Єловицькі та Лешницькі. 1. Загальні відомості та походження. Протопласта роду — Панько Єловицький, який у середині XV ст. отримав від польського короля Казимира IV Ягеллончика у володіння Ланівці та інші населені пункти Волині. Зважаючи, що родина Єловицьких збе- регла родове прізвище-топоантропонім навіть після втрати Ялович, Н.Яковен ко висловила припущення про давність коріння роду5. 5 Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993. – С.140–141; Її ж. Українська шляхта з кінця XIV – до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Вид. 2-ге. – К., 2008. – С.153– 154. 2. Геральдика та сфрагистика. Наявність в Єловицьких власного герба – «Брами табірної». Ще Ш.Окольський, описуючи герб Єловицьких, зазначав, що його було отримано «від руських князів» («a Ducibus Russiae»)18. Наприкінці XVI ст. Б.Папроцький подав цей герб (див. ілюстрацію), зарахувавши до нього – крім Єловицьких – також якийсь «дім Хавейловичів»19 (у пописі війська Великого князівства Литовського серед волинських зем’ян справді згадується Лев Хвале леєвич20). Натомість у першій половині XVIII ст. К.Несецький, посилаючись на історика і геральдика XVII ст. А.Кояловича, твердив, що Єловицькі мали б бути споріднені із князями Оґінськими та Пузинами, котрі послуговувалися подібним гербом21. Однак в протестації 1625 р. цікаві відомості щодо герба Єловицьких, назва якого («Боженець», а не «Брама табірна») і опис (хрест і хоругва, а не брама з хрестом) не відповідають поданим у пізніших генеалогічно-геральдичних довідниках. 3. Родовод та біограми Єловицьких. I КОЛIНО Пашко Документально засвідчена історія роду Єловицьких сягає середини XV ст., коли волинський шляхтич Пашко Єловицький отримав від великого князя Казимира Яґеллончика4 пожалування на маєтки Лановець, Грушова і Чернеч- городок у Кременецькому повіті (село, а згодом містечко Лановець стане головним центром родових володінь у наступні століття). Упорядники матеріалів Єловицьких подають, що це сталося 1444 р. (Львівська національна наукова бібліотека України ім. В.Стефаника НАНУ (далі – ЛННБ). – Відділ рукописів. – Ф.46 (Єловицькі). – Тека XXI. – №1145). Відповідно, цей же рік подано й у: Żychliński T. Złota księga szlachty polskiej. – Poznań, 1893. – Rocz.XV. – S.217. Родове прізвище Пашка походило від назви села Яловичі (Єловичі) в Луцькому повіті, проте на той час маєток уже був родом втрачений. Принаймні жодних згадок про володіння ним представниками Єловицьких у джерелах немає, а на середину XV ст. маєток перебував у власності вдови великого князя Свидриґайла. З переказу змісту привілею Свидригайла 1437 р. в записі однієї зі справ кінця XVI ст. в Руській Метриці довідуємося, що від цього монарха Павло отримав у Луцькому повіті село Посників у верхів’ї р. Путилівки, село Єловичі з присілками Ворсин і Котелів на р. Стир та село Мильче на безіменній притоці р. Ікви, а в Кременецькому – відоме вже нам із привілею Вітовта село Новий Став на р. Полтві, село Ільківці по сусідству з ним на р. Жерді, село Носовиця на р. Ікві, село Стіжок на одній із приток р. Ікви та монастир святого Сави, причому монарх трактував ці надання як компенсацію за відібраний у реципієнта маєток Велбичі [5, кн.199, л.49 об.–51 об.]. Останнє з поселень, розташоване в Луцькому повіті на одному з допливів р. Стубли, 1433 р. Свидригайло надав вихідцеві з Польського королівства Ленкові Зарубичу [14, с.126–127]. Після утворення на Волині на грані 1442–1443 рр. окремого князівства Свидригайла, яке проіснувало в межах Луцького й Володимирського повітів аж до смерті цього з Ольгердовичів [38, s.6–50], Павло Єловицький залишився, очевидно, прихильником центрального литовського уряду, бо всі свої маєтки на підвладній Свидригайлу території, за винятком хіба що села Мильче, розташованого на межі з Кременецьким повітом, він утратив. Про село Єловичі з присілками відомо, що воно належало потім удові Свидригайла, після смерті якої Казимир Ягайлович передав його вихідцеві з Москви князю Іванові Крокотці [3, спр.140/I.2, арк.33–33 зв.]. Село Стіжок і монастир святого Сави в Кременецькому повіті теж недовго перебували в руках Павла, якщо тільки дійшло до вступу у володіння ними, оскільки в інвентарі подання Кременця черговому з намісників монарха, складеному в першій половині 80‑х рр. XV ст., серед іншого читаємо й про данину на користь великого князя «у Стожъку» [11, стб.371–372]; а крім того, пред’являючи 1590 р. в спорі за ґрунти згаданий вище привілей 1437 р., Савин Єловицький спеціально застерігав, що не претендує на згадані в цьому акті село Стіжок і монастир святого Сави, оскільки вони ніколи не належали його роду [5, кн.199, л.126–127 об.]. Казимир Ягайлович, за лаконічними недатованими реґестовими записами в Литовській Метриці, надав Павлові Єловицькому маєтки Чернечгородок, Грушова й Плотниця під Пінськом [19, p.57] та село Ланівці й дворище Жоваківці в Кременецькому повіті на Волині [19, p.64]. У згадці кінця ХVІ ст. другий із привілеїв датується 8 січня 1443 р., але замість Жоваківців тут фігурує дворище Воронівці [5, кн.199, л.49 об.–51 об., 126–127 об.] 9 липня 1463 р. пан Пашко Яловицький був одним із свідків поділу князями Василієм, Семеном і Солтаном Васильовичами Збаразькими отчини, здійсненого ними перед луцьким старостою Михайлом Монтовтовичем [17, s.55], 3. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів. – Ф. 91 (Колекція Радзимінських). – Оп. 1 (спр. 140/І.2, 192/V.1, 198/V.3). 5. Российский государственный архив древних актов. – Ф. 389 (Литовская Метрика). – Оп. 1 (кн. 196, 199). 11. Литовская Метрика. – СПб., 1910. – Отд.1, ч.1: Книги записей. – Т.1. 14. Розов В. Українські грамоти. – К., 1928. – Т. 1: XIV в. і перша половина XV в 17. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie / Wyd. nakładem właściciela pod kier. Z. L. Radzimińskiego przy współudziale P. Sko.bielskiego i B. Gorczaka. – Lwów, 1887. – T. 1: 1366-1506. 19. Lietuvos Metrika. – Vilnius, 1998. – Kn. Nr. 3 (1440 – 1498): Užrašymų knyga 3 / Parengė L. Anuzyte ir A. Baliulis 38. Halecki O. Ostatnie lata Świdrygiełły i sprawa wołyńska za Kazimierza Jagiellończyka. – Kraków, 1915. II КОЛIНО Михайло Павлович III КОЛIНО Яцько Михайлович Яцько та Івашко (у 1469 р. стали свідками продажу братами Цеценевськими свого маєтку князеві Олександрові Сангушку)7. З патроніма пана Лешницького довідуємося, що його батька звали Яцком [4, спр. 6321, арк.12–12 зв.]. У листі про межі виділених Гаврилові маєтків, виданому в Луцьку близько 1518 р., останній фігурує як «Якимεц, старεц, сынъ пана Михаилов Яловицкого» [4, спр.6321, арк.2], а серед свідків однієї з приватноправових угод, датованої в Кременці 1484 р., він значиться як «Яцько Єловицький» [17, s.64, 161]. Із згаданого вище листа Якимця Яловицького про межі володінь, виділених синові Гаврилові, довідуємося, що синові Микиті він дав розташований під Кременцем маєток Лішня, а синові Богданові – село Вознесіння по сусідству з містом Дубно [4, спр.6321, арк.2]. 4. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів. – Ф. 103 (Архів Сапєг). – Оп. 1 (спр. 55/1е, 6283, 6314, 6321,6334, 6359, 6370). 17. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie / Wyd. nakładem właściciela pod kier. Z. L. Radzimińskiego przy współudziale P. Sko.bielskiego i B. Gorczaka. – Lwów, 1887. – T. 1: 1366–1506. Івашко В 1497 р. посвідчив продаж маєтків князеві Михайлу Олександровичу Сангушку)8 Інша гілка нащадків Павла – похідна від його внука Івашка, яка залишила за собою започатковане ним прізвище, за дільчим листом 1567 р., володіла в Кременецькому повіті селами Кам’яниця, Носовиця, Туриковичі, Заболоття, Пирятин, Загірці й Мильче, розташованими компактною групою в басейні р. Ікви на південний захід від Дубна, селом Мирогоща на допливі р.Ікви на схід від Дубна та згаданим вище нам селом Ланівці з присілками Млинівці, Забужани й Оришківці на р. Жерді, а в Луцькому – село Плоске за два десятки км на північний захід від Острога [2, № 1151; 7, кн.1, арк.27–29]. Один із маєтків у Луцькому повіті – село Волкошів – 1522 р. нащадки Павла продали Костянтину Івановичу Острозькому [18, s.216–217]. 2. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів. – Ф. 46 (Архів Єловицьких). – Тека XXI, сер. III (№ 1 151, 1 176 18. Archiwum xx. Sanguszków w Sławucie / Wyd. przez B. Gorczaka. – Lwów, 1890. – T. 3: 1432–1534. Федько та Юхно Ддворяни великого князя Александра, які в 1499 р. отримали привілей на добра Івашков)9. 9 ЛННБ. – Відділ рукописів. – Ф.46. – Тека XXXV. – №7009. IV КОЛIНО Гаврило Яцькович Лешницький У підтвердженні привілею Вітовта 1589 р. Адамові й Романові Човганським указано, що він адресований «продку нεбожчицы матки ихъ Маруши зъ Яръмолинεцъ Чолганскоε и ихъ нεякому Павлу» [1, од. зб.1917]. Мати братів Човганських була єдиною дочкою Василя Ярмолинського і Раїни з Лешницьких [4, спр.6321, арк.17–18]. Маєтки, про які йдеться в привілеї Павлові, становили спадщину її діда по матері Гаврила Лешницького, котрий жив у першій половині XVI ст. (остання прижиттєва згадка про цього шляхтича датується 1540 р. [4, спр.6314, арк.2–3]). З патроніма пана Лешницького довідуємося, що його батька звали Яцком [4, спр. 6321, арк.12–12 зв.]. У листі про межі виділених Гаврилові маєтків, виданому в Луцьку близько 1518 р., останній фігурує як «Якимεц, старεц, сынъ пана Михаилов Яловицкого» [4, спр.6321, арк.2], а серед свідків однієї з приватноправових угод, датованої в Кременці 1484 р., він значиться як «Яцько Єловицький» [17, s.64, 161]. Судячи з наведених тут хронологічних меж згадок про Яцка-Якимця Михайловича, активний період діяльності Михайла Яловицького, репрезентанта попереднього покоління, мав припадати десь на третю чверть XV ст., а батьком його, очевидно, був пан Павло Єловицький, який фігурує в низці писемних джерел другої третини XV ст. і, поза сумнівом, тотожний слузі Павлові. Таким чином, реципієнтом привілею Вітовта був Павло Єловицький, який доводився Маруші з Ярмолинських Човганській прапрадідом. 1. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів. – Ф. 5 (Колекція Осолінських). – Оп. 3 (од. зб. 1917, 1918). 4. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів. – Ф. 103 (Архів Сапєг). – Оп. 1 (спр. 55/1е, 6283, 6314, 6321,6334, 6359, 6370). 17. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie / Wyd. nakładem właściciela pod kier. Z. L. Radzimińskiego przy współudziale P. Sko.bielskiego i B. Gorczaka. – Lwów, 1887. – T. 1: 1366–1506. Микита Яцькович Із згаданого вище листа Якимця Яловицького про межі володінь, виділених синові Гаврилові, довідуємося, що синові Микиті він дав розташований під Кременцем маєток Лішня, а синові Богданові – село Вознесіння по сусідству з містом Дубно [4, спр.6321, арк.2]. 4. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів. – Ф. 103 (Архів Сапєг). – Оп. 1 (спр. 55/1е, 6283, 6314, 6321,6334, 6359, 6370). Богдан Яцькович Із згаданого вище листа Якимця Яловицького про межі володінь, виділених синові Гаврилові, довідуємося, що синові Микиті він дав розташований під Кременцем маєток Лішня, а синові Богданові – село Вознесіння по сусідству з містом Дубно [4, спр.6321, арк.2]. 4. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів. – Ф. 103 (Архів Сапєг). – Оп. 1 (спр. 55/1е, 6283, 6314, 6321,6334, 6359, 6370). Гнівош Іванович Єловицький котрий із 1544 р. посідав уряд кременецького судді10. 10 Яковенко Н.М. Українська шляхта… – К., 1993. – С.140; Її ж. Українська шляхта… – К., 2008. – С.153. V КОЛIНО Раїна Гавриловна Лешницька У підтвердженні привілею Вітовта 1589 р. Адамові й Романові Човганським указано, що він адресований «продку нεбожчицы матки ихъ Маруши зъ Яръмолинεцъ Чолганскоε и ихъ нεякому Павлу» [1, од. зб.1917]. Мати братів Човганських була єдиною дочкою Василя Ярмолинського і Раїни з Лешницьких [4, спр.6321, арк.17–18]. Маєтки, про які йдеться в привілеї Павлові, становили спадщину її діда по матері Гаврила Лешницького, котрий жив у першій половині XVI ст. 4. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів. – Ф. 103 (Архів Сапєг). – Оп. 1 (спр. 55/1е, 6283, 6314, 6321,6334, 6359, 6370). Марухна з Лешницьких Тороканівська [4, спр.6321, арк.17], Другу половину села Новоставці та пусті селища Ільківці й Кругла Гаврило Лешницький віддав згаданій вище дочці Марухні, тітці Марії Василівни, після виходу її 1537 р. заміж за Юхна Юхновича Федоровича [7, кн.6, арк.39], що фігурує в джерелах переважно з прізвищем Тороканівський, а інколи пишеться також і Страклівським. Коли десь у другій половині 1560-х рр. перший чоловік Марухни помер, вона вийшла за князя Юрія Пузину [30, с.352–353]. 31 травня 1578 р. князь Пузина та його дружина Марина з Лешницьких судилися в Кременецькому земському суді з паном Гаврилом Сошенським і його жінкою Ганною Андріївною з Кунівських, дочкою згаданого вище кременецького земського судді, яких позивали за ґрунт Кругла, відомий також під назвою Рідка, отчину княгині Пузининої, яким вона тривалий час спокійно володіла окремо від свого батька Гаврила Лешницького і який приятель Ганни Северин Ярмолинський, тепер уже покійний, відняв у неї та осадив на ньому село під назвою Рідка. Поки Ярмолинський жив, позивачка не раз турбувала його, читаємо в записі справи, разом із першим своїм чоловіком Юхном Страклівським напоминальними листами. Потім маєток Рідка перейшов до Гаврила Сошенського. Князь Пузина, женившись на теперішній своїй дружині, разом із нею не раз позивав Сошенських, але за земською службою, сеймами й смертю Сигізмунда Августа так і не зміг добитися справедливості. Тим часом недалеко від Рідкої на тому самому ґрунті відповідачі осадили волицю, яку назива- ють Минцівці. На підтвердження того, що Кругла становить отчину княгині Пузининої і що цей ґрунт не промовчано, позивачі пред’явили в суді низку документів. Доводи виявилися достатньо переконливими, і суд присудив маєток Кругла, прозваний Рідка, і волицю Минцівці на вічність князеві Юрію Пузині та його дружині і придав їм возного й двох шляхтичів, осілих у Кременецькому повіті, для ув’язання, а від- повідачів зобов’язав відступити втрачені землі під закладом по 2000 кіп грошів на монарха й сторону [7, кн.6, арк.37 зв.