Гуляницькі 1. Загальні відомості. Дрібне землеволодіння штовхало Гуляницьких на службу, шукати засобів на прожиття: служити на панських та князівських дворах, в судово-адміністративному апараті (займатися зокрема адвокатурою). З середовища Гуляницьких вийшло кілька луцьких підписків (помічників писаря — представників бюрократичного апарату, діловодів тодішньої Речі Посполитої). Скажімо, підпис Тимофія Гуляницького стоїть під листом на охорону луцького православного братства 1619 р. В окрему групу можна виділити бояр-шляхту з села Гуляники, які займають проміжне становище між шляхтою і боярством34. У 1560–1566 рр. зафіксовано 11 слуг-вижів з Гуляників невідомої спорідненості, причому дев’ятеро з них – це слуги підстарост Б. Сови і А. Русина (Додаток В: табл. В. 3, В. 4). На вірність Короні у 1569 р. на Луцькому уряді присягало 26 (!) Гуляницьких35. Як стверджує Н. М. Яковенко, «мізерне землеволодіння штовхало «братію» Гуляницьких, як і іншу подібну шляхту, до пошуку засобів прожитку […], зокрема в судово-адміністративному апараті, де саме з дрібної шляхти вербувалися численні штати канцеляристів, адвокатів, […] тобто нижчої ланки управлінського апарату»36. Вижівство в якості слуг підстарост не підкреслювало їхнього шляхетства, адже в недавньому минулому (ще в 1545 р.) бояри-шляхта Гуляницькі служили путну службу на Луцький замок37. Втім, деякі з них мали статус господарських зем’ян, зокрема, Іван та Сенко Гармашевичи у грудні 1539 р. фігурували луцькими вижами, наданими від уряду на межову справу між кн. А. М. Сангушковичем Кошерським та кн. Василем Михайловичем Ковельським38. Важко сказати, як зем’яни Гуляницькі почали відмежовуватися від гуляницьких бояр. Так, коли кн. О. В. Сокольський 6.01.1566 р. просив на вижівство саме шляхтича, то підстароста А. Русин, окрім свого слуги-вижа Г. Т. Гуляницького, надав вижем і шляхтича М. Ширея39. Це вказує на те, що деякі Гуляницькі як повноправні шляхтичі не сприймалися. В 1592 р. у Луцькому повіті возними зафіксовано 12 Гуляницьких40. На цей уряд обирали їх і в Кременецькому повіті: згадки 1579, 1592, 1596, 1598 рр.41 Серед чисельної групи представників шляхти-зем’ян помітно вирізняється кілька її представників та цілих родин. Йдеться, зокрема, про родину Гуляльницьких. Ця багаточисельна родина (лише в укладенні договорів купівлі-продажу брали участь двадцять її членів, а застав – п’ятнадцять) сорок шість разів оформляла контракти купівлі-продажу та вісімнадцять разів – застави47. У більшості випадків об’єктом трансакційних операцій був їхній родовий маєток і село Гуляльники. Невеликими частинами він то продавався, то знову купувався, заставлявся чи викуповувався. Через це власниками дрібних частин Гуляльницького маєтку почергово були близько двадцяти членів (точне число власників встановити не вдалося) цієї родини. 36 Яковенко Н.М. Українська шляхта … – С. 231. 37 Поліщук В. Врядове вижівство красносільських бояр … – С. 225 38 Грамоты Великих князей Литовских с 1390 по 1569 г., собранные и изданные под редакциею Вл. Антоновича и К. Козловского. – К., 1868. – С. 66. Дотична цій справі копія ХVІІІ ст., писана латиницею: ЦДІАК України. – Ф. 256, оп. 1, спр. 7, арк. 17 зв. 39 ЦДІАК України. – Ф. 25, оп. 1, спр. 8, арк. 3 40 Яковенко Н.М. Українська шляхта … – С. 232. 41 Кременецький земський суд. Описи ... – С. 70, 78, 157, 198. 2. Геральдика та сфрагистика.  3. Генеалогія (родовід) та біограми. 3.1. "Микитичі". I Микита II Іван Микитич (1561) Вперше представники цієї родини згадуються у 1516 р.,коли чотирьом особам (ступінь спорідненості встановити не вдалося) підтверджувалася родова вислуга – с. Гуляники (Гуляльники); названі в акті особи – Олешко Іванович, Мартин Єромейкович, Василь Болохович і Янко та Іван Микитичі [Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993., 230]. Федько Микитич Янько III Міхно Іванович (1561) Того ж мсца априля ки~ [28] дн~я. Пришодчи пtрtд мtнt, Бориса Ивановича Совы, подстаростtго луцкого•, бояринъ гсдръскии Михно Иванович Гулuлъницкии жаловал и jповtдалъ самъ jт сtбt и jт отца своtго Ивана тымъ jбычаtмъ•, што ж, дtи, тыхъ часов нtдавно прошлыхъ на дtнь свuтого Юря мсца априлu двадъцат трtтtго дн~я в сtрtду былъ tсми y брата своtго Atдка и пилъ tсми в нtго пиво волноº. И в тотъ часъ там жt будучи сусtдовt мои Иванъ Маръковичь зъ братомъ своимъ Стtпаномъ и з сыномъ своимъ Мартиномъ и з ынъшими помочники своими мtнt бtзнtвинt били, мордовали•. Тогды послышавъши то jтtцъ мои, ижь мtнt бьют, прибtгъ мtнt jт нихъ ратовати. Jни и jтца моtго збили, зморъдовали, только за мtртвого зоставили•. И нt вдаю, tстли с того бою живъ быти можtть. А в тотъ, дtи, часъ при томъ бою згинуло в мtнt полъкопы грошtи з мошонкою и дв шапъки: jдна моя чорная столбоноватая, куплtная за сtмъ грошtи•, а другая шапка jтцова чорная, круглая, за чотыри гр~ши. Длu чого жь на jглtданt збитя своtго и ран jтца своtго брал в мtнt вижом // з ураду замку Луцкого боярина гсдрьского красносtлского Сtмtна Горъдуновича. Которыи виж тамъ бывши и jттолu приtхавши, ставши пtрtдо мною тыми словы сознал•, иж видtл tсми на Ивану Микитъчичу Гулuлницком в головt рану битую синюю•, а на лвои руцt двt раны синихъ битыхъ и на лвомъ боку такжt рана битая синяя. А на сыну tго Михну видtл на jбудву рукахъ раны битыt синиt. И просил Михно Иванович, абы то было записано. А так я тую жалобу и jповtданt tго и вижово сознанt до книг замковых записати казалъ › ∞. 2. "?" І ІванІІ Kirył Jakimowicz sprzedał 1582 r. ojcowiznę swą w Hulanikach, zwaną Jakimowszczyna, za 60 kóp grosy Michnie Hulanickiemu i synowcom jego: Kiryłowi, Waśkowi i Hałkowi Borysowiczom, Iwanowi i Fedorowi Kuźmiczom, Stefanowi i Iwanowi Markowiczom, Sidorowi Panasowiczowi i Jurkowi Hryćkowiczowi (Op. Łuck. 2060 f. 7). Борис Іванович Кузьма Іванович Марк Іванович Грицько Іванович Міхно Іванович (1582) ІІІ Kiryło Borysowicz Waśko Borysowicz Hałko Borysowicz Iwanowi i Fedorowi Kuźmicz Stefan Markowicz (1561, 1582) Iwan Markowicz Sidor Panasowicz Jurko Hryćkowicz IV Мартин Іванович Маркович 3. " Шляхти" Михайло, Захаріяш і Василь Зенковичі-Гуляльницькі позвали Федора Шляхту, його дружину, а також їхніх синів - Івана, Данила, Богдана й Вікторина Федоровичів Шляхту-Гуляльницьких про слухання шкрутинії за звинуваченням їх у вбивстві Василя Дахновича-Гуляльницького та виведенні оскарженими своєї. Обидві сторони представили свідків, вислухавши яких суд дійшов висновку про ненавмисне вбивство "в обороні" та наказав обвинуваченим підтвердити це через присягу58. ЦДІАК України. - Ф. 28. - Оп. 1.Спр. 54. - Арк. 303 зв. - 304 зв.; Спр. 57. - Арк. 174 зв. - 178. 4. "Ярмошевичі, Зеньковичі" І Івашко (1528) Стецько (1528) Ярмош (1528) 1528 Стецько, Івашко, Ярмаш.Iwaszko, Stecko i Jarosz Hulaniccy po jednym koniu, a bojaryn Hulanicki Jacko, sam się stawił na popisie ziemi wołyńskiej 1528 r. Яцько (1528) ІІ Сенько Ярмошович (1539) Втім, деякі з них мали статус господарських зем’ян, зокрема, Іван та Сенко Гармашевичи у грудні 1539 р. фігурували луцькими вижами, наданими від уряду на межову справуміж кн. А. М. Сангушковичем Кошерським та кн. Василем Михайловичем Ковельським38. Ян Ярмошович Гуляльницький (1539, 1590) Про дільчий лист Яна Ярмошовича Гуляльницького. Проводячи 1590 р. «вєчистоє розграничєнє и роздєлокт» части своє Гуляницкоє» між синами Василем, Михайлом, Захаром та внуком Василем, сином покійного Дахна, Гуляльницький називає не лише імена голів господарств, але й найменування дворищ29 Ян Ярмошевич Гуляльницький у 1590 р. власний «старьіи» двір «в Гулялникахь, де він «з молодьіхт. лєть ... мєшкал, ... сьінови ... меншому Василєви оотдєлил», оскільки останній з ним, «з шпіцом своим в дому моєм в Гулялниках’ь живєт и мнє, шшцови своєму, поспол из жоною своєю и з дєтми своими учтивост и послуги всякиє чинят»46.
Федір Ярмошович Гуляльницький (1564) земянин господарський.
