Ярослав Лисейко (Львів). Дрібні та середні шляхетські роди Сяноцької землі у першій половині XVI ст.

Рід Добрянських у Сяноцькій землі в XV – першій пол. XVІІ ст.

Лисейко Ярослав1

1. Кафедра історії, теорії та практики культури, Національний університет “Львівська політехніка”, УКРАЇНА, м.Львів, вул.С.Бандери, 12, E-mail: perfecky@mail.ru

Родова спільнота Добрянських була однією з найдавніших та найбільших у Сяноцькій землі. Показовим фактом є те, що жоден інший шляхетський рід Сяноцької землі не потрапляв настільки часто в поле досліджень українських істориків. Зокрема деякі аспекти історії роду були свого часу висвітлені М. Грушевським, Б. Барвінським, І. Лінниченком [1]. Такий підвищений інтерес до історії роду диктувався з одного боку специфічним суспільним становищем Добрянських, яке характеризувалось станово-соціальною маргінальністю, що було чужим для устроїв тогочасної Польщі. З другого боку, в інтерпритаціях істориків другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Добрянські завжди були носіями українськості, оскільки це була одна із небагатьох родин, яка в силу історичних обставин зберегла своє православне віровизнання.

Разом з тим історія роду потребує сучасної оцінки та подальших досліджень, зважаючи на те, що істориків попереднього періоду в першу чергу цікавила проблема соціального статусу Добрянських, та їх боротьба за станові права. Винятком залишається хіба що розвідка російського історика С. Пашина, який висвітив деякі аспекти життя роду у XV ст. [2]. Натомість невисвітленими залишається історія роду в пізніший період.

Писана історія родової спільноти Добрянських починається 28 червня 1402 р. Саме цим числом датується привілей-надання короля Владислава королівським служкам з Улича, двоюрідним братам Юрію, Заньку, Дмитру та їх братам. Їм надавалось поле, зване Добре, разом з усіма доходами, чиншами, ріллею та бортями. У привілеї чітко обумовлювались умови військової служби за надане володіння. Добрянські були зобов’язані до участі у військовому поході трьома лучниками та служити трьома кіньми на користь Сяноцького замку [3, 87].

Село Добра було службовим селом, а самі Добрянські першопочатково відносились до категорії замкових слуг. Вони не платили чиншів, зате виконували різні роботи на користь Сяноцького замку (обов’язки перевозити королівську кореспонденцію та служби, пов’язані із супроводом старости чи підстарости в поїздках на угорську границю) [4, № 2260, 2268].

Позакласовість інституту замкових слуг зумовила те, що до кінця другої пол. XV ст. частина Добрянських прирівнялась до рівня кметів, а частина інших звільнившись від обтяжливих повинностей, перейшла з під судової юрисдикції старости під юрисдикцію земського суду, добилась права вільно розпоряджатись землею і врешті на рівних правах влилась у середовище сяноцької шляхти [5, 127-130.].

На і без того хитке майнове становище Добрянських повпливали розпродажі ділянок у Добрій наприкінці 60-х рр. XV ст. Зокрема у 1467 р. Іван Добрянський продав третю частину села Добра сяноцькому міщанину Кістяну [6, № 422]. Невдовзі, у 1469 р. Мась, Іван із сином Малом, Семен, Бриз, Яків, Датко, Данило, Микита, Михайло Добрянські також продають свої частки у Добрій Миколі Пенашеку [6, № 614]. Очевидно тут не обійшлось без тиску останнього, який будучи сяноцьким старостою мав вплив на королівщини, до яких зокрема належало село Добра. Нагадаємо, що в цей же час йшла боротьба Добрянських за визнання свого шляхетського статусу.

У XVІ ст. частина роду Добрянських мігрувала у Перемишльську землю, де вони до кінця століття розселились по Самбірському і Дрогобицькому повітах [7, 77-79]. Скоріш за все такий крок був продиктований перенаселенням Доброї. На велелюдність роду Добрянських станом на кінець першої пол. XVІ ст. вказує документ від 1546 р., згідно якого Добрянські очевидно дозволяли вирубку лісу в своїх маєтностях якомусь Ларошу, львівському жупарію. При цьому згадуються такі представники роду Добрянських, як шляхетні Фесько Машова, Іван Федорів, Максим, Піч, Мічко, Бріш, Гасько, Онисько Дзудзар, Федор Паклавій, вдова Ониськова, Федір Соколь, Фенько, Грицько, Матвій, Тимко Івандра, Іван Бішковій, Мачінко та ін. [8, 588].

