Язловецьких гербу Абданк. за припущенням Владислава Семковича, походили з ленчицької гілки Авданців. 1 Semkowicz W. Ród Awdańców w wiekach średnich. - Poznań, 1920. - S. 257. Свою гіпотезу дослідник обґрунтовує появою у третьому поколінні нащадків Міхала Авданця імені Давид, яким було названо сина Міхала Мужили. Ц е ім'я трапляється у ленчицькій гілці Авданців. Другим аргументом Семковича є факт купівлі у 1448 р. Міхалом Мужилою села Білий Потік у Теребовельському повіті з рук Скарбка з Вожнік. Село Вожніки фіксується під Ленчицею, а Авданці згадуються у справах, пов'язанах з ним ще наприкінця X IV ст. Новітнє дослідження осадництва Ленчицької землі за часів панування Владислава II Яґайла пов'язує це село з родиною Юношів з Яцковіц; тоді як Пакослав з Авданців та його сини Мацей і Скарбек мали лише невелику частку у Вожніках. Див.: Nowak Т. W łasność ziemska w ziemi Łęczyckiej w czasach W ła.dysława Jagiełły. - Łódź, 2 0 0 3 . - S. 2 6 9 . - Przyp. 1086. Семкович був досить обережний у своїх припущеннях. Питання про походження Міхала Авданця залишається відкритим. Родина панів з Бучача протягом останньої третини X IV - першої поло вини X V II ст. зробила карколомну кар’єру в ієрархії шляхетського соціуму на руських землях Польського королівства. Від нікому не знаного рицаря М іхала Авдаця, котрий з’являється або «виринає з джерел» на початку 70-х років X IV ст. у середовищі, яке походило з оточення князя Владисла ва Опольського, намісника короля Людовика в руському домені короля, і до Єжего Язловецького, коронного гетьмана. Посідання ключових урядів на прикордонні зробило представників роду одними з найвпливовіших родів у X V ст. на руських землях Польсько го королівства. їхня дієва участь у поверненні Поділля під руку Яґайла у 1 4 3 0 -1 4 3 1 рр. була гідно оцінена королем. Отриманий Теодориком з Бу чача у 1442 р. уряд кам’янецького генерального старости став вирішальним у його домінуванні не тільки в Подільському воєводстві, а й у міжнародних справах із сусіднім Молдавським князівством. Певна «втр ата» впливу наприкінці X V ст. позначилася на шлюбах пред ставників роду, коли партнерами виступають служилі шляхтичі - не тіль ки місцеві, а й прибулі. Ренесансом роду стала позиція нащадків Теодори- ка з Бучача, котрі у XV I ст. прибирають для себе прізвище Язловецькі і де вершиною кар’єри був уряд польного гетьмана для Єжего Язловецького та шлюб його сина Героніма з Елеонорою, донькою князя Януша Острозького. Література та джерела: Dworzaczek W . Genealogia. - Warszawa, 1959. - Tab. 110. Buczaccy i Jazłowieccy h. Abdank oraz Buczaccy-Tworowscy h. Pilawa. І 1. Міхал Авданець з Бучача (†1392) П ро самого М іхала Авданця, який, за припущенням Владислава Семковича, походив з ленчицької гілки Авданців, маємо скупі свідчення у джерелах X IV ст., адже у 1401 р. вже рідні брати М іхал та Теодорик, власники Бучача (Michael et Thedricus (так в документі. - Б. М .) fratres germani heredesque in Buczacz), надають римо-католицькій парафії Буча ча с. Ж оравинці1 2. Те, що в цьому документі не згадано батька, який був фундатором бучацького костелу в 13 7 3 р., може бути свідченням того, що на той час він не жив. Отже, Міхал Авданець, власник Бучача (Michael Hawdank heres de Bu.czacz), у 1373 p. фундуе костел для римо-католицької парафії у Бучачі. Дату цього документа варто змінити з 1 3 7 9 р., як вона здебільшого фігу рує у джерелах та літературі, на більш ранню. Тут варто пристати на слуш ні зауваження Єжи Спєрки щодо датації документа. Дослідник звернув увагу, що свідки документа Пйотр Ґумперт і Ян з Ґлоґова не могли бути із зазначеними урядами в 1 379 р.3 Тут Міхала названо Авданцем і власни ком Бучача, який (та ще кілька маетностей, що видно з пізнішого підтвер дження для його сина Міхала Мужили у 14 2 7 р.4) він, імовірно, отримав у 1 3 7 2 -1 3 7 3 рр. з ласки Владислава, князя Опольського. Міхал Авданець у той час перебував у тісній співпраці з намісником Лю довика та його старостами. 2 3 листопада 1374 р. у Сяноку рицар Міхал, зва ний Абданк (Michaele dieto Habdank militibus), був свідком надання розлогого маєтку для братів Гербурта і Фрідріша з рук Владислава, князя Опольського5 2 AGZ. - Т. V. - № XXIV. - S. 3 0 - 3 1 ; Tylus S. Fundacje kościołów parafialnych w średniowiecznej archidiecezji lwowskiej. - № 5. - S. 1 0 9 -1 1 1 . 3 Sperka J. Otoczenie Władysława Opolczyka w latach 1 3 7 0 -1 4 0 1 . Studium o elicie władzy w re.lacjach z monarchą. - S. 2 9 2 -2 9 3 . 4 ZD M . - Cz. VII. - № 20 1 2 . - S. 2 2 7 -2 2 9 . 5 ZD M . - Cz. IV. - № 1022. - S. 1 7 3 -1 7 5 . а в 1 3 8 4 р. був свідком ( domino Michaele dieto Hawdanyecz) фундації косте лу в Новосельцях, одному з дев’яти сіл з надання 1 3 7 4 р.1 Він присутній у 1 386 та 1 387 рр. на документах старости Андреяш (Андраша). У Львові 9 лютого 1 386 р. - (Michaele Habdank) свідок документа руського старо сти Анджея для Миколая Сланки про продаж ним Бенькові із Ж абокркж с. Зарудці та дворища Передримихи за 7 0 кіп грошей1 2, а 16 жовтня 13 8 7 у Львові - свідок (Michaele Audancz) документа того ж таки старости для Міхала, сина Пйотра Ж аби3. Остання згадка, за припущенням дослідни ків, може свідчити про його участь у передачі влади від старости Андрея- ша наступнику Янові з Тарнова4. Зміни, які сталися з утвердженням Яґайла на польському троні, змусили М іхала Авданця змінити орієнтацію на прокоролівську. Упро довж кінця вересня - початку жовтня 1 3 8 9 р. у Львові він є серед свід ків видачі королівських документів, зокрема підтверджувального при вілею на 1 0 0 франконських ланів для міста Львова, переведення міста Городок з руського права на магдебурзьке, документа для Миколая зі Спрови на маєтки у Коломийському та Галицькому повітах5. 2 4 січня 1 3 9 2 р. у Луцьку М іхал отримує за заслуги від короля село Койданів у Теребовельському повіті6. Того ж року, 16 квітня, у Львові М іхал Авданець є серед свідків доку мента Владислава II Яґайла для шляхти Луцького повіту {barопит, militum, boyarinorum, nobilium et clientium terram nostram lucensem), яким їй за вій ськові заслуги та вірність надано усі права, якими користуються зем’яни Львівської землі {quibus terrigene terre nostre lemburgensis)7. Цей документ свідчить про те, що Яґайло плекав надії на долучення частини Волині ра зом з Луцьком до складу королівства, причому свідками цього привілею були представники шляхти, пов’язаної саме з руським доменом короля на чолі з маршалком королівства Дмитром з Ґорая, а серед інших знаних осіб з цієї території бачимо Ґнєвоша зі Шмельова, Яна Іловача з Н ової Курії, Івана з Клеща та Бенька із Жабокрюків. 1 ZDM . - Cz. IV. - № 1068. - S. 2 2 0 -2 2 1 . У біограмі Міхала Авданця в роботі Є. Спєрки цей документ чомусь датовано 1 3 8 6 р. 2 AGZ. - Т. П. - № XIII. - S. 22. 3 ZDM . - Cz. IV. - № 1075. - S. 2 2 8 . 4 Sperka J. Otoczenie Władysława Opolczyka w latach 1 3 7 0 -1 4 0 1 . Studium o elicie władzy w re.lacjach z monarchą. - S. 293. 5 AGZ. - T. III. - № XLVHI. - S. 8 2 ; Капраль M . Привілеї містаАьвова. - № 15. - С. 5 5 ; ZD M . - Cz. VI. - № 1561. - S. 7 2 ; № 1562. - S. 73 . 6 ZDM . - Cz. VI. - № 1584. - S. 9 5 -9 6 . 7 AS. - T .I. - № XIII. - S. 1 2 -1 3 . Востаннє в джерелах Міхал Авданець згадується у 1394 р. як свідок ко ролівського документа1. Його дружиною була, імовірно, Малґожата Колян- ка герба Юноша1 2, з якою він мав синів Міхала, Теодорика, Міхала Мужилу та Войцеха і доньку, яка, за літописом Биховця, була дружиною віленського старости Ґаштольда (легенда про Ґаштольдів Абданків)3. 1 ZD M . - Cz. VIII. - № 2 5 4 9 . - S. 37 5 . 2 Dworzaczek W . Genealogia. - Tab. 110. У судовій записці з 1456 р. камянецький староста Бар тош з Бучача, син Теодорика, наводить герби своїх предків: батька Абданк (clenodio paterno dieto Hawdancze) та по бабці (post avam de clenodio dieto Junosa): Semkowicz W. W ywody szlachectwa w Polsce X IV -X V II w. / / Rocznik Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie. - T. III. 1 9 1 1 -1 9 1 2 . - Lwów, 1913. - № 135. - S. 37.
