 ТРИПОЛЬСЬКI ДIДОВИЧI  Относительно левобережных Трипольских, то пока не известно от кого они происходят. Як родовий герб уживали власний печатний знак у вигляді стовпа в супроводі двох півкіл, що лежать кінцями одне до одного згори та знизу1. Дідковичі-Трипольські. В Овруцькому повіті їм належали село Богданівщина над р. Норинь, куплене у 1578 р. у Івана Сингура, села Блисковщина і Ноздрище над р. Норинь, куплені у 1582 р. у Юрія Бокія, а також двір в Овручі*. Наприкінці XVI – поч. XVII ст. вони зазнавали постійних нападів на свою Трипільську волость у Київському повіті з боку могутніх сусідів – князів Острозьких, які ще й підбурювали до цього запорозьких козаків. У 1612 р. усі власники Трипільської волості скаржилися на князя Януша Острозького, краківського каштеляна, за ґвалтовний наїзд на їх маєтності і згін підданих до своїх маєтків†. Власники Трипілля не змогли надалі конкурувати з князями Острозькими і впоратися з нападами козаків, які завдавали їм значних збитків. Нащадки Федора, Гапона і Ждана Трипільських поділили спільну спадщину і змушені були продавати її по частинах: у 1627 р. закрочимському каштелянові Анджею Зборовському, в 1637 р. – київському підстолію Максиміліану Бжозовському‡. Вони назавжди переїхали до своїх маєтків в Овруцькому повіті, де у 1630-40-х роках їм належали кілька сіл: Клочки, Чиколовичі, Коцовщина, Дорогинь, Богданівщина, Збранковщина та ряд інших§ 1.http://forum.vgd.ru/post/1259/20232/p1911666.htm#pp1911666 * НБУВ. – ІР. Ф. 1, спр. 4104, ч. 1, № 3534, 3536, 3551, 3595, 3603, 3636. † НБУВ. – ІР. Ф. 1, спр. 4104, ч. 1, № 94; ч. ІІ, № 45. ‡ Rulikowski E. Trypol // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa, 1892. – T. XII. – S. 535. § НБУВ. – ІР. Ф. 1, спр. 4104, ч. 1, № 441, 3636 та ін. Бібліографія. Олег Однороженко (Київ). Шляхетська геральдика Київської землі XV — першої половини XVII ст. за архівними джерелами та матеріалами сфрагістичної кОлекції Музею Шереметьєва // Сфрагістичний щорічник · Випуск ІІ. 2. Геральдика та сфрагистика. пільських). Так, на печатці пана хоруговного, пінського (1520–1539), клецького (1524–1539), кобринського (1534–1539), городецького (1534–1539) і рогачівського (1534–1539) старости та селецького державці (1539) Івана (Івашка) Михайловича Хоревича Дідковича 189 від 1530 р. в іспанському щиті знаходимо знак у вигляді стовпа з подвійними півколоподібними розгалуженнями згори та здолу 190. Дещо іншим було зображення у ренесансовому щиті на печатці незнаного з імені пана Дідовича-Трипольського від 1584 р. Цього разу знак має вигляд стовпа в супроводі двох півкіл, що лежать кінцями одне до одноДідовича-Трипольського На печатках пана Федора Дідовича-Трипольського від 1584 р. 192, 1585 р. 193 та 1596–1598 рр. 194 знову бачимо знак у вигляді стовпа з подвій- ними розгалуженнями згори та здолу в ренесансовому щиті. І лише на його останній печатці від 1626 р. знак має вигляд стовпа в супроводі двох півкіл, що лежать кінцями одне до одного згори та здолу 195. Аналогічне зображення знаходимо також на печатках пана Гапона Дідовича-Трипольського від 1596 р. 196 і 1598 р. 197, пана Ждана Дідовича- Трипольського від 1598 р. 198 та пана Максима Дідовича-Трипольського від 1615 р. 199 Складнішу конструкцію має герб на печатці пана Григо- рія Дідовича-Трипольського від 1641 р. — над іспанським щитом вміще- но забороло з наметом під шоломовою короною і три страусячих пера в нашоломнику 200. А на печатці пана Павла Дідовича-Трипольського від 1686 р. іспанський щит з родовим знаком супроводжує шоломова коро- на і дві пальмові галузки201. Певна, хоч і не виразна, зовнішня подібність дала пізнішим авторам підстави для невиправданого ототожнення цього родового герба з польським гербом Гоздава 202. 189 Любавский М. Литовско-русский сейм. — С. 473; AGAD. Perg. 6180 (“Ивашко Михаилович староста пинскии”); Lietuvos Metrika. Knyga nr 523. — S. 23 (“Пан Иван Михаилович староста пинскии”); Яковенко Н. Українська шляхта. — С. 152–153; Гру� шевский А. Пинское Полесье. — К., 1901. — С. 43–44, 49–50, 52, 57, 108, 177. 190 AGAD. Perg. 6180 (овальна, 13×10 мм; згори літери: S…). 191 AGAD. AZ, sygn. 2633, st. 60 (восьмикутна, 14×12 мм; згори літери: АR). 192 Там само (овальна, 15×13 мм). 193 ЦДІАУК. Ф. 221, оп. 1, спр. 21, арк. 1 (овальна, 14×13 мм; згори літери: • FD •). 194 APK. . ASang, teka ХХІІ, plik 32; teka ХХІІІ, plik 20 (овальна, 15 × 13 мм; згори літе- ASang, teka ХХІІ, plik 32; teka ХХІІІ, plik 20 (овальна, 15 × 13 мм; згори літе- ASang, , teka ХХІІ, plik 32; teka ХХІІІ, plik 20 (овальна, 15 × 13 мм; згори літе- teka ХХІІ, plik 32; teka ХХІІІ, plik 20 (овальна, 15 × 13 мм; згори літе- teka ХХІІ, ХХІІ, plik 32; teka ХХІІІ, plik 20 (овальна, 15 × 13 мм; згори літе- plik 32; teka ХХІІІ, plik 20 (овальна, 15 × 13 мм; згори літе- plik 32; 32; teka ХХІІІ, plik 20 (овальна, 15 × 13 мм; згори літе- teka ХХІІІ, plik 20 (овальна, 15 × 13 мм; згори літе- teka ХХІІІ, ХХІІІ, plik 20 (овальна, 15 × 13 мм; згори літе- plik 20 (овальна, 15 × 13 мм; згори літе- plik 20 (овальна, 15 20 (овальна, 15 × 13 мм; згори літе- ×13 мм; згори літе- ри: • F • V • D •). 195 НБУВ ІР. Ф. 2, спр. 20 644 (овальна, 16×14 мм; згори літери: FТ). 196 APK. ASang, teka ХХІІ, plik 32 (овальна, 16×14 мм; згори літери: ГД). 197 APK. ASang, teka ХХІІІ, plik 20 (кругла, 15 мм). 198 Там само (восьмикутна, 14×13 мм; згори літери: • ЖВ •). 199 ЛНБ ВР. Ф. 5, оп. 2, спр. 7444/IІ, арк. 176 (“Maxym w 1615 na jednym dokumencie taką pieczątką położył”). 