ХОДЕЦЬКІ h. Повала
 Ходецькі гербу Повала (пол. Chodeccy herbu Powała) — польський шляхетський рід часів Королівства Яґелонів. Гніздом роду був Любін (Добжинська земля).[1] Першим до Русі прибув Миколай Парава з Любіна в Добжинській землі (пол. Ziemia dobrzyńska[1]) — лицар і «домівник» короля Яґайла. Одна гілка роду дідичила місто Ходеч (Каліське воєводство).[1]
Korzenie Chodeckich prowadzą do Umienia i Lubina w ziemi dobrzyńskiej5.
Довгі роки брати Ходецькі — сини Станіслав з Ходча — були майже єдиними панами Галичини через маєтки та посади, котрі змогли отримати. Останній з Ходецьких тримав Галич, Коломию, Снятин, Рогатин, Тлумач, Калуш з прилеглими селами, Львівське та Любачівське староства, значні дідичні маєтки в Львівському, Галицькому, Рогатинському, Самбірському повітах (кілька міст, 100 та кілька десятків сіл).
5 W. Pociecha, Stanisław Chodecki, Polski Słownik Biograficzny (dalej: PSB), Kraków 1937, t. 3,
s. 351. Autor wyprowadza Chodeckich od Mikołaja Parawa z Lubina; J. Kamiński, Otto z Chodcza. Wo.jewoda krakowski: próba monografii historycznej, Złoczów 1911, s. 3; J. Bieniak, Elita ziemi dobrzyńskiej
w późnym średniowieczu i jej majątki, w: Stolica i region. Włocławek i jego dzieje na tle przemian
Kujaw i ziemi dobrzyńskiej, red. O. Krutt-Horonziak, L. Kajzer, Włocławek 1995, s. 36; S. Szybkowski,
Pochodzenie Chodeckich herbu Ogon oraz ich związki rodzinne z Umieńskimi i Lubińskimi, „Śred.niowiecze Polskie i Powszechne” 2016, t. 8, nr 12, s. 241, 257, Autor w swym artykule sprostował wiele
niejasności dotyczących genealogii i pochodzenia Chodeckich, w szczególności kwestię umiejscowienia
w drzewie genealogicznym Andrzeja Miłośnika z Lubina.
****** ****** І
1. Миколай Парава з Любіня
— галицький староста. Pierwszym przedstawicielem rodziny, który dostrzegł możliwości, jakie stwarzało zaangażowanie się w prowadzoną przez państwo polskie politykę południo.wo-wschodnią był Mikołaj Parawa z Lubina. Chcąc wykorzystać nadarzającą się sytuację, wyruszył jako rycerz Władysława Jagiełły na Ruś, by tam szukać możli.wości awansu politycznego6. Decyzja ta miała okazać się bardzo szczęśliwa, już bo.wiem w 1432 roku otrzymał od króla w dowód uznania 200 grzywien zapisanych na Janczynie i pięciu wsiach w powiecie lwowskim, zaś rok później kolejny zapis 200 grzywien, tym razem na Rohatynie i dziewięciu wsiach w powiecie halickim7.
W roku 1443 otrzymał urząd starosty halickiego8. Brał także udział w bitwie pod Krasną koło Vaslui, w której zginął9. Liczne nagrody, jakie Mikołaj uzyskał dzięki za.sługom odniesionym na południowym-wschodzie pozwoliły mu zbudować sporych rozmiarów majątek w ziemi lwowskiej, halickiej i trembowelskiej. Zgromadzone do.bra ziemskie przypadły zaś w spadku jego bratankowi Stanisławowi z Chodcza10, który przejął po Mikołaju dodatkowo starostwo halickie w 1452 roku11. 8 Urzędnicy województwa ruskiego XIV–XVIII wieku (ziemie halicka, lwowska, przemyska, sanoc.ka). Spisy, opr. K. Przyboś, Wrocław 1987, t. 3, z. 1, nr 332 (dalej: Urz. Rus.); zob. też: W. Pociecha, Stanisław Chodecki, s. 352. 9 W. Pociecha, Stanisław Chodecki, op. cit., s. 351; S. Szybkowski, Pochodzenie Chodeckich, op. cit., s. 257. 10 J. Kamiński, Otto z Chodcza, op. cit., s. 3; S. Szybkowski, Pochodzenie Chodeckich, op. cit., s. 257. 11 Urz. Rus, nr 334. — галицький староста. 3. ........ ..........
