Можливо, то це трапилося або перед отриманням «одповєді», яка й стала реакцією на цей акт, або одразу потому, що, в такому разі, дозволяє розглядати горбовецький епізод як спробу писаря отримати реванш у відповідь на образливі слова в листі. У кожному варіанті це засвідчує тривалість конфлікту та існування взаємних кривд. Довівши через присягу свою невинуватість, Миколай Боговитин був звільнений від оскаржень на вічні часи. Зауважимо, що справа розглядалася у кременецькому ґродському суді, писарем якого був Григорій Дедеркало, відповідно і слугою старости та очільника суду кн. Януша Збаразького. Ця обставина, за логікою шляхетського співжиття, мала б слугувати не на користь обвинуваченого. В історії з наїздом на двір Григорія Дедеркала принципово важливими для нас є кілька моментів: маркування наїзду як лицарського акту через письмове оголошення про помсту («под претекстом якоес отповеди, картелиушъ усчипливый с похвалкою на здоровъе брата их до двора их шумбарского прислалъ»); наїзд як насильницька дія, до якої вдавалися в разі задавненості образ; сконструйованість скарг і неповнота джерельної бази, через які історик легко потрапляє в пастку зазвичай пропонованої однією зі сторін версії. У контексті конструювання наведемо приклад пародії на скаргу про напад, що її записав до житомирських замкових книг один з писарчуків: «Зобравъши купу немалую людей своеволныхъ чоловика до двохъ» 43. Тож зупинимося на тих функціях наїзду, які підважували його характер як кримінального злочину та спричинялися до поширення цього переступу у спільноті. У контексті шляхетської культури наїзд був передовсім звичним актом помсти в боротьбі за підтримання своєї честі. Саме так Юрій Лясота пояснював акти насильства, вчинені Яном Огоновським (а з ним і рештою представників шляхетського загалу в аналогічних ситуаціях): «...яко собе от мене кривду менят, мене на маетност кгвалтовне наежчали, кгвалты, бои и шъкоды починили» 44. Тобто, наїзди і супровідні їм дії були відповіддю ображеної сторони на кривду недоброзичливців: «Того всего вашей милости терпити и далей занехат, и того леда якос мимо себе пустить не хочет и овшем яко кгруньтов, звышъ помененных, боронити, такъ и деспектов, через вас ему неоднокроть выраженых, а поготову кгвалтови кгвалтом отпирати и о то такъ правом, яко и рукою чинити хочет и будетъ» 45. А що шляхтичеві передовсім ішлося не про фізичне знищення супротивника, а про відновлення рівноваги через порахунок актів кривди і сатисджерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. Київ Львів, С. 509). 43 Яковенко Н. Пародії і жарти в актових книгах Житомира та Луцька першої половини XVII ст. // Український археографічний щорічник. Нова серія. К., Вип. 2. Т. 5. С ЦДІАК. Ф. 25. Оп. 1. Спр.43. Арк Там само. Спр. 21. Арк. 693 зв.