–40.]. Повернувши ґрунт селища Кругла, на якому сиділи вже село Рідка й волиця Мин- цівка (останній топонім, очевидно, ще не стабілізувався, бо зустріча-ється в різних варіантах), 18 червня 1579 р. княгиня Пузинина видала в Кременці лист, за яким подарувала ці маєтки чоловікові, а через два дні внесла свій запис у кременецьку земську книгу [7, кн.7, арк.68–68 зв.]. Наприкінці того самого року, під час вального коронного сейму у Варшаві, Човганські оскаржили Пузин перед королем у численних провинах, одна з яких полягала якраз у тому, що недавно без їхнього відома Марухна Гаврилівна записала своєму чоловікові села Рідка й Минцова Воля, і 15 грудня 1579 р. отримали напоминальний лист, де монарх велів, щоб у разі, якщо це справді так, його адресати усунули допущену ними несправедливість [4, спр.6321, арк.17–18]. Та невдовзі княгині Пузининої не стало. 16 лютого 1580 р. Андрій Човганський оповів підстарості в Кременці, що в суботу, 13 лютого, Марія Гаври- лівна померла, і взяв возного, щоб уїхати з ним у залишені нею двірець і половину села Новоставці та село Ільківці, які за природним правом належать його жінці, а в суботу, 20 лютого, возний Стефан Покощов- ський уже зізнав, що в четвер, 18 лютого, разом із возним Левком Іс- ернським та двома шляхтичами був присутній при тому, як Човганські взяли до своїх рук указані вище маєтки; у першому й другому селах виявилося по 23 тяглі піддані з підсусідками [4, спр.6321, арк.20–21]. 2 березня того самого року за скаргою князя Пузини кременецький староста князь Януш Збаразький видав позов по Човганських із ви- могою стати 7 квітня перед ґродським судом. Звинувачення полягало в тому, що всупереч волі покійної, котра позаписувала, як виявляється, своєму чоловікові на залишених нею половині села Новоставці й селі Ільківці у Кременецькому та селі Страклів у Луцькому повітах про- живання до самої смерті, 2000 кіп грошів і всі рухомі речі, братаничу Іванову Павловичу Шпаківському – 1000 кіп грошів, братанці Овдоті Масківні з Шпаківських – 200 кіп грошів (і в цій сумі виділила їй у селі Новоставці на час до сплати грошей 10 підданих), а братанці На- стасії Масківні Шпаківській, яка до смерті покійної була під її опікою і на її вихованні, – спуст новоставецького ставу в сумі 100 кіп грошів, 18 лютого вони силоміць захопили з озброєними слугами, боярами та іншими підданими маєтки Новоставці й Ільківці і все в них позабира- ли [4, спр.6321, арк.22–22 зв.]. Якщо до суду й дійшло, то справитися з конфліктом, як показують наступні події, він не зміг. 6 травня князь Юрій Пузина та Іван Шпаківський і його сестри Овдотя з Шпаківських Ящевецька й Настасія, з одного боку, та Андрій і Марія Човганські, з іншого, уклали перед князем Василем-Костянтином Острозьким при- ятельську угоду, за якою Пузина уступав Човганським половину Ново-ставець та Ільківці, а йому натомість відступали на вічність дві частини села Страклів; село Рідка й волиця Минцова теж залишалися князю; крім того, Пузина мав повернути Човганським усі папери на маєтки, а вони взяли на себе зобов’язання сплатити 100 кіп грошів йому та 200 кіп грошів Іванові Шпаківському і його сестрам, а також віддати Пузині збіжжя й рухомі речі, які забрали після смерті його дружини, а чого не вистачить, заплатити або вернути з нового урожаю, і гарантували збір засіяного ним на полях [4, спр.6321, арк.28–29]. 4. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів. – Ф. 103 (Архів Сапєг). – Оп. 1 (спр. 55/1е, 6283, 6314, 6321,6334, 6359, 6370). 7. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. – Ф. 22 (Кременецький земський суд). – Оп.1 (кн.1, 4, 6, 7, 8, 9, 13, 24, 29, 40, 44). 30. Собчук В. Д. З історії землеволодінь шляхетських родів із княжими титулами у Південній Волині ХV – першої половини ХVІІ століть // Запис- ки НТШ. – Львів, 2000. – Т. 240: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – С. 333–360. Zachariasz 1613-† 1629 Очевидно, що ініціатива повторного вписання заповіту князя Я.Кропотки належала самим Єловицьким: цей документ з юридичного погляду вже не відігравав суттєвої ролі, позаяк спадкоємці князя успішно поділили його маєтності ще у XVI ст. Тож облятація тестаменту (до того ж у суді «рідного» для Єлови цьких Кременецького повіту) мала стати приводом для здійснення протесту з боку Єловицьких, а той своєю чергою був складовою процесу, спрямованого на повернення їх старого родового гнізда – села Яловичі. Ще раніше, того ж таки 1625 р., до луцьких земських книг під №276 була вписана апеляція у справі між Єловицькими (київський стольник Захаріаш, волинський підстолій Кшиштоф, холмський ловчий Гієронім, кременецький войський Даніель, Александр і Анджей) як позивачами та власниками часток в Яловичах, Ворсині, Котелеві й Чеконі як відповідачами. Останні мусіли представити свої права на ці маєтки, якщо б виявилось, що на цих селах записана «слушна й правова» сума, Єловицькі були зобов’язані до її сплати. Своєю чергою, відповідачі в тому ж суді 7 червня протестували проти таких дій панів Єловицьких (запис №ТНП)96. У подальшому Єловицьким – саме як власникам Яловичів, Ворсина і Котелева – вдалося в 1627 р. отримати в Коронному трибуналі вирок у справі проти князів Ружинських, Ісайковського й Слуцького, котрі знову ж таки мали пред’явити свої права на вказані маєтки та, після отримання належних їм сум, поступитися з держання цих сіл97. Очевидно, що ці заходи Єловицьких виявилися марними. Як, зрештою, примарними виглядали і їх претензії на Яловичі – родове гніздо в їх володіння так ніколи й не повернулося. Таким чином, заява З.Єловицького, здійснена в кременецькому земстві, мала на меті суто практичні цілі й, відповідно, містила притаманні всім тогочасним протестаціям риси: їх автори, намагаючись у всілякій спосіб підкреслити та обґрунтувати протиправність дій іншої сторони, часто перебільшували чи применшували, перекручували або просто замовчували певні факти. Відповідним чином діяв і З.