 ДЕШКОВСЬКІ ГЕРБА Chorągiew Як свідчать джерела, Дешковські складали поважний рід серед вінницької шляхти. На думку Олександра Яблоновського, вони були головними представниками місцевої шляхти з середнім рівнем землеволодіння7. 7 [Jabonowski A.] Zrda dziejowe. – T. XXII. Polska XVI wieku pod wzgldem geograficzno-statystycznym. T.XI. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow–Bracaw). Dzial III. Opisane przez Aleksandra Jablonоwskiego. – Warszawa, 1897. – S. 619, 625. dobra Deszkowce (Дашківці), leżące obok Winnicy. Posiadały też majątki na Kijowszczyźnie. Deszkowscy byli wtedy najwyraźniej mało zamożną szlachtą średnią Nic dziwnego, że nie pojawiali się wówczas w spisach urzędników, ani w reprezentacji poselskiej województwa. Utrzymywali jednak swą gniazdową wieś także w następnym pokoleniu, co potwierdza rejestr podatkowy z 1664 r. Pozostawali wierni prawosławiu. Informacje o Deszkowskich podaję na podstawie: Ukraina.— Dz. I.— S. 120, 133, 138,141; Dz. II.— S. 89, 132, 159, 254, 408, 411—412, 423, 430, 554, 619; Dz. III.— S. 710; Apхив ЮЗР.— 4 . 6.— T. I.— C. 118; Документи Брацлавського воєводства...— C. 252, 304—305, 312, 314; Metryka Ruska (Wołyńska)...— S. 569; Herbarz Polski...— 1901.— T. IV.— S. 268; 1911.— T. XIV.— S. 32; Яковенко H. Українська шляхта...— C. 190; Mazur K. W stronę integracji z Koroną...— S. 423; Отамановський В. Д. Вінниця в XIV—XVII століттях.— С. 67, 259, 334; Litwin Н. Napływ szlachty polskiej...— S. 208, 212; Litwin H. Rody pańskie Kijowszczyzny...— S. 277. I Ивашко Антонович 18 квітня 1501 р. датується підтверджувальний лист Олександра Яґеллончика великокнязівському дворянинові Івашку Антоновичу на село Дешківці у Вінницькому повіті вічним правом. Цей документ заслуговує на окрему увагу тим, що проливає світло на практичний механізм переходу маєтків за правом близькості. Звертаючись до великого князя литовського І. Антонович представив лист-надання князя Семена Олександровича його тестю Михну на село Дешківці. Цим самим І. Антонович доводив свою близькість до вказаної маєтності через свою дружину, одну із трьох дочок Михна. Щоб отримати всі володіння тестя великокнязівський дворянин отримав відречення від часток отчизни двох інших дочок Михна. Одну з них І. Антонович видав заміж, справивши віно й виправу з її частини маєтності. Молодша ж сестра дружини відпустила йому свою частину, будучи недієздатною («З божtго допyщtнz нt моцна»)65. 65 РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 6. — Л. 380–381. IІ Иван Iванович Василь Iванович IІІ Олехно Васильович У луцьких ґродських книгах 25.05.1576 р. зафіксовано Олехна Дешковського8. 8 ЦДІАК України. – Ф. 25, оп. 1, спр. 16, арк. 172, № 233. (25.V.1576 р.). Василь Васильович луцький замковий писар (1560.12 – 1562.03.21).Фігурує як печатар акту на Волині: серед печатарів тестаменту луцького повітового судді Василя Семашка (24. 06. 1561): «писар замку Луцкого пан Василей Василевич Дешковский» (запис № 291 від 19.09.1561, арк. 197 зв.). а також у 1574 р. знову в луцьких ґродських книгах як свідок (печатар) правового акту5. За осілістю належав до шляхти Вінницького (а не Луцького) повіту, у якому з 1548 р. старостував кн. Б. Ф. Корецький. Маєток Дешківці (Дашківці) фіксується ще з часів удільного київського князя Семена Олельковича (1440–1470), який «далъ былъ слузе своему Михну село у Веницкомъ повете на имя Дешковцы»6. Одна з найраніших згадок батька Василя Дешковського Василя міститься в листі Жиґимонта Августа (20.04.1546) до маршалка Волинської землі, брацлавського і вінницького старости кн. Ф. А. Сангушковича, якого вінницькі зем’яни оскаржили за утиски8. Згідно з ревізією великокнязівських українських замків 1545 р., Василь