 ІВАНИЦЬКІ
  Iwaniccy dziedziczyli na Iwanicach i Derewni czy Drewninie, w powiecie włodzimierskim. Иваницкие — русско-польский дворянский род, герба Пелня. Предок их Богдан из Иваниц провел в 1341 г. князя Любарта, осажденного поляками во Владимире-Волынском, через неприятельский стан. Михаил Ив. убит под Соковом (1519), а Захар погиб под Варною (1544). Род И. внесен в VI и I части родословной книги Волынской, Киевской, Минской и Подольской губ. http://baza.vgdru.com/1/13176/ http://krytyka.com/cms/front_content.php?idart=1053 Пов’язана ця згадка з роботою урядової комісії, що розглядала скаргу про стягнення мита власниками деяких сільських маєтків на торгових шляхах Луцького та Володимирського повітів [5, 249]. У цей період село не було великим і належало родині волинських землян Іваницьких. У 1545 році Іваничі належали до Ходора, в 1570 році до Лаврина Іваницького, а в 1583 – до вдови Лаврина Іваницького [7]. Наприкінці 16 століття власник Іванич сплачував податки за 15 домів, 6 городників та вітряний млин. Але менш як за сто років кількість домів зросла майже вдвічі.Подружжя Богушевишів-Іваницьких належало до відомого шляхетського волинського роду, знаного своєю доброчинністю та щедрими вкладами в православні храми. Відомо, що син Іваницьких – Лазар Іваницький – обіймав посаду володимирського міського судді, і зокрема, його ім’я фіксується серед суддів князя Острозького. Онук Лаврентія і син Лазаря – Матвій Іваницький – був володимирським коморником та володимирським міським писарем. Його сестра Федора (в інших джерелах Тереза) стала дружиною власника сусідніх маєтностей шляхтича Григорія Киселя Низкиницького і матір’ю відомого політичного діяча Адама Киселя. Інший син Лаврентія та МотрониІваницьких Гаврило, володимирський підстароста, покровительствував социаністам, як і онуки Матвій, Павло,Товій та невістка Федора Чапличівна були вже не православними, а социаністами. В Іваничах під їхнім патронатом діяла потужна социаністська община. Павло Іваницький набув відомості як протестантський письменник [1, 123]. Від перших власників – землянського роду Іваницьких, в селі залишилась на околиці Загребелля збудована ними дерев’яна церква, рукописне Євангеліє 17 ст., пам’ятковий хрест з чашею та ікона Благовіщення Пресвятої Богородиці. Воїни Бориса Годунова терпіли невдачі . Самозванець відправив до Путивля трьох ченців особисто. Вони знали монаха монастиря в Москві – Гришку Отреп’єва. Їм вручено від царя і священиків грамоти до священнослужителів, жителів міста. В них йшлася мова про винагороду за лжецаря. Ченці були в місті 8 березня 1605року . Грамоти від царя читали місцевим жителям. Самозванець знав про це. Він приказав ченців схопити, привести до монастиря. Польському шляхтичу Іваницькому наказали взяти одяг царя, сісти в крісло його, вислухати ченців. „Впізнаєте ви мене” – спитав Іваницький. „Ми казали людям і тепер повторюємо, що ти не Дмитро, а розбійник і самозванець” – твердили ченці. Їх катували в підземеллі монастиря. Один з них не бажав особисто розмовляти з Лжедмитрієм кажучи про велику таємницю. Він упізнав Отреп’єва став перед ним навколішки і повідомив, що життя царя в небезпеці. Один з ченців має отруту, заховану в чобіт. „Двоє з твоїх шляхтичів, підкуплених Борисом, змішають отруту з ладаном і окурять тебе в храмі”. Все це було у внутрішньому покої монастиря, який зберігся до наших днів. Далі легенда розповідає, що монахи загинули 20 червня 1605 року. Лжедмитрій вступив у Москву. http://putivl.com.ua/index.php?option=com_smf&Itemid=88888985&topic=430.0 Иваницкие-Василенко - малороссийский дворянский род, происходящий из польского рода Иваницких, герба Пелня. Родоначальником И.-Василенко считается Савва, бывший приwkoniu.
м сотником в 1675 г. Род внесен в I, II и III ч. род. кн. Черниговской губернии. В. Л. I
.....