Юнко Ярмошович Гуляльницький (1564) земянин господарський. Павло Ярмошович Гуляльницький Ігнат Ярмошович Гуляльницький ІІІ Борис Семенович Дахно Янович 1570, возний Луцького повіту. Захарій Янович Гуляльницький 209 Василь Янович Гуляльницький 150, 209 Михайло Янович Гуляльницький Михайло, Захаріяш і Василь Зенковичі-Гуляльницькі позвали Федора Шляхту, його дружину, а також їхніх синів - Івана, Данила, Богдана й Вікторина Федоровичів Шляхту-Гуляльницьких про слухання шкрутинії за звинуваченням їх у вбивстві Василя Дахновича-Гуляльницького та виведенні оскарженими своєї. Обидві сторони представили свідків, вислухавши яких суд дійшов висновку про ненавмисне вбивство "в обороні" та наказав обвинуваченим підтвердити це через присягу58. ЦДІАК України. - Ф. 28. - Оп. 1.Спр. 54. - Арк. 303 зв. - 304 зв.; Спр. 57. - Арк. 174 зв. - 178. ........ Янович Гуляльницький Павло Юнкович Карпо Юнкович виж, служебник подстаростtго Бориса Совы. Федора Игнатовна 1 ч. Іван Михайлович Останко Гуляльницький 2 ч. Олехно Михайлович Гулялницький IV Василь Дахнович (1590) 6. "Ленковичі" Ленко Юсько Ленкович (1560) Василь Ленкович Інший власник частки цього ж маєтку, Василь Ленкович Гуляльницький, також мешкав разом із молодшим сином Грицьком, який «єщє жоньї нє понявьши, таю» тєжь и шжєнившися, в старости лєть моих зо мьною, (отцємт», и маткою своєю на т о м і» старомт» пляцу и в старомь будованою ув сод-ьном-ь мєстцу мешкаючи, и до сєго часу мнє, (ошцу своєму, и матцьі з жоною своєю участь чинять»4747 Там само, ф. 26, оп. і, спр. 6і, арк. 48-50 зв. 46 ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. 7, арк. 328 ЗВ.-330 зв. Емельян ... Грицько Васильович Иван Емельянович 10. Різні особи. Гуляльницька Ганна Федорівна 484 Гуляльницька Орина Дашківна 501 Гуляльницька Полагя Тарасівна 515 Гуляльницький Андрій 118,163 Гуляльницький Бенедикт 463 Гуляльницький Богатко 500 Гуляльницький Борис Семенович 500 Гуляльницький Грицько Васильович 150 Гуляльницький Даніель 193 Гуляльницький Дахно 161 Гуляльницький Іван Микитич 500 Гуляльницький Іван Тимошович 501 Гуляльницький Яцько Тимошович/Тимоха 501 Гуляльницький Іван Федорович 152 Гуляльницький Ілля 484 Гуляльницький Кирило 501 Гуляльницький Костянтин Болохович 193 іуляльницький Ленко 501 Гуляльницький Лукаш 193 Гуляльницький Микита 501 Гуляльницький Мойсей 46 Гуляльницький Мойсей Креневич 164 Мойсей Креневич Гуляльницький звертався з проханням до призначених ним опікунів, аби «двох дочок моих, которыt вжt tстъ подростками, на службу з рук своих яким людям добрым jтдали» ЦДІАК Ф. 26, оп. 1, спр. 9, арк. 357 зв. Гуляльницький Олександр Болохович 193 Гупяльницький Олександр Якимович 192,193 Гуляльницький Олехно Михайлович 480 Прокіп Степанович Дружина: Овдотя, дочка Василя Федоровича Дривинського. Ілля Степанович брат Прокопа Гутіяльницький Тимофій 193 Гуляльницький Тимоха 501 Гуляльницький Филимон Борисович 501 Гуляльницький Ян Бобелич 193 Гуляльницький Яцько 208 Гуляльницький Брулкович Мартин Яцькович 501 Гуляльницький Брулкович Яцько 501 Гуляльницький Мостицький Василь Борисович 501 Гулялницкии Иван Останкович, виж, служtбник подстаростtго Бориса Совы 322, 353, 355, 374 Гулuлницкии Карпо Юнкович, 266, 323, 343, 345, 356, 376 Гулuлницкии Михаило, врядник любtцкии 39 Гулuлницкии Михаило, сын Юнка Гулuлницкого 67 Гулuлницкии Павел, служебник Романа Гулевича 332 Гулuлницкии Яцко Тимоха, боярин гсдрскии 368 Гулuницкии Крыштоa, судя з руки любtцкого врядника 39 Гулuницкии Иван, судя з руки любtцкого врядника 39 Гуляницька Анна (чоловік Костянтин Гулевич-Воютинський). Рік написання: 1626. Віровизнання: православна. Місце поховання: Воскресенська церква в Гуляльниках. Пожертви: відсутні. ЦЩАК України: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 149. . Арк. 1528,1529 зв. 204. Гуляницька Феодора (чоловік Василь Гоголь). Рік написання: 1638. Віровизнання: православна. Місце поховання. Воскресенська церква в Гуляниках. Пожертви: відсутні. ЦЩАК України: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 213. .Арк. 491.493. Гуляницький Андрій. Рік написання: 1628. Віровизнання: православний. Місце поховання. Воскресенська церква в Гуляниках. Пожертви: відсутні. ЦЩАК України: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 166. . Арк. 288.290 зв. Гуляницький Григорій. Рік написання: 1638. Віровизнання, православний. Місце поховання: Воскресенська церква в Гуляниках. Пожертви: на Гуляницьку церкву та гуляницькому священику три ділянки поля та половину "посяди" в Гуляниках. ЦЩАК України: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 216. . Арк. 15.17 зв. 207. Гуляницький Іван. Рік написання: 1636. Віровизнання: православний. Місце поховання: Воскресенська церква в Гуляниках. Пожертви: відсутні. ЦЩАК України: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 198. . Арк. 644,645 зв. Гуляницький Іван. Рік написання: 1639. Віровизнання: православний. Місце поховання: церква в Гуляниках. Пожертви: Доручає родичам купити за 50 злотих рєз поля і подарувати його церкві. Пресвітеру гуляницькому відписує 5 кіп литовських грошей. ЦДІАК України: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 216. . Арк. 461.464. Гуляницький Ілля (перша дружина . Феодора Василівна, друга . Зиківна Михайлівна). Рік написання: 1624. Віровизнання: східний обряд. Місце поховання: церква в Гуляниках. Пожертви: відсутні. ЦДІАК України: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 142. .Арк. 91.94. Гуляницький Мартин. Рік написання: 1607. Віровизнання, східний обряд. Місце поховання: Воскресенська церква в Гуляниках. Пожертви: відсутні. ЦЩАК України: Ф. 26.. On. 1. Спр. 16. . Арк. 92 зв..94 зв. Гуляницький Микола (дружина Анна Тарасівна). Рік написання: 1623. Віровизнання: східний обряд. Місце поховання: церква в Гуля- никах. Пожертви: відсутні. ІЩІАК України: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 133. . Арк. 413,414 зв. Гуляницький Федір Іванович. Рік написання: 1614. Віровизнання: східний обряд. Місце поховання: Воскресенська цкрква в Гуляниках. Пожертви: Священику Гуляницької церкви . вола, на дзвін до церкви . 20 злотих. ЦЩАК України: Ф. 26.. Оп. 1.Спр. ЗО. . Арк. 477.479. Гуляницький (Хилимонович) Філон (дружина Ядвіга Красуцька). Рік написання. 1638. Віровизнання: православний. Місце поховання: Воскресенська церква в Гуляниках. Пожертви: відсутні. ЦДІАК України: Ф. 25.. On. 1. Спр. 213. . Арк. 173.175. Гуляницький Ян. Рік написання: не пізн. 1645. Віровизнання: православний. Місце поховання: церква Вознесіння Чесного Хреста (братська) у Луцьку. Пожертви: на братську церкву . 1 тис. злотих, на братський шпиталь . 20 злотих, ченцям братського монастиря . 100 злотих, на Воскресенську церкву в Гуляниках .100 злотих, пресвітеру гуляницькому о. Павлу Новоселецькому . 100 злотих. ЦЩАК України: Ф. 25.. On. 1. Спр. 244. . Арк. 325.328 зв.520 Гуляницький (Бруликович) Ярмолай. Рік написання: 1638. Віровизнання: православний. Місце поховання: Воскресенська церква в Гуляниках. Пожертви: відсутні. ЦЩАКУкраїнисФ. 25.. On. 1.. Спр. 213. . Арк. 720.722 зв. Богаткович-Гуляницький Гаврило ? (дружина Феодора Гашинська)? Рік написання: 1633. Віровизнання: східний обряд. Місце поховання: Воскресенська церква в Гуляниках. Пожертви: відсутні. ЦЩАК України: Ф. 25.. Он. 1.. Спр. 187. .Арк. 1028.1030. 1528 Стецько, Івашко, Ярмаш Важко сказати, як зем’яни Гуляницькі почали відмежовуватися від гуляницьких бояр. Так, коли кн. О. В. Сокольський 6.01.1566 р. просив на вижівство саме шляхтича, то підстароста А. Русин, окрім свого слуги-вижа Г. Т. Гуляницького, надав вижем і шляхтича М. Ширея39. Це вказує на те, що деякі Гуляницькі як повноправні шляхтичі не сприймалися. В 1592 р. у Луцькому повіті возними зафіксовано 12 Гуляницьких40. На цей уряд обирали їх і в Кременецькому повіті: згадки 1579, 1592, 1596, 1598 рр.41 35 Архив ЮЗР. – К., 1861. – Ч. 2. – Т. 1. – С. 9–12. 38 Грамоты Великих князей Литовских с 1390 по 1569 г., собранные и изданные под редакциею Вл. Антоновича и К. Козловского. – К., 1868. – С. 66. Дотична цій справі копія ХVІІІ ст., писана латиницею: ЦДІАК України. – Ф. 256, оп. 1, спр. 7, арк. 17 зв. 39 ЦДІАК України. – Ф. 25, оп. 1, спр. 8, арк. 3 40 Яковенко Н.М. Українська шляхта … – С. 232. 41 Кременецький земський суд. Описи ... – С. 70, 78, 157, 198. Брулкович-Гуляницький Андрій. Рік написання: 1631. Віровизнання: східний обряд. Місце поховання: церква в Гуляниках. Пожертви: відсутні. ЦДІАК України: ф. 25. . On. 1. Спр. 177. .