Єловицький, твердячи, що князь Кропотка нещодавно прибув із Московії, а маєток Яловичі тримав у заставі, хоча насправді предки князя Якова Васильовича мешкали на Волині щонайменше з кінця XV ст. й отримали тут маєтки від великого князя литовського. Сказане однак не підважує достовірності протестації стосовно інших моментів. Зокрема, у ній містяться цікаві відомості щодо герба Єловицьких, назва якого («Боженець», а не «Брама табірна») і опис (хрест і хоругва, а не брама з хрестом) не відповідають поданим у пізніших генеалогічно-геральдичних довідниках. P p. 1596 ------ U 1598 Dokument AJZR 1-10, s. 501 ------ P 1624 Dokument El. 1624 Aleksander 1643- P 1646 Relacja Kraków, Biblioteka Czartorys.kich (dalej BC), rkps 1657, k. 345; Golubev — Moqila, s. 338. Захар Савович Єловицький (бл. 1570-1629) Писар Руської канцелярії в 1594-1629 рр. (з перервами), відповідальний за ведення трьох книг повністю (М-12, 0-14, Т—18) і двох частково (W-20, Х-21). Син Сави (Савина), кременецького земського підсудка, осілого в селі Ланівці Кременецького повіту, герба власного, та Дороти Скаршевської. Писарем Руської канцелярії Захар уперше виступає 1594 р., коли за його підписом були видані два документи в Стокгольмі187. До цього він виконував обов’язки підписка, але недовго, оскільки в королівському привілеї на все виморочне майно Пелагеї й Стефана Ґерецьких, який Єловицький отримав у середині 1594 р., про його заслуги в канцелярії не згадується188. Принагідно зазначимо, що С.Ґерецький володів плацом у Луцьку, який “прислухав” до церкви Іоанна Богослова189. Коли виявилося, що церква має претензії до цього плацу з будівлями, Захар у червні 1603 р. відмовився від свого права на її користь190. Протягом 1595-1598 рр. Захар виконував писарські обов’язки досить рідко, що схиляє до думки про одночасне виконання ним в цей період і підписарських функцій. На королівський двір він потрапив за підтримки Л.Пісо- чинського, який перебував у близьких стосунках із його батьком Савою191, та Ф.Олешка, слугою якого виступає в червні 1594 р.192 Проте, ймовірно, що вивищення З.Єловицького в канцелярії зв’язане із залученням його як писаря й прихильника об’єднання церков до справи укладення унії193. Л.Пісочинський як православний для цієї ролі не підходив, як і Ф.Олешко, бо патрон останнього - Я.Замойський, до унії ставився скептично. Попри те, що до середини 1620-х рр. Захар працював виключно під керівництвом підканцлерів, він неодноразово інформував канцлера Я.Замойського про завдання, які отримував у канцелярії, надсилав копії важливих документів, шукав його протекції194. Але до числа довірених клієнтів цього канцлера так і не увійшов. Опинившись на королівському дворі й виконуючи сумлінно писарські функції, З.Єловицький часто використовував своє становище для збільшення власного та своїх рідних маєтку. У жовтні 1595 р. він захищав в асесорському суді інтереси двоюрідного брата Миколая, домігшись підтвердження його права на держання маєтності Радомишль у Луцькому повіті195. 1596 р. Захар, поруч із батьком, виступає як ініціатор довготрива лого судового процесу щодо села Воронівці Кременецького повіту, яке ще королем Казимиром IV нібито було надане Єловицьким, але пізніше опинилось в інших руках196. Крім Воронівців Єловицькі претендували у цьому ж повіті ще на Осники та Головинці й навіть деякий час ними володіли. Ці маєтності мали 80 димів, 29,5 служб; у Воронівцях був ставок і млин. Люстратори 1616 р. відзначали, що ці маєтності були спустошені за тримання Єловицьких, які видавали себе за їх власників197. Дістати нові маєтності на Волині було справою мало перспективною, тож руський писар переніс свою увагу на землі Київщини, особливо Лівобережжя. У 1596 р. він отримав королівський привілей на село Басань, урочища Биків, Городище, Осовчик та інші в Київському повіті. Але у маєтків виявився власник, Василь Ходика- Криницький, який довів своє земське право перед судом і виграв справу198. Отримуючи 21 травня 1603 р. привілей на право збору волинського подимного, Захар виступає вже як королівський секретар199. Протягом наступних трьох років він неодноразово входив до складу королівських комісій для розбору різних заплутаних судових справ200. Починаючи з 1607 і до початку 1609 р. З.Єловицький, за королівським або канцелярським дорученням, займався ревізією й упорядкуванням книг РМ201. У 1610-1620 рр. він лише формально залишався писарем РМ, зосередившись на виконанні численних королівських доручень в українських воєводствах. У 1610 р. помер батько Захара202. Незадовго перед цим, у 1609 р., він уступив Захарові уряд кременецького войського203. 161 1 р. З.Єловицький згадується ще й як кременецький городничий204. Після смерті Сави відбувся поділ його маетностей між синами; Захар отримав частину замку і пригородку в Ланівцях, села Млинівці, Воронівці, Волинь, Новородчиці, Церемівку, четверту частину дібров у Кременецькому повіті, а також третину плацу, двору й будинку в Кременці205. Слід зазначити, що частину батьківських маетностей Захар тримав ще з грудня 1596 р., коли за уступкою від батьків отримав третину Лановецького замку з озброєнням (2 гармати, 6 гаківниць, 20 рушниць тощо), села Воронівці, Волиця, Осники, частину села Плоска Луцького повіту, частину села Жажми в Лідському повіті Віленського воєводства, 3 тис. злотих, записані на різних маетностях Волинського, Віленського й Полоцького ВОЄВОДСТВ206. Десь на початку 1610-х рр. кременецький войський отримав ряд пожиттєвих привілеїв на розлогі маєтності в Київщині, які, втім, мали вже своїх посесорів. Щоб домогтися реалізації цих привілеїв, Захар ініціював цілий ряд судових процесів: з Рафалом Вітовським стосовно села Оврупич в Овруцькому повіті207, який виграв, але відразу ж уступив Оврупич тому ж Вітовському208; з Філоном Богушевичем-Гулкевичем щодо маетностей Новосельці, Новоселиця, Юринищі в Київському повіті209, який програв; з братами Жукинськими щодо села Жукин того ж повіту210, який теж програв. Найбільш довгим і заплутаним судовим процесом (1615-1625), в якому він брав участь, стала справа стосовно маетностей Світильнова, Рожнова, Леткович, Колінця та інших з остерським старостою Михайлом Ратомським та Яном Аксаком211. Обік Захара у всіх процесах виступала його дружина Софія Ледуховська, правдоподібно, дуже активна й діяльна жінка. За ухвалою сейму 1611 р., кременецький войський був призначений люстра- тором українських воєводств212. Безпосередньо люстрував у 1615 р. лише Подільське воєводство213. Після грудневого сейму 1613 р. Захар їздив до запорозьких козаків з наказом відмовитися від походу в Молдавію214. Люстрація Київського воєводства 1616р. фіксує З.