ІІ
Станіслав з Ходча
— небіж попередніх, подільський, руський воєвода. Zgromadzone do.bra ziemskie przypadły zaś w spadku jego bratankowi Stanisławowi z Chodcza10, który przejął po Mikołaju dodatkowo starostwo halickie w 1452 roku11, a następnie objął starostwa kamienieckie (1461)12 i trembowelskie (1471)13. W 1460 r. przejął kaszte.lanię lwowską14, w 1462 został wojewodą podolskim15, a w 1465 wojewodą ruskim16. Zasłynął jako zaangażowany wojownik na południowo-wschodnich krańcach państwa polskiego17, zmarł w 1474 roku pozostawiając po sobie, z małżeństwa z Barbarą Pilecką, cztery córki i ośmiu synów: Mikołaja, Jana, Stanisława, Piotra, Andrzeja, Spytka, Ottona i Rafała18. Місто Рогатин у Руському воєводстві ще із другої половини XV століття стало дідичною спадщиною руського воєводи Станіслава з Ходчі, як частина дідичних земель Миколая Парави з Любіна. Король Казимир IV у 1469 році підтвердив всі права і привілеї на м. Рогатин з прилеглими селами для Станіслава з Ходчі, по змерлому дядьку Миколаю Парави з Любіна. У ревізії привілеїв на володіння земельними угіддями Руського та Подільського воєводств, проведеної у 1469 р. коронним підканцлером Войцехом з Жихліна, знаходимо інформацію про власників сіл Комарнівського комплексу. Станом на цей час села Хлопи, Грімно і ―монастир Колодруби‖ належали Станіславові з Ходча, який займав уряд руського воєводи [27, c. 28]. Задовго до номінування, Станіслав був дідичем Хлопів (згадки про це у документах датуються, починаючи з 1455 р. [28, c. 437 № 3293]). Серед володінь Станіслава у ревізії 1469 р. не назване Комарно, однак і воно перебувало у його власності – актові документи за 1454 р. фіксують Станіслава з Комарна [28, c. 437 № 3257], якого ми можемо ідентифікувати з руським воєводою. 18 жовтня 1471 р. за його дідицтва це село отримало від короля Казимира Яґеллончика маґдебурзький привілей [29, с. 37 № 714]. 10 J. Kamiński, Otto z Chodcza, op. cit., s. 3; S. Szybkowski, Pochodzenie Chodeckich, op. cit., s. 257. 11 Urz. Rus, nr 334. 12 Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (dalej: AGAD), Metryka Koronna (dalej: MK) 11, k. 542; regest: Matricularum Regni Poloniae Summaria, wyd. T. Wierzbowski, Warszawa 1905, t. 1, nr 581 (dalej: MRPS I); J. Kurtyka, Podole w czasach jagiellońskich, op. cit., s. 148. 13 AGAD, MK 12, k. 44 v-45; druk: MRPS I, nr 746 (regest); Urz. Rus., nr 667. 14 Urz. Rus., nr 829. 15 Urzędnicy województwa podolskiego XV–XVIII wieku. Spisy, opr. K. Przyboś, Kraków 1994 (da.lej: Urz. Pod.), nr 582. Data objęcia przez Chodeckiego urzędu to 26 sierpnia 1462 r., datę tą skorygowa.no jednak w: Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieku. Spisy, red. A. Gąsiorowski, Kórnik 1998 (dalej: Urz. Podol.), nr 623. Za moment objęcia urzędu uznano sejm piotrkowski (11–29 XI 1462). Data objęcia przez Chodeckiego urzędu wojewody to najpewniej 25 listopada. 16 Urz. Rus., nr 1234. 17 J. Kamiński, Otto z Chodcza, op. cit., s. 6. 18 W. Pociecha, Stanisław Chodecki, op. cit., s. 352; J. Kamiński, Otto z Chodcza, op. cit., s. 7. 54 MRPS. Pars I. Casimiri IV regis tempora (1447–1492). Varsoviae, 1905. № 476. S. 39. 