Александровичі (Кмiтичи, Вороновицькi,Черленковськi). АЛЕКСАНДРОВИЧІ (КМІТИЧИ-АЛЕКСАНДРОВИЧІ, ВОРОНОВИЦЬКІ, ЧЕРЛЕНКОВСЬКІ, СТРИЖОВСЬКІ?) - панський рід, родові землі якого були на Брацлавщині. Черленковськi були бічною лінією Кмітів,
яка від середини XVI ст. почала вживати прізвище, що
походило від однієї з брацлавських маетностей. Доля Черленковських
тісно повязана з Брацлавщиною, хоча вони мали ще й київські та
західно-подільські землеволодіння. Бібліографія: Олег Однороженко (Київ). Шляхетська геральдика Київської землі XV — першої половини XVII ст. за архівними джерелами та матеріалами сфрагістичної колекції Музею Шереметьєва // Сфрагістичний щорічник · Випуск ІІ. 2. Геральдика та сфрагистика панів Александровичів. Родом, який вів свіє походження від Кміти Волчковича, були пани Кмітичі (Кміти), нащадки третього сина Волчка Александровича Кмітича — пана Богдана (Федора) Александровича Кміти. Київською галуззю цього роду були пани Кміти-Чорнобильські, геральдична спадщина яких відтворена як у річпосполитських гербовниках, так і на печатках другої половини XVI ст. Останній богатир землі Руської смоленський воєвода (1579–1587), господарський намісник великолуцький та оршанський староста Філон Семенович Кміта-Чорнобильський користувався двома печатками (від 1567–1582 рр. 32 та 1585 р. 33), на яких було розташовано знак у вигляді з’єднаних у стовп двох трираменних літер Т над трьома врубами в ренесансовому щиті, над яким знаходився шолом з наметом і три страусячих пера в нашоломнику. Тогочасні гербовники Папроцького по- вторюють цю інформацію і називають гер- бами панів Кміт-Чорнобильських три вру- ба 34 і зображення золотого знака у вигляді з’єднаних у стовп двох трираменних літер Т на червоному полі щита, над яким розміще- но шолом з наметом під шоломовою коро- ною і п’ять страусячих пер у нашоломнику 35. В “Herbach rycerstwa polskiego” їх пред- ставлено в різних частинах чотиридільного щита: в першій частині — три вруба, в другій частині — знак у вигляді з’єднаних у стовп двох трираменних літер Т у супроводі двох хрестиків, у третій частині — шестипро- менева зірка над півмісяцем, що лежить рогами догори (герб Леліва), в четвертій частині — вістря стріли з подвійним розга- луженням здолу (герб Одровонж), над щи- том бачимо шолом під шоломовою короною, в нашоломнику — з корчака виникає пес 36. Цей останній герб повторено також у піз- нішому гербовнику Несецького37, в якому, слідом за гербовником Кояловича 38 пред- ставлено ще одну версію родового герба панів Кміт-Чорнобильських: на червоному полі золотий знак у вигляді двох трираменних літер Т у стовп, над щи- том — шолом з наметом під шоломовою короною, в нашоломнику — па- вичеві пера, над якими — шестипроменева зірка 39, що уподібнює цей герб до геральдичного знаку панів Александровичів та Вороновицьких. Разом із тим, невипадковість наявності у родовому гербі панів Кміт- Чорнобильських зображення трьох врубів випливає з уживання цих ге- ральдичних фігур в якості основного сюжету на печатці господарського писаря (1509–1528) Богухвала Дмитровича Кмітича 40, якою він корис-тався 1515 року. В її полі зображено герб у вигляді трьох врубів у щиті німецької геральдичної форми41. Відмінність між гербом на печатці пана Богухвала Кмітича та гербом панів Кміт-Чорнобильських, пояснюється очевидно тією обставино, що перший належав до молодшої галузі роду панів Кмітичів, яка походила від молодшого брата пана Богдана (Федора) Олександровича Кміти, четвертого сина Волчка Олександровича Кміти- ча — Дмитра Олександровича Кмітича. Принагідно маємо зазначити, що брацлавська галузь роду Кміти- чів — пани Черленковські (Кміти-Черленковські), що походили від мо- лодшого брата пана Богухвала — Олександра Дмитровича Кмітича, та- кож користувалися гербом із зображенням трьох врубів 42. Щоправда, на печатці 1628–1630 рр., що належить брацлавському земському писа- реві Сильвестру Черленковському (1628–1659), знаходимо герб, який ви- разно нагадує родовий герб панів Кміт-Чорнобильських — знак у вигляді з’єднаних у стовп двох трираменних літер Т над трьма врубами розта- шовано в іспанському щиті, над яким розміщено шолом з наметом під шоломовою короною і корчак, з якого виникає пес, в нашоломнику 43. 32 НБУВ. ІР. Ф. 2, спр. 20 858; APK. ASang, teka Х, plik 80, 95, 111, 129, 133; teka ХІ, plik 5, 10; ZR, rkps 66, st. 83 (овальна, 16×14 мм; обабіч літери: FK). 33 НБУВ ІР. Ф. 2, спр. 21 992 (кругла, 28 мм; напис по колу: • FILON…). 34 Paprocki B. Gniazdo cnoty. — S. 1181–1186; Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — S. 851–852 35 Paprocki B. Gniazdo cnoty. — S. 1187. 36 Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — S. 852. 37 Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. V. — S. 123. 38 Kojałowicz W. Сompendium. — S. 257–258. 39 Niesiecki K. Herbarz Polski. — Т. V. — S. 122–123. 40 Яковенко Н. Українська шляхта. — С. 154–155, 162 (прадід — Кміта (Олександр) Волчкович Вороновицький, дід — Волчко Олександрович Кмітич, батько — Дмитро Волчкович Олександрович Кмітич, брат Олександр Дмитрович Кмітич — засновник роду панів Кміт-Черленковських і Черленковських). 41 AGAD. Perg. 7466 (восьмикутна, 13×11 мм). 42 Paprocki B. Gniazdo cnoty. — S. 1181–1183; Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — S. 852. 43 ЦДІАУК. Ф. 256, оп. 1, спр. 144, арк. 3, 7 зв., 27 зв. (восьмикутна, 17×15 мм; згори напис: SC). 3. Генеалогія (родовід) та біограми. I Василiй (Волчок?) ІI Iвашко Васильович (Волчкович?) 1. Олександр Васильович (Волчкович?) ІII — староста Вінницький, Черкаський і Путивльський, зазначений в Папроцького, зустрічається в таких пожалуваннях королів Казимира і Олександра: «1490, апреля 30. Лист наместнику Путивльскому, пану Кмите Александрорвичу. Сдача в аренду на три года мыта и корчмы Путивльских Киевским жидам, Мевораху и Иероелу, и Слуцкому жиду Авраму»[1], «Наместнику Веницкому, пану Кмите Александровичу, 10 коп грошей у Окушка Калиниковича з даньных пенязей Извягольских, а 2 возы соли с ключа Луцкого»[2], «1494, мая 17. Лист наместнику Черкасскому, пану Кмите Александровичу. Разрешение Киевскому боярину Васку Ершевичу призывать и осаживать людей в его имении Мошны в Черкасском повете и освобождение их от ясачной службы, чтобы они служили Ершевичу, как служат люди другим Киевским боярам».[3] Показан в грамоті великого князя литовсько-руського Олександра, яку він писав у Вільно 26 березня 1499 року."Бив нам чолом пан Кмита Олександрович і просив у нас села в Житомирському повіті на ім’я Коростешово і данників наших: Гуріна і Василя і їх товаришів і повідав перед нами, що тії данникі дають нам дані тільки пів третя відра меду і осьм відер полуддя. Уж ми теє село Коростешово, і тих данників і їх товаришів йому дали зо всіма їх землями, із данню, і зо всіма тим, що здавна до того села належало". З опису Вінницького замку 1552 року відомо «село пана Александрово Кмитича Черленково», де Олександр Кмітич — син Дмитра Олександровича Кмітича [4], «село Семеново Кмитича Повторцы», тобто Пултівці, «пана Семена Кмитича двор в месте», «село Семена Кмитича Летынь», «другое село пана Семена Кмитича на имя Пелчевцы» (ті ж, Пултівці) з присілками Салатами (тобто, Салашами).[5] Не дивно, що ці ж маєтки «Литина, Полтевичъ и Солаши и двора Веницкого» 29 березня 1566 року Філон Кміта обміняв на Чорнобиль, Левковичі і Кобилин.[6] В ревізії Вінницького замку від 1545 року в триманні Семена Кміти названо ще й село Вонячин (сучасне Городище Літинського району): «A kotoroie imenie Woniuczyn na tot czas pan Semen Kmitych derżyt od hospodara Jeho Miłosti».[7] Помер в моск. полоні: «częścią z żalu, częścią z bólu, w okowach w turmie umarl».