II 2/1. Міхал син Міхала з Бучача (†1438) kaszt. halicki 1433, cześnik halicki 1434, woj. podolski 1437, st. halicki, kamieniecki, przemyski; Під час панування Владислава II Яґайла, у 1 4 2 6 р. галицький староста М іхал з Бучача їздив з посольством до мол давського воєводи Олександра [CEV. - № 1 226. - Р. 72 4 . Н а жаль, А . Прохаска подав лише реґест цього документа, оригінал якого зберігався на час публікації у Кенігсберзі.]. Справа, яку доручив король своєм у послові, стосувалася турецької загрози, адже османи, перейшовши чорно морські протоки і залишивши на певний час питання остаточної ліквідації того, що зосталося від Візантійської імперії, спрямували свою експансію на Балкани. Владислав II Яґайло від кінця 2 0 -х років XV ст. багато уваги приділяв легітимізації у питанні наступництва на престолі після своєї смерті не тіль ки всередині королівства, про що свідчить знана присяга руської шляхти 1428 р., а й за межами країни. Зокрема, молдавські бояри 4 червня 1433 р. у Сучаві присягнули на вірність королеві та його спадкоємцям1 2. Н аступно го ж дня аналогічну присягу склав і син Олександра Еліяш3. Щ е принаймні два документи від 13 грудня 1433 р. свідчать, що молдавський господар мав бути вірним Короні Польській після смерті Яґайла та його дітям. Окремо зазначено, що вони мають вірно служити королеві з дітьми, з намісниками4. Інший документ, який є угодою коронних єпископів та панів з молдавським господарем Стефаном, подає інформацію про складання присяги польсько му королеві та Короні перед галицьким старостою М іхалом з Бучача. Угода могла бути укладена у першій половині 1433 р., тобто після смерті батька Стефана Олександра. 13 січня 1 434 р. у Сучаві галицький староста М іхал з Бучача прийняв присягу воєводи Стефана5. Тут цікаво, що на означення статусу М іхала ви користано термін «пасований» (пасанного пана), що вдруге трапляється у документах того часу дотичних до родини панів з Бучача. У документі від 1424 р. Теодорика з Бучача теж окреслено терміном «пасований». [AGAD. - Tzw. M L. - Dz. IV В. - Sygn. 17. - К . 1 6 5 -1 6 5 v. Див. також.: Михайловський В. Західне Поділля під володінням Вітовта у 1 4 1 1 -1 4 3 0 роках: надавча політика у світлі документів. - С. 124; Kurty.ka J. Repertorium podolskie. Dokumenty do 1430 г. - № 165. - S. 22 1 .] 2 Уляницкий В. Материалы для истории взаимных отошений. - № 29. - С . 3 4 -3 5 . 3 Там само. - № 3 0 а. - С . 3 5 -3 6 . 4 Там само. - № 3 1 ,3 2 . - С. 3 6 - 3 8 ; Розов В. Українські грамоти. - № 6 6 . - С . 121. 5 Уляницкий В. Материалы для истории взаимных отношений. - № 34. - С. 4 0 - 4 1 . 1430 Король послал Михалу Бучацкому письмо с литовским послом Тарлсо (Тарло) Закликой, в котором повелел сдать Каменец-Подольский и Подолье представителю Свидригайло русскому воеводе Нико- лаю Бабе. Одновременно придворные короля передали Бучацкому большую восковую свечу со словами «если Бучацкому нужно что-нибудь найти и если он не хочет обмануться, то пусть посветит этой свечой». Бучацкий, поняв тайное значение подарка, разломал свечу и нашел в ней записку: «…хотя король отправляет Тарлу с повелением отдать литовцам Каменец, то делает это не по доброй воле, а из опасения попасть в тюрьму, затем для отвращения очевидного вреда короне польской, не следует исполнять повеления, а напротив, нужно взять под стражу Тарлу и князя Бабу, самому же быть осторожным». був двічі кам'янецьким старостою - у 1 4 3 0 р., одразу після захоплення замку в Кам'янці по смерті Вітовта наприкінці 1430 р., і 1438 р., а в 1 4 3 7 -1 3 4 8 рр. був подільським воєводою. До того ж варто згадати й про його старостування у сусідніх територіально і більш престижних на той час Галичі протягом 1 4 1 4 -1436 рр. та Перемишлі у 1 4 3 7 -1 4 3 8 рр., а також те, що у 1 4 3 3 -1 4 3 7 рр. він був галицьким каштеляном [Urzędnicy podolscy XIV -X V III wieku. Spisy. - № 53 8 . - S. 1 2 0 -1 2 1 , № 54 1 . - S. 123, № 621.-S. 140. Та коментар на S. 193.]
3/1. Теодорик Бучацький-Язловецький (+1456), каштелян камянецький у 1442, староста генеральний подільський, був двічі старостою у Кам’янці (1 4 3 1 -1 4 3 4 та 1 4 4 2 -1455 рр.), кам’янецьким каштеляном у (1 4 4 2 -1 4 5 5 ) та старостою в Червоногроді від 1436 р. [Urzędnicy podolscy X IV -X V III wieku. Spisy. - № 190. - S. 64, № 53 9 . - S. 1 2 1 -1 2 2 , № 54 4 .-S. 126. Та коментар на S. 194.] Останнє спричинило те, що майже весь Червоногродський повіт перейшов у володіння представниками родини панів з Бучача та їхніх нащадків аж до першої третини XVII ст. Теодорик ( Theodrici de Buczacz Czirwogrodensis capitanei) був засвідчений в аналогічному документі шляхти Подільського воєводства як у Кам’янці [Kurtyka J. Z dziejówwalki szlachty ruskiej o równouprawnienie: represje lat 1 4 2 6 -1 4 2 7 i sejmiki roku 1 4 3 9 .- S . 112.], так і в Мостиськах, якщо вважати перелік гербів, привітаних до цього акта, таким, як його опублікував Францішек Пєкосін- ський3. У цьому випадку на цей вибір, можливо, вплинуло посідання відпо відних староств у різних воєводствах та й те, що кожен з братів формував свій маєток у різних уже на той час адміністративно-територіальних одини цях (які хоч і були ще досить умовними у перші роки після впровадження коронного права, але все ж впливали на цей вибір). 11 травня 1 469 р. між синами Теодорика з Бучача Міхалом та Яном у присутності їхнього дядька Міхала та грона місцевих урядників відбувався поділ маєтку. Під час поділу були присутні подільський воєвода і коломийський староста Міхал Мужило з Бучача, галицький каштелян Анджей Фредро з Плешовець, Якуб Бучацький з Підгаєць та П а вел з Петрилова: AGZ. - Т. XII. - № 3 428. - S. 329. Тобто у присутності членів родини і свояків. Старшому з них М іхалові відійшли міста Язловець, Червоногрод, Ольчедаїв, Серет, Давидівці або Шипівці на р. Серет разом з містами, замками та селами ( bona laszlowyecz et Czyrwonogrod, Olczedayow, Szereth, Dawydowcze alias Sypowcze super jluvio Szereth cum opidis, castris et villis) та іншими маєтками у Подільському воєводстві вартістю (радше боргом королівської скарбниці) на суму 2 тисячі гривень. Менший брат Ян отримав у своє володіння Монастириську, Лядське,Пархову, Переволоку, Шопову, Чернелицю разом з містами, форталіціями, селами та маєтками у Галицькому, Теребовельському та Коропецькому повітах ( bona Manashtiriska, Laczskye, Parchowa, Przewloką, Szopowa, Czernelycza cum opidis, fortaliciis, villis) [AGZ. - Т. XII. - № 3 4 2 8 . - S. 329]. Окрім низки сіл у згадуваних повітах, ішлося і про недобудований замок в Ольчедаєві ( castrum Olczydayow non muniret) та про замки і порти на р. Дністер або Дністровському лимані Караул, Качебіїв, Маяк, Чорногрод, Балабки разом з селами, митницями, портами морськими та рибними (super vel cittrafluvium Dnyastr marinis videlicet Carawl, Caczyebeyow, Mayak, Czarnygrod, Balabky cum omnibus villis, teleoneis, portubus, marinis et piscaturis) [AGZ. - Т. XII. - № 3438 . - S. 330]. З наведеного переліку об’єктів видно, що інтереси родини простягалися на величезну територію аж до узбережжя Чорного моря. Питання, наскільки