27. Bona Regalia Onerata // Źródła dziejowe. – Warszawa, 1902. – T. 18. Cz. 1. Polska XVI wieku pod wzglądem geograficzno.statystycznym. T. 7. Cz. 1: Ziemie ruskie. Ruś Czerwona / Wyd. A. Jabłonowski. – S. 1-72. 28. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Aleksandra hr. Stadnickiego. Wyd. staraniem Galicyjskiego Wydziału Krajowego (далі – AGZ). – T. 14. Najdawniejsze zapiski sądów lwowskich 1440-1456 / Oktaw Pietruski, Xawery Liske. – Lwów, 1889. – XVII, 636 s. 29. Matricularum Regni Poloniae summaria, excussis codocibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur, contexuit indicesque adiecit Theodorus Wierzbowski (далі – MRPS). – Varsoviae: Typis officinae C. Kowalewski, MCMV. – Pars I. Casimiri IV regis tempora complectens (1447-1492). – 191 s. ІІІ Миколай — каштелян львівський. «Земелька» — отримав уряд львівського каштеляна (1490–1491 рр.). За часи правління Яна Ольбрахта Миколай зробив досить успішну військову кар’єру, зокрема у 1490 році він отримав від короля номіна- цію на уряд очільника королівських загонів руських земель (від латин. «compiductor»)31. Наступного року львівський каштелян Миколай «Земелька», очолюючи посполите рушення руських земель, разом з луцьким старостою Семеном Гольшанським тримав оборону під Заславом на Волині. Проте у наступальній сутичці проти татарського чамбулу, 25 січня 1491 року, був поранений в обличчя і зго- дом помер у Львові32. За військову службу від короля Олександра виплату у розмірі 200 грошів також отри- мав і галицький каштелян Пйотр з Ходчі33. Останній тримав галицьку каштелянію у 1502–1507 рр., після цього не обіймав жодних вищих урядів34. 31 Urzędnicy województwa ruskiego XIV–XVIII wieku. Spisy. № 833. S. 116. 32 Papée F. Chodecki Mikołaj h. Ogończyk (1460–1491). PSB. T. III/1. Zeszyt 11. Kraków, 1937. S. 350. 33 MRPS. Pars. IІІ. Alexandri regis tempora complectens (1501–1506). Varsoviae, 1908. №. 544. S. 36. 34 Urzędnicy województwa ruskiego XIV–XVIII wieku. Spisy. № 339. S. 67. № 80. S. 43. Ян (пом. 1497) — староста галицький (1474), кам'янецький (1474), теребовельський (1474). Ян, як і наймолодші брати Спитек і Рафал Ходецькі20, за життя не тримав вищих урядів, але вони разом старостували у Галичі з іншими братами, на що вказує їх спільне означення на сесії львівського гродського суду у 1492 році: “Iohannis, Stanislai, Andree, Petri, Otha, Spithko et Raphaelis heredum de Chotecz et eadem Hrumno Captorum. Halic” (Ян, Станіслав, Анджей, Пйотр, Оттон, Спитко і Рафал з Ходча і Грумно, старости галицькі)21. 20 Тримали уряди галицьких старост відповідно: Спитек (1489–1502) і Рафал (1489–1502). Див.: Urzędnicy województwa ruskiego XIV–XVIII wieku. Spisy. № 341, № 342. S. 68. 21 Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie (далі — AGZ)., 1894. T. XV. Najdawniejsze zapiski sądów lwowskich od r. 1457 do1500. № 2223. S. 296 Станіслав — маршалок великий коронний, каштелян львівський, воєвода подільський. Szczególne zaś sukcesy odniósł Stanisław awansując do grona najbardziej zaufanych osób królowej Elżbiety Rakuszanki19. Już w trakcie pobytu Jana Olbrachta na Rusi, w latach 1486–1490, Chodecki towarzyszył przyszłemu monarsze, pod którym służył20. Dzięki temu, po objęciu przez Olbrachta władzy, kiedy król rozpoczął budowę swego stronnictwa, Chodecki mógł liczyć na specjalne względy i szybki