ІІ
Грицько Іваницький
Pan Hryćko Iwanicki świadczy z bratem w akcie działowym Sanguszków 1475 r. (Arch. Sang.).
.....
ІІІ
Сенько
Na popis ziemi wołyńskiej, 1529 roku, stawiły Sienkowa i Bohuszowa Iwanickie, po jednym koniu.
Богуш
Na popis ziemi wołyńskiej, 1529 roku, stawiły Sienkowa i Bohuszowa Iwanickie, po jednym koniu. Bohusz Iwanicki, ziemianin wołyński, żyjący w pierwszej połowie XVI-go wieku.
IV
Лаврін Богушевич
Подеколи призводила до відкритого конфлікту на цьому грунті дорослих синів з матерями. Так, зустрічаємо скаргу Лавринової Іваниць-кої на сина Богуфала, який, приїхавши до двора, де вона мешкала по смерті чо
ловіка, лаяв її і погрожував розправою (соромотил, до шабли поривал, казав: пуди деи собе до дябла з дому моего, бо то деи мои дом, а не твои). Причиною ж був запис батька дружині, за яким саме до неї переходив головний отчизний маєток з двором, а, відповідно, і прибуток з нього:...три тисечи деи коп грошей и болшеи за тот рок по смерти отца моего з Ыванич деи ecu зобрала и тых не ведаю где ecu их подевала и кому ecu их подавала4848 Там же. — Спр. 11. — Арк. 129 зв.
21 червня 1577 р. володимирський ґродський суддя Лаврін Іваницький вніс скаргу на сина Богуфала, який напав на його двір, ображав, намагався забити батька та поранив шаблею молодшого брата Лазаря41. Через 10 років, 11 квітня 1587 р., вже удова Лавріна Іваницького Мар’я Семенівна скаржилась на онука Лавріна, Богуфалового сина, який захопив запусти, виділені їй синами42.
41 Там само, ф. 28, спр. 10, арк. 63 зв.
42 Там само, ф. 28, оп. 1, спр. 20 арк. 138 зв.–142.
V
Андрій Лаврінович
Богуфал Лаврінович
Михайло Оранський попередньо „СЗДНЛ есми до некоторых ПАНОВ приятелей МОНХ, ВЖИВАЮчЬІ иХ МЛСТСИ НА потребу и справу свою, которую перед судом гродским НА рОчКАХ пришлих мети маю", а потім приїхав до приятеля повинного свого Богуфала Іваницького „просючи его млст, аби заровно з их млстю ПаНЬІ ПрияТеЛИ МОиМи 0Н0€ СПрАВи МН€ у CYAV ДОПОМАГАТ рачил"
Лазар Лаврінович
Владимирский (Волынский) городской судья
Łazarz, syn Ławryna, dworzanin królewski 1569 r., a sędzia grodzki włodzimierski 1572 r., pozwał 1566 r. Józefa Niemirycza, o niedotrzymanie umowy z 1563 r., na mocy której miał mu dać Niemirycz córkę swą Anastazyę za żonę (Op. Włodz. 923 f. 117). Zaślubił następnie Rainę Stefanównę Hoholewską, wspólnie z którą wziął w zastaw 1580 r. monastyr Czestny Krest, w powiecie włodzimierskim, od Czartoryskich (Żyżń kn. Kurb.; Pam. I. Arch. I. Z. Ros. I. 1. i Jabł. f. 120).
