ХЛОПЕЦЬКІ h. Сас (з Хлопчичів, Хлопицькі, Хлопчицькі, de Chlopczyce, Chlopczyczczy, Chlopyczсy, Chłopeccy) – земянський рід, у XІV–XVII ст. землевласники у Перемишльській землі. Родове гніздо - село Хлопчицы находившееся на левом берегу Стрвяжа (но отделенное от прочих стрвяжских сел землями Самборского повета). 20 березня 1360, польський король Казимир ІІІ підтверджує зем’янину Руської землі Ходкові Матутейовичу право власності на село Хлопчичі у Перемишльській землі. Текст княжої грамоти не подається. Документ дійшов у копії 1589 р. Грамота сумнівної автентичності. З Перемишльських актів 15 ст. відомий Станко Матутейович, власник Хлопчичів (1436-1448) . Від нього походять всі відомі пізніше Хлопецькі. І Машко Хлопицкий Скончавшийся в начале 1440-х годов Машко Хлопицкий имел сыновей Станка (Станислава), Машка (Мацея), Прандоту и дочь Дороту ( впоследствии жену Мщуя Мжуровского (1468 г.). І Станко Матутейович Мацей Матутейович Второй сын родоначальника Хлопицких, Машко (Мацей), не позднее ноября 1472 г. женился на Елизавете Ожеховской, летом 1484 г. получил от шурина 30 гривен приданого, умер в 1492 или 1493 г. Его сыновья Андрей и Яков после покупки трети села у Екатерины Михайловской и раздела с дядей Прандотой стали дедичить на половине Хлопиц. Долги покойного дяди позволили Андрею и Якову в декабре 1505 г. вступить во владение третьей четвертью села: вдова Маргарита Прандотова сохранила за собой записанную в вено недвижимость. В 1508 г. Андрей на правах старшего брата платит с (3/4) Хлопиц 1 копу (1,25 гривны) налогов. К 1515 г. село было уже разделено между Андреем, Яковом и их кузеном Прандотой. Каждый из них владел 2 осаженными и 1-3 пустующими ланами. Двумя десятками лет ранее Хлопицы оценивались в приличную сумму порядка 450 гривен и, думается, не успели подешеветь за истекшее время. Дорота
ІІ Петр и Иван (Ивашко). В 1468-1469 гг. братьям пришлось бороться против притязаний на половину села со стороны перемышльского старосты Якова Конецпольского. Тяжба завершилась победой Хлопчицких, поскольку те представили свидетелей, подтвердивших, что спорная половина села “est vera paternitas” ответчиков. Имеющиеся у Конецпольских грамоты были признаны недействительными. Что касается Хлопчицких, то они, как это не странно, ни разу не вспомнили о казимировом подтверждении 1360 г. их предку Ходько Матутейовичу грамоты князя Льва. В 70-е годы братья упоминаются, главным образом, в связи с тяжбами с соседями ( Конюшецкими и Тарлами, однако в апреле 1478 г. им пришлось защищаться от обвинений в фальшивомонетничестве. Женатый на Марии Корналовской Петр умер бездетным во второй половине 90-х годов. Его младший брат скончался в 1478 или 1480 г. В браке с дочерью Сенька Михайловского Марусей у Ивана было двое сыновей: Федор и Иван (Ивашко). Федор не упоминается после мая 1498 г. Оставшийся православным Ивашко в записках 1500-1506 гг. выступает как залогодатель частей Хлопчиц брату покойной Марии Хлопчицкой-Корналовской, кузену (в тексте ошибочно ( “avunculo suo”) Станиславу Михайловскому или Конюшецким. Согласно реестру 1508 г., налоги с Хлопчиц платил только Михайловский, однако нет никаких сомнений, что Ивашко Хлопчицкий здравствовал еще в 1515 г. и владел более чем половиной села. Андрей син Машка после покупки трети села у Екатерины Михайловской и раздела с дядей Прандотой стали дедичить на половине Хлопиц. Долги покойного дяди позволили Андрею и Якову в декабре 1505 г. вступить во владение третьей четвертью села: вдова Маргарита Прандотова сохранила за собой записанную в вено недвижимость. В 1508 г. Андрей на правах старшего брата платит с (3/4) Хлопиц 1 копу (1,25 гривны) налогов. К 1515 г. село было уже разделено между Андреем, Яковом и их кузеном Прандотой. Каждый из них владел 2 осаженными и 1-3 пустующими ланами. Двумя десятками лет ранее Хлопицы оценивались в приличную сумму порядка 450 гривен и, думается, не успели подешеветь за истекшее время. Яков син Машка Джерело: Пашин С. C. Перемышльская шляхта второй половины XIV — начала XVI века. Историко- генеалогическое исследование. Тюмень 2001.Хлопицкие Владельцы расположенного между Моравско и Боратыном села Хлопицы, возможно, были шляхтичами русского происхождения, принявшими католицизм до введения польского права. Его единственная дочь Екатерина вышла Яна-Грицка Михайловского и в 1494 г. за 150 гривен продала унаследованную от отца треть Хлопиц дяде и двоюродным братьям. Младший сын Машка, Прандота, в браке с первой женой ( умершей до лета 1469 г. Елизаветой Подгорецкой ( имел дочь Маргариту, после смерти последней вернул скромное приданое бывшему тестю Андрею Душе с Подгорцев (1491 г.), осенью 1473 г. записал 142 гривны вена второй жене Маргарите, в октябре 1494 г. дал 25 гривен приданого дочери Марте ( супруге Станислава Челятицкого с Шаломуничей. Умер в начале XVI в., оставив единственного сына Прандоту. Джерела: Смуток І. Перші документальні згадки про перемишльські роди гербу Сас (XIV-XVII ст.). Ігор Смуток, Леся Смуток Генеалогія Хлопецьких гербу Сас (XV – XVIII ст. ) Пашин С. C. Перемышльская шляхта второй половины XIV — начала XVI века. Историко- генеалогическое исследование. Тюмень 2001. Właścicieli Chłopic, niewielkiej osady w okolicy Radymna na linji Przemyśl— Jarosław, przedstawiają zapiski średniowieczne i oparte na nich herbarze nowożytne całkiem bałamutnie1. Powodem błędnych określeń i wywodów było to, że pisarze są dowi nie rozróżniali należycie Chłopic od Chłopczyc, wsi również w obrębie ziemi przemyskiej nad Dniestrem położonej, skutkiem czego Chłopiccy figurują często w roli dziedziców Chłopczyc, gdzie siedział ród odrębny, pieczętujący się herbem Wilcze Kosy zawołania Napole 2. Ośrodki te można wydzielić przy ściślejszem badaniu sto.sunków sąsiedzkich a w pierwszym rzędzie sporów granicznych. Chłopiccy występują po raz pierwszy podczas składania homagjów przez szlachtę ruską w r. 1427. Podpisało się wtedy trzech a właściwie nawet czterech przedstawi.cieli gniazda: Maszko czyli M a t j a s-M a c i e j 8, Iwanko*, F e d o r 6 i S t a ń k o czyli S t a n i s ł a w 6. Widzimy ich wszystkich w latach trzydziestych i częściowo czter.dziestych 7 w luźnym dosyć związku rudzinnym, nierzadko procesujących się między * Por. Boniecki, Herbarz II, 389—90 i „Rodzina14 II, str. 185. * Agz. XVIII, nr 1084. * Notaty heraldyczno-sfragistyczne Jana Zamoyskiego, wydał Fr. Piekosiński, w wydawn. Studja, rozprawy i materjały z dziedziny historji i prawa polskiego, T. VII. Kraków 1907, nr 1166. 4 Iwanko podpisał się tylko obok pieczęci Maszka jako Iwasko de Chłopie, por. Halecki, Z Jana Zamoyskiego inwentarza Archiwum koronnego, w Archiwum Komisji historycznej T. XII/1, str. 185, nr V/37. 8 Notaty nr 1175. 