Dederkało Herb:Dederkało ДЕДЕРКАЛИ герб Власний І выставляли в войско ВКЛ в 1528 г. каждый по коню. 1540 p.. вересня 6. / Липня 11 – Запис про розмежування земель у Кременецькому повіті між пп. Сидором і Дашком Дедеркалами, док. № 18, арк. 542 – 544. Текст вицвів. 3-тя городня – Сидора, Дашка й Нестора Дедеркалів та Андрія Вовків- ського з маєтку Дедеркали, яка в описі 1552 р. значиться як городня Занка, Си- дора й Овсяника Дедеркалівських із села Дедеркали без помосту й накриття; Нестор на 1545 рік. В описі володінь Крем’янецького замку йшлося про те, що поселення є власністю Сидора, Дашка і Нестора Дедерків та Андрія Волковського. ІІ Федiр Сидорович Дедеркало Кондрат Дашкович Андрiй Дашкович ІІІ Юліанна Кондратова (1580) Григорій Андрійович Дедеркало писар ґродський 1591—1595. У 1587 р. служебник Януша Збаразького Григорій Дедеркал скаржився на кременецький міський уряд і війта Федора Новоселецького, бо в його справі з міщанином Павлом Бараном, який побив і поранив Г. Дедеркала, кременецький війт дозволив міщанину апелювати до Львова як вищого суду [ЦДІАУК. Ф. 26, оп. 1, спр. 6, арк. 574–575 зв]. На прикладі нападу, в якому був звинувачений Миколай Боговитин-Шумбарський, на двір кременецького ґродського писаря Григорія Дедеркала у Шумбарах, що завершився, на відміну від багатьох інших випадків, смертю господаря і його родича. Тож початково до луцького ґроду 13 грудня 1594 р. була внесена скарга від слуги Дедеркала Миколая Ульхимовського, в якій він оповідав, що Миколай Боговитин, зібравши кількасот осіб, озброєних вогнепальною зброєю, упродовж двох днів 5 і 6 грудня наїздив на маєток Шумбари з метою заподіяти шкоду здоров ю господаря, добивався до двора, зчиняв стрільбу та в результаті понищив майно і поранив слуг та підданих. Потому оточив маєток своїми людьми і 7 грудня надвечір, під час наїзду на дім, поранив Григорія Дедеркала пострілом у спину, також життям поплатилося двоє його шляхетних слуг. Далі Боговитин повіз писаря до свого маєтку, де усіляко знущався над ним; тіла ж убитих невідь-де подів. І хоч матері і 38 Там само. Арк Там само. Арк. 123 зв. 125. дружині Дедеркала вдалося тієї ж ночі визволити його з ув язнення, однак десь за годину потому він помер у своєму домі від ран. Слуга, очевидно, знав про справу зі слів інших, про що свідчить досить схематичний виклад історії, а також вказівка на отриману про те «відомість». 9 січня наступного року до актових книг була внесена скарга дружини Григорія Дедеркала, сповнена вкрай цікавих подробиць, де, зокрема, повідомлялося про те, що напередодні наїзду, 4 грудня, Миколай Боговитин прислав до писаря лист, званий «одповєддю», з образливими словами і погрозами: «Хотєчи тым болшую вєдомост, што бы ся въ его дому дияло, взят, прєтєкстом якоєс отповєди, картєлиус ущипливый с погрозною на здорове нєбожчика малжонка моєго до двора шумбарского прислал» 40. Потому нападники почали окопуватися навколо маєтку, використовуючи господарські будівлі як шанці, а також стріляючи з рушниць у двір, внаслідок чого було поранено підданих і слуг, одного з них було вбито. Остаточно коло замкнулося в ніч з 6 на 7, тож наступного дня Дедеркало, не маючи надії на допомогу, разом зі слугами і братом Сасином Лудвиським спробував вирватися з маєтку, однак операція не вдалася. Під час втечі вони були оточені нападниками, в результаті чого Дедеркала поранили пострілом із рушниці в спину, а Лудвиського в голову, також вбито було двох слуг. У тексті скарги йшлося про особисту участь Боговитина у розправі. Однак справа про вбивство, розпочата у кременецькому ґродському суді за ініціативи сестер Григорія Дедеркала, мала несподіваний поворот липня 1596 р. Миколай Боговитин, у відповідь на неправдиве, за його словами, звинувачення в убивстві, виводив шкрутинію перед сестрами небіжчика. За