IВАШЕНЦЕВИЧI та iх вiдгалуження IВАШЕНЦЕВИЧI-МАКАРЕВИЧI (Iwaszeńcewiczowie (Iwaszeńcowicz (Iwasiencowicz) или Vasencavicius Makarewiczowie) - В XV в. представители фамилии Ивашинцовичей были близки ко двору великого княжества Литовского и исполняли ряд дипломатических поручений, о чём сохранилось немало свидетельств. Литература: Polska encyklopedia szlachecka. Warszawa, 1937. T. VIII. S. 122.; Uruski S., hrabia. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. Warszawa, 1913. T. X. S. 120.  Принадлежали к роду с гербом «Лис», представляющем собой изображение серебряного копья (белой стрелы), расположенного в красном поле и перекрещённого двумя белыми перекладинами наподобие секир. На шлеме видна до половины выходящая лисица, обращённая вправо. I КОЛIНО Волчок (Василiй) I КОЛIНО Iвашко Волчкович II КОЛIНО Iвашенец Iвашкович в 1458 г. к великому князю Московскому Василию II Васильевичу Тёмному прибыл литовский посол Якуб Ивашенец (Ивашинец) для ведения переговоров об избранном митрополите киевском Григории Болгарине, преемнике изгнанного с этой должности за поддержку Флорентийской унии митрополита Исидора, которого русские святители не хотели признать. Весной 1468 г. Русь посетили послы польского короля Казимира IV, среди коих упомянут писарь Якуб Ивашенец. Целью этого посольства был проект женитьбы великого князя Ивана III, который согласно договору Василия II с Казимиром и завещанию Василия II находился под «отеческим» присмотром своего державного соседа 22, 23 22 Базилевич К.В. Внешняя политика русского централизованного государства: вторая половина XV века. М.: Изд-во МГУ, 1952 С. 63, 468. 23 Хорошкевич А.Л. Русское государство в системе международных отношений конца XV – начала XVI в. М.: Наука, 1980 С. 182, 268. Роман Iвашкович III КОЛIНО ... Романовна дочь его дяди Романа Ивашинцовича.
Якуб Ивашенцевич namiestnik mozyrski 1506 r., ziat' księcia Michała Glińskiego, В 1506 г. Якуб Ивашинцович был направлен польским королём Сигизмундом I Казимировичем послом к «Царю Перекопскому», т. е. крымскому хану Менгли-Гирею, с поручением добиться мира в войне, начатой при его предшественнике короле Александре. Миссия Якуба увенчалась успехом. Польша обязалась платить крымскому хану ежегодную дань, а взамен получила ярлык о «вечной дружбе». Этот договор был подкреплён огромными «поминками» (подарками и взятками), посланными из Литвы крымскому хану, его родственникам и приближённым27. В соответствии с договором между Менгли-Гиреем и Сигизмундом I крупные силы крымских татар выступили весной 1507 г. в поход против Русского государства. В походе участвовало несколько сыновей Менгли-Гирея, во главе войска стоял Мухаммед-Гирей – старший сын крымского хана. Основной удар предполагалось нанести по «рязанской украйне». Проводником у татар являлся знаток местности – Якуб Ивашинцович, с которым были, видимо, и другие литовские проводники 28. В пути (по-видимому, на территории современной Воронежской области) Мухаммед-Гирей получил неожиданное известие, что враждебные Крыму ногайские татары готовятся встретить и нанести удар по крымскому войску, когда оно будет возвращаться с добычей из Руси. Мухаммед-Гирей решил резко изменить план действий, он повернул