200 НБУВ ІР. Ф. 2, спр. 23 368 (восьмикутна, 16×14 мм). 201 Там само. Спр. 23 372 (восьмикутна, 10×8 мм). 202 ЛНБ ВР. Ф. 5, оп. 2, спр. 7444/IІ, арк. 176 (“Trypolski h. Gozdawa”). I КОЛЕНО Федор Дедко II КОЛЕНО назван так от населённого пункта Триполье, сейчас в Обуховском районе Киевской области, которое получил в 1500 году господарский дворянин Даниил Федорович Дедкович 13 березня 1500 р. великий князь литовський і король польський Олександр надав Данилові Дідовичу (Дідковичу) привілей на володіння цим поселенням. Можливістю отримати у володіння маєтності вдови та її покійного чоловіка скористався Данило Дід- кович. Після одруження з удовою київського боярина Степана Мутишича Марією Д. Дідкович у жовтні 1497 р. звернувся до Олександра Яґеллончика з проханням на- дати йому маєтки її покійного чоловіка Кучукове, Лоди- жичі, Теремці та Білки в Київському повіті. Проте С. Му- тишич спільно з Марією мав сина й дочку (син утопився, а дочка померла), а також старшу дочку Настасію від пер- шого шлюбу. Вона також за правом близькості пре- тендувала на батьківські маєтності. Великий князь висунув Д. Дідковичу умову, після виконання якої в нього з’явилися б усі підстави на отримання маєтків С. Мутишича — сплатити борги київ- ського боярина та дати «виправу» його старшій дочці. С. Дідкович сплатив борги та дав «виправу» з маєтків С. Мутишича Настасії, отримавши таким чином від неї лист про відмову («отречене») від батьківських володінь. Лише після пред’явлення цього листа великокнязівській канцелярії Олександр Яґеллончик надав указані маєтки Д. Дідковичу вічним правом59. . Даниил участвовал в каком то "выступе" против короля и был "скаран". От брака с княжной Пронской у него остался сын - Василий, самым ранним документом который предоставили Трипольские в Волынское ДДС в 1802 году, был тестамент от 1519 года, в котором Даниил Дедкович сообщал что его сын Василий рожден от княгини Пронской. Этот документ был внесён в Киевские гродские книги в 1591 году. В делах Трипольских из Киевского облархива этих документов нет. Даниэль служил королю Александру и в награду за заслуги, королевским повелением от 1505 года получил во владение село Триполь в Киевском повете. С тех пор также стал называться Трипольским, а первоначальную фамилию Дедович оставил как прозвище. Также Даниэль получил право сбора денег (подати) в Брагинской волости. Около 1508 года, уже король Зигмунд I дал Даниэлю право на сбор доходов с Черкасской корчмы. Женат на Фурсовне, имел с ней сыновей: Василя и Теодора, и двух дочерей. Одна замужем за Михалем Халецким, другая – за Иваном Шпраским. 57 РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 6. — Л. 194.
первоначальной информации и откуда это взяла Яковенко? Из "Słownik geograficzny..", там такое есть, и указан источник - Тестамент Данила Дедковича, но откуда его взяли авторы Словника - неизвестно. Где искать этот тестамент, пока ума не приложу? Даже Вольф в описании князей Пронских также ссылается на Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich › Tom XII › strona 534. Вот что пишет Словник: 59 РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 6. — Л. 193–194. Игнат Дедкович будучи рыцарем, в 1482 году, во время нападения Менгли-Гирея, вместе с неким Иваном Яхновичем попал в татарскую неволю, откуда, однако, после нескольких лет, за немалый выкуп, оба вернулись домой. III КОЛЕНО Василий Данилович Трипольский получил по наследству от отца Триполь, но это право было вскоре нарушено, когда киевский воевода захватил его собственность. Начался судебный процесс. Видимо, Василь Трипольский имел значительное благословение и защиту короля, потому что в этом деле о Триполе, опека короля его защитила, и он в конце выиграл дело и получил хорошую компенсацию. Михал Халецкий, свояк его, завещал ему, а точнее, детям его, село Стримятыче над Днепром около Жишчова (Ржищева). Кроме того, имел около Овруча хорошие Шепеличи, а возле Киева – Княжичи и Соловйовку. Василий был женат на Соломониде - дочери господарского дворянина Сурина Путятича и Духны Волковны, дочери Овруцкого наместника Волчка Романовича. По жене, он получил обширные поместья в Овруцком уезде: Клочки, половину Шепеличів, Ремезове, а в Київському повіті отримав половину Соловіївки і Княжичі.В 1548 году части Соловьевки и Княжич получил Василий Данилович Трипольский по жене своей Соломониде Суриновне (см. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich › Tom XII › strona 534), а его сыновья Фёдор, Ждан, Гапон и Фёдор младший Трипольские обменяли их с Солтанами Стецковичами на Давыдковичи и Черниговцы под Овручем: «...землю Давы(д)ковскую и Черъниговскую, которую, де(и), есми выменя(л) и до(с)талъ о(т) пна Ивана Со(л)тана за (и)менье мое Кнжичи...» (см. ЦГИАК, фонд 4, оп. 1, Дело 1, Листы 101 об.—102 об.; Źródła dziejowe, Т. XXI, Варшава, 1897. S. 473). В 1560 году Василия Даниловича уже не было в живых. В браке Василий имел четыре дочери и сыновей - Федора Старшего, Ждана, Гапона, Михаила, Федора Младшего. О потомстве Ждана и Михаила мне ничего не известно, а Федор Старший, Гапон и Федор Младший дали начало обширным ветвям этого рода.~ Salomonidą Surynówną.Федор Данилович младший брат Василя, был женат на Луцке из Сакович и имел сыновей: Андрея, Германа, Максима, Марка и Федора. Из них Федор был наследником Сахова в киевском воеводстве и, взяв в жены Федору княгиню Ружиньску, родную племянницу казацкого гетьмана Богданка, что были первыми на Украине высокородными, имел сыновей: Вацлава, Яна, и Костюка, и Марию (замужем за Федором Ободеньским).
