Гулевич Затурецький Василь Федорович пан із Затурець, підстароста володимирський (1561–1566), войський володимирський (1566–1585): Василь Гулевич належав до боярського роду, який, ймовірно, переселився на Волинь з Галичини під час Свидригайлових війн52. Гілка Гулевичів, до якої належав Василь Федорович, йменувалася від родинної маєтності Затурці у Володимирському повіті Затурецькою53. Політична кар’єра В.Гулевича розпочалася з уряду воло- димирського підстарости (згадки 1567-1569 рр.)54* На початку 1569 р. він уперше згадується як володимирський войський55. На цьому уряді перебував до самої смерті (початок серпня 1601 р.)56. Крім родинного села Затурці та навколишніх сіл, на 1570 р. орендував у Івана Ощовського села Цевів і Серхів Луцького повіту, які мали 107 димів і 80 огородників57. На початку 1570-х рр. перша дружина войського ВасилисаМихайлівна Затурецька записала йому село Твердий у Володимирському повіті. Згодом цей запис підтвердила їх донька Марія, дружина Яна Бокія58. У серпні 1581 р. Василь купив за 150 кіп литовських грошів у своїх родичів Федора, Андрія, Левка й Василя Олехновичів Олізаровських декілька частин села Любитів та присілок Колодниця59. Здійснював спроби проводити колонізаційні заходи у своїх маетностях. У 1576 р. виклопотав у короля привілей на локацію і магдебурзьке право для трьох своїх маетностей: Мощанова і Качина у Володимирському повіті та Сутеська у Брацлавському воєводстві60. Судячи з того, що фактичний статус міста цими населеними пунктами так і не був набутий61, матеріальних засобів на реалізацію колонізаційних заходів йому не вистачало. Користувався авторитетом у шляхти: був каптуровим суддею в 1573— 1574 рр.62, неодноразово обирався послом на сейми (1572 (ймовірно)63 *, 1576, 1578, 1582,1585), атакож депутатом на коронний трибунал (1580,1601 )м. На багатьох сеймах В.Гулевич перебував як обсерватор, а на сеймі 1597 р. виголосив промову на захист православ’я65. Вирізнявся рішучістю, схильністю до конфліктів зі своїми сусідами66. Дійшло до того, що в травні 1593 р. племінник Василя Михайло Гулевич випросив у Криштофа Косинського сотню для розправи з дядьком67. Бунтівний характер батька передався і синові, який у 12-річному віці втік зі школи до загонів Северина Наливайка68. Наявність у В.Гулевича маетностей у Брацлавському воєводстві дозволяла йому виступати представником брацлавської шляхти в інституціях волинської шляхти. У 1578 р. його обрали єдиним депутатом на Луцький трибунал від Брацлавського воєводства69. У 1594 р. як повірений брацлавської шляхти подав до луцького гродського уряду скаргу про недопущення С.Наливайком роботи брацлавських земських і гродських судових сесій70. Уся кар’єра володимирського войського була тісно зв’язана з діяльністю К.-В.Острозького. Саме в роки старостування князя у Володимирі (1550— 1603) В.Гулевич виконував обов’язки підстарости. Є дані, що він у 1560-х рр. займав посаду володимирського війта, а пізніше виступав полюбовним суддею князя71. 1593 р. воював у складі війська Острозьких з козаками К.Косинського під П’ятками і підписав договір з козаками72. У 1601 р. як ставленик К.-В.Острозького обирався депутатом до коронного трибуналу73. 52Яковенко Н. Українська шляхта... С. 138. 53 Źródła dziejowe. Т. XIX. S. 33. 54 Волинські грамоти. С. 31-33, 37. 55 Там само. С. 37. 56 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 202, л. 105-105об. 57 Źródła dziejowe. Т. XIX. S. 33. 58 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 196, л. 1-10. 59 Там же. Д. 216, л. 267об.-270. 