Арк. 689 зв..691. Перепис 1678 рм який, фіксуючи в с. Борисковичахтри шляхетські родини (дві Чернелевських та одну Джегеловських), уточнює: «szlachta tam dworkami mieszkająca»; в c. Гуляльниках названо щонайменше ю дворів: Олександра Якимо- вича Гуляльницького, Юревича, пані Грубської, Яна Бобелича Гуляль- ницького, Вікторина Гуляльницького, ченця Білостоцького монастиря Павловського, Костянтина й Олександра Болоховичів Гуляльницьких, Тимофія, Лукаша та Даніеля Гуляльницьких. Dom licznie rozrodzony już w XVI-m wieku. Junko, Fedor i Michał Hulaniccy, w powiecie łuckim 1561 r., a Michał i Panas, synowie Iwana 1564 r. (Op. Łuck. 2038). Iwan, Stepan, Semen, Taras, Fedor Jacko, Sawa [Андрійович], Prokop, Makary, Oleszko, Hryćko, Andrzej, Oleszko, Ihnat, Jermoła, Michajło; Gregorej, Paweł, Michno, Kiryło, Iwan, Daniło i Michno Hulaniccy z Hulanik, wykonali 1569 roku przysięgę wierności, po przyłączeniu Wołynia do Korony. [nieznany ojciec poniższego rodzeństwa] ¶ Iwan i Daniło, bracia Hulaniccy, procesują 1575 roku o szkody Stanisława Dzierżanowskiego, Wasil skarży o pobicie syna Jacka i rozpędzenie chłopów, Jacka i Stefana, a Iljasz o siano pozwał Krasieńskiego (Op. Łuc. 2049 f. 26, 27, 29 i 36). Iwan i Fiedor, ziemianie hospodarscy, zastawili 1581 roku część Hulanik za 15 kóp groszy Kotelnickiemu (Ibid. 2018 f. 11). Kirył Jakimowicz sprzedał 1582 r. ojcowiznę swą w Hulanikach, zwaną Jakimowszczyna, za 60 kóp grosy Michnie Hulanickiemu i synowcom jego: Kiryłowi, Waśkowi i Hałkowi Borysowiczom, Iwanowi i Fedorowi Kuźmiczom, Stefanowi i Iwanowi Markowiczom, Sidorowi Panasowiczowi i Jurkowi Hryćkowiczowi (Op. Łuck. 2060 f. 7). Jerzy Hulanicki, dzierżawca Januszpolski 1604 r. (Bracł. II f. 1596). Teodor Hulanicki, 1642 r. sędzia grodzki kijowski, właściciel Wiszenki i Dmitrowic (Kij. V f. 674). Andrzej pozwany o gwałty przez Bazylianów chełmskich 1659 r. (Akta XXIII). Hrehory Hulanicki, pułkownik korsuński, otrzymał 1661 r. prawem lennem dobra Pożar (V. L.). Żonaty z Anną Szeptycką, miał z niej: Andrzeja Antoniego, N. Kazimierzowę Grabkowską i Maryannę Aleksandrowę Błażowską. ¶ Tomasz z Hulanik, syn Mikołaja (Zap. Lub. 54 f. 558), namiestnik burgrabstwa i zamku łuckiego 1673 r., pisarz grodzki kijowski 1683 r. i burgrabia łucki 1686 r. (Gr. Łuckie). Daniel Hulanicki, pisarz ziemski kijowski 1692 r. N., podczaszy gostyński 1703 r. Remigian, podstoli latyczowski 1703 r. Piotr Ofanasowicz i Aleksander Jakimowicz, procesują się 1701 r. z Towarnickim (Bracł. XIV f. 915). Aleksander, regent ziemski czerniechowski 1727 r. Jakób, cześnik bracławski 1710 r. ¶ Michał Aleksandrowicz i Kazimierz, Andrzej, Wacław, Jan i Benedykt Chwedorkowie Hulaniccy, pozwali 1724 roku Steckiego (Akta Tryb. Lubel. dla woj. Kijow.). ¶ Daniel, Szymon z córkami: Barbarą Ewą, Emmą Seweryną Józefą i Olimpią Maryanną i Leon z dziećmi: Aleksandrem Wiktorem Józefem, Juliuszem Władysławem Józefem i Amelią Antoniną, synowie Piotra, wnukowie Jana, prawnukowie Wacława, legitymowali się ze szlachectwa w gubernii podolskiej 1852 roku. Tamże legitymowali się ze szlachectwa 1844 r.: Jan z dziećmi: Stanisławem Jerzym, Maryą Apolonią i Julią Heleną Maryą, Józef, Kasper i Jan z Matty z synami: Feliksem, Janem, Dymitrem, Stefanem i Marcelim, synowie Walentego, wnukowie Antoniego, prawnukowie Grzegorza, a 1870 r. Mieczysław Jan i Władysław Walenty, synowie Stanisława Jerzego i Ludwik, Stanisław, Antoni i Julian Jan, synowie Jana, syna Jana z Matty. потім – ієродиякон Іоаким Зозулинський [6, 26]. Інтерес серед ієромонахів Дерманського монастиря викликає Самуель Гуляницький – вихідець із шляхетсь-кої родини. Дійсно, в ХVІ–ХVІІ ст. серед малоземель-ної шляхти відомий рід Гуляницьких (Гулянецьких). Вперше представники цієї родини згадуються у 1516 р., коли чотирьом особам (ступінь спорідненості встано-вити не вдалося) підтверджувалася родова вислуга – с. Гуляники (Гуляльники); названі в акті особи – Олеш-ко Іванович, Мартин Єромейкович, Василь Болохович і Янко та Іван Микитичі [7, 230]. В Дерманському по-м’янику згадуються представники цієї родини: Василь, Стефан, Даміан, Андрій, Михайло [6, 57]. Про них за-лишилися згадки щодо їхнього перебування на службі князів, при великопанських дворах або в судово-адмі-ністративному апараті. Представники роду Гуляниць-ких були задіяні на приватних урядницьких посадах: Михайло (Юнкович) був слугою князів Любецьких, урядника містечка Любчого 60-х рр. ХVІ ст.; цьому ж Михайлові князь Богуш Любецький у заповіті 1564 р. відписував «за два годы урочистого плату 10 коп гро-шей» [7, 232]. До судової реформи 1565 р. деякі пред-ставники цього роду – це вижі, зокрема згадуваний у пом’янику – Василь (Юнкович-Гуляницький). У пер-шій половині ХVІІ ст. з роду Гуляницьких вийшли де-кілька луцьких підписків, які одночасно займались ад-вокатурою. Популярними адвокатами були Дем’ян (Да-міан), Андрій Гуляницькі, які саме і вписані до Дер-манського пом’яника. Представник цього роду, скорі-ше всього нащадок – Тимофій Гуляницький, згадуєть-ся у 1619 р., коли разом з іншою волинською шляхтою підписав лист на охорону Луцького братства [7, 232]. Гуляницькі згадуються й після повстання під прово-дом Б. Хмельницького. Чимало юристів-практиків пе-рейшли на службу до гетьмана, серед них були Гуляницькі [8, 70]. Андрій Гуляницький фігурував у впи-сах луцьких ґродських книг. У документі від 14 люто-го 1641 р. згадується як намісник луцького староства [9, 1–2]. В пом’янику вписано ім’я Прокопій (Прокіп) [9, 57]. Цей представник родини Гуляницьких згадуєть-ся й у переписі русько-литовського війська 1528 р. се-ред «бояров гуляницких» [7, 230]. Зазначені факти засвідчують, що родина Гуляниць-ких у Дерманському пом’янику згадується з тих при-чин, що її представники у кінці ХVІ – першій поло-вині ХVІІ ст. працювали у судово-адміністративному апараті, на приватних урядницьких посадах, були зна-ними адвокатами, тобто, виступали у судах. Тому за-кономірним є те, що окремі представники Гуляниць-ких могли відстоювати і захищати інтереси монасти-ря у Дермані періоду ідеологічного протистояння. За ці заслуги, ймовірно, їх і згадали у пом’янику. Вони, як правило, виступали і благодійниками. 6. Острозький державний історико-культурний заповід-ник. – КН. 961/VІ С-565: Дерманський пом’яник. 7. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV до середи-ни ХVІІ ст. (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993. 8. Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) мет-рики 1569–1673 рр. Студія з історії українського регі-оналізму в Речі Посполитій. – Острог; Львів, 2002. 9. Центральний державний історичний архів України в м. Київ (далі – ЦДІАУК). – Ф. 2072. – Оп. 1. – Спр. 258. Rodowód
11 серпня 1567 р. Юнко Гуляльницький скаржився на сина Михайла, який 3 серпня зі служебниками, висунувши претензії батькові, який начебто не дає йому хліба, намагався його задушити та наніс побої його дружині. 12 серпня син пограбував батькове та батькових підданих жито40. Гуляльницький Ілля 1 шл. - Федора Василівна N 2 шл. - N Михайлівна Зиківна ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. 142, арк. 91-94. Гуляльницький Богатко - NN ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. ш, арк. 543. 3 3 - 142 Гуляльницький Борис Семенович - Яцьківна Гуляльницький Іван Микитич - NN 4 4 - 144 Гуляльницький Іван Тимошович - NN 3 3 - И5 Гуляльницький Кирило - NN ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. ш, арк. 543. 3 3 - 146 Гуляльницький Ленко ~ NN 4 4 - 4 7 Гуляльницький Микита ~ NN 3 3 - 148 Гуляльницький Панас Іванович - NN 3 3 - 149 Гуляльницький Тимоха - NN 3 3 - 151 Гуляльницький Филимон Борисович ~ Гуляльницька Орина Дашківна 4 4 - 152 Гуляльницький Юско Ленчич - NN 4 4 - 154 Гуляницький Юнко Ярмошович NN 6 6 - 156 Гуляльницький Яцько Тимошович ~ NN 4 4 - 157 Гуляльницький Брулкович Мартин Яцькович - Яроцька Марія Семенівна 2 2 158 Гуляльницький Брулкович Яцько - NN 6 5 1 159 Гуляльницький Мостицький Василь Борисович - Гуляльницька Марія Яцьківна Макар Федорович N Наум Макарович Мойсей Гуляльницький Федір Гуляльницький Іван Федорович Запис Мойсея Гуляльницького, яким передбачалося проживання жінки у дворі чоловіка з дітьми без права розпоряджатися майном: шов частки кгрунту моего у Гулялниках, ани быдла и ничого з дому продавати не мает, ниякое маетности моее без воли их, опекунов своих, от мене установлених, а то меновите по мні тая маетност у дому моем зоставлена: бидла, коровъ три ялових, а одна третяя с телятем, быков два, кур двоє, гусей двоє, посудъковъдомовых дежа хлібная, што хлібг пекут, а ведро и кадовбовъ квасни- ко два капутных, а иншое маетности ниякое, ани грошей, ани сребра, ни сукон, ани коней, и в гумні збожя по мні ничого не зостало22. Маєток при цьому передавався до рук опікунів, щоб жона моя Хведя частки именя и кгрунтику моего Гулялницкого, теж дому моего и убогое маетностки моее, биделка, посудков домових не продала, не потратила и не роспорошила. З ситуацією відсутності згадок про вінову частину дружини зустрічаємося і в тестаменті Михайла Гуляльницького, за яким молодші діти з маєтністю переходили до рук старшого сина, що ж до дружини — то їй дозволялося півтора року мешкати в його домі в Гуляльниках, потому до неї у власність переходили «халупка» в Сокольському, один віл, дві корови з телятами, три свині, шестеро гусей І ОДЯГ23 22 Там же. — Ф. 26. — Оп. 1. — Спр. 9. — Арк. 357. 23 Там же. — Арк. 553 зв.