вони були реальними і наскільки виконав Теодорик з Бучача положення королівського привілею на Кам’янецьке генеральне староство від 1 4 4 2 р. про поширення чи закріплення королівської присутності на чорноморському узбережжі, є відкритим. І це лише частка з того, що вже на той час було у розпорядженні родини панів з Бучача. Рух маєтків був для Теодорика одним з джерел готівки, як це видно з іс торії села Кросенки у Львівському повіті, суперечки за яке тривали щонай менше від 1419 до 1440 рр. 4 липня 1 4 4 2 р. Теодорик поступився цим селом за 6 0 0 гривень польської монети львівському підчашію Миколаю Клушові з Вижнян3. Сума трансакції, як на той час, була великою. [Katalog dokumentów pergaminowych ze zbiorów Tomasza Niewodniczańskiego w Bitburgu. -Ne 65. - S. 31. ]Під час ревізії 1469 p. документи на Кросенки ( Croszna) показав Павел Клуш (Pau.lus Clusz) син Миколая Клуша з Вижнян. Див.: Bona Regalia. - S. 67. Миколай мав синів Миколая і Павла, а також доньку Зофью (Софію) див.: Katalog dokumentów pergaminowych ze zbiorów Tomasza Niewodniczańskiego w Bitburgu. - № 82. - S. 39. Якщо спробувати оцінити вартість заставлених маєтків панів з Буча ча, то, за приблизними підрахунками Владислава Семковича, на 1 4 6 9 р. ця сума становить близько 19 6 8 0 гривень1. Разом з Одровонжами, які так само використали на свою користь посідання впливових урядів у Руському воєводстві, пани з Бучача за Владислава III та Казимира IV використали такі самі інструменти для нарощування свого маєтку, став ши одними з найбільших землевласників на руських землях Польського королівства1 2. Основу подільського маєтку (насамперед ідеться про Теодорика з Буча ча та його синів) було покладено, як не дивно, за часів панування Вітовта (див. III. 1.3), коли Теодорик отримав цілу низку населених пунків у П о дільській землі. Переважно це були села у Червоногродському повіті. Але насамперед 1417 р. Теодорик викупив з рук Дерслава Конопки з Кожухова міста Бучач і Заліщики (між Бучачем та Язлівцем), 1427 р. Міхал Мужило перевів Бучач і три села на дідичне право з ленного3. 1424 р. Вітовт надає Теодорикові з Бучача, на той час уже червоногродському старості, за інфор мацією Стадніцького, чотири села: Поповці, Гуменець, Хмельова та Летяче у Червоногродському повіті1. Того ж таки року у серпні Вітовт записує 100 гривень подільських напівгрошів пасованому Теодорикові Бучацькому на селах Печорній на р. Дністер та Бласківцях у Червоногродському повіті1 2. Якщо до цього додати документ старости Єжи Ґедиґольда на с. Дрогичів у тому ж таки повіті, то можна твердити, що саме від 20-х років X V ст. по чалося зростання заборгованості королівського скарбу внаслідок частих за- писів-позик під місто і замок Червоногрод та навколишні села. Фактом зали шається те, що Бучацькі у такий спосіб нарощували свою власність навколо Бучача таЯзлівця, перетворюючи не тільки Червоногродський, а й сусідній Коропецький повіт Галицької землі на майже повністю підконтрольні собі території, що, своєю чергою, давало ресурс для формування широкого клі- єнтарного кола серед місцевого зем янства-шляхти. Після вдалої акції з повернення Поділля під владу Владислава II Яґайла Теодорик отримав у червні 1431 р. у заставу за чималі на той час і для цього регіону кошти 40 0 гривень у монеті польської лічби на місто Ялтушків із прилеглими селами Тріхівцями, Дробишівцями, Тимановцями, Ровом, Іва- никівцями, Внучківцями, Комаровцями, територією Хомина під лісом Старі Голизинці у Кам янецькому повіті (... in oppido Yolthoszow et villis Truchowcze, Drobissowcze, Tymankowcze, Row, Iwankowcze, Wnuczkowcze, Komarowcze, Chomina area sub silua Sthari Holisczyncze districtus Camenecen[si]...)3. Приблиз но в той час король позичає у нього під заставу замку в Кам янці 5 0 0 гривень, які 1436 р. Владислав III, перенесе на замок у Червоногроді4. Після цього у 1 440 р. на цьому ж таки Червоногродському замку разом з прилеглими селами король записав йому ще 3 0 0 гривень. Ц я акція була обумовлена тим, що король ще отримав шовковий плащ, тканий золотом і підбитий хутром з ласки, дві соболині шуби і т. д. Назагал серед цього було всього 80 соболиних шкур. За це староста отримував пра во збирати зерновий податок (vulgaliter sep) і поральне у Червоногродсько му повіті1. Це ще більше утвердило його у цьому регіоні. 7 березня 1 4 4 0 р. Владислав III, взявши від Теодорика з Бучача 4 шуби, ткані золотом, і 2 коней, пообіцяв на найближчому сеймі (коронному з’їзді) перевести йому на дідичне право 17 сіл або відповідно розплати тися за подарунок. Села, про які йшлося, розміщувалися у Червоногрод ському та Коропецькому (вже не у Подільському воєводстві) повітах (in terra Russie et districtibus Czerwonogrodensi et Cropicziensi sitas) 1 2. Того ж дня король записав йому вже вкотре на Червоногроді 2 0 0 гривень та за плащ, підшитий соболями, 100 гривень3. Цей приклад засвідчує нам ціну коштовних подарунків Теодорика. Адже переважна більшість сіл, які за ставлялися Владиславом III на території Західного Поділля, оцінювалися в 2 0 - 1 0 0 гривень4. Це може бути непрямим доказом співпраці Теодори ка з купецькими корпораціями у містах на узбережжі Чорного моря та контролю над всією східною торгівлею, адже основні торговельні шляхи проходили через Кам’янець, Снятии і Коломию, які перебували під кон тролем братів5. Ще двома актами у 1 4 4 2 р. король записав на замку і місті Червоногроді 122 гривні, взявши на себе борг галицького каштеляна Яна Влодковича та 2 0 0 гривень боргу Павла з Сенна6. Ключовим моментом у кар’єрі Теодорика стає надання йому 2 9 вересня 1 442 р. у Буді Кам’янецького генерального староства з надзвичайно широ кими повноваженнями за фантастичні як на той час гроші - 3 0 0 0 гривень польської монети. А коли наступного дня за чергові 3 0 0 0 гривень він отри мав ще й міста Караул, Чорногрод, Качебіїв, це поставило його чи не на перше місце серед королівських кредиторів якщо не в Короні Польській, то на руських землях точно. Лише Одровонжі могли тримати більші суми коро лівського боргу, але випадок Теодорика цікавий тим, що впродовж нетри валого правління Владислава ПІ він віддав за маєтки та уряд королівського намісника у Кам’янці суми набагато більші, ніж усе, що було заставлено на території Західного Поділля й Подільського воєводства протягом X V ст. Фіксація у відповідному документі королівського надання причорномор ських міст (яке заслуговує на більш ретельне висвітлення в історіографії2) поставила Теодорика на перше місце серед королівських урядників не тільки на Поділлі, а й на руських землях загалом. Бо якщо обережно при пустити співпрацю Теодорика з генуезькими та венеційськими колоніями у Причорномор'ї; що без участі або невтручання татар було би проблема тично; тоді зрозумілою є наявність у Теодорика з Бучача значних сум готів ки; які він позичає королеві та шляхті11 Така співпраця могла початися ще наприкінці 20-х років X V ст., за панування Вітовта, періоду певної стабільності у цьому регіоні. П ро це свідчать подорожні нотатки П еро Тафура від 1438 р. Описуючи татар, він зазначає: «В он и (татари) воюють проти сусідніх християн, захоплюють їх у полон і продають у Кафі, особливо після смерті пана Вітольдо, який правив Литвою і Руссю, був братом королеві Польщі й помер без спадкоємців. Коли король Польщі успадкував його землі, тому що вони були далеко розташовані від Польщі, люди не хотіли його мати правителем, отже, країна була розділена і таким чином втрачена». Галенко О. Крим у 1438 р. (Подорожні нотатки Перо Тафура) / / Україна в минулому. - Київ-Львів, 1996. - Вип. VIII. - С. 181 - 1 8 2 . Коментуючи цей фрагмент, Олександр Галенко припускає наявність руського населення і поселень у степу, яке, не будучи захищене державою, вже тоді стало потрапляти на Кафський ринок як невільники. Там само. - Прим. 24. - С. 182 13 серпня 1448 р., за нового володаря Казимира IV, у Кам'янці місто Червоногрод було переведено з польського на магдебурзьке право [Книги польской коронной метрики X V столетия. - Т. 1. Книга № 1 0 1 4 4 7 -1 4 5 4 гг. - Варшава,1914. - № 53. - С . 