Єлтуховські

Род Елтуховских или Елтухов восходит тоже къ XV в.. Осаджувана шляхта закріплювалася за найближчим замком і вважалася королівськими зем’янами. Це видно з листа Яна Струся до короля Яна-Ольбрахта від 21 вересня 1499 р., де згадуються Єлтух (Йолхух) та Тихно, які окреслені як вірні йому, Струсеві, зем’яни наші королівські (jolthuch et Tichno prefatis terrigenis serenitatis vestre in manus eorum tradere)1. У пописі роти Яна Струся від 1501 р. видно, як місцева служила шляхта була тісно
повязана зі своїм старостою. Серед них бачимо Войтка Бучайського (Buczayszky Woythek), Пилипа Куриловського (Phylup Curylowsky), € л -
туха (Joltuch) , Кожуховського (Kozychowsky) та ін ., з-поміж яких виді­ляються ватаман Нерон (Нирон ) (Nyeron wathaman) і татарин Ли согор-
ський (Tatarzyn Lyszohorszky)1 2. 

Згадувані Єлтухи посвідчуються джерелами в околицях Хмільника.в останній чверті XV ст., коли кам’янецький генеральний староста Ян
Одровонж зі Спрови записує своїм слугам, Тимофію та Георгію Єлтухам, 20 гривень на пустці Ведмежа Лука у Хмільницькому повіті3. Повторно вони згадуються у 1503 р., у підтвердженні короля Олександра Теофілові
(Тимофію) Єлтуху на право володіння с. Дашківці Кам'янецького повіту із записом 5 0 гривень; така сума записується й на с. Дяківці Летичівського повіту4. Цей же Теофіл (Тимофій) Єлтух забезпечив собі доживоття у 1517 р. на цьому ж селі. У документі зазначено, що його батьком був Георгій5. Подальша доля частини цієї родини у XVI ст. пов’язана з Ровом-Баром. За інвентарем Барського староства 1552 р. двоє братів Єлтухів, за­значені у переліку шляхти староства (nobilibus capitaneatus), мають виставити двох коней на потребу війни (Jolthuchi duojratres tenentur servire equis
duobus)6. Але статус замкових слуг зберігається за ними протягом усього XVI ст. Інвентар Барського староства 1613 р. містить згадку про Єлтухів, які значаться серед місцевих бояр. Зокрема, вони мають у посесії село Єл­тухи7. Іншим зем 'янином, згадуваним у листі, міг бути Тихон Зедранкович, який у 1503 р. отримав від короля Олександра дозвіл на викуп від співдержавців частини с. Гуменці у Хмільницькому повіті [Грушевський М . Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України. Серія перша (ч. 1 - 8 0 ) ( 1361 -1530). - № LXII. - С. 202 -203].

1 Listy і akta Piotra Myszkowskiego generalnego starosty ziem ruskich króla Jana Olbrachta. -
№ 54 .- S . 56 -57.
2 AGAD. - ASW . - Dz. 85. - Sygn. 5. - K. 4 1 -4 2 .
3 АЮЗР. - 4. VIII. - T. I. - № XVI. - C. 24-25.
4 АЮЗР. - 4 . V III. - T. I. - № X X . - C . 3 1 - 3 2 ; Грушевський M . Матеріали до історії
суспільно-політичних і економічних відносин Західної України. Серія перша (ч. 1 - 8 0 ) ( 1361 -
1530 ). - № LX I - С. 201 - 202 . Щодо Дяківців, то, імовірно, Єлтухи свого часу поріднилися
з Козловськими, які володіли цим селом від 1442 р., коли воно було надане на ленному праві
Сенькові Козловському. (ZDM . - Cz. V III. - № 2 4 3 1 . Реґести: MRPS. - Pars IV. - Suppl. № 770 ;
AGZ. - Т. X . - Lwów,  1884 . - № 78 .). Цей же Сенько залишався власником села під час ревізії 1469 р.: Bona Regalia. - S.  51 .
5 MRPS. - Pars IV. - Vol. 2. - № 11232.
6 АЮЗР. - Ч. Vni. - Т. I. - №LXXXII. - С. 164.
7 ASK. - Dz. LVL - Sygn. B -5 /I. - K . 2 3 9 : «Tey wsi possessorowie są Jołtuchowie za przywileiem
K[róla] j[ego] M[ości]. Powinności iako у inszy Boiarowie odprawuią: może ich na kon wsiesć 16. Ludzi pociągłych 10. Ogrodników 6. Onera oprocz czynszu powinni oddawać iako у inszy poddani Boiarsczy. Podymne у prochowe po gr[oszej] W2 także oddawaią; uczyni to fl[orenów] 2/12.»