крымское войско на восток против Ногайской орды. За успех крымской миссии Якуб Ивашинцович был пожалован людьми и землями в Минском повете, а в 1507 г. стал наместником великого князя Литовского над городом Мозырь30. Возможно, Якуба в дальнейшем ожидала бы ещё более блестящая карьера в великом княжестве Литовском, если бы не действия его родичей Глинских, кардинальным образом переменившие всю его последующую судьбу. В начале 1508 г. Михаил Глинский открыто поднял бунт, заявив, что Забржезинский напал на владения князей Глинских с ведома Сигизмунда. С братом Василием князь Михаил Львович обложил Минск, но, не будучи в силах взять его, продолжил движение к Клецку, где братья разделились: Василий пошёл на киевские пригороды поднимать русское население, а Михаил опустошил слуцкие и копыльские волости, подойдя к стенам Мозыря. Якуб предпочёл сдать город без боя, тем самым ещё сильнее связав себя с Глинскими и судьбой поднятого ими восстания. В конце концов неожиданно успешные и стремительные действия королевских войск принудили мятежников спешно бежать в русские пределы, побросав свои владения и оставив даже членов собственных семей. Польско-литовские дипломаты также вплоть до 1510 г. требовали «отпуска» в Литву всех участников восстания Глинских, в т. ч. и Якуба Ивашинцовича, но получили отказ московского правительства35. По указу короля Сигизмунда I имения мятежников подлежали конфискации и передаче верным короне лицам. В 1509 г. поместье Якуба Ивашинцовича Кокорыч было передано княгине Анастасии Ивановне Слуцкой, войска которой оказали активное сопротивление мятежникам36. Тогда же король отблагодарил родных братьев Якуба – Богдана, Андрея и Дмитрия, оставшихся верными своему государю. Они были пожалованы поместьями Руит Новый и Старый, Тоханов, Очков и т. д. в Киевском повете, ранее принадлежавшими их двоюродной сестре, бывшей замужем за князем Иваном Львовичем Глинским по прозвищу «Мамай»37. Князья Глинские через московских дипломатов добились выкупа членов поддержавших их семей, оставшихся и удерживаемых в Литве. Среди выкупленных, таким образом, оказалась жена Якуба, Фёкла Ивашинцовичева43. На Руси Якуба Ивашинцовича стали именовать на русский манер Яковом (иногда – Кубасом или Кубаем) Ивашинцовым. Судя по всему, он «повинился» перед официальными властями за участие в набеге крымского хана в качестве проводника, на что указывает упоминание его имени в речи русского дипломата и политического деятеля Шигоны Поджогина, произнесённой перед литовскими послами в 1517 г., в которой данный пример служил подтверждением постоянной враждебности польско- литовского правительства по отношению к Русскому государству44. Взамен утраченной должности наместника Мозырского Яков Ивашинцов между 1509 и 1512 гг. получил не менее почетное назначение «волостелем Сяма Вологодского уезда»45. Позже он был жалован вотчиной в Ростовском уезде, рядом с имениями своих покровителей князей Глинских46. В 1520 г. он стоял 3-м воеводой в Москве «в Графитове»47, в июне 1521 г. –3-м воеводой «на Мокше и Наровчате» в походе против хана Мухаммед-Гирея, в 1523 г. участвовал в походе на р. Суру, а в Казанском походе 1524 г. был 2-м воеводой у «меньшего снаряда судовой рати»48. 