Гаврило Лаврентійович Іваницький
Gabryel, podstarości włodzimierski 1630 r., dziedzic na Starych Iwanicach, z sejmu 1631 roku delegowany do rewizyi ksiąg grodzkich i ziemskich włodzimierskich, wspólnie z żoną, Apolonią Tyszanką Bykowską, procesował Hośćkę 1613 r. (Bracł. IV f. 484). Synami jego być mieli: Paweł i Tobiasz. Після смерті магната с. Зимно відійшло в оренду різним власникам і монастир підпав під їх підпорядкування. Для обителі настали важкі часи. Ще в 1567 р. зимненський архімандрит Порфирій скаржився на численні кривди і утиски. Після введення у 1596 р. Брестської унії почалась виснажлива боротьба монастиря з уніатською агресією. Православний шляхтич Гавриїл Іваницький і зимненська братія у І624 р. вели запеклі суперечки та судові розгляди з уніатськими єпископами, зокрема з Іпатієм Потієм та Іоакимом Мороховським. Монастир почав занепадати і згодом настільки зубожів, що не мав навіть священика для відправ, а ключі від храму зберігалися в сільських парафіян. Згідно польських законів про «подавання хлібів духовних», церкви, монастирі і навіть єпархії були об'єктом продажу, що остаточно підірвало стан православних святинь. У 1605 р. с. Зимно і монастир купили князі Чарторийські-Клеванські як свою «дідичну» власність. У 1682 р. обитель захопили уніати на чолі з єпископом Львом Зеленським. Ченцям було наказано поголити бороди і прийняти нові, уніатські поряд¬ки. Іноки, що не зрадили Православ'ю, захопили монастирські документи і подалися у Київ, до лаври.Протестація заставного володаря Зимненського монастиря п. Гаврила Іваницького з приводу неправдивих звинувачень Володимирсько-Берестейського єпископа Іоакима Мораховського. Єпископ стверджував, що пан Іваницький розігнав братію монастиря і дозволив стороннім особам грабувати церковне начиння. Скаржник рішуче заперечив це звинувачення і змалював тяжкий стан обителі, яка з вини дідича довгий час стояла порожньою. Володимир, року 1624, червня 28. Текст у виданні: АЮЗР. — Ч. 1. — Т. VI. — K., 1883. — C. 536-540. Мова староукраїнська
VI
Ян Лазаревич
zapisał 1614 r. żonie, Annie Jaszowskiej, 3,000 fl. (Gr. Włodz.).
Павло Лазаревич ІваницькийМатвій Лазаревич Іваницький
Матіаш Іваницький представляв шляхетську родину, осілу в селах Іваничі й Дривин Володимирського повіту134. З середини 1590-х рр. він почав займатися юридичною практикою, виступаючи прокуратором у волинських та центральних судах й представляючи інтереси впливових волинських родин - Острозьких,
Сангушків, Пронських135. У 1605 р. Матіаш згадується як волинський граничний коморник136. Діяльність на цій посаді, безперечно, поглибила юридичні знання М.Іваницького, а також свідчила про його близькі стосунки з володимирським підкоморієм Адамом Прусиновським. Тісні стосунки пов’язували Іваницьких з
князями Острозькими: брат МатіашаГабріель виконував обов’язки володимирського гродського судді в часи старостування Януша Острозького (1603-1620)137. Ймовірно, за ініціативи останнього Матіаш одружився у 1620 р. з удовою Кшиштофа Мишковського Маріанною Курцевичівною - представницею збіднілого князівського роду, що опікався Острозькими138. Втім, це мало посприяло кар’єрі Матіаша, й він вів типове зем’янське життя, господарюючи з братом у своїх родових маетностях. У червні 1616 р. брати згадуються ще як співвласники, а вже в 1620 р. Матіаш виступає як одноосібний власник села Ставки139. Подимний реєстр 1629 р. зафіксував належність до його власності 81 диму в селах Старі Іваничі, Дривин, Ставки, Іваницька Воля та юридиці міста Володимира140. Як і більшість волинської шляхти, М.Іваницький не уникав різного роду шляхетських конфліктів, зокрема, у 1625 р. разом з Рафалом Божком і Костянтином Семашком звинувачувався у вбивстві Реміґіана Лібішевського141. Правдоподібно, протягом 1620-х рр. Матіаш неодноразово розглядався шляхтою як один з претендентів на виборні земські уряди
Володимирського повіту. Так, 28 жовтня 1628 р., коли володимирський земський суддя Ян Заленський подавав для фіксації до володимирських земських книг документи щодо своїх вічистих маетностей Хмілів і Підгайці, саме М.Іваницький був субделегатом, який мав тимчасово виконувати обов’язки земського судді
повіту142. Політична активність Матіаша проявилася у період міжкоролів’я 1632 р. Тоді шляхта обрала його послом від Волинського воєводства на конвокаційний сейм, визначила депутатом для коректури волинського права143. Взяв участь Матіаш і в елекції Владислава IV144. У цей період М.Іваницький зблизився з князями Заславськими. Зокрема, 28 липня 1635 р. у Любліні разом з Мартином Чапличем-
Шпановським виступав посередником примирення князя Юрія Заславського з володимирським владикою Й.Баковецьким щодо меж між їхніми володіннями145. У 1635-1636 рр., коли Ю.Заславський займав посаду володимирського старости, Матіаш виконував обов’язки підстарости146. На сеймі 1638 р., який ухвалив
конституцію щодо проведення розмежування між Волинським і Белзьким воєводствами, він був обраний одним з членів комісії для реалізації цієї конституції147. Після смерті володимирського старости у М.Іваницького склалися добрі стосунки з Адамом Киселем. Саме завдяки йому 8 жовтня 1647 р. Матіаш отримав привілей на уряд чернігівського чашника148. У листопаді 1648 р. чернігівський чаKarol незважаючи на вік понад 70 років, взяв участь в елекції Яна Казимира149. Ймовірно, це був його
останній публічний виступ.