Дешковський оправляв останню 13 городню Вінницького замку зі свого маєтку в Житомирському повіті (Івниця по Киселях), а також пізніше – Петничани [Вінницького повіту?] (1598 р.)2. У присяжному списку брацлавсько-вінницької шляхти на вірність Короні 1569 р. Василь Дешковський присягав у Брацлавському замку разом з братом Олехном як шляхтич Вінницького повіту3. На Луцькому замковому суді В. Дешковський згадується як поранений при першому поданні скарги, коли не зміг її прийняти 17.07.1562 р.: «нижли дей на тот час (17.07.1562) ино подстаростего в замку не было, а Дашковский, писар замковый, был зранен и велми ся злемел, того дей не то не записано»4. Проте до початку вересня 1562 р. писар регулярно приймав на уряді заяви. 5 ЦДІАК України. – Ф. 25, оп. 1, спр. 459, арк. 25 зв.-27. (12.02.1574) 6 Акты Литовской метрики … – С. 78. 8 – Ч. VIII, т. 6. – С. 463 2 [Jabonowski A.] Zrda dziejowe… – T. XXII. – S. 625. 3 Biblioteka Muzeum Narodowego im. Czartoryskich w Krakowie. – № 307 (Оригінал). – Арк. 215. 4 Там само. – Спр. 4, арк. 162 зв. (5.08.1562) Семён Васильович. Нащадки Семена Васильовича, одруженого з однією
із двох дочок Миська Петничанського, успадкували також навпіл
Петничани та Остолпів. У листі від 3 жовтня 1566 р. також зазначено, що при замку є рота з драбів, очолювана князем Ярославом Соколенським, і що, як писав йому, великому князеві, Р. Ф. Санґушко, через несплату коштів з державного скарбу далі “драби тамъ вытривати не могут, нє маючи за што содєжи купити, а зима тьш горем их ю/итоль розжєнєть”. Сигізмунд Авґуст просить адресата “задержати” цю роту і повідомляє, що посилає йому свій лист до земського підскарбія (Миколая Нарушевича) з наказом вислати гроші для неї (10). Ідеться тут про драбів піших. Це видно з листа Сиґізмунда Авґуста до М. Нарушевича від 5 жовтня 1569 p., в якому сказано про вінницьку роту Я. Соколенського (Lietuvos metrika. Knyga Nr 532 (1569-1571) / Parengė: Lina Anučytė ir Algirdas Paliulis. Vilnius, 2001. S. 89-90). У матеріалах Городенського сейму 1567 р. записано: “драб пеший з ручницею, з мечем або с кордом, або також з рогатиною” (ДМАМЮ. Т. 1. С. 453). Листом від 12 квітня 1568 p., складеним у Книшині, Сигізмунд Авґуст сповістив маршалка й писаря українних замків Івана Воловича, що звільнив Я. Соколенського як такого, що не має “воли з прычынъ певных вжо далєм на тамошнємь залікѴ служыти”, з посади ротмістра роти в складі 100 драбів при замку і призначив замість нього Семена Дешковського; там же великий князь зобов’язав адресата виділити на утримання цієї роти на півріччя надходження від вінницьких корчми і мита. Далі у тому самому листі читаємо, що найвищий гетьман Великого князівства Литовського князь Костянтин Острозький, будучи старостою брацлавським і вінницьким (у 1497- 1530 pp.), тримав при Вінницькому й Брацлавському замках “почот” зі своїх служебників “длпа лєпшоє бєспєчности тых замъковъ”, а теперішній брацлавсько-вінницький старостакнязь Богуш Корецький такого почту зі своїх служебників не має (77). Про цього ж старосту у привілеї Сиґізмунда Авґуста стосовно надання йому в трирічну заставу Вінницького староства, виданому в Городні 20 червня 1568 p., сказано, що той бере на себе всі витрати на утримання (“ховане”) при Вінницькому замку пішої роти, пушкарів й “інших слуг”, котрі (витрати) до того часу йшли з великокнязівського скарбу, натомість звідти мають бути виведені великокнязівські піша рота на чолі зі своїм ротмістром й “інші служебні”; там само зазначено, що староста на час застави земської військової служби відбувати не буде і “почту” жодного ставити й посилати не повинен, лише має забезпечити “почо/и єздньш” (тобто кіннотний) зі своїх слуг за давнім звичаєм на першу ж вимогу великого князя “ д л а юсторо^сности и собороны” останнього (20). Всупереч згаданому призначенню С. Дешковського, ротмістром при Вінницькому замку залишався Я. Соколенський - аж до Люблінської унії і дещо пізніше (названий лист шляхти Брацлавського воєводства від 28 березня 1569 р. (18); Lietuvos metrika. Knyga Nr 532. S. 89-90 (лист Сиґізмунда Авґуста від 5 жовтня 1569 р. до М. Нарушевича); стосовно С.