20 августа 1531 г. он под именем старца-инока Якима (Иоакима) сделал вклад 50 рублей в Троице-Сергиев монастырь49. Видимо, Якуб принял иночество перед кончиной, поскольку в 1533/34 г. его жена Фёкла при приобретении у вотчинников у Ивана Листка Федорова сына Кашкина сельца Восницы с 4-мя деревнями в Пегловском стане Ростовского уезда за 120 рублей именовалась вдовою50. Достоверно известно лишь об одном сыне Якуба – Феодоре, умершем к 1552 г., упомянутом в записи о вкладе его матери Фёклы Ивашинцовой 4-х деревень со всеми угодьями в Троице-Сергиев монастырь на помин души51. Фамилия Ивашинцовых не относится к разряду часто встречающихся. Несложно предположить, что сыновей (а скорее всего, и переселившихся из Литвы родичей) у Якуба было гораздо больше, нежели один сын, и от них пошли многочисленные ветви его потомков.
26 Бычкова М.Е. Состав класса феодалов России в XVI в.: Историко-генеалогическое исследование / отв. ред. д.и.н. С.М. Каштанов. М.: Наука, 1986. С. 63–64.; Лобанов-Ростовский А.Б., князь. Русская родословная книга. Т.1. СПб., 1895. С. 138.; Wolf J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa, 1895. S. 79. 27 Сборник князя <М.А.> Оболенского. М., 1838. № 1. С. 85.; Цепков А.И. Свод пись- менных источников по истории Рязанского края XIV–XVII вв. Т.1. Рязань, 2005. С. 324–328. 28 Кром М.М. Меж Русью и Литвой: западнорусские земли в системе русско-литовских отношений конца XV – первой трети XVI в. М.: Археографический центр, 1995. С. 124–125.; Соловьев С.М. История России с древнейших времен: в 15 кн. / ред. Л.В. Черепнин. М.: Мысль, 1961. Кн. 5. Т. 9. 30 Polska encyklopedia szlachecka. Warszawa, 1937. Т. VI. S. 85.; Uruski S., hrabia. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. Warszawa, 1905. S. 276. 35 Памятники дипломатических сношений Московского государства с Польско-Литовским государством. Т. I (с 1487 по 1533 год). / под. ред. Г.О. Карпова // Сб. императорского Русского исторического общества. Т. 35. СПб., 1882. С. 490–494, 521.; Переписка между Россиею и Польшею по 1700 год, составленная по дипломатическим бумагам управлявшим Московским архивом коллегии иностранных дел Н.Н. Бантышем-Каменским. Ч. I. 1487–1584. М., 1862. С. 56. 36 Polska encyklopedia szlachecka. Warszawa, 1937. Т. VI. S. 85. 37 Uruski S., hrabia. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. Warszawa, 1905. T. V. S. 276.; 43 Переписка между Россиею и Польшею по 1700 год, составленная по дипломатическим бумагам управлявшим Московским архивом коллегии иностранных дел Н.Н. Бантышем- Каменским. Ч. I. 1487-1584. М., 1862. С. 55. 44 Русский дипломатарий. М.: Археографический центр, 1998. С. 115. 45 Антонов А.В. Родословные росписи конца XVII в. М.: Археографический центр, 1996. С. 78; Пашкова Т.И. Местное управление в Русском государстве первой половины XVI века (наместники и волостели). М.: Древлехнилище, 2000. С. 43, 166, 172, 197. 46 Стрельников С.В. Землевладение в Ростовском крае в XIV – первой трети XVII века. М.- СПб.: Изд-во: Альянс-Архео, 2009. С. 79-80. 47 ОР РНБ. F-IV №61 – Спиридов М.Г. Записки о старинных службах благородных родов. 1805. Т. 10. Л. 124-125. 48 Бычкова М.Е. Состав класса феодалов России в XVI в.: Историко-генеалогическое исследование / отв. ред.