1. Русская историческая библиотека, издаваемая Археографической комиссией. Том 27-й, СПб., 1910. стр. 220 2. Русская историческая библиотека, издаваемая Археографической комиссией. Том 27-й, СПб., 1910. стр. 277 3. Русская историческая библиотека, издаваемая Археографической комиссией. Том 27-й, СПб., 1910. стр. 542 4. Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст: Волинь і Центральна Україна. Критика, 2008, стор. 171 5. Архив Юго-Западной России: Часть 7. Том I. Киев: 1886, стр. 602, 607, 608. 6. Лаппо И. И. Великое Княжество Литовское за время от заключенія люблинской уніи до смерти Стефана Баторія, 1569—1586: опыт изслѣдованія политическаго и общественнаго строя, Том 1. Тип. И. Н. Скороходова, 1901, стр. 431 7. Źródła dziejowe. T. 6, 1877, S. 114. 6/2. Дмитро Олександрович Дмитро Кміта-Александрович в 1529 р. передає в спадщину сину Олександру Дмитровичу, брацлавському войському, м. Черленків [13,с. 162]. Відтоді ця гілка носить прізвище Черленковських. Його син Юрій Олександрович згадується з 1597 р. як брацлавський войський і земський суддя. Іван Юрійович Черленковський, правнук Дмитра, тримає як державу с. Тютьки [7, с. 610]. Під 1603 р. зазначені надання двом його нащадкам: Єрониму — брацлавське ловецтво, Стефану — пiдчашство [7, с. 510]. Ще у 1585 р. Черленковські як близькі родичі Кмітів розняли угоду по селищу Жогалове (Жигалівка) [7, с. 415]. В 1589 р. їм належить Новоселиця, яку чоловік заставляє дружині за 400 кіп грошей, а потім передає їй в дожиттєве користування. Сильвестр Черленковський, мечник брацлавський (1620) по батьку отримує Тютьки , а в 1624 р. йому підтверджують на нього привілей [7, с. 636]. На посаді брацлавського земського писаря (1628–1659) він у 1634 р. отримує Бохоники, Крищинці. Сильвестр — одна з найцікавіших постатей Брацлавщини: він опікувався Києво-Могилянською академією, що відомо із заповіту Петра Могили [13, с. 163]. В 1647 р. Сильвестр Черленковський передає свої маєтки в заставу Яну Дзику, брацлавському хорунжому [1, с. 443]. Родина Черленковських ще в 1623 р. фундує у Вінниці конвент домініканців. В 1670 р. Антоній Черленковський, чернець-василіянин, син Сильвестра, дарує Стефану Костянтиновичу Пісочинському, брацлавському старості, свої маєтки: м. Селище, або Новий Черленків, з замком, Старий Черленків, Неродинці, Комарів, Ровець, Слобідку (Яришівку), Грижинці, Юрківці, Івонівці, Бохоники [7, с. 794]. 3/1. Бик (Петро) Александрович Вороновицький (1494, 1498) от него Вороновицкие по Папроцкому и Кояловичу - Юрий; документами Литовской метрики: "Быку Вороновицъкому шуба лисья завыйковая с ключа Киевского", а ниже на той же странице (столбце) - он же, Бык Александрович, Кмитин брат, получивший 10 коп с корчом Вруцких.1494, января 24. Подтверждение наместнику Веницкому Быку Александровичу на имения Жорновища в Браславском повете, селище Головочовца и другия селитща, спущенныя ему "по близкости" землянкою Браславскою Кахною Брынзиной за взятыя в долг деньги; вечно, ему и детям; с имения служить господарюhttp://www.runivers.ru/bookrea...2/mode/1up намісн. він., Жорновища (1494), Брилеве (1497), Мартиновичі (1498), вб. тат. получивший 10 коп с корчом Вруцких http://www.runivers.ru/bookrea...4/mode/1up Известно также, что в 1498 году великій князь Александр пожаловал пану Быку Александровичу человека Мартинца (Пупкович) въ Овруцкомъ повете и его двух братьев, Олешка и Сидора, которые „одну панцирную службу служивали“ (ЛМ 6, №270) В 1497 г. Быку Александровичу пожаловано имение Брылево в Житомирском повете (ЛМ 6, №242). 28 жовтня 1497 р. датується привілей Олександра Яґеллончика Бику Олександровичу на маєток Брилеве у Житомирському повіті на умовах пожиттєвого («до жи- вота») володіння. У привілеї зазначено, що вказаний має- ток вислужив Ничкір ще у князя Семена Олельковича. Він помер бездітним, не маючи також нікого з ближніх, окрім дружини. Казимир Яґеллончик надав Бикові Олек- сандровичу Брилівський маєток на умовах пожиттєвого догляду й утримання Ничкірової дружини. Ув’язання у володіння здійснював полоцький намісник пан Юрій Па- цович. Коли ж листи на маєток згоріли, пан Бик Олек- сандрович звернувся з проханням до великого князя Олександра надати нові листи на володіння Брилевим. Доказом того, що Бик Олександрович мав листи Кази- мира Яґеллончика, було свідчення Юрія Пацовича про ув’язання його у володіння вказаним маєтком57, що й дало підстави для Олександра Яґеллончика видати свій при- вілей Бику Олександровичу на володіння маєтком Бри- леве. 57 РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 6. — Л. 194. IV 4/2. Семен Кмiтич Олександрович
5/2. Кшиштоф Кмiтич Олександрович (1523, 1546) Krzysztof „Aleksandrowicz” Kmita, nadanie Korysteszowa przez ks. Aleksandra w 1499, dostał w 1540 zamek owrucki od króla Zygmunta I (SGKP Korosteszów), starosta owrucki, bzdz (1527, 1534, 1546).у 1523 році — чорнобильський урядник, у 1527 році тільки королівський дворянин. У 1534 році отримав Овруцьке староство. У цьому наданні сказано, що Кшиштоф є сином Кміти Олександровича. Овруцького староства у 1534 році або взагалі не зайняв, або довго не тримав, бо після 1534 року воно в руці Немирича, а щойно 1540 року його знову надано Кшиштофу. Князь Капуста подав позов на Кшиштофа у 1546 році про не передання Овруцького замку, на який Капуста отримав привілей, лиш Сигізмунд Август відклав розгляд цієї справи на пізніше. У 1524 році з наказу Сигізмунда I Кшиштоф Кміта разом з Семеном Полозом зібравши невеликий супровід з козаків ходили на низ Дніпра і там надали велику послугу розбивши поган[11]. Після цього походу запропонували королю створити у нижньому Подніпров'ї постійний козацький форпост. Хоча урядовий проект провалився через нестачу коштів, ідея охорони південного прикордоння силами козаків збереглася. Кшиштоф Кміта перед 1540 роком був вінницьким урядником [12]. 1544 марта 9, лист Богдана Петровича Ласка с женой Овдотьей, который куплю Метейковщину межи селами Чернецким и Клочковским из селищем на другой стороне реки Норыни продал Криштофу Кмите за 40 коп грошей литовских; при этом печати свои приложили паны Федор Андреевич Кисиль, Андрей Давидович Колтан, Федор Петрович Жилака; писан в Овручом под лето 1544 месяца марта 9 дня индикта 2; лист Криштофа Кмитича, который куплю свою Метейковщину даровал и записал братаничу своему Филону Семеновичу Кмите; печать свою также приложил Семен Кмита; писан в Киеве лета 1548 месяца мая 7 дня индикта 6; 11. Źródła dziejowe. T. 22. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów - Bracław). str.419. 12. Źródła dziejowe. T. 22. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów - Bracław). str.5. Людмила Кмітич (1524) Король підтвердив у 1524 році Людмилі, сестрі Кшиштофа Кмітича, та вдові Михайла Павши, надання маєтків Дорогина та Кліщениці у київському повіті, які колись отримав її чоловік.
