У 1594 р. Пелагія Печихвостська, дружина Яна Бокія Печи-хвостського, заснувала містечко Браїлів [7, s. 393, 458]. Частково містечко почали заселяти з вотчин Махнівки та Сьомаків, а в кінці ХVІ ст. в Браїлів переселилося ряд сімей з Галичини [10, s. 130].

Землі, на яких розмістилось поселення, були спірними, тому співвласники села Демидівка Семен і Богдан Ободенські та Гри-горій і Ян Цурковські виступили проти заселення містечка, яке знаходилось на спірній території [7, s. 393, 458]. Справа в тому, що Семену Ободенському разом з його братом Богданом 16 листопада 1580 р. був виданий королівський привілей на згорілі у Він-ницькому замку попередні привілеї, на вислужені та куплені бать-ківські і материнські маєтності в Брацлавському і Київському по-вітах [12, c. 52]. Тому, можливо, брати Ободенські вважали Браїлів або територію, на якій він розташовувався, своєю власністю і роз-цінили забудову його П. Печихвостською як захоплення їхньої те-риторії, яка за згорілими привілеями була закріплена за батьками.

Намагаючись перешкодити заселенню Браїлова, Ободенські разом з Цурковськими порушили проти П. Печихвостської судову справу у Люблінському трибуналі, який в ХVІІ ст. був головною апеляційною установою для воєводств Правобережної України. У 1596 р. уже П. Печихвостська позивалася до суду. Зокрема, у ряді декретів йдеться про пограбування Богданом Ободенським браї-лівського міщанина. В іншому – обвинувачування було висунуто Cемену Ободенському в тому, що він наслав на містечко свого урядника і наказав, погрожуючи смертю, залякати браїлівського війта Василя Солому (в 1598 р. комірник Брацлавського воєвод-ства) [7, s. 398 – 399].

Постійні наїзди слуг С. Ободенського на містечко та захоп-лення Махнівки змусило Я. Бокія подати на кривдника позов до ґродського суду. Дане питання повинно було розглядатись в 1596 р. на Святотроїцьких рочках (судова сесія), але, не бажаючи відпо-відати на суді, С. Ободенський, який перебував на посаді земсь-кого судді 1590 – 1609 рр., не з’явився на засідання і тим самим повністю зірвав  рочки [3, c. 52 – 53]. У листі до Брацлавського підкоморія С. Ободенський пояснював свою неявку важкою хворо-бою [4, c. 660].

Після смерті Яна Бокія в 1597 р. усі його маєтності в Брац-лавському воєводстві перейшли у володіння матері – Полонії Че-шейківни. А уже наступного року порушили чергову судову спра-ву між новим власником містечка та Ободенськими й Цурков-ськими в зв’язку з тидм, що останні вкотре намагались відібрати Браїлів [7, s. 409]. Відчуваючи, що на управління рядом сіл та досить проблемного містечка не вистачає здоров’я, П.Чешейківна вирішила скласти заповіт і передати усі свої права на власність двом племінникам Ярофію і Гаврилові Гостським. 20 лютого 1598 р. П. Чешейківна в селі Махнівцях зібрала всіх урядників зі своїх сіл Махнівець, Сьомаків, Бокієвець, Новоселиці та містечка Браї-лова, а також запросила возного Брацлавського воєводства Вой-теха Качку та двох шляхтичів. На цьому зібранні вона виголоси-ла, що усі вищеназвані маєтності з населенням, господарствами та землями переходять у власність її племінникам Гаврилу та Ярофію Гостським. Також зазначила, щоб усі старости слухались та кори-лись волі нових власників [4, c. 699].

П. Чешейківна невдовзі після оголошення свого розпоряд-ження 19 вересня 1598 р. померла. У скрині небіжчиці знайшли за-повіт, який вписали до Вінницької ґродської книги. В ньому, серед іншого, йшлось про те, що П. Чешейківна всі свої маєтності в Брацлавському воєводстві – села Махнівці, Сьомаки, Бокіївці, Но-воселицю та містечко Браїлів передає у спадок племінникам Гост-ським. Їхні родичі: Василь, Роман, Андрій Григоровичі та Марина Григорівна Орловська також мали право на частку, але за умови, якщо вони сплатять частину коштів, записаних за цими маєтками, які становили 20 000 злотих [4, c. 707 – 709]. Забігаючи наперед, слід зазначити, що в 1604 р. до Луцької ґродської книги був зроб-лений запис, в якому йшлось про те, що в зв’язку з відсутністю коштів усі вищезазначені родичі відмовились від своїх прав на ви-куп і, таким чином, брати Гостські стали безумовними власниками всіх Брацлавських маєтностей П. Чешейківни [4, c. 878].

Почувши про заповіт небіжчиці, Лаврін Пісочинський (під-коморій Брацлавський 1583 – 1600 рр.) на Святомихайлівських роках Вінницького земського суду просив видати йому копію тес-таменту (заповіту). Після того, як суд заявив, що жодного подіб-ного документу у земських книгах не виявлено, Л. Пісочинський висловив свої претензії на спадок П. Чешейківни. Тому 20 жовтня 1598 р. за дорученням старости Юрія Струса до спірних маєтно-стей був відправлений возний Андрій Трембицький у супроводі двох шляхтичів-свідків для того, щоб розпитати, кому належать поселення по смерті колишньої власниці. Прибувши до Браїлова, шляхтичі зустрілись із тамтешнім урядником Федором Козаком Звенигородцем. На їхні запитання, кому належить містечко, він відповів, що братам Гостським. А. Трембіцький заявив, що він на вимогу Л. Пісочинського хоче переписати всіх людей, тварин, не-рухоме та рухоме майно і ув’язати все за останнім. Ф. Звениго-родець виступив проти таких дій і зазначив, що з усіма питаннями потрібно звертатись до Гостських. Подібні відповіді А. Трембіць-кий почув і в інших селах [4, c. 712 – 713]. Зокрема, коли шляхтичі прибули до Махнівець зустрітися із Яном Дубровський, який слу-жив урядником в Махнівцях, Сьомаках та Бокіївціх, Я. Дубрав-ський визнав право на ці села за Гостськими та також не дозволив зробити опис майна. В Новоселиці А.Трембіцький зустрівся із коморником Брацлавського воєводства Василем Соломою. На ви-могу ув’язати село за Л. Пісочинським, коморник заявив, що час-тина Новоселиці із 15 селянами належить йому за давнім правом, наданим покійною Печихвостською, а інша частина села знахо-диться у власності братів Гостських [4, c. 77 – 78].

Таким чином, вдалося відстояти права власності Гостських на Браїлів та інші маєтності П. Чешейківни.

У 1604 р. Ободенські й Цурковські ще раз подавали до суду позов щодо Браїлова, але знову нічого не домоглися. Врешті брати Гостські зуміли дійти згоди з власниками Демидівців. Вони спла-тили їм за спільні урочища Ланів та Мартинець, на яких розбу-довувався Браїлів, 3 000 злотих [7, s. 545]. Взамін Ободенські і Цурковські на «вічні часи» відмовилися від своїх домагань на вка-зані землі, що було засвідчено у декреті Люблінського трибуналу від 9 липня 1608 р.

1 жовтня 1608 р. відбулося розмежування земель Гостських та співвласників Демидівців, що зрештою і розв’язало багаторіч-ний спір [7, s. 545].