—555 зв. В тестамент Моисея Гуляльницького от 30 апреля 1593 фигурирует довольно значительное число его родственников: стрый Макар Федорович Гуляльницький с сыном Наумом, братанич Иван Федорович, а также Константин Данилович Гуляльницький, Олехно и Семен Пахновичи Гуляльницьки, но что касается его собственного, то указано только имя жены Хведя и упоминаются "детки" без их персонификации [ф. 26 оп. 1, д.. 9, л. 356-357 н.] . Зі скарги Ігната Юхновича Гуляльницького дізнаємося, що під час нападу на його винницю 26 вересня 1583 р.«з наймита зняли и пограбили сермягу чорную торговую, за сорокъ грошей купленую…» [6, с. 374; 7, ф. 25, оп. 1, спр. 30, арк. 484]. Макар, Миско і Федко, двірні молодці Івана Тимоховича Гуляльницького 26 жовтня 1580 р. працювали в полі «... у Макара сермягу, шапку, пояс з ножами и з мошною, в мошне сорокъ грошей литовских; у Миска сермягу, шапку, пояс з мошною, в мошне грошей двадцать литовскихъ; а у Федка сермягу, шапку, пояс з мошною и з ножами угорскими…» [7, ф. 25, оп. 1, спр. 22, арк. 533 зв.] паробок Левка Семеновича Гуляльницького 13 лист о п а д а 1580 р. у діброві «... кожухъ бараний за петдесят грошей, сермягу за золотый полский …» [7, ф. 25, оп. 1, спр. 22, арк. 562 зв.]. Паробки Іоана Гуляльницького, священика церкви святої Покрови 31 серпня 1598 р. на церковному ґрунті, в гаї «… у Петра сермягу новую за петъдесятъ гршей купленую, гршей готовыхъ три золотыхъ полских, шапку и поес з ножами; у Конъдрата сермягу за сорокъ гршей и гршей готовыхъ сорокъ, шапку и пояс з ножами; а у Тимофея сермягу за сорокъ и пять гршей купленую…» [7, ф. 25, оп. 1, спр. 53, арк. 221 зв.] упомянутые Бонецким в другой статье волынские дворяне Демьян и Демид Лемешевские женатые на сестрах Татьяне и Оксиньи, дочерях Ивана Останкевича Гуланицкого, 1599 год. Их братом, с высокой степенью вероятности, был Михаил Лемешевский, также женатый на Овдотьи Гуланицкой, сын которых - Захарий Лемешевского - был осужден в 1632 году Подгаецким на баницию. 36) Гуляницький Артемій Священик церкви св. Офанасія у Луцьку, зг. 1637 ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 208, арк. 345. 37) Гуляницький Іван Пресвітер Покровської церкви, член луцької уніатської капітули, зг. 1602–1610 АЮЗР. — Ч. 1. — Т. VI. — К., 1883. — С. 328-329. ГУЛЯНИЦЬКИЙ Антон. - Курінний отаман с. Помоклі Переяславської сотні (1703). ГУЛЯНИЦЬКИЙ Василь. - Ніжинський полковий сотник (1690). ГУЛЯНИЦЬКИЙ Василь. - Козак. Значковий товариш Куземинської сотні (1736). ГУЛЯНИЦЬКИЙ Григорій. -Народився на Волині в шляхетській родині, яка походила з села Гуляники Кременецького повіту. Вперше згадується в реєстрі 1649 р. серед старшини Корсунського полку. Активний учасник Визвольної війни 1648-1657 рр., близький сподвижник Б. Хмельницького. Брав участь у всіх боях 1648-1649 рр., Берестецькій битві (1651), Жванецькій облозі (1659), в боях за Білорусію (1656), Конотопській битві (1659). Займав уряди корсунського полковника (1653-1655; 1662-1664; 1672-1673), ніжинського полковника (травень 1659) та наказного гетьмана на Сіверщині (липень 1659), наказного гетьмана (1662). Брав участь у переговорах з Олексієм Михайловичем (1654-1655), у виробленні умов Галицького (1658) та Чуднівського (1660) договорів, у посольстві на сейм у травні 1659 р. Прихильник польської орієнтації серед старшини. Учасник походу Яна II Казимира на Лівобережжя (1663-1664). Через зв’язки з І. Виговським, звинувачений його конкурентом П. Тетерею у зраді, заарештований і з Ю. Хмельницьким та Й. Тукальським ув’язнений до Маль-боркської фортеці (1664). Разом з Й. Тукальським у 1667 р. утік з в’язниці і перейшов на службу до П. Дорошенка (за іншими даними, до короля, який у 1674 р. хотів замі- нити ним М. Ханенка). Обороняючи Білу Церкву від польських хоругв, загинув 12 вересня 1675 року. З дружиною Ганною Шептицькою мав чотирьох дітей, які з дорошенківцями переїхали на Лівобережжя і влилися до старшинських родин Київського та Миргородського полків. ГУЛЯНИЦЬКИЙ Григорій (поч. 17 ст.–12.09.1675) – активний учасник визвольної війни 1648–58 (див. Національна революція 1648–1676), впливовий політ. діяч тієї доби. Походив з відомого й розгалуженого роду Гуляницьких, що належали до укр. правосл. шляхти (вперше згадується, за джерелом, 1516), родовим гніздом якого було с. Гуляники на Кременеччині. Рід Гуляницьких брав активну участь у нац. революції з самого її початку. У "Реєстрі всього Війська Запорозького" 1649 вказано 20 представників роду. Г. був у числі козацької старшини Корсунського полку. Наприкінці 1651 перебував в опозиції до Б.Хмельницького. Не прийнявши Білоцерківського договору 1651, змушений бжув тікати до Свято-Онуфріївського монастиря під Корсунем (нині м. Корсунь-Шевченківський). На власні кошти значно розбудував цей монастир. 1653–55 Г. – корсунський полковник (щодо цього в історіографії існує непорозуміння, оскільки Г. іноді плутають з його рідним братом – Іваном, козаком Корсунського полку). Брав участь у Жванецькій облозі 1653, дипломатичних переговорах з Рос. д-вою (1654–55), однак не присягав цареві Олексію Михайловичу. 1656–59 Г. – полковник Ніжинського полку. Влітку 1656 разом із переяслав. полк. П.Тетерею командував корпусом укр. військ, який діяв у Білорусі (переважно в р-ні Гомеля). Після смерті Б.Хмельницького став прихильником І.Виговського, брав участь у Корсунській раді 1657 та козац. раді у Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький) 1658, боровся (трав.–черв. 1658) проти опозиції, вибив пушкарівців із Гадяча та Лубен, вів дипломатичні переговори з Річчю Посполитою, які завершилися укладанням Гадяцького договору 1658. Як наказний сіверський гетьман Г. командував Ніжин. полком, Прилуцьким полком і Чернігівським полком, обороняв від рос. військ Пирятин, Варву (нині с-ще міськ. типу Черніг. обл.) і, особливо, Конотоп. Брав участь у Конотопській битві 1659. Після відставки І.Виговського склав полковничий пернач, однак потім підтримав Ю.Хмельницького. Брав участь у битві під с. Слободище (нині село Бердичівського р-ну Житомир. обл.) і укладанні Чуднівського договору 1660. 1662–64 – корсунський полковник, гетьман наказний (1662). Під час гетьманства П.Тетері брав участь у поході короля Яна IIКазимира Ваза на Лівобережну Україну (1663–64). Згодом був звинувачений у зраді й засланий до Мальборкського замку (нині м. Мальборк, Польща) разом з Ю.Хмельницьким і Й.Нелюбовичем-Тукальським. Утік з останнім із в'язниці 1667, потім служив королю, розглядався як можливий наступник М.Ханенка, але став, по суті, на бік гетьмана П.Дорошенка. Загинув у Білій Церкві. Рідня його двоюрідного брата Федора та й, очевидно, нащадки самого Г. (два сини і дві дочки від шлюбу з Ганною Шептицькою) опинилися з часом на Гетьманщині, дехто з них займав не дуже значні посади в Київському полку та Миргородському полку у 18 ст. ГУЛЯНИЦЬКИЙ Григорій. - Козак. Сотенний старшина. Зять Тимофія Носача. Тезка полковника Г. Гуляницького, з яким жив у один час. ГУЛЯНИЦЬКИЙ Григорій. Народився 1760 р. Покозачений шляхтич. Полковий канцелярист (з 1771) та значковий товариш (з 1772) Миргородського полку. ГУЛЯНИЦЬКИЙ Іван. - Походив зі шляхетського роду Гуля-ницьких, але не був братом Григорія Гуляницького. Переселився на Чернігівщину в часи осадження Чернігівського воєводства (1636-1648). У козацькому війську з 1648 р. Полковий старшина. Стародубський полковник (наказний) від Ніжинського полку (1656-1657). Ніжинський полковник (1657-1659). Загинув у боях між Москвою та І. Виговським у травні 1659 р. ГУЛЯНИЦЬКИЙ Іван. - Народився 1692 р. Значковий та військовий товариш Стародубського полку (1720-1735). Брав участь у Низових та Польських походах. Жив у Новоміській сотні. ГУЛЯІШЦЬКИЙ Іван. - Значковий товариш Ніжинського полку (1747). Жив у Ніжині. ГУЛЯНИЦЬКИЙ Кирило. - Глухівський полковник (1663 -1664). ГУЛЯНИЦЬКИЙ Тимофій. - Генеральний суддя (1662-1663) у Юрія Хмельницького. ГУЛЯНИЦЬКИЙ Федір. - Військовий товариш. Двоюрідний брат Григорія Гуляницького. Григорій Гуляницький походив зі шляхетської родини з Волині. Мав герб – в щиті вертикальна рогатинна розпірка з накладеним на неї мечем. Він, можливо, брав участь у Корсунській битві 26 травня 1648 р. Під час складання реєстру 1649 р. був запи- саний до Полкової сотні [10, 131]. У 1653 р. Г. Гуля- ницький, через незгоду з Білоцерківським догово- ром, «підпав було гніву гетьмана Хмельницького» і укрився в Корсунському Свято-Онуфрієвському монастирі. Але потім гетьман «перемінив свій гнів на милість» і відправив його послом до Москви на переговори про союз [12, 689]. Пам’ятаючи про допомогу ченців Корсунського Свято-Онуфрієвського монастиря, Гуляницький відновив обитель, на місці якої була його пасіка, і поселив там ченців. В пам’ять про нього Корсунський монастир до почат- ку XVIIІ ст. називали «Корсунсько-Гуляницький» [4, 352–353]. Монастереві Г. Гуляницький надав у володіння різні маєтки, ґрунти і угіддя [7, 30–31]. У 1654 р. Б. Хмельницький, «порадившись з старшиною, послав до великого царя Алєксєя Міхайловіча, самодержця всеросійського, Гуля- ницького та інших» для закріплення договору з Москвою [6, 14]. У 1655 р. Г. Гуляницький, після смерті Івана Золотаренка, став ніжинським пол- ковником. На початку 1656 р. він видав універсал Ніжинському Ветхоріздвяному Георгіївському Красноострівському монастиреві на «бровар і соло- довню … для всей братіі для виживеня» [14, 270]. 