Харлинські 1. Загальні відомості та походження. ХАРЛИНСЬКІ (Харленські, Charlyńscy, Charlińscy, Charleńscy, Charlescy), гербу Бонча – земянський рід, у XVI–XVII ст. землевласники у Волинській землі, прибула з коронних земель, з Харленза в Люблінському воєводстві. Література та джерела: Наталія Білоус (м. Київ) Магдебурзькі привілеї Бишева та його власники. 2. Геральдика і сфрагістика.  1. На блакитному полі срібний одноріг; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику виникає срібний одноріг, навколо щита блакитно-срібний намет (герб Бонча). Джерела: – печатка Симона Харлинського 1590 р. (ANK, ZR, Rkps 124, st. 45); – печатка Яна Миколайовича Харлинського 1576 р. (ЦДІАК, ф. 44, оп. 1, спр. 1, арк. 899); – печатка Яна Миколайовича Харлинського 1608 р. (ЦДІАК, ф. 223, оп. 1, спр. 25, арк. 4; ф. 256, оп. 1, спр. 90, арк. 12; AGAD, AZ, Sygn. 2876, st. 64); – печатка Єроніма Яновича Харлинського 1616 р. (ІР НБУВ, ф. 2, спр. 17437; спр. 17441; спр. 17443; спр. 17444; спр. 17450; спр. 17451; ф. 301, спр. 656 Л, арк. 43v; ЦДІАК, ф. 223, оп. 1, спр. 35, арк. 1v; спр. 40, арк. 2; ф. 256, оп. 1, спр. 90, арк. 32, 68v; ф. 2228, оп. 1, спр. 24, арк. 2v; спр. 125, арк. 6v; AGAD, AZ, Sygn. 2896, st. 68, 87, 113, 117, 127, 138, 148; MNK, Rkps 892, Tom VІІ, karta 2); – Paprocki B. Gniazdo cnoty. – S. 80; – Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. – S. 603–604; – Kojałowicz W. Сompendium. – S. 31; – Niesiecki K. Herbarz Polski. – Том IІІ. – S. 18. ХАРЛИНСЬКІ (Харленські, Charlyńscy, Charlińscy, Charleńscy, Charlescy) – земянський рід, у XVI–XVII ст. землевласники у Волинській землі. 1. На блакитному полі срібний одноріг; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику виникає срібний одноріг, навколо щита блакитно-срібний намет (герб Бонча).
Джерела:  печатка Яна Миколайовича Харлинського 1576 р. печатка Яна Миколайовича Харлинського 1608 р. печатка Єроніма Яновича Харлинського 1616 р.2. На червоному полі срібний одноріг; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику виникає срібний одноріг, навколо щита червоно-срібний намет (герб Бонча).
Джерела: Олег Однороженко // https://sigillum.com.ua/gerb/harlinski/ 3. Генеалогія та біограми. Харлинський Єронім Янович - Лешнівська Катерина ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. 243, арк. 56-57 зв. 5 2 3 25 червня 1567 р. Це — великокнязівський лист до кременецького старости князя Миколая Андрійовича Збаразького з наказом нада- ти й посприяти господарському дворянинові (в документі ім’я та прізвище не вказано) ув’язати господарського служебника Мартина Харлинського у землі й люди у селі Осниках Кременецького повіту на «хлебокормление»139РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 266. — Л. 185 об.–186. У відповідь на багаторазові прохання чоловіка повернутися Катерина Харленська (з Монвидів Дорогостайських) чинить на нього і його здоров’я «похвалки і погрозки» – погрожує мститися, як це традиційно відбувалося в разі конфлікту між шляхтичами33. Особливо яскраво ці спроби представлені у скарзі братів Щасного Харленського на його дружину Катерину Монвидівну, яку до того ж звинуватили у застосувані чарів на шкоду чоловікові36. Використання отрути чи чарів, яке зазвичай пов’язують зі статтю, водночас є й соціальним маркером, що вказував на підпорядкованість особи. До цих засобів удаються, зокрема, чоловіки-слуги37. Прикметно, що жінка виступає в скаргах як особа з власною суб’єктністю, яка вирішує, де і з ким їй краще мешкати, та вдається до свавільних дій. А Катерина Харленська погрожує чоловікові помстою. 33 АЮЗР. – Ч. 8. – Т. ІІІ. – С. 497-498. І Миколай Харлинський
ІІ Щасний Миколайович Харлинський, хорунжий Київський [2. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i in.nych krajów słowiańskich. – 1880. – Т. 1. – 960 s., с. 515-516], якого польський король Стефан Баторій відправив до Київського воєводства для ревізії й зборів данини. Про сваволю і зловживання цього «збирача» скаржився королю 1571 року Київський митрополит Іона (Протасевич) [Описаніе документовъ западнорусскихъ уніатскихъ митрополитовъ. – Т 1 (1470-1700). – СПб, 1897. – VIII, 502 с., IV л. ил., с. 36]. Засновник київської лінії роду. Двічі одружувався. Завдяки шлюбові з представницею давнього княжого роду – Фенною Дмитрівною Друцькою-Любецькою, від якої мав двох синів, успадкував землі Полозів – давнього київського боярського роду [4, c. 113, 165-168; 5, c. 49]. 6 грудня 1568 р. дружина оформила на нього дарчу на 13 сіл у Київському повіті та три двори у Києві. * «… Хойники, Остроглядовичи, Новоселки, Гладковичи, Хвостницу, Ставок, Сосновую, половица Лопатина, Загайцы, Гостомель, Вытичов, Бышов, Бугаювъ, землю Злобицкую, три дворища в месте Киевскомъ, а дворище на котором был двор небожчика деда моего пана Семена Полоза, которые именя и дворища вышей мененые в той суме пенезей 200 коп гр. за живота и по животе матки небожчицы брат мой небожчик князь Богуш Любецкий, яко оную заставу на себе держал, и тых именей зо всими пожитки аж до живота свого уживал, а по животе его млти безпотомного оная сума 2 тысячи коп. гр. лит. в именяхъ записаная на мене пришла и спала…» [6, арк. 411]. 