8 Ibid. nr 1183. » Agz. XIII, nr 34, 68, 242, 500, 7148, 865, 870, 872, 1392, 1774. sobą, z czego możnaby wnosić, źe reprezentowali już linje stryjeczne. Pewne poszlaki zdają się wskazywać na to, źe pierwotna ich siedziba znajdowała się na południowy wschód od Przemyśla. W r. 1439 świadczył Stańko przy wywodzie niejakiego Iwana Czyżowskiego i wtedy pisarz zanotował, że świadek używa proklamy Sudkowic \ której heraldyka nasza poza tym przypadkiem wogóle nie notuje. Na szczęście za.mieścił pisarz równocześnie opis herbu, dzięki czemu możemy dzisiaj stwierdzić nie.wątpliwą jego pomyłkę, polegającą na zamianie proklamy Sasowic względnia Sasko.wic na miejscowość Sudkowice, której współwłaścielami byli obok kilku innych rodów także Chłopięcy. Fedor czyli Zun z Chłopic, noszący przydomek Czob oło.wie z, wydzierżawił swą część tamże r. 14662 Herburtom z Felsztyna; jego synowie: Sydor vel Sas i n i S e ń k o zastaw powyższy w r. 14718 odnowili. W Sudkowicach czyli Sandkowicach mieli nadto udziały: niejaki Maszko z Żurawicy, Kostko z Wykot, Maszko z Sandkowic i Kostko z Rytarowic1, między którymi widoczna jest wspól.nota majątkowa, wskazująca, być może, na pierwotne ognisko tych rodów w obrębie Sandkowic. Chłopice przypadły w następnem pokoleniu potomstwu Maszka z żony Zu.zanny z Monasterza5. Najpierw pojawia się na krótki czas jego syn Stanisław (Stańko) r. 14436, później Maszko r. 14467, Prań do ta r. 14688 oraz córki: Zu.zanna za Wieruszem z Pilchowic r. 14669 i Dorota za Mszczujem ze Strzelczyc r. 147810. W r. 144611 wystąpili w charakterze świadków: Zun, Stańko i nieznany bliżej Jack o, może syn Stanka lub Iwana-Jaszka. Synowie Maszka procesowali się często z Zunem Czobotowiczem 18 o jakieś działy majątkowe a także z Janem z Prze.worska o przywilej na Stobieńce, który znalazł się jakiemś prawem w ręku Maszka.senjora 18. W r. 1481 ustanowił Maszko-junjor opiekunów dla dzieci, które miał z E l żbietą z Orzechowicu. W akcie zastrzegł testator wyraźnie, że usuwa od wpływu na sprawy swego potomstwa brata Prandotę i siostry Zuzannę oraz Dorotę, jak rów.nież wszystkich dalszych krewniaków; widocznie stosunki między rodzeństwem nie były harmonijne. Maszko żył jeszcze około 10 lat, piastując pod koniec urząd ko.mornika sędziego ziemskiego w Przemyślu16. Jego synowie: Andr z ej i J a k u b przeprowadzili r. 1494 dział majątkowy ze stryjem Prandotą16, który usunął się nie.bawem z widowni, pozostawiając syna, także Prandotę, i dwie córki: Małgo.rzatę, wydzieloną już w r. 1469 17 i Martę, zaślubioną Stanisławowi Cielatyckiemu 18. Stańko miał tylko córkę Katarzynę, która wyszła za Jana vel Hrycia Michałow.skiego, wyposażona w r. 1495 przez braci stryjecznych z Chłopic sumą 150 grzy.wien l9. Pomiędzy Prandotą-junjorem a jego braćmi stryjecznymi toczył się dłuższy czas spór o jakiś grunt w Chłopicach. Ponieważ Andrzej i Jakub uzyskiwali za każ dym razem zezwolenie na intromisję do części spornej a Prandota odprawiał komor- 1 Agz. XIII, nr 1116. 1 Ib. XIII, nr 6038 Sandkowice zwały się także Mszaniec (alio nomine). » Ib. XVIII, nr 222. * Ib. XIII, nr 228, 7156, 841, 1053, 1174, 1256, 1401, 1542, 1550, 1662, 1950, 7298, 3118, 3320, 3584, 6129. * Ib. XIII, nr 384, 6084. • Ib. XIII, nr 2082, 2092, 7234, 7270. 7 Ib. XIII, nr 3064. 8 Ib. XIII, nr 6914, 7042, XVIII, nr 6. 9 Ib. XIII, nr 2793. 10 Ib. XVIII, nr 1083. “ Ib. XIV, nr 1843, 1857. 19 Ib. XIII, nr 7286, 7234, 3793. ls Ib. XIII, nr 2336, 2364, 2376 -7, 2606-7. >« Ib. XVIII, nr 1148-9, 1457. ,5 Ib. XVIII, nr 1951, XIX, nr 499. 18 Ib. XIX, nr 532. 17 Ib. XIX, nr 12, 466. « Ib. XVIII, nr 2413. >» Ib. XVIII, nr 2468, XIX, nr 524, 533. nika z niczem, udali się bracia ad brachium regale czyli o zbrojną pomoc do sta.rosty; w wyniku tej akcji usadowili się wreszcie na dziale Prandoty, nie obciążonym oprawą jego żony M a ł g o r z a t y 1. W latach 1508 i 1515* dziedziczą wymienieni wyżej bracia stryjeczni. Przy rozgraniczeniu Chłopic w r. 1539® pojawia się Jan Prandota, zapewne syn Prandoty, i niewiadomego z nimi związku Jak u b Chłopicki. 1 Ib. XIX, nr 650, 730-31, 758, 798. 2 Źródła dziejowe, T. XVIII/1, str. 109, 133. I tutaj również popełnił rewizor pomyłkę w nazwie osad, gdyż na str. 129 ma być Chłopczyce a nie Chłopice, natomiast na str. 133 winno być Chłopice za.miast Chłopczyce. 8 Agz. XIX. nr 3071. 1. На блакитному полі золота шестипроменева зірка над золотим півмісяцем, що лежить рогами догори.
Джерела: 2. На блакитному полі золотий знак у вигляді стріли вістрям вгору над півколом, що лежить кінцями догори (герб Судкович).
Джерела: 3. На блакитному полі срібна стріла вістрям вгору над золотим півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки (герб Сас).
Джерела: Олег Однороженко // https://sigillum.com.ua/gerb/hlopetski/ Хлопецькі виводили свій рід з давньоруських часів. Доказом цього нібито слугувала грамота князя Лева, видана “зем’янину Руської землі” Ходкові Матутейовичу на село Хлопчичі. Текст самої грамоти не зберігся. Про її існування дізнаємося з підтвердження короля Казимира від 20 березня 1360 р., яке, своєю чергою, знане лише з копії 1587 р.1 Відсутність будь-яких згадок про ці документи у XV ст., коли Хлопецьким доводилося вести боротьбу за свою землевласність та доводити шляхетське походження, викликає поважні сумніви у вірогідності таких надань для їхніх предків2. У середині XV ст. Хлопецькі представлені двома сім’ями. Родинний зв’язок між ними не простежується. Від однієї з них (сім’ї Станка Матутейовича) виводяться усі відомі у XVI – XVIII ст. представники роду. Генеалогія 1.Хлопецькі (сім’я Дзюна/Жуна/Федора Чоботовича з Хлопчиців). 2.Хлопецькі (нащадки Станка Матутейовича). 2.1.Хлопецькі (нащадки Єроніма (1540 – 1584/1589). 2.2.Хлопецькі (нащадки Йоана (1589 – † між 1629/1636). 2.3.Хлопецькі (нащадки Миколая (1589 – † між 1615/1619) 1. Хлопецькі (сім’я Дзюна/Жуна/Федора Чоботовича з Хлопчиців). Починаючи з 1438 р., перемишльські акти повідомляють про Дзюна/Жуна/Федора Чоботовича з Хлопчиців /1/ (Dzun de Chłopczicze). Він провадив судові процеси проти якогось Бартоломея стосовно проданого за 3 гривни коня та проти Станка Матутейовича і Станка з Чижовичів. Поза тим, у 1440-х роках його ім’я вписане серед свідків укладення майнових угод та вирішення конфліктів. Двічі Дзюн виступає у статусі боржника: у 1438 р. він завинив 15 гривен Федоркові з Мальчиців, а в 1448 р. – 13 і 15 гривен Петру Мжуровському3. Від невідомої дружини Дзюн мав двох синів. У 1471 р. Сидор/ Сасин /2/ та Сенько /3/ продали братам Гербуртам половину Міжинця, а в 1478 р. вони квитували Зебжида Гербурта зі сплати 15 гривен. В останньому повідомленні брати писалися “із Завішенця” (de Szauiszencze). Що це за поселення і де воно розташовувалося, з’ясувати важко. Відомо напевне, що після 1478 р. вони не з’являються, принаймні, їх не вдається ідентифікувати4. І покоління 1/ Дзюн/Жун/Федор Чоботович (1438 – 1448) ? ІІ покоління 2/ Сидор / Сасин (1471 – 1478) 1 3/ Сенько (1741 – 1478) 1 2.Хлопецькі (нащадки Станка Матутейовича) . Спадкоємцями Станка стали двоє синів – Петро /3/ та Івашко /4/. Вони знані головно з конфліктів. Найбільш гучним видався процес з перемишльським старостою Якубом Конецпольським, котрий закидав братам нешляхетське походження та пре- тендував на їхню половину Хлопчиців. У 1469 р. Петро та Івашко зуміли відстояти свої права6. Петро пережив брата. Востаннє він з’являється в 1494 р. серед шляхти, присутньої під час засідання перемишльського земського суду. Петро двічі одружу- вався, однак про його дітей відомостей немає. Івашко помер чи то 1479 чи то 1480 рр. У шлюбі з Марухною Михайловською він мав двох синів7 . У 1480 – 1487 рр., вже по смерті батька, Івашковичі виступають у процесі проти Миколая Конюшецького (він звинувачував братів у будівництві греблі на р. Стрв’яж, що призвело до затоплення полів у маєтках позивача, нищення межових копців і по- рушувало роботу млина). Федір /5/ після 1487 р. більше не з’являється. Івашко /6/ ж продовжує виступати на сторінках перемишльських актів до 1530-х років. На 1498 р. він сплатив своїм єдиноутробним братам та сестрам Ступницьким 30 зл. материнського спадку, на початку 1500-х років заставив Станіславові Михайловському за 40 гривен половину своїх володінь. У середині 1520-х років Івашко провадив майнові справи з Михайлом Шептицьким. Востаннє він з’являється в 1532 р.8 Одружився Івашко з