Дешковського, то він став ротмістром роти зі 100 драбів при Брацлавському замку. 8 травня 1570 p., по його смерті, на його місце Сиґізмунд Авґуст призначив Станіслава Ґославського (24). У присяжному списку брацлавськовінницької шляхти на вірність Короні 1569 р. С. Дешковський фігурує не тільки як ротмистр, але й як брацлавський і вінницький підкоморій 7. Biblioteka Muzeum Narodowego im. Czartoryskich w Krakowie. – № 307. – Арк. 212. Богуш Васильович Дешковськийchorąży bracławski 1575 r. стає брацлавським підстаростою, тобто так само слугою кн. Б. Ф. Корецького, а згодом і брацлавським хорунжим 5.Після Люблінської унії список земських урядів Брацлавського воєводства (відтоді всі вони, окрім уряду вінницького войського, йменувалися "брацлавськими ”) поповнювався. Найраніше з ’явився уряд хоружого. Першим хоружим став Богуш Дешковський (Дешкович): його після смерті Сиґізмунда Авґуста шляхта Брацлавського воєводства “длл лєпшого межи собою порядку и способнємшоє собороны своєє озт нєприіатєлл под шнымъ часол* нєбєзпєчньїмь (ідеться про безкоролів ’я в Речі Посполитій по смерті названого короля. - М. К.^ [...] сполнє и згодливє ” обрала на цей уряд. Про це дізнаємося з виданого 15 квітня 1574р. Б. Дешковському привілею, яким, на прохання брацлавської шляхти, його затверджено на хоружстві (36)47. Вінницький шляхтич Богуш Васильович Дешковський, оженившись із Богданою Федорівною Киселівною, отримав як віно село Івницю Житомирського повіту (сер. 16 ст.). Цим селом він володів і в 1569 р. [Поліщук В. Урядницький клан луцького старости князя Богуша Корецького. – Український археографічний щорічник, 2004 р., т. 8-9, с. 276; Книга Київського підкоморського суду 1584 – 1644 рр. – К.: 1991 р., с. 77]. Незадовго до 1570 р. частина Норинська, що належала Киселю, перейшла за його дочкою до київського зем’янина Богуша Дешковського12, який 1584 р. мусив підтвердити своє право власності13. Після поділу спадку між дочками Дешковського ця частина маєтку стала належати Вітунським та Огоновським14. Już wcześniej zresztą odnajdujemy Deszkowskich — Bohdana i Andrzeja — wśród klientów starosty Winnickiego Jerzego Strusia (1582 r.). 5 Архив ЮЗР. – Ч. 8. Т. 6. – С. 196, 360, 379 (Привілей польського короля Генриха на «вряд земский хоружество браславское» від 15.04.1574 р.)12. Руська (Волинська) метрика: Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569-1673 / Передм. П. Кеннеді Ґрімстед; упорядн. Г. Боряк, Г. Вайс, К. Вислобоков, Л. Демченко, П. Кеннеді Ґрімстед, В. Кравченко, В. Страшко, Н. Яковенко.— К., — С. 240 (II -18). Січня 23 1566 Оповідання служебника Станіслава Ґраєвського Богдана Дешковського про вручення упоминального листа Янові Паньковському на сплату грошового боргу. Уписання зізнання возного Юхна Оранського. [Вол.гр.суд– Арк. 9, 9 зв.; док. 13] 13. Книга Київського підкоморського суду. — С. 75. 14. — Т. 7. — S. 179. На майновому ринку Київського воєводства були й панські родини з Брацлавщини. Дешковські володіли тут у 80-х рр. XVI ст. маєтностями, успадкованими по Киселях (Івниця, Норинськ, Хлупляни), а також купленими в Немиричів (Кузмичі, Добринь) і Солоневських (Котчища). Їхньою власністю був також Петричин (інша назва Барахти), проданий не пізніше 1588 р. Ленковичам. Проте не відомо, як вони його отримали.