awans. W latach 1492–1499 i 1501–1505 powierzono mu odpowiedzialność za obronę południowo-wschodnich granic państwa polskiego21. W roku 1495 występował z tytułem kasztelana lwowskiego22. Piastował także urząd starosty lwowskiego23, halickiego24, trembowelskiego25, lubaczowskiego26 i podol.skiego27. Stanisław razem ze swymi braćmi: Janem i Piotrem brał udział w mołdaw-skiej wyprawie Olbrachta w 1497 roku, w czasie której Jan zginął28. W 1502 roku wy.znaczony został posłem do hospodara mołdawskiego, jednak w skutek prowadzonej przez Polskę gry na czas, poselstwo do Suczawy nie dotarło29. Chodecki został także wyznaczony, wraz z Mikołajem Kamienieckim, do udziału w spotkaniu ze Stefanem Wielkim w Kołaczynie (1503 r.), które ostatecznie nie doszło do skutku30. Kluczową rolę Stanisław z Chodcza odegrał jednak w czasie konfliktu polsko- -mołdawskiego z 1505 roku. Po śmierci hospodara mołdawskiego Stefana Wielkiego, jego następca Bogdan III dążył do pokojowego rozwiązania problemu spornego te.rytorium jakim było Pokucie31. Ziemia ta od roku 1502, kiedy to zagarnął ją Stefan Wielki, znajdowała się w rękach mołdawskich32, toteż hospodar, licząc na wzmocnie.nie swojej pozycji zarówno względem swoich oponentów w Mołdawii jak i względem Turcji, wysunął propozycję, iż w zamian za rękę królewskiej siostry - Elżbiety, go.tów jest oddać sporne terytorium33. Propozycja taka spotkała się z pozytywnym przy.jęciem przez Aleksandra Jagiellończyka. Król polski zajęty konfliktem z Moskwą, a także zdający sobie sprawę z potrzeby reformy armii polskiej z powodu niewy.starczających możliwości obronnych, z poklaskiem przyjął możliwość pokojowego odzyskania Pokucia34. Jednakże ze zdecydowanym sprzeciwem wystąpiła Elżbieta Rakuszanka - matka kandydatki na żonę, a także sama królewna, która obawiała się małżeństwa z „jednookim barbarzyńcą”35. Zaniepokojony hospodar zdecydowany był przekonać niechętną mu królową. W tej właśnie sprawie kluczową rolę odegrał Stanisław z Chodcza ̶ osoba zaufana Elżbiety Rakuszanki. Bogdan III postanowił przekonać do swojego pomysłu Chodeckiego i prosić go o wstawiennictwo w tej spra.wie u królowej. W tym celu wysłał do Chodeckiego posła Łukasza Dracza, po czym negocjacje przeniosły się do Suczawy36. Ich efektem był wstępny układ małżeński, w wyniku którego, w zamian za obietnicę uzyskania ręki królewny, Bogdan zobo.wiązany był przekazać Pokucie stronie polskiej37. 8 grudnia 1505 roku przybyło ofi.cjalne poselstwo Bogdana z propozycją ożenku38, a z odpowiedzią wydelegowano do hospodara 18 marca 1506 r. Stanisława Chodeckiego, Mikołaja Firleja i Bernarda Wilczka39. Wywiązując się z umowy Bogdan zwrócił Pokucie stronie polskiej, ocze.kując teraz obiecanej mu ręki Elżbiety40. Jednakże śmierć króla Aleksandra, zwo.lennika tego pomysłu, przekreśliła wspomniane plany matrymonialne. Wobec nie.wywiązania się strony polskiej z umowy, hospodar mołdawski, czując się oszukany, 19 K. Niemczyk, Problem Pokucia, spornego terytorium polsko-mołdawskiego w końcu XV i początku XVI wieku, „Studia Historyczne” 2014, nr 52, z. 2, s. 168; A. Borzemski, Sprawa pokucka, op. cit., s. 378; Z. Spieralski, Z dziejów wojen polsko-mołdawskich, „Studia i Materiały do historii wojskowości” 1965, t. 11, cz. 1, s. 108. 