Фенною Радиловською, за якою взяв 70 зл. посагу (1513). Видається, у цьому шлюбі народилися дві дочки та два сини. Вже по смерті батька Марта /9/ і Анна /10/ отримали від матері по 100 зл. посагу9 . Брати Максиміліан /7/ і Єронім /8/ успадкували нерухомість у с. Хлопчиці, згодом, у 1558 р., вони отримали від матері її маєтності у сс. Угерці і Радиловичі. Проживали брати у родовому гнізді, а материнські маєтності вони заставляли або здавали в оренду. Наприклад, Єронім заставив Федьку і Ваську Винницьким Антоновичам землі у с. Угерці за 500 зл. (1571), а Конраду Ловецькому – свою частку у с. Радиловичі за 1500 зл. (1581). У 1582 р. усю нерухомість в обидвох селах Єронім заставив за 2000 зл. зятю Альберту Рембер- товському. Максиміліан здавав в оренду нерухомість у с. Радиловичі і Угерці пере- мишльському міщанину Станіславові Ридловичу (1573), згодом Іванові Радиловському (1575), а в 1583 р. заставив за 600 зл. угерницькі маєтності зятю Іванові Ясеницькому. Брати належали до заможної частини руської шляхти. Це підтверджують розміри сум, якими вони оперували, провадячи кредитно-лихварські операції, та розміри посагів їхніх дочок10. Єронім помер невдовзі після 1584 р., протягом життя він одружувався кілька разів на шляхтянках з католицьких родів. Його нащадки сформували окрему гілку Хлопецьких, знаних до середини XVIII ст. Максиміліан пережив брата й востаннє з’являється в 1599 р., даючи дозвіл синові Миколаю на шлюб з Настасією Височанською Янкович. Мабуть, у шлюбі з Марух- ною Тисарівською Максиміліан мав двох синів та трьох дочок. Останні отримали від батька у 1570-х роках по 800 зл. посагу. Сини успадкували нерухомість у сс. Хлопчиці, Радиловичі та Угерці. Кожен із них започаткував окремі гілки роду. *** 1/ Ходко Матутейович (1360) ? *** І покоління 2/ Станко Матутейович (1427 – 1448) ? в 30-50-е годы XV в. принадлежало православному шляхтичу Станко (Станиславу) Матутейовичу. У Станислава было двое сыновей: Петр и Иван (Ивашко). Станко умер весной 1473-летом 1475 г. Станко Матутейович /2/ уперше згадується в 1427 р. серед шляхти, що зібралася на з’їзд до Галича присягнути на вірність Владиславу Ягайлу та його синам. Повторно він виступає у 1436 р. серед свідків угоди, укладеної між Дзялошами та перемишльсь- ким гродським суддею Петром Гроховським. З наступних записів відомо про його суперечку з Дзюном Чоботовичем (1437 – 1443), а в 1439 р. Станко свідчив у справі підтвердження шляхетства Івана Чижовського (1439)5. ІІ покоління 3/ Петро Горшкович (1464 – 1494) 2 др.: Машка, д. Івашка Корналовського Анна, д. Олехна Зваричевського 4/ Івашко (1468 – 1479) 2 др.: Марухна, д. Сенька Михайловського. ІІІ покоління 5/ Федір (1480 – 1487) 4 6/ Іван / Івашко (1480 – 1532) 4 др.: Фенна, д. Юрги Радиловського ІV покоління 7/ Максиміліан (1540 – † між 1599/1604) 6
8/ Єронім (1540 – 1584/1589) 6 родоначальник окремої гілки Хлопецьких
9/ Марта (1540) 6 чол.: Іван, с. Петра Турянського Сенько Підлесецький 10/ Анна (1544) 6 чол.: Миколай Замойський ІV покоління 11/ Йоан (1589 – † між 1629/1636) 7 др.: Марухна, д. Петра Боярського Настасія, д. Павла Літинського (?) родоначальник окремої гілки Хлопецьких 12/ Миколай (1589 – † між 1615/1619) 7 др.: Настя, д. Миколая Височанського Янковича родоначальник окремої гілки Хлопецьких 13/ Фенна (1573 – 1595) 7 чол.: Роман, с. Івана Літинського 14/ Марухна (1582 – 1621) 7 чол.: Іван, с. Антона Ясеницького 15/ Анастасія (1577 – 1615) 7 чол.: Мартин, с. Івашка Ритаровського 2.1.Хлопецькі (нащадки Єроніма (1540 – 1584/1589) Єронім започаткував окрему гілку Хлопецьких, котрі вже на початку XVII ст. були католиками. Певний час вони залишалися у родовому гнізді, однак з середини XVII ст. полишили його й проживали в інших осідках, час від часу змінюючи їх. Єронім /8/ мав п’ятеро синів. У 1600 р. вони розподілили між собою батьківську спадщину. Андрій /16/ і Павло /17/ отримали наділи у сс. Угерці та Радиловичі, Георгій /18/, Олександр /19/, Миколай /20/ залишилися землевласниками у сс. Хлопчиці та Долобів11. Усі, окрім наймолодшого Миколая, були одруженими та мали дітей. Їхня доля склалася по-різному. Андрій повторно з’являється в 1610 р. Він придбав якісь землі у сс. Мокряни, Шашоровичі і Довге. Його дружиною стала Маргарита Полянська, за якою він отримав 3500 зл. посагу (1600). Мабуть, у цьому шлюбі народилися Єронім /22/, Йоан /23/, Маргарита /24/, Анна /25/. На кінець 1620-х років вони вже були дорослими. Мар- гарита прийняла чернечий постриг й вступила до монастиря св. Бригіти у м. Новому Самборі. У 1629 р. вона зреклася своїх прав на маєтності на користь братів. Анна одружилася з Андрієм Михайловським та внесла в дім чоловіка 1500 зл. посагу (1629). Брати повторно виступають у 1637 р., передавши свої права на 4500 зл. боргу Марти- ну Михайловському. Єронім згодом, у 1640 р., визнав борг Миколаю Лясковському у розмірі 400 зл., а в 1644 р. він знову ж таки зрікся на користь Фредра своїх прав на 2600 зл., позичених сяноцькому каштелянові Андрію Богуцькому. Пізніших відомостей про нащадків Андрія немає12. Павло отриману батківську спадщину у сс. Радиловичі та Угерці одразу продав братові Андрію. У 1610 р. він тримав у заставі за 4000 зл. від Івана Турецького нерухомість у с. Унятичі. З годом у 1620-х роках він виступає серед власників с. Кропивник, ви- купивши землі Альберта Голянського. Видається, він ще жив у середині 1630-х років, коли продовжував орендувати нерухомість у с. Унятичі та полагоджував майнові справи дочки Анни /29/. Одружився Павло з Катериною Нагуйовською, за якою взяв 1300 зл. посагу. З кінця 1630-х років перемишльські акти повідомляють про його двох синів – Криштофа /29/ та Луку /28/. У 1638 р. брати розділили між собою маєтність у с. Кропивник. Лука востаннє з’являється у 1647 р., протестуючи проти Миколая Осолінського, власника частини Попелів і Котова, що межували з Кропивником. Криштоф так само востаннє згадується у кінці 1640-х років. З наступного покоління Павлових нащадків знана лише онука Сюзанна /35/ дочка Криштофа. Вона виступає у 1666 – 1679 рр., полагоджуючи справи з Йоаном і Миколаєм Хлопецькими, своїми племінниками по материнській лінії13. Георгій, як зазначалося, отримав хлопчицькі маєтності, однак до 1613 р. він також виступає серед власників с. Угерці (напевне, це була земельна частка, придбана від дядька Максиміліана, тому не згадана у сімейному розподілі 1600 р.). У 1619 р. Георгій набув якусь нерухомість у с. Унятичі. Його дружиною стала Ядвіга Прохницька, шляхтянка із колись заможного, але збіднілого католицького роду, за якою він отримав 800 зл. посагу14. Подружжя мало двох синів та двох дочок. У 1610 р. Георгій визначив для них опікунів в особі своїх братів Павла та Олександра. Напевне, до цієї родини належали Станіслав /36/ з сестрами Софією /37/ та Геленою /38/, діти Адама /30/. На початку 1640-х років вони ще перебували під опікою матері. Згодом Станіслав, досягнувши повноліття, одружився з Анною Чернецькою, якій у 1658 р. записав 3000 зл. боргу. Де саме він мешкав і чим володів, з’ясувати не вдається. Відомо тільки те, що у середині 1660-х років Станіслав тримав у заставі частину с. Волиця (Сяноцька земля?)15. Його спадкоємцями були двоє синів. Про них так само відомості вкрай скупі. У 1670-1672 р. брати розпоряджалися якоюсь нерухомістю у с. Баличі коло Перемишля. Пізніших звісток про них немає16. Олександр згадується заледве кілька разів. Зокрема, у 1604 р. він кредитував брата Павла на 470 зл., а в 1610 р. виступає опікуном дітей Георгія. У 1621 р. Олександр присутній на пописі шляхти Самбірського