до самого Терлецького, конфіско­

вані речі були перевезені до Нали- 

вайкового брата острозького свя­

щеника Дем’яна. Боровицький не 

лише не задовольнив прохання 

владики, а й наказав схопити обох 

шляхтичів (Даніеля Олізаровсь- 

кого й Лукаша Грота) і у своєму 

дворі спочатку погрожував їм, а 

потім вирішив кинути до міських 

в’язниць. У червнкпипні 1599 у 

дворі Боровицького збито і погра­

бовано кутенських підданих Павла 

Боговитина і возного, присланого з 

Кременецьк. земськ. суду до Ост­

рога для засвідчення завданих їм 

шкод. За поділом 1603 двір, який 

на той час належав уже вдові 

луцьк. войського, опинився в част. 

0. Острозького

Зупинимося й на інших острозьких церквах, адже про сакрум міста промовляє увесь «набір» їх посвят. У нижньому замку здавна стояла ктиторська Успенська чи Пречистенська церква з розташованим поруч єпископським двором. Її прихожанами були слуги князя, деякі з них заповідали й поховати себе в цьому храмі (так вчинила Марія Томилівна Боровицька своїм заповітом 6 серпня 1591 р. Вихованець Т. Острозькі храми -- середини Х^І ст. С. 172.) Вихованець Т.Пречистенська церква в Острозі: храм-загадка? // Острозький краєзнавчий збірник. Острог, 2008. Вип. 3.

Олізар Єрлич, батько автора відомої хронічки, отримав данину на Колимлє вже після укладення
шлюбу зі вдовою попереднього «державці» цього села Григорія Колимського. Необхідно наголосити на тому, що дружина Олізара Васильовича була рідною сестрою Ждана Боровицького, одного з найближчих слуг власника маєтку, острозького зем’янина, а від 1585 чи 1586 року ще й острозького старости. Саме його підтримці Єрлич і мав, очевидно, завдячувати поступовому просуванню своєї кар’єри, вінцем якої стало нетривале перебування на уряді дорогобузького намісника (зг. восени 1598 р.)33. Через шлюб з Боровицькою Олізар Васильович породичався з іншими острозькими зем’янами – Промчейками-Хорівськими та Сосницькими. Після смерті дружини в 1591 р. він недовго залишався вдівцем. Черговою обраницею зем’янина стала дочка
свояка Григорія Сосницького, що народила йому чотирнадцять дітей, у тому числі хроніста Яна (Йоахіма) Єрлича34.
Ждан Томилович
Велика Боровиця 1576–1599
Хорів, ч. 1575

