Гагіни

ГАГІНИ - земянський рід Мозирського, Київського і Путивльського повітів Великого Князівства Литовського.

В Печерському сінодику записан рід «пана Михайлів Гагинов» (с. 48): 
(1) 32 імені чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо схимницю Христину (6), схимника Іоана (8), схимницю Єфромею (11), схимника Авксентія (12), Анфала (22).
(2) Князя Дмитра, князя Іоана.
(3) Юрія.
(4) Князя Іоана, князя Михайла, князя Василя, князя Романа, княгиню Анастасію, княгиню Ульяну, княгиню Ірину, Олену, Анастасію.
(5) Якова, Іоана, Марію, Іоана, Олену, Ірину.
(6) Княгиню Анастасію, князя Іоана, князя Іоана, князя Іоана, Анастасію, Пелагею, Софію, Марію, Зиновію, Анну, Ульяну, Меланію.
(7) 16 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо інока Іону (8), священно (!) Йова (10), інока Олексія (11), інока Никиту (13), інока Омеляна (16).
(8) Князя Олексія, княгиню Феодосію.
(9) 13 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо інока Якима (10), інока Нектарія (13).

Джерело: Жарких М. Печерський синодик. https://www.m-zharkikh.name/uk/History/Monographs/PecherSynodikon/Text/Sect181-200.html

ГЕНЕРАЦІЯ І


МИХАЙЛО ГАГИН

19 березня 1497 р. в. к. л. Олександр Ягеллончик надав привілей київським боярам Дебру Калениковичу, Михайлу Гагіну, Федору Голенчичу і Кунцу Сенковичу на маєтки Музець, Милолубль, Оскол, Ядріївці і Берково у Київському та Путивльському повітах. Вони повідомили, що дядько їхніх дружин князь Роман Яголдаєвич мав одну дочку, котра була дружиною князя юрія Борисовича В’яземського, і князь Роман записав їй свої вищеназвані отчинні маєтки. Оскільки юрій В’яземський із дружиною виїхали до Москви, маєтки перейшли до великого князя. Тому і бояри просили володаря віддати ті маєтності “по близкости жонъ их”. У зв’язку з цим Олександр Ягеллончик вказані маєтки “…по близкости жонъ ихъ дали чоторымъ имъ по делницамъ вечно, со всим по тому, какъ князь Роман держалъ, и што к тым именіямъ здавна прислухало, и ихъ жонам, и ихъ детемъ, и потом будучимъ ихъ щадкомъ” (АЛМ. – Т. І. – Вып. І. – С. 131–132). 
В 1504 р. був намісником мозирським, за участь у повстанні Глинського його маєтки були в 1508 р. передані Тишкевичу [Бонецький-1, 69]. Згадка про перебування Гагина на уряді мозирського намісника міститься в грамоті короля Сигізмунда з 13 грудня 1509 р. [Любавский М.К. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания 1-го Литовского статута. – М.: 1892 г., приложение № 17, с. 15].

Землеволодіння: Левковичі чорнобильські, Вербковичі

Дружина:  ......  ........., племянница кн. Романа Яголдаевича.

ГЕНЕРАЦІЯ ІІ


ВАСИЛИЙ МИХАЙЛОВИЧ ГАГИН

Дети Михаила Гагина Василий и Гаврила 
находились в составе «литвы дворовой» по Медыни (Тысячная книга 1550 г. и Дворовая тетрадь 50-х гг. XVI в.». М., 1950, , стр. 200). 

ГАВРИЛО МИХАЙЛОВИЧ ГАГИН

Дети Михаила Гагина Василий и Гаврила 
находились в составе «литвы дворовой» по Медыни (Тысячная книга 1550 г. и Дворовая тетрадь 50-х гг. XVI в.». М., 1950, , стр. 200). 




ДОКУМЕНТИ І АКТИ


№ 1

1497 г. марта 19. Витебск.
Привилеi бояром киевъским Дебрȣ Калениковичȣ, | а Михаилȣ Гагинȣ, а Өедкȣ Голенчичȣ, а Кȣнцȣ Сенко|вичȣ на именья Мужєчъ, а Милолюб(ль), а Ѡскол, а Я|дреевицы, а Берково вечьностью.|