IV КОЛIНО Чотири сини Василя Даниловича успадкували від батька Трипільську волость і Княжичі у Київській землі, а також маєтності в Овруцькому повіті: Клочки з кількома селами у центральній частині, Шепеличі над Прип’яттю, а також Чикаловичі у розтоці Дніпра та Прип’яті. його сини Ждана, Федора старшого, Гапона і Федора молодшогоу 1580 р. виступили ініціато- рами надання Трипіллю привілею на маґдебурзьке право. В ньому не згадується ім’я Михайла, який, судячи з інших актових джерел і не був їхнім братом, та батька – Василя, який на той час, скоріше за все, був покійним. Останній мав ще й брата Івана, йому у спадок теж дісталися частини сіл Трипілля і Стрем’ятичів, які він у 1571, 1575 і 1577 рр. віддавав у заставу пану Іванові Черкасу3 . В Овруцькому повіті панам Трипольським також належали село Богданівщина над р. Норинь, куплене у 1578 р. у Івана Сингура, села Блисківщина і Ноздрище над р. Норинь, куплені у 1582 р. у Юрія Бокія, а також двір в Овручі4. Привілей датується ймовірно 23 вересня 1580 р. і, як зазначається наприкінці документа, був виданий в обозі під містом Великі Луки (сучасне місто Псковської обл., Росія), яке за місяць до того здобули королівські війська і реєстрові козаки, незадовго до завершення Лівонської війни. На місці запису перших літер місяця текст пошкоджено, але укладений ітінерарій короля Стефана Баторія дає можливість точно встановити, що ця подія сталася саме у вересні, оскільки відомо, що з 27 серпня по 3 жовтня король перебував у згаданому місці, а потім вирушив у напрям- ку Невеля (7–13 жовтня) і Полоцька (16–23 жовтня)5. З огляду на прикордонний статус Київського воєводства, однією з найважливі- ших функцій міст регіону була оборонна. Королівська влада, декларуючи своє за- цікавлення і потребу у колонізації нових земель та будівництві оборонних споруд, не мала на це достатніх коштів, тому всіляко заохочувала місцеву адміністрацію та підтримувала приватні ініціативи. Цим власне і скористалися власники Трипілля, які звернулись до короля Стефана Баторія з відповідним проханням. Можемо при- пустити, що посередником-протектором між братами Трипольськими і королем виступив тодішній писар Руської канцелярії Лаврин Пісочинський6 . У пограничних регіонах при заснуванні кожної міської осади в першу чергу звертали увагу на потребу захисту від частих нападів татарських загонів, а також на потенційну загрозу з боку Московської держави, тому закладення нового міста роз- починали з будівництва замку. На початку привілею для містечка Трипілля теж за- значалося про цю обставину, зокрема те, що шляхтичі Трипольські на “властномъ ωтчизномъ кгрунтε своємъ в зεмли Киεвскои, за Києвомъ унизу рεки Днεпра, на шл2хох татарских над Днεпромъ лεжачомъ”, збиралися своїм коштом побудувати замок: “ку ωборонε и вεликому убεзпεчεню ωт нεпри2тεл2 поганства татар хочуть коштомъ и накладомъ своим замокъ збудовати и мεсто ωсадити, бεз пεрεказы инших мεстъ и пожитковъ наших”7 . Король своїм привілеєм надавав їм такий дозвіл, а також право на осадження і заселення містечка вільними людьми, ремісниками та при- бульцями з різних місць. Завдяки археологічним розкопкам відомо, що наприкінці ХVІ – у першій половині ХVІІ ст. у Трипіллі на Посадовій горі існував мурований замок з баштою і магнатським двором8 . Згідно з королівським привілеєм, трипільцям надавалося маґдебурзьке право за прикладом інших міст, але без будь-якої конкретизації і взірця: “В котором мεстε надаεмъ вольность и право маидεборскоε прикладомъ и порадкомъ такимъ, 2ко с2 в ынших мεстεх заховуεть, 2ко ωни похочуть”. Інакше кажучи, від власників Три- пілля залежало те, яку модель управління містом вони оберуть і разом з тим судо- чинство, порядок і організацію міського життя. Власне, такі засади були характерні для багатьох приватних міст, яким надавалися локаційно-маґдебурзькі привілеї9 . Як правило, у подібних привілеях значна увага приділялася також і організації торгівлі, що проявлялось у наданні дозволу на проведення щорічних ярмарків і що- тижневих торгів. Власникам Трипілля дозволялося самим встановити терміни про- ведення цих ярмарків, але таким чином, щоб вони не збігалися з ярмарками у сусідніх містах і не перешкоджали тамтешній торгівлі. Згідно з привілеєм, у Три- піллі встановлювалися щотижневі торги кожної п’ятниці. Важливо, що місцевим жителям надавалося право на вільне шинкування спиртними напоями без сплати до господарського скарбу спеціального податку – капщизни і виконання за це повин- ностей, тобто для них встановлювалися спеціальні пільги, що мало поліпшити їхній добробут і, відповідно, сприяло економічному розвиткові містечка. На відміну від інших міст, яким надавалася така “вольнизна” на окреслений термін, у даному при- вілеї час дії цієї пільги не вказувався. У привілеї не йшлося про дозвіл на будівництво споруд різного призначення, характерних для міст з маґдебурзьким статусом – ра- туші, “постригальні”, міської лазні, крамниць і т. п. Можемо припустити, що міське судочинство відбувалося в замку, як це мало місце в інших приватних містечках, а будівництво громадських споруд залежало від волі власників. Надання цього привілею безумовно прискорило соціально-економічний розви- ток містечка, сприяло припливу нових людей до нього, що могло викликати непри- ховану заздрість у сусідів – могутніх князів Острозьких. Впродовж 1591–1595 рр. Федір, Гапон, Ждан і Федір молодший Дідовичі-Трипольські вели судову тяжбу з київським воєводою, князем В.