С.М. Каштанов. М.: Наука, 1986. С. 64.; Разрядная книга 1475– 1598 гг. / под. ред. В.И. Буганова. М.: Наука, 1966. С. 71; Славянская энциклопедия в 2-х томах.. Т. 1. Киевская Русь – Московия. / авт.-сост. В.В. Богословский. М.: ОЛМА-Пресс, 2005. С. 489. 49 Вкладная книга Троице-Сергиева монастыря / изд. подгот. Е.Н. Клитина, Т.Н. Манушина, Т.В. Николаева. М.: Наука, 1987. С. 64. 50 Стрельников С.В. Землевладение в Ростовском крае в XIV – первой трети XVII века. М.- СПб.: Альянс-Архео, 2009. С. 106, 138.Фонд 303.I. №285. Купчая 51 Вкладная книга Троице-Сергиева монастыря / изд. подгот. Е.Н. Клитина, Т.Н. Манушина, Т.В. Николаева. М.: Наука, 1987. С. 64. Богдан Iвашенцевич 13 января 1501 г., в Москву к великому князю Ивану III Васильевичу прибыл королевский дворянин Богдан Ивашинцов(ич) с извещением, что послы от литовского великого князя и польского короля Александра, едущие для переговоров, скоро прибудут из Смоленска25. У 1509 р. великий князь своїм привілеєм надав Богданові, Андрієві та Дмитрові Івашенцовичам цілий маєтковий комплекс князя І. Глинського на Київщині: Рют Новий і Старий, Тоганів, Очків, Новосільці, Костомирів, села й селища Кам’яне, Опачичин, Мухоїдовичі, Кобановичі, Максимовичі, Загальці, Скубричі, Жерове, Копилове, Новостав, Совку, Воронине, Борисів, а також двори вКиєві та Овручі [LM 8. — P. 320.] 25 Памятники дипломатических сношений Московского государства с Польско- Литовским. Т. I (с 1487 по 1533 год) / под. ред. Г.О. Карпова // Сб. императорского Русского исторического общества. Т. 35. СПб., 1882. С. 307–318. Андрій Iвашенцевич Дмитро Iвашенцевич У 1509 р. великий князь своїм привілеєм надав Богданові, Андрієві та Дмитрові Івашенцовичам цілий маєтковий комплекс князя І. Глинського на Київщині: Рют Новий і Старий, Тоганів, Очків, Новосільці, Костомирів, села й селища Кам’яне, Опачичин, Мухоїдовичі, Кобановичі, Максимовичі, Загальці, Скубричі, Жерове, Копилове, Новостав, Совку, Воронине, Борисів, а також двори в Києві та Овручі [LM 8. — P. 320.] Dymitri, żona jego Marya i synowie: Danił i Fedor, a także bratankowie: Makary, Fedor, Grzegorz i Paweł Bohdanowicze, sprzedali 1522 r. księciu Ostrogskiemu, dworzec swój w Wilnie (Arch. Sang.). вместе с братаничами (сыновьями брата) продали троцкому воеводе и наивысшему гетману Константину Ивановичу Острожскому отчинное и дединное подворье в Виленском месте. Как отметил Дмитрей в продажном листе: «а которыи листы, твердости на тое подворе в себе есмо мели, тыи вси листы его милости есмо поотдавали»38. Archiwum ksiąžąt Sanguszków w Sławucie. Lwów, 1890. T. 3: 1432–1534 / Wyd. B. Gorczak (далее — AS. T. 3). № 239. S. 233 (1522). 25 березня 1515 р. пан Дмитро Івашенцов склав заповітний запис на користь Київського Пустинно- Миколаївського (Микільського) монастиря на право збирати щорічно податки (2 копи грошей по 12 пенязей в грош) з максимівських людей (с.Максимівка за 4 км від Градизька)22. 1521/22, Сигизмунд I выдал грамоту киевскому земянину Дмитрию Ивашенцовичу на Чернобльский замок "ижъ онъ тотъ замокъ своими тежъ людьми робилъ". Но в этом же документе отмечено, что выдал замок Ивашенцовичу после Крыштофа Кмитича. Первыми державцами (наместниками) в Чернобльском повете в этом документе называются Михайло Павша и Крыштоф Кмитич. Судя по всему, хоть замок и восстановили, но особого внимания на его функционирование никогда не обращали и он не играл важной роли в системе обороны Киевской земли.