10 січня 1573 р. він записав їй у своєму тестаменті усі свої маєтки і частину с. Житин у Мінському повіті [7, № 3466]. Протягом 1570-80 рр. Щасний Харлинський активно скуповував землі у сусідньої шляхти [7, № 3470, 3479, 3544, 3704, 3765, 3810, 3821, 3777, 3801 та ін.]. Усе це допомогло йому зайняти провідну позицію у воєводстві й отримати номінацію на уряд київського хорунжого (1570), а потім стати кандидатом на уряд київського підкоморія й отримати королівський привілей на цей уряд (1580), який він тримав до смерті (1602 р.) [2, c. 205; 8, c. 19, 45]. Відомий польський дослідник Едвард Руліковський, який мав можливість досліджувати у ХІХ ст. родинний архів Харлинських, що загинув згодом у пожежі, приписував Харлинському велику попу лярність і повагу шляхти у воєводстві*. Зрештою, це підтверджує факт його участі у посольствах від Київського воєводства на сейми до Торуня в 1576, 1585, 1598 рр. [10, c. 209, 419, 420, 429], а також участь у приватних межових супе- речках, зокрема, у спорі між Юрієм Друцьким-Горським і Лукашем Сапєгою про поділ маєтків Кмитів-Чорнобильських (1595 р.). Щасний Харлинський, будучи київським підкоморієм, вирішував конфліктні межові суперечки між київською шляхтою (див., наприклад, акти, що стосуються родини Родкевичів) [11]. Ще у 1568 р. майбутній підкоморій був дворянином короля Зигмунта Августа. В одному з пізніших привілеїв згадується про службу Харлинського на дворі короля, участь у ревізіях київських королівщин та про інші послуги для Речі Посполитої, а також про заступниц тво Панів Рад. Зв’язки з королівським двором ма ли й інші представники цього роду, брати та племінники Фелікса. Будучи київським хорунжим, він зблизився з київським воєводою, князем Василем-Костянтином Острозьким. Також користався з протекції впливового магната, канцлера Яна Замойського, чиїм клієнтом був його племінник – луцький підкоморій Ян Харлинський [5; c. 49-50]. У 90-х рр. ХVІ ст. Щасний Харлинський зблизився з князями Вишневецькими. Сталося це зав- дяки його другому шлюбові у 1588 р. з княжною Катериною Владиславівною Збаразькою, від якої він мав сина Юрія, пізнішого власника Бишева,і 6 дочок. Шлюб його улюбленого старшого сина Станіслава з Барбарою Ходкевичівною впровадив його в коло родини князів Вишневецьких і пов’язав з родиною Ходкевичів. Інший син – Миколай зблизився з союзниками князів Вишне- вецьких і Ружинських, одружився з удовою князя Миколая Ружинського Гальшкою, дочкою київського ротмістра Каспара Стужинського. Під- твердженням його зв’язків з партією, ворожою князю В.-К. Острозькому, була пізніша присут- ність Миколая в польських загонах, що сприяли Дмитру ІІ Самозванцю [5; c. 51]. Серед шляхти- чів, які вважалися приятелями Фелікса, були ки- ївський земський писар Герасим Сурин та його брат Юрій Сурин, з яким він мав спільну межу у селах Мартиновичі і Варевичі [7; № 1637], а серед ворогів – Іван і Павло Солтани, які чинили наїзди на володіння Харлинського. Варто зауважити, що, займаючи найважливі- ший у київській земській ієрархії уряд підкомо- рія (1580-1602 рр.), Щасний Харлинський мав безперечно значний вплив у регіоні** і корис- тався повагою на королівському дворі Зигмунта ІІІ. Двічі його запрошували бути королівським комісаром для розмежування кордонів Київ- ського воєводства з Великим князівством Литов- ським (1598, 1601 рр.) [12, c. 372, 392]. Він був членом комісії від асесорського суду для вирі- шення приватних спорів (1602 р.). Усе це дало йому можливість набути цінні привілеї для своїх маєтків: від Зигмунта Августа на два ярмарки і торги для містечка Хабне (10 серпня 1570 р.) [13, арк. 29 зв. – 30.], від Ген рика Валезія на зби- рання водного мита у селі Біла Сорока (12 бе- резня 1574 р.) [13, aрк. 163 зв. – 164], пізніше, у 1581 р. клопотатися перед королем Зигмунтом ІІІ про надання магдебурзького права і міського статусу Бишеву – головній своїй резиденції. Київський підкоморій на давньому городищі своїм коштом побудував невеликий оборонний замок, усипав його валами і далі просив короля про надання поселенню відповідного привілею. У ньому, зокрема, згадується про те, що Харлин- ський наново почав осаджувати містечко Бишів: «Иж мы на причину нѣкоторих Пановъ Рад наших на соймє нинешнем при насъ будучих, а особливе маючи бачєнъє на заслуги урожоного Щастного Харлинъского, подкоморого земли Ки евъ ское в именъю его власном в повете Киев- ском лежачом местечъку Бышеве, которое он там ново осажати почал, для лацвийшого и леп- шого запоможеня подданных его мещанъ там в том мєс течку оседаючих, з ласки нашоє королєв- скоє надаемы и установямы право майдеборское тым способом и обычаем, яко в месте нашом Ки- евском». Отже, як зазначено у привілеї, у питаннях ор- ганізації міського самоврядування взоруватися Бишів мав на Київ, що зрозуміло, було немож- ливим і неспівмірним для такого малого містечка. На жаль, сам привілей має