11/6. Александр Дмитрович Черленковський (+1545) Судовое решение между Кмитичами и винницкими мещанами от 25 мая 1530 года, где одной из сторон процесса выступают Семен Кмитич и его сестра Анастасия Ивановая Дубицкая и их брат Александр Дмитриевич, но думаю, речь также может идти о двоюродном родстве, ведь Семен ни разу не назван "Дмитрович"http://www.runivers.ru/bookrea...2/mode/1up.7/3. Юрій Бикович Вороновицький На s. 1183 той же работы Б. Папроцкий в разделе о Кмитах "кодирует" очень интересную запись (см. файл внизу сообщенияhttp://forum.vgd.ru/file.php?fid=204037&key=75131):[q]Филон Кмита Чернобыльский, староста Оршанский, муж славный, которого напрод прозвище показавши, начало дела того зацного покажет. Тот для того пишется Чернобыльским, что король Зигмунт Август дал ему замок тот за замену имений его Подольских, тым бо сам власне назвиськом назвал, также, как и отец его. (мое: в 1539 году Семен Кмита получил замок Чернобыль на 4 года, см. у Бонецкогоhttp://forum.vgd.ru/file.php?fid=203259&key=111665234) Когда брату Юрию (Jerzemu) младшему достался замок их отчизный Вороновиц(ы), (т.е. Матвей) не писался Вороновицким, только Кмита, бо таков был обычай в Руси и потому не писали чего не тримали. Тот Юрий (Jerzy) был также человек знатный и муж славный. 8/3. N. Биківна 1506 г. король Александр даёт Ивану Богдановичу Гостскому (Гощьскому) того самого Мартина Пупковича, поскольку Быка Александровича убили татары, а Иван Богданович женился на его дочери (ЛМ 6, №545).
Настасія Петровна Биківна Кам’яногірка, а також Овдіївка (село, розташоване північніше Кам’яногірки, біля Пикова, зва лося і Шепіївкою; під останньою назвою нині входить до складу Калинівсько- го району) колись дісталися Бикові, одному із синів якогось Вороновицького. Бик залишив по собі тільки дочок. Одна з них, Настасія, одержала в спадок Кам яногірку й Овдіївку. Вона вийшла заміж за Івана Дубицького, сина дворя нина великого князя литовського Михайла Дубицького (Herbarz Polski, част. 1, т. 5, с. 67. Тут замість Михайла помилково названий Миколай), згодом записа ла (подарувала) йому навічно ці села та інші маєтки (не виключено, зокрема, що й Жорнвища). Коли Іван помер, вона визнала ці добра за дідичні володіння своїх від нього синів: Павлові дісталися маєтки у Великому книзівстві Ли товському («в Литвє»), а Олександрові — «в Браславском край», у тому числі Кам яногірка й Овдіївка (можливо, і Жорнвища). Олександр виїхав на службу «до Вєнгєрі>», де й помер. Його брацлавсьві добра перейшли до Павла (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 5, on. 1., спр. 4050II, арк. 98-98зв.). тестамент Настасії Петрівни Биківни — дружини, нагадуємо, Івана Михайловича Дубицького («Ивановоє Михамловни Дубицкоє Настаси Петровни Биковни»). У тестаменті, складеному 12 березня 1565 р. і внесеному в пінську ґродську книгу 26 травня того ж року (випис оповідання з цієї книги умоцовані теж поклали), сказано, що ще до появи цього до кумента Настасія листом «даровала и записала ... на вєчность» Ф. Олеші й Опросимії третю частину розташованих у Вінницько му повіті «имєн»» Жорнвищ і села Овдіївців (sic!) і підтверджує це тестаментом, а дві частини цих маєтків заставила їм же за 200 кіп литовських грошів* ~ Іван Михайлович Дубицький. V 9/4. Філон Семенович Кміта-Чорнобильський (*19 ІІІ 1530, + 29 XI 1587) — оршанский староста (с 1566) и смоленский воевода (с 1580), сын Семёна Кмиты и Татьяны Крошинской (правнучки князя Федора Воротынского). За военные заслуги Сигизмунд II Август пожаловал ему в вечное пользование Чернобыльское владение под Киевом[1]. От названия Чернобыльского замка и происходит вторая часть его фамилии (придомок). Филон Кмита родился в 1530 году, происходил из шляхетского рода Кмитов Киевского воеводства. Активно участвовал в войнах Великого княжества Литовского с Русским государством. В 1562 г. как держатель замка Остёр около Киева во главе 300 всадников разбил 2-х тысячный отряд русских войск. Во главе отряда из 1400 всадников разграбил и сжёг посад Чернигова. Вместе с ротой Острожского победил более крупный русский отряд князя Мещерского. С 1000 всадников осуществил рейд к Стародубу, возвращаясь разбил русский отряд на реке Снов. В январе 1564 г. защищал с юго-запада наступление главных сил войск Великого княжества Литовского под командованием Николая Радзивилла на Полоцк. Используя победу Николая Радзивилла над Иваном Шуйским в Ульской битве (Битва при Чашниках) Филон Кмита с небольшим отрядом в 200 воинов не допустил соединения войска князя Петра Серебряного-Оболенского, которое двигалось к Орше из Вязьмы, с войсками Ивана Шуйского. Во время битвы, которая произошла 2 февраля 1564 г., вынудил князя Петра Серебряного-Оболенского отступить от Орши к Смоленску. Летом 1565 г. во главе 1600 всадников вступил в Северскую землю и взял Почеп. В 1566 г. за военные заслуги получил во владение Чернобыль. С 1566 г. — Оршанский староста. В 1568 г. c 4000-м отрядом воевал на Смоленщине, разбил часть смоленского гарнизона, осуществил рейд на Вязьму.Замолоду Філон Кміта й Іван Проскура були бойовими товаришами. Як каже Е. Руліковський: «обидва ці мужі довгі роки не скла- дали зброї з плечей натруджених, охороняючи прикордоння» [37]. В хроніці Стрийковського є згадка, що в 1568 р. «Філон Кміта, староста Оршанський, з Ляцкім, Палускім, Васильовскім і Іваном Проскурою … зібравши люду 4000, ходив аж під Смоленськ, де перед містом у бою Москви дуже багато побив і значних людей полонив, а потім наші кільканадцять миль за Смоленськом розоряли землю Московську без відпору». В 1577 г. король Польский и Великий князь Литовский Стефан Баторий направил Оршанскому старосте Филону Кмите-Чернобыльскому окружную королевскую грамоту, в которой запрещал пограничным жителям совершать рейды в пределы Русского государства. В 1579 г. отряд под командованием Кмиты-Чернобыльского осуществил поход на Смоленск. В том же году участвовал в походе Стефана Батория на Полоцк. С 1580 года сенатор Речи Посполитой и воевода смоленский (номинально, так как Смоленск не находился в составе Речи Посполитой). Во время похода Стефана Батория на Великие Луки с 9-тысячным войском Филон Кмита-Чернобыльский ворвался на Смоленщину, но потерпел поражение в битве при Настасьино и вернулся к Орше. Назначен наместником в Великих Луках. В период 1580—1581 годах организовал успешный поход по завоеванию города Холм, проводил рейды вглубь Русского государства. В 1581 году со своей хоругвью (50 всадников) принял участие в походе Стефана Батория на Псков. У Київській землі він володів двома великими волостями - Чорнобилем над Припяттю та Веледниками неподалік Овруча, а також низкою менших маетностей. Це були: Антонів на межі з Мозирським повітом, Мокалевичі та Веприн у Житомирському повіті на Тетеревом, Сущани, а також половини в маетностях Рокитне та Замисловичі, котрі він ділив із князями Капустами, у західній частині Овруцького повіту. Згідно з податковим реєстром 1581 р. Філон був на той час третім серед найбагатших латифундистів Київщини. Помер він у 1585 р. Звязки зі Східним Поділлям Кмітів-Чорнобильських були нетривалими. Вони володіли тут чималою Пиківською волостю, яка займала північно-західний кут Брацлавського воєводства з осередками у Пикові та Глинську11. Проте Філон КмітаЧорнобильський тут не бував, а свої справи вирішував через урядників. На Брацлавщині його довіреною особою був Якуб Павша. Після смерті Філона у 1585 р. брацлавські маєтки успадкував його малолітній син Лазар, який перебував під опікою Сапєг. Коли він помер у 1595 р., ледь досягнувши повноліття і не залишивши нащадків, спадок перейшов до його сестер. Пиківська волость дісталася Богдані, чоловік якої князь Юрій Друцький-Горський через кілька років продав її Острозьким12. У березні 1578 р. у Брацлавському воєводстві під час наїзду підданих Ф. Кміти Чорнобильського на володіння Г. Стрижавського с. Снивоту, постраждав млин: «кола два мучних і третє ступне порубали… жєлєза млыновыє побрали, а мєльницы двє, скрыни порубавши, посчєпавши и збожє з них выбравши...» [24, c. 223–227]. 6) лист Богуфала Павши, писаря земского киевского, который землю свою Кацовскую над рекою Норынью, неподалеку дворища Богдановского (Метейковщины), "брату своему" его милости Филону Кмите Чорнобыльскому, старосте оршанскому, дал и даровал тую землю Кацовскую зо всим...; писан лета 1568 месяца октября 9 дня (см. (scan: 551- 562.jpghttps://szukajwarchiwach.pl/29...uAkYe9dBsg) и см. также польскую копию здесьhttps://szukajwarchiwach.pl/29...dwGzHr2tyg.. В продолжение истории этой земли, 22 августа 1577 года в Чернобыле паны братья Трипольские обменяли свою часть в с. Шепеличи (на Припяти) на Кацовщину и Богдановщину (ранее Метейковщину) с паном Филоном Кмитой, о чем сделана была запись в книги гродские киевские, см. (scan: 617-624.jpghttps://szukajwarchiwach.pl/29...9OcI6rXq8A). В 1578 году Филон Кмита другую часть Шепелич, что принадлежала Солтанам (их материзна) обменял с ними на Голубовичи, см. (scan: 723-733.jpg https://szukajwarchiwach.pl/29...20IFVJKJOw ). О связи Кмитов с винницкими земянами Стрижевскими, которые не раз судились с потомками Филона Кмиты за винницкие имения Яневские на Пикове и др. зыски также есть документы в данном архиве Сапег (scan: 333-357.jpghttps://szukajwarchiwach.pl/29...rnMxPczNvw).Умер 29 ноября 1587 года. Был дважды женат.
