Rodzina: Dziusa (także: Dżusa) Herb: Kierdeja Wstęp: ziemianie wołyńscy Pisali się: z Kwasiłowa, I генерація Кірдей IІ Олександр Джуса Кірдейович Із володінь Дчус у волості Рівного опинилися родовий Квасилів і вислуга Басово. На характер першого маєтку виразно натякає лист холмського каштеляна Ванька Кирдійовича князю Збаразькому / Колоденському, де він називає себе сином Джуси з Квасилова і саме із цього села починає перелік поселень, які продає^^. “ AS. — Т. 1. — S. 64-65. Патронім експонента в публікації у формі «СкердЬевич». Вислуга походила з волості Басово, що складалася з двох просторово розірваних частин, одну з яких становили однойменний двір і суміжні з ним поселення в басейні річки Устя, а другу — маєток Ляхово на річці Кутянці на межі Луцького повіту з Кременецьким. IIІ Єсиф Джуса (1429) 5 травня 1434 року Свидригайло надав «имінья у Луцкомь повєте Басово со всими сельї и приселки и з волостью» в сумі 300 кіп широких грошів своєму слузі Єсифу Чусі із застереженням не посягати на княжих конюхів і конокормців Костковичів у самому Басовім, Дичків на Рівному та Гиричів у Ляховім), залишивши собі право сплатити реципієнту чи його спадкоємцям указану суму й повернути ці володіння [1]. Вислуга походила з волості Басово, що складалася з двох просторово розірваних частин, одну з яких становили однойменний двір і суміжні з ним поселення в басейні річки Устя, а другу — маєток Ляхово на річці Кутянці на межі Луцького повіту з Кременецьким. Тоді уперше згадане село Рівне, де Свидригайло забороняє реципієнту посягати на княжих конюхів і конокормців Дичків «на Ровномь»2. Деякий час Рівне разом із присілком Городище держав якийсь Масько, що міг бути одним із тих самих Дичків", далі Казимир надав цей маєток «до великого князя воли» Олещку Мжачичу3. Повернувши собі перше з поселень, родина колишніх конюхів поквапилася збути його: 22 грудня 1461 року Івашко Васильович Дичко продав двір і Рівне з присілками за 300 кіп широких грошів чеської лічби Семенові Несвізькому4. Після смерті князя це надбання залишилося його вдові. Виклопотавши, мабуть, пізніше підтвердження на вічність, Чуса прибрав до рук і Ляхово. Після його смерті маєток успадкували Ванько Кирдійович та Олехно Юрійович Чжуса. [1] AS. — Т. 1. — S. 64-65. Судячи з географічного розташування та ірупування в тексті, три із цих поселень (Корнино, Колодне й Бережани) мали бути присілками Квасилова. 2. Lietuvos Metrika. — Vilnius, 1998. — Kn. Nr. 3: (1440—1498); Uzrаsуmu kn. 3 / parenge L. Anuzyte іt А. Baliulis. — P. 63. 3. Ibid. 4. AS. — T. 1. — S. 53-54. Андрій Джусич (1433, 1442) 1442 р., грудня 9, у Київі пан Андрій Дзуса свідок грамоти великого князя литовського Свидри-ґайла Андрієві Волотовичу на маєток у Луцькому повіті. Andrzej Dcziusa, marszałek ks. Świdrygiełły 1433 r. w Kijowie (Arch. Sang. I). Юрій Джусич (+до 1463) IV Михайло [Андрійович] Джуса Ляховський Ванко [Єсифович?] Кірдеєвич з Красилова (1436, 1470) – kasztelan chełmski (1454), ziemianin łucki, reprezentant szlachty gniazdowej łuckiej. Wańko Kierdejowicz z Kwasiłowa, syn Dzusin (pewno Józefa Dziusy), kasztelan chełmski, nabył 1434 r. Pustołów, a 1438 r. dostał od Warneńczyka w 300 grzyw. Krośniczyn z sześciu wsiami w ziemi chełmskiej, w zamian za dane mu przez Jagiełłę Duniowice i Blożew, odebrane przez dziedziczkę ich Duchnę (Bybelską). W 1465 r. dostał 50 grzyw. na Szpikłosach, na wykupno których otrzymał konsens królewski 1470 r. Mikołaj Zbrożek (Proch.). Wańko Kierdejowicz używał jako kasztelan chełmski w 1454 r. średniowieczne znaki pieczętne Kierdeja stosowanego już w 1436r. Herb jego to pole dwudzielne - prawe (herbowe) czerwone, lewe niebieskie a w lewej trzy lilie andegaweńskie w słup i w klejnocie krzyż łaciński między dwoma piórami kokota. W 1455 r. należała do niego miejscowość Bończa, Kobyle - wymieniana od 1442 r.Z inicjatywy kasztelana chełmskiego Wańki z Kwasiłowa, dokonano w połowie stulecia, przekładu polskich statutów ziemskich na język ruski „dla miłych panów sędziów i podsędków”. Після смерті Єсифа його маєток успадкували Ванько Кирдійович та Олехно Юрійович Чжуса. У 1470 році Семен Несвицький придбав частину волості з центром у поселенні Басово у Ванька Кирдейовича Джуса. 