Городня заснована польським дворянином Фащем в часи польського володіння. Наприкінці XVIII ст. за містом ще залишалась сліди від будівель, які належали Фащу – будинку над р. Чибриж, винокурні і колодязя. Пізніше тут жив військовий товариш Лопутка, а в 60-х роках XIX ст. тут стояв будинокмайора Єфремова.

Те, що Городня була не королівським містом, а знаходилось в особистому володінні шляхтича Фаща – підтверджує Шафонський в своєму „Описанні”. Городнянці були „володільницькими мужиками”, а не міщанами вільного города, козаки в Городні при польскому пануванні не проживали. Міщани та купці серед жителів Городні з’явились з відкриттям Чернігівського намісництва.

Хто ж такі були Фащі?

З ними пов’язано заселення майже безлюдних земель на півночі Седнівської волості – межиріччя Смячу та Снову. Польський шляхтич Олександр Фащ, а після нього Миколай Фащ спочатку володіли тільки Старим Сілом. Можливо, так раніше називалось Старосілля, адже саме Фащі на початку 1640-х років осадили Солонівку, Старосілля та Жабчичі. Грунти, що належали Мартину Фащу, в 1637 р. купив Мартин Бутович, який належав до руської православної шляхти, в 1644 р. він одружився на дочці канівського полковника Ю. І. Голуба.

У 1714 р. городенський (городнянський) козак Григорій Дубовик перед генеральним військовим судом засвідчив, що про дозвіл на осадження слобідки, яку назвали Городня, він чув від батька, жителя державки Солонівки, що належала Криштофу Фащу. Лист на осадження Городні від К. Фаща з дозволом 30 років не сплачувати податків і користуватись лісами Чекаринського та Ординського „островів”, отримав якийсь Василь Ляшко. Так на р. Чебриж (Чибриж) була осаджена нова слобода з млином і винокурнею.

Межа Городнянських грунтів починалась від протоки Черемошне, проходила через Солонівське болото, р. Вербч, Татариновое болото та р. Жовідь, потім повертала на південь і через місцевість Журавок доходила до р. Смяч. За словами Г. Дубовика, Городня була осаджена на „щуплому грунті”.

В той-же час на землях Фащів була осаджена Жовідь. У 1673 р. „жолвєнський старий чоловік в лєтєх” Радко Рудий з Макова показав, що першим осадчим Жоведі був батько канцеляриста військової канцелярії Войцехович, який прибув з Басані, але: „після того, як вкопали стовп, батько Войцеховича сюди не повертався, а пан Марко Фащ, якому тоді належав Горськ, коли приїхав оглядати Жоведські землі, був цим дуже здивований. Можливо, що це було зроблено без його дозволу”. Марко Фащ призначив осадчим Радка Рудого. Він-же став і війтом Жоведі, але слобода заселялась повільно, бо слобожани не знали кордонів жоведських земель. Щоб швидше заселити слободу, Фащ встановив слобожанам кордони – „від Нових Борович по Жолведь річку, а від Горська по Тетиву річку”.

Східна межа володінь Фащів встановилась після поземельної суперечки Яна і Криштофа Фащів з Миколаєм і Адамом Киселями, які намагались збільшити свої володіння в напрямку Ревни, притоки Снову, приєднавши майже незаселені землі на півночі межиріччя Снову та Убеді. Наприкінці листопада 1635 р. межа між володіннями Фащів та Киселів була визначена по р. Ількуча, притоку Снову, та р. Перелюбка, притоку Слоту.

Вели Фащі поземельну суперечку і з Йосипом Бороздною, одним з п’ятьох представників династії Борозден, і з його сусідом Барановським – за Горськ, Клюси і Куртановичі. З королівського декрету 1648 р. видно, що викликані за скаргою Фаща в асесорський суд, Бороздна і Барановський в цей суд не прийшли навіть після чотириразового позову.

Та Бороздни приєднались до повстанців Хмельницького – війська Запорізького. Те ж саме зробили і Фащі. Богдан Хмельницький підтвердив володіння маєтками тим польським шляхтичам, які перейшли в ряди козаків.