Єловицького та його дружину як посесорів сільця Боденки і п’яти урочищ над Десною в Остерському старостві215.1 ці добра не були безспірними: у травні 1618р. Захар мав на сесії коронного трибуналу в Любліні дві справи щодо них: з остерським старостою М.Ратомським, який вважав їх належними до свого староства, та Яном Кимбаром-Храновським, що здійснив наїзд на Боденківські ґрунти216. Трохи раніше був кременецький войський призначений генеральним млинарем Київського воєводства з правом отримання кожноїтретьої мірки млива на свою користь. Мельники, проте, подібну повинність виконували погано, і він знову виявився втягнутим в численні судові процеси: 1615 р. з мельниками Жито мирського староства217, 1622 р. - Канівського218, Богуславського219 і Білоцерківського старосте220. Зіштовхнувся тут Захар і з інтересами окремих старост. Так, 1619 р. Єловицький домагався видання баніції на житомирських мельників і житомирського старосту князя Олександра Заславського, який третю мірку і третій гріш забирав на свою користь221. Це спонукало його до уступок свого млинарського права в певних регіонах іншим особам. 8 березня 1623 р. він отримав королівський дозвіл на уступку права брання третьої мірки з нехворощських млинів Янушові Тишкевичу222, а 28 березня 1628 р. - з житомирських млинів на особу з “віконцем”223. Як виявилося згодом, Захар 12 вересня 1628 р. уступив право на третю мірку з житомирських млинів житомирському старості князеві О.Заславському224. З подібної причини у 1624 р. він продав Стефанові Немиричу за 1500 злотих половину села Бихівщина в Овруцькому повіті225. 20 лютого 1619 р. Захар уперше згадується як київський стольник226. Цей уряд він отримав не без підтримки “давнього приятеля” - коронного підканцлера Анджея Ліпського, який 15 березня 1618 р. звертався до новоспеченого київського воєводи Томаша Замойського з пропозицією призначити З.Єловицького або підвоєводою, або гродським писарем227. 18 березня 1619 р. за уступкою Ф.Олешка Захар отримав право збору подимного з Київського воєводства228. У жовтні 1621 р. він з’явився на посполи тому рушенні шляхти під Глинянами, виставивши разом з братом Криштофом одного коня по-гусарськи і ще двох від себе особисто229. У 1623 р. шляхта Київського воєводства обрала стольника послом на сейм230. У своїй інструкції на цей сейм запорозькі козаки вимагали, щоб йому кадуків на козацькі маєтки не давали й вимагали компенсації в 7 тис. злотих, які вони втратили з його вини231. Сейм призначив Захара комісаром для передачі козакам платні в сумі 40 тис. злотих за їхню участь у Хотинській війні. Платня мала бути відвезена зі Львова до Києва232. Уже наступного року київський стольник позивався коронним скарбом на сеймовий суд за нібито приховання 500 злотих з 1 тис., виділеної йому на дорогу від Львова до Києва. На суді він повідомив, що на і(дорогу подь сонь чась зьлую нєбезьпєчьную и дрєлєную вь часы тєжь баръзо голодъные, бєзь жадьныхъ конъдиции и чтенья з нихь личьбы даня” витратив 15 неділь і змінив немало почтів людей та коней. Сказане ним підтвердив коронний підскарбій, і звинувачення з Захара зняли233. Крім сейму 1623 р., він ще двічі обирався послом - на сейми 1626 і 1629 (звичайний) рр.234 Сейм 1626 р. визначив його в склад комісії, яка мала займатися реформою державного устрою235. Незадовго перед смертю, 1629 р., Захар виступає як власник 74 димів в Кременецькому повіті236 і посесор 172 димів у Київському воєводстві237. Мав також дворик у Київському замку, щодо якого мав певні непорозуміння 1625 р. з київським воєводою Т.Замойським238. У 1629 р. київський стольник значну частину своїх держань в Остерському старостві (Боденки, Ялминки Нова й Стара, Світильнів, Рожин, Виползів, Коленковичі, Летковичі та інші) уступив на особу Реміґіана Залеського239. Уступка або не була реалізована, або здійснилася частково, бо 1631 р. Єловицькі сплатили з Ялминок та сусідніх сіл (усього 33 дими) 102 злотих поборового податку240. Згодом, на час вибирання кварти 1633 р., ці маєтності згадуються як належні до Остерського староства і трималися його старостою Стефаном Аксаком241. У 1598 р. разом з багатьма іншими обивателями Волині Захар прийняв уніатство242, але дуже швидко повернувся до православного визнання і залишався його вірним поборником: успішно захищав маєткові інтереси києво-печерського архіман дрита Єлисея Плетенецького у судовій тяганині останнього зі Стефаном Немиричем щодо Радомишля в Київському воєводстві243, поставив свій підпис у 1624 р. під актом вибору його наступника Захарії Копистенського244. Єловицький комплектував бібліотеку, в т.ч. з рукописів. Зокрема, у ній знаходився список Тверського збірника, який містив Густинський літопис245. Помер після 27 березня 1629 р., але раніше 22 березня 1630 р.246 Від шлюбу з С.Ледуховською Захар мав дочку Ельжбєту і трьох синів - Станіслава, Миколая - випускника Краківської Академії’247 і Вацлава248 187 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 200, л. 118-119. 188 Там же. Л. 122об.-123. 189 Там же. Д. 192, л. 128об.-129. 190 ЛНБ, від. рукописів, ф. 46, тека XXVII, № 2136. 191 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 200, л. 8об., 47-47об.; BZNO, oddz. rękopisów, rkps 4151, k.82-83. 192 AGAD. Archiwum Zamoyskich, sygn. 2502, s. 21. 191 Див.: Архив ЮЗР. 1859. Ч. I. T. 1. С. 456-460, 499-500. 194 AGAD. Archiwum Zamoyskich, sygn. 673, nr 16. 195 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 201, л. 20-22. 196 Там же. Д. 200, л. 160—160об.; д. 201, л. 62об.-63; д. 205, л. 118-121 об. 197 ЦД1АК, ф. 1, on. 1, спр. 5, арк. 266зв. 198 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 201, л. 138-139; Антонович В.Б. Киевские войты Ходыки: эпизод из истории городского самоуправления в Киеве в 16-17 ст. // Моя сповідь: вибрані історичні та публіцистичні твори. Київ, 1995. С. 172. 199 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 202, л. 171-171об. 200 Там же. Д. 204, л. 61 об., 137об., 162об.; Опись актовой книги Киевского Центрального архива № 10 / Сост. К.С.Козловский, Г.В.Донцов. 1878. С. 32. 2,и РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 197, л. I; д. 200, л. I; д. 202, л. IVo6.; д. 204, л. 174. 202 Кременецький земський суд. Вип. II. С. 254. 201 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 204, л. 174. А.Бонецький помилково вважав, що це сталося в 1611 р. (Boniecki A. Herbarz Polski. Cz. 1: Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach polskich. Warszawa, 1906. T. IX. S. 7). 204 Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. S. 7; ЦДІАК, ф. 25, on. 1, cnp. 213, арк. 132-133 (згадка, що після його смерті городництво вакувало до 1638 р.). 205 ЛНБ, від. рукописів, ф. 46, тека XXI, № 1164. 206 ЦДІАК, ф. 25, on. 1, спр. 47, арк. 320зв.