твердженням оскарженого, на момент убивства він перебував у своєму маєтку, більше того Дедеркало отримав рани раніше, під час наїзду на його, Боговитина, маєток Горбівці, про що він був поінформований своїми горбівецькими підданими. А потому разом з шістьма шляхтичами відповідач присягнув, що «на дом зошлого Григоря Дедеркала не наездчал, облеженем не добывал, въ везене не брал, при забитю его не был, шкод жадных и грабежов не чынил и во всем том обжалованю водлуг протестацыи и позвов их не ест винен». Ці додаткові обставини дозволяють подивитися на справу не як на одиничний акт, що вирізнявся серед інших подібних особливою жорстокістю, а як на епізод у задавненому конфлікті поміж сусідами 42. Якщо наїзд Дедеркала на Горбівці таки відбувся, що цілком 40 Там само. Ф. 25. Оп. 1. Спр. 46. Арк Там само. Ф. 21. Оп. 1. Спр. 32. Арк зв. 42 Маєток Шумбари був родовою власністю Боговитинів, половину якого тримав Миколай за розподілом його батька Миколая з братом Павлом. Тож присутність у ньому Григорія Дедеркала, що на якийсь спосіб отримав частину Шумбар (найімовірніше, через шлюб з Луцією Любешовською, вдовою по Федору Войничу Боговитину), зазвичай, сприймалася негативно. [Собчук В. Боговитиновичі: генеалогія і маєтки] Можливо, то це трапилося або перед отриманням «одповєді», яка й стала реакцією на цей акт, або одразу потому, що, в такому разі, дозволяє розглядати горбовецький епізод як спробу писаря отримати реванш у відповідь на образливі слова в листі. У кожному варіанті це засвідчує тривалість конфлікту та існування взаємних кривд. Довівши через присягу свою невинуватість, Миколай Боговитин був звільнений від оскаржень на вічні часи. Зауважимо, що справа розглядалася у кременецькому ґродському суді, писарем якого був Григорій Дедеркало, відповідно і слугою старости та очільника суду кн. Януша Збаразького. Ця обставина, за логікою шляхетського співжиття, мала б слугувати не на користь обвинуваченого. В історії з наїздом на двір Григорія Дедеркала принципово важливими для нас є кілька моментів: маркування наїзду як лицарського акту через письмове оголошення про помсту («под претекстом якоес отповеди, картелиушъ усчипливый с похвалкою на здоровъе брата их до двора их шумбарского прислалъ»); наїзд як насильницька дія, до якої вдавалися в разі задавненості образ; сконструйованість скарг і неповнота джерельної бази, через які історик легко потрапляє в пастку зазвичай пропонованої однією зі сторін версії. У контексті конструювання наведемо приклад пародії на скаргу про напад, що її записав до житомирських замкових книг один з писарчуків: «Зобравъши купу немалую людей своеволныхъ чоловика до двохъ» 43. Тож зупинимося на тих функціях наїзду, які підважували його характер як кримінального злочину та спричинялися до поширення цього переступу у спільноті. У контексті шляхетської культури наїзд був передовсім звичним актом помсти в боротьбі за підтримання своєї честі. Саме так Юрій Лясота пояснював акти насильства, вчинені Яном Огоновським (а з ним і рештою представників шляхетського загалу в аналогічних ситуаціях): «...яко собе от мене кривду менят, мене на маетност кгвалтовне наежчали, кгвалты, бои и шъкоды починили» 44. Тобто, наїзди і супровідні їм дії були відповіддю ображеної сторони на кривду недоброзичливців: «Того всего вашей милости терпити и далей занехат, и того леда якос мимо себе пустить не хочет и овшем яко кгруньтов, звышъ помененных, боронити, такъ и деспектов, через вас ему неоднокроть выраженых, а поготову кгвалтови кгвалтом отпирати и о то такъ правом, яко и рукою чинити хочет и будетъ» 45. А що шляхтичеві передовсім ішлося не про фізичне знищення супротивника, а про відновлення рівноваги через порахунок актів кривди і сатисджерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. Київ Львів, С. 509). 43 Яковенко Н. Пародії і жарти в актових книгах Житомира та Луцька першої половини XVII ст. // Український археографічний щорічник. Нова серія. К., Вип. 2. Т. 5. С ЦДІАК. Ф. 25. Оп. 1. Спр.43. Арк Там само. Спр. 21. Арк. 693 зв.IV Олександра Григорівна Дедеркало
