як окреслює Олександр Семашко (невдовзі луцький староста) заслуги свого служебника Щасного Ґалезького, майбутнього підстарости, за які дарує йому на вічність село Верпетин, попередньо надане Ґалезькому у заставу в певній сумі грошей: «...которыи своимъ властънымъ коштомъ и накладомъ завжды до службъ моихъ былъ готовъ» (ЦДІАК України. — Ф. 25. — Оп. 1. — Спр. 38. — Арк. 79 зв.–81, 1.12.1589 р.) Сумну картину ілюструє історія зі Станіславом і Войтехом Галенськими (1636 р.). Ці брати “по выстю з наукъ” купили невеликий будинок у Луцьку і почали чинити різноманітні збитки вбогим міщанам, а що ті не скаржилися на них, то апе-тит у братів зростав, і вони почали вимагати безплатних напоїв у шинкарок, дармових виробів у ремісників, відбирати у міщан речі, “которые се имъ подо-бали”. Звернення до них міських властей наслідків не мали, ба більше, брати почали погрожувати. Невдовзі від “похвалок” брати перейшли до активних дій. Напали вночі на будинок міщанина Тимоша Булиги і побили так, що той помер. Іншим разом брати наказали слугам забрати з ятки міщанина Давида Гримаша м’ясо, а коли бідолаха поскаржився Станіславові Галенському, то шляхтич “чеканомъ его пробилъ, же небожъчикъ выгоиты с того ураженя не моглъ и смертю с того света зъшолъ”. Далі С. Галенський, продавши свою частку в маєтку Вишневі, силоміць вселився зі слугами в будинок цехмістра Яна Гончара і вимагав, аби йому безкоштовно подавали мед. Випивши зі слу-гами кілька десятків гарнців трунку, він “в тот дом поцтивый белых головъ непоцтивыхъ телесные грехи, пану Богу противные, пополнившы, заледве стамътол, остатокъ меду челяд росточивши, одошли”, після чого вирушили в місто, б’ючи зустрічних і стріляючи по будинках міщан. Через кілька днів С. Галенський з челяддю уночі напав на будинок кушніра Гарасима, наказав челяді приставити до тіла бідолахи пістолі і вимагав дати йому 10 золотих на вино, що останній і змушений був зробити. Цього шляхтичу виявилося замало і він наказав прив’язати за коси до плоту стареньку маму міщанина, пограбував хату і забрав мушкет та шаблю, призначені для оборони міста. Ще через кілька днів зайшов до майстерні мечника Павла і відібрав шаблю. Останнім вибриком шляхтича був напад на будинок бурмистра Шимона Злоторовича, в який він увірвався вночі, висікши вікна, і пограбувавши майно. Не пощастило ще й двом купцям, що привезли до міста на продаж вино і в той час були в будинку – їх також побили і пограбували. Скарга бурмистра до ґроду ще більше розлютила нападника, і він удруге напав на будинок бурмистра, але тепер уже міщанам урвався терпець і вони розігнали слуг шляхтича, а його самого схопили і привели до ґроду1. 1 ЦДІАК України. Ф. 25. Оп. 1. Спр. 201. Арк. 958 – 961 зв., 988 – 989 зв. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Г >