і Дрогобицького повітів17. Його єдиним спадкоємцем став син Павло /34/, знаний з початку 1630-х років. Він продовжував мешкати у с. Хлопчиці, а також володів частиною села Средниця (Srzednica). Його дружиною стала Софія Карвовська, за якою він отримав 2000 зл. посагу18. У цьому шлюбі народилися Олександр /39/ та Софія /40/. Успадковані від батька маєтності у Хлопчицях Олександр у 1664 р. продав Георгію Гошовському. До середини 1680-х років відомостей про нього немає. У середині 1680-х років він з’являється несподівано се- ред посесорів війтівства у с. Жукотин Самбірського староства. Востаннє згадується в 1688 р., уклавши угоду з Петром Вовчанським і Павлом Жукотинським19. У шлюбі з Маріанною Поплавською Олександр мав двох синів та дочку. По смерті батька Мар- тин /43/ подався на службу до Олександра Чернецького й наприкінці 1690-х років виступає адмінстратором його маєтностей у сс. Жукотин і Яблінка Нижня. Після 1709 р. його доля невідома20. Адам /44/, мабуть, молодший син Олександра, відомий з 1709 р. У 1710-20-х роках він тримав у заставі маєтності від Яворських Петрашовичів у с. Турка, та був адміністратором маєтностей Антона Калиновського у тій самій Турці. Поза тим, Адам утримував у посесії війтівство у с. Хащів Самбірської економії21. Обидва брати були одруженими та мали дітей, однак відомості про наступне покоління Олександрових нащадків украй скупі22. ІV покоління 8/ Єронім (1540 – 1584/1589) V покоління 16/ Андрій (1600 – 1614) 8 др.: Маргарита, д. Йоана Полянського 17/ Павло Ярошович (1600 – 1636) 8 др.: Катерина, д. Криштофа Нагуйовського 18/ Георгій (1598 – 1617) 8 др.: Ядвіга, д. Криштофа Прохницького 19/ Олександр (1600 – 1621) 8 др.: Софія, д. Мартина Краєвського 20/ Миколай (1600) 8 21/ Софія (1582 – 1602) 8 чол.: Альберт Рембертовський VІ покоління 22/ Єронім (1618 – 1644) 16 23/ Йоан (1618 – 1637) 16 24/ Магдалина (1629) 16 25/ Анна (1629) 16 чол.: Андрій Михайловський 26/ Самуель (1605) 17 27/ Криштоф (1632 – 1648) 17 др.: Анна Гілевська 28/ Лука (1639 – 1647) 17 29/ Анна (1605 – 1640) 17 чол.: Филип Літинський Самуель Гералт 30/ Адам (1610 – 1614) 18 др.: Анна Сметанка (?) 31/ Альберт (1610) 18 32/ Єлизавета (1610) 18 33/ Гелена (1610) 18 34/ Павло (1633 – 1648) 19 др.: Катерина, д. Петра Карвовського VІІ покоління 35/ Сюзанна (1666 – 1689) 27 чол.: Андрій, с. Миколая Шептицького 36/ Станіслав (1643 – † між 1666/1668) 30 др.: Анна, д. Самуеля Чернецького 37/ Софія (1643 – † до 1666) 30 чол.: Йоан Слупський 38/ Гелена (1643) 30 39/ Олександр (1660 – † між 1688/1694) 34 др.: Маріанна, д. Олександра Поплавського 40/ Софія (1660) 34 чол.: Костянтин Височанський VІІІ покоління 41/ Миколай (1670 – 1672) 36 42/ Олександр (1670 – 1672) 36 43/ Мартин (1698 – 1709) 39 др.: Анна Сколімовська 44/ Адам (1709 – 1738) 39 др.: Анна Цебровська 45/ Анна (1685) 39 ІХ покоління 46/ Терезія (1746) 43 чол.: Антон Бендковський 47/ Віктор (1723) 44 48/ Олександр (1725) 44 49/ Софія (1718 – 1725) 44 чол.: Олександр Хотецький 50/ Катерина (1720) 44 чол.: Андрій, с. Георгія Ломницького 2.2.Хлопецькі (нащадки Йоана (1589 – † між 1629/1636) Один із синів Максиміліана, Йоан, започаткував окрему гілку Хлопецьких, знаних до кінця XVIII ст. Певний час вони мешкали у родовому гнізді, згодом переселилися, набувши землевласність, у сс. Матків, Городище, Ролів тощо. Йоан /11/ успадкував від батька нерухомість у сс. Хлопчиці, Радиловичі, Угерці. Вдаючись постійно до позичок, він у 1609 р., щоб сплатити борги, заставив радиловицькі маєтності за 5000 зл. Андрію Замойському, а в 1613 р. продав їх Прокопу Лясковському. У кінці 1610-х років Йоан мав майнові інтереси у с. Тур’є, а на початку 1620-х років тримає у заставі нерухомість у с. Кропивник. У 1629 р. Йоан відступив свої землі у с. Хлопчиці синам Адаму /51/ і Стефану /52/. У перемишльських актах він більше не згадується. З інших джерел відомо, що Йоан був одним з очільників православно- го нобілітету у протистоянні з уніатами. У кінці 1632 р. він був обраний єпископом Перемишльської єпархії та отримав відповідне королівське підтвердження. Одначе невдовзі за кілька тижнів помер (невідомо чи пройшов він обряд висвячення)23. Старший Йоанів син Адам на середину 1620-х років уже досяг повноліття. По- чинаючи з 1624 р., він самостійно провадить свої справи. Від батька Адам отримав нерухомість у с. Хлопчиці. Так само він володів землями у с. Тур’є, котрі у 1630 р. про- дав топільницькому монастиреві. До кінця життя він залишався у родовому гнізді, де розпоряджався власним наділом та заставленими від Леонтія Хлопецького за 2000 зл. Одружувався Адам двічі. Усі три його дочки народилися у першому шлюбі з Анастасією Літинською. У середині 1640-х років вони вже були заміжніми та отримали від батька по 600 зл. посагу. Нерухомості у Хлопчицях ні вони, ні їхні діти не успадкували, кому припала Адамова спадщина – невідомо24. Стефан, напевне, молодший Йоанів син, окрім нерухомості у сс. Хлопчиці і Долобів, володів маєтком у с. Ритаровичі, набутим від Марухни Ритаровської. Видається, помер він передчасно, невдовзі після 1647 р. Його дружиною стала Февронія Ритаровська, за якою він отримав 2000 зл. посагу25. У цьому шлюбі народилися троє синів. До кінця 1650-х років вони перебували під опікою матері. Досягнувши поноліття, брати у 1664 р. розподілили між собою нерухомість у с. Хлопчиці та батьківські борги. Йоан /56/, отримавши свою частку, у кінці 1660-х – першій половині 1670-х років продає її перемишльському єпископу Георгію Гошовському, в такий спосіб виплачуючи 1000 зл. батьківського боргу. Михайло /58/ з отриманого наділу частину відступив брату Андрію /57/. Останній зобов’язався виплатити 1000 зл. боргу Білинським Та- расовичам Долобовим. Мабуть, він зумів цього уникнути, одружившись на Маріанні Білинській. Андрій та Йоан після 1674 р. не з’являються. Михайло, видається, пере- жив братів. Наприкінці 1680-х років він переселився до с. Ролів, де тримав у заставі землі і кількох підданих від подільського підчашого Франциска Зелінського. Помер Михайло у 1709 р., заповівши поховати себе у ролівській церкві. Дітей у нього не було, тому рухоме майно та кошти він розпорядився віддати племінникам та дружині, а якісь суми записав для церкви у сс. Ролів і Хлопчиці26. З наступного покоління Стефанових нащадків знані діти Йоана та Андрія. Останній мав дочку Анастасію /63/. Вона єдина з родини, хто продовжував проживати у Хлоп-чицях. Відома Анастасія головно з судових справ, які вона провадила проти Гошовсь- ких, Джевульських та інших співвласників Хлопчиців. Її чоловіком став Йоан Попель Степаняк. Цей шлюб призвів до появи родини Попелів Степаняків у Хлопчицях, де вони мешкали до кінця XVIII ст.27 Йоан мав кількох синів та дочку. По смерті батька вони переселилися до с. Матків, де розпоряджалися нерухомістю, отриманою по матері. Старший Григорій /59/ згадується серед матківської шляхти, починаючи з середини 1680-х років. Востаннє він з’являється в 1722 р. у судовій справі між власниками сс. Мохнате та Івашківці28. Молодший Михайло виступає щойно у середині 1700-х років. Він одружився з Софією Созанською, за якою отримав 200 зл. посагу. Певний час залишався у Маткові, згодом переселився чи то до Ролева, чи то до іншого шляхетського осідку поряд. Упродовж кількох десятиліть він провадив судовий процес проти Луки Гординського Федьковича за спадок по дядьку Михайлу. Зрештою, у 1741 р., вже в похилому віці він загинув від рук Гординських29. Спадкоємцями Михайла стали четверо синів (п’ятий Базилій /66/ помер за життя батька від ран, завданих у бійці30). Троє