ДЯКОВСЬКІ (пол.Dyakowski, Dziakowski) гербу власного - шляхетський рід, прозваний так від маєтності – села Дяківці, що на південь від Хмільника і на схід від Летичева. Родоначальником (протопластом) Дяковських автор довідки називає Сенька Козлевського, і лише після надання йому Дяківців вони стали зватися Дяковськими. Цей Сенько походив з Угорщини, служив поручником гусарської хоругви при боці польського короля у 1434–1444 рр. (угорського короля у 1440–1444 рр. Уласло І) Владислава ІІІ Варненчика, який поліг у невдалій битві проти турків під Варною. Разом з ним наклав головою і Сенько. szlacheckiej rodziny, która od XV wieku zwi?za?a si? na sta?e z Podolem, ich rodowe Dyakowce (Dyakowie) le?a?y w pó?niejszym powiecie lity?skim na pn.-wsch. od Kamie?ca Podolskiego. Od XVI wieku dawni Ko?lewscy zacz?li u?ywa? nazwiska Dyakowscy i pieczatowa? si? w?asnym herbem „Tr?by odmienne”. W ci?gu kolejnego stulecia Dyakowscy skoligacili si? z wa?niejszymi miejscowymi rodzinami, m.in. Leduchowskimi i Czetwertynskimi, aczkolwiek do wysokich urz?dów nie doszli, zadowalaj?c si? ?rednim szczeblem w administracji powiatowej i ziemskiej. Описание герба: który przedstawia w polu czerwonem cztery trąbki myśliwskie czarne, z nawiązaniami złotemi, na krzyż złożone; w szczycie hełmu trzy pióra strusie. Znak herbowy w Heroldzie 1906, str. 282 Dyakowski herbu Trąby, to jest, powinny być cztery trąby myśliwe, na krzyż złożone, w polu czerwonem na hełmie trzy pióra strusie: herb ten z Węgier do Polski przyniesiony, za Władysława Warneńskiego, Węgierskiego i Polskiego Króla, przez Seńka Koslewskiego, któremu w za-sługach ten pan dał na Podolu dobra Dyakowce i Tusypowce prawem dziedzicznym, o czym przywilej czytałem, dany 1442. od tegoż Króla w Budzie, który potem aprobował Zygmunt w Krakowie 1530. wnukom jego Iwaskowi i Damianowi, i synowcowi ich od brata, Olechnowi. Z tegoż przywileju poznać, że się potem od tychże dóbr Dyakowskiemi nazwali, których potomkowie rozrodzeni, dla dystynkcji, cztery przydomki w ten dom wnieśli, to jest, jedni od Iwana Sieniaka Sieniakami, drudzy od Iwana Worwola Worwolętami, inni Janczentami, inni od Hrynca Hrynczętami nazwani. Z tych Semem Sieniak Dyakowski, za W [str. 444] elekcją Jana III. podpisali. Damian o którym wyżej się mówiło, wieś Letynkę na Podolu w ziemi Latyczowskiej założył, w królewskich lasach, za Zygmunta I: a czym czytałem list Zygmunta I. in MS. Petricov. Tę wieś jemu i sukcesorom jego pozwolono trzymać, pókiby mu nie zapłacono trzydzieści grzywien. Jędrzej 1648. Iwana i bracią jego 1575. chwali z męstwa 9 Paprocki w Panoszy luboć herbu ich nie położył. Література та джерела: о. Юрій Мицик (Київ). Родовід українських шляхтичів Дяковських з Поділля 1696 року; НБУВ.ІР. – Ф. І. – 65142. Kasper Niesiecki, Herbarz Polski, wyd. J.N. Bobrowicz, Lipsk 1839-1845. Dyakowski herbu Trąby (t. 3 s. 443-444) І генерація Сенько Козлевський Дяковський Władysław Warneńczyk miał nadać Diakowce i Jusipowce na Podolu niejakiemu Seńkowi Koślewskiemu, Węgrowi, którego potomstwo od dóbr, na których dziedziczyło, przezwało się Diakowskimi. Родоначальником (протопластом) Дяковських автор довідки називає Сенька Козлевського, і лише після надання йому Дяківців вони стали зватися Дяковськими. Цей Сенько походив з Угорщини, служив поручником гусарської хоругви при боці польського короля у 1434–1444 рр. (угорського короля у 1440–1444 рр. Уласло І) Владислава ІІІ Варненчика, який поліг у невдалій битві проти турків під Варною. Разом з ним наклав головою і Сенько.
........ ....... Козлевська Була у Сенька рідна сестра, яка вийшла заміж за Скаржинського (їхні “нащадки і тепер є”).
ІІ генерація Івашко Сенькович Дяковський З чотирьох синів Сенька один, що був полковником, загинув на війні, а від трьох інших, пов’язаних, як і пізніші коліна Дяковських (Діаковських), з родами подільської та волинської шляхти, розрісся їхній дім (поняття “дім” вживається Яном Дяковським як синонім слова “рід”). Oblatowali ten przywilej za Zygmunta I-go w grodzie halickim, bracia Damian i Iwaśko i bratanek ich Olechno, a za Augusta II-go Mikołaj, podstoli latyczowski (Gr. Halic. Obl. 221).
Demko Сенькович Дяковський 1546—7 (Ks. 3600 nnr. 17, 75). Trzeci brat Stefanów i Wacławów najmłodszy Damian. Działo się to przed rozerwa.niem kalendarza na ten czas, jak Ruś (i) Rzymianie stary kałendarz trzymali i pul (?) z kozakami, szlachtą i panowie mieszkali w zgodzie. Kościołów nie było w tych krajach, tylko cerkwi święte i wostocznie, a kościołów świętych zachodnich nie było, daleko było trzeba do (ko)ściołów jezdzić do Polski, za czym lubo świecki ksiądz przyjechał w te ruskie kraje, to prosto jechał do popa i mszą celebrował w cerkwi. Przodek Skoporoskych Demian, najmłodszy, miał za sobą Szumlańską, niegdy Rafała Szumlańskiego córka, z którą spłodził Harasima, Bochdana, Iwana.
Стефан Сенькович Дяковський Stefanowi przezwisko było Sieniak.