коротку формулу і з його змісту неможливо дізнатися про якісь деталі, але можемо зробити висновок про те, що головну роль у міському самоврядуванні відігра- вав власник міста, який диктував свою політику. Через брак актових джерел, можемо тільки шля- хом порівнянь і аналогій з іншими містечками припустити, що у Бишеві була звичайно міська громада, на чолі якої стояв війт, призначуваний власником міста. Міських урядників – райців і лавників – обирали, очевидно, місцеві жителі, але затверджував власник міста. Судочинство, ско- ріше за все, відбувалося на замку, оскільки згадок про ратушу немає, а міські судові справи могли записуватися до війтівських або замкових книг. Головним здобутком міської громади Бишева були економічні привілеї – права на проведення двох щорічних ярмарків і щотижневих торгів по неділях. Згідно з привілеєм, запроваджувалися два постійні ярмарки – на день Святого Іллі (за старим стилем 19 липня) і Святого Миколая – 6 грудня: «Которыи ярмарки мают стояти, будучи вол- ными от всяких мыт и податковъ наших через тыйден от зачатя ярмаркового. На которые-то яр- марки до того мєстечка его Бышєва волно будет всим подданным нашимъ князским, панским и духовным, и всяким купцом с куплями и товары своими вшелякими ездит и торговат волно и без- мытне от зачатя ярмаркового через тыйден». Усе це безперечно мало піднести добробут місцевих жителів і сприяти розвиткові містечка. Щасний Харлинський прожив довге життя, помер 1602 р., похований був у домініканському костелі у Києві (1607 р.). Бишів перейшов у влас- ність його молодшому синові – Юрію, який спричинився до подальшої розбудови містечка. Про постійні шляхетські міжусобиці в Бишеві свідчать наступні факти. 1 червня 1585 року білоцерківські міщани позивалися до пана Харлинського, який тримав людей білоцерківських у бишівській тюрмі [10, с. 252]. 1 липня 1587 року на землі бишівські напав брусилівський пан Бутович і спустошив урочища [10, с. 340]. 1604 року бишівські міщани пограбували на «добровольному шляху з Бишева до села Гавриловки» неподалік містечка київського біскупа, забрали в нього одяг, різні речі та гроші [9, с. 469, 490, 491]. 30 липня того самого року до Катаржини Збаразької позивався Миколай Макарович через те, що піддані і міщани бишівські та піддані загальцькі спустошили Запрудичі. Там були буди спалені, розвалені новозбудовані печі будні для смальцювання попелу, речі, коні, воли забрані і до Загалець спроваджені [9, 494-495]. 1600 року Щенсний Харлинський клопотав про недопущення екзекуції через збіглих до Бишева і Гостомеля підданих остроглядовських з Остроглядович, Фосник і Поселич Київського повіту [9, с. 56]. 1602 року до вдови Щенсного Харлинського позивалися Олександр Воронич і Філон Стрибиль через збіглих до Бишева підданих сіл Троянівці та Пилипівці [9, с. 73]. 1607 року до власників Бишева позивався Миколай на Губкові Семашко через підданих з міста Тучина Брацлавського повіту, що втекли до Бишева [9, с. 107]. Семашко навіть у 1609 році позивався до Юрія Щенсновича Харлинського і його матері про повернення тучинських підданих [9, с. 146].
1. Яковенко Н.М. Українська шляхта кінця ХІV – середини ХVІІ ст. (Волинь і Наддніпрянщина). –Вид. 2. – Київ, 2008. 2. Litwin Н. Napływ szlachty polskiej na Ukrainę 1569-1648. – Warszawa, 2000. 3. Litwin Н. Fakcje magnackie na Kijowszczyźnie 1569-1648 // Władza i prestiż. Magnateria Rzeczypos.politej w XVI-XVIII wieku. Red. J. Urwanowicz. – Białystok, 2003. 4. Rulikowski E. Opis powiatu kijowskiego. – War.szawa-Kijów, 1913. 5. Litwin H. Równi do równych. Kijowska reprezen.tacja sejmowa 1569-1648. – Warszawa, 2009. 6. Центральний державний історичний архів України у м. Київ (далі – ЦДІАУК), ф. 25, оп. 1, спр. 10. 7. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. Інститут рукопису (далі – НБУВ ІР). Ф. 1, спр. 4104. 8. Urzędnicy województw kijowskiego i czernihow.skiego XV–XVIII wieku. Spisy. / Oprac. E. Janas i W. Kłaczewski. – Kórnik, 2002 9. Rulikowski E. Byszów // Słownik Geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa, 1880. – T. 1. 10. Mazur K. W stronę integracji z Koroną. Sejmiki Wołynia i Ukrainy w latach 1569-1648. – Warszawa, 2006. 11. Російський державний архів давніх актів у Москві (далі – РДАДА), ф. 389, оп. 1, спр. 196, арк. 59 зв. – 75 зв. 12. Volumina legum. Wyd. I. Ohryzko. – Petersburg, 1859. – T. 3. 13. РДАДА.,ф. 389, оп. 1, спр. 192. 14. РДАДА, ф. 389, оп. 1, спр. 207. 15. НБУВ ІР, ф. 1, спр. 4104, Powtórna kwerenda. 10. ІР НБУВ. – Ф. 1. – №4104. – 420 с. Ян Миколайович Харлинський походив із польської родини, що ще перед Люблінською унією переселилася з Люблінського воєводства на Волинь18. У молодості подорожував по Європі, служив на дворі німецького імператора, оволодів латиною, італійською й іспанською мовами19. Фундамент політичної кар’єри Я.Харлінського у рідній країні був закладений під час перебування на королівському дворі. У травні 1581р. згадується як королівський коморник20. За даними Е.