На прикладі Єлтухів видно переміщення однієї гілки родини служилої шляхти в межах Подільського воєводства без зміни соціального статусу. Адже ті представники, що перемістилися до іншого староства, не змінили
своїх обов’язків і місця в суспільній ієрархії. Змінилося лише підпорядку­вання - від хмільницьких старост Струсів, а пізніше Предслава Лянцкоронського, барському старості Бернардові Претвичу, від якого вони отри­мали у посесію с. Руда Парубоча, а після с. Гармаки (яке, як відомо, було заставлене на той час Янові Струсеві). Про це ми дізнаємося з підтверджувального акта короля Сиґізмунда II Августа та люстрації Барського ста­роства 1570 р. [АЮЗР. - Ч. VHI. - Т. І. - № ХСІІ. - С. 1 7 7 -1 7 8 ; Там само. - № СХХІ. - С. 256 .] На час складан­ня люстрації посесорами у цьому селі були Дмитро, Йосько, Рисько та Андрій Єлтухи. Цікавою є інформація про грошову одиницю застави - 60 кіп подільських, які еквівалентні 3 0 гривням. Така зміна патрона і місця служби показує, наскільки мо­більною була дрібна шляхта, що жила і служила на прикордонні. Можливо, Бар, порівняно з Хмільником, на 40-ві роки через зміну власника став більш привабливим і дещо безпечнішим місцем служби та проживання для дріб­ної шляхти. А бо свою роль відіграло те, що від середини XVI ст. саме в Барі була ставка очільника поточної оборони, що пізніше перетворило його на жовнірську столицю. 

Хотя в своем родовом гнезде появляются они только при Боне:  Претвич дал ур. Руду Паробочу Елтуху, и в 1555 г. сыновья его, Іоаким и Іосько (т. е. Іосиф) Елтухи, и внуки — Хома и Димитрій были утверждены въ этомъ владении королем. Но еще в 1481 г. Тенофей (иначе Тенофил, Ѳеофил) и Георгій Елтухи по­лучили пуст. Медвежью Луку в пов. Хмелницком, а в 1503 г. Тенофей представилъ для подтвержденія грамоту Ягайла иа Дашковцы, выданную его предшественникам (antecessoribus)— неиз­вестно, были ли то Елтухи, или только предшественники во владении; этимъ же братьям Елгухам принадлежали Дьяковцы в пов. Летичевскомъ, которыми потомъ (1517 г.) влэдѣлъ Ѳома, сынъ Георгія. Хотя фамилія Елтуховъ происходить отъ имени (Елтух 
то же, что Явтух, Евтихій), и я не мог установить преемства между Елтухами из Дашковец с Елтухоыъ изъ Руды Паробочей, тем не менее весьма вѣроятно, что это одинъ и тотъ же родъ: „Елтух было, вѣроятно, уже не именем, а прозвищемъ владельца Руды Паробочей (почему оно о было усвоено его сыновьями въ простой форме, а не патронимической). Руда Паробоча получила названіе Елтуховъ, и Елтухи, потомъ Елтуховскіе или Евтуховскіе, удержали свое прозвище доселѣ; между тѣмъ какъ Елтухи изъ Дьяковецъ, кажется, превратились въ Дьяковских. Кроме Р. Паробочей Елтухи владели Лукой Бучневой (Буцневцы); она подтвер­ждена была за ними въ 1581 г.; но здесь они не пустили корней. 

