Дідковські

ДІДКОВСЬКІ гербу «Сас» - овруцька шляхетська родини [71, s. 129]. Ziemianie kijowscy, którym król Władysław potwierdził 1635 r. nadane swobody i wolności.

Згідно даних подимного реєстру Овруцького повіту 1634 р. Дідковські у селі Дідківці володіли всього трьома родинами підданих [48, арк. 924 зв.]. Достеменно невідомо, стільки сімей Дідковських проживало на той час у Дідківцях, але згідно неповних даних середини XVII ст. – не менше чотирьох [1, c. 142–146]. Для такої дрібної шляхти шлях до достатку лежав поза межами родинного гнізда і міг бути трояким: військова служба, духовна кар’єра й юриспруденція. Дідковські випробовували всі три шляхи [28, c. 39, 192; 10, c. 222; 54, 259]. Чимало представників родини потрапили на нижчі уряди в ґродських і земських канцеляріях, зокрема у 1617 р. якийсь Дідковський зафіксований як земський підписок у Києві; у 1643 р. у житомирській ґродській канцелярії фігурує Захаріяш Петрович Дідковський, а під 1648 р. згадується знову ж таки як київський земський підписок Дідковський [53, c. 340, 342; 54, c. 258].

71. Boniecki A. Herbarz Polski. Warszawa, 1902. T. V. 400 s.
1. Архив ЮЗР (Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе). Киев, 1867. Ч. 4: Акты о происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России. Т. 1. LV+461 c.
48. ЦДІАК (Центральний державний історичний архів України, м. Київ). Ф. 11 «Житомирський гродський суд». Оп. 1. Спр. 9. 2062 арк.
28. Національно-визвольна війна в Україні 1648–1657. Збірник за документами актових книг. Київ, 2008. 1012 с.
10. Літвін Г. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569 –1648). Київ, 2016. 616 с.
53. Яковенко Н. Матеріали до персонального складу канцелярій Волині, Наддніпрянщини та Східного Поділля (остання третина ХVI – середина ХVIІ століть). До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега 
Купчинського з нагоди його 70-річчя. Київ; Львів, 2004. Т. І. С. 320–357.
54. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV – до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. Київ, 2008. 472 с

Самуель Дідковський, 
один з найбільш різнопланових працівників новгород-сіверської канцелярії, періодично згадується як намісник судового підстарости з вересня 1639 до березня 1647 р. [16, арк. 123–124; 17, арк. 54, 61, 86–87; 19, арк. 136–136 зв., 177; 24, арк. 21, 22, 23, 24, 68, 71, 73; 52, арк. 407 зв.].  Самуель 
вперше фіксується як підписок у Новгороді-Сіверському у травні 1637 р. і виконував ці функції до жовтня 1645 р. [15, арк. 86 зв.; 20, арк. 89–89 зв.]. У грудні 1640 – березні 1641 р. він періодично згадується як ґродський писар [17, арк. 48–48 зв., 125–126 зв., 128, 156–157]. Поза всіляким сумнівом, це було тимчасове виконання цих функцій, пов’язане з якоюсь обґрунтованою відсутністю в Новгороді-Сіверському «основного» писаря Самуеля Некрашевича. У лютому 1641 р. С. Мужиловський, що тоді виконував функції ґродського писаря, перед від’їздом на Коронний трибунал у справах О. Пісочинського «засадив» на своє місце субделегатом саме С. Дідковського [17, арк. 156–157]. 

З 1644 р. Самуель згадується як чернігівський граничний коморник [19, арк. 136–136 зв., 177; 20, арк. 54–54 зв.; 24, арк. 71, 73]. Час від часу він, як вже зазначалося, здійснював повноваження намісника, поєднуючи їх з обов’язками підписка. Крім цього, Самуель надавав юридичні послуги клієнтам з числа місцевої шляхти як їх уповноважений у різних судах [65, s. 806 v., 892 v., 913 – 913 v.]. Проживав у селі Медведків (Медведки), в окрузі Новгорода-Сіверського [18, арк. 113–117 зв.]. Правдоподібно, Самуель орендував його в Пісочинських. У серпні 1646 р. Самуель перебував у Сосниці, названий слугою Яна Пісочинського і знову «писарем ґродським новгород-сіверським» 
[22, арк. 34–35]. 