4 липня 1470 року Ванько Кирдійович продав «отчизну свою и дЬдину свою» в Луцькому повіті в складі поселень Квасилів, Корнино, Колодне, Бережани, Басоє, Став, Славне, Растів, Ляхово, Почапи й Новгородчичі за 1000 кіп широких грошів чеської монети князю Семену Збаразькому [1]. Наштовхнувшись, очевидно, на спротив братового сина Олехна, 5 серпня 1470 року він уклав із ним угоду про поділ земель. За її умовами першому відійшли села Квасилів, Басів Кут, Бережани, Колодне, Корнино, Славне, Баково й Ростово, а другому — Бачаниця, Тесово, Сіяний Гай і Садки в масиві погоринських володінь Кирдійовичів та Ляхово, Новгородчичі, Волоктовичі й Почапці на берегах Кутянки^’. З появою цього акта покупцю довелося відмовитися від CLII на Кутянці. Після смерті Семена Васильовича маєтки, придбані у Ванька із Квасилова, залишилися його вдові. Судячи з того, що та потім передала Квасилів на вічність Дорогобузькому монастирю [2], вона отримала їх у власність. można snuć jedynie domysły i hi.potezy. Prawdopodobna wydaje się taka, wedle której Wańko z Kwasiłowa zaskarbiwszy sobie u króla Władysława Warneńczyka względy, uzyskał sta.nowisko kasztelana chełmskiego99, stając się dziedzicem (może początkowo tenutariuszem?) Pustotewa100 oraz zarządcą innej królewskiej wsi – Plisko.wa. Wkrótce też otrzymał on kolejny nadział ziemi - w Kotlinie Rejowieckiej z możliwością założenia tam następnej osady. 1. Українські грамоти XV ст. / Підгот. тексту, вступ, ст. і комент. В. М. Русанівського. — К., 1965. — С. 67-68. Датування угоди в опублікованому тут тексті (він дійшов до нас у луцькій Гродській книзі в записі 1621 року) 1478 роком не збігається з указаним у ній 3-м індиктом (останньому мав би відповідати в цьому випадку 1470 рік). Восени 1472 року займаний експонентом листа уряд холмського каштеляна належав уже іншій особі (Urz?dnicy dawnej Rzeczypospolitej XII-XVIII wieku. Spisy / Pod red. A. G^iorowskiego. — K6mik, 1992. — T. 3: Ziemie ruskie. — Zesz. 2: Urz^dnicy wojew6dztwa belskiego і ziemi cheimskiej XIV-XVIII wieku. Spisy / Oprac. H. Gmiterek. — S. 152. — Nr 1091). Присутність королівського писаря Васька Любича натякає на те, шо угоду укладали піц час перебування монарха у Львові. За даними Сулковської-Курасьової, Казимир був тут 3-23 серпня 1470 року {Сулковска-Курасева И. Итинерарий Казимира Ягеллона (состояние подготовки) // Исследования по истории Литовской метрики: Сб. науч. тр. — М., 1989. — Вмп. 2. — С. 304). Відтак надаємо перевагу даті за індиктом. Під час запису листа в актову книгу рік випадково могли доповнити кириличною цифрою 8. 2. Biblioteka Uniwersytetu Warszawskiego (далі: BUW). — Rps 425. — S. 354. 20 грудня 1514 року монарх надав маєток Дорогобуж із монастирем та селами при ньому князю Костянтину Острозькому (Archiwum k s i^ t Sanguszk6w w Stawucie / Wyd. przez B. Gorczaka. — Lw6w, 1890. - T. 3:1432-1534 (далі: AS. - T. 3). - S. 120. 99 M. Zdanek, Nagłowice i okoliczne wsie w średniowieczu i epoce staropolskiej [w:] M. Piszczek, K. Ślusarek, M. Zdanek, Dzieje Nagłowic, Jędrzejów-Kraków, 2006, s. 115, przyp. 164. Jako kasztelan chełmski Wańko z Kwasiłowa występował w dokumentach z lat 1438- 1465; S. Kuraś (wyd.), Zbiór dokumentów małopolskich. Cz. II. Dokumenty z lat 1442-1450, Wrocław-Warszawa 1968, s. 38 przyp. 11. 