Васько (Вацлав) Таратушка Сенькович Дяковський Młodszego Wacława przezwano Wasko Taratuszka. ІІІ генерація Івашко ........ Iwaszko i Olechno, bracia, dziedzice іs Dyakowiec, oraz Fedko, Misko, Harasim, Demko, synowie Demka, także Ys D. dziedzice, pozywają Jerzego w r. 1559 (Ks. 3602 nr. 126). Jerzy w r. 1560 odstąpił bratu stryjecznemu, Iwachnie, staw „lliaszowski" (Ks. 3601 nr. 360). Олехно ........ Oblatowali ten przywilej za Zygmunta I-go w grodzie halickim, bracia Damian i Iwaśko i bratanek ich Olechno, a za Augusta II-go Mikołaj, podstoli latyczowski (Gr. Halic. Obl. 221). Iwaszko i Olechno, bracia, dziedzice іs Dyakowiec, oraz Fedko, Misko, Harasim, Demko, synowie Demka, także Ys D. dziedzice, pozywają Jerzego w r. 1559 (Ks. 3602 nr. 126). Федько Дем'янович (1559)хй Arasim, Fedor i Siemko, bracia rodzeni, 1559 (Ks. 3601 nnr. 332 — 3). Iwaszko i Olechno, bracia, dziedzice іs Dyakowiec, oraz Fedko, Misko, Harasim, Demko, synowie Demka, także Ys D. dziedzice, pozywają Jerzego w r. 1559 (Ks. 3602 nr. 126). Михайло Дем'янович Iwaszko i Olechno, bracia, dziedzice іs Dyakowiec, oraz Fedko, Misko, Harasim, Demko, synowie Demka, także Ys D. dziedzice, pozywają Jerzego w r. 1559 (Ks. 3602 nr. 126). Dyakowski Mj.chajło wziął za Motrą Wołkowińską 50 zł. (Ks. zł. (Ks. 3601 nr, nr, 220).
Герасім Дем'янович (1559) Arasim, Fedor i Siemko, bracia rodzeni, 1559 (Ks. 3601 nnr. 332 — 3). Iwaszko i Olechno, bracia, dziedzice іs Dyakowiec, oraz Fedko, Misko, Harasim, Demko, synowie Demka, także Ys D. dziedzice, pozywają Jerzego w r. 1559 (Ks. 3602 nr. 126). Демко Дем'янович Iwaszko i Olechno, bracia, dziedzice іs Dyakowiec, oraz Fedko, Misko, Harasim, Demko, synowie Demka, także Ys D. dziedzice, pozywają Jerzego w r. 1559 (Ks. 3602 nr. 126). Богдан Дем'янович Ян Дем'янович Юрій Стефанович Jerzy w r. 1560 odstąpił bratu stryjecznemu, Iwachnie, staw „lliaszowski" (Ks. 3601 nr. 360). Juryj 1582 r. (Ks. 3606 f. 422). Іван Стефанович Sieniak IV генерація Іван Івашкович Iwan, syn Iwana, żonaty z Małgorzatą, córką Nikifora Szelechowskiego 1583 r. (Ks. 3605 f. 116 v.).
Федір Герасимович Bohdan Basyli Mikołaj. ****** Герасим Федорович Ян син Герасима Дяковський (1683, 1731) летичівський підстолій, який брав участь у Віденській битві 1683 р. та після віденському поході і створив “Щоденник Віденської оказії”, виданий в наші дні польськими істориками [1]. Він жив ще у 1731 р. і писав листа до своїх племінників у Гетьманщині (див. додаток № 3). В Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі – НБУВ.ІР) зберігаються дві невеликі справи: в одній міститься довідка про родовід шляхетського роду Дяковських [2]. Вона була складена у 1696 р. 6 лютого або 24 грудня (у документі названі обидві дати, причому важко сказати, чи вони подані за старим, чи новим стилем), але збереглася в копії 1742 р. в книгах замку в Летичеві. Цей родовід було внесено у гродські книги Михайлом Дяковським. Видно, з цієї причини витяг був писаний польською мовою, а на його початку і наприкінці містяться латинські фрагменти (невеличкі доповнення), є і маленькі вставки, писані кирилицею церковнослов’янською мовою. Очевидно, з цієї ж причини (пам’ятка дійшла не в оригіналі, а в пізнішій копії) деякі її місця не зовсім зрозумілі, хоча в цілому текст писаний непоганим почерком і тільки в кількох місцях окремі слова написані нерозбірливо. Родовід був складений Яном Дяковським (“інформація моєму сину Андрію Дяковському для нашого дому”). Ян Дяковський мав за дружину Анну Славковську (це був її другий шлюб), від котрої народився син Андрій. Від першого шлюбу з Керсновським вона мала двох дітей, зокрема дочку, яку “замучили козаки під час Дорошенківщини” (це, вірогідно, сталося наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХVІІ ст.). Ja miałem za sobą żonę z domu Annę Sławkowską, niegdy Jana Sławkowskiego córkę, który ma wieś Wołkowce w województwie wołуńskim, a powiecie krzemienieckim, nabytą od róźnych osób swoje dziedziczną cześć. Także po Stefanie Oszemborowskim i synowca jego, po Rafałe Osiemborowskim, tudzież po Wołkowskim dość, że całe Wołkow.ce należą mnią i synowy memu Andrzejowi, którego Anna Sławkowska urodziła, żadnego sukcessora nie masz, tylko naturalnie nałeży na sukcessorów Anny Sławkowskiej, małżon.ki mojej; żadnego długu nie masz, tylko że dokumentów nie masz w ręku, nieprzyjaciele pozabierali, jedne popalili, drugie podarli, trzeba szukać jednych w Lublinie, drugich w Krzemieńcu według summariuszu ojca żony mojej. Za pierwszym mężem była żona moja Stanisławem Kiersnowskim, spłodziła syna Kazimierza, który młodo zginął, córkę jedne miała bardzo nadobną, ją kozacy zamęczyli pod czas Doroszenkowszczyzny. 1. Dyakowski M. Dyaryusz wiedeńskiej okazyi roku 1683. – Warszawa, 1983. Цей щоденник використав Т. Чухліб при написанні своєї монографії і навів цитату з нього, де містяться дані про запорозьких козаків. Див.: Чухліб Т. Відень 1683: Україна-Русь у битві за “золоте яблуко” Європи. – К., 2013. – С. 210. Зазначимо, що обидва списки “Щоденника” зберігаються у відділі рукописів бібліотеки Чарторийських у Кракові. Див.: Katalog rękopisów Вiblioteki Czartoryjskich w Krakowie. Sygnatury 2001–2300. – Kraków, 1999. – C. 313. 2. НБУВ.