-321зв. 207 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 205, л. 53об.-54; д. 209, л. 28-30об., 81-81 об.; Źródła dziejowe. Т. V. S. 80-81. 208 РГАДА, ф. 389, on. І, д. 209, л. 74об.-75. 209 Там же. Д. 206, л. 45-46об., 82-86. 2.0 Там же. Д. 209, л. 55об.-57, 76об.-79, 104-105об.; ЦДІАК, ф. 11, on. 1, спр. 7, арк. 1365- 1 Зббзв.; спр. 8, арк. 474-475; Źródła dziejowe. Т. XXI. S. 363; Опись актовой книги Киевского Центрального архива № 13 / Сост. Л.В.Ильницкий. 1882. С. 180; Інститут Рукопису ІТБУ, ф. І, спр. 4104, арк. ЗО 1—ЗО Гзв. 2.1 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 206, л. 78об.-79, 90-92; д. 208, л. 35-39; д. 209, л. 107об.-1 Юоб., 115об.-117об., 145—147об., 153-15 4 ,2 2 5 -2 2 9 ,3 4 2 -3 5 1 ,353об.-356об.,404об.-409; ЦДІАК, ф. 21, on. 1, спр. 71, арк. 186зв.-187, 374зв.-375зв., 495-495зв. 2.2 Źródła dziejowe. Т. V. S. 1. 2.3 Ibid. S. 68, 69. 2.4 Архив ЮЗР. Ч. III. Т. 1. С. 190-192; Жуковин П. Сеймовая борьба... Вып. 1. С. 134. 2.5 Źródła dziejowe. Т. V. S. 98. 2.6 Ibid. Т. XXI. S. 223, 230; ЛНБ, від. рукописів, ф. 46, тека XXVII, № 2305. 2.7 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 206, л. 79-82. 2|х Там же. Д. 209, л. 259-261. 2,9 Там же. Л. 261-262. 220 Там же. Л. 262об.-263об. 221 Там же. Л. 79об.-82об. 222 Там же. Д. 208, л. 31-31 об. 221 Там же. Д. 210, л. 1-1об. 224 ЛНБ, від. рукописів, ф. 46, тека XXVII, № 2540. 225 Źródła dziejowe. Т. XXI. S. 644; Pulaski К. Kronika polskich rodów szlacheckich... T. 2. S. 101. 226 Кременецький земський суд. Вип. III. С. 172. 227 AGAD. Archiwum Zamoyskich, sygn. 349, nr 1. 22X РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 207, л. 107-107об. 229 AGAD. Zbiory Biblioteki Narodowej, sygn. 5, k. 6, 29, 50. 23<) Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. S. 7. 211 Biblioteka PAN w Kórniku, oddz. rękopisów, rkps 338; Грушевський M. Історія України-Руси. T.V1I. С. 500; Жукович П. Сеймовая борьба... Вып. 4. С. 27. 232 AGAD. ASK, dz. II, nr 42, k. 199v. 233 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 209, л. 337-338об. 214 Seredyka J. Sejm w Toruniu z 1626 r. Wrocław; Warszawa; Kraków, 1966. S. 102; Filipczak.KocurA. Sejm zwyczajny z roku 1629. Warszawa; Wrocław, 1979. S. 105. 235 Seredyka J. Sejm w Toruniu... S. 102. 236 Баранович О. Залюднення... C. 107. 237 Яковенко И. Склад шляхти-землевласників Київського воєводства... С. 93. 218 AGAD. Archiwum Zamoyskich, sygn. 726, nr 35. 239 Ibid. MK, sygn. 177, k. 169v.-l 71. 24M Архив ЮЗР. Ч. VII. T. 1. C. 372. 241 AGAD. ASK, dz. Ill, nr 6, k. 210. 242 Архив ЮЗР. Ч. I. T. 10. С. 50; ЛНБ, від. рукописів, ф. 46, тека XXI, № 1158; Litwin Н. Katolizacja szlachty ruskiej a procesy asymilacyjne na Ukrainie w latach 1569-1648 // Triumfy i porażki. Studia z dziejów kultury polskiej XVI-XVIII w. Warszawa, 1989. S. 49. 243 Słownik geograficzny... 1887. T. VIII. S. 429-430. 244 Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Киев, 1883. Т. 1. Приложения. С. 272. 245 Толочко П.П. Текстологічні спостереження над збірниками, що містять Густинський літопис (До питання про реконструкцію архетипу)// Український археографічний щорічник. Київ, 1999. Вип. З/ 4. С. 150. 246 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 210, л. 126; AGAD. MK, sygn. 178, k. 33-34v. 247 Album Studiosorum Universitatis Cracoviensis. T. IV. S. 144. 248Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. S. 7; ЦДІАК, ф. 25, on. 1, спр. 188, арк. 273-274. Олександр Єловицький 59. Олександр був сином Миколи, двоюрідного брата Захарія. Він одержав колишню заставу Вацлава Вільгорського – волость Веледники, яку не спромоглися остаточно викупити Сапєги, внаслідок чого вона стала спадковою маєтністю вдови по Вільгорському Софії з Єловицьких. У 1626 р. вона вдру- ге вийшла заміж за Станіслава Веляма. Оскільки цей зв’язок був бездітним, після смерті подружжя розгорілася суперечка між си- нами Веляма від попереднього шлюбу та спадкоємцем Софії – її племінником Олександром. У 1643 р. останній спромігся заволодіти маєтністю, але конфлікт тривав і надалі. У 1648 р. його було замо- рожено на час повстань і «руїни»60. 59 60 AGAD, Archiwum Zamoyskich (AZ), nr 718, k. 17; Національна бібліотека України ім. В. І. Вер- надського НАН України, № 17435/17476, арк. 1, 27, 33, 47, 70–83; Ukraina, 1/73; Litwin H., Równi do równych..; він же, Napływ.., s. 195–198, 205. . Єловицька Анна (перший чоловік . Ієронім Хребтович, другий . Микола Бабінський). Рік написання: 1655. Віровизнання: римо-католичка. Місце поховання: Межиріцький костел. Пожертви: на костел, де спочиватиме її тіло, . 200 злотих. ЦЩАКУкраїни: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 280. . Арк. 581.584 зв. 242. Єловицька Дорота. Рік написання: 1624. Віровизнання: римо-католичка. Місце поховання: маєток Плоска. Пожертви: відсутні. ЦЩАКУкраїни: Ф. 26.. On. 1.. Спр. 31. . Арк. 286,287 зв. 243. Єловицька Катерина (чоловік князь Стефан зі Збаража По- рицького). Рік написання: 1617. Віровизнання: римо-католичка. Місце поховання: кафедральний костел в Луцьку. Пожертви: на Луцький кафедральний костел . 2 тис. злотих. Крім того, доручає чоловіку обдарувати церковним начинням цей костел та костел вишеградський. ЦЩАКУкраїни: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 109. . Арк. 61 зв..63 зв. ЦЦІАК Уіфаїни: Ф. 25. . On. 1. . Спр. 24. . Арк. 227.230. 244. Єловицький Данило (дружина Варвара Чолганська). Рік написання: 1652. Віровизнання: римо-католик. Місце поховання: межиріцький костел оо. францискан. Пожертви: на Межиріцький костел оо. францискан жертвує невста- новлену суму грошей. ЦЩАКУкраїни: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 272. . Арк. 521.525. 245. Єловицький Крипггоф (дружини: Олександра зі Збаража Воро- нецька Олександра Сокольська). Рік написання: 1621. Віровизнання: східний обряд. Місце поховання: мурована церква (не локалізовано). Пожертви: відсутні. ЦЩАКУкраїни: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 146. . Арк. 409.411. 246. Єловицький Олександр (дружина Єфросинія Потіївна). Перший тестамент: Рік написання: 1644. Віровизнання: православний. Місце поховання: церква Різдва Богородиці Мілецького монастиря. Пожертви: на різні шпиталі . 60 злотих, монастирям на сорокоусти по ЗО злотих, в тому числі згадувалися Києво-Печерський, братський київський, Межигірський, Скитський, Угорницький, Крехівський, Почаївський, Луцький братський, Тригірський, Мілецький. Попові пирятинському на сорокоуст . 