100 Za świadectwem W. Czarneckiego, Rozwój sieci…, op. cit. s. 23, w 1455 r. Pustotew należał do Wańki Kierdejowicza, a ponad 40 lat później (1497) przejęli tę wieś prawem dzie.dzicznym Zofia, córka Wańki i jej mąż Zawisza Róża z Borszowic. Po śmierci Zawiszy (1498?) Zofia sprzedała Pustotew z przyległościami Mikołajowi Lesickiemu. Tuż przed śmiercią Za.wisza Róża pełnił godność starosty chełmskiego; A. Gruszka, Starostowie chełmscy w epoce jagiellońskiej, Chełm 2002, s. 40. Олехно Юрійович Джусич Після смерті Єсифа його маєток успадкували Ванько Кирдійович та Олехно Юрійович Чжуса. Olechnę Jurjewicza Czuska, który 1458 r. dobra Koniuchy i Rapołow, a 1464 r. dworzyszcze oziereńskie, w dubieńskiem, sprzedał Drobiszowi Mżurowiczowi (Arch. Sang.). Wasil Dziusa, świadek 1484 r. na zapisie 700 kóp gr. przez ks. Fedorową, córce swej Sapieżynie (Bibl. Kras.). V Сенько Михайлович Ляховський на перепис 1528 р. виставив лише 2 коня.
Ельжбета Ваньковна Po bezpotomnej śmierci Pawła Chełmczyka i nieznanej z imienia siostry oraz jej córki Barbary – po mężu Rzeszowskiej, jedynymi spadkobierczynia.mi dóbr kobylskich zostały dwie inne córki Wańki z Kwasiłowa – Elżbieta i Zofia. Jedna część tych wsi przypadła Elżbiecie115, druga zaś Zofii, wydanej za Zawiszę Różę z Borszowic. Jak wynika z posiadanego przez Mikołaja Reya tzw. listu sądowego, czyli wyroku wystawionego przez szendziego i podszenthka ziemskich chełmskich 1508 [r.], oraz dokumentów późniejszych, części dziedziczne Kobylego, Rubiego (od 1863/1864 r. jako Rybie), Stajnego i Woli Kobylskiej zostały sprzedane przez Elżbietę alias Beatę oraz jej czterech (a nie jak suponował S. Skibiński – trzech) synów117 za sześćset sześćdziesiąt złotych wiecznie i na wieki118 arcybiskupowi gnieźnieńskiemu Andrzejowi Róży z Borszowic Boryszewskiemu119. Elżbieta i Zofia, córki Wańki z Kwasiłowa i Pu-doko.stotewa (Bończy), po śmierci ich brata Pawła Chełmczyka, a także innej jeszcze, nieznanej z imienia siostry oraz jej córki Barbary Rzeszowskiej, zostały jedynymi spadkobierczynia.mi Siennicy, Kobylego, Rubiego (Rybiego), Stajnego i Woli Kobylskiej. Jedna część tych wsi przypadła Elżbiecie i jej synom (byli to wspomniani Stanisław, zwany Cederem, Paweł i Olechno), druga zaś - Zofii, wydanej za Zawiszę Różę z Borszowic. Elżbieta sprzedała swoje części wspomnianych dóbr Andrzejowi Boryszewskiemu. Dodać tu należy, iż już wówczas ruskie imię Olechno spolszczano jako Jan. B. Lesiński, Stanowisko kobiety w polskim prawie ziemskim do połowy XV wieku, Wrocław 1956, s. 33, powołując się na czternasto- i piętnasto.wieczne dokumenty z ziemi ruskiej i Małopolski pisze, iż często wspominają [one] o sprzedaży dóbr ziemskich przez kobiety. Zwyczaj ten utrwalił się w następnym wieku. 117 Zgodnie z prawem magdeburskim imienia dziedzicznego [t.j. dóbr dziedzicznych] nie.może nicht przedać.(…) A ma to moc mieć w prawie oprocz kto dzieci niema, jedno bracia.Tedy wolno mu Swe sprzedać komu chce. [w:] A. Kalina, Artykuły prawa magdeburskiego z rękopisu około roku 1500 przez…, Kraków 1880, s. 75.118 Z. Kniaziołucki, Materyały do biografii…, op. cit., s. 321, poz. 731.IV; cf. S. Skibiński, Rodowód Zofii Rejowej, „Ziemia Chełmska” (jednodniówka), styczeń 1965, s. 12. 119 Ibidem. Зофія Ванковна w 1455 r. Pustotew należał do Wańki Kierdejowicza, a ponad 40 lat później (1497) przejęli tę wieś prawem dzie.dzicznym Zofia, córka Wańki i jej mąż Zawisza Róża z Borszowic. Po śmierci Zawiszy (1498?) Zofia sprzedała Pustotew z przyległościami Mikołajowi Lesickiemu. Tuż przed śmiercią Za.wisza Róża pełnił godność starosty chełmskiego; A. Gruszka, Starostowie chełmscy w epoce jagiellońskiej, Chełm 2002, s. 40. Po bezpotomnej śmierci Pawła Chełmczyka i nieznanej z imienia siostry oraz jej córki Barbary – po mężu Rzeszowskiej, jedynymi spadkobierczynia.mi dóbr