4 2 -4 3 . Реґест: M RPS. - Pars І. - № 4 4 .]Одним з останніх записів на Червоногроді у X V ст. для панів з Бучача був запис для Міхала з Язлівця 2 листопада 1481 р. [Księga Metryki Koronnej podkanclerzego Andrzeja Oporowskiego z lat 1 4 7 9 -1 4 8 3 ze spuścizny Antoniego Prochaski / Wyd. G. Rutkowska. - Warszawa, 20 0 5 . - № 43. - S. 72. На жаль, зі збереженого реґесту ми не знаємо про суму, на яку його було зроблено. 1 Semkowicz W. Ród Awdańców. - S. 2 7 2 -2 7 3 . Т ут спроба підрахунку маєтку панів з Бучача. 2 П ро руський маєток Одровонжів див.: Górski К. Ród Odrowążów w wiekach średnich / / Rocznik Heraldycny. - R . 8. - 1 9 2 6 -1 9 2 7 . - S. 6 0 -6 8 ; За браком привілею на генеральне русь ке староство цікавою є інформація документа від 16 жовтня 1461 р., виставленого у Самборі генеральним руським старостою Анджеєм Одровонжем зі Спрови, яким він надає Ячкові Семашкевичу зі Стронної, дбаючи про загосподарювання краю, поле, зване Іляшова Поляна на р. Сян в Самбірському повіті Руської землі. Див. реґест: Katalog dokumentów pergaminowych Biblioteki Czartoryskich w Krakowie / Opr. W. Szelińska, J. Tomaszewicz. - Kraków, 1975. - Cz. I. Dokumenty z lat 1 1 4 8 -1 5 0 6 . - № 5 98. - S. 259. 3 Stadnicki K. Wspomnienie o Abdankach, Konopkach, Buczackich i Jazłowieckich jako pierwszych kolonizatorach Podola / / Rozprawy i sprawozdania Wydziału Historyczno-Filozoficznego Akademii Umiejętności. - T. 7. - Kraków, 1877. - S. 1 2 6 -1 2 7 . Стадніцький наводить лише коротку інформацію про цей документ, оригінал якого на той час був в архіві у Ланьцуті й відпис із нього йому надав Романовський. Наводжу цей текст повністю: «Ale w г. 1417 Derslaw Konopka był właścicielem miast (oppida) Buczacz i Załosice i w tym roku odsprzedał je Teodorowi Jazłowieckiemu, Łj. dziedzicowi Jazłow.ca. Świadczy o tern dokument w przywatnym jednym zbiorze ukrywający się>>. Януш Куртика припускав, що Конопка посів Бучач наприкінці 1404 р., але так і не спромігся перевести Бучач та ці три села з ленного на дідичне право, як це зробив Міхал Мужило у 1427 р. (ZD M . - Cz. VII. - № 20 1 2 - S. 2 2 7 -2 2 9 ). Див.: Kurtyka J. Repertorium podolskie. Dokumenty do 1430 г. - № 127. - S. 209, № 173. - S. 225. У цій історії бракує оригіналу документа з Ланьцута, який нібито бачив Стадніцький, і до кумента, як від Теодорика Бучач перейшов до його брата Міхала Мужили? 1 Kurtyka J. Repertorium podolskie. Dokumenty do 1430 г. - № 163. - S. 22 0 . Цей же документ було підтверджено Владиславом II Яґайлом у 1428 р. Ibidem. - № 180. - S. 2 2 7 . Наявність преце денту, коли за життя Вітовта Яґайло на прохання шляхтича підтверджує акт надання на території Поділля, є наразі єдиним. Але воно демонструє нам те, що ця територія була лише у доживотно- му розпорядженні Вітовта, а також і той факт, що тут була застосована процедура, яка пізніше знайшла своє відображення у старостинських записах на королівщинах, коли після старостинсь- кого привілею процедура вимагала підтвердження акта надання ще й королівським привілеєм. Про це див.: Михайлівський В. Документи подільських (камянецьких) генеральних старост на заставу королівщин (1 4 4 2 -1 5 0 6 рр.) / / Київська старовина. - 2 0 0 3 . - № 2. - С. 70. 2 AGAD. - Tzw. M L. - Dz. IV В. - Sygn. 17. - К . 1 6 5 -1 6 5 v. Див. також.: Михайлівський В. Західне Поділля під володінням Вітовтау 1 4 1 1 -1 4 3 0 роках: надавча політика у світлі документів. - С. 124; Kurtyka J. Repertorium podolskie. - № 165. - S. 2 21. 3 AGAD. - A Z. - Sygn. 32. - K . 9 3 3 та 966. У цьому документі для Теодорика вперше подано його титулатуру як генерального подільського старости {Theodoro de Buczacz capitaneo Podoliae generali). Взагалі з Ялтушковом вийшла дивна історія, бо менш ніж за місяць, 2 7 червня 1431 р., Яґайло заставив його своєму слузі Миколаю Клоху (поЫЧ Nicolao Kloch familiari suo) за 100 гри вень. AGAD. - A Z. - Sygn. 32. - К . 9 66. 4 ZD M . - Cz. VIII. - № 2 1 8 5 . - S. 1 2 -1 3 . Н а жаль, у тексті документа не сказано, міста чи замку в Кам'янці. 1 Ibidem. - № 2 2 4 6 . - S. 7 2 -7 3 . 2 Ibidem. - № 2 2 5 2 . - S. 7 7 -7 8 . 3 Ibidem. - № 2 2 5 3 . - S. 7 8 -7 9 . 4 Михайлівський В. Надання земельної власності у Подільському воєводстві за панування Владислава III (1 4 3 4 -1 4 4 4 ) //Український археографічний щорічник. Нова серія. - Вип. 8 /9 . - С . 2 4 3 . 5 Про те, що Кафа була одним з центрів реекспорту й поширення коштовних шовкових тка нини у регіоні, див.: Еманов А . Г. Развитие торговых связей Кафы в X H I-X V веках / / Северное Причерноморье и Поволжье во взаимоотношениях Востока и Запада в X II-X V I веках / Отв. ред. Г. А . Федоров-Давыдов. - Ростов-на-Дону, 1989. - С. 1 9 -2 2 . 6 ZD M . - Cz. VIII. - № 2 3 9 0 . - S. 198; № 2 4 3 3 . - S. 2 3 6 -2 3 7 . Важливим моментом у праві кам янецьких королівських намісників став привілей Теодорикові з Бучача на Кам янецьке генеральне староство від 2 9 ве ресня 1442 р. Одне з його положень покладало на старосту обов'язок спла ти упоминків татарському ханові. Згідно з ним, до суми 500 гривень король додавав ще 200 гривень на згадані щорічні упоминки ханові «в знак стійкої приязні» (amicitiae continuandae causa)} після трьох років таких виплат Теодо рик мусив сплачувати упоминки власним коштом3 (на це положення привілею звернув свого часу увагу Оскар Халецький4). Як бачимо, у цьому конкретному випадку йшлося про перенесення фінансових забов’язань від короля до компе тенції подільського старости на східному пограниччі Корони. 3 AGAD. - A Z. - Sygn. 32. - K. 936. 4 Halecki O. Z Jana Zamoyskiego inwentarza Archiwum Koronnego. Materiały do dziejów Rusi i Litwy w X V wieku. - S. 2 0 -2 1 . ×1 NN; ×2 [p. 1449] Katarzyna z Martynowa, Monasterzysk, Jazłowca; Катажина з Мартинова, донька Крчона (K rczon )1 1AGZ. - X ХП. - № 2053. - S. 179.11 березня 1448 р. Теодорик з Бучача зробив запис 300 гривень на своїх дідичних маєтках (bonis suis hereditariis)містові Монатириську та Добравода, Гжегожев, Шпиків для свої дружини Катерини - доньки Крчона з Мартинова (Katherinefilie Krczon de Martinów).
