ДУБРАВСЬКІ h. Сас (Dubrawski) - дрібношляхетський рід z Dubrawki w ziemi lwowskiej. Джерело: Смуток І. Дрібношляхетські роди Львівської землі на Перемишльщині у XVI – початку XVII ст. Лука Дубравський у 1570 р. тримав у заставі від Яна Блажівського Антоновича, якому позичив 60 злотих, півлану у с. Блажовіxvii. В тому ж році він тримав також у заставі лан, 10 підданих і півмлина у Блажові і Блажівській Волі від Петра Блажівського Олехновичаxviii. Після смерті Луки застава перейшла до його синів – Павла, Криштофа, Андрія і Георгія – які у 1580 р. відступили її Івану Блажівському Миговичуxix. Брати мали якісь справи і з Турянськими: 1580 р. вони квитували останніх з суми у розмірі 100 злотихxx. Після цього відомості про синів Луки Дубравського зникають. Федір Дубравський трапляється в документах вкрай рідко, що може вказувати на відсутність будь-яких справ з перемишльською шляхтою. Натомість його син Станіслав, одружений з Танею, дочкою Ганка Гординського, присутній в актах судової справи своєї дружини з рештою Гординських Стецьковичів 1589-1590 рр.xxi Попри той факт, що Таня була єдиною дочкою Ганка Гординського, подружжю не вдалося закріпитися у с. Гордині. У 1590 р. під тиском решти родини вона відступила всі успадковані маєтки своєму дядьку Яцьку Гординському, який, у свою чергу, половину з них передав своїм братам Федору і Станіславу Гординськимxxii. Де мешкав Станіслав Дубравський? Невідомо. Але звۥязки його родини з Пермишльською землею не обмежуються лише шлюбом з Танею Гординською. Як виявляється, дочка Станіслава Марія в двох шлюбах була дружиною шляхтичів з Самбірського повіту - спочатку Сенька Комарницького Федьковичаxxiii, згодом – Ігната Ортинськогоxxiv. Сестра Станіслава Фенна вийшла заміж за Миколая Новошицького з с. Новошичі, що коло Нового Самбора (1603)xxv. Останні згадки про Станіслава припадають на 1614-1615 рр. Одна з них повідомляє про орендування Дубравським маєтку Івана Турецького у с. Турці Самбірського повіту.xxvi Стецько Дубравський, як і обидва попередники, тобто дядьки Лука і Федір, не осів у Перемишльскій землі. Принаймні з двох десятків документів другої половини XVI ст., де він виступає у різних судових і майнових справах, абсолютна більшість не інформує про володіння ним нерухомості на вказаній території. Навпаки, один з актів засвідчує перебування Стецька в Добрянах, Львівської землі. Так, у 1595 р. він відступив свою частку у родовому гнізді Миколаю Новошицькому Іванковичуxxvii, одночасно останній дарував свою частку в цьому ж селі Стецьку Дубравськомуxxviii. Все ж таки були певні обставини, до кінця не зۥясовані, що повۥязували Стецька з Перемишльщиною. Насамперед, варто вказати на те, що обидві його дружини належали до шляхетських родів Самбірського повіту. Спочатку Стецько одружився з Зохною, дочкою Федора Ступницького Сеньковича (1575)xxix. Дочка від цього шлюбу Марухна у 1602 р. висувала свої претензії на частку у с. Ступниця і Ступницька Воля до спадкоємців свого діда. Судячи з усього, справа закінчилася на користь Ступницькихxxx. Вдруге Стецько одружився з Фенною, дочкою Михайла Турецького (1585)xxxi. Під кінець життя Стецько провадив справи з Комарницькими Федьковичами: у 1600 він позичив їм 800 злотихxxxii, а у 1605 р. тримав у заставі їхні частки у с. Комарникахxxxiii. Стецько залишив девۥятеро дітей, троє з яких на початок XVII ст. були одруженими. Зокрема, Марія – з Яцьком Яворським Юрковичемxxxiv, Іван – з Фенною Матківською Малишевичxxxv, Мартин – з Анною Попель Колодрубxxxvi. Таким чином, два шлюби припадають на шляхту Самбірського повіту і один – Дрогобицького. Брат Стецька Іван Дубравський, з-поміж решти родини міцно вкорінився серед перемишльської шляхти, порвавши з родовим гніздом. У середині 1580-х років він одружився з Марухною, дочкою Грицька Турянського Сенютичаxxxvii. Останній більше не мав дітей, тому подружжя стало єдиним спадкоємцем частки Грицька у сс. Турۥє і Топільницяxxxviii. В наступні роки Іван продовжував розширювати свою землевласність за рахунок сусідів. Так, у 1586 р. він набув маєток у Марухни, дружини Юрка Турянського Сенютичаxxxix, у 1593 р. – у подружжя Петра Турянського Кощича і Марухни Турянськоїxl. У 1596 р. він отримав від Павла Турянського Сенютича певну нерухомість у різних частинах села Турۥєxli. У 1600 р. Іван збільшує свої володіння за рахунок земельної частки Петра Яворського у с. Топільницяxlii. Єдиний син Івана Петро продовжував залишатися у 1620-30-х роках одим з найбільших власників у