-К. Острозьким, власником сусіднього містечка Обу- хів. 16 червня 1591 р. за наказом обухівського урядника Станіслава Жолча і війта Яна Яновича обухівські піддані вчинили напад на трипільські ґрунти біля р. Красної, пограбували підданих і захопили весь врожай. Скаржники оцінили збитки на суму 4 тисячі копи грошей литовських і подали позов на воєводу до Київського земсько- го суду10. Стосунки між сусідами загострились під час козацького повстання на чолі з Криштофом Косинським настільки, що власники Трипілля змушені були виїхати у свої поліські володіння, фактично залишивши замок без оборони. Князі Острозь- кі тоді ж підбурили запорозьких козаків до нападу на Трипілля. 14 березня 1592 р. озброєні князівські слуги і піддані з різних сусідніх містечок разом з козаками на чолі з К. Косинським захопили замок у Трипіллі і впродовж двох тижнів плюндру- вали містечко, спалили 117 будинків місцевих жителів і нові будівлі у замку, вивез- ли звідти всі гармати. Внаслідок нападу близько ста родин залишили Трипілля і переселилися до інших поселень, які перебували у власності князів Острозьких. Шляхтичі Трипольські оцінили свої збитки на суму 6 тисяч кіп гр. лит. і ще додат- ково по 500 гривень за кожного збіглого підданого, ще на 2 тисячі кіп гр. лит. було завдано збитків підданим. Потерпілі знову поскаржились до земського суду. Оскіль- ки даний суд тривалий час не функціонував, тобто не збирався на судові рочки, су- дове засідання було призначене на св. Миколая тільки у 1595 р., а 6 липня того ж року було видано позов до суду київському воєводі за підписом писаря Дмитра Єль- ця11. Події з пограбуванням замку і містечка козаками повторилися під час повстан- ня Северина Наливайка в 1596 та в 1605 рр.12. У 1612 р. усі власники Трипільської волості скаржилися на князя Януша Острозького, краківського каштеляна, за ґвал- товний наїзд на їхні маєтності і згін підданих до своїх маєтків13. Судячи з усього, власники Трипілля не змогли надалі конкурувати з могутніми сусідами – князями Острозькими і впоратися з нападами козаків, які завдавали їм значних збитків. Нащадки Федора, Гапона і Ждана Трипольських поділили спільну спадщину і змушені були продавати її по частинах: в 1627 р. закрочимському каште- лянові Анджею Зборовському, в 1637 р. – київському підстолію Максиміліанові Бжозовському14. Вони переїхали до своїх маєтків в Овруцькому повіті, де у 1630-х – 1640-х роках їм належало кілька сіл: Клочки, Чиколовичі, Коцівщина, Дорогинь, Богданівщина, Збранківщина та низка інших15. младшие братья трипольские Ждан, Гапон и Фёдор в 1600 г. Rulikowski E. Trypol // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa, 1892. – T. XII. – S. 534. 3 Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. Інститут рукопису (далі – НБУВ.ІР).– Ф. 1. – № 4104. – Ч. І. – № 3252, 3324, 3474. 4. Там само. – № 3534, 3536, 3551, 3595, 3603, 3636. 5 Wrede M. Itinerarium króla Stefana Batorego 1576–1586. – Warszawa, 2010. – S. 107. 6 Докладніше див.: Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569–1673 рр. Студія з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. – Острог; Львів, 2003. – С. 140–145; Крикун М., Піддубняк О. Волинський маєток Лаврина Пісо- чинського (придбання села Кунева і захист права власності на нього) // Соціум: Альманах соціальної історії. – К., 2010. – Вип. 9. – С. 97–103. 7 Archiwum Narodowe w Krakowie (далі – ANK). Dział na Wawelu. – Archiwum San.guszków. – Teki Rzymskie. – Sygn. XIVa. – Nr 48. 8 Rulikowski E. Trypol.– С. 534; https://uk.wikipedia.org/wiki/Трипілля 9 Див., напр.: Білоус Н. Маґдебурзькі привілеї Бишева та його власники // Краєзнав- ство. – К., 2014. – № 1. – С. 58–63; її ж. Приватні міста Київського воєводства в першій половині XVII ст.: кількість, особливості розвитку та функціонування // Україна в Центрально-Східній Європі. – К., 2015. – Вип. 15. – С. 125–164 та ін. 10 ANK. – Archiwum Sanguszków. – Teki Rzymskie XXI.– Str. 48. 11 Ibidem. – Str. 54. 12 Rulikowski E. Trypol.– S. 534–535. 13 НБУВ.ІР. – Ф. 1. – Спр. 4104. – Ч. 1. – № 94; Ч. ІІ. – № 45. 14 Rulikowski E. Trypol. – S. 535. 15 НБУВ.ІР. – Ф. 1. – Спр. 4104. – Ч. 1. – № 441, 3636 та ін. Ждан Васильевич Гапон Васильевич Михаил Васильевич Теодор (Федор Молодший) Васильевич † po 1618 Богдана ДедовнаМалжонок: Василия Мощеницкий Из сыновей вышеназванного Василя, Гапон имел четырёх сыновей: Парфеня, Федора, Ивана и Евстахия (Еустахего). Они в 1627 году продали своё родовое поместье Триполь Андрею Зборовскому из Рытвян. Из них Парфений имел село Воров, и с Федорой Ставецкой имел сыновей: Александра, Йозефа, Павла и Андрея. Андрея, Германа, Максима, Марка и Федора. Andrzej Fedorowicz † 1618/24 Matwiej Fedorowicz † 1634/40 Herman Fedorowicz † 1634/40 P 1624 El. 1624 Maksym Fedorowicz † 1634/40 P 1615, 1624 IKDA 9; El. 1624 1598 р. підписав у Луцьку заяву в Сенат, в якій дав згоду на унію і новий календар.