Руліковського, незабаром Ян став луцьким ключником21. У 1583 р. джерела називають його луцьким підкоморієм22. Виконання посадових обов’язків підкоморія вимагало неабияких знань права, при чому як писаного, так і звичаєвого. Пробувши підкоморієм понад 35 років, Я.Харлінський отримав аванс на сенаторське крісло - брацлавську каштелянію23. Як підкоморій неодноразово входив до комісій для полагодження різних суперечок між шляхтою та королівською адміністрацією й шляхтою чи міщанами24. На сеймі 1620 р. Ян був визначений одним із люстраторів королівщин Київського воєводства, а на сеймі 1623 р. - одним із комісарів для упорядкування Запорозького козацтва25. Призначався для виконання різних скарбових функцій. Зокрема, у 1592 р. згадується як державця волинських мит26. Належав до підприємливої шляхти: експортував зі своїх волинських маєтностей збіжжя до Ґданська, надавав кредити, позичав гроші для проведення різних майнових операцій27. Ян успадкував по батькові Михайлові невеликий маєток у Луцькому повіті з центром у Скорчеві, який на 1577 р. мав 40 димів і 16 огородників28, а також село Любче29. Протягом усього життя Я.Харлінський громадив маєтності і після смерті у 1625 р. залишив сину Єронімові 19 населених пунктів в Луцькому повіті, що складало 1629 р. 788 димів30 31. На час входження до комісії з поправи Статуту 1566 р. луцький підкоморій лише розпочинав свою блискучу кар’єру парламентаря. Обирався послом на сейми 1587, 1593, 1595, 1597, 16013|, 1607 рр.32 За віровизнанням був католиком. В.Соколовський подає суперечливу інформацію щодо політичної орієнтації Я.Харлінського. Спочатку він зараховує його до факції (політичного угрупування) Яна Замойського33, згодом називає його серед діячів партії Острозьких34. Ряд фактів указує на більшу ймовірність першого: кар’єра Я.Харлінського розпочалася на королівському дворі, а це не могло відбутися без підтримки всемогутнього канцлера. Другою дружиною луцького підкоморія була Єва, донька брацлавського каштеляна Олександра Семашка35, який належав до союзників Я.Замойського. Крім того, Я.Харлінський захищав щодо державного устрою Речі Посполитої інтереси та реформаторські ідеї середньої шляхти, що брала участь в екзекуційному русі й лідером якої був Я.Замойський36. Під час розколу волинського сеймику і подвійного обрання послів на сейм 1597 р. з приводу розходження позицій стосовно укладення Берестейської унії він знаходився серед шляхти, опозиційно налаштованої стосовно К.-В.Острозького37.
18Dembińska A. Wpływy kultury polskiej... S. 63,66. 19 Rulikowski E. Opis powiatu Kijowskiego. Kijów; Warszawa, 1913. S. 161-162. 20 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 195, л. 440об. 21Rulikowski E. Opis powiatu Kijowskiego. S. 162. 22 Торгівля на Україні... С. 196. 23Яковенко Н. Українська шляхта... С. 109; Litwin И. Napływ szlachty... S. 204. 24 РГАДА, Ф- 389, on. 1, д. 201, л. 60-60об., 152-158; д. 204, л. 20об. 25Rulikowski Е. Opis powiatu Kijowskiego. S. 162. 26 Торгівля на Україні... С. 22 27 Там само. С. 196.15 квітня 1589 р. у Варшаві Я.Харлінський позичив у люблінського каштеляна Пйотра Черни 1 тис. кіп литовських грошів, зобов’язавшись повернути їх у наступному році (РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 199, л. 32-33). 28 Źródła dziejowe. Т. XIX. S. 51. 29 Торгівля на Україні... С. 196. 30 Баранович О. Залюднення... С. 56. Зокрема, 15 квітня 1589 р. у Варшаві Ян Гнівош уступив Я.Харлінському маєтності у Луцькому повіті, які до цього тримав його покійний брат королівський секретар Балтазар Гнівош - двір Собещиці, села Сопачів, Мощиці, Вараш, Колодек, Бабка, дворище Мордвинів. На час уступки ці маєтності перебували у заставі князя Михайла Чорторийського (РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 199, л. 33-34об.). 31 Sokołowski W. Politycy schyłku złotego wieku. S. 176. 32 Архив ЮЗР. 4. II. T. 1. C. 82. 33Sokołowski W. Politycy schyłku złotego wieku. S. 25. 34 Ibid. S. 28. ъ Kamieński A. Kariera rodu Siemaszków. S. 197. Перша дружина Я.Харлінського- Анна Кобельська (РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 198, л. 101). 36Dembińska A. Wpływy kultury polskiej... S. 61. 37 Dyaryusze sejmowe r. 1597. S. 400. 9. Źródła dziejowe / Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. – Т. 21. – Warszawa, 1894. – 654 s. ІІІ Станіслав син Щасного 26 червня 1600 року згідно із заповітом померлого Яна Щенсного Харлинського місто і замок Бишів з двором Ставки під Житомиром серед інших володінь мав дістатися його синам Станіславу, Миколаю і Гжегожу, за умови виплати їхнім сестрам по 3000 злотих [9, с. 61-62]. Проте навіть 1607 року Бишевом і навколишніми землями володіла «за правом доживотним від мужа свого небіжчика» вдова Щенсного Харлинського Катаржина з князів Збаразьких Харлинська. Також вона до того часу, маючи право лише на медову дань з села Загалець, забирала з нього всі доходи. Про це скаржилися Станіслав Харлинський з дружиною Ганною [9, с. 107].1621 року права на Бишів, Ставки, Соснів, Данники і половину сіл, до тих маєтків належних, виставив старший син Щенсного від першого шлюбу Миколай Харлинський [9, с. 609], а 1624 року бачимо намагання отримати Бишів у власність Станіслава Харлинського – другого сина Щенсного від першого шлюбу. Про це дізнаємося з запису, що до нової осади під містечком Бишевом утекли піддані з села Межирічка, що належало Києво- Печерській лаврі [9, с. 377]. Але фактичним власником містечка залишався Єжи Харлинський, одружений з Анною Микулинською. Як свідчить Едвард Руліковський, Єжи дуже багато зробив для Бишева, перетворивши його на справжнє місто [2, с. 516]. 