з них – Миколай /65/, Теодор /67/, Йоан /68/ – були письменні, отже, здобули освіту. Миколай найбільш упізнавана постать. Він розпочинав кар’єру при канцелярії перемишльського гроду й у 1730-х роках вико- нував обов’язки субделегата. По смерті Августа ІІ він вибирався суддею каптурового суду Перемишльської землі. З 1737 р. Миколай обіймав уряд овруцького чашника. Отримані від батька маєтності у сс. Мохнате та Івашківці він суттєво розширив, ви- купивши у 1734 – 1741 рр. частину наділів від місцевої шляхти. У 1739 р. Миколай придбав нерухомість у с. Городище від Йоана Турянського Кагановича, Яворських Петрашовичів, Базилія Попеля і Яцентія Копистинського. Згодом він так само придбав нерухомість у с. Ступниця від синів попа Гаврила Ступницького (1741) та Стефана Попеля Ластовчака (1743). Певний час Миколай утримував землі у с. Кульчиці. По- при те, що він був одружений, дітей Миколай не мав. По його смерті у 1746 р. брати, сестри та племінники розподілили між собою отриманий спадок: городиські маєтності відійшли Йоану, ступницькі – Теодору, матківські – Петру. Поза тим брати зобов’язалися повиплачувати суми, записані братом, для кафедрального собору у Самборі, церков у сс. Городище, Ступниця, Білина Велика, Ролів, Лішнянського монастиря. Йоан по смерті брата також отримав уряд овруцького підчашника (1751)31. З наступного покоління відомі дочка Теодора Гелена /71/, яка успадкувала від бать- ка землі у с. Ступниця, та Йоан Миколай /72/, син Йоана, якому припали маєтності у с. Городище та землі у Івашківцях, напевне, успадковані по дядькові Петру. У 1782 р. він підтвердив своє шляхетство у перемишльському земському суді, вивівши родовід від прадіда Стефана. ІV покоління Див. 11/ Йоан (1589 – † між 1629/1636) V покоління 51/ Адам (1623 – 1668) 11 др.: Анастасія Літинська Христина Желіборська 52/ Стефан (1629 – 1647) 11 VІ покоління 53/ Анна (1644 – 1659) 51 чол.: Олександр, с. Петра Бандрівського 54/ Олександра (1661) 51 чол.: Базилій, с. Миколая Желіборського 55/ Гелена (1646) 51 чол.: Олександр, с. Марка Вислобоцького 56/ Йоан (1659- 1673) 52 др.: Катерина, д. Андрія Матківського Будзовича 57/ Андрій (1659 – 1674) 52 др.: Марія Білинська 58/ Михайло (1659 – † 1709) 52 др.: Магдалина Сулятицька VІІ покоління 59/ Григорій (1682 – 1722) 56 60/ Йоан (1686) 56 др.: Маруся Ільницька 61/ Михайло (1706 – † 1741) 56 др.: Софія, д. Базилія Созанського Ворони 62/ Анна (1693) 56 чол.: Симеон Матківський Малишевич 63/ Анастасія (1686 – † між 1724/1730) 57 чол.: Йоан, с. Павла Попеля Степаняка 64/ Теофіла (1683) 57? чол.: Якуб Поповський Йоан Чайківський VІІІ покоління 65/ Миколай (1718 – † 1746) 61 др.: Франциска Спендовська 66/ Базилій (1718 – † 1735) 61 др.: Гелена Клосовська 67/ Теодор (1718 – † 1755) 61 др.: Марія, д. Михайла Журовського, сяноцького чашника 68/ Йоан (1728 – 1771) 61 др.: Сюзанна, д. Йоана Машевського 69/ Петро (1735 – 1768) 61 др.: Маріанна Винницька 70/ Маріанна (1746 – 1755) 61 чол.: Петро Дубровлянський, піп з с. Дорожів ІХ покоління 71/ Гелена (1753 – 1768) 67 чол.: Теодор, с. Теодора Кульчицького Тулюка 72/ Йоан Миколай (1767 – 1782) 68 73/ N (1765 – 1767) 68 чол.: Миколай Блажівський 2.3.Хлопецькі (нащадки Миколая (1589 – † між 1615/1619) Нащадки Миколая сформували окрему гілку, представлену шістьма поколіннями. Певний час вони мешкали у родовому гнізді. Згодом сім’я Йоана переселилася до Кровиці у Белзькому воєводстві, сини і внуки Георгія опинилися у с. Білина Велика, а з кінця XVII ст. – у с. Бережниця. Миколай /12/ успадкував від батька маєток у сс. Хлопчиці, Радиловичі і Угерці. У 1606 р. він придбав від Марка Височанського частину с. Боберка у Сяноцькій землі, однак у 1609 р. перепродав її Адаму Дверницькому. У перемишльських актах Миколай фігурує, зазвичай, як кредитор або боржник, оперуючи сумами у кількасот злотих. Одружився він з Анастасією Височанською Янкович, за якою отримав 3000 зл. посагу (1613). У цьому шлюбі народилася дочка Анна /78/, яка отримала з батьківського спадку 1000 зл. посагу (1619), та четверо синів. З них лише Владислав /77/ не мав сім’ї та помер бездітним32. Йоан /74/ з’являється щойно у 1640 р. Перший запис про нього повідомляє, що Йоан був звільнений з турецького полону. Коли і за яких обставин він там опинився, з’ясувати не вдається. Повернувшись до Хлопчиць, він у 1641 р. продав свій наділ у с. Долобів брату Леонтію /75/. Напевне, невдовзі він позбувся і решти земель. Одру- жився Йоан з Єлизаветою Літинською та з початку 1640-х років мешкав у с. Кровиця, у маєтку дружини33. Його спакоємцями стали двоє синів та дочка. У 1667 р. Катерина /81/ квитувала братів Йоана /79/ і Миколая /80/ з виплати посагу та спадщини по бабі Анні Гілевській. Отриманий по матері спадок у Кровиці брати у 1670 р. прода- ли Ремігіану Солтику, однак не весь. Востаннє вони з’являються в 1675 р.34 Обидва брати були одруженими. Однак відомо лишень про дітей Йоана. З єдиного запису за 1737 р., де вони згадуються, дізнаємося, що його діти продовжували володіти земля- ми у с. Кровиця. Анна /91/, народжена у першому шлюбі, залишалася неодруженою, Маріанна /92/, народжена у другому шлюбі, стала черницею самбірського монастиря св. Бригіток, Терезія /93/, так само народжена у другому шлюбі, побралася з Миколаєм Вроновським35. Леонтій /75/, знаний з середини 1620-х років, залишався землевласником у сс. Хлопчиці та Долобів. У 1641 р. він придбав землі брата Йоана у с. Долобів. Однак, у 1648 р. продав частину нерухомості у с. Хлопчиці Ксенофонту Літинському. Одру- жившись з Марією Комарницькою Черленович, він у 1630-х роках тримав від швагра Григорія Комарницького у заставі землі у с. Висоцьке Верхнє. Під кінець життя у середині 1650-х років Леонтій виконував обов’язки “геометра перемишльського повіту”. Заги- нув він у 1655 р. у бійці з Мартином Глембоцьким та його слугами36. Спадкоємцями Леонтія стали син Костянтин /82/ та дочка Настасія /83/. Оскільки Костянтин по- мер у молодому віці бездітним, його сестра успадкувала увесь батьківський маєток. Настасія неодноразово згадується серед власників Хлопчиць до середини 1670-х років. По ній спадщина Леонтія припала Яворським Плетениковичам37. Георгій /76/ отримані землі у родовому гнізді продав, бо з початку 1640-х років він виступає виключно як землевласник у с. Білина Велика. Цьому передувало його одру- ження з Барбарою Оплавською, за якою він у 1641 р. взяв 2000 зл., а згодом – білинські маєтності. Господарював Георгій абияк, у 1640-60-х роках незмінно заставляє своє землі за незначні суми білинській шляхті. Зрештою, у 1673 р. він з синами цілком продає свої землі у частках “Drozdowczyzna et Opławszczyzna” перемишльському підстольнику Базилію Устрицькому. Подальша його доля та доля двох його синів Самуеля /85/ і Станіслава /86/ невідома. Напевне, вони проживали за межами Перемишльської землі38. Старший Георгіїв син Петро /84/ певний час мешкав у с. Долобів. У 1677 р. продав частину ріллі з двором Луці Білинському Тарасовичу, а з 1680 р. проживав у с. Бережниця. У першому шлюбі Петро мав синів Павла /94/, Олександра /95/ та дочку Марину /97/, у другому шлюбі, напевне, народився Ілля /96/. Старші брати на початку 1690-х років поодружувалися та отримали від батька частину земель. Їхні нащадки упродовж 18 ст. виступають серед бережницької шляхти. За своїм майновим становищем і суспільним статусом вони остаточно перейшли до категорії рядової гніздової шляхти39. У 1782 р. Георгієві наступники в особі Йоана /106/ та Габріеля /107/ з Онуфрієм /108/ підтвердили своє шляхетство у перемишльському земському і гродському