24. Документи Брацлавського воєводства 1566 – 1606 років / Упор. М. Крикун, О. Піддубняк; Вступ. ст. М. Крикуна. – Львів, 2008. – 1220 с. 10/4. ..... Семеновна Кмiтич Євдоксія Семеновна Кміта-Чорнобильська.
16/11. Юрiй Олександрович Черленковський (пом. 1605 р.), брацлавського войського (1601 р.), який володів Черленковом, Селищем, Юрківцями, Бохонниками, Рівцем49 та кількома іншими селами, зосередженими в одному земельному комплексі під Вінницею. Івашко Юрiйович Вороновицький Вперше про Вороновицю згадується в описі Вінницького замку 1545 р., як маєток Івашка Вороновицького. 1574 p., червня 11. Брацлав. - Дарчий лист Марії (Милки) Василівни Сабаровської Іванової Вороновицької внукові Філонові, синові своєї дочки Полагії Іванівни Вороновицької та небіжчика Григорія Шрама, на селище Сивовківці та чотири “чоловіки” в маєтку Юрія Олександровича Черленковського Черленкові, з умовою, що після безпотомної смерті Філона ці маєтки має успадкувати інший її внук - Іван Гордійович Микулинський
Олехно Юрійович Стрижовський VI 12/9.2. Иеремия Філонович Кмита (1574—до 1587), умер в раннем возрасте. 13/9.2. Лукаш (Лазарь) Філонович Кмита (1580—1595), Після смерті Філона у 1585 р. брацлавські маєтки успадкував його малолітній син Лазар, який перебував під опікою Сапєг. Коли він помер у 1595 р., ледь досягнувши повноліття і не залишивши нащадків, спадок перейшов до його сестер. Пиківська волость дісталася Богдані, чоловік якої князь Юрій Друцький-Горський через кілька років продав її Острозьким12 умер в юном возрасте, не оставив потомства. 14/9.2. София Філоновна Кмита (ум. 1624) После смерти брата Лазаря, не имевшего детей, стала хозяйкой части отцовского наследства, а именно Чернобыльской волости. Софія (пом.1624 р.), дружина Лукаша Сапєги (пом. 1626 р.), отримала Чорнобильську волость, а також Антоновичі та Мокалевичі з Веприном. Богдані (пом. після 1613 р.), заміжній за князем Юрієм ДруцькимГорським (пом. 1609 р.), припали Веледники разом із Сущанами, Рокитним і Замисловичами. Після смерті чоловіка, з яким у неї не було дітей, Богдана відступила усю свою частину сестрі на умовах, які нам, на жаль, невідомі. Софія та її чоловік мали нещастя пережити своїх нащадків, а володіння Кмітів перебрали Сапєги з іншої лінії. Лукаш Сапіга, королівський дворянин, кузин Лева,[3] і його дружина Софія заснували монастир Домініканців у Чорнобилі, на який це право Сапіга отримав одночасно з Товстим Лісом феодальним правом 1595 року[4]
15/9.2. Богдана Філоновна Кмита Після смерті Філона у 1585 р. брацлавські маєтки успадкував його малолітній син Лазар, який перебував під опікою Сапєг. Коли він помер у 1595 р., ледь досягнувши повноліття і не залишивши нащадків, спадок перейшов до його сестер. Пиківська волость дісталася Богдані, чоловік якої князь Юрій Друцький-Горський через кілька років продав її Острозьким. Также получила часть отцовского наследства после смерти бездетного брата Лазаря, а именно Веледницкую волость. Князь Юрій Друцький-Гірський та його дружина, Богдана Філонівна Кмітянка-Чорнобильська, у 1603 році за 100000 фл. продали Острозькому Пиків, Глинсько, Жуків, Шепіївку, Кривошиїнці тощо.
17/16. Гієронім Юрiйович Черленковський (пом. 1609/10 рр.), брацлавський ловчий (від 1603 р.), 18/16. Кирил Юрiйович Черленковський (пом. після 1609 р.) 19/16. Дмитро Юрiйович Черленковський (пом. після 1609 р.) 20/16. Стефан Юрiйович Черленковський (пом. 1622/23 рр.) був спершу брацлавським ловчим (1599 р.), пізніше підчашим (від 1603 р.), а згодом стольником (від 1609 р.). Був учасником смоленського походу Зиґмунта III і саме під час воєнної кампанії отримв свої найвагоміші номінації. Стефан став католиком і засновником перших «римських» храмів на Брацлавщині. Стефан та Іван відкрито належали до двірської фракції, яку на Поділлі представляли Потоцькі. 21/16. Іван Юрiйович Черленковський (пом. 1617 р.), брацлавський земський суддя (від 1609 р.). Представник Брацлавщини на вальних сеймах у 1585 р. Стефан та Іван відкрито належали до двірської фракції, яку на Поділлі представляли Потоцькі. Був учасником смоленського походу Зиґмунта III і саме під час воєнної кампанії отримв свої найвагоміші номінації. Іван залишився православним, а його син Сильвестр був одним із найвідоміших захисників і доброчинців Східної Церкви. Після смерті братів, які не мали нащадків по чоловічій лінії, Стефан та Іван зосередили у своїх руках родові волості й передали їх своїм синам, відповідно Юрію та Сильвестрові (пом. після 1648 р.). 22/16. Марія (Маруша) Юрiйовна Черленковська Чоловік: Іван Красносельський. Полагія Іванівна Вороновицька
Дмитро Лехнович Стрижовський Матіаш Лехнович Стрижовський (1530) VII 23/?. Ганна ......... Черленковська (пом. 1644 р.), У поділі майна брали активну участь і представниці роду - згадувана вже Ганна Очесальська, сестра Стефана та інших Юрійовичів Марія (Маруша) Іванова Красносельська, сестри Сильвестра Софія Янова Ободенська (у другому шлюбі Янова Петриковська) та Цецилія Матеушова Чаплицька, а також дружина Сильвестра Ганна Миколаївна Шашковичівна. Чоловік: Зиґмунт Очесальський.24/20. Юрiй Стефанович Черленковський Юрій помер невдовзі після батька (1624 р.), а його володіння перейшли до сина Яна (пом. після 1648 р.). Юрій був повязаний із Янушем Збаразьким. 25/21. Сильвестр Іванович Черленковський брацлавському мечникові (від 1622 р.), а потім земському писарю (від 1629 р.). Представник Брацлавщини на вальних сеймах у 1633, 1638, 1641 рр. одним із найвідоміших захисників і доброчинців Східної Церкви. У 1629 р. податковий реєстр називає двох власників родових землеволодінь а саме Сильвестра (216 димів) і Яна (133 дими). Таким чином, обидва вони входили до групи заможної шляхти. Дружина: Ганна Миколаївна Шашковичівна.26/21. Софія Іванiвна Черленковська Чоловік 1-й: Ян Ободенський, Чоловік 2-й: Ян Петриковський27/21. Цецилія Іванiвна Черленковська Чоловік: Матеуш Чаплицький Гнівош Дмитрович Стрижовський VIII У 1629 р. податковий реєстр називає двох власників родових землеволодінь а саме Сильвестра (216 димів) і Яна (133 дими). Ян перебував у