Андрій Васильович Дешковський Już wcześniej zresztą odnajdujemy Deszkowskich — Bohdana i Andrzeja — wśród klientów starosty Winnickiego Jerzego Strusia (1582 r.). IV Микита Олехнович Дешковський декреті від 29 жовтня 1601 р.29, виданому за скаргою Микити Олехновича Дешковського щодо трьох втікачів з села Дешківців Брацлавського воєводства до Айсина (Липівця), маєтку краківського каштеляна, черкаського, канівського, білоцерківського і богуславського старости князя Януша Острозького, який (маєток) на той час доживотно тримав Станіслав Єрдан. Умоцований князя Пйотр Злотопольський на суді заявив, що на даний позов його патрон відповідати не повинен, оскільки позивати слід було окремо його й С. Єрдана; до того ж, продовжував П. Злотопольський, через мор (“повєтр4 нεбєзпєчныє”) і свою значну віддаленість від Айсина князь отримав позов запізно. Умоцований М. Дешковського Миколай Ґолембієвський доводив, що цілком виправдано видано один позов на двох, бо ідеться про одну справу – про втікачів до одного поселення, і що позов покладено в Айсині своєчасно – за шість тижнів до даних рочків, щоб “ωбадва позваныє вєдали” про нього; цей же умоцований пред’явив судові випис з вінницької ґродської книги зізнання возного перед Вінницьким ґродським урядом про покладення ним даного позову. Суд визнав доводи П. Злотопольського більш переконливими і звільнив князя від відповіді на позовЛНБ. Від. рукописів. Ф. 5. Оп. 1. Од. зб. 4050 ІІ. Арк. 41-42. Жданна Олехновна Очевидно, його донька «Zenna Olechnowna Deskowskiego z malzonkiem swoim» судилася в Головному Люблінському Трибуналі9. 9 ЦДІАК України. – Ф. 49, оп. 1, спр. 2673, арк. 4. Iван Богуш Васильовичвінницький підстароста у 1604-1618 рр. за
старостування Валентого Александра Калиновського Федiр Семёнович Fedor i Iwan Semenowicze, sprzedali Petryczyn 1587 roku (AGZ. X. 2373 i 4). Iван Семенович Лазарь Богушевич (1569, +1609) 1569 р, коли Лазарь Дешковський, син брацлавського хорунжого Богдана, віддав П'ятничани своєму дядькові Семену, сину Василя Ободенського. Lazar (zmarł przed 1609 r.), zwany też Bohdanem wyzbył się spadku po Pietniczańskich. Після унії син Богуша
Лазар (пом. 1609 р.), якого називали ще й Богданом, позбувся спадку
Петничанських, а права на Дешківці ділив із нащадками Олехна
та Василя Богдан Богушевич 1589 київські зем’яни Богдан Дешковський і Ян Оґоновський позивали «за двором» того ж князя Острозького возного Петра Невмирицького, який начебто недобросовісно виконував свої обов’язки. Обоє пози-вачі у строк з’явилися на Волині, але суд так і не відбувся, оскільки «его княжацъкая милость княжа воевода киевский сам особою своею рачил для справ своих отехат на суд головный трибуналъский до Люблина»7ф. 25, оп. 1, спр. 45, арк. 957 зв.–958 зв. згадуються Богдан Богушович Дешковський (20.04.1602), а також якийсь Михайло Дешковський (2.08.1612)10. ЦДІАК України. – Ф. 49, оп. 1, спр. 2673, Арк. 1, 6. Бачимо Дешковських - Богдана та Андрія - серед клієнтів вінницького старости Єжи Струся (1582 р.). На майновому ринку Київського воєводства були й панські родини з Брацлавщини. Дешковські володіли тут у 80-х рр. XVI ст. маєтностями, успадкованими по Киселях (Івниця, Норинськ, Хлупляни), а також купленими в Немиричів (Кузмичі, Добринь) і Солоневських (Котчища). Їхньою