сс. Турۥє і Топільниця. Наприклад, у 1624 р. посаг його другої дружини Марини Бандрівської склав 2000 злотих, записаних на половині маєтків Петраxliii. Дві дочки Івана Настасія і Марія одружилися, відповідно, з Мартином Ясеницьким (1608)xliv, та Грицем Попелем Романовичем (1615)xlv, спричинивши до появи у XVII ст. серед власників вказаних сіл ще двох родів – Ясеницьких і Попелівxlvi. xvi ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 269. – С. 1065. xvii Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 37. – С. 27-28. xviii Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 29. – С. 171-172. xix Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 296. – С. 412. xx Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 36. – С. 190-191, 766. xxi Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 305. – С. 955; спр. 306. – С. 339-340; ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 49. – С. 1106-1107. xxii Там само. – Спр. 50. – С. 127-129, 216-219. xxiii Там само. – Спр. 92. – С. 711-714; спр. 95. – С. 1291-1293. xxiv Там само. – Спр. 66. – С. 1099-1010. xxv Там само. – Спр. 68. – С. 606-607. xxvi Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 330. – С. 274. xxvii Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 61. – С. 818-822. xxviii Там само. – Спр. 61. – С. 822-827. xxix Там само. – Спр. 32. – С. 262. xxx Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 318. – С. 957-958. xxxi Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 44. – С. 1055; спр. 65. – С. 1013. xxxii Там само. – Спр. 67. – С. 386-388. xxxiii Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 325. – С. 165-166. xxxiv Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 65. – С. 1006-1007; спр. 69. – С. 604-605; спр. 73. – С. 793-796; Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 324.– С. 178-179. xxxv Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 81. – С. 1507-1508. xxxvi Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 79. – С. 861. xxxvii Там само. – Спр. 46. – С. 995-996; спр. 63. – С. 781. xxxviii Там само. – Спр. 62. – С. 888-889. xxxix Там само. – Спр. 46. – С. 1544-1546. xl Там само. – Спр. 56. – С. 867-868; спр. 57. – С. 1202-1205. xli Там само. – Спр. 62. – С. 1623-1625. xlii Там само. – Спр. 67. – С. 2362-2364. xliii Там само. – Спр. 95. – С. 578-579. xliv Там само. – Спр. 90. – С. 892-893. xlv Там само. – Спр. 81. – С. 2208-2211. xlvi Там само. – Спр. 90. – С. 889-892. W pobliżu ujścia Świcy do Dniestru usadowili się około połowy w. XV Sa so.wie Dubrawscy. Pierwszy właściciel, Bohdan alias Hryćko Truszkowicz, czyli potomek Trusza, pochodził z jakiegoś drobnego gniazda w Przemyskiem, gdzie to imię najczęściej występuje. Siostra Bohdana, Stach na, wyszła 1480 r. za Seńka Stupnickiego7. W r. 1489 ręczyli przed sądem jego synowie szwagrowi Iwaśkowi z Malczyc, że na wypadek śmierci ojca wywianują siostrę Hafję alias Annę8. Było ich dwóch, F e d k o i St a ni s ł a w. Prócz Dubrawki mieli jakiś udział w Rudnikach i R a c h y n i 9. Stanisław ożenił się z Z of ją Roszniowską, która wniosła mu zapis 550 grzywien na Pr zewoźcu, Doł hem, H u b a r a c h i S i e d l c a c h 10. W r. 1524 występuje już jego syn, Jan, chwilowo tenutarjusz Siekierczyc Samborskich i współ właściciel Rudni k, De menki , Woł cni owa, S mu c h o w a i Czer ni cy; w r. 1528 zajawił w grodzie, że zapisy na te dobra uległy zniszczeniu wskutek pożaru11. Ma.rusia po Fedku przeniosła się 1533 r. do męża Kasjana Wołodjowskiego na Podolu 12 Długi czas bronił Jan z matką Roszniowa, Dołhego, Hubar i Przewoźca przed skupem. Ostatecznie pozostały dobra w ręku Jana i Tomasza Dubrawskich, zapewne synów Jana, występujących od r. 1548 1S. Jan był 1570 r. miecznikiem lwowskim, a Tomasz podsędkiem halickim i poborcą. Obaj stwierdzili przynależność do herbu Sas14. 7 Agz. XVIII. 1304- 8 Ib. XV. 2034-2035. 9 Źródła dziejowe XVffl/1 str. 166. Agz. XV. 2938. 79 Matr. Sum' IV, 3027, 12233. 11 Dod. do Gazety lwowskiej t. I. str. 50. Matr. Sum. IV. 15461, 15821. 12 Białkowski, Podole str. 141. 18 Matr. Sum. IV. 7566, 19640, 22406. 22418 V. 64. 14 Herold polski 1906 str. 244. ДУБРАВСЬКІ (Дубровські, Dubrаwscy, Dubrоwscy) – земянський рід, у XV–XVIII ст. землевласники у Перемишльській, Львівській та Галицькій землях. 1. На блакитному полі срібна стріла вістрям додолу над золотим півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику срібна стріла вістрям додолу, навколо щита блакитно-золотий намет.