60 Там же. Д. 196, л. 149об.—151 об. У Сутесьці володимирський войський бував рідко. Дійшло навіть до того, що його служебник Іван Путошинський, користуючись перебуванням В.Гулевича на коро лівському дворі, підробив собі призначення урядником у цій маєтності. В.Гулевич, довідавшись про це, домігся видання в асесорському суді 14 червня 1583 р. декрету, який передчував скарати підроблювача “на горло” (Там же. Л. 149об.-151об.). 61 Торгівля на Україні... С. 170; Баранович О. Залюднення... С. 123, 129. 62 Архив ЮЗР. Ч. И. Т. 1. С. 29. Пізніше, у 1576 р. на сеймовому суді княгиня Ганна Деспотівна, дружина покійного Миколая Збаразького, скаржилася на В.Гулевича щодо винесення в 1573 р. на каптурово- му суді несправедливого рішення в справі між дітьми князя Романа Сангушка та її чоловіком. Крім того, вона заявила, що рішення каптурового суду не може бути визнано чинним, оскільки вона, як і багато волинських обивателів, не давали дозволу на функціонування таких судів у воєводстві, про що йшлося в заяві волинського каштеляна Михайла Мишки-Варковського та її сина, кременецького старости Януша Збаразького перед королем Генриком в 1574 р. Незважаючи на аргументи ГДеспотівни, сеймовий суд визнав рішення каптурового суду законним (РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 216, л. 56-58). 63 РГАДА, ф. 389, о п .1 ,д . 191, л. 232. м Sokołowski W. Politycy schyłku złotego wieku. S. 178. 65 Dyaryusze sejmowe r. 1597. S. 101; Леп 'явко C. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. Чернігів, 1996. С. 227. 66 Попов ГМ. Луцький трибунал 1578 р. С. 37. Довголітні суперечки В.Гулевич мав з М. Мишкою- Варковським. Ще Сигізмунд Август виніс рішення про сплату М.Мишкою В.Гулевичу 4255 кіп литовських грошів як матеріальне відшкодування. Сума мала бути сплачена з маєтності Цевів, яку М.Мишка орендував протягом шести років в Івана Ощовського. Однак, за спільною домовленістю, досягнутою у 1578 р., М.Мишка-Варковський зобов’язався 1 тис. кіп литовських грошів віддати готівкою, в іншій сумі ув’язати володимирського войського у свою маєтність Варковичі та навколишні присілки (РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 216, л. 172об.-174об.) Приблизно тоді ж, близько 1568 р., між ними виник ще один конфлікт, що стосувався спадку по померлому браті В.Гулевича - Михайлі, та його дружині Настасії Мишанці, яка потрапила до московського полону в Полоцьку. Від шлюбу Михайла й Настасії залишилися доньки Марія й Ганна. їм як спадок належала маєтність Серники в Луцькому повіті. Оскільки сестрам були призначені різні опікуни: М арії- М.Мишка-Варковський, брат матері, Ганні - В.Гулевич,-то Серники мали бути поділені на дві частини й до досягнення сестрами повноліття передані в завідування опікунам. Таку логіку визнав чинною луцький земський суд, який у 1568 р. виніс рішення про передачу двох частин Серників в опіку В.Гулевичу. М.Мишка це рішення не виконав, апелюючи до суду вищої інстанції. Коли, зрештою, асесорський суд. розглянув цю справу (а це сталося лише в грудні 1585 р.), Ганна вже померла й суд відмовив володимирському войському в праві домагатися передачі частини Серник у своє володіння (Там же. Д. 198,л. 165-168). 67 Неп 'явко С. Козацькі війни... С. 89. 68 Там само. С. 227. 69 Попов Г.Л. Луцький трибунал 1578 р. С. 37. 70 Селянський рух... С. 102-104. 71 Попов Г.Л. Луцький трибунал 1578 р. С. 37. 72 Леп \явко С. Козацькі війни... С. 89. 73 Sokołowski W. Politycy schyłku złotego wieku. S. 51-52. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Г >