10 злотих, З тис. злотих, які був йому винен Киліян Вільгорський, заповів на Київський братський та Гощан- ський монастирі. Своєму нащадку доручає з маєтків Мільці, Пирятин, Загорці, Волки протягом 10 років надавати на Мілецький монастир 400 злотих та 20 мір озимого збіжжя щорічно. Робить доповнення до фундації на мілецький шпиталь. Тепер, крім іншого, його утриманці мали отримувати по дві пари взуття щорічно. Нащадку своєму доручає чотири рази на рік збирати при своєму гробі убогих людей, годувати їх та обдаровувати милостинею. На це записує зі свого маєтку 40 злотих, 2 маци озимого збіжжя, 2 маци солоду. ІРЦНБ: Ф. 231.. On. 1. .Спр. 38. . Арк. 163.165. Другий тесгамент: Рік написання: 1646. Віровизнання: православний. Місце поховання: церква Різдва Богородиці Мілецького монастиря. Пожертви: монастирям на сорокоусти по ЗО злотих, в тому числі згадувалися Києво-Печерський, братський Київський, Межигірський, Скитський, Угорницький, Крехів- ський, братський Кременецький, Гощанський, Почаївський, Унівсь- кий, Луцький братський, Тригірсь- кий, Мілецький. Осібно до Мгарсь- кого монастиря на сорокоусти . 100 злотих, ЗО злотих ченцям Мілецького монастиря на дві служби в день, поки тіло не буде поховане, 20 злотих пирятинському попу на сорокоуст. З тис. злотих, які був йому винен Киліян Вільгорський, заповів на Київський братський та Гощанський монастирі. Муляру на завершення будівництва церкви та на паління церкви . більше 500 злотих, на завершення будівництва усього комплексу . церкви, мурів, монастирських будівель та ін. . 6 тис. злотих, робітникам, що працю¬ вали над зведенням оборонних мурів навколо монастиря . 30 мац збіжжя, 6 фасок масла, 6 кіп сира, 12 полтей солонини річно. 20 тис. злотих (видеркафом) леговано Мілець- кому монастирю на молитву за всю родину Єловицьких та за родину його покійної дружини, 20 злотих виділено на благоустрій мелецького шпталю, а кількість пар взуття, яке щорічно мали отримувати його утриманці, збільшено з 2 до 4 на рік. Нащадку своєму доручає чотири рази на рік збирати при своєму гробі убогих людей, годувати їх та обдаровувати милостинею. На це записує зі свого маєтку 40 злотих, 2 маци озимого збіжжя, 2 маци солоду. Це мало відбуватися на квітну суботу, 30 серпня, 4 грудня і в день, коли помре автор тестаменту. IP ЦНБ: Ф. 231. . On. 1. . Спр. 38. . Арк. 252.254 зв. Третій тесгамент: Рік написання: 1647. Віровизнання: православний. Місце поховання: церква Різдва Богородиці Мілецького монастиря. Пожертви: Монастирям на сорокоусти по ЗО злотих, в тому числі згадувалися Києво-Печерський, братський Київський, Межигірський, Скитський, Угорницький, Мгарсь- кий, братський Кременецький, Гощанський, Почаївський, Унівський, Луцький братський, Тригірський, Мілецький. До Крехівського на два сорокоуста . 60 злотих, ченцям Мілецького монастиря . 30 злотих на службу біля тіла до похоронів, попу пирятинському . 20 злотих на сорокоуст, З тис. злотих, які був йому винен Киліян Вільгорський, заповів на Луцький братський та Гощанський монас¬тирі. Муляру на закінчення мурування церкви та інші будівельні потреби . більше 600 злотих, на закінчення валів, змурування церкви, келій і трапези . 4 тис. злотих. 20 тис. злотих (видеркафом) леговано Мілець- кому монастирю на молитву за всю родину Єловицьких та за родину його покійної дружини. Нащадку своєму доручає чотири рази на рік збирати при своєму гробі убогих людей, годувати їх та обдаровувати милостинею. На це записує зі свого маєтку 10 злотих, 0,5 мірки борошна та 0,5 мірки солоду на пиво. Це мало відбуватися на квітну суботу, ЗО серпня, 4 грудня і в день, коли помре автор тестаменту. IP ЦНБ: Ф. 231.. On. 1. .Спр. 38. .Арк. 256.259. 247. Єловицький Філон (дружина Гелжбета Підгороденська). Рік написання: 1651. Віровизнання: православний Місце поховання: Каплиця церкви Св. Філона у м. Філонів. Пожертви: на Філонівську церкву . 4 тис. злотих, образ Ченстохів- ської Богородиці у срібній оправі, а також срібло на придбання церковних атрибутів (Євангелія, келиха, кадильниці) та деякі особисті речі. На всі київські церкви . 1 тис. злотих, Межигірському монастирю . 400 злотих, Скитському монастирю . 500 злотих, Згарському монастирю . 200 злотих, Почаївському монастирю . 300 злотих, Луцькій братській церкві . 300 злотих, Кременецькій братській церкві . 300 злотих, Мі- лецькому монастирю . 200 злотих, Загорівському монастирю. 100 злотих, Зимненському монастирю . 100 злотих, Нізкіницькому монас¬ тирю . 100 злотих, Люблінській церкві . 300 злотих, Сокольській церкві . 100 злотих, монастирю в Мілчі. 100 злотих. Люблінському фарному костелу . срібну таблицю вагою в 5 гривен. ЦЩАКУкраїншФ. 28.. Оп.1.Спр. 87. .Арк. 502.508 зв.525. Hieronim Jełowicki na forum sejmikowym w Chełmie po raz pierwszy występo.wał 11 września 1623 roku, kiedy spośród innych uczestników sejmiku deputackiego poparł kandydaturę J. Skaszewskiego, podkomorzego chełmskiego, na deputata21. Sam H. Jełowicki, już jako starosta chełmski, został wybrany na deputata do Trybu.nału na sejmiku 12 września 1633 roku22. Uczestniczył w sejmiku przedsejmowym 9 grudnia 1636 roku, kiedy to szlachta zleciła mu (i przeznaczyła na to pieniądze) wymurowanie sklepu „dla chowania ksiąg ziemskich”, remont ratusza w Chełmie oraz przepisanie ksiąg ziemskich chełmskich i krasnostawskich (powtórnie podobne zadanie i pieniądze otrzymał na sejmiku 25 sierpnia 1639 r.). Jełowicki został wtedy obrany posłem na sejm, a po raz drugi – już na następnym sejmiku 11 maja 1637 roku. Świadectwem jego aktywności i popularności na forum szlacheckim w Cheł- mie był i ten fakt, że uczestnicy sejmików przedsejmowych 9 grudnia 1636, 27 stycz.nia 1638, 25 sierpnia 1639 i 9 lipca 1641 roku polecili swoim posłom przedstawić królowi i sejmowi prywatną prośbę starosty, dotyczącą rewizji tamy na Bugu w jego miasteczku Świerże23. 21 ASZCh, s. 142. 22 О. Вінниченко, Депутати Коронного трибуналу…, c. 302. 23 ASZCh, s. 187–188, 194–195, 204, 206, 213, 228 Документы. 