Джерела: 2. На блакитному полі срібна стріла вістрям вгору над золотим півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику п’ять павичевих пер, які пронизує срібна стріла вістрям вправо, навколо щита блакитно-золотий намет (герб Сас).
Джерела: 3. На червоному полі срібна стріла вістрям вгору над срібним півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику п’ять павичевих пер, які пронизує срібна стріла вістрям вправо, навколо щита червоно-срібний намет (герб Сас).
Джерела: Почувши про заповіт небіжчиці Полагії Чешейківна, дружини Федора Бокія Печихвостського, Лаврін Пісочинський (підкоморій Брацлавський 1583 – 1600 рр.) на Святомихайлівських роках Вінницького земського суду просив видати йому копію тес-таменту (заповіту). Після того, як суд заявив, що жодного подіб-ного документу у земських книгах не виявлено, Л. Пісочинський висловив свої претензії на спадок П. Чешейківни. Тому 20 жовтня 1598 р. за дорученням старости Юрія Струса до спірних маєтно-стей був відправлений возний Андрій Трембицький у супроводі двох шляхтичів-свідків для того, щоб розпитати, кому належать поселення по смерті колишньої власниці. Прибувши до Браїлова, шляхтичі зустрілись із тамтешнім урядником Федором Козаком Звенигородцем. На їхні запитання, кому належить містечко, він відповів, що братам Гостським. А. Трембіцький заявив, що він на вимогу Л. Пісочинського хоче переписати всіх людей, тварин, не-рухоме та рухоме майно і ув’язати все за останнім. Ф. Звениго-родець виступив проти таких дій і зазначив, що з усіма питаннями потрібно звертатись до Гостських. Подібні відповіді А. Трембіцький почув і в інших селах [4, c. 712 – 713]. Зокрема, коли шляхтичі прибули до Махнівець зустрітися із Яном Дубровський, який слу-жив урядником в Махнівцях, Сьомаках та Бокіївціх, Я. Дубрав-ський визнав право на ці села за Гостськими та також не дозволив зробити опис майна. В Новоселиці А.Трембіцький зустрівся із коморником Брацлавського воєводства Василем Соломою. На ви-могу ув’язати село за Л. Пісочинським, коморник заявив, що час-тина Новоселиці із 15 селянами належить йому за давнім правом, наданим покійною Печихвостською, а інша частина села знахо-диться у власності братів Гостських [4, c. 77 – 78]. 4. Документи Брацлавського воєводства 1566 – 1606 років: Збірник документів / Упорядники М. Крикун, О. Піддубняк. Вступ М. Крикун. – Львів: Наукове товариство імені Шевченка. Po Zygmuncie, zmarłym w pierwszej połowie XVI-go wieku, pozostało synów sześciu: Andrzej, Jan, Tomasz, Ostafi, Fedor i Stanisław (Wyr. Lub, 3 f. 812). Janowi i Tomaszowi oddała 1546 i 1548 r. matka ich Zofia, Rożniów, w ziemi halickiej (M. 71 f. 267; 76 f. 40 i 86 f. 376). Jan, miecznik lwowski 1553 r. Tomasz, podsędek halicki, poborca województwa ruskiego 1567 r. Jan, Tomasz i Andrzej, dziedzice Tutiłowa, w żydaczowskiem i Podhorek, w halickiem, a Szymon części Dubrawki - Włodzimierza, w żydaczowskiem, 1578 r. (Paw.). Andrzej, wojski