судах, вивівши родовід від Павла. ІV покоління Див. 12/ Миколай (1589 – † між 1615/1619) V покоління 74/ Йоан (1640 – 1645) 12 др.: Єлизавета, д. Станіслава Літинського 75/ Леонтій (1625 – †1655) 12 др.: Марина, д. Костянтина Комарницького Черленьовича 76/ Георгій (1639 – 1674) 12 др.: Барбара, д. Криштофа Оплавського 77/ Владислав (1640 – 1645) 12 78/ Анна (1619 – 1643) 12 чол.: Миколай, с. Симеона Шептицького VІ покоління 79/ Йоан (1666 – 1675) 74 др.: Марія, д. Йоана Цесельського Барбара Клодницька 80/ Миколай (1666 – 1675) 74 др.: Саломея, д. Криштофа Цебровського 81/ Катерина (1666 – 1677) 74 чол.: Миколай Йоан Терлецький Савчак Базилій, с. Захарія Нанівського 82/ Костянтин (1654 – 1669) 75 др.: Катерина, д. Георгія Погорецького 83/ Настасія (1658 – 1676) 75 чол.: Петро Яворський Плетеник 84/ Петро (1653 – 1705) 76 др.: Анастасія, д. Андрія Затварницького Теодозія, д. Луки Монастирського Ватущака 85/ Самуель (1657 – 1675) 76 др.: Настасія, д. Йоана Бачинського Пукшина 86/ Станіслав (1662 – 1673) 76 87/ Анна / Гелена (1674 – 1698) 76 чол.: Дмитро, с. Луки Білинського Шафрана 88/ Марина (1674 – † 1685) 76 чол.: Йоан, с. Стефана Винницького Клізевича Чечеля 89/ Катерина (1674) 76 чол.: Григорій, с. Йоана Новосельського з с. Білина Велика VІІ покоління 90/ Людовік († до 1737) 79 91/ Анна (1737) 79 92/ Маріанна (1737) 79 монашка самбірського монастиря св. Бригіти 93/ Терезія (1737) 79 чол.: Миколай Вроновський 94/ Павло (1690 – 1695) 84 др.: Анна, д. Андрія Сілецького Джурджа 95/ Олександр (1691 – 1714) 84 др.: Марія, д. Стефана Яворського Зубовича 96/ Ілля (1714 – 1724) 84 др.: Катерина, д. Йоана Семаша Дриневича 97/ Марина (1690 – 1725) 84 чол.: Стефан, с. Андрія Матківського Гуленця VІІІ покоління 98/ Йоан (1715 – 1743) 94 др.: Єва, д. Станіслава Коблянського Рашковича 99/ Матей (1718 – † між 1747/1753) 94 др.: Гелена Созанська Люта 100/ Йоан (1751 – 1763) 95 101/ Андрій (1751 – 1763) 95 102/ Єва (1763) 95 чол.: Йоан Ільницький Занкович 103/ Стефан (1751) 96 ІХ покоління 104/ Базилій (?) 98 др.: Маріанна Ступницька 105/ Андрій (1753 – 1754) 99 др.: Терезія, д. Йоана Баворовського 106/ Йоан (1747 – 1782) 99 Х покоління 107/ Габріель (1782) 104 108/ Онуфрій (1782) 104 *** ?/І/ покоління 109/ N (?) ? ?/ІІ/ покоління 110/ Йоан (1763 – 1767) 109 др.: Вікторія Ляховська 111/ Базилій (1760 – 1767) 109 112/ Маріанна (1763 – 1767) 109 чол.: Михайло, с. Олександра Созанського Лютого *** ?/І/ покоління 113/ Йоан (1760) ? ?/ІІ/ покоління 114/ Антон (1760 – 1761) 113 *** ?/І/ покоління 115/ Йоан (1760) ? ?/ІІ/ покоління 116/ Йоан (1760) 115 1 Купчинський Олег. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першї половини XIV століть. Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. - С. 784-786. 2 Пашин С. С. Перемышльская шляхта второй половины XIV – начала XVI века: Историко- генеалогическое исследование. – Тюмень: Изд-во ТюмГУ, 2001. – С. 130-131. 3 Akta grodzkie i ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej, z archiwum tak zwanego Bernadyńskiego we Lwowie w skutek fundacii A.Stadnickiego (AGZ). – Lwów, 1888. – T. XIII. – Nr 865, 870, 872, 2020, 2172, 3373, 3424, 3590, 3596, 3793, 3795, 7286, 7345; спр. 1903. – T. XVIII. – Nr 222. 4 Ibidem. – Nr 222, 394, 1068. 5 Ibidem. – 1888. – T. XIII. – Nr 34, 55-56, 649, 1116, 7286, 7345. 6 Пашин С. С. Перемышльская шляхта второй половины XIV – начала XVI века: Историко- генеалогическое исследование. – Тюмень: Изд-во ТюмГУ, 2001. – С. 130-131. 7 AGZ. – Lwów, 1888. – T. XIII. – Nr 5505, 5511-5512, 5813-5816, 5938-5940, 5988, 6004, 6225, 6541, 6719- 6721, 6724, 6860, 6877-6878; Cпр. 1901. – T. XVII. – Nr 119, 202, 219, 223, 687, 725- 726, 744-745, 766, 774, 789, 797-798, 821-822, 839, 1001, 1691-1693, 1730, 1732-1733, 1738, 1769, 1770-1771, 2151, 2182, 2202, 2208, 2210, 2213-2214, 2270, 2271, 2292-2294, 2299, 2300, 2320, 2341- 2342, 2350, 2353, 2355, 2394, 2398-2399, 2406; спр. 1903. – T. XVIII. – Nr 15, 19, 20, 22, 193-194, 232-234, 422, 529, 557-563, 574-576, 671-672, 814-815, 818-819, 825, 855, 927-928, 977-978, 1084, 1470-1471, 1550, 1769, 1770, 1889-1890, 2014, 2036, 2039, 2042-2043, 2050, 2084, 2110, 2343, 3644- 3646, 3712, 3738, 3766-3767, 3783. Центральний державний історичний архів України, м. Львів (ЦДІАУЛ). – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 9. – С. 161. 8 AGZ. – Lwów, 1901. – T. XVII. – Nr 2088, 2151; Cпр. t. XVIII. – Nr 1470, 1480, 1769, 1770, 2831, 2863, 2880, 2959, 3003-3004, 3063-3064, 3769, 3878, 3886, 3941, 4231, 4233, 4424. ЦДІАУЛ. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 7. – C. 470; Cпр. 8. – С. 467; Cпр. 9. – С. 7, 161, 178, 525; Cпр. 13. – С. 482, 663; Cпр. 14. – С. 46, 696. 9 Там само. – спр. 13. – С. 663; спр. 14. – С. 264-266, 456, 666, 672. 10 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 30. – С. 43; Cпр. 39. – С. 6; Cпр. 42. – С. 62, 613; Cпр. 44. – С. 185; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 14. – С. 153; Спр. 16. – С. 207, 861; Спр. 17. – С. 115; Спр. 19. – С. 5, 231, 568, 678, 852, 907; Спр 21. – С. 421, 423, 688; Спр. 24. – С. 255, 709, 1010; Спр. 27. – С. 590, 436, 682, 895, 993, 1140; Спр. 32. – С. 422, 587; Спр. 33. – С. 392; Спр. 36. – С. 231; Спр. 38. – С. 139, 768, 930, 970, 1233, 1461, 1544, 1620-1621, 1651, 1655; Спр. 39. – С. 557, 997-9, 1050; Спр. 40. – С. 577, 807, 813-6, 1136, 1226; Спр. 41. – С. 77, 165, 356; Спр. 42. – С. 316-318, 854, 954, 1470; Спр. 43. – С. 1115; Спр. 46. – С. 63; Спр. 64. – С. 589; Спр. 65. – С. 701; Спр. 171. – С. 544; Спр. 170. – С. 763. 11 Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 65. – С. 1311. 12 Там само. – Ф. 9. – Оп. 1. – Спр. 101. – С. 1386; Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 91. – С. 817; Спр. 94. – С. 1314; Спр. 98. – С. 576-577; Спр. 348. – С. 415-416; Спр. ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 65. – С. 701-704, 1254; спр. 75. – С. 1000; спр. 99. – С. 391; спр. 177. – С. 205, 259; спр. 319. – С. 813, 1008; Спр. 320. – С. 965; Спр. 340. – С. 81. 13 Там само. – Ф. 9. – Оп. 1. – Спр. 160. – С. 1363; спр. Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 68. – С. 1436, 1440; Спр. 89. – С. 51, 73; Спр. 92. – С. 902, 1474, 1478, 1482-1486; Спр. 326. – С. 1479; Спр. 93. – С. 209; Спр. 95. – С. 420, 683, 684-5, 695-6; Спр. 117. – С. 974; Спр. 123. – С. 218; Спр. 124 – С. 3130-1; Спр. 129. – С. 176, 181-2; Спр. 327. – С. 158; Спр. 373. – С. 516; Спр. 450. – С. 1508; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 65. – С. 701-704, 1311; Спр. 75. – С. 1085; Спр. 78. – С. 821-822; Спр. 81. – С. 1168; Спр. 83. – С. 112-113, 1500; Спр. 85. – С. 64, 309; Спр. 87. – С. 332, 1524; Спр. 95. – С. 1856; Спр. 100. – С. 892; Спр. 103. – С. 611; Спр. 111. – С. 622; Спр. 108. – С. 1235, 11287; Спр. 178. – С. 247; Спр. 313. – С. 192. 14 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 66. – С. 696; Спр. 324. – С. 865; Спр. 326. – С. 1479; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 65. – С. 1311-1313; Спр. 65. – С. 1366; Спр. 74. – С. 99, 160, 725; Спр. 75. – С. 392; Спр. 78. – С. 821; Спр. 89. – С. 884; Спр. 106. – С. 188; Спр. 177. – С. 148, 205; Спр. 178. – С. 247; Спр. 300. – С. 110; Спр. 312. – С. 767. 15 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 109. – С. 201; Спр. 111. – С. 423; Спр. 117. – С. 219, 1087-1088; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 127. – С. 543; Спр. 129. – С. 725-6; Спр. 131. – С. 444. Boniecki A., Herbarz polski. Cz.1. Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, Warszawa, 1900, t. 2, s. 389-390. 