9. Źródła dziejowe / Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. – Т. 21. – Warszawa, 1894. – 654 s. 5. Źródła dziejowe / Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. – Т. 22. – Warszawa, 1897. – 736 s. 2. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – 1880. – Т. 1. – 960 s. Миколай син Щасного У 1610 р. кн. Юрій Михайлович Чорторийський позивав до Володимирського земського суду Януша Лисаковського, холмського войського, Фрідріха Подгороденського, холмського підсудка, кн. Яна Курцевича Булигу, Галшку Стужинську та її чоловіка Миколу Харлинського й Андрія Дахновича: «На жалобу [...] князя Юря Михайловича Чорторыского [...], яко потомок нигды велможного Немиры Резановича, луцкого старосты, и сукцесора добр по нем зосталых, [...] позывает о то, иж тот то впрод речоный Немира [...] заставил добра свое дедичные [...] села Вербое обедве, Гнойно, Могил но, манастыр Блаженик и Руды нигды урожоному Солтанови в трехстах копах грошей литовских, от которого Солтана потомков верность ваша тые добра заставные розными способами, не ведати яким правом и до сего часу держите». Кн. Ю.Чорторийський вимагав повернути йому ці маєтки, серед яких згадується «манастыр, называемый Блаженик»1. 1 ЦДІА України у Києві, ф. 27, on. 1, спр. 19, арк. 154-157.
Юрій Харлинський 26 червня 1600 року згідно із заповітом померлого Яна Щенсного Харлинського місто і замок Бишів з двором Ставки під Житомиром серед інших володінь мав дістатися його синам Станіславу, Миколаю і Гжегожу, за умови виплати їхнім сестрам по 3000 злотих [9, с. 61-62]. Проте навіть 1607 року Бишевом і навколишніми землями володіла «за правом доживотним від мужа свого небіжчика» вдова Щенсного Харлинського Катаржина з князів Збаразьких Харлинська. Також вона до того часу, маючи право лише на медову дань з села Загалець, забирала з нього всі доходи. Про це скаржилися Станіслав Харлинський з дружиною Ганною [9, с. 107].1607 року син Катаржини Єжи Харлинський збудував у Бишеві перший костьол [5, с. 571]. Бишів перейшов у власність його молодшому синові – Юрію, який спричинився до подальшої розбудови містечка. 1616 року він клопотався перед королем про під-твердження привілею на магдебурзьке право, наданого його батькові. Такий привілей було надано 1 червня того ж року. У своїх основних деталях він повторює за змістом попередній. У його титулі зазначено: «Конфирмация права майдєбурского в мєстєчку Бышовє» і йдеться про те, що Юрій Харленський пред’явив у королівській канцелярії оригінал привілею, виданий ко- лись «зошлому урожоному Щасному Харлинъскому, подкоморому києвскому, в мѣстєчку его дєдичном Бышовє». Далі вписано текст попереднього привілею. Королівський секретар і писар Флоріан Олешко видав власникові оригінал привілею, а копію вписав до книги Руської метрики, завдяки чому цей текст зберігся [14, арк. 40-41]. Юрій Харлинський на відміну від свого батька прожив недовге життя – близько 40 років, помер перед 1636 р. Він не встиг відзначитись як політик, займався більше вирішенням господарських проблем у своїх маєтках та розв’язанням конфліктів із сусідньою шляхтою. Джерела зберегли деякі уривкові відомості про ці конфлікти та акти купівлі-продажу маєтків. Так, 19 січня 1612 р. Якуб Лагевницький подав позов на Катерину Збаразьку та її сина Юрія Харлинського у м. Бишів про наїзд на свій дім у с. Грузьке і відібрання маєтності [15, № 30]. 19 травня 1612 р. уже власник Бишева подав позов на князя Януша Острозького за відібрання села Сосновки [7, № 120]. 17 січня 1617 р. він записав Лукашові Вітовському село Ставки і хутір Юрівку з усіма ґрунтами у сумі 7 тисяч зол. пол.[7, nr 336; 15, nr 343], а 20 січня того ж року заставив Якову Волчку село Кози- чанку за 800 зол. пол. [15, № 347]. 3 листопада 1619 р. пан Гуменецький подав позов на власника Бишева за те, що той наказав своїм підданим пограбувати його селян, які везли дерево з коростишівських лісів до Житомира через с. Старосільці [7, № 3115]. 5 жовтня 1619 р. Миколай Макаревич поскаржився на нього за те, що той віддав наказ своїм підданим покосити сіно в урочищі Квасова на Мотижинському ґрунті і відвезти до Бишева [7, № 3858]. Возний, який розслідував цю справу, зазначив, що бачив 500 возів покошеного сіна, а мотижинський війт підтвердив це і, своєю чергою, зазначив, що пан Харлинський періодично забирає сіно до Бишева і намагається привласнити собі ґрунт Макаревича [7, № 3859]. Юрій Харлинський був одружений з Анною Микулинською, з якою мав єдиного сина – Са- мійла.