Самъ Александръ, бож(е)ю м(и)л(о)стью. |
Били намъ чолом бояре киевские Дебръ Калениковичъ а Михаило Гагинъ, || л. 139 а Өед(ь)ко Голенчичъ, а Кȣнца Сеньковичъ, а поведали намъ, што ж дѧдко жонъ их, кнѧз(ь) Роман | Яголдаевичъ ωднȣ дочкȣ в себе мел, и тая его дочка была за кнѧзем Юр(и)емъ Борисовичом | Вѧземъским. И кнѧз(ь) Роман записал был тои дочце своеи именья свои ωтчинъные на и|мѧ Мȣжеч, а Милолюбль, а Ѡскол, а Ядреевцы, а Берково в Киевском повете а въ | Пȣтивльском. И кнѧзѧ Романова дочка з мȣжом своим зъехали до Москвы. Ино тые | именья вси кнѧзѧ Романовы спали были на нас, на г(о)с(по)д(а)ра. И били нам чолом Дебръ | Калениковичъ, а Михаило Гагин, а Өедко Голенчичъ, а Кунца Сенъковичъ, абыхмо | тые имен(ь)я дѧдка жонъ их кнѧзѧ Романовы им дали по близкости жонъ ихъ. |
И мы то з ласки нашое вчинили, тые имен(ь)я кнѧзѧ Романовы Мȣжеч, а Милолюб(ль), | а Ѡскол, а Ядреевицы, а Берково по близкости жонъ их дали чотыром им по дел(ь)|ницам вечно, со всимъ по томȣ, какъ кнѧзь Роман держал и што к тым именьям | здавно прислȣхало, и их жонам, и их детемъ, и потом бȣдȣчим их счадкомъ.
А на | твердость того и печат(ь) нашȣ казали есмо приложити к семȣ нашому листу. |
П[и]санъ ȣ Витебскȣ, в лет(о) 7005, м(е)сѧца марца 19 день. Индиктъ 15. | Пр(авил)1 воев(ода) вил(енскии) пан Мик(олаи) Ради(вилович), кан(цлер). |




№ 2

1511.03.22 Потверженье Яцку Елцовичу на села в Киевском повете Козаровичи и два ч(о)л(ов(е)ки Демидовских Левковичи, и селишчо Ожъдиловъ, на вечность

Жикгимонт, Божю м(и)л(о)стью корол полскии. Чинимъ знаменито симъ нашимъ листомъ, хто на него посмотрит або чтучи его вслышит, н(ы)нешнимъ и потомъ будучимъ, кому будетъ потреб того ведати. Билъ намъ чоломъ дворанин нашъ Яцъко Елцовичъ и поведилъ перед нами, што перъво сего дали есмо ему село в Киевъскомъ повете на имя Козаровичи а два чоловеки Демидовъских на имя Гридка Хроловича а Юшка, которыи ж люди мешкають в Казаровичах. А к тому дали есмо ему село зрадци нашого Михаила Гагина Левъковичи и теж што брат || (496у(480у)] нашъ славъное памети Александръ, король и великий князь его м(и)л(о)сть, далъ ему селишчо в Киевъскомъ жо повете на имя Ождилов. И на то онъ на все данину нашу первую и тежъ тот листъ брата нашого Александра, короля, перед нами вказывалъ и билъ намъ чоломъ, абыхмо то потверъдили ему нашимъ листом на вечность. Ино мы, з ласки нашое, за его к намъ веръную служъбу и тежъ на его чоломъбитье, то вчинили: тыи верхуписаныи села, данину нашу, и тежъ тое селишчо, данину брата нашог(о), потверъжаемъ симъ нашимъ листомъ вечно и непорушно ему самому и его жоне, и их детемъ, и напотом будучимъ их счадкомъ, со всими тых сел людми служебъными и тяглыми, и данными, и зъ их служъбами, и зъ землями пашъными и борътными, и зъ дубровами, и зъ лесы, и зъ гаи, и з даньми грошовыми и медовыми и куничъными и со въсими платы и доходы, и з ловы звериными и пташьими, и з реками, и з речками, и з бобровыми гоны, и з луками осетрыными, и с озеры, и зъ болоты, и съ ставы, и з млыны и ихъ вымелки, и зъ езы, и зъ езищи на Днепре, какъ на насъ держаны и со въсимъ по тому такъ широко и долъго, какъ ся тыи вышеписаныи села здавна и н(ы)не у своихъ границахъ мають. И волен то он росширити, прибавити и людми осадити, и къ своему вжиточному и лепъшому оберънути, как самъ налепеи розумеючи. А на тверъдость того и печать нашу казали есмо привесити к сему нашому листу. П[и]сан в Кракове, лета Божего тисяча пятьсот одинадцатого, м(е)с(е)ца марта 22 ден, индик(т) 15. (Lietuvos Metrika. Kn. Nr. 8: (1499-1514) - Страница 440-441)
[/q]


Comments