kobylskich zostały dwie inne córki Wańki z Kwasiłowa – Elżbieta i Zofia. Jedna część tych wsi przypadła Elżbiecie115, druga zaś Zofii, wydanej za Zawiszę Różę z Borszowic116. Borszowice – to miejscowość na wschód od Jędrzejowa. Z małżeństwa Zofii i Zawiszy narodziły się dwie córki: Bogumiła – wydana za Jana Kościenia z Sędziszowa oraz Barbara – wydana za Stanisława Siennickiego. N Ваньковна Павло Ванкович Хелмчик Około trzeciej ćwierci piętnastego stulecia syn Wańki Kierdejowicza – Pa.weł, zwany Chełmczykiem, założył był prawdopodobnie nową wieś – Robie (później Rubie), zwaną początkowo także Wierzchownią Kobylską, zapewne z racji wyższego położenia, niż osada macierzysta. Możliwa też była lokacja Rubiego przez samego kasztelana, jako inicjatywa całkowicie prywatna, praw-nie niezabroniona. Jest pewne, iż w 1489 roku Kobyle i Wierzchownia Kobyl.ska należały już do rzeczonego Pawła, zapewne jako część spadku przejętego po zmarłym ojcu. Bez wątpienia – sądzę - Rubie zostało ulokowane nieopodal starej drogi wiodącej z Chełma do Kobylego, jeśli nie przy samym trakcie ko.munikacyjnym. Są na to różne późniejsze pośrednie dowody. W tym samym roku zastawił był Paweł wieś Stajne u Zawiszy Róży z Bor.szowic111. Po bezpotomnej śmierci Pawła Chełmczyka i nieznanej z imienia siostry oraz jej córki Barbary – po mężu Rzeszowskiej, jedynymi spadkobierczynia.mi dóbr kobylskich zostały dwie inne córki Wańki z Kwasiłowa – Elżbieta i Zofia. 111 M. Zdanek, Nagłowice…, [w:] M. Piszczek, K. Ślusarek, M. Zdanek, Dzieje Nagłowic, op. cit., s. 115, przyp. 164; Z. Kniaziołucki, Materyały do biografii Mikołaja Reja z Nagłowic, Kraków 1892, s. 320-321. Ігнат Олехнович На початку XVI століття княгиня Ровенська зіткнулася із претензіями Ігната, Богдана й Івашка Джусичів (імовірно, дітей Олехна Юрійовича). Під час зупинки Сигізмунда в Мельнику дорогою із Вільна до Кракова вони скаржилися, що Марія Михайлівна безпідставно володіє їхньою «близькістю» — маєтками Квасилів, Корнино, Колодне, Бережани, Басоє, Став, Славне й Растів. Княганя пред’явила лист Ванька з Квасилова й заявила, що її чоловік тримав ці маєтки до шлюбу з нею та 20 років разом із нею і вона тримала їх ЗО років після його смерті, «а впоминаня от отца тьіх Джусичов, ани от самьіх их никоторого не слькала». Не спромігшись довести свої права, Джусичі попросили перенести розгляд справи. 11 липня 1507 року король виніс остаточний вирок, за яким залишив княгині спірні поселення^’."A S .-T . 3 .-S . 43-45. Богдан ОлехновичІвашко Олехнович N Олехновна N Олехновна N Олехновна Дчуса Богдан, б. Гародзенскага пав. Троцкага в-д. 99 Дчуса Богдан, яго дзецi - б. Валынскай з-лi 205 адв. Дчуса Иван, п., п. Валынскай з-лi 202 Дчусиная Игнатовая, б. Валынскай з-лi 208 адв. VІ генерація Іван Сенькович Джусич Ляховський, який дарчим записом від 10 червня 1566 р .
ЦДІАК України, ф. 27, оп. і, спр. 5, арк. 185-186 зв.; ф. 28, оп. і, спр. 18, арк. 167 зв.-і68; Старченко Н. Шлюбна стратегія. - С. 33. Григорій Ігнатович ДжусаПерша писемна згадка про Болотківці датується від 5 жовтня 1561 року. Це постанова Луцького міського суду про розподіл між братами Григорієм та Михайлом Джусами батьківських майнових володінь, сіл: «Болотковца, Ляхова (Кутянки), Почапковской земли, Сеяного Гая и Садкова». У 1563 році Григорій оскаржує брата Михайла в суді за викрадення його волів і пограбування майна в Ляхові, Болотківців та Новородчицях. Через півроку історія повторюється. 