Про їхнє життя у даний період маємо порівняно небагато звісток. Зокрема маємо спорадичні повідомлення про перепродажі маєтностей у середині роду, як наприклад у 1544 р., коли шляхетні Андрій та Микола дідичі з Доброї, продали свою частку, в Добрій разом із полями, лісами, гаями шляхетному Грицю Добрянському, сину Дениса [8, 322].

До певної міри переломним в історії роду стає 1564 р. Добрянські після тривалої боротьби за свої станові права нарешті позбуваються статусу замкових слуг і прирівнюються до повноправної шляхти. Цього було досягнуто в силу привілею, наданого Сигізмундом Августом для Ієроніма, Григорія і Яцька Добрянських та інших дідичів села Доброї, згідно якого замість усіх своїх попередніх служб вони повинні були давати у військовий похід п’ять добре озброєних кінних вершників [3, 90].

У другій пол. ХVI ст. в середовищі родової спільноти Добрянських вперше застаємо вживання прізвиськ-придомків. Зокрема серед Добрянських у цей період зустрічаємо родини Нешев’ят, Честоп’янів, Нешевичів, Гаськовичів [9, 55-56, 57-58, 215, 278-279, 278-279, 422]. У першій половині ХVIІ ст. фігурують згадані прізвиська, а також додаються нові. Наприклад, у 1650 р. зустрічаємо родини Нешевичів (3 особи чоловічого роду), Честоп’янів (4 особи), Гаськовичів (3), Нешев’ят (3), Грицьков’ят (2), Гаськов’ят [10, 1252-1258, 1294-1296]. Скоріш за все поява прізвиськ була зумовлена подальшим розростанням родової спільноти Добрянських. Нові прізвища служили засобом ідентифікації особи в шляхетському середовищі за відсутності інших засобів та з причини неспроможності імен та прізвищ виконувати цю функцію.

Отже рід Добрянських з поміж сяноцького шляхетського загалу вирізнявся своїм специфічним соціальним статусом, скромним майновим становищем та багаталюдністю. Однак вже з другої половини ХVI ст. Добрянські отримують повноцінні шляхетські права, хоча багатолюдність роду та його малозаможне становище залишаються визначальними характеристиками роду і в першій пол. ХVII ст.
Література

[1] Грушевський М. Історія України-Руси. Т. V: Суспільно-політичний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV-XVII віків. Київ, 1905 (препринт: К., 1994). – C. 92-93.; Линниченко И. А. Черти из истории сословий в Юго-Западной (Галицкой) Руси XIV-XV вв. – Москва, 1894. - С. 68-71.

[2] Пашин С. Земяне из саноцкого села Добра в XV веке // Европа. Международный альманах. Тюмень, 2003. Вып. III. С. 46-56.

[3] Fastnacht A. Słownik historyczno-geograficzny ziemi sanockiej w średniowieczu. – Brzozów, 1991. – Część 1. – 176 s.

[4] Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie, wydane staraniem Galicijskiego Wydziału krajowego. / A. Prochaska. – Lwów, 1886. – T. XI.

[5] Барвінський Б. Конашевичі в Перемиські землі в XV і XVI ст. Генеалогічно-історична монографія. // ЗНТШ. Львів, 1930. – Т. 100. – ч. 2. – С. 127-130.

[6] Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie, wydane staraniem Galicijskiego Wydziału krajowego. / A. Prochaska. – Lwów, 1894. - T. ХVI.

[7] Смуток І. Добрянські у Перемишльській землі XVІ - початку XVІІ ст. // Літопис Бойківщини. – 2008. – Ч. 2/75(86). – С. 73-79.

[8] Центральний історичний архів України у м. Львові. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 15.

[9] Центральний історичний архів України у м. Львові. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 46.

[10] Центральний історичний архів України у м. Львові. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 163.




