 1609 р. Варшава. – Розпорядження короля Сиґізмунда III
про призначення, відповідно до постанови сейму,
ревізорів для визначення границь пустині Умань,
дарованої у власність В. А. Калиновському
Назначεньε водлε конъстытuцыи рεвизоровъ на ωглεданьε пuстыни,
названоε Uмань, п͡ нu Калиновскомu на вѣчность даноε
Жикгимонтъ Третии, Божю млстю корол полский
Uрожонымъ Флори"нови Ѡлεшкови, воискомu володимεрскому, сεкрεтарови и
писарови // и писарови нашому, "рошови Чεрлεнъковскомu, ловчому, Вацлавови
Сuлъковскомu, подчашомu, Цuрковскомu, подстолεму, uр"дникомъ зεмъским
браславскимъ, Алεксандрови Пεсочинъскому, вεрнε намъ милым, ласку нашu
королεвскuю. Uрожоныε вεрнε намъ милыε. За значъныε и крвавыε заслuги uрожоного
Валεнътого Алεксандра Калиновъского, браславского и вѣницъкого старосты нашо-
го, за позволεньεмъ всεх становъ ωбоига народu далисмы мu з ласки нашоε
королεвскоε и за причиною пановъ рад наших и пословъ зεмъскихъ Uмань пустыню
в воεводствε и повεтε Браславскомъ, зо всѣми до нεε uрочищами налεжачими правомъ
дεдичъным, которую данину и конъстытуцыεю, на соимε тεпεрεшнεмъ uфалεною,
uтвεрдили εсмо. А ижъ ω вεликости и широкости и положεнью мѣста вεдомости нε
маεмо, вεрност"мъ вашим, которых вѣра, богобоиность намъ εсть добрε вѣдома" и
залεцона", тuю справu злεцити и порuчити uмыслили εсмо и тым листом нашим
залεцамы и росказuεмы, абы εстε вεрность ваша, порозuмѣвъшис" з собою, ωбравши
собε до того час пεвныи и способныи, на тоε мѣстъцε тоε пuстыни, Гuмань названоε,
зъεхали, тамъ жε ω томъ всεмъ положεнью, широкости и вεликости тог(о) мѣстца з
uважεньεм припатрившис", достаточнε ω всεмъ на писмε намъ справu дали, абыхмо,
зрозuмѣвши с писань" вεрностεи вашихъ ω широкости и вεликости того мѣстца,
привилεи нашъ с канцεл"рии нашоε // прεрεчономu старостε браславскому выдати
во͜длuгъ uфалы соиму тεпεрεшнεго року тис"ча шεстьсотъ дεв"того росказали. В
чомъ всεм сuмънεнь" вεрностεи ваших ωбовεзuεмо uчин"ть то 1-вεрность ваша-1* с
повинности своεε а дл" ласки нашоε королεвскоε. Писанъ u Варшавε на соимε
валномъ коронномъ рокu тис"ча шεстьсотъ дεв"того мсца фεврал" двадцать шос-
того д͡ н" а пановань" Королεвъствъ наших польского двадцать второг(о) а швεдского
шостогонадцать року.
На власноε εго к. мсти злεцεньε
Alexander Krupecky
Biblioteka PAN w Kórniku. – Oddz. rękopisów. – Rkps 323. – K. 2 v. – 3 v. Оригінал.
№ 3
11 квітня 1609 р. Пустиня Умань. – Лист ревізорів королю
про визначення ними границь пустині Умань
у результаті об’їзду її, розпочатого 9 квітня
[Extrakt opisania rewizorskiego granic pustynie Umańskiey,
do metryki podanego, Pu
Kalinowskiemu daney na seymie 1609]
Zygmunt Trzeci, z Bożey łaski król polski, wielki xiążę litewski, ruski, pruski etc.