4/1. Міхал Мужило син Міхала (1439, †1470); Мужило - це молдавський або волоський варіант імені Михайло, а в нашому варіанті М іхал. kaszt. kamieniecki 1460, woj. podolski 1465, st. śniatyński i kołomyjski. Мужило (Muzylonis de Buczacz Sniatinensis capitaneorum) 14 квітня 1439 p. фігурує з-поміж свідків присяги руської шляхти у Мостиськах у. гроні урядників і шляхтичів Русь кого воєводства [Spieralski Z. Z dziejów Archiwum Koronnego Krakowskiego. Kopiariusz Jana Łaskiego (oko ło 1 5 0 5 ). Część pierwsza. - № Ad 35. - S. 137.] О поднесеню Швидригайла на князство Литовское. Року 1440 Ц. Отправивши погреб Витолтови пристойный на замку Ч Виленском, кроль Ягейло Швидригайла, брата своего рожоного, a Витолтови 50 стриЂчного 51, чловЂка перхливого и неуставичного, и пияницу обжирливого Ш, на панст†Литовском преложил. Обачивши то, нЂкоторые панове коронные потужные, звлаща Грицко Кердиевичь 51А Феодоровичь 51Б, Михайло Мужило, братия з Бучача, \л.506об.\ и иншие отчизны своей милозычливыи, притягнули под Каменец и послали до Долгерда старости 52 каменецкого,http://litopys.org.ua/psrl3235/lytov05.htm був кам'янецьким каштеляном у 1 4 6 0 -1 4 6 6 рр. та аж до своєї смерті - воєводою подільським у 1 4 6 6 -1471 рр. Варта уваги його старостинська кар'єра у Снятині та Коломиї, де протягом 1 4 3 6 -1 4 7 0 рр. він контролював прикордонний регіон, через який ішла одна з головних торговельних артерій, а Коломия була місцем видобут ку солі для значної території тогочасних руських земель1. Про те, що старостування у Снятині було дуже прибутковою справою, свідчить документ з пізнішого часу. 1570 р. король Сиґізмунд II Август на дав на три роки Станіславові Бажі, на той час надвірному маршалкові та снятинському старості, побор цла і мита від чужоземців, що вивозять това ри з Речі Посполитої, а за це той мав обов’язок платити щорічно до Скарбу 15 0 0 0 злотих1. Отже, якщо такою була щорічна сума сплати до скарбу на прикінці панування Сиґізмунда II Авґуста, то можемо лише гадати, яким міг бути реальний прибуток старости у Снятині на той час, а тим паче - за ча сів старостування там представників родини панів з Бучача протягом X V ст. Наприкінці варто зазначити, що середній брат у джерелах часто названий Мужилом або Міхалом Мужилом, аби у такий спосіб відрізнятися від стар шого брата Міхала, а раніше - від батька Міхала Авданця. 1 Urzędnicy podolscy X IV -X V III wieku. Spisy. - № 192. - S. 6 4 -6 5 , № 6 2 4 . - S. 142 та комен тар на S. 193. Міхал Мужило 7 червня 1471 р. є свідком на документі Кам’янецького земського суду для свого племінника Міхала з Бучача та з Язлівця: Центральний державний історичний архів України у м. Львові. - Ф. 181. - On. 2. - Спр. 1653.: «Presentibus Magnifici et generosis nobili.bus...Muzhylo deBuczaczpalatino terrePodolie quod libet Snathyniensi et Colomiensi Capitaneus...». Ця інформація значно зменшує прогалину у списку подільських урядників, де остання згадка про Міхала Мужила як подільського воєводу зазначена 2 2 - 2 3 серпня 1470 р., а перша згадка про його наступника на цьому уряді Анджея Фредра подана 2 3 березня 1472 р. Сам Анджей Фредро, на той час галицький каштелян, є свідком цього ж документа. 2 Katalog dokumentów pergaminowych ze zbiorów Tomasza Niewodniczańskiego w Bitburgu. - № 3 3 6 .- S . 169. Представники родини панів з Бучача згадуються під час укладання угоди з воєводою Олександром 2 4 березня 1455 р.; тут з боку коронних панів присутні пан Мужило, на той час снятинський та коломийський староста, пан Бартош з Язлівця, подільський староста, серед коронної шляхти зазначені подільський підкоморій Миколай Подо- лець та камянецький земський суддя Зиґмунт з Новоселиці та подільський зем янин Ян Бахавський (пана Іана Баговского), який належав до оточення Бартоша і володів селом Баговиця над Дністром. [Уляницкий В. Материалы для истории взаимных отошений. -№ 77. - С. 85.]
5/1. Войцех син Міхала Уперше він присутній серед свідків документа М іхала та Теодорика з Бучача, коли вони у 1401 р. повторно забезпечують парафію костелові в Бучачі. У джерелах він не виступає як урядник, я кий міг би більш-менш дорівнятися до своїх братів. Можна припустити, що на момент виставлен ня цього документа він був неповнолітнім. П ро те, що у другому поколінні панів з Бучача був ще й четвертий брат Войцех, дізнаємося з акта повторної фундації для костелу в Бучачі, який було виставлено братами. Він згаданий другим на листі свідків після Пран- доти Копичинського з означенням «наш брат Войтко» (Woythkone jratre nostro)1. Щ одо нього постає кілька запитань. Чому він тоді не фігурує серед співвиставців цього документа, який виставлено від імені М іхала і Теодо- рика, власників Бучача? Чому його вміщено на листі свідків не на першому місці, де першість віддано Прандоті з Копичинець, який був присутній і під час попереднього акта, зробленого батьком братів? Чи, можливо, він ще не був повнолітній? Адже після нього подано лише урядників з Бучача - М іха ла, воєводу та Януша, війта1 2. Ще раз бачимо його серед свідків документа, виставленого у Галичі 15 серпня 1418 р. (Воитоко пана старостинь брат) братом М іхалом, на той час галицьким старостою 3. Останнім документом, де згадується Войцех, є, власне, фундаційний документ костелу у Петликів- цях, виставлений ним 14 серпня 1421 р., де він фігурує як дідич цієї місце вості (Albertus heres dePeklikowcze Oppido nostro)1 1 AGZ. - Т. V. - XXIV. - S. 3 1 ; Tylus S. Fundacje kościołów parafialnych w średniowiecznej archidiecezji lwowskiej. - S. 110. 2 AGZ. - T. V. - № XXIV. - S. 31. 3 Розов В. Українські грамоти. - № 4 8 . - С. 89 . 1 AG Z. - Т. П. - № X L I. - S. 6 8 ; Tylus S. Fundacje kościołów parafialnych w średniowiecznej archidiecezji lwowskiej. - S. 183. 6/1. ........... донька Міхала доньку, яка, за літописом Биховця, була дружиною віленського старости Ґаштольда (легенда про Ґаштольдів Абданків). Інформація літопису Биховця про кам'янецького старосту Ґаштольда е суперечливою, оскільки його поява тут пов язана з випра вою Ольґерда проти подільського князя Федора Коріатовича, який не хотів коритися йому. Але ця інформація не може корелюватися з тим, що Ольґерд помер у 1377 р., коли Федір ще не був подільським князем. « У koli Gasztold deriał Катепес Podolskij i ieżdżwał czasto do pana Buczackoho, w kotoroho była doczka, dewka welmi krasna, у starosta kamenecki Gasztolt, prosił pana Buczackho (sic!), aby tuiu doczku swoiu za neho dał w małżonku; у Bu.czacki rek: Ja bych za tebe rad dał doczku swoju, lecz mi sia ne hodyt doczki swoieja chrystyianki za tebe pohanina daty, aczkolwiek jesi pan welikij, a koli sia ochrystycz (sic!) w naszu wiru, ia ieie za tebe dam. Ystarosta kamenecki Gasztolt ochrystyłsia, у tuiu doczku pana Buczackoho sobi za małżonku wziął. Y ko.lisia ochrystył w Ladckuiu wiru, у dali imia temu Petr». [Хроника Быховца / / Полное собрание русских летописей. - Санкт- Петербург, 1907. - Т. 17. Западнорусские летописи. - С . 4 9 8].
III Jan син Міхала (†po 1448); староста у Теребовлі.
