БОРЗОБАГАТІ-КРАСЕНСЬКІ І генерація Яцько ІІ генерація Іван Яцькович Борзобогатий Через чотири роки, у 1548 р., королева Бона продала у спадкове володіння війтівство в Луцьку Іванові Яцковичу Борзобагатому, визначивши суму плати за посаду в розмірі шістсот кіп грошей і дарувавши Борзобагатому прибуток від торгівлі в місті горілкою. Документ вказує і на інших осіб, що мали стосунок до луцького війтівства. Згадується ім’я війта, що отримав цю посаду ще від великого князя Олександра - Яна Сиґнатора, далі війтівство було викуплене у його дочок хорунжим Волинської землі - Михайлом Семашковичем (Семашком); по тому війтівство, куплене самою Боною, вже 1544 р. обміняне з Андрієм Сангушком-Коширським на декілька сіл. І, нарешті, 1548 р. війтівство в Луцьку, шляхом купівлі-продажу, потрапляє до рук купця Івана Яцковича Борзобага- того-Красенського (Красненського). Новий війт, окрім посади, отримував Караїмське поле та прибутки від міських податей. Сума, яку він сплатив за війтівський чин, дорівнювала півста кіп литовських грошей. Продаж був підтверджений грамотою Сиґізмунда Авґуста [ 7, 52-56]. Після отримання війтівського чину Борзобагатий продовжує активно займатися торгівлею. Так, 5 березня 1555 р. документи фіксують визнаний лист луцького війта Івана Борзобагатого-Красен- ського про умови контракту, укладеного з князем Романом Сангушком, на поставку жита і попелу в Устилуг для сплаву до Гданська разом з потрібною для сплаву кількістю ком’яг: “Я, Иван Яцкович Борздобогатий Красенський, войт луцкий, целникъ кролА єго милости земли Волынской и ПодлАшское, сознавамъ самъ на себе тым моимъ листом и ют брата моего Олехна, иж: вчинил есми торгъ его милостью кнАзем Романом Федоровичомъ Сонкгушковича, старости- чомъ володимерским. Продал его милость мне жита сто лаштов, а в кождый лаштъ по двадьцати и по пети маць мери Ковельской водле юбычаю, яко в мЬсте Ковелскомъ мерАт, маетъ дати, а я за кождый лаштъ жита маю заплатити по десАти золотих польських, то есть сумою за юную сто лаштов мает быти чотыриста копъ грошей литовських, личачи по десАти пинАзей в грошъ ” [8, 85]. Борзобагатий указує, що Сангушко, окрім того, продав йому ще шістдесят лаштів попелу, а за кожен лашт луцький війт повинен був заплатити по сім злотих польських. Князь Сангушко зобов’язувався жито та попіл доставити “на берегу реки Буга, то есть ув Устилузе... ”. 17 лютого 1561 р. до Бориса Івановича Сови, луцького підстарости, зі скаргою на війта міста Луцька Івана Борзобагатого-Красенського звернувся московський купець Василь Позняков. За його словами, Красенський, незважаючи на безмитний лист із подарунків, везених патріархам і Сінай- ським монастирям від Івана ІУ, “мене гамует, хотечи на мнЬ мыта ют тых речеи, што есми ют государА свого, кнАзА великого московського, до горы Синаискои возил” [8, 91]. Суперечку намагалися вирішити за посередництвом замкового вижа Василя Григоревича, проте через чотири дні, 21 лютого, до замкового уряду прийшов той самий Позняков і “юповедал, иж пан Борзобогатыи ку шкоди его приводит и на мЬсте в господи гамует... ” [1, 62 зв.-63 ; 8, 92]. Уже в серпні 1561 р. в документах Іван Борзобагатий-Красенський фігурує ще й у ролі мостов- ничого (наглядача за станом доріг, мостів та гребель у маєтках державного домена ВКЛ), цельника (орендаря мит), ключника (наглядача за медовою даниною на користь великого князя, що збиралася при крупних державних замках ВКЛ), городничого (наглядача за станом укріплень і постачання державних замків у ВКЛ) землі Волинської [2, 202 зв .