9. Źródła dziejowe / Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. – Т. 21. – Warszawa, 1894. – 654 s. 5. Źródła dziejowe / Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. – Т. 22. – Warszawa, 1897. – 736 s. 7. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. Інститут рукопису (далі – НБУВ ІР). Ф. 1, спр. 4104. 14. РДАДА, ф. 389, оп. 1, спр. 207. 15. НБУВ ІР, ф. 1, спр. 4104, Powtórna kwerenda. Щасний син Станіслава Самійло син Юрія Харлинський після закінчення навчання у Краківській академії повернувся до Бишева. Після смерті батька змушений був вирішувати земельні конфлікти з сусідньою шляхтою. 11 січ - ня 1636 р. Лаврин Омецінський подав на нього скаргу через те, що його збіглі піддані втекли з села Уручизни до новозаснованої слободи позва- ного Ястребної [7, № 724]. Того ж дня Самійло подав ще дві скарги на Людвіка Олізара: першу через спустошення ґрунтів і лісів села Ставки [7, № 768], а другу – за наслання коростишів- ських підданих на села Самійлів і Малий Став [7, № 769]. Того ж року на нього поскаржився Лукаш Вітовський за наслання підданих на ґрунти скаржника [7, № 658]. 23 червня 1643 р. Самійло Харленський подав скаргу на князя Корецького, власника Білогородки, за наїзд на Бишівські ґрунти, зокрема на Калинів Кущ, а також на Філона Богушевича за вирубання лісів [7, № 2762]. 25 червня 1643 р. він подав ще кілька скарг на свого сусіда – пана Олександра Цетнера, власника Каргашина, який чинив наїзди на містечко Хаб не, с. Грузьке, слободу Квасову на Бишівському ґрунті, забирав сіно у його під- даних і намагався привласнити урочища Василь- ківське й Осовську Руду. Київський земський суд видав декрет по цій справі, яким наказав розме- жувати Бишівські, Грузецькі і Ястребинські ґрунти від маєтності позваного – містечка Кар- гашина [7, № 2773-2777]. А 15 березня 1644 р. суд видав вирок із забороною Олександру Цет- неру пустошити бишівські ліси [7, № 1879]. 1 квітня 1644 р. Самійло знову подав скаргу на того ж сусіда, який наслав драгунів на бишів- ських підданих, що рубали у пущах дерево на дрова у селах Грузьке і Ястребне [7, № 1898]. Влітку 1644 р. Самійло Харлинський відпра- вився у далеку подорож, під час якої у м. Аугс - бург захворів і помер, залишивши після себе тестамент. Він заповів своїй матері 30 тисяч зол. пол., записаних на м. Бишів та селах Лишня, Па- шківка, Сосновка, Ольшка, Козичанка, Грузьке, Ястребне, Юрівка, Великі і Малі Ставки, сели- щах Юр’євське і Самуелівське [7, № 2102, 2103]. У своєму тестаменті просив поховати себе у би-шівському костелі, де були поховані його бабця і батько, записавши значну суму на костел – 10 тисяч золотих польських. Матір тестатора, бу- дучи на той час єдиною спадкоємицею Бишева, дружиною київського земського підсудка Лука - ша Вітовського (ревного католика), виконуючи волю сина, відреставрувала бишівський костел, куди запросила домініканців. На його фундуш були записані села Лишня і Добковщина. Київ- ський біскуп Соколовський підтвердив цю фун- дацію, а ксьондз Пьотр Сєраковський, пріор би- шівського костелу, запросив до нього чотирьох ченців [9, c. 516]. Першим місцевим вікаріушем був Пьотр Розвадовський, відомий тим, що за- лишив після себе цікаві нотатки про київський домініканський монастир. Родичі Самійла не могли змиритися з тим, що він не залишив їм ні- чого у спадок і намагалися оскаржити теста- мент, подаючи позови до суду* , але їхні зусилля виявилися марними. У справах за 1644 р. фігурують зокрема Олена і Домінік Харлинські [7, № 2143, 2203]. У 1646 р. волю тестатора намагалися оскаржити Щасний Тишкевич та його брати і сестри [7, № 1671]. 7. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернад- ського. Інститут рукопису (далі – НБУВ ІР). Ф. 1, спр. 4104. 9. Rulikowski E. Byszów // Słownik Geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa, 1880. – T. 1. Доміник Констанций син Щасного Ян Францішек син Доміника 2. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – 1880. – Т. 1. – 960 s.У третій чверті XVIII (17-го? - N.) століття про майнові права на Бишів заявили інші спадкоємці – старша лінія дому Харлинських, яка йшла від сина Щенсного Харлинського Станіслава. Станіслав мав сина Щенсного, а той – Домініка Констанція. Домінік Харлинський мав сина Яна Францишка, якому Катаржина Осінська заповіла Бишів, але на середину 1660-х років він був ще малим, що дозволило Тишкевичам після смерті Осінської захопити спустошене війнами містечко. 13 січня 1681 року на Бишів, який перебував у власності Кароля Тишкевича, напали нащадки покійного Домініка Харлинського Іван Станіслав Бжезький та його дружина Маріанна з Любовецьких (у першому шлюбі дружина покійного Домініка Харлинського) з трьома десятками димерських козаків. Коли Тишкевич поїхав до іншої своєї маєтності Христинівки, вони пограбували замок, взяли в полон сім’ю шляхтянки Катерини Шумської та інших підданих, що перебували в замку [16, с. 3-5]. У січні 1683 року під час люстрації Київського воєводства в місті Бишеві пана Бжеського було 34 будинки [17, с. 496]. 