20 W. Pociecha, Otto Chodecki, PSB, Kraków 1937, t. 3, s. 352. 21 Ibidem. 22 Urz. Rus., nr 834; AGZ, t. 15, nr 2475; B. Михайловський, Еластична спiльнота. Подiльська шляхта в другiй половинi XIV-70-х роках XVI столiття, Київ 2012, s. 258. 23 Urz. Rus., nr 1176; B. Михайловський, Еластична спiльнота, op. cit., s. 258. 24 Urz. Rus., nr 337; B. Михайловський, Еластична спiльнота, op. cit., s. 258. 25 Urz. Rus., nr 671; B. Михайловський, Еластична спiльнота, op. cit., s. 258. 26 Urzędnicy województwa bełskiego iziemi chełmskiej XIV–XVIII wieku. Spisy, red. A. Gąsiorowski, Kórnik 1992, nr 979; Urz. Rus, nr 671. 27 Urz. Pod., nr 522; Urz. Podol., nr 553 - tam korekta daty ustąpienia Chodeckiego z urzędu; B. Михайловський, Еластична спiльнота, op. cit., s. 258; J. Kurtyka, Podole w czasach jagiellońskich, op. cit., s. 148. 28 W. Pociecha, Otto Chodecki, op. cit., s. 352; J. Kamiński, Otto zChodcza, op. cit., s. 8; K. Niemczyk, Antymołdawska czy antyturecka wyprawa Jana Olbrachta z 1497 r.? (w druku). 29 Wraz z nim posłować mieli arcybiskup Boryszewski, wojewoda sandomierski Jan Tarnowski, wo.jewoda podolski Paweł Kola i dziekan lwowski Krowicki, zob.: Z. Spieralski, Z dziejów wojen, op. cit., s 83; I. Czamańska, Mołdawia i Wołoszczyzna wobec Polski, Węgier i Turcji w XIV i XV wieku, Poznań́ 1996, s. 185; K. Niemczyk, Kamieniecki Geschlecht und seine Beziehungen zu Moldau am Ende des 15. Und zu Beginn des 16. Jahrhunderts. Ein Überblick, „Codrul Cosminului” 2014, t. 20, z. 2, s. 297–320; idem, Problem Pokucia, s. 155–174. 30 AGAD, Libri Legationum (dalej: LL) 1, k. 154v-155v; Akta Aleksandra króla polskiego, wielkie.go księcia litewskiego (1501–1506), wyd. F. Papée, Kraków 1927 (dalej: AAleks), nr 187; A. Jabłonowski, Sprawy wołoskie za Jagiellonów. Akta i Listy. Akta Koronne, w: Źródła dziejowe, Warszawa 1878, t. 10, nr 23; Z. Spieralski, Z dziejów wojen, op. cit., s. 96. 31 AGAD, LL 2, k. 18–20; AAleks, s. 261; I. Czamańska, Mołdawia i Wołoszczyzna, op., cit., s. 192; Z. Spieralski, Z dziejów wojen, op., cit., s. 106; K. Niemczyk, Problem Pokucia, op. cit., s. 167. 32 A. Jabłonowski, Sprawy wołoskie, op. cit.; Z. Spieralski, Z dziejów wojen, op. cit., s. 83; L. Fac, Południowo-wschodni teatr działań wojennych w latach 1497–1509, „Rocznik Przemyski” 2007, t. 43, z. 1, s. 67–68; M. Plewczyński, Wojny i wojskowość polska w XVI w., Zabrze 2011, t. 1, s. 150; K. Niem.czyk, Problem Pokucia, op. cit., s. 169. 33 AGAD, MK 21, k. 162; druk: MRPS III, nr 2048 (regest); AAleks, nr 257; Z. Spieralski, Z dziejów wojen, op. cit., s. 105–108; K. Niemczyk, Problem Pokucia, op. cit., s. 167; idem, Kamieniecki Geschlecht, op. cit., s. 297–320; idem, Mołdawia Bogdana III Ślepego w polityce Aleksandra, w: Jagiellonowie i ich świat, red. B. Czwojdrak, J. Sperka, P. Węcowski, Kraków 2015, s. 181–183. 34 K. Niemczyk, Problem Pokucia, op. cit., s. 167–168; idem, Mołdawia Bogdana III Ślepego, op. cit., s. 175–177, 182. 