-204; 8, 93; 15, 81]. Під 1573 р. Борзобагатий згадується як мостовничий Луцька [8, 155]. У володінні Борзобагатого-Красенського знаходився По- лонський замок, відданий в утримання луцькому війту М. Радзивілом [15, 48]. У 60-х рр. ХУІ ст. Іван Борзобагатий уходив до числа заможних підприємців, що займалися поташним промислом. На його поташних будах виготовлялися сотні лаштів поташу. Щорічно навантажені бочками з поташем ком’яги пливли по Західному Бугу до Гданська. Частина прибутків, отриманих від торгівлі продукцією поташного промислу, йшла на оплату оренди лісових масивів. Одна із таких домовленостей була укладена луцьким війтом із шляхтичем Киртеєм-Мильським у 1561 р. Згідно з умовами оренди, під вирубку відводилась велика площа в Сененському лісі. За двосторонніми підрахунками підприємця і власника лісу сировини дерева повинно було вистачити на виготовлення 200 лаштів поташу. У тому ж році Борзобагатий-Красенський орендував ліси у княгині Беати Острозької, де було виготовлено 200 лаштів поташу. Це забезпечує війту прибуток у декілька тисяч золотих польських. Княгиня Беата Острозька продовжувала залишатися партнером підприємця з Луцька і в наступні роки. У 1563 р. він підписав з Острозькою контракти на оренду ділянок лісу під містечком Берездів та м. Полонне. Працівники Борзобагатого-Красенського повинні були виготовити не менше 150 лаштів поташу. Княгиня охоче віддавала свої лісові угіддя Борзобагатому, оскільки бачила в цьому чималу вигоду. За кожен випалений у її лісах лашт поташу їй сплачувалося 5 копи і два гроша литовських грошей. Сума завдатку, котру зобов’язувався сплатити луцький війт, складала 1000 золотих польських. Щоправда, власниця лісу повинна доставити весь поташ із буд до Луцька підводами своїх селян. У 1564 р. за наказом Івана Яцковича Борзобагатого-Красенського було захоплено великий віз із поташем шляхтича Ольбрехта Ласького, що слідував до Городла. Щоб самому уникнути такої ж ситуації, луцький війт намагався об’єднати свої сили з родичами. Поташним промислом він зокрема займався з братом Олехном та сином Василем. У 1564 р. брати Борзобагаті зобов’язалися перед шляхтичем Криштофом Граєвським доставити до Гданська 130 лаштів поташу. Постійний характер занять луцького війта поташним промислом підтверджує і той факт, що він брав гроші у борг з умовою повернення позиченої суми після отримання прибутку від продажу поташу. У 1564 р. він позичив 600 кіп литовських грошей у шляхтича Яцка Добрилчицького, обіцяючи погасити борг частинами: у 1565 р. - 300 кіп литовських грошей “на сплав... во Кгданску”, решту суми - після сплаву в 1566 р. [15, 108-109]. Очевидно, Іван Борзобагатий займав посаду луцького війта до середини 70-х рр. ХУІ ст., оскільки в 1575 р. документи фіксують ім’я нового війта - Остафія Єловича-Малинського. Яскравим свідченням цього стало занесення до книг великокнязівської канцелярії «оповідання» шляхтича Криштофа Граєвського від 25 березня 1567 р., за яким він, будучи на службі віленського воєводи пана Миколая Радзивілла (у тому числі виконував адвокатські функції), фізично не зміг доїхати до місця отримання боргу, який мали повернути воєводі королівські дворяни Іван Яцко- вич Борзобагатий Красенський та його братаничі Іван, Степан, Обяш і Семен Олехновичі Борзобагаті, і тому доручив («умоцовал») свого брата Станіслава Граєвського, «абы за тые долъги отъ него узялъ досить вчыненье»222. При цьому дане доручення було оформлене письмово й засвідчене печаткою поручителя: «[…] и пры томъ, дей, мамърамы на листы зашытые и отвороные с подписомъ руки своее и за печатю своею ему подавалъ для писанья квитовъ и инъшых листовъ ку справованью у Борздо- богатых того долгу потребныхъ»223. Як бачимо, уповнова- ження («умоцованє») на здійснення правової дії мало бути письмовим й тому оформлялося відповідним чином. Суть же листа Криштофа Граєвського полягала в тому, що уповноважений ним Станіслав Граєвський «того долгу, на них (Борзобагатих — А.