134 Boniecki A. Herbarz Polski. 1906. T. VIII. S. 66.
135 ЦЦІАК, ф. 25, on. 1, спр. 47, арк. 174зв.-178зв.; РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 197, л. 110.
136 Boniecki A. Herbarz Polski. T. VIII. S. 66.
137 Селянський рух... С. 436.
138 Boniecki A. Herbarz Polski. T. VIII. S. 66 (другою дружиною М.Іваницького стала Гальшка
Бронницька); Яковенко Н. Українська шляхта... С. 120, 281.
139 Селянський рух... С. 441,447.
140 Баранович О. Залюднення... С. 83.
141 Кременецький земський суд. Вип. III. С. 275,283.
142 Архив ЮЗР. Ч. VIII. Т. 4. С. 137-138.
143 Там же. Ч. II. Т. 1.С. 183.
144 Там же. С. 216. Матіаш був одним з не багатьох шляхтичів, що під каптуровою ухвалою
волинської шляхти 1632 р. підписався “по-руску” (Там же С. 175).
145 ЦДІKazimierz , on. 1, спр. 197, аJózef 15-317зв.
146 Там само. Спр. 201, арк. 933-935зв.
147 Volumina legum. Т. IIIГаврилович
148 ЦДІАК, ф. 25, on. 1, спр. 259, арк. 370-37Ізв.
149 Boniecki A. Herbarz Polski. Т. VIII. S. 66
Федора (Тереза) Лазаревна
Федора (в інших джерелах Тереза) стала дружиною власника сусідніх маєтностей шляхтича Григорія Киселя Низкиницького і матір'ю відомого політичного діяча Адама Киселя. Павло Гаврилович
Paweł, który wespół ze Stefanem, podpisał, z województwem w ołyńskiem, elekcyę Jana Kazimierza, pozostawił synów: Jerzego, instygatora Trybunału lubelskiego, Gabryela, Jana i Bogusława
Тобіаш/Товія Гаврилович
20 липня 1658 р. сейм Речі Посполитої прийняв ухвалу про вигнання аріан (социніан) з краю. Чернихівський чашник Товія Іваницький (сын Гавриила Лавриновича, племяник Лазаря), який був депутатом від шляхтичів Волинського воєводства, намагався не допустити здійснення цієї ухвали і зірвати сейм на підставі права "ліберум вето". Однак "вето" Іваницького не було взяте до уваги, як гадають, тому, що вже кілька днів перед тим социніан позбавили права участі в сеймі.
http://litopys.org.ua/istkult2/ikult234.htm Tobiasz, 1660 r. cześnik czerniechowski, z Barbary Maryanny Orzechowskiej, pozostawił córkę Dorotę Annę, żyjącą w 1701 r. (M. 201 f. 442 i Bracł. XIV f. 898). Pierwszą jego żoną była Teodora Czaplicówna, z której synowie: Jerzy i Benedykt, miecznik żytomierski 1678 r., żonaty 1-o v. z Anną ze Stojeszyna, 2-o v. z Zuzanną z Czarnockich (Zap. Lub. 59 f. 584 i 665; 62 f. 193 i 215).