ІР. – Ф. І. – 65142. Василь Герасимович Дяковський Drugi brat mój Bazyli miał za sobą Jaslikowską, z której spłodził synów i córek, synowie młodo poumierali, córek dwie: jedna za Skomorowskim, druga za Rusieckim byli, że wraz ze mną należą do Dyakowiec. pisarz grodzki grabowie.cki i wojski grabowiecki, jego należą dzieci wraz z mojej do Dyakowiec. Михайло Герасимович Дяковський młodzianem umarł. Służył z pisarzem koronnym, część we wsi Dyakowcach na nas nałeży. ......... Герасимовна Siostra nasza rodzona – za panem Borowskim. Jej należy posag – czwarty grosz z Dyakowic lub czwarta części wydzielić. Андрій син Яна który ma Popowską za sobą. .......... Василівна za Skomorowskim, ........ Василівна za Rusieckim ****** І СЕМЕН rotmistrz choragwi pancernej, był żonaty z księzniczka Woroniecka ІІ САМУЕЛЬ 1666 року при обранні нового єпископа Йосипа Шумлянського від Поділля депутатами виступають Олександр Голинський, Андрій Кропивницький (мабуть, від Брацлавщини), Самуїл Дяковський, Прокіп Желіборський і Михайло Сваричевський. ~ Katarzynа Szeptyckа, дочка Олександра-Захаріуша і Єви Літинської (K. N i e s i e c k i, Korona Polska…, t. II, Lwów: 1738, s. 112.) ІІІ МИКОЛАЙ Rodzinne zwi?zki, ??cz?ce Miko?aja z arcybiskupem lwowskim Atanazym Szeptyckim, mia?y by? mo?e pewien wp?yw na losy brze?a?skiej relikwii. Dalsze informacje biograficzne dotycz?ce Miko?aja Dyakowskiego wyczyta? mo?na z kilku fragmentów Relacyi. Przede wszystkim to, ?e w chwili jej spi-sywania (1735) mia? 67 lat, urodzi? si? w roku 1668, a zmar? po 1735, móg? zatem uchodzi? za d?ugowiecznego28. Niezmiernie ciekawe s? równie? nowo odkryte relacje ??cz?ce Dyakowskiego z domem Sieniawskich, z którym pó?-niejszy podstoli latyczowski zwi?zany by? co najmniej przez czterdzie?ci dwa lata, a wi?c w s?u?b? wszed? ju? w roku 1684 jako szesnastolatek. Wcze?niej pe?ni? skromn? funkcj? pokojowca na dworze Jana III Sobieskiego. Zapewne bliskie zwi?zki ??cz?ce Sobieskich z Sieniawskimi, a tak?e fakt, ?e znaczna cz??? dóbr tych ostatnich znajdowa?a si? na Podolu, a wi?c w rodzinnych stro-nach Dyakowskiego, sprawi?y, ?e zwi?za? on ca?e swe doros?e ?ycie z pó?niej-szym hetmanem wielkim koronnym Adamem Miko?ajem Sieniawskim. M?ody Adam Miko?aj uczestniczy? równie? w wyprawie wiede?skiej, a jego ojciec Miko?aj Hieronim nale?a? do najbli?szego otoczenia monarchy29. W roku 1690 Dyakowski – jak sam wspomina – dowodzi? ju? chor?gwi?30. Uzupe?ni? mo?-na, ?e by?a to zapewne jedna z chor?gwi wo?oskich polskiego autoramentu, nale??ca do Adama Sieniawskiego. W roku 1702 zosta? podstolim latyczowskim, a dziesi?? lat pó?niej marsza?kiem ko?a rycerskiego ziemi halickiej, po-wiatów trembowelskiego i ko?omyjskiego31. Znane jest równie? imi? ?ony Dyakowskiego Anieli de domo Wis?ockiej, która, podobnie jak m??, zmar?a po roku 1735. Dyakowski stacjonowa? zapewne, przynajmniej przez jaki? czas, w jednym z podolskich zamków Sieniawskiego, odzyskanych na mocy postano-wie? traktatu kar?owickiego: Mi?dzybo?u, Zinkowie czy Satanowie. Po smierci swego protektora (1726) znalaz? si? w służbie Augusta Aleksandra Czarto-ryskiego i dopiero u schy?ku życia, uciekając z rodzinnych stron przed zamieszkami kozackimi, trafił do Brzeźan. Choc, jak pisał Kazimierz Piwarski, Dyakowski „lubowak się w sensacjach i ponosiła go fantazja 32, to jego Relacya stanowi doskona?e żródło do historii mentalnošci szlacheckiej osiemnastego stulecia. 28 P i w a r s k i, (Dyakowski…, s. 29) podaje dat? ?mierci po r. 1722, podobnie uwa?aj? J. Kosi?ski i J. D?ugosz (Dyariusz wide?skiej okazyji…, s. 11-14) dopuszczaj? mo?liwo??, ?e zmar? ok r. 1732. Niejako na marginesie niniejszych rozwa?a? mo?na podda? pod dyskusj? do-tychczasowe datowanie Dyaryusza wide?skiej okazyi, bowiem sugerowany przez badaczy rok 1717 wraz z nowymi informacjami biograficznymi oraz Relacy? spisan? dopiero w roku 1735 nie wydaje si? ju? tak oczywisty. 29 O zwięzkach Sieniawskich z Sobieskimi zob. A.K. L i n k - L e n c z o w s k i, Sieniawscy i Sobiescy po ?mierci Jana III, „Acta Universitatis Wratislaviensis” 56(1984), nr 726: Historia, s. 245-256; t e n ż e, W kr?gu dworu Sieniawskich w XVIII wieku, [w:] Patron dwór. Magnate-ria Rzeczpospolitej w XVI-XVIII wieku, red. E. Dubas-Urwanowicz, J. Urwanowicz, Warszawa 2006, s. 201-208. 30 Dyaryusz wide?skiej…, s. 7, 8-9. 31 P i w a r s k i, Dyakowski…, s. 29-30. 32 Tamże, s. 30. ........ ........ У документі 1714 р. йдеться про родинні сто-сунки Анастасії. Отже, 31(20) січня перед кро-левецьким урядом на чолі із сотником Захаром Калістратовичем був зачитаний «поважний лыст» гетьмана Скоропадського щодо апеляції гадяцького полковника Івана Чарниша, чоло-віка Євдокії Голуб, зятя Анастасії. В апеляції Ча рниша йшлося про несправедливе обділення ще малолітньої Євдокії всупереч заповіту її батька, а це сталося через дії покійних Федора Топольницького і його дружини Василіси, яка, вочевидь, доводилася старшою сестрою Євдокії (від першого шлюбу Костянтина Голуба). Щоправда, в дослідницькій літературі про неї не згадується. Василіса мала свою частку батьків-ського добра, яку дістала, коли виходила заміж («была отвінена»). Тоді, мабуть, Анастасія не мала належного впливу, щоб вберегти дочку від кривди. Тепер же, коли вона стала гетьманшею, ситуація змінилася. Явно цією обставиною було викликано те, що Петро та Іван Топольницькі (сини Василіси) і Дарія Голуб (дочка Костянтина Голуба від шлюбу з невідомою на ім’я N Іванівною Забілою), яка була дружиною шлях-тича Дяковського, добровільно