35 B. Wapowski, Kroniki Bernarda Wapowskiego z Radochoniec, kantora katedralnego krakowskie.go: część ostatnia czasy podługoszowskie obejmująca (1480–1535), Kraków 1874 (dalej: Wapowski), s. 62–63, 279; G. Ureche, Letopisetul tării Moldovei, red. P. P. Panaitescu, Bucureşti 1958, s. 112, 126. Bogdan często określany jest w historiografii jako postać szczególnie brzydka, ułomna fizycznie. Jest to konsekwencją zapisu u kronikarza Ureche, który przytoczył jego przydomek „Bogdan vodă cel Grozav şi Orbu” lub „Bogdan vodă cel Orb şi Grozav” (G. Ureche, Letopisetul, op. cit., s. 112, 126), następnie jed.nak określa go jako „grozav la faţă si orbu de un ochiu” [tzn. o przerażającym wyglądzie i ślepy na jedno oko] (G. Ureche, Latopisetul, op. cit., s. 127). Według rumuńskich badaczy, G. Ureche posłużył się takim opisem, bowiem znajdował się pod silnym wpływem źródeł polskich i uznał wygląd Bogdana za pretekst do unieważnienia układu dotyczącego przyszłego małżeństwa z Elżbietą. Tu miał mieć swój początek po.gląd o jego zniekształconej twarzy. Tymczasem Bogdan na pewno nie był ślepy. Z pewnością był dzielnym wojownikiem i znakomicie radził sobie na polu walki. Brak także w źródłach jakichkolwiek informacji na temat jego ułomności fizycznych. Zachodzi zatem przypuszczenie, że Bogdan nie widział bądź niedo.widział na jedno oko. Przyczyny takiego faktu mogą być dwie. Bądź cierpiał na jaskrę w jednym oku, co zdałoby potwierdzać fakt, iż jego potomkowie Bogdan i Aleksander również borykali się z problemami ze wzrokiem (P. Ştefănescu, Lumea văzută de medici, Bucureşti 1991, op. cit., s. 61–62), bądź w czasie wal.ki w 1497 roku został zraniony w jedno oko. W języku rumuńskim „cel Grozav” nie oznacza zaś straszne.go wyglądem, ale raczej człowieka o wyjątkowych cechach fizycznych i moralnych (V. Breban, Dicţionar general al limbii române, Bucureşti 1992, t. 1, s. 422). Jego nienaganny wizerunek zdaje się potwierdzać portret Bogdana znajdujący się w cerkwi w Pătrăuţi, na którym próżno dopatrywać się jakichkolwiek wad fizycznych Bogdana. (Za udostępnienie zdjęć wizerunku Bogdana z cerkwi w Pătrăuţi, jak i bardzo cen.ne wskazówki serdecznie dziękuję Pani Profesor Ilonie Czamańskiej.) Jako że nie widział na jedno oko, nazwano go ślepym. Stąd i dzisiaj wielokrotnie nazywa się Bogdana, nie Jednookim, a Ślepym. Zob.: I. Ursu, Ştefan cel Mare, Bucureşti 1925, s. 285, 291, 297; V. Breban, Dicţionar general al limbii române, ediţie revăzută şi adăugită, Bucureşti 1992, t. 1, s. 422; P. Ştefănescu, Lumea văzută de medici. Mari bol.navi, mari conducători de stat, Bucureşti 1991, s. 61–62. Inny przydomek Bogdana pojawia się w doku.mencie z 1501 roku: „Choban” (Acta et epistolae relationum Transylvaniae Hungariaeque cum Moldavia et Valachia, red. A. Veress, Budapest 1914, t. 1, s. 54–57). 36 AGAD, LL 2, k. 48–49; AAleks, nr 294; K. Niemczyk, Problem Pokucia, op. cit., s. 168; A. Borzemski, Sprawa pokucka, op. cit., s. 378; Z. Spieralski, Z dziejów wojen, op. cit., s. 108. 37 Acta et epistolae relationum Transsylvaniae Hungariaeque cum Moldavia et Valachia, red. A. Veress, Budapest 1914, t. 1, nr 63. 38 AGAD, MK 21, k. 314 v-315; druk: MRPS III, nr 2519 (regest). 39 AAleks, nr 317. 40 AGAD, dokument pergaminowy, nr 5407; AAleks, nr 298, 317; K. Niemczyk, Problem Pokucia, op. cit., s. 168; A. Borzemski, Sprawa pokucka, op. cit., s. 379. Петро син Станіслава
