ЙОРДАНИ (panowie Jordanowie) – малопольський шляхетський рід, у XVІ–XVІIІ ст. землевласники у Руському воєводстві.

1. На срібному полі три чорних мисливських ріжка в зірку; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику п’ять страусових пер, навколо щита чорно-срібний намет (герб Трубки).

Джерела:
– Rej M. Zwierzyniec. – Krakόw, 1562. – S. 50v, 74;
– Rej M. Zwierzyniec. – Krakόw, 1574. – S. 50v, 75v.
– Paprocki B. Panosza. – S. D 4v, Х 4.
– Paprocki B. Gniazdo cnoty. – S. 1061–1062;
– Paprocký B. Zrcadlo slavného Markrabství Moravského. – L. 52v, 313v.
– Paprocki B. Ogrod Krolewsky. – L. CLXVIII, CСXv.
– Okolski S. Orbis Polonus. – Vol. IІI. – P. 225–228;
– Niesiecki K. Herbarz Polski. – Том IV. – S. 501–507;
– Boniecki A. Herbarz Polski. – Tom ІХ. – S. 74–75;
– Źródła dziejowe. – Tom XVIII. – Część II. – S. 284.

герб Спитка Вавринця Йордана пана з Закличина у краківському виданні книги Миколая Рея «Zwierzyniec» 1562 р.

2. На срібному полі три чорних мисливських ріжка в зірку; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику два мисливських ріжка, правий – золотий, лівий – чорний, навколо щита чорно-срібний намет (герб Трубки).

Джерела:
– печатка Спитка Вавринця Йордана пана з Закличина 1566 р. (ЦДІАК, ф. 236, оп. 1, спр. 32, арк. 4v; Kutrzeba S., Semkowicz W. Akta unji Polski z Litwą. – S. 408, n. 94 b, poz. 5).
– печатка Спитка Вавринця Йордана пана з Закличина 1567 р. (Kutrzeba S., Semkowicz W. Akta unji Polski z Litwą. – S. 411, n. 94 е, poz. 5).
– герб Спитка Вавринця Йордана пана з Закличина на його надгробному пам’ятнику в костелі св. Катерини у Кракові 1603 р. (Тананаева Л. Сарматский портрет. – С. 46–47, илл. 4).
– Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. – S. 607–609, 950–959.
– Paprocký B. Stambuch Slézský. – S. 547.

Олег Однороженко

Вавжинець-Спитко Йордан
замок в Микулинцях вибудувала Анна Йорданова з Синявських. Дочка між іншим такого знаного в наших колах, гонорового чоловіка як Микола Синявський, гетьман польний 1539, воєвода белзький 1542, воєвода руський 1553, гетьман великий коронний 1561.
Загалом знаний чоловік, фундатор Бережанського замку.
Отже його дочка Анна Синявська виходить заміж за такого собі Спитка Вавринця Йордана гербу Траби, підскарбія коронного, воєводу сандомирського, каштеляна краківського і стає Анною Йордановою з Синявських. Добре. Будує замок в Микулинцях, все чудово, у них народжується донька Ельжбетта Йордан, яка потім коли виросте вийде заміж за Станіслава Бонера, королівського секретаря, але це вже нас мало цікавить, тому що подружжя виявилося бездітним. У другому шлюбі одружилася з Миколою Лігежою? Теж до речі королівським секретарем (манія в неї була на секретарів чи що?), але це вже зовсім друга історія, бо до Микулинців поки що, немає ніякого відношення.
Ми ж повертаємось до Спитка і Анни. Зробивши одну дитину, на другу не вистачило сил і Спитко Вавринець Йордан помирає 11.03.1568. На жаль у мене відсутня інформація коли померла Анна. Так чи інакше за правом наслідування власності, Микулинецький ключ переходить до молодшої сестри Спитка Вавринця Йордана – Софії Йордановій. От ця жінка відігравала аж далеко не останню роль в житті Речі Посполитої, так як була дружиною такого руського магната як Самійло Зборовського. (дивись мій пост про нього). Зборовські не надто довго протрималися на політичній арені і після розгрому роду Замойськими 1583, фактично припинив своє існування, або як мінімум ми не знаємо що з ними далі. Кому смерть, а кому баніція і позбавлення всіх прав та власності.
Почався поділ маєтків що їм належали. От тут і вспливає приізвище яке ми називали вище. Лігежа. Другий чоловік Ельжбетти Йордан – Микола Лігежа. Оскільки рід Зборовських припиив своє існування як такий, право на Микулинці повернулося попереднім правонаступникам. Скоріше всього вони просто відмовилися від замку, або подарували, тому що Микола Лігежа (ну що ж за прізвище таке не звучне?), віддав замок рідній сестрі – теж Ельжбетті Лігежі яка перенесла Микулинці у власність роду Конєцпольських. Ельжбетта одружується з Станіславом Предбором Конєцпольським, каштеляном серадзьким, який і так довго ним не тішився бо помер невдовзі а саме 1588 року.