поступилися Семенівським млином під селом Подоловим та частиною комор «на ринку кролевецком». До речі, цей Дяківський був братом летичівського підстолія Дяківського, який у 1731 р. писав до своїх племінників, запрошуючи їх погостювати в нього, і згадував про своє знайомство з гетьма-нами Іваном Мазепою та Данилом Апостолом7. У свою чергу Чарниш з дружиною відступалися від поділу батьківського добра «в злоті специя-лах, перлах, срібрі, міди й ціні и иншом», врахо-вуючи «сиротство пнов Тополніцких». А через те що їхні батьки насильно відібрали Семенівський млин у Дарії, вони (подружжя Чарнишів) сплатили Петру й Івану 500 золотих. Цього листа було зачитано перед урядом Кролевця, бо мова йшла про маєтності на території їх сотні. Серед під-писантів цього документа бачимо й городового отамана Ярему Гриненка («Ерема Григориевич») і Стефана Топольницького (брата Петра й Івана?). 7 ІР НБУВ. — Ф. 1. — Спр. 65141. — Арк. 7 ****** ****** І ІВАН ІІ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ ДЯКОВСЬКИЙ коморник Брацлавського воєводства. Коморник був помічником підкоморія, який його і призначав. був клієнтом Лаврина Пісочинського, з руки якого він. згодом виконував функції брацлавського коморника165. 17 серпня 1590 р. М. Ясліковський розповів про наїзд коморникові О. Дяковському в селі Остолопові і брацлавському хоружому Васи леві Шашковичу у Вінниці. На його прохання вони 18 серпня засвід чили цю розповідь своїми листами, виданими Л. Пісочинському [ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 5, on. 1, од. зб. 4047 II, арк. 20-20зв. Оригінал; од. зб. 4137 III, арк. 32-32зв. Незасвчена копія (лист О. Дяковського); од. зб. 4047 II, арк. 21-21зв. (лист В. Шашковича). Оригінал..] Найкоротшою виявилася історія Петничанських. Вінницький войський (від 1567 р.) Мисько, який у березні 1569 р. очолив брацлавську шляхту, занепокоєну інкорпораційними намірами Зиґмунта Авґуста, а через кілька місяців склав присягу на вірність Короні, помер на початку 1570 р., не залишивши нащадка по чоловічій лінії. Дві дочки Мись-ка, імена яких невідомі, принесли спадщину Петничанських у поса-гу в родини своїх чоловіків – Семена Васильовича Дешковського та Олекси (Олексія) Івановича Дяковського. Ця спадщина охоплювала землі навколо Петничан і Остолопова19. Згодом ці маєтності були поділені ще не раз20. 19 Нині місцевість, де були розташовані Петничани, входить у межі Вінниці. Остолпів – це теперішнє Червоне біля Брацлава, на північний схід від міста. 20 Інформацію про Петничанських подаю на підставі: Ukraina.., Dz. II, s. 431, 625; Dz. III, s. 710, 721, Документи Брацлавського воєводства.., цит. праця, с. 157, 169, 178, [Z. Luba Radzimiński] «Drwęca», Pietniczany i ich dziedzice, відбиток із «Dwutygodnika Naukowego», Kraków, 1878, s. 4–5, Litwin H., Napływ szlachty polskiej na Ukrainę 1569–1648, Warszawa, 2000, s. 210. ІІІ ЯН, с. ОЛЕКСІЯ Sprawa o Ostałpowo, prowadzona w latach 1727-1737 i w 1766 r. w Trybunale lubelskim przekonywa, że żyjący na schyłku XVI-go wieku Aleksy Dyakowski, właściciel Ostałpowa, miał syna Jana, ożenionego z Maryanną Kożuchowską, który dobra te po ojcu odziedziczył. Dobra te przeszły następnie na Dymitra i Andrzeja, synów Jana, ~ Маріанна Кожуховська. АНАСТАСІЯ, д. ОЛЕКСІЯ Anastazya, córka Aleksego, żona Bazylego Krasnosielskiego przed 1668 r. IV Дмитро, с. Яна Андрій, с. Яна V Миколай, с. Дмитра Mikołaj; z Zofii Młockiej, pozostawił synów: Wojciecha i Tomasza,. Ostałpowa po nich na Kazimierza, syna Andrzeja, oraz na Mikołaja i Leona, synów Dymitra. Леон, с. Дмитра Leon, z Anny Michalewskiej, syna Rajmunda, którzy żyli w pierwszej połowie XVIII-go wieku (Bracł. XVII f. 2061 i 1889). Ostałpowa po nich na Kazimierza, syna Andrzeja, oraz na Mikołaja i Leona, synów Dymitra. Іосиф, с. Дмитра Казимир, с. Андрея Ostałpowa po nich na Kazimierza, syna Andrzeja, oraz na Mikołaja i Leona, synów Dymitra. VI Войцех, с. Миколая Томаш, с. Миколая Раймунд, с. Леона [nieznany ojciec poniższego rodzeństwa] W 1565 roku dziedziczyli na Diakowcach: Jurgi, Iwan i Demko Diakowscy (Jabł.), a 1589 r. Jan, syn Jana (Wyr. Lub. 35 f. 298). ¶ Aleksander, deputat na Trybunał koronny z województwa bracławskiego 1594 r. (Ibid. 57 f. 4). Jan, Jerzy, Tomasz, Ewa i Anna, dzieci Jacka, 1596 r. (Ibid. 64 f. 505). Wasil, ziemianin kamieniecki, dziedzic Diakowic, procesował się z Horskim o zbiegłych poddanych 1599 roku (Bracł. I f. 505). Andrzej pisał się z województwem ruskiem, na elekcyę Jana Kazimierza. Otrzymał on w 1653 r. dom we Lwowie po Grodeckim (AGZ. X. 4489). Stefan, z żoną Heleną z Komarów, procesuje Czeczelów 1668 r. (Woł. VI D f. 9 i 11). Dymitr i Stefan; horodniczy łucki; poseł bracławski, podpisali z województwem bracławskiem, obiór króla Michała, a tenże Stefan i Bazyli, obiór Jana III-go. ¶ Stefan żonaty z ks. Aleksandrą Heleną Czetwertyńską; syn jego Aleksander, także horodniczy łucki 1722 r., żonaty 1-o v. z Anną Porczyńską, 2-o v. z Maryanną Zwolską (Kij. VIII f. 27 i X f. 1118; Bracł. XVI f. 36). Teodora, żona Jerzego Dogiełły Cyryny 1698 r. (Kij. VIII f. 710). Stefan, Ostafiej, Bazyli, wojski i pisarz grabowiecki i Kazimierz, regent ziemski bełski, z województwem bracławskiem, a Mikołaj, z województwem bełskiem, podpisali elekcyę Augusta II-go. ¶ Mikołaj, podstoli latyczowski 1702 r., otrzymał w tymże roku konsens królewski, na wykupienie z rąk