Р. Паробочей тоже грозила опасность въ періодъ польской иммиграціи: въ 1615 г. были пожалованы въ ней участки Мох. Карботу,
въ 1620 выдано разрешение на пріобретеніе участков Я. Карботу. Люстрадія 1615 г. уже и не упоминает о Елтухах, но они тем не менее уцѣлѣли: входили, вероятно, в сделки с donatariusz, или силою от них отбивались *). После утвержденія в Барщине Любомирских их положеніе, въ качестве служилой шляхты, было обезпечено. Елтухи составили отдельную околицу. По численности это был род из числа средних; по ревизии 1607 г. они выставляли 16 коней (подданныхъ было 10 тяглых и 6 огородниковъ); „по войнах“, в 1712 г., было в Елтухах всего 4 шляхетских дома (chałupy); по переписи 1739 г. село состояло из трех кутков — Скоропысов и Гаврышенков Елтуховских, а третья по на­следству после Павла Елтуховскаго перешла к Бросневским; Елтуховских было 12 семей, шляхетского населения всего 31 семья, подданных 25 !). Обе ветви Елтуховских — Скорописы и Гаврышенки — сохранились до настоящаго времени; по показанію местного священника их до ста семей; есть кроме того Елтуховские просто, без прозвища. Все Елтуховские православные и за исключеніем четырехъ семей Гаврышенков, утвержденныхъ в дворянстве, приписаны к мещанам. Местная молва выводить Елтуховских от двух козаков Елтухов — Скоропыса и Гаврышенка.


]) А.Б. с. І № 16, 20, 92, 143; П с. R. 1615, Źródła V р. 27, 
Kop. Метр, варшав. № 166f. 392 (разрѣшеніе Федору Елтуху передать участки в Елтухахъ Я. Карботу, 1620 г.)
!) А.Б.с. П с. 167, 239, R. 1607. Были еще въ ХVIIІ в. Григоренки Елтуховскіе.

I генерація

Георгій Єлтух

ІІ генерація 

Теофіл Георгієвич Єлтух

Фома Георгієвич

ІІІ

Іоаким

Йосько

ІV

Фома Іоакимович

Наступною за датою (від травня 1555 р.) була грамота короля Сигізмунда II Августа Юхиму та Йосипу Йолтухам , яка підтверджувала за ними і синами (Хома Юхимович і Дмитро Йосипович) право володіння селом Руда Паробеча (зараз с. Явтухи) (Барське староство), надане Претвічем:
«Sigismundus Augustus etc. Quia commendatam habentes nobilium Joachimi et Joskonis Joltuchowie de terris Podoliae et districtu Barensi in rebus bellicis experienciam...» [Коронна метрика, Гол. архів, №17, арк. 190]

Дмитро Йосифович

Наступною за датою (від травня 1555 р.) була грамота короля Сигізмунда II Августа Юхиму та Йосипу Йолтухам , яка підтверджувала за ними і синами (Хома Юхимович і Дмитро Йосипович) право володіння селом Руда Паробеча (зараз с. Явтухи) (Барське староство), надане Претвічем:
«Sigismundus Augustus etc. Quia commendatam habentes nobilium Joachimi et Joskonis Joltuchowie de terris Podoliae et districtu Barensi in rebus bellicis experienciam...» [Коронна метрика, Гол. архів, №17, арк. 190]

Йосько 
Рисько 
Андрій Єлтух

V

Іван Дмитрович (1581)

грамота короля Стефана Батория, який був чоловіком Анни, дочки королеви Бони, від 18 листопада 1581 боярам барським (barensium bojaronum) на пожиттєве володіння маєтком Лука Буцнева (нині с. Буцневе) Йолтухам Івану Дмитровичу, Симону Яковичу, Федору Григоровичу, Данилу Федоровичу[6].

Семен Якович

Федір Григорович

Данило Федорович


VI



VII


VIII


IX




Comments