Анджей — староста галицький (1492), канонік перемиський, львівський, біскуп-елект кам'янецький (1501). Починаючи плебаном у Галичі, вже у 1484 році він був серед студентів Краківського універси- тету26, а через 8 років як канонік входив до складу спочатку перемишльської27, а у 1494 році й львів- ської, капітули28. У 1495 році перемишльський архібіскуп Миколай призначив львівського кано- ніка Анджея з Ходчі кустошем у перемишль- ському костьолі, надаючи йому права і привілеї костьольні29. У 1501 році Анджей був номінова- ний на катедру кам’янецького біскупа, але, воче- видь, не діставши папського підтвердження, зали- шився каноніком у Перемишлі30. 26 Index studiosorum Universitatis Cracoviensis annis 1400–1500, editus cura J. Zathey et J.Reichan. Wrocław, 1974. S. 278. 27 У 1492 році — канонік перемишльський див. : AGZ. T. XIX. Najdawniejsze zapiski Sądu ziemskiego przeworskiego 1458–1506. Lwów,1906. №. CСLXV. S. 222. 28 AGZ. T.XV. № 2356. S. 315. 29 AGZ. T.VIII. Dyplomataryusz kapituły przemyskiej obrządku łacińskiego. Lwów, 1880. №. CIX. S. 203. 30 Такі відомості про Анджея з Ходчі подає у своєму гербівнику Адам Бонецький, див. : Boniecki A. Herbarz Polski. Cz. 1. Wiadomosći historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Т. III: Chmielewscy — Czetowscy. Warszawa, 1900. S. 21. Залишався у Перемишлі до 1507 року за: Papée F. Chodecki Andrzej, h. Ogończyk (Powała) (бл.1470 — † на поч. 1507). Polski Słownik Biograficzny. T. III.1. Zeszyt 11. Kraków : PAU, 1937. S. 349. Спитко Був присутній на сеймі у Пйотрокові 1509 року, коли подільський воєвода Оттон Ходецький підтвердив записи львівського земського судді Фелікса з Балучина для Спитка з Ходчі22. Реґест цієї справи на сеймі, львівській земський суд- дя Фелікс з Балучина за проханням Спитка з Ходчі вирішує питання між останнім і Ольшанськими: «Felix de Baluczyn, iudex terrestris Leopoliensis,…ad convectionem praeseuntem ad instantiam Spithkonis de Chodecz, de Comarno et Chlopi haeredis, pro eo, quia ipse Felix iudex…ius scriptum, in causa inter Spithkonem praefatum et Demetrium pro hominibus fugitivis Paulo, Ioanne Olschanyczki,Denko,Philip, Iwaschko et Stephan…» (Фелікс з Балучина львівський земський суд- дя, на сеймі поточному, за клопотанням Спитка з Ходчі, Комарно і Хлопів, за власним бажанням і записом,вирішує спір між Спитком і Дмитром людиною Павла і Яна Оль- шанськими, також Денько, Філіп, Івашко і Стефан). Див. цей реґест в: Matricularum Regni Poloniae summaria, (Далі — MRPS.) excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur, contexuit indicesque adiecit Theodorus Wierzbowski. Pars. IV. Sigismundi I regis tempora complectens (1507–1548). Vol. 2. Acta vicecancellariorum 1507–1535. Varsoviae, 1912. №. 8902. S. 33. Видається, Спитек мав справи з львів- ським суддею, про що свідчать його клопотання до Фелікса у вирішенні спірних справ з людьми Яна Ольшанського того ж року23. Підтерджувальний запис для Спитка з Ход- чі на сеймі у Пйотрокові 1509 року: «Ad petita Othae de Chodecz, palatine Podoliae, litterae condemnationis Felicis de Baluczyn, iudicis Leopoliensis, per Spithkonem de Chotecz, in conventione Pyotrocoviensi anno praesenti latae cinfirmantur» (Оттон з Ходчі, подільський воєвода, заявив, що лист про нанесення збитків для Спитка з Ход- чі від львівського судді Фелікса з Балучина на поточному