Stanąwszy oczywiście przed nami y w kancellaryi naszey koronney szlachetny
Stanisław Mroczkowski imieniem urodzonego Walentego Alexandra Kalinowskiego,
bracławskiego y winnickiego starosty naszego, pokładał list albo rewizyą osób pewnych,
konstytucyą seymu przeszłego warszawskiego za pozwoleniem stanów oboyga narodów
na oglądanie wielkości, szerokości y położenia mieysca y uroczyszcz pustyni Umańskiey,
Umań, w woiewództwie y starostwie bracławskim leżącеy, zesłanych, prosząc nas, aby-
śmy jemu ten list albo rewizyą do xiąg kancellaryi naszey wpisać rozkazali. Który tak się
w sobie ma:
My, Florian Oleszko, woyski włodzimierski, sekretarz y pisarz Jego Królewskiey
Mci, Jarosz Czerlenkowski, łowczy, Hrehory Curkowski, podstoli bracławscy, Alexander
Piaseczyński, rewizorowie od JK Mci, P[ana] N[aszego] miłościwego, z seymu warszaw.skiego blisko przeszłego za kąstytucyą tego seymu na oglądanie pustyni Umańskiey, w
woiewództwie bracławskim leżącey, ze wszytkiemi uroczyszczami, do niey należącemi,
Jmci P. staroście bracławskiemu y winnickiemu authoritate conventus na wieczność daną,
co by za wielkość y położenie mieysca tey pustyni było naznaczone, wysłani, przychy.laiąc się tak do tey konstytucyi, jako y do rewizyi, wymierzenia*
, JK Mci nam zleconego,
ziechaliśmy na pomienioną pustynią Umańską dnia dziewiątego kwietnia w roku teraź-
nieyszym tysiącznym sześćsetnym dziewiątym, o którey takowey sprawie wiadomość
tym listem naszym JK Mci, P.N. miłościwemu, daiemy, że za ukazaniem mieszczan
bracławskich y winnickich, poddanych JK Mci, y obwiedzeniem ich zrewidowaliśmy
dostatecznie położenie, wielkości y szerokości tey pustyni Umani y wszytkich uro.czyszcz, do niey należących, która za Bracławiem kilkanaście mil ze wszytkiemi osada.mi nowemi między dwiemą szlakami tatarskiemi Krzywoszarawskiem y Udyckiem w
takowym położeniu leży y tak się z jednego boku poczyna. Nayprzód od wierzchowin
Kubliskich, przeciwko którym stoią laski, nazwane Ormiańskie, grunt y pustynia Umań-
ska idzie do uroczyszcza, nazwanego Kamienieckiego Rogu, y do rzeczki Udyczy a
dałey Udyczą aż do wyścia w Boch, a dołem Bohu aż do uścia Siniey Wody y tam się już
ta pustynia Umań y zachody jey z jednego boku kończą y zawieraią. A z drugiego boku
bierze początek swóy ten gront od tychże Ormiańskich Lasków do Jaworowczyków, od
Jaworowczyków do lesków Ladzkich, do Berestowca, do wierzchowin rzeczki Babani,
który gront Umański z Buckim dziedzicznym grontem potomków nieboszczyka JmP
halickiego dzieli y wpada w rzeczkę Jatrań, a dołem Jatrani do Siniey Wody, a dolem //
Siniey Wody do Bochu takowey**. Tedy y krąg wszystek jest tey Umańszczyzny z jey
uroczyszczami y rzeczkami, króre w Umankę rzeczkę, do tey pustyni należącą, wpadają,
którey rzeczki w objazd może bydź na mil siedm. Оd tey tędy pustyni, jakośmy to wyżey
pismem naszym wyrazili, sub fide nostra takową sprawę Jego Królewskie Mci, P.N. miłościwemu, dajemy, do czego pieczęci swoie przycisnęliśmy y rękoma swemi podpi.sali. Pisan na pustyni Umani dnia jedynastego kwietnia roku tysiącznego sześćsetnego
dziewiątego.
U tego listu pieczęci przyciśnionych cztery a podpis rąk temi słowy: Floryan Olesz.ko, woyski włodzimierski, sekretarz y pisarz Jego Królewskiey Mci, mpp. Heronim
Czerlenkowski, łowczy bracławski, ręką swoją. Za proźbą JP Hrehorego Curkowskiego,
podstolego bracławskiego, że Jmć pisać nie umiał, Michał Kropiwnicki, miecznik brac-
ławski, podpisuie się ręką swoją. Alexander Piasoczyński, ręką swoją.
Który list albo rewizyą dla większey wagi y pewności do xiąg kancellaryi naszey
wpisać y pod pieczęcią naszą koronną wydać rozkazaliśmy. Pisan w Krakowie roku
tysiącznego sześćsetnego dziewiątego dnia dwudziestego maja.
Laurentius, episcopus culmentsis, regni cancellarius*
.