колі клієнтів Калиновських. Ян Черленковський, домовившися про весілля з падчеркою Лукаша Витовского і дочкою Анни з Микулинець, підписавши інтерцизу, тобто письмову угоду, по приїзді у призначений день виявив, що ті «на [його] великую зневагу и надмерную шкоду» поїхали з дому. Однак потому батьки дівчини не перестали лагідними обітницями тішити сподівання скаржника, який приїжджав в їхній дім «з великим коштом» і «знаменитые подарки отдавал». Через деякий час Ян послав до них своїх приятелів, нагадуючи про домовленості та просячи виконати обіцянку, які вчинили з Витовськими ще одну інтерцизу і призначили дату весілля. Як скаржився Черленковський, він позбувся дідичних маєтностей через весільні витрати, які склали 30 тисяч золотих, та зі «знаменитою личбою знаменитых» приятелів приїхав у весільний день, проте знову не виявив своїх гіпотетичних родичів на місці40.Ф. 11. – Оп. 1. – Спр. 9. – Арк. 103–104 зв. Атанас Сільвестрович Черленковський Чернець уніатського ордену св. Василіана в Черленклвському монастирю. 1. Hrehor Woronowicz ur ok 1350 Prawdopodobnie za Jagiełły przeniósł się na Litwę z Podola i tam ożenił (Nie) 1.1. Alexander (Bohdan?, Hrycko?) ur ok 1380, hetman Świdrygiełły, zbudował Winnicę, starosta Winnicki (Pap) 1.1.1. Piotr ur ok 1400 1.1.1.1. Niemira, przodek Niemierzyców herbu Klamry 1.1.1.2. Czereśnia, przodek Czerlińskich 1.1.2. Tymsza (Tysza) Woronowicki „Byk”, ur ok 1410 przodek Tyszów Bykowskich, namiestnik winnicki, brat Kmity (1490, 1494) wieś Zornowiszcza (ML słupki 151,276,317) 1.1.3. Matwiej Kmita, ur ok 1415, przodek Kmitów czarnobilskich, pierwszy starosta czerkaski (namiestnik hospodarski Czerkas, Czerkasy zamek Swidrigiełły 1402) w 1434, namiestnik putywlski, namiestnik winnicki, za Kazimierza i Alexandra Jagiellończyków „Mingereja Perekopskiego spod Kijowa odegnał, a pod Czerkasami dobrze przetrzepał (najazd na Kijów1482, Czerkasy 1483, SGKP-Czerkasy), Czerniechowa i Lubeczy od Moskali bronił”. Poległ pod Lubeczą (Nie) lub w niewoli (Pap), sprzedał Korostyszów bratu Olizarowi, + Orfina Połozowicz c. Bohdana (?) (SGKP Korosteszów) (w 1503 Senko Połozowicz – 3ci starosta Czerkas (SGKP-Czerkasy)) (1486,1490,1494,1499, ML słupki: 199, 220, 233, 277, 302, 306, 312, 542) 1.1.3.1. Krzysztof „Aleksandrowicz” Kmita, nadanie Korysteszowa przez ks. Aleksandra w 1499, dostał w 1540 zamek owrucki od króla Zygmunta I (SGKP Korosteszów), starosta owrucki, bzdz (1527, 1534, 1546) 1.1.3.2. Semen „Aleksandrowicz” Kmita, rotmistrz JKM, odziedzicza Korosteszów po zmarłym bracie Krzysztofie, wódz kozakow kijowskich i czerkaskich przeciw Tatarom (Koj) + Owdotija ks Kapustianka 1.1.3.2.1.córka + Iwan Proskura 1.1.3.2.2. Filon Kmita, zm ok 1596, dostał Czarnobyl, wojewoda smoleński + Zofia Chodkiewicz 1.1.3.2.2.1. Bohdana Kmita + Jerzy ks Drucki Horski 1.1.3.2.2.2. Zofia Kmita + Łukasz Sapieha 1.1.4. Eleazar „Wołczek”, ur ok 1415 „wielki wojownik, na jedno oko ślepy", przodek Olizarów Wołkiewiczów 1.1.5. Holenka, ur ok 1420 przodek Strybilów i Hosckich h Kierdeja (potomek Hawryło Hoscki - kasztelan kijowski i Piotr Strybił, wojski kijowski) (do Hosckich) 1.1.6. Ihnat Jelec 1.1.6.1. Fedor Jelec 1.1.6.2. Jaczyn Jelec 1.1.7. ? Worona (Nie), ur ok 1420, nie moze byc Iwaszkiem poniewaz brat Gniewosz геральдик Папроцкий, говорит лишь о семи сыновьях Александра и от одного из них — Матвея Кмиты, ведёт родовод Кмит Чернобыльских: Грегор Воронович —> Александр (Кмита) Грегорович —> Матвей Кмита —> Криштоф Кмита, Семён Кмита —> Филон Кмита Чернобыльский (сын Семёна)[206]. Версия Папроцкого, в основном, подтверждается источниками. Так, Кмита (Александр), упоминается в грамоте великого князя Свидригайла, утверждающей границы имения земянина Брацлавского, Карпа Ивановича Микулинского, 1431 года, мая 31 дня: «…ино мы послалы вижа замку Браславского, пана Хацка до земянъ Браславскихъ: пана Максыма Тымковыча, пана Ярмолу, пана Евсея и пана Кмыту…», «…одътоль уверхъ рички Дидовки до гостынця Винницкаго, а гостынцемъ, мымо лозу Мохнатую, у лево, пускаючи черезъ поле до рики Згару, нижей урочища Брычнаго, где впадаетъ ричка Кулыка, где есмо засталы пана Кмыту, который призналъ: же по левой рички Кулыгы грунтъ Мыкулынскій, а по правой мой до Лытына, тамъ же въверхъ Кулыги просто до (ро)гу леса; а одъ леса ажъ до урочища Вирной долыны, где засталысмо бояръ Хмельныцкихъ: пана Евсея и иныхъ, которыи призналы по тую долыну Вирную грунтъ Мыкулынскій, а за долыною Багрыновскій;……».[207]К слову, Багриновский грунт недалеко от Литина принадлежал хмельницким боярам — Евсею и Васку, которые, вероятно и были родоначальниками Багриновских на Подолье.[208] Между тем, уже в XVI веке Багриновские фиксируются на Киевщине, причём кроме села Багриновцы (в 1579 г. — 3 дымы, в 1628 г. — 4 дымы) в Заушье, расположенного между Ущапами и Дедковичами[209], был ещё хутор Багриновка, который находился по соседству с островом Заясенецким (Левковичи в Овручском повете). Конкретное место расположения селища Багриновка указывают Акты Люблинского Трибунала — это Барановщизна, то есть остров Баранковский (назван от Мелеха Барана) или иначей Скребелицкий («до добр позваных Багриновки на Барановщизне»)[210]. Кмита Александрович (Матвей Кмита Александрович) — староста Винницкий, Черкасский и Путивльский, указанный в Папроцкого, встречается в таких пожалованиях королей Казимира и Александра: «1490, апреля 30. Лист наместнику Путивльскому, пану Кмите Александрорвичу. Сдача в аренду на три года мыта и корчмы Путивльских Киевским жидам, Мевораху и Иероелу, и Слуцкому жиду Авраму»[211], «Наместнику Веницкому, пану Кмите Александровичу, 10 коп грошей у Окушка Калиниковича з даньных пенязей Извягольских, а 2 возы соли с ключа Луцкого»[212], «1494, мая 17. Лист наместнику Черкасскому, пану Кмите Александровичу. Разрешение Киевскому боярину Васку Ершевичу призывать и осаживать людей в его имении Мошны в Черкасском повете и освобождение их от ясачной службы, чтобы они служили Ершевичу, как служат люди другим Киевским боярам».[213] Из описи Винницкого замка 1552 года известно «село пана Александрово Кмитича Черленково», где Александр Кмитич — сын Дмитрия Александровича Кмитича[186], «село Семеново Кмитича Повторцы», то есть Пултовцы, «пана Семена Кмитича двор в месте», «село Семена Кмитича Летынь», «другое село пана Семена Кмитича на имя Пелчевцы» (те же Пултовцы) с присёлками Салатами (то есть, Салашами).[214] Не удивительно, что эти же имения «Литина, Полтевичъ и Солаши и двора Веницкого» 29 марта 1566 года Филон Кмита обменял на Чернобыль, Левковичи и Кобылин.[215] В ревизии Винницкого замка от 1545 года в держании Семёна Кмиты названо ещё и село Вонячин (современное Городище Литинского района): «A kotoroie imenie Woniuczyn na tot czas pan Semen Kmitych derżyt od hospodara Jeho Miłosti»[216]