Б.) не правившы, листы и записы з вызнаньемъ на вряде виленьскомъ на свое имя от Борздобогатых на тот долгъ побралъ», а сам пору- читель «то пакъ тепер онъ, объваровываючы, абы о тую суму от брата его Станислава Кграевъског(о) Иван Борздобогатый и сыновцы его, и потомки их записами на ймя Ивана Борздобогатого учынеными, трудности и шко- ды не прыймовали и о то правомъ не были утиснены, поднялъся на враде Ивана Борздобогатог(о) и сыновъцовъ его в томъ заступити и боронити нигде инде, только перед судом г(о)с(по)д(а)рьскимъ на позовъ очевисте ему даный, и за зложеньемъ року слушного, яко бы могъ и перед его кролевскою м(и)л(о)стью з братомъ своим Станиславу Кграевъскому о тое мовити, а Борздобогатый в томъ успо- коити»224. Інакше кажучи, К. Граєвський гарантував пра- вовий захист Борзобагатим у разі порушення збору боргу «умоцованим» ним С. Граєвським. 1. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України), ф. 25: Луцький ґрод- ський суд, оп. 1, спр. 3, 272 арк.2. ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 5, 245 арк. 7. Архив Юго-Западной Руси. Акты относящихся к истории городов Юго-Западной Руси [Электронный ресурс]. - Ч. 5. - Т. 1. - К., 1869. - 736 с. - Режим доступа : www/ URL : http:// www. runivers/lib. detail 8. Торгівля на Україні, ХІУ - середина ХУІІ століття: Волинь і Наддніпрянщина [Текст] : арх. джерела / упоряд. В. М. Кравченко, Н. М. Яковенко ; за ред. М. Ф. Котляра [та ін.]. - К. : Наук. думка, 1990. - 408 с. - ВВМ 5-12-001238-8. 15. Сас П. М. Феодальные города Украины в конце ХУ - 60-х гг. ХУІ в. [Текст] : монографія / П. М. Сас - К. : Наук. думка, 1989. - 232 с. - Бібліогр. : с. 229-232. - ВВМ 5-12-000669-8. 222 РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 266 Л. 154. 223 Там же. 224 РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 266. — Л. 154–154 об. Олехно Яцькович Із 1546 до 1557 р. луцьким ключником був луцький староста кн. Андрій Михайлович Сангушкович [6, c. 199–200]. Наступним, який одночасно обіймав уряди городничого і мостівничого, а також цельника волинської митної комори, був Олехно Яцкович Красенський, що засвідчує дарчий запис пана Михайла Боговитина Шумбарського своїй дружині 1 червня 1557 р. [3, c. 34]. 6. Метрыка Вялікага Княства Літоўскага. Кніга № 30 (1480–1546 гг.) : Кніга запісаў № 30 (копія канца ХVІ ст.) / падрыхт. В. С. Мянжынскі. – Мн. : Беларус. навука, 2008. – 386 с. 3. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссиею для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. − Ч. VІІІ. − Т. 3 : Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-Западной России в ХVІ – ХVІІ вв. – Киев : Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1909. – 738 с. ІІІ Василь Іванович Борзобогати Василь Борзобагатий-Красенський, син луцького й острозького єпископа, разом зі спільниками вчинив наїзд на володіння луцького, брацлавсько та вінницького старости князя Богуша Корецького, пограбувавши його підданих. Суд виніс вердикт 1571 року, яким зобов’язав Борзобагатого-Красенського, батька наїзника, сплатити