Gutkowskiego starostwa daniczewskiego (Sig. 15). Stanisław, vicesgerent sądowy latyczowski 1779 r. ¶ Sprawa o Ostałpowo, prowadzona w latach 1727-1737 i w 1766 r. w Trybunale lubelskim przekonywa, że żyjący na schyłku XVI-go wieku Aleksy Dyakowski, właściciel Ostałpowa, miał syna Jana, ożenionego z Maryanną Kożuchowską, który dobra te po ojcu odziedziczył. Dobra te przeszły następnie na Dymitra i Andrzeja, synów Jana, a po nich na Kazimierza, syna Andrzeja, oraz na Mikołaja i Leona, synów Dymitra. Mikołaj; z Zofii Młockiej, pozostawił synów: Wojciecha i Tomasza, a Leon, z Anny Michalewskiej, syna Rajmunda, którzy żyli w pierwszej połowie XVIII-go wieku (Bracł. XVII f. 2061 i 1889). W 1753 r. sukcesorowie Michała, skarbnika grabowieckiego, współdziedzice Dyakowiec i Jusypowiec, t. j. Maryanna Mikołajowa Magnuska, Rajmund, przeor Dominikanów w Kołomyi, Tomasz, cześnik latyczowski i Kazimierz, procesują się o te dobra z Czartoryskimi (Zs. Latyczow. z 1753 r.). Salomea z Grocholskich, 1-o v. Potocka, 2-o v. Dyakowska, dożywotniczka części dóbr Moraffa Nowa 1804 r. (DW. 113 f. 667). ¶ W gubernii podolskiej wylegitymowali się ze szlachectwa następujący Dyakowscy: Kajetan z synem Cezarym, syn Mikołaja, wnuk Kazimierza, prawnuk Andrzeja, 1842 r.; Piotr, Jakób i Klemens, synowie Wojciecha, Józef, Eliasz i Leon, synowie Jakóba, Filip i Feliks, synowie Piotra, a wszyscy wnukowie powyższego Kazimierza, 1845 r.; Mamert, syn Józefa, wnuk Stanisława, 1848 r. i Piotr z synem Tadeuszem, syn Seweryna, wnuk Dominika, 1877 r., obaj prawnuki tegoż samego Kazimierza (Spis.). ¶ Mikołaj, ojciec Kajetana, żonaty był z Wincentą z Mucewiczów i oprócz Kajetana miał jeszcze syna Wincentego i córki: Elżbietę, Barbarę; Annę i Cecylię, żonę 1804 r. Onufrego Balickiego. Rodowód
Ostałpowa po nich na Kazimierza, syna Andrzeja, oraz na Mikołaja i Leona, synów Dymitra. Mikołaj; z Zofii Młockiej, pozostawił synów: Wojciecha i Tomasza, a Івахна Дяковського, що у поборі 1563 р. особисто поставив свій підпис руською мовою5. Григорій Дяковський Дяковський Григорій (1729 – ?) – абшитований вій-ськовий товариш Чернігівського полку (? – 1788 – 1790 – ?). Д.: Ганна Яківна Молявка, донька знач-кового товариша. 1643, подимний податок Брацлавського воєводства Пан Семен Дяковський з частини своєї Остолопова від димів 10, злотих 10 Пані Іванова Дяковська з частини своєї Остоло руської від димів 10, зл. 10. Стефан Клещовський (пом. 1595 p.), який успадкував усі родові маєтності, що складалися з родового Клещо-ва, а також Тиврова, Дзвoнихи, Луб’янця, Пиляви та Соколинців (під Вінницею)63, а також Кошова у північно-східній частині воє-водства64. Мабуть, розрахунки із сестрами Софією Цурковською, у другому шлюбі Миколаєвою Турською, а також невідомою на ім’я Кублицькою, були не надто справедливими, оскільки суперечки з ними та їхніми нащадками тривали ще дуже довго. Стефан помер, коли його діти ще не досягли повноліття. Управління маєтностями перейшло до його вдови Горпини з Дяковських, яка незабаром удруге вийшла заміж за Стефанa Домбровського. У той час (1602 p.) Кошів було продано Острозьким. Тому ця пам’ятка ХVІІ ст. є цінним джерелом з історії цього роду і взагалі одним з небагатьох джерел даної категорії ХVІІ ст., яке зберегло родинні перекази й вірогідно писані родословці. Це не гарантує, однак, високої достовірності цього джерела. На жаль, важко порівняти його з іншими джерелами (через їхній брак), але не можна не підозрювати автора довідки, коли він вказує неправдоподібні роки життя низки представників роду. Так, Гарасим Дяковський начебто жив 120 років, дружина його сина Федора (Бадовська) – 122 роки, ще один Федір – 120 років. Часом автор припускається плутанини (можливо, з вини копіїста), через що його важко зрозуміти. Так, він пише родовід для сина Андрія (Анджея) і тут же зазначає: “Твій батько Федір (підкреслено нами. – Ю. М.) мав дружину Плоскировську, від котрої народив сина Янa”. Далі плутанина продовжується: “Моїм прадідом був Федір, він народив мого батька Гарасима. Гарасим – мене, Яна. Ян народив Андрія, котрий має дружину Поповську”. Вказівку на те, що прадід автора народив його батька, ще можна витлумачити так, що батько автора походить з роду Федора Дяковського. Але де взявся цей Федір, він мовчить. Можливо, мається на увазі Федір Гарасимович? Але вище сказано, що Гарасим породив Федора. Або незрозумілі речення: “Чарнецька… народила Софію. Юрія старша”. Або: “Mишківна народила володимирського старо- сту, свого рідного брата”. Або: “Ілля пішов на затяг до Угорщини, загинули на цій війні”. В останньому випадку, наприклад, неясно: чи тільки Ілля загинув на війні, чи й інші його брати. Ще одне (невелике) непорозуміння виникає через те, що пам’ятка написана польською мовою й імена Дяковських подані в польському звучанні – “Єжи”, а не Юрій, “Анджей, Єнджей”, а не Андрій (в деяких випадках подаються імена у двох варіантах – “Ян або Іван”). Однак цей рід окатоличувався й спольщувався поступово (і то не весь!), переважно в ХVІІ–ХVIІІ ст., і тому навряд чи можна називати Юрія Єжи, коли мова йде про період ХV–ХVІ ст. Є й інші неточності. Так, говориться про представників Дяковських, яких “поглинула руїна”. Дуже сумнівно, щоб йшлося про Руїну другої половини ХVІІ ст. Далі згадується Павло, “котрий поліг під Острогом від московитів”. Очевидно, йдеться про події Лівонської війни 