АЮЗР. — Ч. 1. — Т. X. — К., 1904 — С. 501. Marek Fedorowicz † 1649 P 1624, 1631 El. 1624; Man. 1631 Parfen Haponowicz † po 1647 P 1631, 1647 Man. 1631; El. 1647 Tryzna Fedor Haponowicz † po 1640 P 1624, 1631 El. 1624; Man. 1631 Nikifor Haponowicz † po 1629 Iwan (Jan) Teodorowicz † po 1640 P 1624, 1629 El. 1624; Prot. 1629 Fedor Teodorowicz P 1647 El. 1647 Kossow Ostafi Teodorowicz. V КОЛIНО Еliasz Andrzejowicz. Wasyl Matwiejowicz P 1629 Prot. 1629 Iwan Matwiejowicz. Hrehory Matwiejowic P 1632 M. A. Maksimowič, t. 2, s. 202 Matwiej Hermanowicz. Piotr Hermanowicz - Aleksander Hermanowicz.P 1647 El. 1647 Tryzna Wacław Fedorowicz Iwan (Jan) Fedorowicz- P 1647 El. 1647 Tryzna Kostiuk Fedorowicz За легендою Костюк і Федор Яські з роду Дідовичів — Трипольских (Родинне дерево за Федором, молодшим сином Василя, сином Данила Трипольского, який отримав у Олександра Ягеллончика землі: Трипільську волость і Княжичі у Київській землі, а також маєтності в Овруцькому повіті) у XVI столітті через чвари про спадщину батька Федора Дідовича — Трипольского розділились.Aleksander Parfenowicz. Józef Parfenowicz Павло Парфенійович«Выдающиеся в бою и в мире дела Павла Трипольского, мечника нашего воеводства, который на протяжении 30 летней службы не слезая с коня, службы военной, многократно со значительной храбростью исполнял кровавые дела, до всего Его Королевского Величества и всей Речи Посполитой мы рекомендуем, чтобы Его Величество Пан наш милостивый даровал вакансию. Получил ли в результате этой инициативы всего воеводства Трипольский Бар – вероятно, нет.
Андрій Парфенійович Hapon Nikiforowicz?- P 1647 BUAN, rkps 23368 Stefan Nikiforowicz?- P 1647 El. 1647 Антония син Павла, Из них Антоний, сначала помощник воеводы Черниговского, затем писарь городской киевский, потом хорунжий овручский и судья городской овручский и, наконец, подкоморный киевский. Наверное, благодаря прошлой популярности и заслугам отца, ещё в молодом возрасте уготовали ему дорогу в чиновники. И поэтому, наверное, уже в 1715 году Речь Посполита назначила его старостой Трахтемировским на Украине, как бы в награду за то, что его отцу не достался Бар. Однако, молодой Трипольский не только благодаря достоинству, полученному с пелёнок, но и благодаря своему уважаемому характеру, образованию, уму вскоре заслужил у окружения любовь и уважение. Повсеместно пользовались его советами в делах посольских и депутатских. Был человеком старопольской традиции. Славился красноречием. Выступление его на сейме варшавском, было опубликовано. В том выступлении обосновал, что войско в Речи Посполитой состояло не из холопов, а из шляхты. «Доказано уже выступлениями великих мужей отчизны, хорошо знакомых с военными порядками, уровнем подготовки солдат и ситуацией в стране, что из шляхты, из нас самих или братьев наших состоящая конница есть более мужественная, более боеспособная, более нужная при сегодняшнем положении в стране, а подданная нам чернь как амбициями и состоянием, так и мужеством равняться с нами не может. Ибо из равного нам солдата привыкшего руководствоваться любовью к отчизне и свободе, с которыми приняли обязанность себя и братьев своих оборонять, мотивированный ( что не присуще черни) и в трудные времена охотно отдаст жизнь…» А потому дал задание создать кавалерию, состоящую исключительно из шляхты. Нужно также понимать, почему так настаивал на создании войска из шляхты. Ещё со времён Яна III на Полесье киевском организовалась милиция казацкая под командованием гетьмана Хохола, потом Палея и главные её дислокации были в Дымере и в Новосёлках у российской границы. Отряды её выдвигались, несмотря на запреты, аж в глубь Полесья. И там от неё страдали не только духовные и королевские, но и имения шляхты, где не только допускали грабежи и насилие, но и среди подданных - бунты и своеволие. Это вызывало громкие жалобы, и шляхта киевская также страдала, и всё время на сеймах поднимала вопрос о её ликвидации или передислокации. Казаки эти были для чего-то нужны Августу II. Возможно для того, чтобы держать киевскую шляхту на своей стороне и не допустить объединения её со Шведом и Лещиньским. Таким образом, сколько не просили короля киевские жители о высылке тех казаков, всегда натыкались на непреодолимые трудности. Наконец шляхта, видя невозможность избавиться от этих непрошеных гостей, предложила создать добровольную конную милицию для защиты от них. Об этом сообщил на сейме Трипольский как посол. Между тем, ещё долго ничего не менялось. По-прежнему устраивали беспорядки казаки, а что хуже, что притесненные бунты холопов начинали искрить и новые беды и погромы угрожали всей стране. Однажды, холопы, подстрекаемые казаками, начали нападать на дворы шляхты, и во время одного такого нападения убили обывателя Саковича. Терпение лопнуло, и шляхта съехалась на собрание в Овруч (1715 г.). И создала так называемый конгресс, под руководством Антония Трипольского. Ему было дано право разыскивать, арестовывать и доставлять грабителей в Магдебургский суд Овруча. С тех пор, Трипольский до самого создания шляхетной милиции следил, как Аргус Стоокий, и где только видел скопление гайдамаков, созывал шляхту и устраивал на них облаву. Ему принадлежит заслуга, что он своим вниманием и старанием сдержал дальнейшее разрастание холопьего бунта. То было не единственное поле его заслуг и деятельности. В последующем Трипольский много и плодотворно служил своей земле, будучи послом земским в 1710, 1718, 1724, 1728, 1730-34 гг. и, наконец, 1740 г., всегда использовал свой голос для защиты прав своей земли, отстаивая её прерогативы и безопасность. И так, в 1717 г. был назначен комиссаром, среди прочих, для разграничения ценностей Залошце, Йозефа Потоцкого, воеводы киевского, с землёй Львовской. В 1726 году был делегирован от рыцарского сословия в качестве комиссара для переговоров с министрами царской России. Наконец, в 1736 г. был делегирован комиссаром для разграничения воеводства Киевского с Волынским, Подольским и Брацлавским. Владел Хайче и Чихоловичами в Киевском воеводстве. Кроме того, был старостой Трехтемировским, Сулейовским и Вышгородским. Либо в последнем держал только имение, так