16 ЦДІАУЛ. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 408. – С. 2785; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 134. – С. 61-62. 17 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 324. – С. 1019; Спр. 326. – С. 1479; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 65. – С. 1311- 3(divisio); Спр. 78. – С. 410; Спр. 105. – С. 891; Спр. 107. – С. 552; Спр. 177. – С. 206; Спр. 319. – С. 813, 1008. AGZ. – Lwуw, 1909. – T. XX. – S. 197 (nr 138). 18 ЦДІАУЛ. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 89. – С. 101; Спр. 375. – С. 1572; Спр. 429. – С. 72; Ф. 4. – Оп. 1. – Спр. 105. – С. 891; Спр. 107. – С. 552-4; Спр. 334. – С. 100; Спр. 343. – С. 1155. 19 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 111. – С. 232, 236-8; Спр. 117. – С. 1087-1089; Спр. 150. – С. 1494; Спр. 393. – С. 594; Спр. 401. – С. 1664; Спр. 429. – С. 72; Спр. 439. – С. 912; Спр. 440. – С. 1797, 1801; Спр. 441. – С. 2826; Спр. 442. – С. 2255; Спр. 447. – С. 748; Спр. 457. – С. 1086; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 129. – С. 523, 752. 20 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 466. – С. 2551, 2910; Спр. 467. – С. 213, 1360; Спр. 486. – С. 223, 239 21 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 164. – С. 1837; Спр. 222. – С. 647; Спр. 233. – С. 33; Спр. 234. – С. 387; Спр. 237. – С. 480, 519; Спр. 486. – С. 223, 237, 239; Спр. 497. – С. 2204; Спр. 501. – С. 662; Спр. 506. – С. 2384,2689; Спр. 509. – С. 698, 782; Спр. 524. – С. 2306, 2354; Спр. 526. – С. 2093; Спр. 527. – С. 2581, 2630, 2830, 2903; Спр. 528. – С. 384; Спр. 529. – С. 1409, 1434; Спр. 530. – С. 1567; Спр. 531. – С. 160, 986; Спр. 532. – С. 1292; Спр. 539. – С. 1516; Спр. 540. – С. 317; Спр. 548. – С. 1344. 22 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 506. – С. 2689; Спр. 524. – С. 2306; Спр. 568. – С. 2218. 23 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 61. – С. 803; Спр. 66. – С. 696; Спр. 68. – С. 1433-1436, 1575, 1666-1668, 1937, 2227; Спр. 333. – С. 800; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 70. – С. 616, 972; Спр. 71. – С. 457; Спр. 73. – С. 59, 838; Спр. 74. – С. 117, 524-5; Спр. 75. – С. 1305, 1389; Спр. 76. – С. 587; Спр. 78. – С. 298, 345, 1272-1273; Спр. 79. – С. 91, 155; Спр. 81. – С. 1032; Спр. 85. – С. 753, 1064- 1065; Спр. 88. – С. 27; Спр. 92. – С. 782, 882, 1041; Спр. 93. – С. 1253, 1259; Спр. 94. – С. 61, 542, 1122-1135, 1424; Спр. 99. – С. 361; Спр. 106. – С. 188; Спр. 171. – С. 538, 551; Спр. 334. – С. 82. Андрусяк Ф. Іван Хлопецький, перемиський православний епископ-номінат в 1632 – 1633 рр. // Записки НТШ. – 1927. – Т. CXLVII праці історично-фільософічної секції. – С. 131-140. 24 ЦДІАУЛ. – Ф. 7. – Оп. 1. – Спр. 4. – С. 324; Спр. 13. – С. 673; Спр. 50. – С. 1674; Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 108. – С. 1325; Спр. 109. – С. 369; Спр. 110. – С. 927; Спр. 118. – С. 1880; Спр. 134. – С. 1042; Спр. 143. – С. 62, 80; Спр. 344. – С. 1218; Спр. 345. – С. 48; Спр. 349. – С. 757; Спр. 389. – С. 2516; Спр. 436. – С. 1553; Спр. 443. – С. 847; Спр. 457. – С. 613; Спр. 460. – С. 994; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 94. – С. 59, 61; Спр. 95. – С. 252, 255, 258; Спр. 99. – С. 361; Спр. 102. – С. 121, 206; Спр. 107. – С. 472-3; Спр. 111. – С. 1236; Спр. 116. – С. 971-972, 1253; Спр. 120. – С. 499, 1238-1239; Спр. 129. – С. 564; Спр. 130. – С. 857; Спр. 131. – С. 559-560, 736, 1261; Спр. 334. – С. 82, 100; Спр. 335. – С. 820; Спр. 336. – С. 520; Спр. 339. – С. 479. 25 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 91. – С. 141; Спр. 359. – С. 183; Спр. 417. – С. 166-9; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 99. – С. 274-276, 361; Спр. 100. – С. 179, 181, 183; Спр. 108. – С. 332; Спр. 115. – С. 220; Спр. 116. – С. 951; Спр. 118. – С. 789; Спр. 120. – С. 1928; Спр. 121. – С. 1096; Спр. 131. – С. 559-560; Спр. 336. – С. 520; Спр. 339. – С. 479; Спр. 343. – С. 1155. 26 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 114. – С. 1368; Спр. 115. – С. 828; Спр. 121. – С. 47, 760; Спр. 129. – С. 31, 1385, 1396, 1403; Спр. 132. – С. 22; Спр. 134. – С. 1042; Спр. 141. – С. 750; Спр. 220. – С. 163; Спр. 239. – С. 580, 607; Спр. 389. – С. 2711; Спр. 412. – С. 184; Спр. 417. – С. 166-9, 287; Спр. 425. – С. 115, 1391; Спр. 431. – С. 2266; Спр. 434. – С. 861; Спр. 441. – С. 3838; Спр. 442. – С. 1878-1879; Спр. 450. – С. 1735; Спр. 451. – С. 149; Спр. 463. – С. 1088; Спр. 486. – С. 1195, 1229; Спр. 494. – С. 754, 756-7, 1158; Спр. 508. – С. 548. Archiwum Państwowe w Przemyślu. – Archiwum Biskupstwa Greckokatolickiego. – Suplement, sygn. 6. – S. 107. 27 ЦДІАУЛ. – Ф. 9. – Оп. 1. – Спр. 173. – С. 26; Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 143. – С. 59, 62; Спр. 226. – С. 21; Спр. 229. – С. 578; Спр. 230. – С. 102; Спр. 238. – С. 136; Спр. 442. – С. 1982; Спр. 445. – С. 1350; Спр. 446. – С. 1003; Спр. 447. – С. 1641; Спр. 450. – С. 1564; Спр. 451. – С. 240; Спр. 454. – С. 897; Спр. 463. – С. 3022; Спр. 535. – С. 104. 28 Там само. – Ф. 9. – Оп. 1. – Спр. 137. – С. 1947; Спр. 147. – С. 1657-1661; Спр. 215. – С. 291; Спр. 219. – С. 315; Спр. 225. – С. 317; Спр. 444. – С. 1352, 1667; Спр. 461. – С. 199; Спр. 464. – С. 1830; Спр. 465. – С. 580; Спр. 467. – С. 242-244; Спр. 486. – С. 1195, 1229; Спр. 515. – С. 246. 29 Там само. – Ф. 7. – Оп. 1. – Спр. 35. – С. 688; Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 219. – С. 314; Спр. 222. – С. 561; Спр. 225. – С. 383-4; Спр. 226. – С. 35; Спр. 235. – С. 738; Спр. 481. – С. 1266; Спр. 486. – С. 1195, 1229; Спр. 494. – С. 754 ; Спр. 506. – С. 2650, 2679; Спр. 508. – С. 540; Спр. 518. – С. 2155; Спр. 521. – С. 405; Спр. 523. – С. 574; Спр. 529. – С. 1492; Спр. 531. – С. 1177; Спр. 532. – С. 642; Спр. 535. – С. 103-4; Спр. 536. – С. 1130; Спр. 539. – С. 1091; Спр. 540. – С. 780, 1053, 2295; Спр. 541. – С. 965, 1394, 2070: 542. – С. 1435, 1437; Спр. 543. – С. 1049, 1258, 1259, 1326, 1657, 2515-2516; Спр. 544. – С. 1321, 1547, 1921, 2010; Спр. 545. – С. 1226; Спр. 548. – С. 698; Спр. 553. – С. 1678, 1712, 2169; Спр. 554. – С. 325, 1356; Спр. 557. – С. 337. Archiwum Państwowe w Przemyślu. – Archiwum Biskupstwa Greckokatolickiego. - Suplement, sygn.4. – S. 105; Спр. sygn. 6. – S. 107. 30 ЦДІАУЛ. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 506. – С. 2650, 2679; Спр. 532. – С. 642; Спр. 535. – С. 1925; Спр. 539. – С. 2090; Спр. 541. – С. 1394, 2070; Спр. 544. – С. 1547, 2004; Спр. 555. – С. 685. 