потерпілому грошовий штраф у розмірі 3309 кіп грошів литовських. Осадники вели звичний для свого служивого стану спосіб життя. У фондах ЦДІАК України збереглись кілька судових справ, які проливають світло на повсякденне життя татарських загонів, зокрема, скарга пана Миколая Кгедзінського – війта Луцького, який звинувачував Василя Борзобагатого Красенського в тому, що він 1 січня 1584 р. приїхав до його маєтку неподалік Луцька разом із сином і “…татарами дубенскими острозскими, человека около шестидесят в панцырах з сагайдаками <…> з многимъ оружъемъ войне належачим <…> наславши моцно и кгвалтомъ того сына свого <…> с тыми татары слугами и помошниками на церковь светого Михаила…”. З тексту означеної справи стає відомо, що загін Василя Борзобагатого Красенського (до якого входив його син, слуги, “приятелі” та 60 “дубенських і острозьких татар”) пограбували маєток місцевого пана, захопивши коштовні речі, худобу та інші статки. Також дісталось і місцевій церкві Cв. Михайла, з якої вони не лише прихопили начиння, а й “…у тоє церкви замок отбити дворы выбити и тело небожчика Матфея Волошинина выгкопавши и з собою повезти до Жидичина…”20. Про продовження цієї історії 2 січня 1584 р. можна дізнатися зі скарги пана Рафала Кгутовського на того ж Василя Борзобагатого Красенського. Той вночі “…годин зо двє перед днемъ <…> з сыномъ своимъ Костєнтиномъ и с татары его млсти князя Костентина Острозского, воєводы києвского, острозькими и дубенскими <…> з розными бронями войне належачими, наєхавши моцно кгвалтом на двор и имене мое Подлсцы <…> и жону, детей, слуг и подданых моих позбивал и поранилъ…”. Самого ж господаря також побили і з собою вивезли до Жидичива, а його оселю “…отбивши замокъ <…> до коморы <…> побрали речей немало…”21. Схожа справа також опублікована у збірці джерел з історії повсякденності Волині. В ній наводиться скарга луцького гродського писаря Петра Мложовського на того ж Василя Борзобагатого та його служивих татар, які постійно чинили кривди мешканцям сіл Колчин та Звоз біля Луцька22. Ці документи містять цінну інформацію про те, що татарська хоругва князів Острозьких розміщувалась також і в м. Дубно, недалеко від м. Острога. 20 ЦДІАК України. – Ф. 21. – Оп. 1. – Спр. 23 – Арк. 4б–5аб. 21 Там само. – Арк. 5б–6б. 22 Українське повсякдення ранньомодерної доби… – С. 384. Ганна Іванівна Борзобагатянка Красенська
ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. 4, арк. 430 зв.- 431 зв.; спр. 7, арк. и. Марія Іванівна Борзобагатянка Красенська 1 шл. - Яцько Стецькович Добрилчицький 2 шл. - Василь Іванович Рогозинський ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. 7, арк. 2; АЮЗР. - Ч. VIII, т. III. - С. 70-73. Магдалена Олехнівна Борзобагатянка Красенська
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. 5, арк. 27 ЗВ.-28 зв. Марія Олехнівна Борзобагатянка Красенська
ЦДІАК України, ф. 27, оп. і, спр. і, арк. 62-63; Волинські грамоти, с.35-36. Раїна Олехнівна Борзобагатянка Красенська
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. 