как Вышгород тогда уже вместе с Киевом отошёл России. Был женат на Катажине Пшерембской, имел сына Игната, который был асессором на хозяйственном съезде в 1774 г. в Житомире. Игнатий был стольником Овручским, позднее киевским послом, выбранным в 1790 году на четырёхлетнем сейме. Женат был на Катажине Тышкевич (первый союз с Кордышем, второй - с Уминьским). (см. Генеалогия Тышкевичей, Штейна). Ян син Павла Ян, брат Мацея (Матвея), ловчий Мстиславский, мечник Овручский, забияка на сборах, «неспокойная голова», в 1715 г. сорвал сборы в Житомире. Мацей син Павла брат Антония, помощник судьи Овручский, Житомирский и земский судья Киевский в 1752 г. был избран комиссаром для разработки тарифа налогов с целью содержания созданной милиции шляхетной Киевского воеводства. Был женат на Изабелле Тшецаковне. Інколи жінка могли виступити ініціаторкою розлучення. Так наприклад, сталося у родині Оникія Мутикальського. Після проведених спільно 32 років родинного життя та 11 спільних дітей «шість синів і п’ять дівок», дружина Анна Еленська, на думку чоловіка свого, «за настановами злих людей» задумала розлучитися з чоловіком, підговорила старшого сина Стефана, і разом із ним втекла з дому, прихопивши частину майна. Намовили жінку учинити так пані Петрова Доброницька, її дочки Федора Трипольська та Ориша Поплавська. Список «вкрадених» речей вражає, адже половина з них належала самій Анні і становила предмети її гардеробу [6, 492]. 6. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссией для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском, Волынском генерал-губернаторе. Ч. 8. – Т. 3: Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-Западной Руси в XVI–XVII вв. – К., 1909. Упоминают давние источники и Михала Трипольского, о котором и Красицкий, в приложениях к Несецкому, говорит, что в 1778 году был судьёй земским киевским, и, что с Выховской имел четырёх сыновей. Из них Антоний был женат на Подхороденьской, Ян Кайетан взял в жены Тшетьяковну. Тому же Михайлу Дуньчевски посвятил свой календарь в 1744, где, выхваляя его, говорит, «что в нём одном – корона всех Гоздавитов». Действительно, был то человек трудолюбивый и полный заслуг. Не заботился о собственном благосостоянии, а о благосостоянии Речи Посполитой. Упоминали мы выше, о том, что шляхта киевская домогалась защиты от действующего казацкого войска на киевском Полесье, с помощью шляхетной милиции. Тем временем, это долго не приносило эффекта и только в 1750 году ликвидировали казаков, а на их месте создали шляхетную милицию. Так как нам записали службы воеводские, Михал Трипольски был назначен в том году ротмистром милиции. В 1752 был он назначен комиссаром по составлению тарифа на содержание указанной милиции. Кроме того, уделял внимание земским делам. Был ловчим Мщиславским и судьёй пограничным воеводства Киевского в 1778 году. В году 1646 читаем также о Григории Трипольском, который вместе с братом своим Стефаном был учеником писарской школы в Киеве, при Митрополите Петре Могиле. Позднее появляется Йозеф Трипольский, вице-регент городской Житомирский, который в 1749 году во время пожара в городе Житомире понёс большие убытки на своём имении и в связи с этим шляхта киевская на собрании решила вознаградить его, прежде всего за заслуги, положенные для добра общего. В 1774 собранием жителей воеводства киевского на сборах житомирских тому же Йозефу Трипольскому в государственном документе парламента записали публичную благодарность. Трипольський-Дідович Мацей герба Гоздава, син Яна і Христини з Ставецьких. Овруцький мечник (1709-1717 рр.), житомирський підстолій (1717-1736 рр.), київський підсудок (1736-1754 рр.), київський земський суддя (1754-1757 рр.). Помер перед З VI1758 (ЛННБ України ім. В. Стефаника, Ф. 5, on. 1, спр. 4124, арк. 91; UK, s. 43,49,56,84,128,132). Трипольський-Дідович Міхал герба Гоздава, київський земський комірник 1749 р., мстиславський ловчий 1731-1751 рр., житомирський більший войський (1765-1766 рр.), київський земський суддя (1766-1779 рр.). Помер перед 2911781 (ЦДІАК України, Ф. 2, on. 1, спр. 24, арк. 77; ЛННБ України ім. В. Стефаника, Ф. 5, on. 1, спр. 526, арк. 2; UK, s. 56,57,137,146).Trypolski Michał Dedowicz h. Gozdawa, Трипольський-Дідович Костянтин герба Гоздава, син Яна і Христини з Ставецьких. Венденський підчаший (1720-1733 рр.) (ЛННБ України ім. В. Стефаника, Ф. 5, on. 1, спр. 4124, арк. 91, 202 зв.; Ul, s. 94). Trypolski Konstanty Dedowicz h. Gozdawa, Павел, киевский мечник, имя которого находим на выборном сейме Яна III, подписанного в избирательном праве киевского воеводства. Был он солдатом заслуженным, уважаемым среди своих земляков. В инструкции шляхты киевского воеводства, изданной в 1693 году, послом, едущим на сейм варшавский, читаем следующее: ДОКУМЕНТИ. 