Ждан Боровицький
його вдова На­стає ія з Болбасів-Розтоцьких
Боровнцькі (із с. Вел. Боровиця) -давній місцевий зем’ян. рід гербу Лук, представники якого служили володарям Острога ще в XV ст. На поч. 1600 зі смертЕО острозьк. ста­рости (з 1587) і луцьк. войського (з 1589) Ждана Томиловича61 рід ви­гас «по мечу». Усе майно, у тому числі вислужене с. Вел. Боровиця (тепер Білогір. р-ну Хм. обл.) в пд. част. Острожчини і двір у приго-
родку, успадкувала вдова Настасія Болбасівна-Розтоцька (в майбут­ньому дружина луцьк. зем. судді Івана Хрінницького, t 161662). Пе­рша згадка про двір Ждана Боровицького V свідченні возного Григорія Анцутича, який 27 червня 1587 оглянув у садибі острозьк. старости його слуг, поранених си­ном попереднього острозьк. старо­сти Шимоном Павловичем. 28 лис­топада 1596 до двору Ждана Боро­вицького привели затриманих на території замку посланців єписко­
па Кирила Терлецького, які прибу­ли до міста з королівськими лис­тами добиватися видачі колишньо­го слуги свого патрона кн. Флоріана Ґедройця і повернення майна владики, пограбованого в Турові козацьк. ватажком Семерієм Наливайком. За чутками, які докотилися до самого Терлецького, конфіско­вані речі були перевезені до Наливайкового брата острозького свя­щеника Дем’яна. Боровицький не лише не задовольнив прохання владики, а й наказав схопити обох шляхтичів (Даніеля Олізаровського й Лукаша Грота) і у своєму дворі спочатку погрожував їм, а потім вирішив кинути до міських в’язниць. У червнкпипні 1599 у дворі Боровицького збито і погра­бовано кутенських підданих Павла Боговитина і возного, присланого з Кременецьк. земськ. суду до Ост­рога для засвідчення завданих їм шкод. За поділом 1603 двір, який на той час належав уже вдові луцьк. войського, опинився в част. 0. Острозького [ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 37, арк. 593 зв.— 594(1587); спр. 42,
арк. 370 зв. (1592); спр. ^ 49, арк.
150 зв., 910 зв.
(1596); ф. 21, оп. 1,
спр. 35, арк. 217
(1599); ф. 22, оп. 1,
спр. 12, арк.
214 зв. (1599); По­
діл 1603. - С. 79,
94].
Рід Боровицьких із с. Вел. Боровиця після смерті острозьк. старости Ждана (1600)
вигас.
Ждан Боровицький представляв родину спадкових васалів князів Острозьких.
Боровицькі “з ласки” князів Острозьких безперервно протягом XVI - початку XVII ст.
володіли селами Велика і Мала Боровиця Острозької волості38. Ждан володів також
частиною села Садки у Кременецькому повіті, яка малау 1583 р. 7 димів і 6 огородників39.
Садки разом з іншим населеним пунктом, Лісками, були куплені Боровицьким 1579 р. у Козирацьких40. Роком раніше купив Ждан у Сахна Волковинсь-кого маєток
Вовківці у Кременецькому повіті41. До серпня 1579 р. у цьому повіті йому також належав
маєток Андруга, який продав Лєщинським42. Був луцьким войським (найпізніше, від
1590 р.) і як такий мав право стягати від кожної ком’яги, що приходила й відходила з
Луцька по річках Горинь і Стир, 12 грошей на відстані однієї милі від міста43. У 1591 р.
Ж.Боровицький здав в оренду це право іншому депутатові комісії 1589 р. з коректури
права - київському каштелянові 1.Чаплину44. Неодноразово виступав як представник
К.-В.Острозького у різних судових процесах45. У липні 1586 р. позивався кременецьким
старостою Янушем Збаразьким до асесорського суду за небажання ставати на посполите
рушення шляхти повіту. Обвинувачення виявилися безпідставними46. У 1590-х рр. не­
одноразово згадується як острозький староста47. Як такий у 1599 р. керував пере-будовою
дзвіниці Дерманського монастиря48. Ж.Боровицький обирався послом на сейм 1598
р.49 Користувався великою довірою київського воєводи. За дорученням останнього їздив
до його зятя Криштофа Радзивілла для укладення угоди50. Помер на початку жовтня
1603 р.51

61 Коротку біографію Ж. Боровицького див.: Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волин­
ської) метрики 1569-1673 рр.: Студія з історії українського реґіоналізму в Речі Посполитій. -
Острог; Львів, 2002. - С. 238-239 (тут помилково зазначено, що він помер на поч. жовтня
1603 р., а насправді залишив цей світ у січні-березні 1600 р., бо вже в квітні того самого року
його поховано; див.: ЦДІАК України, ф. 25, on. 1, спр. 56, арк. 497); Тесленко І. Родинний клан
Єрличів 11 Соціум: Альманах соціальної історії. - К., 2004. - Вип. 4. - С. 153-154.
62 ЦДІАК України, ф. 21, оп. 1, спр. 54, арк. 47 зв.-48.
38Яковенко H. Українська шляхта... С. 252, 264; Кременецький земський суд. Вип. III. С. 14.
39 Źródła dziejowe. Т. XIX. S. 143.
40 Кременецький земський суд. Вип. І. С. 66, 67.
41 Там само. С. 52.
42 Там само. С. 67.
43 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 200, л. 34об.
44 Там же.
45 Там же. Д. 198, л. 103; Mazur К. Opozycja szlachecka przeciwko unii brzeskiej na Rusi koronnej w
latach 1596-1620 (studium prozopograflczne). Praca magisterska. Warszawa, 1998. S. 143.
4ń РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 198, л. 293-293об.
47 Mazur . Opozycja szlachecka....; Жукович П. Сеймовая борьба... Вып. 4. Приложение. С. 8.
48 Автор передмови до Пом’яника Дерманського монастиря пише, що Ж.Боровицький робив це за
дорученням К.-В.Острозького (Острозький історико-культурний заповідник, КН 961/VI Р-565, арк. 10).
49 Sokołowski W. Politycy schyłku złotego wieku. S. 176.
50Mazur K. Opozycja szlachecka... S. 144.
51 Кременецький земський суд. Вип. II. С. 100.