31 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 237. – С. 410; Спр. 239. – С. 577-9; Спр. 240. – С. 77, 125, 384-386, 388; Спр. 241. – С. 482, 490, 622; Спр. 242. – С. 23-25, 90, 166, 251, 254, 259, 264, 296; Спр. 243. – С. 28, 42, 96, 132; Спр. 244. – С. 455-456, 690-691, 748; Спр. 245. – С. 162, 282, 507, 514, 560; Спр. 246. – С. 126, 204-205; Спр. 247. – С. 378, 554; Спр. 248. – С. 219-220, 583, 795-797; Спр. 250. – С. 262; Спр. 251. – С. 2; Спр. 252. – С. 16, 253; Спр. 253. – С. 260; Спр. 258. – С. 506; Спр. 261. – С. 99; Спр. 264. – С. 454-457; Спр. 506. – С. 2679; Спр. 529. – С. 1492, 1986; Спр. 531. – С. 1177; Спр. 532. – С. 642; Спр. 535. – С. 1925; Спр. 536. – С. 1113; Спр. 539. – С. 2090; Спр. 540. – С. 780, 1053, 2295; Спр. 541. – С. 852, 2819; Спр. 542. – С. 1437, 1450, 1493, 1595, 2160, 695; Спр. 543. – С. 765, 964-5, 1031, 1049, 1123, 1466, 1737, 2611; Спр. 544. – С. 923, 1290, 1547, 1942, 2004, 2198, 2569, 2653; Спр. 545. – С. 315, 835, 1213, 1228, 1272, 1286, 2543, 2788, 2816, 2834, 2967; Спр. 546. – С. 783, 1005, 1347, 1641; Спр. 547. – С. 1995, 2601; Спр. 548. – С. 698, 754, 945, 2152; Спр. 549. – С. 93; Спр. 550. – С. 1485, 1624; Спр. 551. – С. 425, 436, 584, 708, 799, 965, 1470, 1539, 1656, 1876, 1879, 2033; Спр. 552. – С. 237, 1661, 1829, 2019, 2023, 2288, 2329, 2332, 2437-2440, 2530, 2624; Спр. 553. – С. 454, 485, 796-797, 678, 1678, 2169, 2298-2299, 2301; Спр. 554. – С. 22, 46, 325, 1356, 1722, 1728, 1807, 2227, 2496; Спр. 555. – С. 158, 290, 296, 743, 1049; Спр. 555. – С. 1622; Спр. 556. – С. 1758, 1873, 2297; Спр. 557. – С. 121, 337, 339; Спр. 558. – С. 1875, 1898, 1902, 2209; Спр. 559. – С. 258, 376, 929; Спр. 560. – С. 1256, 1583, 1791, 2171, 2322; Спр. 561. – С. 197, 631, 905, 1155, 1171, 1179; Спр. 564. – С. 2065, 2164; Спр. 565. – С. 873, 1012, 1026, 1050; Спр. 566. – С. 2221; Спр. 567. – С. 51, 480, 963, 965, 1071, 1325; Спр. 568. – С. 1844, 2304; Спр. 570. – С. 2201-2215, 2236; Спр. 571. – С. 394-396, 580, 1202-1204; Спр. 572. – С. 1737, 2021; Спр. 573. – С. 421, 1060; Спр. 574. – С. 1403, 1524, 2080, 2233; Спр. 575. – С. 32, 2765-2767; Спр. 576. – С. 491, 497, 1077; Спр. 577. – С. 1788, 1791; Спр. 579. – С. 1839, 1888, 2164; Спр. 580. – С. 972; Спр. 583. – С. 475; Спр. 586. – С. 3289; Спр. 587. – С. 27; Спр. 591. – С. 1940, 2867; Спр. 593. – С. 2697; Спр. 594. – С. 144; Спр. 595. – С. 65, 147, 589, 591; Спр. 596. – С. 2292; Спр. 625. – С. 466; Спр. 626. – С. 2406; Спр. 627. – С. 1934; Спр. 628. – С. 2075; Спр. 635. – С. 1674, 1963-1967. Наукова бібліотека Львівського Національного університету ім. І.Франка, відділ рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф.П. Максименка. – Ф. “Самбірська економія”. – Спр. 547/ІІІ. – Арк. 470. Archiwum Państwowe w Przemyślu. – Archiwum Biskupstwa Greckokatolickiego. – Suplement, sygn. 11. – S. 96; Спр. sygn. 14. – S. 74. 32 ЦДІАУЛ. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 66. – С. 696; Спр. 68. – С. 1255, 1302, 1666-8, 1932-1937; Спр. 97. – С. 196-197; Спр. 327. – С. 333; Спр. 330. – С. 365; Спр. 336. – С. 844; Спр. 344. – С. 120; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 64. – С. 589; Спр. 67. – С. 1280; Спр. 71. – С. 348, 356, 456, 551; Спр. 73. – С. 634, 1248; Спр. 74. – С. 140, 583, 592-594; Спр. 75. – С. 1015, 1530; Спр. 78. – С. 60; Спр. 81. – С. 1018, 1032, 1647-1648; Спр. 83. – С. 680; Спр. 89. – С. 894, 908; Спр. 90. – С. 425; Спр. 92. – С. 879, 1759, 1767; Спр. 94. – С. 1122-1135; Спр. 106. – С. 188; Спр. 115. – С. 220; Спр. 120. – С. 1928; Спр. 121. – С. 49-50; Спр. 177. – С. 206; Спр. 325. – С. 165-166; Спр. 336. – С. 1758; Спр. 342. – С. 68. 33 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 95. – С. 687, 691-692; Спр. 97. – С. 217; Спр. 119. – С. 651; Спр. 417. – С. 2061; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 112. – С. 604; Спр. 336. – С. 1758-1759; Спр. 342. – С. 68. 34 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 118. – С. 1157; Спр. 119. – С. 651, 655; Спр. 121. – С. 46- 49; Спр. 123. – С. 217-218, 228, 235, 241; Спр. 124. – С. 2532; Спр. 126. – С. 4-6, 659; Спр. 128. – С. 677-678; Спр. 130. – С. 285; Спр. 164. – С. 710, 717; Спр. 405. – С. 2174, 3233; Спр. 406. – С. 637; Спр. 410. – С. 1116; Спр. 417. – С. 2061; Спр. 418. – С. 761, 834, 1195, 1974; Спр. 419. – С. 466, 2108; Спр. 422. – С. 2294; Спр. 452. – С. 1357; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 131. – С. 505-506; Спр. 133. – С. 1020; Спр. 139. – С. 1458. 35 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 241. – С. 122. 36 Там само. – Ф. 9. – Оп. 1. – Спр. 134. – С. 1511, 1527-1528; Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 102. – С. 992; Спр. 108. – С. 1325; Спр. 357. – С. 323; Спр. 375. – С. 172, 1754-1755; Спр. 380. – С. 345; Спр. 382. – С. 316; Спр. 390. – С. 2446; Спр. 394. – С. 584-585; Спр. 627. – С. 872; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 103. – С. 616; Спр. 105. – С. 163, 224; Спр. 107. – С. 1463; Спр. 108. – С. 331; Спр. 109. – С. 431, 434-436; Спр. 112. – С. 604; Спр. 115. – С. 220; Спр. 120. – С. 1238-1239, 1332, 1928; Спр. 325. – С. 165-166, 335. – С. 448, 470; Спр. 336. – С. 1758; Спр. 339. – С. 479; Спр. 342. – С. 68; Спр. 343. – С. 1155. 37 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 106. – С. 236; Спр. 109. – С. 369; Спр. 122. – С. 965; Спр. 111. – С. 383; Спр. 114. – С. 179-80; Спр. 121. – С. 46, 50; Спр. 122. – С. 602, 965; Спр. 124. – С. 1659, 2252; Спр. 133. – С. 93; Спр. 125. – С. 170; Спр. 126. – С. 570, 574, 579; Спр. 129. – С. 109; Спр. 131. – С. 901, 1461; Спр. 148. – С. 946; Спр. 380. – С. 1325; Спр. 382. – С. 316, 1385; Спр. 385. – С. 883; Спр. 394. – С. 584-5; Спр. 398. – С. 304; Спр. 401. – С. 2251; Спр. 405. – С. 2166, 2174; Спр. 409. – С. 2148; Спр. 410. – С. 677; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 129. – С. 706, 724; Спр. 140. – С. 497. 38 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 95. – С. 146-148; Спр. 98. – С. 597; Спр. 102. – С. 303; Спр. 105. – С. 55; Спр. 106. – С. 672, 683; Спр. 107. – С. 1308; Спр. 109. – С. 8; Спр. 121. – С. 49, 1708; Спр. 123. – С. 1269-1270; Спр. 124. – С. 2120, 2776; Спр. 126. – С. 564; Спр. 129. – С. 602-3; Спр. 130. – С. 76, 124, 130; Спр. 138. – С. 1430, 1434-1436; Спр. 370. – С. 1294, 1304; Спр. 373. – С. 315; Спр. 379. – С. 1370, 1441, 2155; Спр. 384. – С. 761, 764, 1713; Спр. 394. – С. 678, 684; Спр. 395. – С. 181; Спр. 401. – С. 805; Спр. 405. – С. 2556-7; Спр. 408. – С. 1921, 2287; Спр. 414. – С. 1507; Спр. 426. – С. 3031; Спр. 436. – С. 2354; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 101. – С. 1417-1418; Спр. 107. – С. 641; Спр. 108. – С. 356, 409; Спр. 112. – С. 559-560; Спр. 121. – С. 52; Спр. 125. – С. 512, 1204; Спр. 126. – С. 564, 568; Спр. 129. – С. 584; Спр. 133. – С. 1087; Спр. 139. – С. 284; Спр. 335. – С. 820; Спр. 336. – С. 673; Спр. 336. – С. 1758; Спр. 337. – С. 1248; Спр. 339. – С. 479; Спр. 342. – С. 68. 39 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 114. – С. 699; Спр. 117. – С. 200-201; Спр. 129. – С. 744-745, 1383-1385; Спр. 130. – С. 111, 118, 130, 143, 1442; Спр. 131. – С. 1688; Спр. 132. – С. 651; Спр. 135. – С. 2069; Спр. 136. – С. 601; Спр. 146. – С. 57, 550, 554, 567, 570; Спр. 148. – С. 876; Спр. 153. – С. 167; Спр. 164. – С. 886; Спр. 214. – С. 282; Спр. 222. – С. 800-801; Спр. 223. – С. 281-282; Спр. 224. – С. 123-124; Спр. 227. – С. 309, 615-616; Спр. 230. – С. 288, 340; Спр. 241. – С. 70, 74; Спр. 245. – С. 71, 839-840; Спр. 252. – С. 259; Спр. 253. – С. 106; Спр. 379. – С. 1370; Спр. 383. – С. 175; Спр. 384. – С. 1713-1714; Спр. 394. – С. 678, 684; Спр. 395. – С. 181; Спр. 401. – С. 805; Спр. 405. – С. 2174; Спр. 408. – С. 1921; Спр. 437. – С. 923; Спр. 450. – С. 634; Спр. 452. – С. 1291; Спр. 454. – С. 1030-1031; Спр. 455. – С. 2234-2235; Спр. 456. – С. 134; Спр. 458. – С. 488; Спр. 462. – С. 1360; Спр. 464. – С. 1184; Спр. 465. – С. 1386; Спр. 468. – С. 613; Спр. 478. – С. 448; Спр. 481. – С. 2121; Спр. 486. – С. 223; Спр. 505. – С. 1023-1024; Спр. 535. – С. 327, 1367; Спр. 561. – С. 865; Спр. 574. – С. 1807; Спр. 586. – С. 1763, 1792-17923; Спр. 617. – С. 775; Спр. 620. – С. 2409; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 128. – С. 60-61; Спр. 129. – С. 855; Спр. 138. – С. 1464; Ф. 165. – Оп. 6а. – Спр. 22. – С. 82-83; Спр. 25. – С. 51-52. Archiwum Państwowe w Przemyślu. – Archiwum Biskupstwa Greckokatolickiego. – Suplement, sygn. 2. – S. 253. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Х >