ЛННБ. – Ф. 103: Сапіги. – Оп. 1. – Од. зб. 70 II-а. – Арк. 1–1 зв. Незасвідчена копія ви-
пису з книги Руської метрики, зробленого невідомо коли і ким. Див. також: Archiwum Główne
Akt Dawnych w Warszawie, Tak zwana Metryka Litewska, IV–B. – Sygn. 2. – K. 199–200 v. Не-
засвідчена копія випису з книги Руської метрики, зробленого 1638 р.
№ 4
13 травня 1609 р. Краків. – Королівський привілей В. А. Калиновському
про надання йому у власність пустині Умань
Ѡбл"та привилєю вεчности на пuстыню, Гuмань названuю,
Калиновскомu, браславскомu etc. старостε
Жикгмонт Трєтий, Божю милостю корол полскии etc.
Ѡзнаимuємо тым листомъ нашимъ всимъ посполитє и каждомu з особна, комu
то вєдать налєжит, ижъ постановившисє ωчєвисто пєрєд нами и u книгъ канъцєл"рии
нашоє коронъноє шл"хєтныи Матфєи Филкгоцкии имєнємъ uрожоног(о) Валєнътого
Алєксанъдра Калиновского, єнєрала зємлѣ Подолскоє, камєнєцкого, л"тичовского,
браславского и звинъгородского старосты, дворанина и ротъмистра нашого, дл"
вписан" до книгъ нинєшнихъ подал пєр ωбл"тамъ привилєи, на паркгаминє
писаныи, с подписом власноє рuки нашоє и з привєшєнємъ двох пєчатєи, ωдноє
маєстатu нашого королєвского, а дрuгоє коронноє мєнъшоє канъцєлл"рии нашоє,
такжє с подписомъ рuки писарскоє шл"хєтного Алєксандра Лєдоховского,
прєрєчономu старостє браславскомu на добра наши королєвскиє пuстыню пєвнuю,
Гuмань названuю, въ воєводствє Браславскомъ лєжачую, на вєчныє часы даный,
просєчи, абы прин"т и до мєтрикъ канъцєлл"риєи // рикъ канцєлл"рии нашєє
uписанъ былъ, которог(о) тыє сuтъ слова:
Во им" Божоє амєнъ, кu вєчнои памєти тоє рєчи.
Мы, Жикгимонтъ Трєтии, Божю милостю корол полскии, вєликии кн"з литов-
скии, рuскии, прuскии, мазовєцкии, жомоитъскии, ифл"нтскии а швєдскии,
кготъскии, вандалскии дєдичныи корол, ωзнаимуємо тым листомъ нашимъ всим
вобєцъ и кождомu з особна, комu то вєдати налєжитъ, нинєшнимъ и на потом
будuчимъ, иж мы, маючи в пилномъ uважєню значныε в тои Рєчи Посполитои дому
старожитного Калиновских заслuги, с которого много людеи Рєчи Посполитои,
ωтчизнє своєи в справах рицєрскихъ потрєбных вышло, мєжи которыми слuшнє кладємо uрожоного Валєнтого Алєксандра Калиновского, браславского, вєницкого
и звингородског(о) старостu, дворанина и ротъмистра нашог(о), которыи прикладом
иныхъ старожитных продковъ своихъ такъ годнє и значнє за поданємъ сє кождоє
ωказии ку службомъ нашимъ завъжды ωхотнымъ и готовым ставил, жє справы Рєчи
Посполитоє а забавы молодости своєє ωтъправuючи, до ωсвєтъчєн" вєры, цноты и
дєлности своєє зъ ωтъважєнъємъ кошту и росточєнємъ крви a наконєцъ здоров"
своєго нє литуючи, на вєлю дєлах воєнъных наших и Рєчи Посполитоє вєрнє и пил-
нє слuжил а з нєпри"тєлєм сє кождымъ короннымъ мужнє старал, чим самым собє
и славu нєсмєртєлную u людєи посторонных и u нас ласку и щодробливост
королєвскuю єднал и множил //, uважаючи тогды заслуги єго, гдє часто а густо
здоровє и достатъки своє дл" нас и Рєчи Посполитоє ωтважал а хотєчи ωного до
далших службъ Рєчи Посполитоє и наших тымъ болшєи ωхотънєишимъ спосо-
бити и знакъ ласки и щодробливости нашоє єму и потомствu єго показати, добра
наши королєвъскиє пuстыню пєвную, Гuман названую, въ воєводствє Браславском
на Uкраинє за Брацлавлєм колконадцатъ мил лєжачую, вєчным и дєдичным правомъ