Żyjący w połowie XV-go wieku Aleksander, pozostawił syna Kmitę, który imię swoje przekazał potomstwu, jako nazwisko. ¶ Kmita Aleksandrowicz otrzymał od Kazimierza Jag. 1486 r., 12 kóp z myta kijowskiego (ML. 4). W 1489 r. był namiestnikiem putywelskim, a 1494 r. namiestnikiem czerkaskim. Aleksander Jag. przykazał mu 1495 r., aby nie sądził sług i poddanych księcia Bohdana Fedorowicza (ML. 5). W 1499 roku otrzymał Kmita, od Aleksandra Jag., Korosteszów, w powiecie żytomierskim. W tym roku nie piastował już, jak się zdaje, żadnego urzędu (ML. 5). W 1500 r. był namiestnikiem winnickim. ¶ Kmita Aleksandrowicz pozostawił dwóch synów: Krzysztofa i Semena (ML. 15, 1523 r.), oraz córkę Ludmiłę, żonę Michała Pawszy. ¶ Król Zygmunt potwierdził 1524 r. Ludmile, siostrze Krzysztofa Kmicica, a wdowie po Michale Pawszy, nadanie dóbr Dorohina i Kleszczenicy, w powiecie kijowskim, które niegdy jej mąż był dostał (ML. 15). ¶ Krzysztof Kmicic, 1523 r. dzierżawca czarnobylski, w 1527 r. tylko dworzanin królewski (ML. 17), otrzymał w 1534 r. starostwo owruckie. W nadaniu tem powiedziano, że Krzysztof jest synem Kmity Aleksandrowicza. Starostwa owruckiego, albo wcale w 1534 r. nie odebrał, albo nie dzierżył długo, gdyż po 1534 r. jest ono w ręku Niemirowicza, a dopiero w 1540 roku nadano je znowu Krzysztofowi. ¶ Kniaź Kapusta pozwał Krzysztofa w 1546 r., o niewydanie zamku owruckiego, na który Kapusta otrzymał przywilej, lecz Zygmunt August odłożył rozpoznanie tej sprawy na później (ML. 61).¶ W 1545 r. posiadał Korosteszów (Arch. I. Z. Ros. VII. 1). ¶ Semen Kmicic, w latach 1527-1551 dworzanin królewski (ML. 17 i 19), otrzymał 1539 r. zamek czarnobylski na cztery lata w nagrodę szkód, zrządzonych mu przez tatarów (ML. 30). Trzymał również Woniaczyn, który po nim otrzymał 1547 r. Wiśniowiecki (ML 62). Żonaty 1-o v. z księżniczką Tatianną Kroszyńską, 2-o v. z księżniczką Duchną Andrzejówną Łukomską, z pierwszej żony pozostawił syna Filona (Kniaź.). ¶ Filon Semenowicz Kmita, sławny swojego czasu wojownik, 1562 r. dzierżawca ostrski, 1564 r. dzierżawca czarnobylski, 1566 r. starosta orszański, został 1579 r. wojewodą smoleńskim. Umarł 1587 r., w którym sporządzony został spis pozostałych po nim sreber i drogocennych przedmiotów (Arch. Zbor. Dok., IV, Nr. 75). ¶ W 1565 r. sprzedał Olizarowi Korosteszów, który otrzymał był dziad jego Kmita, od Aleksandra Jag., w 1499 r. (Przeźdz. Pod. i Woł. f. 114), a 1566 roku nadał mu Zygmunt August prawem wiecznem Czarnobyl, za Lityń, który przeszedł na własność skarbu królewskiego. ¶ Filon ożenił się 1-o v. z Nastazyą Hornostajówną, wdową po ks. Hrehorym Sanguszce 1557 r., a 2-o v. z Zofią Chodkiewiczówną, córką Hrehorego, kasztelana wileńskiego. W 1563 r. zrzekła się ona tej części dóbr macierzystych, którą matka jej mężowi swemu, a jej ojcu, zapisała (Malin. i Przez. f. 320 i 315). Pozostawił dwóch synów: Jeremiasza, ur. w 1574 r. i Łukasza, ur. w 1580 roku (Malin. i Przez. f. 341), zmarłych za życia ojca i dwie córki: Bohdanę, żonę księcia Jerzego Druckiego-Horskiego i Zofię, żonę Łukasza Sapiehy. ¶ Książę Jerzy Drucki-Horski i żona jego, Bohdana Filonówna Kmicianka Czarnobylska, sprzedali Ostrogskiemu 1603 r. za 100,000 flor. Pików, Hłyńsko, Żuków, Szepejewkę, Krywoszyńce i t. d. (Woł. V 1 f. 1285). ¶ Łukasz Sapieha, dworzanin królewski i żona jego, Zofia, fundowali klasztor księży Dominikanów w Czarnobylu (Malin. i Przez. f. 343), które to dobra, wraz z Tołstymlesom, otrzymał Sapieha prawem lennem 1595 r. (M. 139 f. 178). ¶ Oprócz domu Kmitów-Czarnobylskich, spotykamy w W. Ks. Litewskiem wielu innych Kmitów, a między nimi Kmitów-Sokołowiczów, Kmitów-Stretowiczów i Kmitów-Sutkiewiczów. Czy i jaki zachodzi stosunek z poprzedzającymi, nie jest mi wiadomem. ¶ Bazyli, Jan, Andrzej, Jakób, Anna, Katarzyna, Barbara i Polonia, synowie i córki Bogufała Kmity, sprzedali 1529 r. ks. Ostrogskiemu Romanów, wysługę dziada swego, Dymitra Aleksandrowicza. Król Zygmunt potwierdził tę sprzedaż w tymże roku (Teka W. Rulikowskiego). ¶ Bazyli Kmita, dziedzic Waszkowiec, w powiecie łuckim, 1583 roku (Jabł.). Mikołaj Kmita procesował 1654 r. Strybelów, o sumę 3,000 flor., zabezpieczoną na Omelnie, odstąpioną mu przez Eufrozynę z Kmitów, Stanisławowę Mirską (Woł VII A f. 9). Synowie niegdy Zofii z Kmitów Olbięckiej, cześnikowej lubelskiej, popierają 1684 r. rozpoczęty przez nią proces z Grotowskimi (Woł. IX f. 467). Helena Kmiecianka (sic) Kazimierzowa Piotrowa Gimbutowa, manifestuje 1664 roku, o zabiciu ojczyma Jerzego Rymszy, przy zdobyciu Mścisławia 1654 r. i o zaszłej śmierci matki, Hanny z Horbackich (Ist Jur. Mat. XXV). Kmita, pisarz ziemski witebski 1683 r. Daniel Samuel, wojski rzeczycki 1685 r. ¶ Konstanty Stanisław, vice instygator W. Ks. Litewskiego, poseł powiatu grodzieńskiego, Jakób i Michał podpisali, z województwem trockiem, elekcyę Augusta II-go. Katarzyna z Czerskich, wdowa po Samuelu Kmicie, wojskim rzeczyckim; 2-o v. Łącka 1729 r. (Perp. Czers. 21 f. 125). ¶ Mikołaj, podczaszy mozyrski 1740 r. Joachim, sędzia grodzki nowogrodzki 1770 r., komisarz z sejmu 1775 r. do rozsądzenia sprawy Jelców. Kasper, horodniczyc orszański, 1780 r. w powiecie grodzieńskim (Akta VII i Gr. Grodz.). Źródła dziejowe, Т. XXI, Warszawa, 1897, S. 413 Выпис з книг Головных Трибунальских Коронных Люблинских воеводства Брацлавского Року 1599 месяца июля 13 дня. ...Я Криштоф Кмитич Александрович, вызнаваючи сам на себе сим моим листом кождому доброму кому того потреба будет ведати, альбо чтучи его слушати, что ж позволивши на дел вечный с братом моим рожоным паном Семеном Кмитою Александровичем и взявши межи собою полюбовных дельчих, то есть пана Михайла Михайловича Халецкого, старосту Овруцкого, пани матку нашу, пани Богдану Кмитиную Огрефину Полозовну и брата нашого пана Олизара Волчковича, а дворян господаря короля его милости пана Федора Ельцовича, пана Солтана Стецковича, пана Федора Киселя, писара пана воеводы его милости Киевского, делили есмо именья свои вси отчизные и дедизные в земли Киевской и Подольской.... ........ Писан в Овручом под лето Божого нароженья 1527 года месяца мая 30 дня индикта 3... Облята конфирмации [от 7 марта 1499 года] привилею з ласки короля его милости Казимира вельможному пану Кмите на розные добра даного. Перевод с латыни Выпис с книг Главных Трибунальских консерват воеводства Брацлавского. Року 1645 месяца сентября 11 дня. Перед судом нынешним Главным Трибунальским Коронным Люблинским постановившись очевисто урожоный его милость пан Габриэль Соколовский для записанья в книги нынешние Главные Трибунальские Люблинские конфирмации през князя его милости Александра Литовского, Русского, Жмудского, а пана и дедича от найяснейшего короля его милости Казимира урожоному Кмите Александровичу на добра отчизные село Литин, Веледниковичи, Коростешов и иные все в конфирмации привилею нижей инсерованые, меновите выражоные, даного с завесистою печатью Великого князтва Литовского "пер облятам" подал, просячи абы принята и в книги нынешние уписана была. Который же суд приймаючи перед собою читати казали. И так ся в собе латинским письмом пысаныи мают: Во имя Панское, аминь. На вечную память об этом привилее. Мы, Александр, с Божей ласки великий князь Литовский, Русский и Жмудский, пан и дедич, ознаменуем тым листом нашим всим вобец и каждому з особна, кому того ведати належит, нинешним и на потом будучим, иж пришодши до нас урожоный Кмита Александрович просил, подавши просьбу, абы ему певную донацию найяснейшего князя пана Казимира, святой памяти предка нашого, с доброчинной ласки ему данной, нашим листом затвердили. Мы на тую просьбу его