15, арк. 1254-1255 зв.; спр. 16, арк. 428-429 зв. którą razem ze Stawrowem i Haliczanami, nabył 1548 r. Iwan Jackowicz Borzobohaty, za 2,000 kóp groszy lit., od królowej Bony (ML. 50). ¶ Protoplastą tej rodziny i zarazem tym zapewne, który otrzymał szlachectwo, był Jacek Borzobohaty, w stanie duchownym noszący imię Józefa, władyka włodzimierski, zmarły 1565 r. (Akta XIX). Synów jego znamy dwóch: Olechnę i Iwaszka. Byli oni 1542 r. mytnikami chełmskimi i krasnostawskimi (ML. 40). a 1546 r. poborcami myt wołyńskich (ML. 61). W 1547 roku wypuścił Zygmunt August w trzechletnią dzierżawę myta i komory woskowe i solne: brzeskie, drohickie, kamienieckie, łosickie, bełskie, podlaskie i grodzieńskie, kupcom krasnostawskim, Olechnie i Iwanowi Borzobohatym, za 8,700 kóp groszy lit. i 300 czerw. złotych, a myta i komory łuckie i włodzimierskie, za 5,400 kóp groszy litews. (ML. 62). ¶ Iwan Jackowicz, wójt łucki 1548 r., które to wójtostwo nabył za 600 kóp groszy litews. od królowej Bony (ML. 60), klucznik, mostowniczy i horodniczy łucki 1562 r., został 1563 r. koadjutorem swego ojca, z prawem następstwa na władyctwo włodzimierskie i brzeskie, ale miał zapłacić za ustępstwo Łazowskiemu, władyce chełmskiemu, 1,000 zł. Gdy w terminie pieniędzy nie złożył, rozpoczął z nim Łazowski wojnę, zdobył katedrę 1565 roku i utrzymał się na niej, a Iwan otrzymał władyctwo pińskie i turowskie 1568 r., a w końcu łuckie i ostrogskie 1569 r., na które został wyświęcony pod imieniem Jony 1571 r. W 1569 r. otrzymał archimandryę żydyczyńską (A. Zap. Ros. II), której został pozbawiony 1582 r. Utracił też władyctwo na rzecz Terleckiego 1585 r. i w tymże roku umarł (Żyźń Kn. Kurbs.). Synowie władyki: Piotr i Bazyli, a córki: Marya rozwiedziona z Jackiem Steckowiczem Dobrylczyckim 1564 r. i Hanna, żona 1-o v. Janusza Hulewicza, a 2-o v. Aleksandra Żórawnickiego, klucznika, następnie starosty łuckiego (Op. Łuc. 2038 i 2049 f. 30). ¶ Piotr Krasieński Borzobohaty, syn władyki Jony, w latach 1565-1568 często występuje wraz z ojcem w sprawach z Łazowskim i wkrótce umarł bezżenny. ¶ Drugi syn, Bazyli, popierający ojca w wojnie z Łazowskim w latach 1565-1569, sekretarz królewski 1569 r., zaślubił ks. Hannę Sokolską i umarł 1581 r. Wdowę po nim z synami: Konstantym i Bazylim, pozwało 1585 r. duchowieństwo o zrabowanie majątku kościelnego (Arch. I. Z. Ros I). Oprócz wymienionych, miał jeszcze Bazyli dwóch synów: Andrzeja i Jana. Procesowali się oni wszyscy w latach 1590-1595 z ks. Korecką, która nie dopełniła warunków kupna Krasnego, a 1600 r. pozwani przez Zaborowskich, o sumę należną od ojca ich Bazylego i dziada Iwana (Woł. I f. 9, 11, 13, 20, 22, 29, 129, 511 i 821). ¶ Konstanty nie żył już 1603 roku. ¶ Andrzej, dziedzic Krasnego, Stawrowa, Wołmizowa i Kolniatycz, zapisał 1602 r. żonie swej, Agnieszce z Paszyńskich, 4,000 flor. na Iwańczycach (Teka W. Rulikowskiego). Spisał testament 8-go Stycznia 1623 r. i wkrótce umarł. Wspomina w testamencie, że żonie zapisał 16,000 flor. na swych dobrach 1620 r., każe się pochować u Dominikanów w Łucku, którym zapisuje 2,000 flor., tyleż Jezuitom łuckim i tyleż na szpital w Łucku, fundowany przez niego (Bracł. VI f. 3; Woł. II f. 469, 716; IV f. 593, 615, 645 i 646). ¶ Bazyli, poborca wołyński, zabity został 1600 r. przez Odyńca i Malińskiego, na polu w Sernikach (Woł. I f. 537). ¶ Jan, ożeniony z Reginą Jełowiczówną Malińską, ma sprawę 1601 r. z Kozińskim, o zbiegłych do ich dóbr Łahodówki poddanych z Zaborola. Umarł 1603 r., pozostawiwszy trzech synów: Gabryela, Jana i Aleksandra, małoletnich jeszcze 1605 r. i córki: Teodorę, mniszkę obrządku greckiego 1603 r., Marancyę, 1621 r. wdowę po Lwie Babińskim, Zuzannę i Barbarę. Opiekunami ich byli, Janusz ks. Zbaraski i Mikołaj Szymon Krasieński. Pouczają nas o tem sprawy, które mieli z Domaniewskim 1603 roku, o 2,000 flor. i z Mozolewiczem, o dokonany przez ich ojca Jana najazd (Woł. I f. 894 i 919). Z nich: ¶ Aleksander, dziedzic Tołmachowa i Zaborola, rotmistrz