сеймі у Пйотрокові підтверджує). Див. : MRPS. Pars. IV. № 8926. S. 35. Отто — подільський, руський сандомирський, краківський воєвода; староста львівський. отримав після брата уряд львів- ського каштеляна (1505–1509 рр.)45 → авансу- вав на подільського воєводу (1510–1515 рр.)46 → перейшов на руського (1515–1527 рр.)47 → сандо- мирського (1527–1533 рр.) → у 1533 році отримав номінацію на уряд краківського воєводи48. У 1507 році разом з братами Станіславом і Рафалом з Ходчі він був присутній на коронаційному сеймі Сигізмунда I у Кракові49. Так само, як і Станіслав, Оттон під- тримував елекцію Сигізмунда, за що очевидно король віддячив Ходецьким наступного 1508 року, виплативши за них борг познаненському воєводі Андрієві з Шамотул у розмірі 2.343 угорських флоренів50. У 1511 році за королівським дозволом уже на той час подільський воєвода Оттон з Ходчі разом з братом Рафалем викупив замок у Снятині, а також місто Коломию з прилеглими селами51. Таким чином, снятинське неґродове старо- ство фактично перейшло під контроль Оттона з Ходчі, де з 1512 року він значився старостою52. 45 Urzędnicy województwa ruskiego XIV–XVIII wieku. Spisy. № 835. S. 116. 46 Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieku. Spisy. № 630. S. 144. 47 Urzędnicy województwa ruskiego XIV–XVIII wieku. Spisy. № 1234. S. 159. 48 MRPS. Pars. IV. №. 16860. S. 447. 48 MRPS. Pars. IV. №. 16860. S. 447. 49 MRPS. Pars. IV. № 8423. S. 7. 50 Ibidem. Pars. IV. № 438. S. 28. 51 Ibidem. Pars. IV. № 10201. S. 101. 52 Kozierowski S. Ród Porajów-Różyców. Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego / рod redakcją Рафал він також старостував з братами у Галичі у період з 1489 року до 1502 р. Він перебував разом з братом, подільським воєводою Оттоном, на коронаційному сеймі Сигізмунда І у Кракові 1507 року і на сеймах у Пйотрокові 1509 і 1511 роках24. Очевидно, за рахунок вже на той час впливової позиції коронного маршалка Станіслава з Ходчі при дворі Сигізмунда І брати Ян, Рафал та Спитек були наближені до королівського оточення, хоча і не тримали вищих урядів. Це посвідчує означення Рафала в одному з реґестів коронацій- ного сейму у Кракові 1507 року як “regis curiusem suum” (наш королівський достойник). Вочевидь, брати були наближені до королівського двору ще раніше, за часи короля Олександра, на що вказує один з розрахункових листів, виданий у Мінську 1502 року для Станіслава, Пйотра, Оттона і Рафала з Ходчі, галицьких старост і королів- ських достойників наших, на суму 500 угорських флоренів. Королівський підкоморій Станіслав Шафранець видає борговий квіт: «Stanislao Schafranyecz succamerario curie Regie Mtis, Sua Mtas intecedendo debitum quingentorum florenum pro generosis: Stanislao, Petro, Otto et Raphaele, germanis de Chodecz, capitaneis haliciensibus, curiensibus suis,…». Див. : Liber quitantiarum Alexandri regis ab a. 1502 ad 1506. Teki A. Pawińskiego. T. 1. 1897. S. 27 24 MRPS. Pars. IV. Cейм 1507. № 218. S.13, 1509. № 800. S. 47, 1511. № 10133. S. 96. — дружина Павела Коли з Далеєва — подільського воєводи Ядвіґа з Ходча — дружина Міхала Язловецького Анна — дружина Станіслава Шафранця Барбара — дружина Яна Сененського з Олеська
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Х >