ДАШКОВИЧІ 1. Загальні відомості та походження. ДАШКОВИЧІСкладною для вирішення є й проблема родоводу О.Дашкевича. Ш.Старовольський зазначив, що він не був шляхетського походження. М.Ґліщинський повідомляє, що воно є невідомим, але було значним, оскільки його називають Троцьким воєводою, а Київський воєвода Андрій Немирич був його шурином, та й серед приятелів був сам князь Костянтин Іванович Острозький. Казимір Пуласький теж нічого певного не стверджує з приводу цієї проблеми, а лише зазначає, що давні джерела називають його селянином (chłopem) з-під Овруча, підданим князя Костянтина Острозького, у чому засумнівався іще Юліан Бартошевич у своїй статті про О.Дашкевича до «Encyklopedii powszechniej». К.Пуласький дотримується думки, що із князем К.Oстрозьким його поєднували родинні узи. А походження мало б бути значимішим, оскільки сам О.Дашкевич, окрім маєтків, які отримав за королівську службу, володів іще й батьківськими та материнськими помістями. Більшість польських дослідників схиляються до думки, що він походив із заможної боярської родини, яка проживала на Київщині, оскільки саме тут знаходилась переважна більшість його «батьківських та материнських маєтностей». Сучасне видання «Encyklopedia kresów», даючи високу оцінку діяльності О.Дашкевича на ниві боротьби проти татар, обходить це питання мовчанкою. Сучасником його, Федько Дашкевич, теж землянин Брацлавський, який у 1505 році дістав від короля Олек сандра Ягеллончика грамоту, яка стверджувала за ним володіння селами Клишево, Шандирево, Тростинець, Тивров, Волчковці та інші, надані ще його дідові Германові Дашкевичу за бойові заслуги. (М. Л. 5). Крім Федька, сучасниками Остаповими були Сенько Дашкевич, го родничий Вітебський (М. Л. 15), дочка якого взяла шлюб з Іваном Васильовичем Сапігою, Федько, Сенько і Васько Дашкевичі мали бути синами Олехна Дашкевича, ловчого Вітебського (дядька Остапового), отже двоюрід ними братами Остапа Дашковича, а не рідними, бо після його смерти (Остап не був жонатий) все майно перейшло до доньки його сестри Милохни. Також із документів Литовської Метрики, ми знаємо, що Іван Ходкевич, намісник вітебський, видав у 1476 році Іваш ку Дашке вичу (батько Остапа) «деклярацію», що без його дозволу не буде по лювати в його пущах і лісах. У цій деклярації Ходкевич називає Івана Дашкевича своїм «братанцем», що вказує на споріднення між ними. Генеалог А. Бонецький вважає, що вони були полубратами — дітьми одної матері, яка була двічи замужем. Подібну ж деклярацію видав у 1485 році тому ж Івашкові Даш кевичу і брату його Олехнові (про якого ми вж е згадували) князь Іван Ю рєвич Заславський, намісник вітебський (М. Л. 23 фол. 436). У той час Івашко був ключником Вітебським, а брат його Олехно — лов чим.* * Крім цього Івашка, ключника Вітебського, що був батьком Остановим, Бонецький згадує ще одного Івана, дідича Череі, який був, очевидно, бать ком Германа, вже згаданого нами. Цей Герман доводився Іванові і Олек- сові батьком, отже був дідом Остапові. Тим самим виходить, що Іван, ді дич Череі був йому прадідом. (Гербарж, том IV, стор. 108). В дарчій Монастиреві Пречистої Богородиці у Києві, Остап Дашкович підписався у 1515 році: «Остафій РХвановичъ Дашкевичъ (М. Л. 39 фол. 32). В. Сенютович. ОСТАП ДАШКОВИЧ (ДАШКЕВИЧ) — ВОЖДЬ КОЗАЦЬКИЙ. 2. Геральдика та сфрагистика. На Білорусі і Волині відомі Дашкевичі двох гербів: «Леліва» і «Кори- бут». Чи вони були одного походження вияснити не вдалося. За геральдистами ксьондзом В. Кояловичем (17 ст.) та ксьондзом К. Нєсецьким (18 ст.) належав Остап до герба «Леліва», що, очевидно, правиль но, бо Дашковичі гербу «Корибут» появлюються лише з половини 16 ст. На сьогодні прийнято зображати поруч із образом Остафія Дашковича (створеного польським художником Я. Матейком наприкінці ХІХ ст.) як ілюстративний матеріал його герб (особливо – в інтернет-ресурсах). Із цим гербом був випущений навіть жетон горілчаної марки «Гетьман». Поширеним є й опис цього герба, запозичений у польських геральдистів ХVIII–ХІХ ст. Насправді герба у Остафія