województwa wołyńskiego 1636 roku, zaślubił Barbarę Łozczankę, córkę Ławryna i Anny Hulewiczównej. Z niej córka Zofia, 1-o v. Adamowa Charlęska, miecznikowa wołyńska, 2-o v. Teodorowa Saczkowa, podkomorzyna drohicka 1668 r. (Woł. I f. 788; II f. 24, 198, 199; IV f. 631, 805, 1028; V A f. 149, 176; V B f. 44, 472; VI B f. 38, 131; VI C f. 107; VI D f. 13, 43; VII A f. 39; IX f. 92, 450, 784; Bracł. I f. 95; 3 f. 355; IV f. 1025; V f. 814; VIII f. 1730; XI f. 438; XIV f. 787). ¶ Olechno Borzobohaty, brat Iwana, bo synowie jego nazywani bratankami Iwana (Żyźń Kn. Kurbs.; Op. Łuc. 2093 f. 29), poborca myt wołyńskich, osiadły w Łucku, otrzymał od Zygmunta Augusta 1546 r. ekspektatywę na władyctwo włodzimierskie i brzeskie, po śmierci Gienadjusza, lub na władyctwo łuckie i ostrogskie, po śmierci Teodozego, zależnie od tego, które z nich wpierw zawakuje (ML. 61). Wprawdzie spotykamy 1549 r. na władyctwie włodzimierskim Aleksego, który ma sprawę z Iwanem Borzobohaciczem przed sądem królewskim, ale to nie był Olechno. Ten, zdaje się, umarł w świeckim stanie, a władyctwo to objął Jacko, a następnie Iwan Borzobohaci. ¶ Olechno, dziedzic Zaborola, Haliczan, Zbaraszewa i innych, pozostawił wdowę Marynę (Op. Łuc. 2039) i czterech synów: Iwana, Stefana, Eliasza i Szymona, oraz córkę Hannę. Iwan, Stefan i Eliasz Olechnowicze, wraz z stryjem władyką Iwanem, procesują 1568 r. Sanguszków (Op. Łuc. 2093 f. 29), a wszyscy czterej bracia w 1569 r. przyznali sumę 3,000 flor. Lubomirskim i mają sprawę 1572 r. z księciem Kurbskim (Żyźń Kn. Kurbs.), Siostra ich Hanna, wdowa po Michale Bohowitynie, była 1574 r. żoną Filipa Wodziczki (MK. 107 f. 326 i 113 f. 538). ¶ Iwan Olechnowicz Borzobobaty Krasieński, dziedzic Podreża 1565 r. i Zaboroli 1575 r. (Op. Łuc. 2035 i 2049), celnik wołyński 1561 r. (Ibid. 2036), dworzanin królewski 1563 r. (Ibid. 2038), mostowniczy łucki w latach 1575-1591, miał sprawę 1591 r. z Firlejem, o dobra Kowelskie (MK. 121 f. 174). Ożeniony 1-o v. z Hanną Siemaszkówną (Op. Łuc. 2037), a 2-o v. z Maryną Bohowitynówną z Kozierad, która po jego śmierci wyszła powtórnie za Krzysztofa Gujskiego 1603 r., a po śmierci i tego męża, za Mniszka. Tak wdowa po Iwanie, jak i córki jego: Natalia Mikołajowa Cuśkowska i Anna Wasilowa Zabokrzycka, procesują o sumy z Krasnego Andrzeja i Aleksandra Krasieńskich (Bracł. II f. 1419). ¶ Szymon, pisany też Mikołajem Szymonem, mostowniczy łucki, w latach 1606-1613, razem z bratem Iwanem ma wiele spraw o różne gwałty od 1575 r. (Op. Łuc. 2049), a w 1590 r. z Radzimińskim, o dobra Wieczyn. Ożeniony z Zofią Kloczewską, był 1603 r. opiekunem dzieci pozostałych po Iwanie Wasilewiczu Krasieńskim (Bracł. II f. 1419; III f. 540 i IV f. 233; Woł. I f. 22, 40, 46, 8, 10, 70, 107, 114, 353, 894, 919; II. 198; IV f. 615 i 631; V B f. 349). ¶ W 1655 r. dziedzicem Krasnego, w powiecie łuckim, był jeszcze Andrzej Krasieński. Tu się urywają wiadomości o tej rodzinie, której członkowie zarzuciwszy z czasem nazwisko swe pierwotne Borzobohaty, uważali się za jedno z Krasińskimi Ślepowrończykami. ¶ Do tej rodziny należał prawdopodobnie Bazyli, chorąży smoleński 1680 r., o którym w następnym artykule, a także Zygmunt Borzobohaty Krasieński, kalwin, którego synowie: Aleksander, chorąży w pułku gwardyi litewskiej 1828 r., następnie pułkownik wojsk rosyjskich i Waleryan, kamerjunkier dworu polskiego 1828 r., historyk, filozof i teolog, zmarł na emigracyi w Londynie. Rodowód
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Б >