16. ЛННБ. Ф. 5. Спр. 4062. 140 арк.
17. ЛННБ. Ф. 5. Спр. 4063. 223 арк.
18. ЛННБ. Ф. 5. Спр. 4064. 169 арк.
19. ЛННБ. Ф. 5. Спр. 4065. 188 арк.
20. ЛННБ. Ф. 5. Спр. 4066. 140 арк.
21. ЛННБ. Ф. 5. Спр. 4067. 130 арк.
22. ЛННБ. Ф. 5. Спр. 4068. 165 арк.
23. ЛННБ. Ф. 5. Спр. 4069. 183 арк. 
24. ЛННБ. Ф. 5. Спр. 4118. 126 арк.
65. Archiwum Narodowe w Krakowie. Archiwum Dzikowskie Tarnowskie. Zesp. 639. Sygn. 135. 940 k.

4.02.1570 р. з’явилися до короля “…земляне наши Киевской земли заушские из Ходаков благородные Василий Меленевич Тупачоловский, Антон Игнатьев и Есько Петрович с Дидкович, Богдан Еськович (Уськович) Каленский, Василий Маткевич Ходаковский, Иван Юрьевич Багриновский, Василий Книшович и Григорий Книшович с Белошиц, и просили, что они с давних грамот правами и свободами пользовались с давних времен…”.
У 1576 р. спільнота поселень складалася з колоній в Ходаках, Білошицях, Недашках і Дідковичах. Василь Меленевич Тупачоловський очолював всі чолобитні делегації заушан свого куща до Варшави та Києва. Це видно з документа від 20 серпня 1576 р.: “…Благородные земяне Киевской нашей земли заушские Василий Меленевич Тупачоловский, Богдан Еськович Каленский, Василий Маткевич Ходаковский, Иван Юрьевич Багриновский, с Дидкович Исько Петрович, Родион Васильевич и Григорий Стефанович с Белошиц, Афанасий Гришкович и Лешук Демянов из Недашков…”. Припускаємо, що селами Дідковичи, Білошиці і Недашки ще ніхто одноосібно не володіє.


Semen w tymże roku (M. 354 f. 15). 
Zacharyasz, syn Iwana, w powiecie żytomierskim 1635 r. (Op. Żyt. 9). 
Stefan, syn Jana, regent grodzki kijowski, 
Józef, Stefan, syn Daniła, Bazyli, Aleksander, Jan i Artemi, dziedziczą na Didkowcach, w powiecie owruckim 1689 r. (Arch. I. Z. Ros. IV. 1 i Op. Kij. 2 i 4) Tenże Stefan, regent grodzki kijowski, nabył 1693 r. dobra, w powiecie owruckim, od Redczyca (Bracł. XIV f. 821), a 1703 r. jest namiestnikiem owruckim (Ibid. f. 1006). Jan Makowinka ogłoszony banitą w sprawie ze Skuratowskim 1682 r. 
Anastazya Krzysztofowa Kamieńska, z siostrą Maryanną, upoważniły Puzyrowicza 1691 r. do odebrania z Didkowic sum po stryju ich Samuelu (Ak. Tryb. Lub. dla woj. Bracł.). Eudoksya, 1-o v. Semenowa Zakusiłowa, 2-o v. Samuelowa Domaszewska 1689 r. N., regent grodzki żytomierski 1700 r. Jan Daniłeńko i Piotr Smarczeńko, pozwani 1713 r. o części Michałowic przez Zbikowskiego. Jan, Michał, Jakób i Bazyli, pozwali 1726 r. Pawła, Jana i Teodora Łazareńków Didkowskich i ich matkę Maryannę, 2-o v. Stępkowską, o majątek po ojcu (Akta Tryb. Lub. dla woj. Kijows.). Katarzyna z synami: Stefanem, Dmitrem, Teodorem i Janem, oraz Jan z córkami: Aleksandrą i Maryanną, pozwani 1722 r. przez Bielskiego (Kij. VIII f. 86 i 108; X f. 1260). Konstanty, burgrabia żytomierski 1727 r. Stefan, syn Daniela, horodniczy żytomierski 1750 r. Stefan, horodniczy owrucki 1761 r. Mikołaj, archiwista grodzki żytomierski 1790 r.


Comments