VII
Стефан Янович
miecznik czerniechowski 1650 r., zawarł 1646 r. kontrakt ślubny w Litowiżu z Maryą Meleszkówną i rezygnował z urzędu miecznika 1670 r. Poseł wołyński 1668 r., podsędek ziemski włodzimierski 1670 r., ożeniony był po raz drugi z Zofią z Wysokiego Kaszowską (Zap. Lub. 46 f. 130; 48 f. 79; 53 f. 666; Woł. IX f. 33 i Gr. Włodzim.).
Юрій Павлович
Jerzego, instygatora Trybunału lubelskiego, Gabryela, Jana i Bogusława, którzy w 1664 r. pozwali Bąkowskiego o arjanizm (Zap. Lub. 48 f. 726 i 776) Jerzy, skarbnik wołyński 1676 r.
Gabryel Павлович
Jerzego, instygatora Trybunału lubelskiego, Gabryela, Jana i Bogusława, którzy w 1664 r. pozwali Bąkowskiego o arjanizm (Zap. Lub. 48 f. 726 i 776)
Jan Павлович
Jerzego, instygatora Trybunału lubelskiego, Gabryela, Jana i Bogusława, którzy w 1664 r. pozwali Bąkowskiego o arjanizm (Zap. Lub. 48 f. 726 i 776)
Bogusław Павлович
Jerzego, instygatora Trybunału lubelskiego, Gabryela, Jana i Bogusława, którzy w 1664 r. pozwali Bąkowskiego o arjanizm (Zap. Lub. 48 f. 726 i 776).
Dorotę Annę, дочка Тобіаша
żyjącą w 1701 r. (M. 201 f. 442 i Bracł. XIV f. 898).
Jerzy син Тобіаша
Benedykt син Тобіаша
miecznik żytomierski 1678 r., żonaty 1-o v. z Anną ze Stojeszyna, 2-o v. z Zuzanną z Czarnockich (Zap. Lub. 59 f. 584 i 665; 62 f. 193 i 215).
Benedykt i syn jego Jacek, podpisali z województwem bełskiem, elekcyę Augusta II-go. Synowie jego: Jacek, Jan i Felicyan 1689 r. (Zap. Lub. 62 f. 351 i 65 f. 60).
VIII
Stanisław син Стефана Іваницький
łowczy.
Костянтин син Стефана Іваницький
cześnik - nowogrodzcy, podzielili się dobrami ojczystemi 1695 r. Konstanty, sędzia grodzki włodzimierski 1701 r. (Bracł. XIV f. 898), został w 1710 r. wojskim; a 1713 r. był i podstarościm włodzimierskim. Z Maryanny Duninówny Karwickiej, miecznikówny smoleńskiej, pozostawił córki: Annę Adryjanowę Ciesielską, Eufrozynę Marcinowę Gąsecką, Juliannę Janowę Wilczyńską, miecznikowę żytomierską i synów: Stefana, Kazimierza i Józefa, nieletniego 1721 roku (Bracł. XV f. 1804 i Gr. Włodzim.).
Яцек син Бенедикта
Benedykt i syn jego Jacek, podpisali z województwem bełskiem, elekcyę Augusta II-go.
Ян син Бенедикта
Фелиціан син Бенедикта
IX
Stefan син Костянтина Іваницький
stolnik nowogrodzki 1713 r., następnie chorąży, deputat czerniechowski na Trybunał koronny 1725 r., umarł bezdzietny 1730 r. Żonaty z Anną Kurowicką (Woł. XI f. 1731).
Józef син Костянтина Іваницький
łowczy nowogrodzki 1732 r., także potomstwa nie zostawił.
Kazimierz син Костянтина Іваницький
pułkownik królewski, podstarości czerniechowski 1716 r., a chorąży nowogrodzki 1733 r., z żony, Anny Pajewskiej (Czerniech. f. 468 i 535),
X
Йозеф Костянтин син Казимира Іваницький
procesującego się w latach 1769 i 1773 razem z Karwickimi, o spadek po Woroniczach. ¶ Józef Konstanty, łowczy nowogrodzki 1739 r., dostał od ojca 1743 r. Żuczyn i Kaczyn, a sprzedał 1751 r. połowę Kuźminiec Ostrowskiemu (Woł. XIV f. 425). Sędzia ziemski włodzimierski 1765 r., kawaler orderu Św. Stanisława 1784 roku. dziedzic Rzeplina i Radkowa, legitymował się ze szlachectwa 1782 r. w sądzie ziemskim bełskim.