Mikołaj син Міхала Piotr син Міхала z Czesybiesów дідич Чешибеші
Jakub син Міхала z Podhajec (*1430/1438 †1501); kaszt. halicki 1472, woj. i st. generalny podolski 1485, woj. ruski 1499, st. chełmski i hrubieszowski; у другій половині X V ст. маємо лише опосередковане свідчення про присутність представників родини панів з Бучача у молдав ських справах, а саме: участь галицького каштеляна Якуба з Бучача у посоль стві до Валахії 1483 р. або на початку 1 4 8 4 р., за яке він як винагороду отримав запис у 10 гривень на с. Литвиновці у Подільській землі. Можливо, це посольд ство було пов’язано з турецькою експансією у Північному Причорномор’ї, а з цим - втратою виходу до Чорного моря для Корони Польської. [M RPS. - VoL І. - № 1659]. був у 1 4 7 2 -1 4 8 6 рр. галицьким каштеляном, у 1 4 8 5 - 1497 рр. - подільським воєводою, у 1 4 9 9 -1 5 0 1 рр. - воєводою руським, одночасно кам’янецьким генеральним старостою 1 4 8 6 -1 4 9 2 рр. після дво юрідного брата Давида. До того ж він був грубешівським (1 4 9 7 ) та холм- ським (1 4 9 9 -1 5 0 1 ) старостою5 5 Urzędnicy podolscy X IV -X V IU wieku. Spisy. - № 55 2 . - S. 1 2 9 -1 3 0 , № 6 2 8 . - S. 1 4 3 -1 4 4 . Та коментар на S. 193. Michał син Міхала (†zapewne 1450) помер під час походу до Молдавського князівства. Імовірно, що саме Ян і М іхал брали участь у конфедерації Спитка з Мельштина у 1439 р.В акті конфедерації, виставленому 3 травня 1439 р., серед 168 шляхтичів краківської, сан- домирської, люблінської і руської земель бачимо: « .. Joannes et Michael de Buczacz...»: Prochaska A . Konfederacya Spytka z Melsztyna. - Lwów, 1887. - S. 86. Така послідовність імен наявна лише серед дітей старшого з братів Міхала. Імовірно, що саме його надгробок був у Переворську (Пшеворську) до 1905 р. у пара фіяльному костелі св. Духа. Пшемислав Мрозовський подає інформацію, що це поховання М і хала Мужили з Бучача герба Абданк, сина подільського воєводи Міхала, померлого у 1450 р.: Mrozowski Р. Polskie nagrobki gotyckie. - Warszawa, 1994. - № II. 106. - S. 28 6 . Але в Міхала не було сина Міхала Мужили. Найімовірніше, це поховання належить Міхалові, який загинув під час молдавського походу 1450 р. Бартош син Теодоріка з Бучача (+1457), отримав уряд кам’янецького старости по смерті батька й тримав його до 1 4 5 7 р., коли загинув у сутичці з татарами Цей уряд він, імовірно, поєднував з урядом кам’янецького каштеляна у 1 4 5 6 - 1 4 5 7 рр.1Urzędnicy podolscy X IV -X V III wieku. Spisy. -№ 190. - S. 64, № 54 5 . - S. 1 2 6 -1 2 7 . Та коментар на S. 193. Представники родини панів з Бучача згадуються під час укладання угоди з воєводою Олександром 2 4 березня 1455 р.; тут з боку коронних панів присутні пан Мужило, на той час снятинський та коломийський староста, пан Бартош з Язлівця, подільський староста, серед коронної шляхти зазначені подільський підкоморій Миколай Подо- лець та камянецький земський суддя Зиґмунт з Новоселиці та подільський зем янин Ян Бахавський (пана Іана Баговского), який належав до оточення Бартоша і володів селом Баговиця над Дністром. [Уляницкий В. Материалы для истории взаимных отошений. -№ 77. - С. 85.] Міхал син Теодоріка з Бучача (+1511), стольник галицький 1493, підкоморій галицький, стольник і староста камянецький, упродовж 1 4 5 8 - 1 4 6 4 рр. був старостою у Кам’янці, і саме з його рук було викуплено Кам’янець, а частину боргу короля перенесено на Червоногрод. Після 1 4 6 4 р. він був старо стою у Червоногроді й мав скромні, як на попередній уряд, становище родини, уряди галицького стольника у 1 4 7 9 - 1 4 9 6 рр. та галицького під коморія у 1 4 9 8 -1 5 1 1 рр.1 2 Така різка зміна могла бути пов’язана з актом викупу Кам’янця з рук цієї гілки родини панів з Бучача і небажанням бачити королівським на місником у Кам’янці когось із них. Н е варто й недооцінювати боротьбу за впливові уряди на руських землях іншими можновладними родинами, насамперед панами Одровонжами і панами з Ходчі. Якщо перші голо вну увагу приділяли Львову та самбірській економії, т о Ходецькі про тягом 6 0 -х років X V - початку X V I ст. двічі були генеральними старо стами у Кам’янці3. Лише через майже двадцять років король надасть Кам’янецьке староство представникам іншої гілки панів з Бучача (див. далі). 2 Urzędnicy podolscy X IV -X V III wieku. Spisy. . - № 546. - S. 1 2 7 -1 2 8 . Та коментар на S. 193. 3 Urzędnicy podolscy X IV -X V IU wieku. Spisy. - № 54 7 . - S. 1 2 8 -1 2 9 ; № 5 5 3 . - S. 130. 11 травня 1 469 р. між синами Теодорика з Бучача Міхалом та Яном у присутності їхнього дядька Міхала та грона місцевих урядників відбувався поділ маєтку. Під час поділу були присутні подільський воєвода і коломийський староста Міхал Мужило з Бучача, галицький каштелян Анджей Фредро з Плешовець, Якуб Бучацький з Підгаєць та П а вел з Петрилова: AGZ. - Т. XII. - № 3 428. - S. 329. Тобто у присутності членів родини і свояків. Старшому з них М іхалові відійшли міста Язловець, Червоногрод, Ольчедаїв, Серет, Давидівці або Шипівці на р. Серет разом з містами, замками та селами ( bona laszlowyecz et Czyrwonogrod, Olczedayow, Szereth, Dawydowcze alias Sypowcze super jluvio Szereth cum opidis, castris et villis) та іншими маєтками у Подільському воєводстві вартістю (радше боргом королівської скарбниці) на суму 2 тисячі гривень. Менший брат Ян отримав у своє володіння Монастириську, Лядське,Пархову, Переволоку, Шопову, Чернелицю разом з містами, форталіціями, селами та маєтками у Галицькому, Теребовельському та Коропецькому повітах ( bona Manashtiriska, Laczskye, Parchowa, Przewloką, Szopowa, Czernelycza cum opidis, fortaliciis, villis) [AGZ. - Т. XII. - № 3 4 2 8 . - S. 329]. Окрім низки сіл у згадуваних повітах, ішлося і про недобудований замок в Ольчедаєві ( castrum Olczydayow non muniret) та про замки і порти на р. Дністер або Дністровському лимані Караул, Качебіїв, Маяк, Чорногрод, Балабки разом з селами, митницями, портами морськими та рибними (super vel cittrafluvium Dnyastr marinis videlicet Carawl, Caczyebeyow, Mayak, Czarnygrod, Balabky cum omnibus villis, teleoneis, portubus, marinis et piscaturis) [AGZ. - Т. XII. - № 3438 . - S. 330]. З наведеного переліку об’єктів видно, що інтереси родини простягалися на величезну територію аж до узбережжя Чорного моря. Питання, наскільки вони були реальними і наскільки виконав Теодорик з Бучача положення королівського привілею на Кам’янецьке генеральне староство від 1 4 4 2 р. про поширення чи закріплення королівської присутності на чорноморському узбережжі, є відкритим. І це лише частка з того, що вже на той час було у розпорядженні родини панів з Бучача.