1567 - Панъ Григорей Джуса ставилъ коней 3 по козацку збройно. Григорій Джуса разом із сином Андрієм скаржились на Михайла Павловича «j насланьt кгвалтовноt» на їхній дім та «зъранtньt слугъ сына tго пна Андрttвыхъ»1. У суперечці братів Джусів один одному мав передати 80 кіп грошей у рахунок погашення боргу для подальшого розподілу маєтків, проте один із братів, Михайло, заперечив сам факт вручення йому грошей від брата Григорія. Григорій доводив вручення 80 кіп грошей листом врядового вижа. Брат Михайло заперечив цей факт і судді також не прийняли вижового листа, оскільки Григорій Джуса не виставив вижа на суді, а по-друге, не пред’явив випису з луцьких замкових книг свідчення цього вижа: «Мы (судді – В.П.) пытали tго: «Чим бы того доводил, абы tму коли тыи гроши дават млъ?». Пан Григорtи подпирал того листом tднацким постановtнu вилtнского, в котором сu водлt жалобы tго знашло. И показал лист сознанu вижова – служtбника tго млсти кн~зu Богуша Atдоровича Корtцкого, старосты луцкого, браславского и вницкого, в котором вызнаваtт, иж пан Григорtи тыи пнз~и брату своtму при нtм давал, а jн ихъ в нtго нt брал. Которому листу вижовому пан Михаило вры нt дал и к тому сu нt знал, абы tму коли брат tго тыи пн~зи давати мuл. А пан Григорtи свдоцтвом того нt подпирал, вижа при собt нt мuл и выпису с книг замковых нt показал. С тых причин и jную заруку на сторону tсмо jтложили, а тыи пн~зи jсмдtсuт коп грошtи пану Михаилу jт пн~а Григорu тут жt в права взuти казали» (запис № 305, арк. 212). 1. Ф. 25, оп. 1, спр. 17, арк. 544. Михайло Ігнатович ДжусаMichał, sędzia grodzki łucki 1566 r. У тексті 1578 р. витягу з акта в книзі Луцького земського суду мовиться (переклад з польської мови автора з максимальним збереженням стилю): “Декрет між пп. Боговитином Степаном Шумським та Анастасією Сенютянкою Ляховицького Шумською подружжям Акторами [позивачами], а Анною Олехнівною Борзобагатчанкою і Михайлом Джусою Позваними про наїзд на маєток Загайці, про наїзд на господу, побиття самої Акторки і дівки їх шляхтянки і про побиття і поранення слуг […] про вибиття і витіснення з спокійного тримання Загаєць, з двору і містечка Шумбара і з села Горбовець, і селища Радошовки з ставом і млином etc […] за записом в 2000 кіп […] тримаючих; […] аби позваний [п. Джуса] за шкоди Акторам заплатив 15829 кіп і на екзекуцію до старости Крем’янецького, або уряду його також…”93. Михайло Джу- са – той самий настоятель Дерманського монастиря, якого князь К. Острозький усу- нув з цієї посади 1575 р. 94. Звільнене місце було надане друкареві Іванові Федорову перед тим, як він розпочав в Острозі друкувати знамениту Острозьку Біблію 1581 р. Якраз тоді, коли Острозька друкарня вже почала діяти, М. Джуса, будучи у родинних зв’язках з Боговитинами-Шумбарськими, вирішив, як бачимо, силою задовільнити свої претензії на вказані маєтки, у тім числі й на Радошівку, але невдало (штраф за записом 1587 р. за заподіяні збитки був сплачений)95. Григорій Джуса разом із сином Андрієм скаржились на Михайла Павловича «j насланьt кгвалтовноt» на їхній дім та «зъранtньt слугъ сына его пна Андреевыхъ». 93 Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів (далі – ВР ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України). – Ф. 91 (Родово-маєтковий архів Радзимінських). –. – Тека 70. – Од. зб. ІІ. 3. – Арк. 195, № 58 (Луцький земський суд. Кн. І. Витяги з актів земського суду в Луцьку за 1565–1600 рр.). 94 Огієнко І. Історія українського друкарства. – Львів, 1925. – С. 214, 249–250. 95 ВР ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. – Ф. 91. – Тека 70. – Од. зб. ІІ. 3. – Арк. 634, № 23.