stryjski; dzieci jego: Marcin, Prokop i Katarzyna 1593 r. (Wyr. Lub. 54 f. 1517). Samuel i Andrzej, synowie Marcina, 1634 r. (Zap. Lub. 34 f. 574). Stecko i Iwan, synowie Fedora, 1586 r. (Ibid. 29 f. 230). Jacko, Stanisław, Fedor i Maruchna, dzieci Stanisława, 1584 r. (Ibid. 22 f. 783). Jerzy i Stanisław, synowie Łukasza i Steczko i Iwanko, synowie Mikołaja, dziedziczą na Dobrzanach 1586 r. (Ibid. 29 f. 672). Katarzyna za Krzysztofem Włostowskim 1621 r. Anna z Połomskich, wdowa po Janie 1639 r. (M. 185 f. 601). Mikołaj, syn Jacka i Anny z Jaskmanickich, 1640 r. (Zap. Lub. 37 f. 503). Samuel zmarł 1656 r., a wdowa po nim Katarzyna Rożniatowska, 2-o v. Stanisławowa Borkowska 1657 r., zrzekła się 1665 r. dożywocia po pierwszym mężu na rzecz syna Jana, za spłatą 2,000 fl. (Gr. Hal. 41 f. 2135 i 47 f. 776). ¶ Franciszek, podstarości przemyski 1638 r., następnie podkomorzy przemyski, marszałek koła poselskiego 1649 i 1654 r. Synowie jego: Andrzej, Franciszek i Paweł Konstanty, pozwani przez Krasickich 1666 r. ¶ Paweł Konstanty, kanonik przemyski, deputat na Trybunał koronny 1679 r. W 1686 był i dziekanem łuckim (Ibid. 50 f. 14; 58 f. 166 i 62 f. 640). Franciszek z Dubrawki, skarbnik i sędzia grodzki sanocki 1711 r., z Katarzyny Grabińskiej, 2-o v. Piotrowej Wodzickiej, kasztelanowej bieckiej, zostawił córkę Katarzynę, 1-o v. za Janem Wodzickim, starostą ujskim, a 2-o v. 1726 r. za Janem Dembińskim, chorążym zatorskim (Gr. Krak. 342 f. 2597 i 2620). ¶ Jan Michał, towarzysz usarski, został skarbnikiem nowogrodzkim 1671 r. Pisał się z Dubrawki (Zap. Lub. 58 f. 446). Andrzej, pisarz ziemski sanocki 1679 roku. Jan, Samuel, Franciszek i Teodor Piotrowicz, podpisali obiór króla Michała, z województwem ruskiem. Jan z ziemią halicką, a Mikołaj z województwem ruskiem, pisali się na elekcyę Augusta II-go. Józef, skarbnik rzeczycki 1712 r. Paweł, cześnik nurski, nie żył 1715 r.; żonaty był, z Rozalią Serafiną Przedwojewską, córką Adama (Bracł. XV f. 1575). Stanisław, podczaszy bracławski 1738 r., żonaty był z Antoniną Bohuszówną, dziedziczką Mohilna i Czehyry, 2-o v. Janową Wojnarowską. Synhajewscy procesują 1746 r. ją i synów jej, Dubrawskich, Macieja i Andrzeja (Bracł. XVI f. 607, 1171, 1477 i 1940). ¶ Andrzej, podczaszyc bracławski, poseł województwa kijowskiego 1764 r., podpisał z temże województwem elekcyę Stanisława Augusta. W 1766 r. był podstarościm owruckim, a 1777 r. sędzią grodzkim żytomierskim. N., ożeniony z Anną Wąsowską, a 2-o v. 1767 r. z siostrą pierwszej żony, Zuzanną, wdową po Kostkiewiczu (Gr. Krzemien.). Michał, podczaszy drohicki, ożeniony z Katarzyną Zakrzewską, skupuje od współsukcesorów dobra Nizborg po Oczosalskim 1766 i 1768 r. (Gr. Trembow.). ¶ W gubernii podolskiej wywiedli się ze szlachectwa 1859 r., Augustyn i Aleksander, synowie Dominika, wnukowie Kazimierza, prawnukowie Józefa, syna Jana (Spis.). Rodowód
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Д >