Дашковича ніколи не було! Про цей герб з’явилася інформація ще у відомій геральдичній праці К. Нєсєцького (Kasper Niesiecki; 1682–1744 рр.). Він навіть писав про його нащадків. Але він не знав, що у О. Дашковича дітей насправді не було; все майно О. Дашковича по його смерті перейшло до його сестри Милохни. Та у виданні праці К. Нєсєцького 1838 р. додатково з’явилася ще й інформація про якогось Леона Антоні Дашковіча 1763 р., зафіксованого в Віленських актах. Найімовірніше сталася звичайна плутанина. На території Білорусії дуже поширеними були прізвища як Дашкович, так і Дашкевич. Їх представники проживали у Новогрудському, Браславському і Гродненському повітах та якраз і належали до родів гербів «Корибут» і «Лялів» [1, с. 213]. Але не можна виключити й іншого варіанту: можливо, К. Нєсєцкі скористався інформацією якогось шахрая, котрий просто бажав приєднатися до слави О. Дашкородини.Варто відмітити ще, що в жодних документах, жодних свідченнях початку ХVI ст. (та й більш пізніших) не зафіксовано наявність герба у О. Дашковича і його родини. Дашкович Остафій, староста черкаський: Печатка від 1527 р.:  В полі печатки іспанський щит, на якому знак у вигляді стріли вістрям вгору над шестипроменевою зіркою та півмісяцем, що лежить рогами догори; над щитом шолом, в нашоломнику п’ять страусових пер, навколо щита намет. кругла, розмір 28 мм. Джерела: ЦДІАК, ф. 220, оп. 1, спр. 662. 1527 р. Олег Однороженко 3. Генеалогія та біограми. же мусимо почати цей родовід від найстарішого відомого нам Дашковича. 1. Іван, дідич Череї. II 2. Герман, який дістав землі за бойові заслуги. III 3. Іван (Івашко). Ключник Військовий. Двоюрідний брат Івана Ходкевича, намісника вітебського, він одержав «деклярацію» у 1476 році, що не буде полювати в його пущах. 4. О л е х н о . Ловчий вітебський. IV 5. Остап, вождь козацький. Помер у 1535 р. М и л о х н а . Першим шлюбом за Борисом Тишкевичем. Мала від нього доньки Анастасію, що стала монашкою та Духну, замужем за Дублянським. Другим шлюбом за Андрієм Немиричем, воєводою Київ ським. М ала від його доньку Богданну за Олізаром Волчковичем. 6. С е н ь к о , городничий вітебський. Його донька за Іваном Васи льовичем Сапігою від 1525 р. 7. Ф е д ь к о , землянин Брацлавський, що в 1505 році дістав від короля Олександра Ягеллончика грамоту на маєтки його діда Германа. 8. Вась ко, городничий Ковенський від 1511 року. Від тих синів Олехіга, ловчого вітебського було потомство І Микита Микита був батьком Дашка, що можна вивести з призвіща дочки Васька Дашковича та двоюрідної сестри Остапа Дашковича, яка вийшла заміж за князя Крошинського. Згідно з литовською метрикою (книга записів 23, лист 100- 102, 97), вона прозивалася: «Кнегиня Ганна Дашкович Никитина». ІІ Дашко Документи Деп. Герольдії не дають змоги з певністю вивести, хто власне були Дашко та Микита. Одначе, беручи на увагу ту історичну обставину, що після захоплення Київської Землі в XIV ст. литовськими князями більшість південноруських князів та бояр, почали переходити на литовську службу та переїздити зі зруйнованої та спустошеної Київщини на Литву- Русь, де вони діставали різні адміністративні по сади та маетности, можна припустити, що Дашко та його батько Микита, які належали до відомих київських родів, теж пішли за прикладом інших, (М. Любавскій, Литовско-Русскій Сейм, 1901 р. стор. 155-156, та В. Антонович, Монографій по исторій Западной и Юго-Западной Росіи, 1885 г., 247-249). У такому разі, за хронологічними порівнаннями можна вважати, що цей Дашко був власне маршалком двору литовського князя Свидригайла (1437 р.), до якого висновку приходить у своїх дослідах також проф. А. Любарський (Литовско- Русскій Сейм, 1901 г., стор. 155-156). Приймаючи цей висновок, не трудно також пояснити, чому всі три сини Дашка, завдяки походженню та зв’язкам батька, могли обсадити адміністративні пости на Литві. ІІІ Івашко (Іван) Дашкович, 1470, ключник Вітебський (НегЬагг РоБкі, т. IV, стор. 108). Олехно Дашкович, 1475, ловчий Вітебський, що помер бездітний (Литовська метрика, кн. IV записів, лист 61 та 109). Одержав разом зі своїм братом Іваном у 1485 році «деклярацію» від кн. Івана Ю рєвича Заславського, намісника вітебського, що він не буде без їх дозволу полювати в їх пущ ах і лісах. Васько Дашкович, 1505, городничий Ковенський. ІV Остафій Іванович Дашкович, намісник Кричевський (1502-04). староста Черкаський. Канівський та Курбський (1508-35). пан воєвода Трокський (1502), намісник Чечерський і Пропойський (1529). (Остап, Євстахій; р.