Любка Ігнатовна Джусянка (1550, 1570) В 1560 р. вдову Івана Олехновича Хребтовича (Любку Гнатівну Джусянку) та його синів позивали до суду за несплату боргу в 160 кіп грошей, які ІОХ позичив у Кадьяна Чаплича під заставу сіл Болотківці та Новгородчичі [Поліщук В. Урядницький клан луцького старости князя Богуша Корецького. – Український археографічний щорічник, 2004 р., т. 8-9, с. 280]. Л. Джусянка сплачувала в 1570 р. подимне з Богурина (22 дворища, 16 городників, млин, 1 боярин), який ще не був розподілений між братами. ~ Іван Олехнович Хребтович помер в 1550..1560 рр. N Ігнатовна Джусянка Олександр Богданович ziemianin wołyński 1543 r., dziedzic Tesowa 1546 r. Богдан Богданович Джуса Іван Богданович Джуса Анастасія Богданівна Джусянка Тесовська Звернімо увагу на оскарження 3 червня 1571 р. Андрієм Добринським Олехнової Тесовської Настасі Богданівни Джучанки, яка нібито 9 травня у тесовському замку підпоїла його «жонку дворную» Богдану, яка перебувала у Добринського на службі, дала їй 10 грошів та пообіцяла видати за свого сина Гаврила Олехновича Тесовського, якщо вона отруїть самого скаржника, його дружину Ганну Томилівну Воронянку і їхню челядь. Богдана давала зілля «отрутне», отримане від Джусянки, «в потравах ести и в питю пити» кілька днів поспіль, однак воно не подіяло. Тоді Тесовська, бачачи, що та отрута «не ест велми шкодливая, иж от нее нихто не вмер», прислала до Богдани свою хрі- нівську піддану Стасючиху з іншою, міцнішою отрутою. Вона переказала, що пані помилилася з попереднім зіллям, натомість, якщо додати господарям у їжу чи напої нове, яке називається «сопща», то вони напевно до вечора помруть. Проте Богдана не встигла заподіяти зла, бо була випадково викрита: вона вкрала у пана сорочку і заховала її в рукав, а Добринський помітив, там же знайшли і зілля. Двоє возних засвідчили: Богдана без примусу добровільно визнала, що отруїти господарів її намовила Олехнова Тесовська67. А проте 12 червня інший возний визнав перед підстаростою, що в присутності людей добрих питав дівчину, яку посадив у замкову вежу Добринський, чи вона брала отруйне зілля у Джусянки і чи давала на її прохання чи з наказу пану Добринському, його дружині і челяді. Та відмовилася й оповіла, що своє визнання «мусиламъ поневоли сознати, бо мя пан Андреи Добринскии бил, маючи в руках своихъ, мордовалъ и мовил, и што хотел, то надо мною чинилъ, и кату в руки давалъ, которыи мя мучилъ» Ф. 25, оп. 1, спр. 34, арк. 924 зв.-925 (835 зв.-836 – подвійна нумерація).
ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. з, арк. 367; АЮЗР. - Ч. І, с.95-116. N Богданівна
N Богданівна Немила Богдановна Джусянка Марія Богдановна
VIІ генерація N Михайлович N Михайлович N Михайлович N Михайловна N Михайловна N Михайловна Андрій Григорович Джуса Григорій Джуса разом із сином Андрієм скаржились на Михайла Павловича «j насланьt кгвал- товноt» на їхній дім та «зъранtньt слугъ сы- на tго пна Андрttвыхъ»54. 53 ЦДІАК України. Ф. 26, оп. 1, спр. 8, арк. 1417 зв. 54 Там само. Ф. 25, оп. 1, спр. 17, арк. 544. Джуса Богдан Олехнович - NN ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. ід, арк. 257 ЗВ.-261. 7 2 5 170 Джуса Ігнат Олехнович - NN 2 2 - 171 Джуса Олехно - NN ЦДІАК України, ф. 22, оп. і, спр. 13, арк. 430. 3 3 - 172 Джуса Кірдеєвич Стефан - NN ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. 243, арк. 226 ЗВ.-227 зв. 7 4 3 Iwan dostarczał na potrzeby wojenne 1528 r. cztery konie (Akta XIII). Ihnat miał synów dwóch: Hrehorego i Michała; dopełnili oni działu Lachowa, Bołotkowiec etc. 1561 roku i córkę Lubkę, przybraną za córkę przez Michała Deniskowicza i wyposażoną przez niego Drybowem. Wydał ją następnie za Iwana Chreptowicza, dworzanina królewskiego, który sprzedał Drybowo biskupowi wileńskiemu 1533 r. (Arch. Sang. III; Op. Łuc. 2035 i 2049; Arch. I. Z. Ros. I. 1). Piotr i Katarzyna Janowa Wrzoskowa, siostra jego, procesują 1595 r. Piotra Korczmińskiego, owdowiałego po ich bezdzietnie zmarłej siostrze Zofii (Wyr. Lub. 15 f. 84; Woł. i f. 99). Bohdan i Jan, dziedzice Lachowa 1583 r. (Jabł.). Stefan i Mikołaj procesują Jarmolińskich 1642 r. (Kij. V f. 904). Mikołaj i żona jego, Anna z Jarmolińskich, 1-o v. Hryćkowa Łojowska, otrzymali w dożywocie 1620 r. Żelechów, ze starostwa kamienieckiego (M. 166 f. 391; Źr. Dz. V). Kazimierz, Jan, Michał, Mikołaj i Aleksander, synowie Jakóba Kierdejewicza Dziusy i Krystyny. 