власністю був також Петричин (інша назва Барахти), проданий не пізніше 1588 р. Ленковичам. Проте не відомо, як вони його отримали. У 1588 р. вони продали Івницю Єсифові Немиричу. Власник решти володінь Богдан, син брацлавського хорунжого Богуша (пом. 1588/92 рр.) і Бог-дани Киселівни (у другому шлюбі Лясотиної), помер у 1602 р., a його мати, сестри та дочки почали складну суперечку за маєтності, у яку були втягнуті їхні чергові чоловіки з родин Лясот, Огоновських, Вітинських, Зубів, Оскерків, Родкевичів, Кублицьких і Новоселецьких. Єдиним виходом виявився продаж волостей. Норинськ купили Острозькі (після 1602 р.), Хлупляни – Стоїнські (1613 p.), Добринь і Котчища – Будзіли (1604 p.), Кузьмичі – Сурини (після 1618 р.). Активність Дешковських на Київщині закінчилася зі смертю Богданa42. 42 Актова книга житомирського міського уряду кінця XVI ст. 1582–1588, вид. М. К. Бойчук, Київ, 1965, с. 88, Опись актовой.., т. 8, с. 13, 19, 47, 62, 64; Описание документов.., с. 162; Ukraina, II/9, 79, 84, 129, 132, 196, 254, 430, 482, III/660. V Konstanty У 1629 р. у Дешківцях свої частки мали Костянтин
(8 димів), Остафій (5 димів), Іван (29 димів) і Миколай (36 димів),
а Михайло Дешковський був господарем Сивоківців (8 димів). Ostafi Iwan Богушевич syn Bogusza i Anny Nikifirówny Komarówny, procesował się z Zamoyskim 1643 r. (Woł. VI C f. 143). В Виннице упоминаются два православные монастыря: 1) мужеский братский при церкви Вознесения Христова, в котором Богун отсиживался в 1651 году от польской осады и в пользу которого в 1648 году местный земянин Иван Дешковский записал 2,000 злотых, обеспечив эту сумму на части своего села Дешковец [Книга гродская Винницкая № 4598 лист 26], Mikołaj Михайло Дешковський (2.08.1612)10. ЦДІАК України. – Ф. 49, оп. 1, спр. 2673, Арк. 6. Michał, pozwany przez Zakrzewskiego 1637 r., o grabież ruchomości (Bracł. IX f. 175).VI Władysław i Michał, synowie Jana i Maryny Piersickiej, towarzysze chorągwi strażnika koronnego 1662 r. (Zap. Lub. 47 f. 636 i 50 f. 558). Włodzimierz i Michał, synowie Jana, procesują Jelców 1664 r. (Kij. VI F f. 16). 28 травня 1591 р. землянин Олехно Васильович Дешковський продав 1/4 ділянки маєтності с.Петричін Київського повіту та воєводства Києво-Печерському [ЦДІАК України. – Ф. 59. – Оп.1. – Спр. 7345. , арк. 1-3 зв.] Тяглість роду та його належність до урядницького кола східноподільської шляхти простежується ще й у XVIII ст. Так, наприклад, брацлавським чашником 30.04.1728 р. іменується Ян Дешковський11.11 Materiay rdowe do dziejow ydw w ksigach grodzkich lubelskich z doby panowania Augusta II Sasa 1697-1733. Vol. I: Judaika Lublinensia. / Oprac. Henryk Gmiterek. Z przedmow Adama Tellera. – Lublin 2001.– S. 346 (№ 1937). Jan, Jerzy i Włodzimierz, pisali się z województwem bracławskiem, na elekcyę Augusta II-go. Jan, cześnik bracławski, umarł 1736 r. N., z województwem lubelskiem, podpisał elekcyę króla Michała, a Самуел Богушенко-Дешковський (1700) Zmarły w 1568 r. Iwan, ojciec tych ostatnich, był pisarzem ziemskim bracławskim od 1566 r. Syn Semena (zmarł 1570 r.) W 1578 r. był też posłem na sejm. Z kolei syn Iwana Wasyl w 1580 r. został jednym z kandydatów szlachty bracławskiej na urząd podsędka. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Д >