23 березня 1656 р. Гуляницький видав універсал Батуринському Крупицькому монастиреві на «млин на рекі Митяювці» [14, 270]. Під час походу українського війська у Білорусію 22 липня 1656 р. московський цар видав грамоту до ніжинського полковника Григорія Гуляницького, у якій нака- зував «побути в Гомлі (Гомелі. – С.С.) та инших сумежних черкаських (!) городах дож. дальшого наказу» [3, 1268–1269]. 15 серпня 1656 р. Гуляниць- кий видав універсал до священника Ананія Полош- ковского та пана Романа Богдановича Понирки з Глухівської сотні Ніжинського полку, яким дозволив їм «на рецє Сліпороді» побудувати млин [15, 890]. У 1656 р. Г. Гуляницький надав універсал цеху і брат- ству ніжинських музикантів [11]. 1657 р. Гуляницький, як полковник ніжинський і «всєго Сіверу», дозволив козакові Петру Рославцю побудувати млин «на річце Кос[ті под селом Рогозиновим]» [15, 922]. 18 січня 1657 р. своїм універсалом Г. Гуляницький дав «перевоз на потребу Церкви Божой на Успєніє Новгородской (Новгород-Сіверської. – С.С.), то єст перевуз Путивлский» [15, 891]. 2 квітня 1657 р. Гуляницький наказав сотнику і війту менським надати Максаківському монастиреві «при місті, яко і по селах ланув, с которих на нас десятина ішла орати для виживеня всей братіі монастира» [15, 891–892]. У 1658 р. Г. Гуляницький був призначений наказним гетьманом Сіверським. На цій посаді він перебував до 1659 р. Під час наказного гетьмануваня він 12 квітня 1658 р. своїм універсалом надав Ніжинському монастиреві «млинов два, в которих каменей чотири і ступи на реці Загоровці і в селі Загоровці Сиволозкой» [15, 892]. 17 вересня 1658 р. Гуляницький як ніжинський полковник та наказний гетьман Сіверський разом з українською старшиною підписував Гадяцький договір України з Річчю Посполитою. Після цього йому було передане село Переяслівка у Ніжинському полку [11]. 17 листопада 1658 р. гетьман наказав пану Кобилецькому, щоб той йшов до Ніжина для оборони від московитів [15, 851]. У травні 1659 р. гетьман Іван Виговський послав Гуляницкого з військом проти московитів, які напали на Україну. Ті оточили його в Конотопі. 11 червня 1659 р. І. Виговський прийшов на виручку під Конотоп і розбив московське військо вщент. Після цього гетьман Г. Гуляницького «за те, що від великих людей в місті відсидів, дарив» [16, 329]. Влітку 1659 р. Гуляницький напав на московитів, які проходили повз місто, і там, «немалу частину возів відірвавши, поклав багато трупу, захопив три мортири, серед яких одна є страшно велика, чотири гармати, а також до двадцяти возів вогнистих куль та провіанту» [8, 84]. У 1659 р. за перемогу під Конотопом польський король надав йому села Носівка і Киселівка [5, 64]. А до жовтня 1659 р. він отримав слобідку Буханку [11]. Осінню 1659 р., після скинення І. Виговського, того підтримали лише ніжинський полковник Гуляницький, брат скинутого гетьмана Данило та генеральний обозний Тимофій Носач. У січні 1661 р. Г. Гуляницький знову був призначений наказним гетьманом вже при Ю. Хмельницькому. Той послав його з 4 полка ми на Лівобережжя, де він безуспішно вів облогу Березної, захопив Боровицю і після цього повер- нувся на Правобережжя. У серпні 1661 р. Гуля- ницький розбив під Ржищевом лівобережного полковника Івана Брюховецького, після чого безуспішно вів облогу Переяслава [5, 64]. У 1662–1664 рр. Григорій Гуляницький пере- бував на посаді корсунського полковника. Він ви- конував різні дипломатичні доручення гетьманів Ю. Хмельницького та П. Тетері. Так, у березні 1662 р. Гуляницький з іншими депутатами їздив до короля з проханням повернути православні церкви і маєтки [9,180]. 14 березня 1662 р. Г. Гуляницький разом з І. Креховецьким, генеральним суддею, та ін. привіз присягу гетьмана Ю. Хмельницького до Вар- шави [9, 178]. 22 січня 1663 р. Гуляницький привіз листа від новообраного гетьмана Павла Тетері до короля, у якому повідомлялося про зречення Ю. Хмельницького, 2 березня – відповідь короля П. Тетері [9, 250, 275]. 14 березня 1663 р. він знову возив листа П. Тетері до короля. Ще 2 березня 1663 р. Гуляницький за службу Польській Короні одержав с. Перхинськ, яким до цього володів князь Яблоновський [9, 278– 279]. 1 грудня 1663 р. Г. Гуляницький очолював військо українців, поляків і татар, яке билося з лівобережними козаками під Ніжином. Пізніше він з військом відійшов і отаборився в Синяках. У 1664 р. корсунського полковника разом із київським митрополитом Й. Нелюбовичем-Тукальським та Ю. Хмельницьким за антипольську діяльність було заарештовано за наказом командувача польськи- ми військами Стефана Чарнецького й заслано до фортеці Мальборк у Cхідній Прусії. Звідти вони були випущені на волю лише у 1667 р. [13, 239, 291]. Влітку 1667 р. Г. Гуляницький був «в Самборку пол- ковником над Чоповцями» [1, 185]. У липні 1675 р. він на чолі українського та польського війська взяв Богуслав, Рокитне, Немирів, Брацлав, Білу Церкву і рушив до Корсуня, щоб прихилити гетьмана Петра Дорошенка на польський бік [2, 187], після цього очо- лив польські загони, які напали на Лівобережжя. 23 липня 1675 р. Г. Гуляницький, як регіментар королівського війська, видав універсал панам «пол- ковником, атаманом, єсаулом, сотником, также і все- му Войска Запорожского товарству і всєму поспол- ству... Відомо … чтоб я всякому особно … предложил, что єго королевскоє величество.., под крилі своі отеческіє приняти хочет» [15, 851]. У вересні 1675 р. московський цар наказав лівобережному гетьману Івану Самойловичу «прийняти міри для видалення» польського полковника Г. Гуляницького, старости носівського, із Трипілля та інших подніпровських міст і містечок, які той розоряв [2, 254]. І 12 берез- ня1676р.піхотний полковник Григорій Кальницький доповідав Самойловичу, що поляки хотіли вивести полк Гоголя, який хотів підкоритися Самойловичу, «як і Гуляницького» [2, 533]. Тут не зрозуміло, чи було знищено його полк, чи того взагалі було вбито. Інших відомостей про Гуляницького не відшукано. Отже, на підставі аналізу значної кількості джерел можна реконструювати життя Григорія Гуляницького. Встановлено, що він у різні часи був наказним гетьманом при гетьманах І. Виговському, Ю. Хмельницькому та П. Тетері, ніжинським і корсунським полковником. І хоча Гуляницький більшу частину свого життя провів на Правобережній Україні, але найбільш відомим він став саме на Лівобережжі завдяки своїй діяльності на посаді наказного гетьмана Сіверського. В дослідженні біографії Г. Гуляницького є декілька білих плям, зокрема, на даний час не є можливим встановити точні дати його народження та смерті. Посилання. 1. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею – СПб., 1867. – Т. 6. – 280 с. 2. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею – СПб., 1867. – Т. 12. – 890 с. 3. Грушевський М.С. Історія України-Руси – К., 1997. – T. IX–2. – 872 с. 4. Киевские епархиальные ведомости. – К., 1867. – 124 с. 5. Корнієнко М.П., Кривошея В.В. Персональний склад старшини правобережних полків (1648–1678 рр.) – К., 2000. – 96 с. 6. Летопись или описание краткое знатнейших действий и случаев, что в котором году деялось в Украины Малороссийской обеих сторон Днепра и кто именно когда гетманом был козацким // Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. – К., 1888. – 455 с. 7. Мариновський Ю. Православні монастирі на терені сучасної Черкаської області до 1917 року. – Черкаси, 1997. – Кн. 1. – 198 с. 8. Мицик Ю. Листи гетьмана Виговського // Конотопська битва 1659 року. Зб. наук. праць. – К., 1996. – С. 82–93. 9. Памятники, изданные Временною комиссией для разбора древних актов – К., 1858. – Т.4. – 634 с. 10. Реєстр Війська Запорозького 1649 року – К., 1995. – 592 с. 11. Сборник архивных материалов по истории Малороссии // Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, ф. 1. № 56538–56729, лаз. 4/13. 12. Собрание сочинений М.А. Максимовича – К., 1876. – Т. 1. – 326 с. 13. Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх – К., 1992. – 334 с. 14. Універсали Богдана Хмельницького. – К., 1998. – 383 с. 15. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–1687). – К.–Л., 2004. – 1088 с. 16. Яковлєва Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття. – К., 1998. – 447 с. Віновий запис Прокопа Степановича Гуляницького на сорок коп грошей і рухомі речі, дані його жінці Овдотії. 7 березня 1560 Інтерес серед ієромонахів викликає Самуель Гуляницький – вихідець із шляхетської родини. Дійсно, в ХVІ–ХVІІ ст. серед малоземельної шляхти відомий рід Гуляницьких (Гулянецьких). Вперше представники цієї родини згадуються у 1516 р.,коли чотирьом особам (ступінь спорідненості встановити не вдалося) підтверджувалася родова вислуга – с. Гуляники (Гуляльники); названі в акті особи – Олешко Іванович, Мартин Єромейкович, Василь Болохович і Янко та Іван Микитичі [Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993., 230]. В Дерманському пом’янику згадуються представники цієї родини: Василь,Стефан, Даміан, Андрій, Михайло [6, 57]. Про них залишилися згадки щодо їхнього перебування на службі князів, при великопанських дворах або в судово-адміністративному апараті. Представники роду Гуляницьких були задіяні на приватних урядницьких посадах: Михайло (Юнкович) був слугою князів Любецьких, урядника містечка Любчого 60-х рр. ХVІ ст.; цьому ж Михайлові князь Богуш Любецький у заповіті 1564 р. відписував «за два годы урочистого плату 10 коп грошей» [7, 232]. До судової реформи 1565 р. деякі представники цього роду – це вижі, зокрема згадуваний у пом’янику – Василь (Юнкович-Гуляницький). У першій половині ХVІІ ст. з роду Гуляницьких вийшли декілька луцьких підписків, які одночасно займались адвокатурою. Популярними адвокатами були Дем’ян (Даміан), Андрій Гуляницькі, які саме і вписані до Дерманського пом’яника. Представник цього роду, скоріше всього нащадок – Тимофій Гуляницький, згадується у 1619 р., коли разом з іншою волинською шляхтою підписав лист на охорону Луцького братства [7, 232]. Гуляницькі згадуються й після повстання під проводом Б. Хмельницького. Чимало юристів-практиків перейшли на службу до гетьмана, серед них були Гуляницькі [8, 70]. Андрій Гуляницький фігурував у вписах луцьких ґродських книг. У документі від 14 люто- го 1641 р. згадується як намісник луцького староства [9, 1–2]. В пом’янику вписано ім’я Прокопій (Прокіп) [9, 57]. Цей представник родини Гуляницьких згадується й у переписі русько-литовського війська 1528 р. серед «бояров гуляницких» [7, 230]. Зазначені факти засвідчують, що родина Гуляницьких у Дерманському пом’янику згадується з тих причин, що її представники у кінці ХVІ – першій половині ХVІІ ст. працювали у судово-адміністративному апараті, на приватних урядницьких посадах, були зна- ними адвокатами, тобто, виступали у судах. Тому закономірним є те, що окремі представники Гуляницьких могли відстоювати і захищати інтереси монастиря у Дермані періоду ідеологічного протистояння. За ці заслуги, ймовірно, їх і згадали у пом’янику. Вони, як правило, виступали і благодійниками. 6. Острозький державний історико-культурний заповідник. – КН. 961/VІ С-565: Дерманський пом’яник. 7. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993. 8. Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569–1673 рр. Студія з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. – Острог; Львів, 2002. Среди обвиняемых в убийстве Адама Букоемського 16.01.1596 вместе с принципалом Андреем Гулевичем, зятем старосты Александра Семашко166, упоминаются Павел Вышинский, Кондрат Смыковский, Кондрат Хорошко и слуги Демьяна Гулевича – Петр Гуляльницький-Горох, возный Василий Гуляльницький, возный Семен Козловский167, Иван Гуляльницький168. В то же время жалобу на тех особ внесли среди других также Евстафий и Василий Елович-Малинские как братья погибшего169. Поэтому, как видим, можно говорить об определенной устойчивость групп, противостоявших друг другу под Омеляниками, одновременно очевидно, что ее нельзя абсолютизировать. В различных жизненных коллизиях родственные связывания могли взять верх над дружескими или клиентарными отношениями и наоборот. Постоянное присутствие рядом с Гулевичами различных представителей многочисленного рода Гуляльницьких, мелкой и практически безземельной шляхты, чьей специализацию было вознивство, служба на гроде и у богатой шляхты, эмоционально объяснил слуга князя Юрия Чорторыйского Антон Визгерд-Заболоцкий, жалуясь на Демьяна и сыновей Владимирского войского Михаила и Бенедикта Васильевичей Гулевичей о насилии и угрозах. Поэтому, по его словам, те, «до Гулялникъ промежку нас, убогою шляхту, утиснувшися, и снат, же за часом вси Гулялники от насъ, убогое шляхты, под свою моцъ и подъ свой росказъ подбити хотечи, праве безъ встыду и без боязни Божое» превратили тех Гуляльницьких в своих слуг, «которые волности своее шляхецкое постерегат не хотечи, до его милости пана Демъяна Гулевича, а другая половина – до пана Михайла Гулевича з службами своими» подалися170. Собственно, как представляется, именно особенности патронально-клиентарной системы и важность мести за обиды свои и родственников в шляхетском сообществе были глубинной причиной трагедии под Омеляниками. На это указывает история «малої людини» Антона Визгерда-Заболоцкого, мелкого адвоката, которую можно понимать как побочный эпизод противостояния панов между собой, а можно – как крайне симптоматический пример. Поэтому как замечал Визгерд в своей жалобе от 14.10.1597, он как лицо, «волности своее шляхецкое» охраняет, в отличие от Гуляльницьких, служить Гулевичам отказывался, а они сами и через своих слуг в отместку, а также из желания «с тое оселости и з маетности моее гулялницкое з Гулялникъ вытиснути и мене здоровъя моего напрод позбавити», оказывали ему различные обиды. В подтверждение своих слов Визгерд ссылался на вписанную в гродские книги 24.04.1591 «одповєдь», которую совершил Демьян Гулевич ему и его шурину: «Передъ двема возными повету Луцкого и при слышенью велю людей, учтивыхъ шляхтичовъ, учинилъ имъ отповедь и похвалку на здоровье ихъ, хотечи ихъ где кольвекъ потрапивши, самъ твою милость або черезъ слугъ и подданых вашеи милости на смерть позабияти, або ноги и руки имъ казати пообътинати, и здоровъя ихъ позбавити». 167 - В наезде Кондрата Хорошко на своего недоброжелателя в Луцке участвовал также возный Семен Козловский (Фонд 25, опись 1, дело 50, лист 120 оборот – 120 а), который жил в имении Кнегинине, где недвижимость имел и тот же Хорошко. Вполне вероятно, что Козловскому было предоставлено там несколько волок земли кем-то из владельцев, что было необходимо для занятия уряда возного; тем самым возный становился слугой своего доброжелателя (Фонд 25, опись 1, дело 55, лист 7 оборот). 168 - ЦГИАУК. Фонд 25, опись 1, дело 49, листы 63-69 169 - Там же. Фонд 26, опись 1, дело 10, листы 187-187 оборот. Гуляницькі гербу Отстоя Чигиринського повіту Про ще глибшу укоріненість на теренах Коростишівського маєтку свідчать документи, які подали на доказ своєї дворянської гідності до Київського дворянського депутатського зібрання Гуляницькі (ця гілка здобула легітимацію з гербом Остоя). Вони належали до давнього волинського роду [14, сс. 230–232]. Одну з гілок цього роду пов’язувало з володіннями Олізарів-Волчковичів тривала оренда Щигліївки і Старої Вілії (можливо йдеться про Вільню чи Віленьку, які розташовані поруч із Щигліївкою). Ще в 1642 році Іван і Варвара з Халаймів Творковські уклали з Олізарами-Волчковичами трьохрічний заставний контракт на ці маєтки за 10000 польських злотих. Згодом Варвара з Халаймів внесла ці заставні права в рід Гуляницьких одружившись з одним із них. Проте Олізари не поспішали повертати позичені гроші, а натомість намагалися повернути собі заставлені маєтки. Так у 1743 році Самійло й Іван Гуляницькі, сини Вацлава, онуки Самійла і Варвари із Халаймів, скаржилися у Житомирському ґродському суді на Доміцелю з князів Четвертинських Олізарову та інших на заподіяні образи та насилля в маєтках Щигліївка і Стара Вілія. Лише в 1768 році правнуки Самійла і Варвари з Халаймів Гуляницьких отримали від онука Людвіка Олізара-Волчковича заборговані гроші з відсотками. Проте на цьому, судячи з наявного матеріалу, закінчився і зв’язок роду Гуляницьких із Коростишівським маєтком. їхні На початку ХІХ століття нащадки мешкали в Таращанському повіті Київської губернії. Ревізія 1834 року не зафіксувала Гуляницьких не лише в Коростишівському маєтку, але й в усьому Радомишльському повіті [11, с. 52-54]. 11. Правобережний гербівник. Т. 2: Нотатки про легітимовану шляхту Київської губернії (1801-1804 рр.) / Уклав Є. Чернецький. – Біла Церква: Вид. О. Пшонківський, 2007. – 204 с. 14. Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: (Волинь і Центральна Україна). – К.: Наукова думка, 1993. – 416 с.: іл. І Самойло Гуляницький