поданную уваживши, и на вечные заслуги его верные постановили подлуг просьбы, добра те отчизные донации листом нашим утвердить, чтобы негде жодная угроза над той посессией его не возникла, записуем ему и вызначаем земли или села Литин названа в повете Винницком, которую Богдан Кортен неякий тримал, а землю Веледниковичи в повете Киевском и чоловека Игната Закорнича с его землей в повете Овруцком оседлого, которого тот же пан отец наш ласкаво даровал и теж мы даруем для лучшей твердости навечно, село наше Коростешов названое, с данниками нашими Курьяном и Василием с их товаришами в повете Житомирском, и людей также наших Грина Сирокоповича с братом Мацьком и землю их, як отец их Сирокопизна тримал, и Янова Лукьяна с братью Яновичи и Ивана с братью Мелешковичи и их грунтами в повете Овруцком лежачими, дали, даровали и надали ласкаво и на потом даем со всеми их услугами и повинностями оных, также с податками, провентами, данинами вселякими пенязными и медовыми, пашнями, сеножатями, полями, пастбищами, зарослями, гаями, лесами, борами, пасеками, ставами, озерами, реками, речками, ставками, рыбами, млынами и их вымелками, а также со всеми належностями и приналежностями, со всеми под яким колвек назвиськом называючими до вышеуказанных добр, яким колвек способом здавна належачими, которые были и на потом будучие, яким колвек способом людским умножоно может быть, так широко и долго як та земля и добра преречоные в своих границах здавна мают, тому же урожоному Кмите и его власным сукцессорам со всем правом панской власности иметь, держать, уживать, спокойно поседать, продать, заменять, заставить и т. д..., на что для лучшей твердости и печать нашу тому листу приложить казалисмы. Писан в Вильне в четверг перед святом св. Иоанна Крестителя [7 марта] року от Рождества Христова 1499 в присутствии урожоных панов Альберта, бискупа виленского, Станислава Яновича, старосты жмудского, Яна Литава, наместника новогродского и слонимского маршалка, рукой великого Эразма Вителлио, пробоща виленского и секретаря нашого. Которая то облята при печати завесистой Великого княжества Литовского за поданьем вышменованной особы, а за принятьем нашим судовым, вся слово в слово до книг нынешних Главных Трибунальских есть вписана, с которой и тот выпис под печатью земской воеводства Брацлавского есть выдан. Писан в Люблине. М. П. См.: 29/630/0/1.85/972: Sukcesja papierów po Sapiehach linii siewierskiej: d) Akta osobiste i majątkowe Łukasza i Zofii z Chodkiewiczów Sapiehów, odziedziczone przez Lwa Sapiehę, oraz papiery Kmitów Czarnobylskich z l. 1505–1630 i Pawszów z l. 1511–1598 (scan: 470-474.jpg https://szukajwarchiwach.pl/29...ZYB_eP5grw) (scan: 474.jpg: Облята конфирмации привилею з ласки короля его милости Казимира вельможному пану Кмите на розные добра даного. [На] Коростешов. 1645. Оригинал 1499. http://forum.vgd.ru/file.php?fid=452769&key=199020757). [1499 г.] марта 26. Вильна. Привилеi панȣ Кмите Александровичȣ | на село Коростешово а на данники | ȣ Житомирскомъ повете. | Самъ Александръ, бож(е)ю м(и)л(о)стью. | Билъ намъ чолом пан Кмита Александровичъ и просил в насъ села ȣ Жи|томирскомъ повете на имѧ Коростешова и данниковъ наших Гȣрина | а Василѧ и их товаришовъ. И поведил перед нами, што ж тыи даньники | дают намъ дани тол(ь)ко пол третѧ ведра медȣ а ωсмъ ведеръ полю|дья. Ино мы тое село Коростешово и тых даньниковъ Гȣрина а Ва|силя и их товаришов емȣ дали со всими ихъ землѧми и зъ данью | и со всимъ с тым, што здавна к томȣ селу Коростешову слȣшало. | П(и)сан ȣ Вил(ь)ни, мар(та) 26 день. Индиктъ 2. | Янȣшко писар. || л. 170 (ЛМ-6, №186) (scan: 475-476.jpg)https://szukajwarchiwach.pl/29...yh9I1cVyUQ Грамота великаго князя Свидригайла, утверждающая границы имЂнія земянина Брацлавскаго, Карпа Ивановича Микулинскаго. 1431 года, мая 21 дня. Feria quarta ante festurn nativilatis gloriosissimae virginis Mariae proxima Anno Domini millesimo septingenfesimo decimo quarto. Ad officium et acta presentia, castrensia, capitanealia, latyczoviensia personaliter veniens generosus Thomas Zalivski, obtulit officio presenti et ad acticandum porrexit literas graniciales seu confirmationem commissotialem, ruthenico idiomate scriptas, ratione limitum inter bona Poczapinske et Miculinske, per serenissimum regem poloniae Vladislaum datas, manuque ejusdem propria et secretarii subscriptas et sigillo in caera rubra in appenso serico rubro insignitas, in personam generosi Karp Ivanovicz Miculinski servientia, de tenore verborum tali. Significamus presentibus literis nostris quorum interest universis et singulis, productas fuisse coram nobis literas infra scriptas ex actis castrensibus, Latyczoviensibus de actu sabbatho post festum Sancti Martini Pontificis proximo, anno Domini millesimo sexcentesimo trigesimo primo authentice emanatas, continentes in se literas privilegii illustrissimi principis Swidrigayło, idiomate Ruthenico scriptas , generoso Karp Iwanowicz Miculinski datas et per nobilern Jacobum Czervielski ad acticandum oblatas; supplicatumque est nobis ut easdem literas aucthorita-/7/te nostra regia aprobare et confirmare dignaremur. Quarum quidem litterarum ea est, quae sequitur series: »Мы, Свыдрыгайло, Великій Князь, чинымо знаменито нынешнымъ и потомъ будучимь веку людемъ, ижъ, прышовшы передъ насъ земянинъ нашъ повету Браславского, Карпъ Ивановичъ Микулинскій, билъ чоломъ, покладалъ передъ нами лыстъ отъ князя Василія Сангушковича, державцы нашого Браславского и дворанъ нашихъ: Тыхона Слупыци, Васила Омелковича, и Семена Юзыповича, што есмо имъ первей сего велилы именя его Мыкулинскіе объихаты, грани положыты и крывду его, што менуетъ одъ земянъ Браславскихъ и бояръ Хмельныцкихъ, розсудыты; ведже оны тое все учинылы, грамоту свою видомя (sic) дали ему; и просилъ насъ, абы есмо ему тое потвердылы; ино мы тую грамоту въ книгу Дьякови нашому упысаты велилы и такъ е напысано: за повелиниемъ велыкого князя Свыдрыгайла, васылый Сангушковичъ, державця Браславскій и мы дворане господарскіе: Тыхонъ Слупыця, Василій Омелковичъ, и Семенъ Юзыповычъ, былысмо у земянина повету Браславского, пана Карпа Ивановыча Мыкулынского, в именю его Почапынцяхъ и покладалъ передъ намы лыстъ господара его мылости, Велыкого Князя Швыдрыгайла, которымъ пышетъ, абысмо крывду его зъ земяны Браславскими и бояры Хмелныцкимы разсудылы. и грани около маетностей его учинылы: ино мы послалы вижа замку Браславского, пана Хацка до земянъ Браславскихъ: пана Максыма Тымковыча, пана Ярмолу, пана Евсея и пана Кмыту; также до бояръ Хмелныцкихъ: пана Васка, пана Кондрата и пана Евсея. абы до насъ прыиехалы и зъ паномъ Карпомъ потокмылыся (sic); ведже оны не хотилы, мовячи; »не поЂдемъ тамъ, бо мы о томъ ведаемъ, але своеи петки земли пылнуемо,« — а ведже мы, по долгу лысту господарского, зъ паномъ Карпомъ чыныты грани поехали, и колы есмо проихалы