XI
Makary син Йозефа Іваницький
pisarz i regent ziemski czerniechowski 1787 r.
Karol син Йозефа Іваницький
komornik graniczny nowogrodzki siewierski 1779 r., dworzanin królewski i pułkownik kawaleryi narodowej 1783 r. (DW. 99 f. 1279 i 104 f. 1187), cześnik włodzimierski 1790 r., zeznał 1792 r. zapis dożywocia z żoną, Antoniną z Nabelskich, córką Tomasza (DW. 108 f. 985). ¶
Іваницька Олександра
1 шл. - Ян Новоселицький
2 шл. - Ян Янович Боговитин Шумбарський
3 шл. - Іван Хребтович Богуринський
ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. ш, арк. 670-670 зв., 679 зв.-68о.
Іваницька Софія
1 шл. - Шимон Єло Малинський
2 шл. - Юрій Завиша
ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. ш, арк. 276-276 зв.
. Іваницький Данило.
Рік написання: 1658.
Віровизнання: римо-католик.
Місце поховання: Торчинський
або Сокальський костел.
Пожертви: відсутні.
ЦЩАК України: Ф. 28.. On. 1..
Спр. 96. . Арк. 669 зв..675.
311. Іваницький Іван ?(дружина
Ядвіга Сциборівна?).
Рік написання: 1624.
Віровизнання: римо-католик ?(гі-
потетично?).
Місце поховання: не зазначено.
Пожертви: відсутні.
ЦЩАК України: Ф. 25.. On. 1..
Спр. 139. . Арк. 618 зв..620 зв.
312. Іваницький Лаврін.
Рік написання: 1624.
Віровизнання: східний обряд.
Місце поховання Іваницька церква.
Пожертви: відсутні.
ЦЩАК України: Ф. 27.. On. 1..
Спр. 28. . Арк. 808 зв..810.
313. Іваницький Матіяш ?(дру-
жина Гальшка Броницька)?
Рік написання: 1657.
Віровизнання: римо-католик.
Місце поховання: сокальський
костел оо. бернардинів.
Пожертви: на Сокальський
костел оо. бернардинів . 200 злотих.
ЦЩАК України: Ф. 28.. On. 1..
Спр. 95. . Арк. 749 зв..753 зв.
miał syna Ławryna (Wawrzyńca), dziedzica na Iwanicach 1570 r. Bratem jego mógł być Iwan, właściciel nabytego majątku Derewni, w tymże roku (Op. Łuc. 2037; Jabł. f. 20, 70 i 76). ¶ Ławryn Bohuszewicz, świadek już 1537 r. na wyroku dotyczącKonstanty zków, poborca pogłównego w powiecie włodzimierskim 1566 r., podpisał w 1569 roku akt przyłączenia Wołynia do Korony. W tym ostatnim roku był poborcą krzemienieckim (Arch. Sang. IV i Op. Łuc. 2043 i 2045). Wraz z żoną Maryą, odstąpił 1566 r. dóbr swych zastawnych Młynowce i Rakowiec synowi Łazarzowi (Op. Włodz. 923 f. 4 i 5). Oprócz Łazarza, miał jeszcze synów: Andrzeja i Bogufała 1567 r. (Op. Łuc. 2093 f. 15). ¶
Bohdan pozwał 1575 r. o pobicie Lwa Lasotę (Op. Łuc. 2049 f. 581).