Ян син Теодоріка з Монастириськ (+ після 1471), учасник поділу маєтків у 1 4 6 9 р., посвідчений у джерелах лише співдержавцем Кам’янця у 1 4 6 1 -1 4 6 3 рр. та старостою Червоногрода після 1 4 6 8 р.4 4 Urzędnicy podolscy X IV -X V IU wieku. Spisy. - № 54 6 . - S. 1 2 7 -1 2 8 . Та коментар на S. 193. (є припущення що Ян був позашлюбним сином свого батька), 11 травня 1 469 р. між синами Теодорика з Бучача Міхалом та Яном у присутності їхнього дядька Міхала та грона місцевих урядників відбувався поділ маєтку. Під час поділу були присутні подільський воєвода і коломийський староста Міхал Мужило з Бучача, галицький каштелян Анджей Фредро з Плешовець, Якуб Бучацький з Підгаєць та П а вел з Петрилова: AGZ. - Т. XII. - № 3 428. - S. 329. Тобто у присутності членів родини і свояків. Старшому з них М іхалові відійшли міста Язловець, Червоногрод, Ольчедаїв, Серет, Давидівці або Шипівці на р. Серет разом з містами, замками та селами ( bona laszlowyecz et Czyrwonogrod, Olczedayow, Szereth, Dawydowcze alias Sypowcze super jluvio Szereth cum opidis, castris et villis) та іншими маєтками у Подільському воєводстві вартістю (радше боргом королівської скарбниці) на суму 2 тисячі гривень. Менший брат Ян отримав у своє володіння Монастириську, Лядське,Пархову, Переволоку, Шопову, Чернелицю разом з містами, форталіціями, селами та маєтками у Галицькому, Теребовельському та Коропецькому повітах ( bona Manashtiriska, Laczskye, Parchowa, Przewloką, Szopowa, Czernelycza cum opidis, fortaliciis, villis) [AGZ. - Т. XII. - № 3 4 2 8 . - S. 329]. Окрім низки сіл у згадуваних повітах, ішлося і про недобудований замок в Ольчедаєві ( castrum Olczydayow non muniret) та про замки і порти на р. Дністер або Дністровському лимані Караул, Качебіїв, Маяк, Чорногрод, Балабки разом з селами, митницями, портами морськими та рибними (super vel cittrafluvium Dnyastr marinis videlicet Carawl, Caczyebeyow, Mayak, Czarnygrod, Balabky cum omnibus villis, teleoneis, portubus, marinis et piscaturis) [AGZ. - Т. XII. - № 3438 . - S. 330]. З наведеного переліку об’єктів видно, що інтереси родини простягалися на величезну територію аж до узбережжя Чорного моря. Питання, наскільки вони були реальними і наскільки виконав Теодорик з Бучача положення королівського привілею на Кам’янецьке генеральне староство від 1 4 4 2 р. про поширення чи закріплення королівської присутності на чорноморському узбережжі, є відкритим. І це лише частка з того, що вже на той час було у розпорядженні родини панів з Бучача. У проведеній того ж 1 4 6 9 р. ревізії маетностей у руських землях К оро
ни Польської знаходимо цікаву згадку про документ Казимира ПІ (regis
Casimiri antiqui) на село Лятове (super villam Lathowe) у Галицькому пові
ті (in Haliciensi). Цей документ комісарам представив Ян з Бучача разом
з привілеями на Литвинів, Березівці, Петриків та Козову 4 Bona Regalia. - S. 4 2 . Н а цей документ звернув увагу Владислав Семковичу своїй монографії про рід Авданців. Semkowicz W . R ód Awdanców w wiekach sriednich. - S. 2 5 5 . Він припускав появу цього привілею від Казимира Ш на 1 3 5 2 -1 3 7 0 рр., який, на його думку, був адресований Міхалові Авданцю. Щодо локалізації цього села, то, на думку О. Яблоновського, яку підтримав і В. Семкович, це с. Литятин неподалік Козової. І якщо це не
помилка писарів, то принаймні це може бути певним часовим маркером, який дає підстави припустити, що Авданці, а можливо, й Міхал Авданець,з'являються на руських землях чи вперше фіксуються тут як місцеві при наймні у 60-ті роки X IV ст.
Анна донька Теодоріка вийшла заміж за Менжика Прухницького. Ельжбета донька Теодоріка була заміжня тричі: вперше - за Станіславом з Ходоровставу (другий шлюб з цією ро диною), вдруге - за Єжим Хандою з Бартодзеїв, а втретє - за Яном М асловським. Малґожата донька Теодоріка вийшла заміж за Ґунцера ( Guncrz)4, або Ґнєвика (Gnyewyek)5 (2). Міхал син Міхала Мужила Міхал Мужило, засвідчений джерелами лише як снятинський староста у 1471 р7
7 Urzędnicy podolscy X IV -X V IU wieku. Spisy. - № 62 4 . - S. 142. Та коментар на S. 194. (2). Ян син Міхала Мужила Ян Мужило, був так званим воєводою подільським у 1469 р., як уважають укладачі списку подільських урядників6.
6 Urzędnicy podolscy X IV -X V IU wieku. Spisy.. - № 62 4 . - S. 142. Та коментар на S. 193. Dawid син Міхала Мужила (z drugiego; †1485); stolnik kamieniecki 1472, podkomorzy halicki 1474, woj. podolski 1481, st. generalny podolski 1483, st. kołomyjski; Давид досяг більшого у своїй урядницькій кар’єрі. Спершу він був кам’янецьким стольником (1 4 6 6 /7 0 -1 4 7 3 ), можливо, га лицьким чашником (бл. 1474), галицьким підкоморієм (1 4 7 4 -1 4 7 6 ), коло мийським старостою (1 4 7 0 -1 4 8 4 ), подільським старостою (1 4 8 2 -1 4 8 3 ), що свідчить про забування Казимиром IV справи про викуп Кам’янця у 60-ті роки (можливо, король сприймав цю частину родини інакше, ніж Теодорика та його синів) або про відсутність альтернативи у регіоні на це місце. Остан нім урядом Давида був уряд подільського воєводи (1 4 8 0 -1 4 8 5 )[Urzędnicy podolscy X IV -X V IU wieku. Spisy. - №. - № 550. - S. 129, № 5 7 4 . - S. 134, № 627. - S. 143. Та коментар на S. 193] Katarzyna донька Міхала Мужила (z drugiego);
Małgorzata донька Міхала Мужила (z drugiego);
IV Jan син Яна внук Михала (†po 1475) Anna донька Яна × Дерслав з Говнова (Угновський з Радзанова), белзький каштелян. Уряд каштеляна тримав у 1 4 9 5 -1 5 0 8 рр.: Urzędnicy województwa bełskiego і ziemi chełmskiej X IV -X V III wieku. Spisy. - № 4 8 . - S. 32Anna донька Петра
Zuzanna донька Петра (пом. 8 травня 1501 р .) Jan Andrzej син Якуба (†1509) rotmistrz królewski 1497, dworzanin królewski 1502, podczaszy królewski 1504, st. rawski; Імовірно, Ян Анджей, брат Якуба, посвідчений у джерелах з титулом ко ронного підчашого і меджибізького старости, у 1503 р. згадується в угоді про перемир’я короля Олександра з великим князем московським Іваном ПІ, яке укладалося на шість років. Серед королівських послів зазначено підчашого коронного панаЯна Бучацького ( ...м подчашого королевьства Поленого, ста росту межыбодского пана Яна Бучацкого...; ...а я, Ян Бучацкии, староста межыбоскииt подчашыи королевства Полского... ) 1. Ц я інформація важлива ще й тому, що підтверджує не тільки намісництво Яна у Меджибожі, який дуже рідко у той час виступає у джерелах1 2, а й посідання ним надвірного уряду під чашого, який, згідно зі списком урядників Польського королівства він посі дав одночасно з Миколаєм Філіповським у 1 5 0 3 -1 5 0 6 рр.3 1 Lietuvos Metryka. Knyga Nr. 5 ( 1 4 2 7 -1 5 0 6 ). - P. 2 0 9 ,2 1 1 . 2 1453 p. Меджибіж згадано серед приватних міст Подільського воєводства: M RPS. - Pars L - № 192. Згадка про Меджибізький повіт походить з 1461 р., коли Казимир IV записує 50 гривень Миколайові Свирчу з Бедриховець на с. Плоскирів: AGAD. - Tzw. M L. - Dz. IV В. - Sygn. 17. - К . 2 0 0 v -2 0 1 . 3 Urzędnicy centralni i nadworni Polski X IV -X V III wieku. Spisy. - № 5 8 3 ,5 8 4 . - S. 1 0 2 -1 0 3
Jan Feliks син Якуба (†1507/1509) dworzanin królewski 1503, krajczy królewski 1509, st. płoński. був при дворі короля Олександра у 1 5 0 5 -1 5 0 6 рр. коронним крайчим4. 1506 р. усі троє братів отримали від короля Олександра підтвер дження прав усіх своїх батьківських маєтків5. 4 Urzędnicy centralni i nadworni Polski X IV -X V III wieku. Spisy. - .- № 2 7 7 .- S . 63. 5 M RPS. - Pars III. - № 2 7 1 9-