22. Матченко А. Историко-археологический очерк бывшего Пивогорского монастыря... – С.4. Гриб Ивашенцевич zastawił 1488 r. Torokanów, w powiecie łuckim, ks. Ostrogskiemu (Arch. Sang.). Федiр Якубович Iвашинцев Достоверно известно лишь об одном сыне Якуба – Феодоре, умершем к 1552 г., упомянутом в записи о вкладе его матери Фёклы Ивашинцовой 4-х деревень со всеми угодьями в Троице-Сергиев монастырь на помин души51. 51 Вкладная книга Троице-Сергиева монастыря / изд. подгот. Е.Н. Клитина, Т.Н. Манушина, Т.В. Николаева. М.: Наука, 1987. С. 64. Макар Богданович Івашенцевич мав єдиного сина Андрія, який перший відімені батька свого почав писатися Макаревичем Rulikowski E. Opis powiatu Kijowskiego. – Kijow – Warszawa, 1913. – S. 152 Федор Богданович Івашенцевич Григорiй Богданович Івашенцевич Павел Богданович Івашенцевич Данило Дмитрович Івашенцевич Федор Дмитрович Івашенцевич Миколай 25–29 мая 1526 г. в Москву от короля Сигизмунда Казимировича к великому князю Василию III Ивановичу приезжал гонец Николай Ивашинцов(ич) с двумя людьми с грамотою о пограничных «обидных делах»39. 39 Памятники дипломатических сношений Московского государства с Польско-Литовским. Т. I (с 1487 по 1533 год) / под. ред. Г.О. Карпова // Сб. императорского Русского исторического общества. Т. 35. СПб., 1882. С. 705–710. Андрій Макаревич Івашенцевич Andrzej Makarewicz-Iwaszeńcewicz, posiadacz sąsiednich dóbr „Rutu“, w czasie tych właśnie pustek, przywłaszczywszy sobie uroczysko Chwastów, jakoby z dawien dawna leżące na spornym gruncie dwóch posiadłości: „Rutu“, do niego należącego, i „Hlebowa na Rpeni“, niegdyś Połowców, zastawił to „uroczysko“ około r. 1560 „w 15 szerokich rublach pod przepadem“ Mikołajowi Pacowi, bisk. kijow. Zastaw ten wszakże, następców już Paca na biskupstwie niemałym kłopotem zawikłanego procesu nabawił; gdyż niebawem, jak z jednej strony synowie już Andrzeja Makarowicza, Hrehory i Mikołaj, zaskarżyli ten przez ojca uczyniony zastaw „pod przepadem“, tak niemniej z drugiej strony wystąpił też z procesem Bohusz Hulkiewicz, któremu niedawno właśnie, bo w 1568 r., król Zygmunt August cały ten obszar dóbr pustkami stojących, znanych pod ogólną nazwą „Hlebowa na Rpeni“ (Irpieniu) nadał był wiecznem dziedzicznem prawem (kwerenda ksiąg w Kijowie będących w 1570 r.). Григорiй Андрiйович Івашенцевич-Макаревич Andrzej Makarewicz-Iwaszeńcewicz, posiadacz sąsiednich dóbr „Rutu“, w czasie tych właśnie pustek, przywłaszczywszy sobie uroczysko Chwastów, jakoby z dawien dawna leżące na spornym gruncie dwóch posiadłości: „Rutu“, do niego należącego, i „Hlebowa na Rpeni“, niegdyś Połowców, zastawił to „uroczysko“ około r. 1560 „w 15 szerokich rublach pod przepadem“ Mikołajowi Pacowi, bisk. kijow. Zastaw ten wszakże, następców już Paca na biskupstwie niemałym kłopotem zawikłanego procesu nabawił; gdyż niebawem, jak z jednej strony synowie już Andrzeja Makarowicza, Hrehory i Mikołaj, zaskarżyli ten przez ojca uczyniony zastaw „pod przepadem“, tak niemniej z drugiej strony wystąpił też z procesem Bohusz Hulkiewicz, któremu niedawno właśnie, bo w 1568 r., król Zygmunt August cały ten obszar dóbr pustkami stojących, znanych pod ogólną nazwą „Hlebowa na Rpeni“ (Irpieniu) nadał był wiecznem dziedzicznem prawem (kwerenda ksiąg w Kijowie będących w 1570 r.). Uroczysko zaś Chwastów było według tegoż nadania attynencyą tychże dóbr. Po różnych prawnych korowodach skończyło się atoli na tem, że Filon Hulkiewicz, syn już Bohusza, odstąpił Hlebów wraz z Chwastowem (nie mając kim ich zaludnić) biskupowi Jakóbowi Woronieckiemu, a Makarewicze wyrokami sądowemi od uroszczeń swoich na zawsze odsądzeni zostali. Jest jednak ślad w aktach sądowych, że ciż Makarewicze, po przegraniu sprawy, chwycili się byli kroków extralegalnych; jakoż zajechawszy Ch., trzymali go dość długo, tak, że następca biskupa Woronieckiego, kś. Józef Wereszczyński, musiał go na nowo „rekuperować“ (Arch. Charlęskich w Paszkówce). O Миколай Андрiйович Івашенцевич-Макаревич † 1621 P 1591 Literatura E. Rulikowski, op. cit., s. 155 _ _ _ E 1621 Literatura Op. cit. У 1608 році Микола Івашенцевич-Макаревич склав заповіт, у якому поділив маєтність між трьома синами. Олександрові Макаревичу мали дістатися Борисів (Мотижин), Копилів, а також Лоєвий Ріг, Курган, Селище, Старий Городок — населені пункти, які історики ототожнюють з колонськими городищами. А село заснував 1635 року на землях Макаревичів дехто Колонський[1]. «бджолиний острів» Забуян впер - ше згадано 8 вересня 1605 року, коли 106 колод бджіл спустошив власник Макарова Миколай Макаревич23. У протесті уніатського митропо- лита Рутського 1616 року зазначено, що Мико- лай Макаревич силою відібрав від кафедри ма- єтність Ніжиловичі та на висілку Буяницях заселяє нове сільце24. 1619 року болото Буян і село Забуян-болото згадано як власність Мака- ревичів25 20 червня 1605 року Микола Макарович Івашенцевич з мешканцями Ясенич, Воронина і Андріївки напав на митрополиче село Комаровщину до Ніжилович належне32. 1604 року Миколай Макарович напав на Карашин. Він спалив будинок власни- ків, пограбував маєтність і село. Все через те, що на його погляд землі між річками Здвиженем і Квасовою, тобто між Карашином, Воронином і Мотижином були неправильно розмежовані63. 5 жовтня 1619 року пан Миколай Макарович по- зивався до пана Єжи Харлінського через покіс сіножаті на границі мотижинській і урочищу Квасовці. Того ж дня на місці побував возний, який бачив сіна на 500 возів. Мотижинський війт розповів возному, що пан Харлінський до Бишева в стайні сіно забрав і землю Макаровича привласнити хоче64 24 Киевские епархиальные ведомости. – № 12. – 1873 г. 25 ІР НБУВ, ф. 1, спр.4104, арк. 232. 32 Описаніе документовъ западнорусскихъ уніатскихъ митрополитовъ. – Т 1 (1470 – 1700). – СПб, 1897. –С. 119. 63 Źródła dziejowe. – Т. 21. – Warszawa, 1894. – S. 506. 64 ІР НБУВ, ф. 1, спр.4104, арк. 289. Krzysztof Mikołaj owicz † 1641 E 1641 Literatura Op. cit. Aleksander Mikołajowicz † 1613 E 1613 Literatura Op. cit. Andrzej Mikołajowicz † 1618 E 1618 Literatura Op. cit. Jerzy Mikołajowicz Rodowód
Rodowód