1589, квітня 6, Варшава Лист Сигізмунда ІІІ Адамові і Романові Човганським про підтвердження привілею великого князя литовського Вітовта слузі Павлові, їхньому предкові по матері, на селища Новоставці, Камінь, Свина і Остра Руда у Волинській землі Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, від. рукописів, ф. 5 (Колекція Осолінських), оп. 3, од. зб. 1917. – Оригінал. Пергамент висотою 225 і шириною 551 мм. Ліве поле шириною 75, а праве – 23 мм. Зліва й справа площа запису відділена від поля тонкою лінією і розлінована. Відстань між лініями 8 мм, а в заголовній частині, де поміщено ім’я короля, – 15 мм. Ім’я короля виписане на всю відстань між лініями по вертикалі і на всю довжину рядків по горизонталі. Лист скріплено підвісною восковою печаткою діаметром 14 мм на червоному шнурку. На звороті написи XVIII–XIX ст. на польській мові і печатка архіву Сапєг. Деякі написи з номерами позакреслювані. Жикгимонт Трεті, | Божъю милостью корол полский, вεликий князь литовский, руский, пруский, мазовεцкиε, жомоитский, ифлянтский, тот жъ Божъю милостью назначоный корол швεдский, кготский, вандалский и Вεликого князства Филяндского дεдичъ. Ознаймуεмы тымъ листомъ нашимъ всимъ посполитε и каждому зособна, | кому того вεдати налεжить, нинεшнимь и на потомъ будучимъ, ижъ показовали пεрεд нами шляхεтныε Адамъ и Романъ Чолъганскиε, зεмянε наши, листъ, привилεй вεликого князя литовского Витолта, на паръкгаминε писаный, с пεчатью завεсистою продку нεбожчицы матки ихъ Маруши зъ | Яръмолинεцъ Чолганскоε и ихъ нεякому Павлу на сεлища Новоставцы, Камεнь, Свиную и Острую Руду в пεвныхъ границахъ и врочищахъ, на вεчность даный, на которыхъ кгрунтεхъ и сεла пεвныε суть осажоны, цэлый, зуполный, слушный и ни в чомъ нε нарушоный ани подэзраный. | Однакъ прошэни εстэсмы, абысмы εго для старости εго, при моцы εго зоставивши, моцъю нашою кролεвскою имъ и потомкомъ ихъ листомъ нашимъ потвεрдили. Которого мы оглεдавши, казали εсмо εго слово до слова в тотъ нашъ листъ вписати. И так ся в собε маεт. Мы, Витолтъ, вεликий княз | литовский и иныхъ зεмли, чинимъ знамεнито симъ нашимъ листомъ нинεшнимъ и на потомъ будучимъ всимъ посполитε, ижъ дали εсмо слузε нашому Павлу сεлищо нашо Новоставцы и другоε сεлищо Камεнь в зεмли Волынской на рεцэ Сполтвε и на болотε Лазучинε и на Случи рεцэ и к тому жъ придали | εсмо Свиную и Острую Руду, а з другоε стороны тыхъ сεлищъ по руду Святεцъ и по рεку Жεрдь от сεлища Воронова гори рεкою Жεрдью до вεръха и до Зборныхъ Могилъ и дали εсмо тому слузε нашому Павлу тую зεмлю нашу за εго вεрныε службы на вεки вεчныε и потомком и щадком εго с полми, з дубровами, | з рудами и сεлищами, и с потоками, с пасεками, и з запустами. А на потвεръжεньε к тому нашому листу пεчать нашу казали εсмо привεсити. Писанъ у Ръжовε во лεто шεститисячноε дεвятсотноε двадцатоε осмоε мεсεца июля тридца.тый дεнь индикта шостый. Приказал панъ Дεдиголда, во|εвода вилεнский. А такъ мы прозбε прεрεчоныхъ Адама и Романа Чолъганскихъ яко слушной ласкавε ся прихиляючи, листъ привилεй вεликого князя Витолта прεрεчоный и в тотъ листъ нашъ вышεй вписаный на добра, кгрунты, сεлища, врочища и границы мεнованому продку матки их и оных | самыхъ Павлу на вεчность даный увεс, яко ся в собε маεт, и во всихъ εго пунктεхъ и артыкулεхъ потвεрдити умыслили εсмо, яко жъ потвεръжамы и умоцнямы и вцалε заховуεмы тым нинεшнимъ листом нашимъ, хотячи мεти, абы тоε право таковую моц и важност у всякого суду и на | кождомъ мεсцу завжды на пото.мныε часы мεло и приймовано было, яко слушнε водлε права посполитого быти маεть, яко жъ водлε того наданья и привилεю вεликого князя Витолта мають прεрεчоныε Адамъ и Романъ Чолъганскиε, жоны, дεти и потомки их тыε вси кгрунты, врочища | и сεла, на нихъ осажоныε, в границахъ своихъ дεржати и яко власности своεε уживати часы вεчными. А на умоцнεньε тоε рεчи тотъ листъ рукою нашою подписавши и пεчат нашу коронную до нεго привεсити росказалисмы. Данъ в Варшавε на соймε валном коронномъ дня шостого мεсεца апрэ|ля року тисεча пятсот осмъдεсят дεвятого, а кролεванья нашого року второго. Sigismundus Rex. Mikolay Grabowieczki. Додаток 2 1601, березня 1, Варшава Лист Сигізмунда ІІІ Адамові Човганському про підтвердження привілею великого князя литовського Вітовта слузі Павлові на се‑ лища Рідка, Соломен, Рудка Турівка і Коров’я у Волинській землі Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, від. рукописів, ф. 5 (Колекція Осолінських), оп. 3, од. зб. 1918. – Оригінал. Пергамент висотою 304 і шириною 607 мм із двома паралельними прорі- зами для шнурка під вислу печатку довжиною по 17 мм у нижній частині аркуша. Ліве поле шириною 80, а праве – 75 мм. Зліва й справа площа за- пису відділена від поля тонкою лінією і розлінована. Відстань між лініями 10 мм, а в заголовній частині, де мало бути ім’я короля, – 21 мм. На звороті напис на польській мові про зміст документа, кілька закреслених номерів, два відбитки печатки архіву Сапєг. Божъю милостью корол польский, вεликий князь литовъский, руский, пруский, мазовεцкий, жомоитский, ифлянъский, и швεцкий, кготский, ванъдалский дεдичный король. Ознаймуεмы тымъ листомъ нашим всимъ вобεц | и каждому зособна, кому то вεдати налεжить, нинεшнεм и на потомъ будучимъ, иж показовалъ пεрεд нами урожоныи Адамъ Чолъганъский листъ вεликого князя литовъского Витолъта, на паръкгаминε писаный, | с пεчатью εго привисистою, которымъ далъ слузε с[воεму] Павлу, продъку εго, на вεчность ку Новоставъцомъ в зεмли Волынъской Рεдкую на рεцε С[εмε]новъцε и на болотε Полεховε и ку тому Соломεнъ | и Рудъку Туровъку, и Коровъюю, а з другоε стороны по дуброву Ситъную и по рεку Сεмεновъку, яко то всε ширεй и достаточнεй на томъ листε εго εстъ описано и доложоно, цεлый, зуполный и ни в чом нε нару|шоный ани подεзраный. Однакъ прошεни εстεсмы, абысмы εго при моцы зоставивши, владзою нашою кролεвскою потвεръдили и умоцнили. Которого мы оглядавъши, росказали εсмо εго слово | до слова в тотъ нашъ листъ вписати, и такъ ся в собε маεть. Мы, Витолтъ, вεликий князь литовъский и инныхъ зεмъль, чинимъ знамεнито симъ нашимъ листомъ нинεшним и на потомъ | будучимъ всимъ посполитε, ижъ дали εсмо слузε нашому Павлу ку Новоставцомъ в зεмли Волынъской Рεдкую на рεцε Сεмεновъцε и на болотε Полεховε, и к тому придали εсмо Соломεнъ | и Рудъку Туровку и Коровъюю, а з другоε стороны по дуброву Ситъную и по рεку Сεмεновъку и дали εсмо тому слузε нашому Павлу за εго вεръныε службы тую зεмлю на вεки вεчнε | с польми, з дубровами, з рудами, з сεлищами, с пасεками, и потоками, пустынями. А на потвεржεньε к тому нашому листу пεчать нашу казали εсмо привεсити. Писанъ у Ржовε въ лεто | шεсти тисячноε дεвятьсотноε двадъцать дεвятоε мεсяца августа двадцатого дня пεршого инъдикта осмого. А такъ мы прозбε прεрεчоного яко слушной ласкавε ся прихиляючи, лист | вεликого князя Витолта прεрεчоный и в тотъ листъ нашъ вышεй вписаный увεсь, яко в собε εстъ, и во всих εго понъктахъ, арътикулах и конъдыциях потвεръдити умыслили εсмо, якожъ | потвεржамы и умоцнямы тымъ нинεшнимъ [ли]стомъ нашимъ. Маεть прεрεчоный Адамъ Чолъганский и потомъки εго тых прεрεчоных сεлъ, зεмль, урочищъ дεржати и уживати | во всεмъ водлε данины и описаня вεликого кн[я]зя Витолта и того нашого потвεръжεня часы вεчными. На котороε рεчи свядεцтво тотъ листъ власною рукою нашою подъписали εсмо, | до которого и пεчат нашу коронъную привεсити росказали εсмо. Писанъ въ Варшавε на соймε валномъ коронъномъ мεсяца маръца пεрвшого дня року Божого тисεчъного шεсть сотъного | пεрвого, а панованья королεвствъ наших Полского чεтвεртогонадцатъ а Швεцкого осмого року. Sigismundus Rex Bakoz Opozalcky (?) |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Є >