Jakub син Якуба (†1541); sekretarz królewski 1503, proboszcz lubelski 1505, bp kamieniecki 1507, chełmski 1518, płocki 1538, st. rawski. У 1487 р. на навчання до Краківського університету вписалися двоє бра тів - Якуб з Бучача (Jacobus de Buczacz magnifici domini palatini Podolie) та його брат Ян (Johannes frater eius eiusdem domini magnifici filius), які були сина ми подільського воєводи Якуба1. Якуб, почавши на самому початку X V I ст. кар’єру як королівський секретар (1 5 0 2 -1 5 0 7 ) та посланець (у цьому він підтримав родинну традицію) до Молдавії та Угорщини в справі Покут тя (1 5 0 3 -1 5 0 4 ) і до Ґданська та поморського князя Болеслава X у 1 507 р. (князь був одружений з донькою Казимира IV ). Духовну кар’єру розпочав пробощем у Любліні в 1505 р.1 2 Зокрема, він згадується у листі від молдав ського воєводи Стефана у 1503 р., де він зазначений ще як королівський се кретар3. 1507 р. він був номінований на катедру кам’янецького єпископа, де перебував аж до 1518 р. З його іменем пов’язують розбудову кам’янецької катедри Св. Апостолів Петра і Павла. Фундаційна плита з гербом Абданк та єпископськими символами до сьогодні є на одній з веж кам’янецької фор теці. Це є свідченням його практичної участі у використанні фонду, який постав з ініціативи папи Юлія II для побудови та реконструкції оборонних споруд у Польському королівстві від загрози, насамперед, турецького на паду4. Після столиці Подільського воєводства він був упродовж 2 0 років біскупом у Холмі. Вершиною його духовної кар’єри стала престижна і при буткова єпископська катедра у Плоцьку5 1 Album studiosorum Universitatis Cracoviensis. T. I (ab Anno 1400 ad Annum 1 4 8 9 ). - Cracoviae, 1 8 8 7 .- S . 284. 2 Wyczański A . Między kulturą a polityką. Sekretarze królewscy Zygmunta Starego (1 5 0 6 -1 5 4 8 ). - Warszawa, 1990. - S. 2 4 8 ; Chorążyczewski W. Przemiany organizacyjne polskiej kancelarii królews.kiej u progu czasów nowożytnych. - Toruń, 2007- - S. 83. 3 Lietuvos Metryka. KnygaNr. 5 (1 4 2 7 - 1 5 0 6 ) : Użrasymij knyga 5 / Parenge E . Banionis. - Vilnus, 1 9 9 3 .- P . 222. 4 Наріжна вежа кам’янецького замку має назву «папська» і на ній є фундаційна плнта із зо браження родинного герба папи Юлія II, який походив з родини Ровере (Giuliano della Rovere). 5 Про Якуба Бучацького як кам’янецького єпископа див. біографічний нарис: Prokop К . R . Biskupi kamienieccy od średniowiecza do współczesnośći. Szkice biograficzne. - Biały D unajec.Ostróg, 2 0 0 7 .- S . 6 1 -6 5 . Beata донька Якуба (від 1507 р. - пом. перед1515 р .)
Katarzyna донька Якуба Останньою представницею цього покоління була Катажина, котра була дружиною Яна Творовського (пом. 1547 р .)2. їхні діти Анджей та Ян писа лися вже Творовськими з Бучача, або Бучацькими Творовськими. Сама ж Катажина, як вдова та остання представниця нащадків М іхала, у середині 60-х років X V I ст. фігурує у джерелах як Катажина Бучацька3
2 Першим шлюбом Ян був одружений з Гоздзькою. Кар’єра почалася з уряду галицького підчашія та підстолія у 1 5 1 4 -1 5 1 9 рр. З 1519 р. кам’янецький каштелян, а з 1543 - подільський воєвода: Urzędnicy podoslcy XTV-XVIII wieku. Spisy. - № 197. - S. 6 6 ; № 6 3 5 . - S. 145. 3 BCzart. - Sygn. 1725/IV . - S. 2 2 2 ,2 3 0 . Теодорик син Міхала названий на честь діда (пом. після 1 518 р .), був одружений з Катажиною Колянкою з Далейова (пом. після 1544 р .) (другий шлюб з цією родиною), мали дітей - сина Єжего (пом. у 1 5 4 2 -1 5 4 3 рр.) та доньку Анну (була одружена з Єжи Давидовським), Димитр син Міхала (пом. 1513 р .) помер, не залишивши нащадків. Микола син Яна Язловецький-Монастириський (+1555), каштеляном камянецьким у 1543 році
Michał син Давида (†po 1489); st. śniatyński i kołomyjski Stanisław син Давида (†po 1489); st. śniatyński i kołomyjski Jan син Давида (†po 1489); st. śniatyński i kołomyjski Katarzyna донька Давида
Beata донька Давида
Anna донька Давида
V Єжи син Теодоріка (пом. у 1 5 4 2 -1 5 4 3 рр.) Анна донька Теодоріка
Анна донька Миколи імовірно, двічі заміжня: вперше -за Бжеським, а вдруге - за Цьолком). Дружинна донька Миколи
Юрій син Миколи Язловецький пом. 1575 р . Ротмістр королівський 1528 року, каштелян камянецький 1564 року, воєвода подільський 1567 року, воєвода руський і гетьман польний коронний 1569, гетьман великий коронний 1574 року, староста камянецький, всього і не перелічити... Помер 1575 року.
VI Михайло Язловецький (+1584), староста хмельницький,
Микола Язловецький (+1595), староста снятинський, червоногрудський та сокальский, тричі одружений, У 1588 р. її чоловік Костянтин Васильович Острозький помер, і незабаром вона вийшла заміж за снятинського старосту Миколая Язловецького (під 20 квітня 1591 р. її вже згадано як його дружину [19]). Приблизно в цей самий час (до 1592 р.) Олександра Тишкевичівна передала Дорогобуж у посесію Криштофу Лодзинському, що в 1593 р. підтвердив М. Язловецький: той має у спокойной державе добра Дорогобужа [.] также манастыр и села, до него належачиє [20]. Цього разу бачимо обитель серед володінь дорогобузьких державцев.
Петро-Андрій Язловецький (1559-1581), староста червоногрудський, поклав голову на полі битви. Без нащадків... Ельжбетта Язловецька.
Катерина Язловецька,
Анна Язловецька, дружина Мартина Чурила, королівського ротмістра Ядвіга Язловецька,
Ієронім Язловецький (+1607), останній з Язловецьких, староста червоногрудський та сокалький, воєвода подільський 1605 року. Його вдова Елеонора Острозька внесла язловецькі добра в дім Радзивіллів у 1609 році.
А тепер перейдемо до іншої гілки Язловецьких – нащадків Михайла Бучацького-Язловецького, брата Яна Монастириського. Отже, Михайло Бучацький-Язловецький (+1511), стольник галицький 1493, підкоморій галицький, стольник і староста камянецький, одружений з Ядвігою Ходецькою десь перед 1489 роком. Цей лицар мав тільки двох синів – Теодорика і Дмитра Язловецьких. Іх доля була трагічною. Як і їх нащадків. Фактично всі вони полягли у валках з татарами і у молдавських походах. - Теодорик Язловецький (+ після 1518), дружина Катерина Кола, залишив двох дітей - Юрія і Анну. Анна вийшла заміж за якогось Давидовського, а про Юрія відомо що він був стростою камянецьким і червоногрудським. Загинув в боях. - Дмитро Язловецький (+1513), староста камянецький, чесник галицький, помер на полі слави не залишивши нащадків... Michał Buczacki B1. C1. B2. B3. C1. B4. C1. B5. Юрiй Язловецький 23 червня 1567 року великий коронний гетьман Юрій Язловецький, кальвініст, славний представник українського шляхетного роду Бучанських, став старостою летичівським. Юрій Язловецький народився близько 1510 року в родині кам’янецького коменданта Миколи Монастирського-Язловецького. Виховувався при дворі Краківського єпископа, але в 1546 році під впливом своєї дружини перейшов в кальвінізм, після чого перестав використовувати Монастирський в своєму прізвищі, залишивши тільки Язловецький. У 1548 році заснував кальвіністський збір в Язлівці і побудував кам’яний Язловецький замок. З 18 років після битви з татарами під Кам’янцем на Поділлі прославився своїми військовими здібностями. У 1557 році за свої заслуги отримав староство Кам’янецьке. Брав участь у визначенні кордонів українських земель і татаро-турецьких. За участь в дипломатичних переговорах з султаном Сулейманом І отримав місце в Сенаті. У 1566 році став старостою любачівським, через рік старостою летичівським і, нарешті, в 1571 році отримав староство Хмельницьке. У вересні 1569 року після підтримки Люблінської унії став польовим і великим гетьманом коронним. Реформував козацьке військо для прикордонної служби. Під час відсутності короля, як одиного з нащадків семи “П’ястів”, був кандидатом на королівський трон. Помер від лихоманки в березні 1575 року. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Б >