єму и потомству єго ωбоєи плти дати, даровати uмыслили єсмо, "ко ж тымъ лис-
том нашим водлугъ конституциєи сєиму прошлого, за згоднымъ зєзволєнємъ
станов всих на тую данину ωбоига народu даємо, даруємо и право дєдичноє по-
даємо вєчными часы. Котора" пустын" Гuмань "ко в uрочисчах своих замыкаєтъсє
и "ко пєвныє ревизоровє, подлугъ тоє ж конститuциєи на ωглєданє того ж
uрочисча и uважєнє вєликости и положєнє мєстъца моцю сєимовою, ωт нас с того
ж сєиму зараз зосланыє и дєпутованыє, д͡ н" ωдинънадцатого апрєл" близко про-
шлого тамъ зъєхавши, ωныє ωбъєхали, положєнє и вєликости мєстъца uважали и
нам потомъ листомъ своим ω томъ достаточнє ωписали. Который лист албо
рєвизию до книгъ канцєлл"рии нашоє вписати росказали єсмо. Тогды тыє добра
помєнєныи uрожоныи Валєнтии Алєксандєр Калиновскии, браславскии и вєницкии
нашъ староста, зо всими ωколичност"ми, приналєжност"ми, uрочисчами,
"кимколвєкъ прозвискомъ в тои пустыни назваными, такъ, "ко сє // "ко сє в собє
замыкают и "ко чєрєз ревизоры та" пустын" єстъ ωписана и ωзначона в своємъ
ωкрuгu, правомъ дєдичным и вєчнымъ, ничого на нас и потомъки наши королєвскиє
в тых добрах права королєвского ани пожитковъ нє зоставуючи, будєтъ тримати,
дєржати и ωных бєз вшєл"кого пєрєнагабан" спокоинє с потомками ωбоєи плти
вєчъными часы uживати. На которои пuстыни або добрах, которыє тым листом с
права нашого королєвского выимуючи a зємскому такъ, "ко инъшиє добра
подлєгают, подаючи, волномu* ωному и потомствu єго бuдєт пожитъки вшєл"киє
подлугъ uподобан" своєг(о) чинити, примножати, вынаидовати, мєста, сєла за-
кладати, ωсажати и тыми добрами, "ко власными и дєдичными, шафовати, дати,
даровати, продати, фримарчити, такъ, "ко сє єму и потомъству єго кu доброму
пожиткови наилєпєи будєтъ здало. Назначаємо при томъ uрожоного Флориана
Ѡлєшка, воиского володимєрского, которому моц даємо, абы прєрєчоного
Валєнтого Алєксандра Калиновского, старосту браславъског(о), в тыє добра "ко
дєдичныє uвєзалъ и ωныє в поссєсию истотънє подал. A на болшую вєру и
свєдєцтво тотъ листъ рукою нашою подписавъши, пєчатъ коронънuю до нєго
привєсити росказали єсмо. Писанъ u Краковє року Божого нарожєн" тисєча шєстсотъ дєв"того мсца ма" тринадцатого д͡ н", панован" Королєвствъ наших
полского двадцат второго // а швєдского шостогонадцат. U того листу aпєксъ с
приложоными пєчатъми двєма, то єст ωдною маєстату нашого королєвского, з
одноє, a другою коронъною мєнъшоє канъцєлл"рии нашоє, з другоє стороны, и
подпис рuки нашоє королєвскоє и писарскоє в тыє слова: Sigismundus Rex. Alexan.der Ledochowsky.
А так мы прозбє вашєи мєнованои "ко слушнои ласкавє сє прихил"ючи, тотъ
лист привилєи наш, вышєи мєнєныи, до актъ канцелл"рии нашоє ωт слова до
слова uписати єсмо вєлєли. Писан u Варшавє року Божого нарожен" тисєча
шєстсот ωсмънадцатого мсца aприл" двадцать шостого д͡ н", панован"
Королєвствъ наших полского тридцат пєрвого а швєдского двадцатъ п"того
року.
Andreas Lipski, εp[iscopu]s luceorien[sis], vicecancellarius Regni, mp.
Chr[ist]oph[or]us Bakowiecki, mp.
Российский государственный архив древних актов. – Ф. 389: Литовская метрика. –
Оп. 1. – Д. 209. – Л. 13 об. – 15 об. Оригінал.
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > К >