Ці Хоровські були досить багатолюдною родиною. На основі лише книг кам’янецього земського суду Леон Бялковський приводить список цих шляхтичів: в 1540 р. – Роман Хоровський, 1543 р. – Гринь, 1570 р. – Малиш та Гришко Хоровські, 1583 р. – Панас, Лукаш, Федось, Матвій, Андрій, Хриско, Петрик і Роман, сини Малиша Хоровського, а також Симон, Яків, Павло – сини Гришка[5].

Як господарили ці українські шляхтичі? – з поборових реєстрів 16 століття відомо, що в 1530 році з села Хоровці було сплачено податків від двох ланів. Якщо на один лан припадало 2-3 родини, то приблизна кількість населення в селі становила до 40 осіб. Таку ж ситуацію показують і дані з 1542 року. Через 20 років з села сплачувалось вже від 4 ланів, що свідчить по збільшенні населення в два рази, тобто до сотні. Тоді ж в 1565 році зафіксовано, що в селі вже була церква. Церква, як фактор стабільності, в ті буремні часи, мала б сприяти розвитку села. Так вже 1569 році з села платилось від 5 ланів, а також зафіксовано шестеро халупників, та одного ремісника[6]. Оскільки шляхта це в першу чергу люди військові, то скалецькі старости залучали Хоровських до служби в скалецькому замку, в поборі 1563 року зафіксовано навіть, що «Федір та Павлик Хоровські, бояри скалецького замку, сплатили побор від свого села»[7]. Напевно скалецький староста, а тоді старостою був Геронім Лянцкоронський, вважав, що за для безпеки краю вся шляхта повинна нести службу на замку. Це ж звичайно йшло в розріз з уявленнями Хоровських, бо ті вважали, що вони є дідичними власниками Хоровців. І ніякого відношення до скальського замку не мають. І при першій можливості поскаржились про це люстраторам, котрі проводили люстрацію королівських маєтків в 1570 році. Зокрема Хоровські заявляли: «пан староста скальський заставляє нас носити листи, заставляє нас та наших підданих до різних робіт до замку»[8]. І як доказ своєї правоти, тобто, що вони є дідичними володільцями свого села, представили вже згадану нами грамоту короля, датовану 1443 роком[9]. Отже бачимо конфлікт між більш заможною польською шляхтою та бідною українською. Напевно цей процес був закономірний, і зазвичай закінчувався тим, що більш багатий шляхтич просто викупляв кілька дворищ чи частину села, чи навіть ціле село. Так із записів Коронної метрики відомо, що Лянцкоронські скупляли собі села довкола Скали. Зокрема, Станіслав Лянцкоронський викупив в 1521 році в шляхтянки Циганиської село Цигани[10]. А в 1558-1559 роках було викуплено частину села Бурдяківці Борзяківських, також українських шляхтичів[11].

Через брак опублікованих джерел, котрі мали б показати нам майнові суперечки подільської шляхти, зокрема це книги кам’янецього земського суду, ми не знаємо коли саме і при яких обставинах, але вже в першій половині 17 століття, десь перед 1630 роком, Лянцкоронські викупили в Хоровських частину села Хоровці (а пізніше в половині 17 ст Лянцкоронські викупили ціле село) і заснували там сільце, котре назвали Нове Бжезє.


Потрібно відмітити, що ці старости робили спроби, при тому не зав­
жди безуспішні, прибрати до своїх рук і привілейовану шляхту, основну
частину якої становила шляхта землеволодільча. Прикладом того, що
такі спроби мали місце, може служити зміст одного запису, внесеного
люстраторами Подільського воєводства в свою документацію, що вони її
вели під час перепису тамтешніх королівських маєтків 1570 р. (вище на
цей документ робилося посилання, але під іншим кутом зору). Запис
включає в себе адресовану люстраторам скаргу шляхтичів Хажовських —
володільців с. Харівці (Gharzowce)— на скальського старосту. Староста,
заявили Хажовські, незаконно примушує їх, їздити з листами, а їхніх
підданих — робити на замок. До своєї скарги Хажовські, щоб переконати
люетраторів у незаконності дій старости, доклали згадуваним нами рані- І
гпе витяг з кам’янецьких земських книг, засвідчуючи, як вони вважали,
що с. Харівці здавна належить їм на дідичному праві1.
7. Михайловський В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV - 70-х роках XVI ст. - К.: Темпора, 2012. – с.317
8 Bialkowski L. Podole w XVI wieku. – Warszawa, 1920. – s.208
9 Там же. – с.209
10. Matricularum Regni Poloniae summaria. Pars IV. - №3611
11. Bialkowski L. Podole w XVI wieku. – Warszawa, 1920. – s.135