черезъ лісъ Почапинский до долыни Кобелыка, вгору рички Згару, где насъ панъ Карпъ припроводылъ, указуючи одЂколя грунтъ его починаетъ, ажъ тамъ есмо, при той долыни Кобелыку, засталы бояръ Хмельницкихъ, пана Васка и пана Кондрата, зъ людми ихъ, которые намъ поведалы: же одъ той долыни по правой сторони грунтъ Хмельныцкій, а по левой до Почапынци; тамъ же есмо подле рики Згару конецъ усыпаты велилы и на граби грань вытесаты; а одъ тоеи долыны Кобелыкой на полудень грунтъ Хмелницкій вправо, а до Почапинце влево, пускаючи до головы и верховыны Ровця, где также копецъ усыпалы и грань на лыпи /8/ учиниты велилы. A перешедши верховину Ровця, на другую сторону той верховины, засталисмо пана Максыма Тымковича, который повидилъ, же одъ той верховины на полудень у право грунтъ мой, а влево лисъ Мыховъ — пана Карпова до Почапынець, и тамъ есмо копцовъ два усыпаты велилы, а одъ тыхъ копцовь лисъ Мыховъ пущаючи влево, а пана Максыма вправо, на пулъ мили долыною и стежкою до долыны Бубновыци, а одъ долыны Бубновыци черезъ лисъ стежкою до долыны Лоточное, где также есмо грань на явори вытесали и копецъ учыныты велилы. A отъ долины Лоточной до Крыныци, гдЂ ся починаетъ ричка Ольшанка., тамже копцовъ усыпаты есмо велилы у тоей річки Ольшанки, пры долыни Щербановой; а одъ долыны Щербановой до Сиквы долыны; а одъ Сиквы долыны, до Мыскова горба, и з Мыскова горба до потоку и долыны Бучачной — усе у лево грунтъ до Почапынець, при которой долыни засталысьмы пана Ярмолу зъ людми его, которыи потвердылы, же отъ Бучачной вправо — грунтъ той до Пултовець, а влево — до Почапынець, тамже копцы значныи усыпатисмо велилы; а черезъ тую Бучачную, вниз Ровця, припровадылъ насъ панъ Ярмола до долыны, где указалъ по той сторони тылько грунтъ Почапынскій, гдЂ также копецъ усыпано, а потомъ черезъ ричку Ровець повелъ до урочища Песочное, одътоль до Цецулыны долыны, где есмо засталы людей Салискихъ, которыи поведылы, же в право грунтъ Салискій, а влево до Микулинецъ, а тамъ при той долыни копецъ усыпано одъ Цыцулыны долыны до урочища Тулныковъ; одъ Тулныковъ до могылы, протывко селу Якушинскому, гдЂ засталисмо Пана Евсея зъ людмы его, который намъ поведалъ: же по тую могилу и по ричку Вышню — мой грунтъ Якушински управо, а влево грунтъ Мыкулински; тамъ же одъ той могылы у гору рички Вышни, где пришлисмо и пришедши тамъ где впадаетъ ричка Дидовка и тамъ засталысмо пана Даныла, который поведылъ: же грунтъ мой по правой сторони, а по левой до Мыкулынець тамъ же есмо копецъ усыпалы, грани на лыпи вытесаты велилы; одътоль уверхъ рички Дидовки до гостынця Винницкаго, а гостынцемъ, мымо лозу Мохнатую, у лево, пускаючи черезъ поле до рики Згару, нижей урочища Брычнаго, где впадаетъ ричка Кулыка, где есмо засталы пана Кмыту, который призналъ: же по левой рички Кулыгы грунтъ Мыкулынскій, а по правой мой до Лытына, тамъ же въверхъ Кулыги просто до (ро)гу леса; а одъ леса ажъ до урочища Вирной долыны, где засталысмо /9/ бояръ Хмельныцкихъ: пана Евсея и иныхъ, которыи призналы по тую долыну Вирную грунтъ Мыкулынскій, а за долыною Багрыновскій; тамъ же противъ той долыны, в рици Згару, в озеры Антоновы, для вечистого знаку паль забыты казалы есмо и тую граныцю скончылы, и, штобы ее никто не нарушилъ, заруку на Господара его мылосты чотыриста грывенъ Подольскихъ (sic) заложилы. Пысанъ в Новоселыци, Декабра семынадцятъ день, Индыктъ семый. Которыи то граныци и за рику, также копци и грунтъ Карпа Мыкулинского потверждаемъ; а на твердостъ того печать нашу к сему лысту привеситы есмо велилы. Пысанъ у Вылни, мая двадцать первого дня, индыкта девятого. Вежгайло Діякъ, рука«. Cui suplicationi nos benigne annuentes proinsertas literas in omnibus earum punctis, clausulis, articulis approbari et confirmari duximus; prout approbamus et confirmamus presentibus literis nostris, decernentes, eas vim et robur debitae firmitatis, in quanturn iuris est et usus earum habetur, obtinere debere. In quorum fidem presentes, manu nostra subscriptas, sigillo regni muniri jussimus. Daturn Varsaviae, die XXX mensis Septembris, anno Domini MDCXII, regnorum meorum: Poloniae IX, Sueciae X. Confirmatio comissionis ratione limitum, inter bona Poczapinskie et Mikulinskie. Malthias Cielecki S. R. M. Locus sigilli in appenso cera rubra insigniti. Vladislaus Rex. Post ingrossationem idem generosus offerens originale ad se recepit et de recepto officium presens quietavit. Книга гродская летичевская, 1714 г. № 5253, стр. 177 на обор. См. Грамоты великих князей литовских с 1390 по 1569 год / Под ред. В. Антоновича и К. Козловского. — К., 1868. — С. 1-21. http://litopys.org.ua/gramvkl/gra02.htm#page6 https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false 1523 08 27 Листъ и позволенье пани Михайловой Волчковича Огрени на именье её Годотимль на записанье кому хотячы по жывоте её: Жыкгимонтъ, Божею м(и)л(о)стью. Била намъ чоломъ пани Михаиловая Волчковича Огреня о томъ, што отецъ мужа её панъ Волчко купилъ был у земянина киевъского у Грыцъка Абрамовича именье его на имя Годотимль со въсимъ. А потомъ тоть жо Грыцко взялъ был на тое жъ именье своё в пана Марътина Кгашътолътовича пятнадцать копъ шыроких грошеи, и панъ Мартинъ Кгашътолтъ даровалъ тымъ записомъ п(а)на Кмиту Алекъсанъдровича. Какъ жо дети п(а)на Къмитины Крышътофъ а Семен тоть записъ перед нами вказывали и мы были водле того запису в тое именье дали имъ увязанье. И пани Михаиловая поведила перед нами, ижъ тоть листъ, которыи на тое именье мел муж её, в них татарове сожгли, нижли они от колкадесятъ лет тое именье держали во въ покои, и била намъ чоломъ, абыхмо тое именье дозволили окупити водле того, што перъво отецъ мужа её был купилъ. И мы, на её чоламбитье, дозволили ей тымъ Кмитичомъ пенязи отложыти для тог(о), што отецъ мужа её и самъ мужъ её, и она от колкадесятъ лет тое именье окупивъшы во въ покои держали и какъ жо она з дозволенья нашого тыи пенязи за тое именье Кмитичовъ отложыла и тоть лист записныи и тежъ н(а)шъ листъ увяжчыи в них узяла, и тыи она листы перед нами вказывала и била намъ чоломъ, абыхмо тое именье Годотимль и з земълями, и з нивами, и съ сеножатьми, и з лесы, и с полазными || [210\] двема земълями, съ Хвосникомъ а з Жабиньскимъ остъровомъ, дозволили её по её жывоте кому отъписати. Ино кгды ж перъвеи того отецъ мужа её тое именье купивъшы держали во въ покои от колкадесятъ летъ а потомъ и она сама за тое именье свои пенязи заплатила, мы, на её чоломъбитье, то вчынили: дозволили есмо еи тое имене по её жывоте кому хотячы отписати. Писанъ у Кракове, под лет Бож(его) нарож(енья) 1000 пятьсоть 23, м(е)с(е)ца авъгус(та) 27, инъдыкъ[т] 11. Горностаи, писар. См. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 12 (1522—1529): Užrašymų knyga 12 / Parengė D. Antanavičius ir A. Baliulis. Vilnius, 2001. стр. 242. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > К >