¶ Jacek, skarbnik nowogrodzki 1719 r., żonaty 1-o v. z Rozalią Koniecką, 2-o v. z Urszulą Rzeczycką, z pierwszej żony pozostawił syna Ludwika i córki: Teresę, żonę Mikołaja Gidzińskiego, Agnieszkę, Barbarę, Salomeę i Konstancyę, wspólnie z któremi procesuje się 1722 r. o Sokołowo (Kij. X f. 1145; Bracł. XV f. 1634 i 1761). W 1751 r. Ludwik, skarbnik nowogrodzki, stryj, i Konstanty Józef, łowczy nowogrodzki, syn Jacka, synowiec, zapisali się na kompromis (Bracł. XVI f. 1025). W akcie tym jest pomyłka, bo Konstanty Józef był synem Kazimierza » (wyżej); a dalekim synowcem Ludwika. ¶ Maciej Iwanicki na Drewninie, ze Starych Iwanic, dziedzic Ochłopowa 1595 roku, komornik graniczny włodzimierski 1605 r., cześnik czerniechowski, podpisał z województwem wołyńskiem, elekcyę Jana Kazimierza. Żonaty 1-o v. 1620 roku z księżniczką Maryanną Kurcewiczówną, wdową Krzysztofową Myszkowską, a 2-o v. z Halszką z Bronnik, dziedziczką Tuliczowa (Bracł. XI f. 566 i Woł. IV f. 204 i 256). Ławryn pozwał 1619 r. Maruszę z Iwanickich i męża jej, Józefa Horodyłowskiego, o zwrot depozytu zmarłej żony. Wacław, posesor Milatyna 1630 roku. ¶ Aleksandra, żona 1-o v. Jana Bohowityna Szumbarskiego, a 2-o v. Jana Chreptowicza Bohuryńskiego 1619 r. Taż sama, lub inna Aleksandra, Floryanowa Stempkowska 1629 r. Raina Remigianowa Libiszowska 1631 r. (Teka W. Rulikowskiego). Djanna za Marcinem Sokolem 1643 r. Joanna za Andrzejem Świrskim 1684 roku (Zs. Bełz.). Zofia z Iwanic za Wojciechem Wlewskim 1663 r. (Woł. VIII A f. 523). Konstanty, kanonik łucki i kamieniecki, kaznodzieja nadworny królewicza Karola Ferdynanda, biskupa płockiego i wrocławskiego. Anna Janowa Woroniczowa 1677 roku. Aleksandra Janowa Suchodolska w tymże czasie. ¶ Benedykt, Jan, Bogusław, Stanisław, Konstanty i Marcyan, cześnik czerniechowski, podpisali z województwem wołyńskiem, elekcyę Jana III-go. Marcyan, cześnik czerniechowski, żonaty 1667 r. z Barbarą ze Steckich. W 1674 roku był i pisarzem grodzkim kijowskim, a 1679 r. sędzią ziemskim czerniechowskim i podstarościm łuckim. Teofila za Aleksandrem Kazimierzem Wilczopolskim, podczaszym owruckim 1701 r. (Bracł. XIV f. 898). ¶ Konstanty na Iwanicach, poseł województwa czerniechowskiego, podpisał elekcyę Stanisława Augusta. Ignacy, podczaszy lubaczowski 1779 r. Tomasz, żonaty 1790 r. z Agnieszką z Trzcińskich (Debit. Czer. 2 f. 96). Wincenty, wicesgerent grodzki nowogrodzki 1788 r., a komornik włodzimierski 1791 r. Antoni, kapitan gwardyi koronnej; wdowa po nim Anna z Kozłowskich, 2-o v. Jasienicka 1795 r. (DW. 110 f. 1617). ¶ Pewnie do tych Iwanickich należą, wylegitymowani ze szlachectwa na Podolu: Maciej z synami: Celestynem, Piotrem i Franciszkiem, i Eliasz z synami: Feliksem i Dionizym Andrzejem Aleksandrem, synowie Antoniego, wnukowie Macieja, 1863 r., a Michał i Katarzyna, dzieci Feliksa, 1893 r. Także Filip Jakób z synami: Janem Pawłem i Aleksandrem Wincentym Julianem, syn Macieja, 1852 roku (Spis,). ¶ Pewnie także do tych Iwanickich należy [nieznany ojciec poniższego rodzeństwa] Władysław, właściciel Ogrodzienic i Słomczyna, w grójeckiem, ożeniony z Zofią Wesslówną. Siostry jego: Józefa Stanisławowa Gostomska i N. Okęcka. Córka jego Zofia, wyszła 1903 r. za Tadeusza Woyczyńskiego; synowie: Witold i Jerzy. ¶ Józef, kanonik honorowy lwowski, członek Stanów galicyjskich, Jakób i Wincenty, synowie Szymona i Maryanny Jastrzębskiej, i Piotr, udowodnili pochodzenie swoje szlacheckie 1782 i 1783 r., w sądzie ziemskim lwowskim i bełskim (Goł.).
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > I >