1552–1584 р., але тоді московські війська не доходили до тогочасної України взагалі. Можливо, маються на увазі події 1654 р.? Але за контекстом видно, що мова йде про ХVІ ст. Отже, Павло загинув в іншому регіоні, наприклад, у Білорусі. Але в цілому можна зрозуміти, що до чого, тим більше, що в пам’ятці є важливі деталі й історичні екскурси. Так, син протопласта роду Сенька – Дем’ян жив у часах, “коли русь і римляни трималися старого календаря... Koстьолів не було в цих краях, тільки святі церкви східні… треба було далеко їздити до костьолів до Польщі, внаслідок чого чи світський, (чи) ксьондз приїжджав у ці руські краї, то їхав просто до попа i відправляв месу в церкві”. Цікавою є звістка про походження прізвиська Богдана – “Бакай”. Богдана взяли в полон ординці під час нападу на Дяківці, і він служив у мурзи Бакая, через що його прозвали Бакаєм. 5 Михайловський В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV – 70-х роках XVІ століття. – К., 2012. – С. 300. Хоча родовід автора не вповні зрозумілий, можна хоча б приблизно його встановити. Говорячи про вимерлих нащадків Федора (сина старости), автор додає, що були діти від “стриєчних”, тобто двоюрідних, братів діда чи прадіда. Зокрема він називає Яна – батька Дмитра, котрий у свою чергу мав трьох синів Леона, Миколая і, що найважливіше, “отца бунъчукового товариша Иосифа Дяковс[кого] Яна, котрий загинув за Дніпром”. Виділені нами слова дописані автором кирилицею, і тут явно, йдеться про Йосифа, чоловіка Євдокії Голуб – дочки Анастасії Маркевич-Скоропадської, котра була в першому шлюбі дружиною генерального бунчужного у 1678–1687 рр. Костянтина Голуба. Отже, подане нижче джерело проливає світло не тільки на генеалогію одного з родів подільської шляхти, але й на низку інших. Його можна доповнити двома листами Дяковських (подані в додатках № 2–3), скопійованими тим писарем6. Один з листів був писаний у 1731 р. летичівським підстолієм Миколаєм Дяковським (автором щоденника Хотинської війни) і адресувався до синів його брата Йосифа (вже померлого) у Кролевець (саме у Кролевецькій сотні були основні маєтності гетьманші Анастасії Скоропадської та її дітей). Старий Дяковський запрошує племінників у гості, де вони познайомилися б із своєю ріднею, і радить за паспортом звернутися до гетьмана Данила Апостола, бо він “ще як був у Польщі з й. м. паном Мазепою, гетьманом, будучи тоді миргородським полковником, то я з ним бачився i ми колись знались між собою”. Лист № 2 був писаний до 1744 р. до них же Томашем, наказним полковником гусарської хоругви князя Міхала Фридерика Чарторийського (1696–1775), підканцлером ВКЛ у 1724–1752 рр. Томаш був сином Миколая, який на той час уже помер. Він говорить про нащадків Йосифа Дяківського та Євдокії Голуб – синів та дочку, про саму Євдокію, яка ще жила, і про свого дядька – брата ксьондза Раймунда (сина Леона Дяковського) і про дядька летичівського підстолія. Тут знову певна неясність. Його батько – летичівський підстолій Миколай уже помер. Хто ж тоді дядько – летичівський підстолій (як уже це коліно Дяківських вимерло)? Може, представник іншої гілки Дяковських чи брат матері (Людвійська)? Враховуючи значення цієї пам’ятки, подаємо її нижче. Текст подано в оригінальному написанні разом з двома листами. Латинські фрагменти перекладені к. і. н. Орестом Зайцем, якому висловлюємо щиру подяку. Документи № 1 6 лютого 1696. Старокостянтинів. – Генеалогічна довідка про рід Дяковських, складена Яном Дяковським. Aсtum in castro Laticowiensi feria tertia ante festum Conversionis sancti Pavli apo.stoli proxima anno Domini millesimo septingentessimo quadragesimo secundo. Ad officium et acta praesentia castrensia capitanealia Laticoviensia personaliter ve.niens j. ms Michael Dyakowski domini Ioannis Dyakowski subscriptam; introcontentam tenoris ejus medi informacia synowi memu urodzonemu Andrzejowi Dyakowskiemu dla domu naszego, gdzie sukcessia pokim ich m. m. kolligatom spisana; roku Pańskiego tysiąc sześćset dziewiądziesiąt szóstego dnia dwudziestego czwartego grudnia. Przodek nasz zwał się Seńko Kosłewski. Tylko jak nadano Dyakowiec i potym nas zowią Dyakowskiemy. Przodek nasz był przy boku króla Władysława, któreń był krółem polskim, a przed tym więgierskim. Który głowę swoje położył pod Warmią nie dałeko Rigonu i Parkanów, mil cztiry za Dunajem. Przodek nasz porucznikował u króla Władysława pod znakiem usarskim. Przodek nasz Seńko Koszłewski tamże głowę swą położył oraz z krółem, panem swoim. Seńlo Koszłewski miał za sobą żonę z domu Kopiowską, a druga siostra za Skarżyńskim, gdzie potomkowie i dzisiaj są. Seńko Koszłewski, przodek nasz, miał z Kopiowską synów czterech: jeden zginął na wojnie, będąc półkownikiem, trzech synów zostało: Stefan, drugi Wacław, trzeci Demian. Stefan żył lat dziewięćdziesiąt, miał za sobą Jarmolińską, z którą spłodził Iwana, któremu przezwisko było Sieniak, drugiego syna Jerzego, ten potomek jest wnuk Jerzego na imie Mikołaj, którego Szeptycka urodziła, a dziada Iwana Sieniaka Jarmolińska. A żonę miał z domu Zywaczowską potomkowie, tu (to?) jest Iwana Sieniaka młodo z tego gniazda poschodzili. Wnuka miał Pawła, który pod Ostro.giem zginął od Moskwy. Iwan Sieniak żył lat ośmdziesiąt z piąt; brat jego Jerzy żył lat sześćdziesiąt, zabity od brata swego stryjecznego rodzonego na imie Semen, który na Ostołopowie dziedziczył i Krykowcach, miał za