23 вересня 1580 р. Табір під м. Великі Луки. – Привілей короля Стефана Баторія на маґдебурзьке право містечку Трипілля. Стεфанъ, Божю милостью король польскии, вεликии êí9çü литовскии, рускии, прускии, мазовεцкии, жомоитскии, êí2æà сεмикгродскоε и иныхъ Wзнаимуεмъ тымъ листомъ нашимъ всимъ вобεц и кождому зособна, кому того вεдати налεжит, нинεшнимъ и напотомъ будучимъ. Повεдили пεрεд нами шл2хεтныє Фεдор, Гапонъ, Жданъ а Фεдор Васильεвичи Д=дки Трипольскиε, зεм2нε наши зεмли Києвскоє, иж ωни на властномъ ωтчизномъ кгрунтε своємъ в зεмли Киεвскои за Києвомъ унизу рεки Днεпра, на шл2хох татар- ських, над Днεпромъ лεжачомъ, то εсть мεновитε во имεню своεмъ Триполи ку по- житку своεмъ, а инъшимъ многим мεстомъ, имεнь2мъ и сεламъ нашимъ кролεвскимъ и тεж кн2зским, панским, шл2хεтскимъ и всεму ωному краю ку ωборонε, и вεликому убεзпεчεню ωт нεприzтεл2 поганства татар, хочуть коштомъ и накладомъ своим замокъ збудовати и мεсто ωсадити, бεз пεрεказы инших мεстъ и пожитковъ наших. И просили насъ, абыхмо ласку нашу ãсä9ðñêóþ показали, а им того дозволи- ли вольность мεстскую, 2рмарки, торги и корчмы в томъ мεстε надали. А такъ мы, бачачи то, жє ωни такъ дл2 пожитку своεго, 2ко дл2 ωбороны всεго ωного краю, а ку лεпшому способεнью и бεзпεчности подданых своих властных имεнь2 Трипольского, замокъ тамъ коштом своим збудовати умыслили, и ωсобливε хотεчи, абы с2 добра подданых наших часу щасливого пановань2 нашого по украинах розмножали и людми ωсεдали. Тогды на то ласкавε позволивши, допусти- ли єсмо, 2ко и тымъ листомъ нашим дозвол2εмъ прεрεчоным Фεдору, Гапону, Ждану и Фεдору Дεдком Трипольскимъ во имεнью их Триполи замокъ збудовати и при нεмъ мεсто людми вольными, рεмεсниками и иными вс2кими прихожими ωсадити. В котором мεстε надаεмъ вольность и право маидεборскоε прикладомъ и порадкомъ такимъ, 2ко с2 в ынших мεстεх заховуεть, 2ко ωни похочуть. К тому 2рмарокъ в год на час и дεнь, коли с2 им подобаεтъ, бεз пεрεказы инших мεстъ. Которыи то 2рмарок маεтъ быти вольныи ωт всих податковъ наших чεрεзъ двε нεдεли, а торг [у кождыи] тыидεнь у п1тницу установл2εмъ. И даεмъ вольность в с[εмъ] мεстε корчмы будовати и вшεл2киε трунки ку питью налεжачиε ко[ждому] держати, и пожитки вс2киε водлε бачεнь2 своεго собε опу[…], привлащати и при- множати, а капщизнъ c тых корчмъ и мεщанъ до скарбу нашого давати и жадных повинностεи з них полнити нε будут. А тоε усεε вольности ωт нас тεпεр имъ, такжε замку и мεсту их помε[нεному] Триполи наданоε, мають помεнεныє Дεдки Трипольскиε сами, жоны, дεти и потомки их за тымъ листомъ нашимъ уживати ними нεпорушнε вεчными часы потому, 2ко и иныε êí9çè, пановε, ωбыватεлε панствъ на- ших Короны Польскоє, Вεликого кн2зства Литовского и тоє зємли Києвскоє таковых вольностεи слушнε уживають. И на то им, потомкомъ их дали сεсь нашъ листъ, [под]писавши εго рукою на- шою. До которого на умоцнεнъє тоє и пεчать нашу корунную притиснутисмы рос- казали. Данъ в обозε под замкомъ нашим Вεликими Луками, дн2 двадц2ть трεтεго, ìс9öà [сεн]тεбра, року ωт нарожεнь2 Исус Христова тис2ча п2тъсотъ ωсмъдεс2того, а кролεвань2 нашого року п2того. Stephanus Rex (Велика коронна печатка) Lauren[ty] Piеsoczynski pisarz На звороті: Przywilej od Stefana krola na budowanie zamku y na jarmarki w mie.scie Trypolu. R. 1580. Archiwum Narodowe w Krakowie. – Dział na Wawelu. – Archiwum Sanguszków. – Teki Rzymskie. – Sygn. XIVa. – Nr 48. Оригінал. [q]Лета божего нароженья 1595 мсца июля 24 дня на року завитом за позвы подкоморскими от пана Щасного Харлинского, подкоморого земли Киевское, за жалобою Мелеха Барановича выдаными по панов Триполских Дедовичов пна Федора, пна Гапона, пна Ждана и пна Федора земян земли Киевское, припалом передо мною Семеном Уруцким, коморником земли Киевское, за писаньем листовым его мл. пана подкоморого Киевского на тую справу выехалем, которыи лист его мл. слов в слово тут ест вписан и так се в собе мает: "Коморнику земли Киевское врожоному пану Семену Родивоновичу Уруцкому. Ознаменуем твоеи мл. же пан Мелех Василевич Баран, земенин земли Киевское, из себром своим пном Титом Онофреевичом за декретом трибуналским позван позвы моими подкоморскими перед суд мои подкоморскии их мл. панов земан земли Киевское, то ест пна Федора, пна Гапона, пна Ждана и пна Федора молодшого Дедовичов Триполских и сестру их мл. паную Василевую Мощеницкую, подстолиную земли Киевское, паную Богдану Дедовну, на тот час держачую части брата ее мл. пана Ждана Триполского имена Клочков, ку розганиченю кгрунту именя своего, у воеводстве Киевском лежачого Глумова и на инших местцах, на жалобе пна Барана и сабра его в позвах моих подкоморских меновите описаных от именя их мл. пнов Триполских села Коцовщины и другого села Клочков. А иж я сам, подкоморыи, ку розганиченю тому на тот рок и час в позвах моих помененые, то ест месяца июля 24 дня, межи пном Бараном и сябром его а их млсти паны Триполскими не могучы быти для великих трудностеи и справ своих, которые теперь в Люблине на трибунале маю, тогды твою мл. пне коморнику, на местце свое высылам то справовать и, ведле декрету трибуналского и права посполитого заховываючыса, судит, граничить, и копцы сыпат а ведле вряду своего коморницкого всю тую справу кончит, маючи таковую моц, яко я сам, подкоморыи, в небытности моеи. Писан в Харлежу року 1595 месяца июля 7 дня. Щасный Харлинский подкомории земли Киевское, властною рукою." В того листу печат пна подкоморого. А на тот час при мне, звыш речоном коморнику земли Киевское, были при тое справе люди добрые, шляхта обывателе земли Киевское пан Василеи а пан Андреи Сурины, пан Федор Иванович Шишка, пан Марко Петрович а пан Григорий Масло и пан Филон Семашко, Кирик Лучич, а возных земли Киевское приданыи врадовне ку тои справе пном Триполским, а Кузма Ласко, а Костюк Мочулскии, возные земли Киевское, приданые ку тои справе пну Мелеху Барану. [/q] 1600 год, июля 24. Над озером Уюнным. Подкоморская справа за декретом Люблинского трибунала с разграниченьем между именьями Обухов Павла Монвида Дорогостайского и Триполья братьев Дедовичей Трипольских с повторной аппеляцией последних к трибуналу на решение подкомория. (ЦГИАК, фонд 4, оп. 1, Дело 1, Листы 90 об.- 100): [q]...