ІІ Вацлав син Самойла 4. Документи і акти. Тестамент священика церкви Архистратига Михаїла в містечку Рожищі о. Мойсея Підгаєцького з розпорядженнями про розподіл майна. Маєтності Рожищанської церкви передавалися в руки єпископові Євгєнію Єло-Малинському. Рожищі, року 1620, квітня 15. Облята документа в книгах Луцького гродського суду від 15 березня 1621 року. ... Воймя Ωтца и Сына и Светого Духа станъсе ку вичъной памεти Я Мойсей Подгаецкий презвитер рожищский чиню явъно и ωзнаймую тымъ моимъ тестаменътомъ кому ω том видати належити будет иж вшелякиε справы которыε писмом ωбяснены не бывают прудко с памεти людскоε сплывают и въ забытε приходят а иж вшелякому чловеку ничого певънийшого не маешъ над смерть которая жадного минути не може а розумием вже близко конец живота своего по зостю с того свита уваживъши абымъ за доброε памети и розуму своего росправил домъ и убогую маетностку свою Напрод поручаючи себε Господу Богу моему в Тройци εдиному в руки εго светыε душу мою а тило моε гришъноε ωт земли взятоε земли котороε по смерти моεй при церкви Рожыщкой светого Архистратига Михайла положоно и поховано водле звычаю християнъского старожитного быти мает противъ дверей церковъныхъ входечи на цминтар Которым то тестаменътомъ моимъ ωстатнее воли моее хочу мити чиню и назначаю ωпекунами сыномъ моим Дароменътови и Стεпанови и поручаю их напрод в руки Богу а εго мл в Бозε велебному εго мл ωтцу ∑въгению ∑ловичу Малинъскому εпископу Луцкому и Ωстрозскому моему млстивому пану их мл пану Яну ∑меловъскому войтови рожищъскому и пану Григорю Баковецкому швакгрови своεму Маетност мою то ест част гулялницкую зо въсимъ навсе яко ся в собε мает такъ теж и рухомую всю через мене набытую в дому моемъ рядити и справовати // и ω том всемъ их мл: панове ωпекуны в семъ тестаменъте моемъ менованыε ω той маεтности моεй Гулялницкой купной и въшелякимъ правомъ набытой повинъни будут старанье мити з стороны дивокъ моих Палагъи и Настаси, тых посмерти моей поручаю въ ωпеку полагю εе мл пне Григорево Баковецкой сестре моεй рожоной а Настасю εе мл: пне ∑миловъской которымъ то дочкамъ моим вся маетност моя рухомая на въшелякоε ωпатренъε и потребы их ωбернена быти мает которая на реестре εст списана И тую маетност мою Гулялницкую вшеляким правом набытую ижемъ εе пану Остафъеви Заецови на три лита по собе идучиε аренъдовал теды водлε аренъды их мл пнове ωпекуны заховати се мают такъ теж маетност мою с продков моих при церкви Рожищъской выслужоную за датани благочестивых и христолюбивых εпископовъ и за потверженемъ великого короля полского Генъдрика держал εсми спокойнε такъ подданых яко и кгрунъты церковъныε став млын сеножати и ωстровъ Жалобовъский то все εго мл в Бозе велебному ωтцу ∑вгению ∑ловичу Малинъскому εпископу Луцкому и Ωзстрозскому яко пастыреви добродиеви и ωпекунови добр церковъных в руки εго мл: зоставую и въси права и твердости моε их мл: панам ωпекуном моим в порядокъ и справованъε ωтдаю и поручаю Ашто сε дотычет малжонъки моεе милоε Палаги Тарасовъны Гулялницкоε с которою с полною рукою купили есмо маетност в Гулялниках тогды по выстю аренъды пана Ωстафя Заеца половицу тоε м[а]етности малжонка моя до спокойного держаня и уживаня собε взяти мает ωднакъ розумию то ω малжонцε моεй // же тоε маетности ωт дитокъ наших Доромента и Степана ωтдаляти и в руки жадному с повинъных своих пущати не мает а сынъ мой старший ∑сифъ εсли бы был живъ под заклятемъ смертным не маεтъ бывати в Гулялниках их мл пановъ ωпекуновъ турбовати до сполных лит и зросту ωбудву брати менъших Доромента и Степана а засивки такъ ωзимый яко и ярый ωвес ячмен и гречка на рокъ теперешний засияныε и пчолы в пасеце и въси статки якиε колвекъ домовыε такъ сыномъ яко и дочкамъ вровъный дел быти мает И на том зоставил сес мой тестамεнт ωстатнее воли моεе с подписомъ власноε руки моεе и под печатю моею до которого за устною а ωчевистою прозбою моею будучи того добре сведоми печати свое приложити и руки подписати рачили их мл пановε приятели моε тоест εго мл пан Миколай Жолендовский а εго мл панъ Криштофъ Садовъский а панъ Василεй Ωдинецъ Писанъ у Рожищах року тисеча шестсотъ двадцатого мца априля пятнадцатого дня У того тестаменъту печатей притисненых чотири а подпис рукъ тыми словы Мойсий Подгаецкий рожиский презъвитер власна, Mikolay Zolendowsky wlasna reka Krzysztof Sadowsky wlasna reka Василей Ωдинец рука власная ... ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 122, арк. 17-18. Віновий запис Прокопа Степановича Гуляницького на сорок кап грошей і рухомі речі, дані його жінці Овдотії. Акт від 17 січня 1577, Ng 199, 3. Випис з книг гродських від 7 березня 1560 р. 223 Я, Проко(п) Стєпанови(ч) Гулд(л)ни(ц)ки(и), повѣту Лу(ц)ко(г)[о] зє- мєни(н), вы(з)нава(м) и дава(м) вєда(ти), або, чтучи єго, слыша(ти) ко(ж)до- му доброму, кому будє(т) по(т)рєба того вѣда(ти), нинє(ш)ни(м) и на потомъ будучи(м), (и)ж з ла(с)ки мило(г)[оІ бога понА(л) єсми за сєбє в ма(л)жє(н)ство дочку в зємєнина Воло(ди)мє(р)ско(г)[о] повѣту в пна Васи(л)я Федо ровича Дриви(н)ско(г)[о] па(н)ну О(в)до(т)ю и (в)зд(л) по не(и) поса(г)у грошє(и) готовы(х) соро(к) копъ литовское ли(ч)бы. И напроти(в)ку того внесе(н)я ее, заховываю(чи) сд во(д)ле ста(т)уту права кня(з)ства Ли(тв)- ско(г)[о], запи(с)ую е(и), жоне мое(и), пне(и) Овдо(т)и на трете(и) ча(с)ти име(н)я мое(г)[о], которад сд ча(ст) мнѣ со(т) брата моего И(л)яша ув о(д)дѣ- ле у Гулд(л)нико(х) зо(с)тала, соро(к) ко(п) гроше(и) ли(тв)ское ли(ч)бы. А ку тому, е(ст)ли бы(х) што ме(л) прикупи(ти) а(л)бо е(ст)ли бы яки(м) спа(д)ко(м) на мене при(и)ти мело, та(к) тє(ж) на трєтє(и) ча(сти) в то(и) же суме в сороку копа(х) гроше(и) лито(в)ски(х) де(р)жати и (в)жива(ти) до ты(х) часо(в), поко(л) тую соро(к) ко(п) де(ти) кши, которые, е(ст)ли бо(г) да(ст), з нею мети буду; а е(ст)ли бы(х)мо дете(и) не ме(ли), ино бли(з)кие мои е(и) (в(т)даду(т). И во(л)на сона тое вѣно свое соро(к) ко(п) гроше(и), ю(т) мене е(и) записаное, со(т)да(ти) и за(с)тави(ти), кому хотечи дарова(ти), ку (с)воему пожи(т)ку собе(р)нути, яко сама налепе(и) розумею(чи). А де(ти) або бли(з)кие мои того е(и) заборони(ти) не маю(т), што сд те(ж) дотыче(т) ста(т)ку мое(г)[о] рече(и) рухомы(х), яко гроше(и) готовы(х), та(к) ша(т), коне(и) е(з)дны(х) и и(н)ши(х) рече(и) рухомы(х), которые ку име(нню) не прилегаю(т), то все жоне мое(и) мило(и) О(в)до(т)и на вечно(ст) запи(с)ую. Во(л)на жона моя ©(в)до(т)я по животе мое(м) тые рухомы(и) // речи к 223 зв рука(м) свои(м) ме(ти) и (в)жива(ти) часы ве(ч)ными. А в то ни(х)то ся з дєтє(и) ани з бли(з)ки(х) мои(х) вступова(ти) сд не маю(т). Што сд дотыче(т) стада сверепъего, которое сона за собою в до(м) мо(и) прине(с)ла, двѣ све- рипе а ко на, то сона яко вла(ст)но(ст) свою к рука(м) свои(м) буде(т) мети, а в то сд ни(х)то вступова(ти) не мае(т). На (ш)то е(с)мижоне мое(и) 0вдо(т)и се(с) мо(и) ли(ст) по(д) моею печа(т)ю да(л). А при то(м) бы(ли) и то(г)[о] до(б)ре сведоми па(н) Лаври(н) Богушеви(ч) Ивани(ц)ки(и), а па(н) Семе(н) Ла(с)кови(ч) Че(р)нъчи(ц)ки(и), а па(н) Василе(и) Ва(н)кови(ч) Ве(р)бъ- ски(и). И проси(л) есми и(х) мл(сти) выше(и) писаны(х) пано(в) со прило- жє(н)є пєчатє(и). И(х) мл(ст) на про(з)бу мою вчини(ли) и печа(ти) свои к сему моє(му) ли(с)ту приложи(ти) рачили. Писа(н) у Володиме(ри) року бо(ж)его тисеча пя(т)со(т) ше(ст)десятого, м(с)ца ма(р)та, семого дня. Жалоба п. Я. Гуляльницнаго о томъ, что паны Л. и А. Гуляльницкіе повысили подданнаго отца его). Року 1574, мца июня 28 дня. Присылал на вряд кгродский замку гдрьского Луцкого до мене, Михаила Вильгорского, постаростего Луцкого, от его млсти кнзя Богуша Корецкого, воеводы земли Волынское, старосты Луцкого, Браславского и Веницкого, пан Янко Гулялъницкий сына своего Михаила, обтяжливе жалуючи и оповедаючи тымъ обычаемъ: Иж, дейй, "року теперь идучого тисеча пятьсотъ семдесят четвертого мца июня двадцат шостогодня в суботу пан Левко а пан Анъдрей Яновичи Гулялъницкие сами особами своими, нет ведома для которое при чины, наполнившися воли своее, поймавши, дей, модно кгвалтомъ на добровольной дорозе на кгрунте отца моего в ыменью нашомъ Гулялъницкоуъ подъданого отца моего на имя 0едка без жадного лица злодейского и не просечи, дей, ув отца моего на него о справедливость, обесити дали". И просил оный Гулялницкий через помененного сына своего Михаила, абы то было записано. А так я тую жалобу и оповеданье его до книг кгродских Луц-ких записати казал. К. Ц. А., ки. 2048, л. 172, № 241 Господарск1й закладный листъ, данный по жaлoбt пановъ Гу- ляльницкихъ на воеводича Виленскаго п. М. Радивиловича и его урядника п. Г. Ковачинскаго). Л'Ьта Божого Нароженя 1571, мца июля 28 дня. Писал и присылал до мене, Ивана Хребтовича Богуринского, подстаростего Луцкого, наместник Олыцкий пан Гектор Кавачин- ский, оповедаючи, иж, дей, ,дня вчорашнего мца июля двадцат- семого дня положено кспею з листу его кролевское млети на именю его млети пна моего уво Иванчичахъ, на которомъ листе дата 3 Люблина року шестдесятдепятого мца июля первогонадцат дня, вн;о тому два годы'', и просечи, абы тая копея слово от слова до книг была уписана. Которая копея так ся в собе мает: .