н. невід.–1535) – військ. і держ. діяч. Походив зі шляхетського роду з Овруча. На поч. 16 ст. одержав від вел. кн. литов. ОлександраКричевське староство (див. Староство), яке межувало з Великим князівством Московським. Під час однієї з сутичок із моск. військами Д. потрапив у полон. Зважаючи на його заслуги, вороги запропонували Д. перейти на службу до вел. кн. моск. Івана III Васильовича. Однак уже 1507 він вернувся в Україну і зайняв посаду канівського, а згодом і черкас. старости. Перебуваючи на пд. прикордонні, організував оборону Великого князівства Литовського від нападів кримських татар. Установив тісні контакти з козацтвом: надавав козакам матеріальну підтримку, насамперед зброєю та продовольством. З допомогою козаків Д. здійснив чимало походів на Кримське ханство, а 1515 та 1521 – у рос. землі. 1532 відбив напад крим. хана Саад-Гірея І на Черкаси. А через рік (1533) подав на розгляд польс. сеймові проект оборони України від татар, в якому пропонував звести на нижньому Дніпрі кілька фортець. Через брак коштів реалізувати задум не вдалося. Однак до кінця життя Д. зміцнював обороноздатність укр. земель.Д.Бантиш-Каменський, М.Маркевич, Д.Дорошенко та ін. історики вважали Д. одним із перших козац. гетьманів та організаторів запороз. козацтва. Насправді ж стосунки Д. з козаками мали неофіц. характер, а відзначився він насамперед як військ. і держ. діяч литов. доби. Господарський замок Остапа Дашковича був у Канівському повіті (Литовська метрика, кн. перепису ч.б). Той же Коялович .пише, що Остап Дашкович молодою людиною побував у Німеччині і Франції. Ще в 1457 році Каїзімир Ягеллончик, у своїй участь ній грамоті русько-литовській шляхті, дозволив їй вільний виїзд закордон «для набьіванія л іп ш о ї фортуни, а любо для цвіченья въ учинкахъ рьщер<жихъ». Отже наш а ш ляхта стала широко користуватися цим привілеєм та їздити закордон для служби чужим великим панам, або королям, вчення в університетах та, звичайно, для розваги. Про життя Останове в його молодих роках, крім тих даних, які подав Коялович, ми нічого не знаємо, але можемо собі легко уявити, що він вж е був військовою людиною та набував собі ті знання і досвід, які так придалися йому пізніше. В 1501 році він був воєводою великого князя Олександра Литов ського та, разом з князем Михайлом Ізяславським, виступив проти московських військ. 14-го листопада під Мстиславом литовське військо зазнало страшної поразки та згубило до 7000 люду. Р ік після того, Остап Дашкович, як намісник Кричевський, нападає на московські по граничні землі, страшно пустошить їх, грабує і па лить села, про що доносить цареві кн. Ряполовський. Історик В. К а рамзін пише, що в 1502 році москалі полонили Остапа (том 6-ий). Із полону він утік, або був звільнений на певних нам невідомих умовах, бо в 1503 році він, разом із кількома ш ляхтичами Кричевськи- ми і майном, повернувся до Москви і вступив на службу до вел. кн. Івана III Васильовича. Король польський Олександр Ягеллончик (1501—1506), дізнавш ися про це страшно розгнівався і через литовського посла М. Кунце- вича заж адав його видачі, обвинувачуючи Остапа, що він забрав із собою чуже майно. Москва відмовилася йэго видати і покликалася на старе право, по якому Остап, як людина «мітна», має право служити вільно кому схоче, а крім того, казали москалі, вони за ним нічого злого не добачають. Цікаво, що майже через 50 років, другий славний козацький вождь кн. Дмитро Вишневецький (козак Байда), користаючися тим ж е неписаним правом вільної служби шляхетської, теж вступив на службу до Москви. У 1507 році