1 лютого 1685 року Кароль Тишкевич з жінкою Теофілою Гаспарського Тишкевичевою та озброєним загоном козаків і інших людей на чолі з Савицьким у кількості 40 осіб вдерся до Бишева. Захопивши містечко, Тишкевич пограбував і розділив між своїми людьми майно власників, а керуючому маєтком Андрієві Любовицькому завдав тяжких побоїв [16, с. 99-102]. Харлинські повернулися до Бишева на Різдво 1689 року, коли Тишкевичів у замку не було. Вони мали пернач (символ влади) від полковника Семена Палія на право володіння містечком. Мешканці Бишева, отримавши звістку про свободи, обіцяні новими власниками, самі відчинили ворота замку. Майно і худобу Тишкевичів забрали козаки. Теофіла Тишкевич, яка повернулася до Бишева з Христинівки, ледь урятувала власне життя і втекла до Королівки. А Кароль Тишкевич, що повертався зі Львова, був оточений бишівською громадою в числі 200 людей на чолі з козаком Діжею на садибі у сотника полку паліївського Зелінського, коли останній розповідав йому (уже не власникові, а гостеві), що трапилося за цей час у Бишеві. Громада вимагала стратити Тишкевича, проте Зелінський, ризикуючи власним життям, відправив його під вартою геть із Бишева, передавши майно, привезене Тишкевичем, громаді [16, с. 185-195]. Але вже дуже скоро Тишкевичі знову повернулися до Бишева і владарювали там ще кілька років. У лютому 1694 р. розпочався наступ польських військ на чолі з регіментарем Вільгою, які стояли в Бишеві, на фастівського полковника Семена Палія. Цей наступ успіху не мав. 25 травня 1694 року Кароль Тишкевич помер. Дізнавшись про це, Ян Францишек Харлинський спільно з Вацлавом Осінським найняв близько 50 козаків на чолі з сотником Семена Палія Федором Сліпим і напав на Бишів. Вони не дозволили Теофілі Тишкевич поховати в Бишеві чоловіка, вигнали її з містечка та знищили майнові документи Тишкевичів [16, с. 292-295, 317-318]. Незабаром Бишів був приєднаний до Білоцерківського козацького полку і перебував у його складі майже два десятиліття. У серпні 1710 року, вже після смерті Палія, під командуванням полковника лівобережного козацтва Антонія Танського перебували Фастів, Біла Церква, Бердичів, Бишів, Котельня і Паволоч [16, с. 736]. 1711-го Бишів три тижні тримав в облозі гетьман Пилип Орлик. Нарешті він здобув містечко і знищив чимало місцевої шляхти, яка сховалася в костьолі. Від костьолу не лишилося й сліду [2, с. 516-517]. Бишів був переданий полякам наприкінці 1714 року. Опустіле після відходу козаків на Лівобережжя в 1712-1713 роках містечко знову опинилося у власності Яна Францишка Харлинського [16, с. 778]. 16. АЮЗР. – К., 1868. – Ч. 3. – Т. 2. Акты о казаках (1679-1716 гг.) / Под ред. В. Б. Антоновича. – 1052 с. 17. АЮЗР. – К., 1886. – Ч. 7. – Т. 1. Акты о заселении Юго-Западной России (1386-1700 гг.) / Под ред. В. Б. Антоновича. – 744 с. Документи. № 1 1581 р., лютого 13. Варшава. – Привілей короля Стефана Баторія, наданий київському підкоморію Щасному Харлинському на магдебурзьке право Бишеву та запровадження в ньому ярмарків і торгів. Надане права майдеборского у местечку пана Харлинского, подкоморого киевъского Стефан Божю милостю корол полский, великий княз литовский, руский, пруский, мазовецкий, жомоитский, ифлянтский, княжа седмигродское. Ознаймуемы тым листомъ нашимъ всим вобец и каждому зособна, кому то ведат (–) належит. Иж мы на причину некоторых Пановъ Рад наших на сойме нинешнем при насъ будучих, а особ- ливе маючи баченъе на заслуги урожоного Щастного Харлинъского, подкоморого земли Киевъ- ское, в ыйменъю его власном в повете Киевском лежачом местечъку Бышеве, которое он там ново осажати почал для лацвейшого и лепшого запоможеня подданных его мещанъ там в том местечку осядаючих, з ласки нашое королевское надаемы и установямы право майдебурское тым способом и обычаем, яко в месте нашом Киевском. Ку тому теж надалисмы и постановили, якож надаем и постановляем тым листом нашим в томъ- то местечку его Бышеве ярмарки два у кождый рок один на ден и свято Святого Пророка Иле, а другий на денъ // и свято Светого Миколы месеца декабра шостого дня, а торгъ в кождый тыйдень у неделю. Которыи ярмарки мают стояти, будучи волными от всяких мыт и податковъ нашых через тыйден от зачатя ярмаркового. На которые-то ярмарки до того местечка его Бышева волно будет всим подданным нашимъ князским, панским и духовным, и всяким купцом с куплями и товары своими вшелякими ездит и торговат волно и безмытне от зачатя ярмаркового через тыйден. А он самъ и потомкове его, яко с торговъ и ярмарковъ в томъ местечку его Бышове