sobą Kolizyńską. Babka Semenowa była Bielniczańska, dziedziczka Pojoł, pradziad jego Ałexy, który córek miał siedm, a syna jednego. Córki szli za mąż w województwie bracławskim, jedna była starsza za Kłeszewskim i teraz potomkowie są. Druga za Dziuczą (?) i teraz potomkowie są, trzecia za Kordyszem i teraz potomkowie są, czwarta za Krasnowskim i teraz potomkowie są, oddał córkę za Piasoczyńskiego i teraz potomkowie są, godni. Wacław, syn Stefanów młodszy, ale on żył przed nim lat ośmdziesiąt i sześć, jednego syna miał, a potym na córki zeszło, syn sterilis zeszedł z tego świata, a córka po nim dziedziczyła. Która Rogozińska urodzi- ła na imie Marianna, poszła za Stanisława Skopowskiego, synow i córek napłodził, łecz ruina podjadła. Stanisław Skopowski część swoje przedał w Dyakowcach za tysięcy oś- mnaście, bo żona jego dziedziczyła na trzeciej części Dyakowiec z przytomnością męża swego, przedali, j. m. (?) panu Cetnerowi już nic nie nałeżo lubo niedopłacono i manifesta pozachodzili. Jednak potomkowie j. m. (?) pana Cetnera zażywają. Trzeci brat Stefanów i Wacławów najmłodszy Damian. Działo się to przed rozerwa.niem kalendarza na ten czas, jak Ruś (i) Rzymianie stary kałendarz trzymali i pul (?) z kozakami, szlachtą i panowie mieszkali w zgodzie. Kościołów nie było w tych krajach, tylko cerkwi święte i wostocznie, a kościołów świętych zachodnich nie było, daleko było trzeba do (ko)ściołów jezdzić do Polski, za czym lubo świecki ksiądz przyjechał w te ruskie kraje, to prosto jechał do popa i mszą celebrował w cerkwi. Stefanowi przezwisko było Sieniak. Młodszego Wacława przezwano Wasko Taratuszka. Przodek Skoporoskych De.mian, najmłodszy, miał za sobą Szumlańską, niegdy Rafała Szumlańskiego córka, z którą spłodził Harasima, Bochdana, Iwana. Przezwisko miał Jan alias Iwan Worwał. Ojciec twój Fedory miał za sobą Płoskirowską, z której spłodził Jana. Drugi – Basyli, trzeci – Mykołaj, ten młodzianem umarł. Służył z pisarzem koronnym, część we wsi Dyakowcach na nas nałeży. Ja miałem za sobą żonę z domu Annę Sławkowską, niegdy Jana Sławkowskiego córkę, który ma wieś Wołkowce w województwie wołуńskim, a powiecie krzemienieckim, nabytą od róźnych osób swoje dziedziczną cześć. Także po Stefanie Oszemborowskim i synowca jego, po Rafałe Osiemborowskim, tudzież po Wołkowskim dość, że całe Wołkowce należą mnią i synowy memu Andrzejowi, którego Anna Sławkowska urodziła, żadnego sukcessora nie masz, tylko naturalnie nałeży na sukcessorów Anny Sławkowskiej, małżon.ki mojej; żadnego długu nie masz, tylko że dokumentów nie masz w ręku, nieprzyjaciele pozabierali, jedne popalili, drugie podarli, trzeba szukać jednych w Lublinie, drugich w Krzemieńcu według summariuszu ojca żony mojej. Za pierwszym mężem była żona moja Stanisławem Kiersnowskim, spłodziła syna Kazimierza, który młodo zginął, córkę jedne miała bardzo nadobną, ją kozacy zamęczyli pod czas Doroszenkowszczyzny. Drugi brat mój Bazyli miał za sobą Jaslikowską, z której spłodził synów i córek, synowie młodo poumierali, córek dwie: jedna za Skomorowskim, druga za Rusieckim byli, że wraz ze mną należą do Dyakowiec. Siostra nasza rodzona – za panem Borowskim. Jej należy posag – czwarty grosz z Dyakowic lub czwarta części wydzielić. Pradziad mój był Fedor, spłodził ojca mego Harasyma. Harasym – mnie, Jana. Jan spłodził Andrzeja, który ma Popowską za sobą. Brat mój Bazili, pisarz grodzki grabowie.cki i wojski grabowiecki, jego należą dzieci wraz z mojej do Dyakowiec. Harasym starszy brat, syn Demiana, co żył lat sto dwadzieścia. Bohdan żył lat ośmdziesiąt, Jan alias Iwan przejeżdżając, trafunkiem zabił Wasowicza, z Latyczewa uszedł, służył pod chorągwią usarską, zginął z Bochdanowym synem. Synów miał pięć: starszy Daniel, za którym Kornicka była, ten fortuny dobrej w Podgórzu pod Sanokiem, Jendrzej lubo żony mieli, młodo zeszli z tego świata bez (przez?) wojny pogańskie. Iwana Worwula Czarniecka urodziła na imie Zofia. Jerzego starsza, Harasym, najstarszy Demianów syn, żył lat sto dwadzieścia, żonę miał z domu Łyską, z której społodził synów czterech, córek trzy. Najstarszy syn Teodor, drugi Bohdan, trzeci Basyli, czwarty Mikołaj. Starszy syn Harasi.ma Fedor miał żonę Badowską, z girnego (!) Badowa, Jana Badowskiego córkę; Fedor syn starszy żył lat sześćdziesiąt i pięć, żona prawnuka żyła lat sto dwadzieśćia i dwa, żona jego była Łyska. Trzeci miał za sobą Brodowską. Drugi syn Bohdan przezwisko mu było Bakaj. To dla tego zwano Bakajem: niekiedy orda wzięła w Dyakowcach i miał pana Tatara murz Bakaj. Ociec dał za niego wykupu ląc (?) talerów pięćset. Trzeci syn Basili alias Wasilec, Mykołaj sterelis lubo mieły żony, z tego świata zeszli. Basili miał z domu Kornicką, Mikołaj – Rohosińską, który dał córkę za Skopowskiego. Synowie Bohdana Bakaja wszyscy wyginęli. Miał Bohdan z domu Morozowską, który miał synów dwoch Eliasza i Ołexia, z drugą spłodził Jęndrzeja, Fedora i Pawła, a wszyscy synowie steryliter. Eliasz poszedł na zaciąg do Węgier, a wyginęli na tej wojnie. Iwana Worwula, syna He.rasymowego, miał żonę z domu Myszkównę, tiotkę rodzoną panów Zacharowskich. Myszkówna urodziła starostę włodzimierskiego brata tego rodzonego. Fedory, najstarszy syn starościew, który rano umarł, ale wnuk jego żył tu lat sto dwadzieścia; Ulana Badow.ska. Fedor miał synów cztery, Kilian średny, Prokop najstarszy, Ałexander