1701 r. Zygmunt, syn Kazimierza, Józef, syn Aleksandra i Józef, syn Michała, procesują Strzeleckich 1757 r. o sumy i dokumenty spadkowe po Jerzym Dziusie (Bracł. XIV f. 866 i XVII f. 1445). Tekla Dziusanka i siostra jej N. zamężna Zawadzka 1794 r. Підстароста (1633 [18, арк. 45 зв.]), староста богуславський (? – 1644 – 1646 [18, арк. 85] – ?) Олександр-Домінік Казановський 1633 р. позивав державця з волинських шляхтичів Олександра Кирдейовича Джуса через наслання слуг і бояр лисянських з санами і возами на грунти богуславські на рудню с. Любчина (?) на Луці (Злудчина Лука [151, с. 82]), які захопили 30 листів «фалбу» (?) і до рудні лисянської відвезли [18, арк. 45 зв.]. 18. ІР НБУ. – Ф. І. – № 4104. № 5 1543 червня 11, індикт 1. Кременець. Випис з кременецьких замкових книг скарги ісернського урядника кн. І. Ф. Ма- сальського Гришка Лепуна на Михайла Джусу, який за відсутності князя наїхав на Тетерівську землю, пограбував дерево, випалив борті та загородив дорогу, що було освідчено врядовим вижем Кременецького замку. Под .лЪтыБож нарож афмг [1543] мсца июя аІ [11] деяиядикт а [1 ]. Выпи сс книг замку Кременедкого. Жаловал и соповедал врддник кнза Ивана Федоровича Мосалског исернъски* Грышко Лепуя на земенина повкту Лудкого Михайла Джуси- ча со том, што ж, де*, соя вне бытности кнза его (млсти), наехавшы модно кгвалгом на влостню землю Тетеровскую н114 з многими слугами, людми и помощники своими, ПАшадцаткоя дерева выробленогбрусл и теснид на бору его верхъ Воронехова, и со патдєсат дерева бортногсо пчолами, а со полтораста дерева без пчол пожени и порубати велел и дороги на влосно* земли его позарубувати казал. И тую шкоде? свою ви115 и кгвалт вижом замку Кремени дког собводил, и в книги замковы5 вписал, и выпи с с книг я, Юре*, подстаросте* кременидки*, под печатю своею враднику и серньск оме? кнза [его млсги дал. Псая]116 8 Кремеяцы. 113 Невірна дата заплямована коричневим чорнилом. 114 Літера .н. закреслена. 115 Закреслено початок недописаного слова «ви...», очевидно, «вижом». 116 Прізвище князя і дата заклеєно кустодією печатки. Під останнім рядком печатка підстарости у доброму стані. Написи на арк. 1 зв. почерком XVIII cm.: 1) Prot[estatia] p[an]a Iwana Massalskiego na p[an]a Dzusa o szkody w borze Teterowskim, o pobranie drzewa, z grodu Krzemenee[kiego], 1543 iuny 11. 2) ind. 1. (поіменний перелік 4-х осіб, згаданих у документі); 3) .N 75.. LVIA. F. 1029 (Masalski). - Ар. 1. - В. 2. - L. 1. Оригінал. ЦДІАК України. - Ф. 21. - on. 1. - Спр.1. - Арк. 4. Оригінал. Запис кременецької замкової книги. № 6 1543 липня 18. індикт 1. Кременець. Випис з кременецьких замкових книг скарги ісернського урядника кн. І. Ф. Масальсь- кого Гришка Лепуна на Михайла Джусу, який за відсутності кн. Масальського разом зі слугами наїхав на Тетерівську діброву князя, вивіз нову селянську хату, потравив вівсяні і житні поля та сіножаті, захопив 100 овець і 70 баранів, що було освічено врядовим вижем Кременецького замку. Подлкты Божнарожафмг[1543]мсцаиюлйі [18] дея индикта [1]. Выписс книг замку Кременидког. Жаловал и соповедал врадник кнза Ивана Федоровича Мосалског исерньски5 Грышко Лепуяна земенина повиту Лудког Миха5ла Джусича со том, пгго ж, де5, соя вне бытности кнза его (млсти), наехавшы модно кгвалтомво влостно5 дуброве его млтетеровско5 з многими слугами, люд- ми и помочники своими и з возы избу новую зрубленую, люде5 его мл побрагявелел, и пола, засеяны5 житоми совсомна чотырыстакоязбожя, и теж сеножатя, возы и коями своими потоптати и побитя велел, и сто, де5, совед до5ных а сємдєсат баранов его мл дворных до себе взал. И тую шкод# свою и кгвалт вижом замку Кременидког (Обводил, и то все117 (оказывал, и в книги замковы5 вписал. И выписс книг я, Юре5, подстарости5 кременидки5, под печатю своею враднику исерньскому [на то дал]118. Исая 8 Кремеяцы. 