вел. князь Московський Василій ПІ Іванович, вислав Остапа Дашковича з військом допомогти кн. Михайлу Глинському, який підняв повстання на Литві. Цей кн. Глинський був людиною дуж е гордою і авантюрником. Цілу молодість він перебував за кор доном. Спочатку був на службі в Імператора Германського Максимі- ліяна, потім служив курфюрсту саксонському Альбрехту і брав участь За найбільш певний рік смерти Остапа Дашковича слід уважати 1535 р Як видно з даних судового процесу двоюрідного небожа Остаповогб Семена Дашкович-Горбацького. Остап не був одружений. а той. хто називав себе його законним сином, якийсь Михайло (?). виявився самозванцем. і його не визнали ні сестри Остапові, ні нащадки Семенові. Історик А. Бонецкі зв'язує свояцтво Остапа Дашковича також з родом Ходкевичів тому, що Іван Ходкевич називав Остапа своїм «братанком». З цього можна вивести, що дід Остапів — Дашко був одружений з удовою Ходька. батька Іванового Ходкевичевого. Маєтки Остафія Дашкевича - землі в межах сучасного Києва, відомих під назвою Воскресенка; - Трахтемирів із Зарубинецьким монастирем (записав Києво-Печерській Лаврі у Києві; невдовзі після цього Трахтемирів був зруйнований татарами, Лавра віддала його Київському замку); - дідичні маєтки Жубровичі, Воляншину, с. Лука на Роставиці, с. Носов на Кам'яниці та ін. успадкувала в 1536 р. сестра О.Дашкевича Мілохна. Йому належав великий земельний наділ в Києві; подарував храму на честь Воскресіння Христового (отримав назву Воскресенка, збереглися до нашого часу): «Воскресенська слобідка (тобто „історична“ Воскресенка) простягалася між Дніпром і, орієнтовно, сучасним бульваром Перова. Вона відома з XVI століття як „земля Євстафієва“ або „Євстафіївська земля“ (востаннє згадана у XVIII столітті), що належала кошовому отаману Запорізького козацтва Остапу (Євстафію) Дашкевичу, який подарував ці землі Воскресенській церкві (знаходилася на Подолі і також побудована коштом Дашкевича). Звідси й походить назва майбутньої слобідки». Милохна Іванівна Дашкович, була одружена двічі — уперше з Тишкевичем, удруге з Немирою. Вона отримала другу частину маетности Остапа Дашковича (привілей короля польського і наслідного князя Литовського Сиґізмунда І, виданий 25 лютого 1536 року). Згідно з рішенням короля, все майно Дашкевича і його маєтки перейшли до Богданни, доньки сестри Остапової Милохни. Духна Борисовна Тишкевич, одружена з земянином Дублянським, дочка їх одержала по смерти свого дядька Остапа частину його маетностей (містечка: Басань і Биків та 9 сел); Обширные имения эти, по смерти Остафия Дашковича, перешли к старшей племяннице его по сестре, Духне, вышедшей замуж за земянина Стефана Дублянского в 1530 г., сын которого Григорий по причине больших долгов продал, в 1578 году, эти вотчины разбогатевшему киевскому мещанину (из крещеных татар) Андрею Кошколдовичу, зятю киевского войта Василия Черевчея.
Ганна Васьковна Дочка Васька Дашковича та двоюрідної сестри Остапа Дашковича, яка вийшла заміж за князя Крошинського. Згідно з литовською метрикою (книга записів 23, лист 100- 102, 97), вона прозивалася: «Кнегиня Ганна Дашкович Никитина». Іван Юрій Дашкович V Семен Іванович Дашкович Семена Івановича, який став прозиватися Дашкович-Горбацький. По смерти Семена Дашковича, що залишив малолітнього сина Василя, якийсь Дашкович Михайло, виставляючи себе, як законного сина Остапа, заявив свої права на родові маетности Дашковичів, що лежали в Румшинськім старостві, Ковенського повіту. Подавши фіктивні документи, цей Михайло продав потім ці маетности Камедульському Пожайському монастиреві. Нащадки Василя Дашкевича-Горбацького розпочали з цього приводу довший судовий процес проти ченців Пожайського монастиря. .3 документів про цей процес і встановлюється родовий зв’язок Остапа та Васька Дашкевичів, як також і те, що Остап помер бездітний (Архив Деп. Герольдій, Дело Но. 722 та в виписки з книг земських провінції Мстиславської 1778 р., місяця лютого 27 дня). VI Василь Семенович Дашкович Горбацький |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Д >