namłodszy, Wacław umarł na cesarskiej, Kilian i Ałexander umarły steryliter, lubo żony mieli, potom.kowie przez wojnę poginęli. Ale są od stryjecznych stryjeczny spłodził syna Jana, Jan spłodził Dymitra i Jendrzeja, Jendrzej zginął młodzianym w Krakowie, a Dymitr miał za sobą Ludwijską, z tą spłodził synów trzech: Jana, który za Dnieprem zginął, Mykołaj miał za sobą z domu Młocką, Łeon trzeci miał za sobą Mychałowską, który dziedziczy w Lu.dwincach na Wołyniu. Jerzy, brat mój stryjeczny, miał za sobą Potomską godnego domu, z którą spłodził Marcina i Michała, córek dwie, Efrozynę i Petronełłę. Praszczur Ołexyow Ałexander, którego księżnicka Czetwertyńska urodziła, także i córkę, która jest za panem Zwolskim. Część nasza we wsi Sachnach po Sidaku Sachnowskim, które jeszcze przed wojnami zażywali i mieszkałi. Przodek nasz Seńko Koszłewski z Węgier, familii wielkiej i domów tykający się hraffów i senatorów. Na to sie rękę moje własną podpisuję. Działo się w Starym Konstantynowie dnia szostego lutego roku tysiąc sześćset dzie.wietdzsiąt szostego. Jan na Dyakowcach Dyakowsky. Post cujus, transactis ad acta officii preseń ingros.sationem originale causa idem offerens rursus ad se recepit et de recepto officium praesens quietavit. Ex act. сastel. сapit. Laticowie extradide. Legi cum act. Wołochydyowsky. НБУВ.ІР. – Ф. І. – 65142. Копія XVIII ст. № 2 Feria quinta post festum s. Petri ad vincula proxima a. D. millesimo quingentesimo quinquagesimo nono (3 sierpnia 1559). Ex decreto judicii terrestris camenecensis nobilis lvasko Dyakowski citatus debet ac tenebitur facere et administrare ju-sticiam in villa Diakowcze ab actu praesenti in quatuor septima-nis sese immediate sequentes sub pena trium marcarum peccu-niae parti et judicio totidem soluenda et hoc denuo cum ea in-forrnatione judicii terrestris camenecensis, quia debet statuere decem septem testes et ex illis jurabit metseptimus quos sibi elegerit actor et si non jurabit extunc solvet triginta quinque flo-renos nobili Dmythr Kozochowski cum laborioso Vasko Dra-czenko cmetone et subdito suo, qui sibi furavit quindecim aluea-ria apum alias plemyennych et quatuor manualia mellis alias prout ipsa citatio in suo tenore latius canit et obloquitur. Et in defe-ctu administrationis justiciae, extunc partes praefatae habent ha-bebuntque terminum in terminis terrestribus proxrme in Camye-nyecz celebrandis iuxta ipsarum partium citationem praesens de-cretum judicii conservationem termini praesentis et iuxta acta praesentia. Kijów. Arch. Gentr., Ku. 3602, f. o, akt (i. № 3 1731, листопад (?). – Лист Томаша Дяковського до братів. Listu tego pisarz, a w. m. m. panów serdecznie kochanych braci, stryjecznie rodzony brat, bo nieboższczyk ociec mój Mikołaj, rodzony brat ojca w. m. m. panow młodszy po ojcu w. m. m. panów, ksiądz Rajmund od najmłodszego idzie, to jest od nieboszczyka j. m. pa. Łeona. Kłaniam uniżenie w. m. m. panom rodzicielke w. m. m. panów, a moje kochane stryjankę ściskam za nogi niech jej Bóg Wszechmogący zdrowie czyrstwię w najdłuszcze udziela lata, a takoż upraszam, chcej tu przyjachać, żebyś mi się poznali bracia z sobą. Ja tu jestem pułkownikiem nakaznym choręgo usarskiej jaśnie oświęcone.go książęcia Czartoryjskiego, podkancłerza Wielkiego Księstwa Litewskiego, stoje tu z chorągwią w Rohatynie tyło w półczwierci mileod je m. pa podstolego latyczowskiego, stryja i dobrodziejeja naszego nym (?) będziemy mieły (?) w. m. m. panów prezecyą u nas. Tym listem ich braterskiej zalecam się miłości, zostając całym sercem w. m. m. panów i serdecznie kochanych braci serdecznie kochanym bratem i uniżonym sługą Tomasz Dy.akowski. НБУВ.ІР. – Ф. І. – 65141. Копія XVIII ст. № 4 5 листопада 1731 р. Путятинці під Рогатином. – Лист летичівського підстолія Миколая Дяковського до племінників. Mnie wielce mości panowie ukochani synowcowie! Respons na list mój od w. m. m. panów dnia 9obra z Krółewca napisany, odebrałem, przez ręce je m. pana Orchowsiego, gubernatora czehrińskiego, przysłany mi, gdzie nie tylko uniżenie dziękuje w. m. m. panom za affect ich, żeście mi odpisali, ale też i wdzię- czen jestem jego w. m. m. panow upaszam, abyście mnie, starego, nawiedzieć raczyli i przyjachali do mnie. Jeżeli idzie o paszport od je mci pana hetmana wa m. panów, to starajcie się o paszport, a do mnie dziatenki chciecie przyjachać, wszak i jego mości pan hetman wa m. panów ma mie znać, bo jeszcze jak bił w Polszcze z j. p. j. m. panem Ma.zepą, hetmanem, na ten czas był pułkownikiem mirhorockim, tom się z nim widywał i znaliś my się z sobą niegdy i ś. p. ojciec niebożczyk w. m. m. panów był u wa m. panów i kraj byście wiedzieli i krewnych swoich poznali byście. Jej mości rodzicielcie w. m. m. panów kłaniam uniżenie, niech jej Bóg zdrowia użyczać w długe lata, a w. m. m. panów kożdego momentu z utęsknieniem wyglądam i proszę, aby się mnie, starego, nawiedzieć raczyli i z bracią swojemy poznacie się tu, tak i mnie wielką będziecie konsolatią, jak mi darujecie bytność waszę. Której bytności kożdego momentu czekam i wyglądam. Тeraz zaś jestem całym sercem w. m. m. panów ukochanych synowców uniżonym sługą Miko- łaj na Dyakowcach Dyakowski, podstoli łaticzewski. Z Putiatyniec z pod Rohatyna 5ta nov. НБУВ.ІР. – Ф. І. – 65141. Копія XVIII ст. о. Юрій Мицик (Київ) |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Д >