117 Вислів .то все. виправлено з іншого слова, читається .поле., ив фрагмент заклеено кустодією печатки. Під останнім рядком печатка підстарости у доброму стані. Написи на арк. 2 зв, почерком XVIII cm,: 1) Prot[estatia] p[an]a Iwana Massalskiego na p[an]a Dzusa o nasłanie gwałtowne na leki у grunta Teterowskie, z grodu Krzemienieckiego, 1543 iuliy 18.; 2) .N 69.. LVIA. F. 1029 (Masalski), - Ар, 1. - B, 2,- L. 2, Оригінал, № 7 1552 червня 6. Ґостинін. Розпорядчий лист Жиґимонта Августа до маршалка Волинської землі, володимирського старости кн. В.-К. К. Острозького, з наказом розглянути судову справу за скаргою господарського дворянина кн. І. Ф. Масальського на Івана Олехновича Хребтовича Богуринського та Михайла Гнатовича Джусу, які особисто зі слугами у жовтні 1551 р. наїхали на Тетерівську землю князя, пограбувавши худобу й речі у ісернських і тетерівських селян поблизу селища Мусоло- во. Правопорушення свого часу було оскаржено онишківським урядником кн. І. Ф. Масальського Шиманом перед кременецьким старостою П. М. Семашком та засвідчено врядовим вижем. Жикгимояг Август, Божю млсти королпояски и велики5 КНЗЬ ЛИ7ЯС- кии, р8ски5, пр8ски5, жомои7ски5, мазоведки5 (и) иных Mą/ядалку земли Волыяское, старосте володиме/хжому, кнзю Кос- теягину Костеягиновичу (Остро ^ском8. Жал овал намъ дворанияншкнзь Ивая Федорович Маса лски5 на зе- мянє ншы, Ивана Хребтовича Богуридского а Михаила Игнатовича Чжу- са, со том, што ж, де5, сони сами особами своими з многими слугами и людми своими, наехашш модно кгвалгомъ на влостную землю Тете- ронскую, имеяя дете5 его на имя Лва, а Федора, а Богдана, Гаяны а Марины, тое прошлое осени во дгорох перед Покровом Пречистое119 по- браляна гребли тетеродско5 8 селища Тетерояского два волы а двк корове, а нижеи гребли - корову, а два волы, а пя т аловид; а выше5 селища Мусолова - двое коне5, две гуни, двк се/змяги, дві? косе, дв'Ь сокеры; а против селища Мусолова - два волы зъ яръмома жупиц8 лулскую людей его исерньских и тетеродских А назавтрие, де5, в серед8 тах же модно кгвалгомъ сыя Ивана Хребтовича Ивая, наехашш модно кгвал- томъ з многими слугами и людми его на тую ж землю Тетеродскую под 119 Свято Покрови припадає на 14 жовтня за н.ст. дворол/его Исе/шьскимъ межи согороды подле речки Тетеровки120, заняли семь вепроя а шест свине5 людей его исерньских и тетерояских. Которы5 же, де5, кгвалг и шкод8 врядяих его ©нояжовски5 Шимая ©поведал старосте кремянедкому кролевое ее млсти наивыядлое кнги- ни Боны, пани мажи ншое, паду Пе7р8 Михаиловичу Семаядсу, и ви- жомъ тые местца, где ©ные статки побраны, ©бводил, и въ книги121 залжовые записал, на што и выпи с с книгподстаростего кремянедкого в себе мае г. И билнамъ чоломъ, абыхмо ему в томъ з нимъ казали справедливость вдела гятвое5 млсти. Прото штобы твоя млеть ты* земяя наших листы своими позорными их ©бослал а рох ©знаимил. На который бы роя ©ни перед тобою ку прав8 сталя. А мы до ни* лисгнаяшисати казалд, абы ©ни перед тобою ку праву сталяи въ том ся з нимросправили и права послу дни былдво всемъ. Псаяв Кгостынине* под ле тБож нарож афш [1552] меца июя [6] дея. СОстаф(е5) Волович, писарь. Під останнім рядком слід від червоновоскової великокнязівської печатки, кустодія зірвана. Написи на арк. З зв. почерком XVIII cm.: 1) List króla Zygmunta do kniazia Ostroskiego w sprawie Iwana Massalskiego p[rzeciw]ko panu Dzusowi o violeneią w Teterowce popełnioną, 1552 Iuly 7., 2) (поіменний перелік 5-ти осіб, згаданих у документі), 3) .N 70.. LVIA. - F. 1029 (Masalski). - Ар. 1. - В. 2. - L. 3. Оригінал. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > К >