уставленных, и от нас наданых всякие пожитки и доходы на себе брати и тое ласки и данины нашое на тые ярмарки и торги вышей описанные за тым листом нашимъ вечне уживати мают по тому, яко иные князе, панове, обыватели панствъ наших и земли Волынское з мест торговъ и ярмарковъ своих пожит- ковъ и доходов своихъ уживают, не уближаючи тымъ ни в чомъ праву посполитому, также правом и волностям иных мест наших. И на то есмо дали урожоному Щастному Харлинъскому, подкоморому киевскому и его потом- комъ тот наш лист, подписавши его рукою нашою, до которого на умоцненъе тое речи и печат нашу коронную привесити росказалисмы. Дан у Варшаве на сейме валном коронномъ, дня третегонадцат, месеца февраля, року по наро- женъю Сына Божого тисяча пятъсотъ осмъдесят первого, а королеваня нашого року пятого. РДАДА, ф. 389, оп. 1, спр. 216, арк. 224 зв. – 225. № 2 1616 р., червня 1. Варшава. – Привілей короля Зигмунта ІІІ, наданий Юрію Харлинському на підтвердження привілею на магдебурзьке право, наданого королем Стефаном Баторієм його батькові Щасному Харлинському Конфирмация права майдебурского в местечку Бышове Жикгимонтъ Третий Божю милостю корол полский. Ознаймуемъ тымъ листомъ нашим всемъ вобецъ и каждому зособна, кому то ведати належитъ ны- нешним и напотомъ будучымъ. Покладал перед нами урожоный Юрий Харлинский привилей короля его милости Стефана, светое памети продка нашого, на право майдебурское и теж на ярмарки рочные и торги тыйдневые отцу его зошлому урожоному // Щасному Харлинъскому в местечку его дедичном Бышове даный. И про- сил нас через некоторых Пановъ Рад наших абыхмо тое право его потвердили. Который слово в слово так се в собе маетъ: Стефан Божю милостю корол полский, великий княз литовский, руский, пруский, мазовецкий, жомоитский, киевский, волынъский, подляский, инфлянтъский и княжа седмикгродское Ознаймуемы тым листом нашим всемъ вобец и каждому зособна, кому то ведати належит. Иж мы на причину некоторых Панов Рад наших на сойме нынешнем при нас будучих, а особливе маючи бачене на заслуги урожоного Щасного Харлинского, подкоморого земле Киевское, в ыйменю его власном в повете Киевском лежачом в местечку Бышове, которое он там ново осажати почал, для лацвейшого и лепшого запоможеня подданных его мещан там в том местечку осядаючих, з ласки нашое королевское надаемы и установлямы право майдебуръское тым способом и обычаем, яко в месте нашом Киевском. Ку тому тежъ надали есмы и постановили, якож надаем и постановляем тымъ листом нашим в том местечку его Бышеве ярмарки два в кождый рок: один на ден и свято Светого пророка Или, а другий на ден и свято Светого Миколы месеца декабра шостого дня, а торгъ в кождый тыйден в неделю. Ко- торые ярмарки маютъ стояти будучи волными от всяких мытъ и податков наших через тыйденъ от за- чатя ярмаркового. На которые-то ярмарки до того местечка его Бышева волно будет всем подданным нашим князским, панским, духовным и всяким купцом с куплями и товары своими вшелякими ездит и торговат волно и безмытне от зачатя ярмаркового через тыйден. А он сам и потомкове его, яко с торговъ и ярмарковъ в том местечъку его Бышове уставленных и от нас наданых всякие пожитки и доходы на себе брати и тое ласки и данины нашое на тые ярмарки и торги вышей описанные за тым листомъ нашим вечне уживати // маютъ по тому, яко иные князеве панове, обыватели панствъ наших и земле Волынъское з местъ торговъ и ярмарковъ своихъ пожитковъ и доходов своихъ уживаютъ, не уближаючи тымъ ни в чомъ праву посполитому, также правамъ и волностям иныхъ местъ наших. И на то есмо дали урожоному Щасному Харлинскому, подкоморому, и его потомком тотъ нашъ лист, подписавши его рукою нашою. До которого на умоцнене тое речи и печатъ нашу коронную привесити росказали есмо. Данъ въ Варшаве на сойме валном коронъном дня третегонадцетъ, месеца февраля, року по На- роженю Сына Божого тисеча пятсот осмъдесят первого а кролеванъя нашого року пятого. В кото- рого-то привилею печат коронная и подпис руки его королевское милости тыми словы: Stephanus Rex. А подпис руки писарское: Joachim Wysocki. А так мы королъ прозбе преречонои, яко слушной ласкаве се прихиляючи листъ вышей помененый такъ яко се в собе маетъ ничого не уменьшаючы, ани уймуючы и овшем во всих его кондицияхъ, ар- тикулех, пунктах тымъ листомъ нашимъ потвержаемъ и умоцняем. А для лепшое твердости рукою нашею подписавши и печатъ коронную привести есмо казали. Писанъ у Варшаве на сойме валъномъ коронъномъ, лета Божого Нароженя тисеча шестсот шо- стогонадцат, месеца июня перъвого дня, а панованя королевствъ наших полского двадцатъ девятого а шведского двадцатъ третего року. Sigismundus Rex Florian Oleszko, secretarz i pisarz РДАДА, ф. 389, оп. 1, спр. 207, арк. 40-41. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Х >