В Перемишльській землі мешкали вихідці з двох родів з однаковим прізвищем. Одні – з села Добра у Сяноцькій землі. До них належали головно Добрянські Соколовичі, представлені в перемишльських актах як власники земельних часток в Монастирці, Кропивнику, Созані та посесори війтівств у Самбірському старостві. Інші – прибульці з села Добряни Львівської землі. Власне про них йтиметься нижче.
Добрянські з Добрян зۥявилися у Перемишльщині значно раніше від своїх однофамільців. Починаючи з початкуXVI ст., вони проживали у північній частині Самбірського повіту, у с. Лука, осідку Луцьких. Так, у 1529 р. якийсь Андрій Добрянський зветься у актах перемишльського земського суду дідичом з Луки.iv Залишається відкритим питання, чи мігрував з Добрян сам Андрій, чи переселення відбулося за його попередників. По кількох десятках років мовчання, з середини XVI ст. серед власників с. Луки документи згадують синів Андрія. Спочатку у 1553 р. Прокопа, що судився з Ступницькими Миськовичами з приводу несплати 10 зл.v, згодом, у 1561 р. всі троє братів – Прокоп, Андрусь, Іван Добрянські – присутні серед решти власників с. Луки, котрих позивав до Перемишльського земського суду Ян Волосецький і Павло Коритко щодо визначення кордонів між маєтками позивачів і позваних.viЇхнім сучасником був Лука Добрянський, записаний у перемишльських актах як “дідич Добрян і Луки”vii, однак невідомо, ким він доводився синам Андрія. Всі четверо Добрянських були одружені з шляхтянками місцевих самбірських родів. Лука – з Полашкою, дочкою Миська Ступницькогоviii, Іван – з Катериною, дочкою Миклаша Ільницькогоix, Андрій – з Олюхною, дочкою Івана Городиськогоx. Таким чином, рід міцно вкорінився серед дрібної шляхти Самбірського повіту.
В Луці Добрянські залишался до кінця XVI ст. У 1590 р. Петро Добрянський Прокопович відступив свою частку в Луці Сенькові Телці і Стецькові Одинакові Луцьким.xi Можливо, це вчинили й решта його родичів, бо з 1590-х років не маємо жодної згадки про перебування Добрянських у Луці. На це вказує і судова справа 1603 р. з Перемишльського гроду, розпочата Іваном Лодзинським, внуком покійного Андрія Добрянського по матері, проти спадкоємців земельної власності Андрія в с. Луки. Серед них не згадується жодний Добрянський.xii
Ще кілька представників Добрянських на прізвисько Руша (Руса) упродовж XVI ст. перебували на теренах Перемишльської землі. Зокрема, Іван Руша наприкінці 1550-х років одружився з Анною Турянською й увійшов до складу землевласників сс. Турۥє і Топільниця. Однак Іван помер, залишивши тільки дочку, тому з початку 1570-х років якихось згадок про Добрянських у родовому гнізді Турянських більше не зустрічаємоxiii. Цікаво, що Іван Руша мав одночасно якийсь маєток і в с. Лука. Єдина згадка про це міститься в актах Перемишльського земського суду, де повідомляється під 1569 р., що Іван Добрянський, званий Руша, заставив Іляшові Луцькому, попові, свого підданого Оначка, осілого на півлані землі у с. Лука за 40 зл.xiv
Історію міграції ще одних Добрянських Руш добре ілюструє вивід шляхетства Івана Добрянського, учинений на Вишенському сеймику 11 вересня 1662 р. З нього дізнаємося, що дід Івана, так само Іван, у 1567 р. продав разом з рідним і двоюрідними братами свою частку у с. Добряни Янові Шербурту, белзькому каштелянові, що, ймовірно, спричинило переселення на Перемишльщину. Принаймні його син Лесько наприкінці XVI cт. двічі одружується: спочатку з Анною Гординською, згодом – з Анастасією Кульчицькою й остаточно осідає в с. Кульчицяхxv.
iv Там само. – Cпр. 261. – С. 48.
v Там само. – Спр. 268. – С. 90.
vi Там само. – Спр. 269. – С, 1269; спр. 271. – С. 1310.
vii Там само. – Спр. 14. – С. 766.
viii Там само. – С. 766.
ix Там само. – С. 288-289.
x Там само. – С. 839-840.
xi Там само. – Спр. 50. – С. 275-277.
xii Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 318. – С. 505.
xiii Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 275. – С. 1411-1412.
xiv Там само. – Спр. 27. – С. 65-66.
xv Semkowicz Wł. Wywody szlachectwa w Polsce XIV-XVII w. // Rocznik Tow-wa Heraldycznego we lwowie. - 1913. - T. 3 (1911/12). – № 260.