Jakób Iwaszeńcowicz, namiestnik mozyrski 1506 r., ziat' księcia Michała Glińskiego, należał do spisku Glińskich; po jego zdradzie nadał król Zygmunt 1509 r. dwór jego Kokorycz księżnej Słuckiej (Akta Zap. Ros. II i Arch. I. Z. Ros. I). Hryb Iwaszeńcowicz zastawił 1488 r. Torokanów, w powiecie łuckim, ks. Ostrogskiemu (Arch. Sang.). Bohdan Iwaszeńcow, poseł Aleksandra Jag. do Moskwy 1501 roku (Akta. Zap. Ros. I). ¶ Dworzanie: Bohdan, Andrej i Dymitri Iwaszeńcowiczowie, otrzymali od króla Zygmunta 1509 r. Ruit Nowy i Stary, Tohanów, Oczków i t. d., w powiecie kijowskim. Dobra te należały do stryja ich, Romana, którego córka była żoną kniazia Iwana Glińskiego (ML. 8). ¶ Krzysztof i Dymitri Iwaszeńcowiczowie trzymali zamek czarnobylski przed 1531 r., każdy z nich przez dwa lata. ¶ ¶ W 1536 i 1537 r. prowadzi ziemianka kijowska, Dymitrowa Iwaszeńcowiczowa, i synowie jej: Fedor i Makary, proces z Połozowiczem (ML. 30 i 28). Tenże Makary dostarczał razem z braćmi na potrzeby wojenne z Widohoszczy dwa konie; matka ich tyleż (ML. 21). Makary Iwaszeńcowicz, dworzanin, otrzymał w 1533 r. zamek czarnobylski na dwa lata. ¶ Bohdan Iwaszeńcowicz miał żonę Olenę; pozostawił dwóch synów: Pawła i Fedora, oraz córkę N., żonę Iwana Kopcia. Iwan Kopot zaskarżył w 1542 roku teściowę swoją, Olenę Bohdanową Iwaszeńcowiczową, że niszczy dobra, które jej córka, a jego żona, ma otrzymać (ML. 32). Paweł Bohdanowicz Iwaszeńcowicz nie żył już w 1549 r., a z wdową po nim pozostałą, Elżbietą Wojciechówną, procesuje się Fedor Bohdanowicz Iwaszeńcowicz. Żoną Fedora była Marya Bohdanówna (ML. 65). ¶ Mikołaj Makarewicz Iwaszeńcewicz, ziemianin powiatu kijowskiego, procesował 1592 r. ks. Zbaraskich o części dóbr Zahalcze, Jasienica i inne, zastawione przez Pawła Bohdanowicza. Proces w sądzie ziemskim kijowskim i w Trybunale trwa do 1607 r. Ożeniony 1-o v. z Anną Charlęską, 2-o v. z Katarzyną z Grabiów, potem ks. Adamową Żyżemską, rozdzielił 1608 r. dobra między synów z pierwszej żony: Krzysztofa, Aleksandra i Andrzeja, a sobie zostawił tylko miasto Woronin-Makarów (Gr. Kijow.). Następnie zastawił Makarów w 20,000 fl. Wawrzyńcowi Grabi, o co synowie protestowali 1613 r. Z drugiej żony miał Mikołaj syna Jerzego i córki: Krystynę Eufrozynę, Dominikankę we Lwowie i Helenę, żonę 1-o v. Waleryana Łaszcza z Tuczap, 2-o v. Andrzeja z Grabowa Grocholskiego. Aleksander i Andrzej Makarewicze Iwaszeńcewicze zmarli bezdzietnie przed 1619 r. Jerzy nie żył już 1639 r. ¶ Krzysztof Makarewicz Iwaszeńcewicz, żonaty 1625 r. z Anną Jełowiczówną Malińską, pozwany 1618 r. przez ojca i brata Jerzego, o najazd Makarowa i zabicie brata Aleksandra, godzi się z rodzeństwem i przeprowadza nowy podział dóbr 1619 r. Zastawił 1625 r. część Koziatycz z przyległościami Olekszycom, procesował się 1638 r. z wnukami Anny Makarówny Stockiej Filipowskiej, o podział Zaprudycz, spisał testament w Warszawie 1639 r., sprzedał 1640 r. różne dobra w powiecie kijowskim Drohojowskiemu, nie żył już 1642 r. Żonie zapisał dożywocie na całym majątku, którego własność przekazał Krzysztofowi Charlęskiemu. Siostry obie w 1647 r. pozwały wszystkich posesorów dóbr Makarowskich, współsukcesorów etc. (Zs. i Gr. Kijow.; Tryb. Lub.; Kij. III C f. 3 i IV A f. 5). |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > I >