на початку 1617 року. Відомо, що у жовтні того ж року в Кременецькому ґродському суді розглядався позов щодо судді цього суду Олександра Куликовського і кременецького бурграбія Олександрп Делешкана від Анастасії Дедеркало, яка обвинуватила їх у приховуванні заповіту Маруші. 1596 року Маруша Дедеркало захопила спадкові маєтки в шляхтича Павла Боговитина селах Кути та Залужжя. Власник села Дедеркал у Крем’янецькому повіті Олександр Дедеркало після смерті двох своїх дружин, похованих у бернардинському костелі Дубна, зажадав скромного поховання у тому ж костелі біля своїх дружин без усіляких церемоній («prosze aby było pochowane bez wszelakich apparenty i wymysłow światowych iako najskromniej»). Тестатор просив, щоб по його смерті не читали казань і не проголошували орацій, але передусімне організовували бенкетів, під час яких «зазвичай пропивали душу» («osobliwie o to prosze, aby żaden z kaznadziejów na chełpe miseriej ludzkiej według praktyki światowej kazania ani oracjej in gloriam ranam (?) nikt się nie ważył, ani bankietów sprawować, na których to więc duszę przepiciu zwyklі»).Своїй єдиній дочці Терезі, яка стала черницею монастиря босих кармеліток у Любліні, та цьому ж монастирю він записав 4 тисячі злотих на частині села Дедеркал; певні суми пороздавав убогим. 1602 Лютого 25 – Позов п. Олександри Дедеркало колишній дружині писаря Кременецького гродського суду Григорія Дедеркала Луції Либишевській в справі захоплення спадкового майна ... Іван Степанович Дедеркало (1628). 1572 березня 12. Кременець. Випис з кременецьких ґродсь- ких книг. Зізнання кременецького возного Степана Дедеркала, який 17 II 1572 р. був у маєтку кн. Костянтина Вишневецького с. Гулівці Кременецького повіту на судовій справі патримоніального суду про крадіжку підданими кн. Костянтина Вишневецького бджолиних уликів у зінківського боярина кн. Федора Івановича Масальського Стецька Нелепковича. LVIA. - F. 1029 (Masalski). - Ар. 1. - В. 9. - L. 1-2. Оригінал. Дедерко герба Дедеркало в Великом Княжестве Литовском. Ян Казимир, конюший оршанский в 1697 г. Его сын Михаил, женатый 1-м браком на Анне Выжляцинской-Буевич, витебской помещице, за которой в приданное взял Буево-Вяжлитин, остававшийся во владении Дедерко, 2-м браком с Региной Шляхто, завещанием духовным, составленным в 1743 г., оставил свое имение жене, сыну Юзефу, дочкам: Юлиане и Марии и детям другого сына, в то время уже покойного, Яна. Завещал похоронить себя в Малковщине и вспоминает в нём о брате Александре, который после отца был владельцем им. Трухновичи (Гр. Витеб.). Ян, сын Михаила, завещанием от 1741 г., просил похоронить его в Буеве вместе с матерью и оставил Буево-Выжлятин своему сыну Тадэушу, родившемуся от Евы из Буевичей (Гр. Витеб. от 1758 г.). Сын Тадэуша - Доминик, родился в 1785 Дедеркалівна Марина (дружина Станіслава Мровинського). Рік написання: 1637. Віровизнання: православна. Місце поховання: Загорівський монастир. Пожертви: на Загорівський монастир . 50 злотих та матерія для виготовлення риз, на Дедеркалівсь- ку церкву . 50 злотих, на Окорську церкву. 15 злотих. ЦЩАК України: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 206. .Арк. 657,658 зв. 222. Дедеркалівна Олександра (чоловік . Олександр Турянський- Турський). Рік написання: не пізн.1655. Віровизнання: не встановлено. Місце поховання: не встановлено. Пожертви: на Успенський монастир у Загайцях . 500 злотих. Зг. ЦЩАК України: Ф. 25. . Оп. 1..Спр. 158. .Арк. 555, 556 зв. Rodowód
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Д >