Жикгимонт Август, Божою милост1ю корол Полский, ве ликий князь Литовский, Руский, Пруский, Жомойтский, Мазовец-кий, пан и дедичъ................жоному Богушеви кнзю Корецкому, старосте ншому Луцкому, верне нам милему, а в небытности его, подстаростему, ласка нша кролевская. Врожоный, верне нам ми лый! Жаловался перед нами обтежливе шляхетный Янко Ермашо- вичъ, Иляшъ Степанович Гулялницкие сами от себе и от брати своее врожоное именемъ з Гулялникъ противо врожоному Мико- лаеви Радивилови, воеводичови Виленскому, и Гекторови Кава- чинскому, старосте его на Иванчичах и на Олыце, от слуг его и подцаныхъ, которые им на горло их явне отповедают. Што мы, бачечи противо покоеви посполитому, а хотечи их в томъ на эдо- ровю их убезпечити, а тое зуеалство и безъпечност от тых, кото рые им отповедают, погамовати, заклад наш, жебы обедве сто- рвне не кгвалтем'ь, але водлугъ права посполитого против себе заховали, межи ими даваем и закладаемъ три тисечи коп грошей монеты и личбы литовское тымт. листомъ нашим, которого поло вица стороне б'Ьгачей, а другая половича до скарбу нашого ко ролевского, коли бы их сторона перепала без вшелякого отпус- каня, мает быти дана и заплачена. Иж бы обедве сторони о тым певную ведомост мели, росказуемъ в тым, абы тот заклад нашъ межи преречоными сторонами дано и залажоно до книг кгрод- скихъ Луцкихъ вписати и через возного земского, ведле ьвычаю, ведомо обудве сторонам донести и ведомость иным вчинити рос- казал; а иначей, под ласкою ншою, абыс в томъ не чинил. Дан 3 Люблина на сейме валномъ корунномъ, дня оденнадцатого липца, року Божого 1500 шестдесятдевятого"’ А так я тую копею з листу его кролевское млсти слово от слова с початку аж до конца до книг кгродскихъ записати ка- залъ. (К. Ц. А., кн. 2045, .4. 311j. Заииеь земянки Марій Гуляльницкой о томъ, что, проживъ не малое время въ замужеств за земяниномъ Яцкомъ Гуляльницкимъ въ любви и согласіи и не имя отъ него ни вновной, ни другой какой-либо записи въ обезпеченіе ея приданаго, она и впредь освобождаетъ мужа отъ выдачи ей вновной записи и навсегда отре кается отъ всякихъ правъ на ту часть его имній, которую должна была бы получить отъ него въ вно. 1572 года, ноября 15 . Року 1572, месеца ноябра 29 дня . Пришодчи и постановившися очевисто на вряде кгродскомъ, в замку Луцкомъ, передо мною Петром Хомякомъ, подстаростимъ Луцкимъ, от его милости князя Богуша Корецкого, воеводы земь Волынскихъ, старосты Луцкого, Браславъского и Вницкого, земянка земли Волынское повету Луцкого пани Яцковая Федоро вича Поповчиная Гулялницкая Маря Яцъковна Тимоховича Гулялницкая доброволне до книг кгродских Луцких вызнала водле листу своего, под печатю своего н под печатми людей добрыхъ от себе малъжонку своему пану Яцку Гулялницкому даного, и тот лист свой передо мною, подстаростимъ, на вряде положивши, просила, абы был вычитан и въ книги кгродские Луцкие слово въ слово уписан. Которого я огледавъши, перед собою читати казалъ, Б иблиотека"Руниверс" — 25 S — и так ся в собе маетъ: „Я Яцковая Федоровича Поповчиная Гу лялницкая Маря Яцковна Тимоховича Гулялницкая явно чиню и вызнаваю сама на себе сим моимъ листомъ кождому, кому бы того была ведати потреба, ижъ я вступивши въ стан малжонский з малжонкомъ моим милым паномъ Яцком Федоровичом Поповкою Гулялницкимъ и мешкаючи з нимъ въ стане малжонском през немалый час, жадныхъ записовъ а ни жадное оправы посагу, вена на части именъя в Гулялниках малжонка моего пана Яцка я са ма а ни братя не одержали; а ижъ ми ІІанъ Богъ, з ласки своее светое, доброго мешканя з малжонкомъ моим паномъ Яцкомъ Федоровичомъ Гулялницким узычити рачилъ, яко-м в него теперешнихъ часовъ жадныхъ записовъ а ни вена оправеного не одер жала на части именя малжонка моего в Гулялникохъ, жадным писмом при брати моее нт и сама не маю, так и напотом никгды в малжонка моего жадных записовъ а ни вена оправеного на части именя его въ Гулялникохъ мети не хочу вечъными часы . Волен будет малжонокъ мой тую часть свою в Гулялникох самъ держати и ее вживати, и кому хотячи отдати, продати, даровати и записати, где хотечи ку пожитку своему оборочати, як самъ налепей розумеючи; а я, яко до того ничого не маючи, ему са мому малжонку моему, так и кождому, хто бы тую част от мал жонка моего держалъ, ни в чомъ и жаднымъ правомъ а ни жад ными листы, естьли бы ся напотомъ в мене оказати мли або в брати моее, жадное трудности задавати не маемъ, а тые листы напотомъ або записы, естлибы ся або якая оправа посагу мн от малжонка моего показали, везде въ каждого права жадное моцы мти не мають, кгдыжъ в мене самое а ни в брати моее жадных записов а ни оправы посагу, мн от малжонка даных, нт и никгды жадных записов мти не хочу от малжонка моего пана Яцка Федоровича Гулялницкого. Якож я Яцковая Федоровича Гулялницкая Маря Яцковна Тимоховна Гулялиицкая, сее доброволъное позволене, выречене и вызнане мое приводечи до моцнейшого и правънейшого скутку, обличне ставши перед вряБ иблиотека"Руниверс" — 259 — дом замъку господарского Луцкого, до книгъ кгродскихъ Луц кихъ вызнала и записат дала, а потомъ, кгды суды земские,, но коронации короля его милости новообраного, будут сужоны и справованы, волно будет малжонкови моему пану Яцку Федоро вичу Гулялницкому, або естьли бы он комужъ колвекъ тую част именя своего в Гулялникохъ продал, тогды и тому волно будет оный выпис кгродский сознанъя моего, коли похочет, до книг справ судовыхъ земских Луцкихъ перенести и дати записати; кокоторый выпис кгродский вызнаня моего суд земский мает до книгъ судовых справъ земскихъ приняти и казати записати, так яко бых я сама, очевисто в суду земского Луцкого ставши, сознане учинила. И на то есми дала малжонку моему милому пану Яцку Федоровичу Гулялницкому сес мой лист з моею печатю. А для лепшое твердости и сведомъя сего листу моего просила их милости князя Григоря а князя Дмитра Ивановичов Ружинских, а пана Василя Ванъковича Вербъского, а пана Романа Василе вича Марковъского о приложенъе печатей; ихъ милости, будучи того свдоми, то на прозбу мою очевистую вчинити, печати свои къ сему листу моему приложите рачили. Писан в Локачохъ, лета от нароженъя Исуса Христа Сына Божого тисеча пят сот семде сят второго, месеца ноябра пятогонадцат дня.“— А так я, подстаростий, тое очевистое а доброволное сознане и лист панее Яцковое Федоровича Поповчиное Гулялницкое Мари Яцковны Тимоховича Гулялницкое слово в слово, с початку ажъ до конца до книгъ кгродскихъ Луцкихъ записати казалъ . Книга гродская Луцкая 1572 года, As 2046, л. 605 . 1 577 р., грудня 9. Луцьк. – Лист волинського воєводи князя Андрія Вишневецького про призначення Яцька Гуляльницького возним Луцького повіту Я, Андри Иванович Вишнвцкии, вовода змли Волынско, jзнаимую симъ листомъ моимъ, иж за жаданмъ их млсти пановъ jбыватли змл воводства Волынского на смику Луцкомъ, днu двuтого дкабра року тисuча пuтсотъ смъдсятъ смомъ будучихъ, постриглмъ вознымъ до повту Луцкого чоловку доброго, шляхтича поцътивого, родича и jбыватля воводства Волынского в повт Луцъкомъ и кого имнмъ Яцъка Фдоровича Гулялницкого, выслухавши го први водл статуту на тотъ вряд присги, на котором jнъ мать справуючи то вс, што вряду го налжит, врн, справдлив и побожн, ничого инъшого прд с н покладаючи и н поважаючи тол боязнь Бжую и справдливость го свтую во въсмъ подлугъ присги свои, которую на тот врядъ вчинимъ, заховати и то вс, на што будть jт вряду послан, справдлив а н иначи, н с приязни, н з боязни, ани з вазъни такъ тж н за послугами ани за рады сознавати до книг. На што тому вышимнованому Яцъку Гулялницкому далъ сми сс мои лист з мою пчатю и с подъписом руки. Писанъ у Луцку дня двятого мсца дкабра року тисяча пятсотъ смъдсят смого рукою власною. ЦДІАК, ф. 25, оп. 1, спр 18, арк. 59 зв.–60. Запис в актовій книзі. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Г >