И и(н)ши(х) листовъ свои(х) на дово(д) де(р)жа(н)я показовали и тыми словы мови ли, ижь хотечи все право свое на тые вси кгру(н)ты Трипо(л)ские и Стримятицкие ясне и дово(д)не указать, напере(д) показали привпле(и), на паркгамане писаныи, с привесистою печатю славное и святое памяти его мл. короля Александра, в котором пише, иж его королевская млть дал имене на вечность в повете Киевском, сло Трипол на Днепре, земенину киевскому Данилу Дедовичу з людми служебными из их поплатами, из землями пашными и бортными, из сеножатми, из озерми, из береги бобровими, из ставы, из ставищи, млыни, из млынищи, из речками, из дубровами, из гаи, из форосты, из селищи и зо всими платы и вжитки и пожитки, и зо всим с тым, што здавна ку тому Триполю слушало и на его кр. млсть держано. Под датою в Радомли июня 13 дня индикт 8. (Легко вычислить, что это 1505 год.) Потом показал лист другии пана воеводы киевского князя Дмитра Путятича причинныи до короля его милости Александра за Данилом Дедовичом писаныи, просечи его кр. млть, жебы тое имене на вечность подтвердил. Дата в Киеве июля 22 дня. (Год не указан, т. е. между 1492-1505). Потом зас указал лист третии его милости короля Жикгимонта, до маршалка и справцы воеводства Киевского князя Андрея Михайловича Кошерского писаныи в жалобе Василя Даниловича Дедовича иж Триполь отнял и к замку Киевскому привернул. В котором корол его млть писат рачи росказуючи пану воеводе, абы водлуг привиля и потверженья короля его милости Александра имене триполь зо всими кгрунты ему вернул и через то ничим се не вступовал. Дата у Вилни року 1542 месяца апреля 2 дня индикта 15. Потом указовали лист четвертыи славное и святое памети его млти короля Жикгимонта Августа с печатю маестатовою и с подписом его кор. мл. до воеводы Киевского, маршалка земли Волынское, старосты Володимерского князя Костентина Острозкого писаныи, росказуючи, жебы Федора Васильевича Дедкаи его брата молодшои Триполь зо всим водле привиля и данины вечное славное и святое памети его мл. короля Александра зо всеми кгрунты вернул и подал им яко отчизну и дедизну их. Под датою у Городне року 1568, месяца июня 13 дня. Потом указовали лист короля Жикгимонта, писаныи до воеводы киевского Андрея Немировича, абы поступил Стримятичи пну Михаилу Халецкому, старосте Овруцкому, по Фурсовои, которая Фурсовая, поведали панове Трипольские, иж была баба их, матка отца их Василья Дедовича. Под датою року 1523 в Кракове мсца марца 19 дня индикта 11. Потом указали лист вызнаныи пна Халецкого, старосты Овруцкого, иж поступил за живота своего половицу Стримятич сестренцови своему пану Василю Дедку, яко отчизну его обецуючи ему и тую половицу Стримятич, сестренцови своему пну Василью Дедку: "Я отчызну близко ест его, ему поступил по животе своем." Дата у Вилни року 1527, мсца июля 14, индикта 1. [/q] 1600 года октября 25. У дуброве возле реки Норыни. Приповеданье Ждана Трипольского до дельчего спора его братьев, учасников имения Клочки, из заявлением про належность ему в Клочковских судеревных землях выделеных единоличных грунтов Давыдковского, Черниговского и Полочанского. (ЦГИАК, фонд 4, оп. 1, Дело 1, Листы 101 об. - 102 об.): [q]Лета Бо(ж)его нароже(нь)я тисеча ше(ст)сотного м(с)ца октебра два(д)ца(т) пятого дня. На року, за позвомъ по(д)коморъски(м) киевски(м) припаломъ, передо мною, Семено(м) Уруцкимъ, комо(р)нико(м) воево(д)ства Киевского, будучи мне на (с)праве урожоны(х) пна Федора моло(д)шого Дедовича Трипо(л)ского, яко повода, а межи пны Федоромъ ста(р)шимъ, Гапо(но)мъ, Жданомъ Дедовичи Трипо(л)скими, яко по(з)ваными, бра(т)ею рожоною, которых позвал помененыи пн Федор молодшии Триполскии позвом подкоморским з одосланя от суду земского Киевского до суду подкоморого на разделок вечистыи именья их Клочков, межи иншими именьями их лежачого, и ктому теи на тот же термин позвал особным позвом тот же пн Федор молодшии Триполскии брата своего старшого о забранье острова Бубонца, на року тогды помененом, теперешни дня и даты вышеписаные за тым позвом подкоморским обоя сторона, пнове Триполские на местцу в позве назначоном, то ест меновите за рекою Норыною, межи дворцов пновь Триполских Коцовщины и мутовки, ку росправе становилесе. Там же на том местцу и на том термине, постановившисе очевичте передо мною, коморником пн Ждан Дедович Триполскии учинил приповеданье тыми словы, иж деи: "Пне коморнику, по обеюм стороном тои реки Норины, як у Черниговцах с пном Федором Шишкою Ставецким и братьею моею рожоною, такоже деи, и по другои стороне реки Норыни, где теперь Ваша милость стоишь, я с братьею своею и з именьям их так умесными зо мною, яко тежь и ихъ с особнымъ Коцовщиною, маю в судереви з ними, я маю свои вла(с)ные части, опро(ч) умесны(х) имене(и) Клочко(в) и Бубенъца: пе(р)шую ча(ст) особную в ро(з)деле вечномъ о(т) брать(и) моее маю землю Давы(д)ковскую и Черъниговскую, которую, де(и), есми выменя(л) и до(с)талъ о(т) пна Ивана Со(л)тана за (и)менье мое Кнжичи, и по то(и) же, де(и), части Давы(д)ковско(и) маю по обеюмъ сторона(м) реки Норины., до того, де(и), маю и (в) земли Полоча(н)ско(и); также, де(и), маю и в томъ Бубенъцы, о которы(и), де(и), бра(т) нашъ пнъ Федо(р) молодши(и) позываеть пна Федора ста(р)шого, брата нашого. И в ты(х), де(и), поменены(х) частя(х) заровно з бра(т)ею маю во вси(х) пожитко(х) з ними вты(х) именьяхъ, абы деи, на потом правду моему то ничого не шкодило." И просил пнъ Ждан Триполскии, абы я тое приповеданье его, до книг подкоморских принявши, записати казал, што записано есть. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Д >